This website works best with JavaScript enabled

Лист Сергія Грицанюка, учасника конкурсу «Мій рідний край» у 2011 та 2012 роках, вихованця Калуської гімназії

Дякую вам, що я живу,
мої мамо й тату.

Мене звуть Сергій і це – моя історія. У змаганні юних дав Бог мені дістати в нагороди дві «Перлини». Навряд чи я б так глибоко пірнув, якби не мій учитель, наставник і просто хороша людина Півторак Віталій Романович. Вдячний йому за намагання вивести розсіяного і вічно замріяного юнака в люди.
Одинадцять класів швидко минули і залишили по собі купу спогадів, випускний альбом, багаж знань і чіткий план як цим всім розпорядитись.

Далека, захмарна мрія малого хлопчака про омріяне життя художника була на відстані всього в три вступних іспити до Львівської національної академії мистецтв. Я з дитинства знав, що маю бути скульптором і ніяких сумнівів чи альтернатив у мене не ніколи не виникало.
Першого вересня 2013 року, я стояв серед рядів першокурсників Академії і з посмішкою малої дитини слухав привітальну промову та настанови ректора Академії. Моя синиця нарешті була у моїх долонях і тут до мене прийшло оте юнацьке «а що ж далі?..».
А далі вже було ніколи думати про власні амбіції чи грузнути в буденщині і страху. Ми були на порозі нового часу, мій народ згадав хто він є і хто господар на нашій святій землі! Ми знали, що нас чекають великі діла… Майдан, слово трагічне й героїне водночас, символ гідності й свободи українців. За короткий час це місце стало центром уваги, я думаю, всього світу а надто вже нас з вами. Воно стало великим пульсуючим серцем вільної та сильної держави, воно стало ідеєю, час якої настав. І мій обов’язок як громадянина, як українця і як людини був стати пліч-о-пліч зі своїм народом. «В єдності сила!», ¬- кажуть мудрі. І справді, кожен з нас зумів відчути оту силу яка долала всі страхи і сумніви на шляху до гідності й свободи, яку ми так давно виборюєм. Si vis pacem, para bellum (лат. «хочеш миру — готуйся до війни») ¬¬¬- дієве правило на всі віки і я це сповна відчув, коли 30 листопада дістав гумовими кийками. 2000 спецпризначенців в повному бойовому виряді проти чотирьохсот студентів…Результат мирної акції - більше 79 побитих, троє зниклих безвісти та швидка хвиля народного гніву у відповідь. А всього за кілька хвилин до кривавої розправи ми стояли в дружньому колі, співаючи українських пісень. Мабуть, заголосно співали, коли такий загін прийшов нас вчити громадському порядку…
Думаю, що всі далекоглядні зрозуміли, що це початок війни. Не сміє бути в нас страху, ні жодної тривоги! Після тих подій знову їздив на Майдан і жив тією ідеєю яка нас всіх зібрала. Чимало часу було проведено й на львівському Майдані. Це було перше місце, куди сходились студенти відразу після пар.
А що було далі – трагічна історія яку ви й самі знаєте…Примарна перемога полита кров’ю людською.
Від нерішучих розгублених українців не лишилось і сліду, таке враження, що нація народилась вдруге. Та преамбула минула і почалась справжня опера, військова баталія. Війна нова, а ворог – той самий… Скільки ще потрібно крові, щоб довести свою гідність, неподільність  та незалежність?
Що я бачу сьогодні, багато люду швидко втомились він війни, яка не потрібна ні нам, ні нашим сусідам. Всі чітко розуміють суть речей, але на жаль, нічого не змінюється. Мій батько зараз воює на Сході і для мене він справжній герой. Практично рік минув відколи він на фронті. Вся сім’я рахує дні, коли батько нарешті приїде додому.
Хтось хотів би залишатись аполітичним, та це просто неможливо. Війна і політика, ось з чого сьогодні складається життя звичайного українця і моє в тому ж числі. А ще зі щоденних новин про нових убитих та скалічених. Жити стало важче, та ми народ терплячий…
Найважче, коли не знаєш, що буде завтра. Та я твердо знаю одне, міцно на своїй землі стоїмо! З нами Бог і Правда! Мене звуть Сергій і це – моя історія.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123