Звідки походить назва «Україна»

Мова є складною інформаційною частиною феномену України, а саме сигнальною системою, яка дозволяє людям спілкуватися один з одним. Таким чином, мова є важливим інструментом для об’єднання етносу, його розвитку та, нарешті, для його самоусвідомлення як нації.

Крім того, мова складається з наборів слів. Крім того, «слово було на початку та слово було Богом». На жаль, багато людей дотримуються цього аспекту слова, а також інформаційного. У грецькому мовознавстві відповідний термін «логос» означає як слово, так і розум, а також Бога-творця. Ця загадкова сторона слова дозволяє здійснити інші, не менш важливі завдання, такі як взаєморозуміння, функція мови, самопізнання, пізнання світу та Бога.

Мова формує національний менталітет, культуру та духовність. Мова змінюється, збагачується та видозмінює значення слів у процесі взаємодії своїх елементів протягом часу, але її загальна структура зберігає свої особливості.

Почнемо з терміну «Правда». Це слово в українській мові означає два поняття: поняття істини та поняття права, закону ("Правда Ярослава", «Руська правда»). Це слово містить імена Ра, що означає сонячне начало, і Да, що означає воду. По відновленню О. П. Знойка він походить від прадавнього слова «пра-в-да», яке означало «дитя неба», тобто божественну істину та вищий (небесний) закон. М. Я. Марр стверджує, що двозначність слова «правда» є ознакою полісемантизму та вказує на те, що українська мова має більшу історію розвитку, ніж інші індоєвропейські мови.

Польський мовознавець М. Красуський дослідив коріння санскриту та індоєвропейських мов і дійшов висновку, що українська мова є їх основою.

Античні греки правильно вважали, що первісне значення було єдиним правильним значенням серед багатозначності слів. Термін «етимологія» стосується вивчення істини за допомогою грецьких слів «етимон». Переглядаючи етимологічний словник, виданий у Києві в 80-х роках XX ст., можна побачити, що більшість слів, які використовуються в українській мові, запозичені з інших мов.

У вступі було згадано імперську тенденцію сприймати українців як нерозвинене, неповноцінне відгалуження російської нації, яке не має своїх культурних традицій, історичних пам’яток, власного словникового запасу та навіть не має гідної назви для своєї землі. Це було причиною такої дезінформованої подачі матеріалу.

Навіть непересічні люди повірили в цю брехню, оскільки вона була широко розповсюджена. Американський президент Буш висловився таким чином: «... ви назвали свою країну Вкраїною, Кордоном...» під час свого виступу в Києві. Хіба хтось із рівня Буша міг би подумати, що існує народ у світі, який називає свою країну Кордоном або Околицею, якби пропаганда російських істориків не була настільки навальною та вражаючою? Таким чином, почнемо свої етимологічні дослідження в українській мові та ментальності з найціннішого слова для нашої нації, слова «Україна».

Термін «Україна» часто пояснюють як «земля, що лежить скраю». Зокрема, російські історики стверджують, що наші землі є окраїною Росії, від якої походить назва.

З іншого боку, слово «Україна» має більшу історію, ніж сама Росія. У часи, коли це слово вперше згадувалося як назва нашої держави, ще не існувало не тільки Росії, а й навіть невеликого Московського князівства. Москва, майбутня столиця Росії, була пограничною заставою київських князів на території України.

Орест Субтельний, професор з Канади, який написав англомовну історію України, незважаючи на те, що він визнає претензії російських істориків безглуздими, продовжує тлумачити термін, стверджуючи, що Україна справді є «землею скраю», але вже не Росією, а Європою. Але пан Субтельний не може пояснити, чому Шотландія, а не Україна, географічний центр Європи, є «землею скраю». Крім того, він не може сказати, яка конкретна європейська держава (згадаймо, що Росії тоді ще не було) могла надати назву «Окраїна» нашій території? Тоді такої держави просто не було. Неможливо було б вважати могутню Київську імперію, розтягнуту від Чорного моря до Балтійського і Карпат до Кавказу, окраїною будь-якого сусіднього князівства чи королівства молдаван, валахів, чехів, угрів, литовців або поляків.

Це очевидно, що назва наших земель не пов’язана з концепцією периферії. Отже, деякі дослідники намагаються довести, що загадкові укри жили серед давніх арійців і нібито заснували Україну. Автор витратив кілька років на пошук згадок про цих укрів у міфології, історичних документах і мовознавстві. Однак він не зміг знайти нічого. Зрозуміло, що історія укрів є лише фантазіями їхніх прихильників. Крім того, виникали сумніви щодо того, як від назви «укра» виникла не «Укрія», а «Україна»? Наша назва не походить від фантомних укрит.

Однак хтось її надав...

Таким чином, наші предки, а також мова, яка окреслює нашу територію, дали їй назву Україна. Зрозуміло, що це не стосується розуміння країни... Тоді цього слова та іншого з таким значенням не було. У 1900-х роках його додали до української мови, щоб зблизити її з російською. З іншого боку, дієслово «украяти», яке означає «вкраяти», було широко вживаним у той час і досі. Термін означав «виділити», «відірвати» та «відокремити». Досі українська мова використовує термін «вкраяти хліба», що означає виділити або відокремити частину хліба. Досі використовуються слова, такі як «кравець», «краяти» сукню, «викроїти» годинку тощо... Однак не в контексті навколишнього середовища, а в контексті виділення та відокремлення. Землю можна «украяти» так само, як хліб, матерію або час.

Як і вкраяний хліб називають окрайкою, украяна земля буде називатися Україною або Вкраїною. Сьогодні ми все ще використовуємо термін «країна», який походить від слова «краяти», для позначення окремих земель. Назва «Україна» (Вкраїна) залишилася за своєю батьківщиною, хоча пізніше вона змінилася на «ї» і стала «Україна». Тим не менш, Шевченко часто використовує традиційний спосіб підкреслення: «Я так її люблю, мою Україну убогу...».

У результаті слово «Україна», яке є назвою нашої землі, нашої держави та нашої тисячолітньої традиції, означає буквально «земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти», або «наша власна земля».

У той час як термін «Україна» вперше згадується в офіційному літописі Києва лише в XII столітті, він, ймовірно, більш старий, ніж термін «Русь». Замовчування виникає через те, що літописець служив князям, а князі з певних причин популяризували термін «Русь». «Мала Росія по-письменськи, а по народному Україна», — писав П. Куліш.

«Настав інший порядок на Вкраїні, як почали князьки-русь її оберігати, з неї собі данину брати і своєю, руською землею її називати», — йдеться в словарі української мови Бориса Грінченка.

Зважаючи на історію наших далеких предків, ми повинні припустити, що слово «Україна» ймовірно означало «землю, виділену нам Богом...».