This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Родзинка Приазов’я – Хомутовський Степ

Зиганжинова Тетяна, 16 р., СШ № 4, м. Маріуполь, Донецька обл.

Хомутовський степ є типовим виразником фізико-географічних умов Приазов’я, зразком приазовських степів. Заповідник розташований в Новоазовському району у Донецькій області на лівому березі річки Грузький Єланчик.
Територія заповідника ( площа його 1028 гектарів) являє собою хвилясту рівнину, злегка нахилену в напрямі долини річки Грузького Єланчика.

На півночі по днищу Оболонської балки заповідник межує з полями колгоспу імені Свердлова, зі сходу прямою лінією прилягають поля колгоспу «Маяк», на півдні лісосмуга відділяє заповідник від полів колгоспу імені Леніна, на заході і на північному заході межа заповідника тягнеться по Грузькому Єланчику.
Територія заповідника зі сходу на захід розчленована балками Климушевською, Брандтовською та Красним Яром. На крутих схилах балок, а також на схилах річкової долини відслонюється вапняк. Таким чином, створюється строкатість умов існування, яка обумовлює відповідну різноманітність розташування степової рослинності і будови рослинних угруповань.
Найбільш підвищені місця зайнятості здебільшого типовою степовою рослинністю. У її складі основне місце посідають щільно дернисті злаки – ковила Лессінга і найкрасивіша, рідше ковила українська, довголиста, пухнастолиста, а також типчак и кипець, або, як його ще звуть, келерія струнка. Характерна особливість цих злаків – добре пристосування їх до посушливих умов степу. Майже всі рослини мають вузькі, скручені у трубочку або вздовж складені листки, утворюють міцну, дуже щільну дернину. Їм не страшні сильні морози у малосніжні зими і згубна спека. Цікаво, що навіть у випадку пожежі ковила, типчак і кипець, втративши всю наземну масу, дуже швидко відростають, в той час як багато інших степових рослин гинуть зовсім.
Разом з ковилою і типчаком зростає багато інших посухостійких рослин. Серед них звертає на себе увагу група дуже характерних для степу рослин, відомих під назвою перекоти – поле: катран татарський, лещиця золотиста, залізняк козацький, шавлія ефіопська, котяча м’ята, миколайчики польові, кермек татарський.
Більшість цих рослин мають міцний стрижневий корінь. У катрана він проникає углиб більш ніж на три метра. Глибше двох метрів проникають корені кермеків татарського і широколистого, люцерни румунської, еспарцету донського, підмаренника руського та інших.
Для Хомутовського степу характерна досить цікава група рослин, які звуться ефемерами та ефемероїдами. Всі вони відзначаються коротким періодом вегетації, мають здебільшого короткі корені, завдяки чому можуть використовувати вологу і поживні речовини тільки з поверхні шару ґрунту. Переважна більшість цих рослин розвивається ранньою весною.
На схилах спостерігається зміна рослинного вкриття. Основну роль в утворенні травостоїв схилів відіграють кореневищні злаки – пирій волосистий, степовий і повзучий, стоколос безостий і тонконіг вузьколистий, які утворюють щільні латки. Ковила, типчак та їх барвисті супутники тут ніде не займають великих площ, а розкидані на великих ділянках серед тонконогу, пирію і стоколосу.
Пирієві, стоколосові і тонконогові угрупування мають у своєму складі досить мало яскраво квітучих рослин, тому вони не бувають такими барвистими, як різнотравно- типчаково –ковиловий степ. Не буває гут і частої зміни кольорів протягом весни і літа, тому площа, де панують кореневищні злаки, забарвлення має більш одноманітне. Навіть наприкінці весни, коли цвіте переважна більшість степових рослин, стоколосово – пирійні схили нагадують килим, на зеленому фоні якого тільки зрідка майорять сріблясто – різнобарвні, різнотравно – ковилові латки.
Чим ближче до днища балки, тим більшу площу займають кореневищно – злакові травостої. Зарослі пирію і суничника наземного чергуються з плетивом вики вузьколистої і підмаренника чіпкого, через яке важко пробратися. Тут ростуть також високоросле пижмо звичайне і астрагал - хлопунець.
Місцями поблизу відслонень буйно розростається дереза, або, як її називають, карагана кущова. Ближче до вапняку, де шар ґрунту значно тонший, суцільною смугою поширені типчак з ковилою гарненькою, або ковилою Залєського.
Однією з особливостей смуги сірого кам’янистого степу є багатство на цибулясті рослини. Тут можна знайти і різні види жовто - цвітних зірочок, жовті та червоні, а іноді і білі тюльпани, блакитний гіацинтик і білоцвіту рястку. Всі вони цвітуть рано навесні і надають цій смузі надзвичайно мальовничого вигляду.
На вапнякових схилах Хомутовського степу зростає декілька рослин, які не виходять за межі Приазов’я, - змійовик, бородач та ушанка азовська. Зрідка на вапняках зростає невеличкий чагарник – шипшина хомутовська, яка часто не має колючок, або ж вони трапляються поодиноко. До речі, наукову назву цей вид шипшини отримав на честь Хомутовського степу, де вона була вперше зібрана, вивчена і описана. В цих же місцях росте ще одна низькоросла шипшина – шипшина карликувата, у якої колючки трапляються теж рідко. По межі смуги сірого кам’янистого степу і відслонення росте ефедра двоколоса. Ця голонасінна рослина є своєрідним живим представником вимерлих мільйони років тому флор. Зміна кліматичних умов та всеосяжне освоєння людиною земної поверхні прирекли ефедру до вимирання і тільки у заповідниках та ще у небагатьох місцях вона знаходить собі більш-менш задовільний притулок. Такими ж реліктами вважають і зростаючі на вапнякових схилах паронімію головчасту, китятки сибірські, лещицю високу, оман шорсткий, півники низенькі.
На відслоненні зустрічаються чебрець двовидний та бедринець вапнолюбний і юринея короткоголова. Із злаків тут подекуди трапляються клейстогенез азовський і келерія лопатева низька. Оголені ділянки вапнякових скель і окремі кам’яні брили вкриті накипними лишайниками і тільки по розколинах, де скупчився принесений вітром дрібнозем, селяться вузькими смужками квіткові рослини.
У місцях, де крутосхил переходить у долину ручки, селяться чагарники.
Основою чагарникових заростей у Хомутовському степу є терен і жостір, який досягає в окремих випадках трьохметрів заввишки. Поодиноко в заростях трапляються глід, шипшина. Бузина чорна, бруслина європейська, іноді дикі груша і яблуня, а також шовковиця і абрикос, насіння яких занесли сюди люди і птахи. В тому місці, що має назву Далекі терни, в утворенні деревно – чагарникових заростів бере участь берест, рідше – в’яз корковий. Вони невисокі, тонкостовбурні, хоча один зрізаний екземпляр, стовбур якого при землі у діаметрі 8,3 см, виявився 24-річним. Зарості хоч і займають зовсім невелику площу, мають вигляд справжнього ліска. Очевидно, вони і є залишками колишніх лісів, поширених у долинах ручок Мокрого і Грузького Єланчика.
По долониі річки проходить межа між типовою степовою і прибережною рослинністю. Досить часто тут можна побачити типчак, кипець, тонконіг вузьколистий у безпосередньому сусідстві з осокою прибережною та очеретом. Це спостерігається в місцях, де схил більш – менш близько й круто підступає до річки, причому чим більша ця крутизна, тим ближче до води підходять степові рослини. Якщо схил досить пологий, то між прибережними заростями осоки, очерету і степовою рослинністю простягається не широка смуга луків з кострицею лучною, суничником наземним, астрагалом – хлопунцем, вовчугон тощо. Навесні тут цвітіння починається на декілька днів пізніше ніж на відслоненнях, і відкривають його розхідник голий та тюльпан дібровний, якого досить багато і який надає жовтого забарвлення значним ділянкам луків. Трохи пізніше з’яляється багато жовтих квіток пшінки весняної. Утравні значна площа лучних ділянок біліє квітами суниці зеленої, а в червні цвітуть астроган – хлопунець, чина лучна; у другій половині місяця починають цвісти волошка лучна, вовчуг польовий, жовтозілля великолисте, ожина. У липні чималі ділянки луків набирають від квіток солонечника естрагоновидного синювато – фіолетового відтінку. По берегах то тут, то там підносяться великі яйцеподібні суцвіття черсака роздільнолистого.
Береги річки скрізь заросли очеретом, в окремих місцях до води підступають зарості верболозу, іноді переплетені вертухою та хмелем. Очерет буйно розрісся не лише по берегах, але й на мілководді. Утворювані ним могутні зарості розділені глибокими, відкритими плесами, служать чудовим місцем для гніздування водоплавуючих та інших платхів.
Долина Грузького Єланчика являє собою своєрідний шлях, що зв’язує Донецький лісостеп з узбережжям Азовського моря. Цим шляхом цілий ряд лісостепових і навіть лучно – лісових рослин проник далеко на південь на межу свого основного поширення. У Хомутовському степу збереглось понад 15 видів таких рослин. В урочищі Далекі терни, наприклад, зростає серед чагарників переліска висока.
На схилах долини річки та в балках поширені деякі лучно – степові рослини, зокрема лобазник шестипелюстковий. Північніше, наприклад у Луганській області, ця красива з волоттю білих запашних квіток – рослинах є типовою для степових цілин і луків, а ось умови Приазов’я для неї виявились менш сприятливими. І вона тут селиться у таких місцях, де хоч трохи більше вологи, і які не так сильно прогріваються сонцем.
Коли спостерігать степ протягом весни і літа, можна виявити помітні сезонні зміни у його забарвленні, висоті травостою, навіть у ароматі рослин та співів птахів. У березні, як тільки зійде сніг, степ має однорідний бурий фон від минулорічної посохлої трави. Відмерлі рослинні рештки лежать на землі, вкриваючи її пухким килимом. Над ними бовваніють окремі стебла ковили, тирси, залізняка бульбастого, чистецю трансільванського, собачої рожі та інших, у багатьох місцях у вигляді буроватої щітки височать стебла пирію. Не затишний, не привітливий вигляд має у цей час степ. Але якщо розгорнути шар відмерлих решток рослин, який звуть підстилкою, то можна побачити багато зелених листочків. Часто це розетки озимих однорічників, переломника видовженого, ерофіли весняної та інших, насіння яких проросло ще восени. Зимують з небагатьма зеленими листками також типчак, тонконіг вузьколистий, полин австрійський, деревій та інші.
Раніше всіх у заповіднику зацвітає шафран сітчастий; на південних низько травних схилах його квітки з’являються ще в березні. Окремі ділянки, де шафрана багато, набувають приємного біло-рожевого відтінку.
Наприкінці березня, або на початку квітня, над бурим килимом минулорічних решток рослин все чіткіше проступає зелень. Зацвітають такі дрібні рослини, як вероніка рання, ерофіла весняна, реп’яшок пряморогий і костяниць зонтичний. Їхвисота ледве досягає 10 – 15 см, а здебільшого вони ще нижче. На початку квітня з’являють жовті квіти перстача розпростертого і поодинці блакитні – гіацинтника Палласа, а вже через 3 -5 днів вся верхня частина схилу набуває блакитного кольору : почалось масове цвітіння гіацинтика. Досить часто площі, де поширений гіацинти, межують масивами горицвіту волзького, і тоді створюється на диво мальовнича картина: золотисто – жовте поле стикається з блакитним. Цей стик чітко виступає у вигляді ламаної чи прямої лінії, причому блакитний чи червоний колір майже не змішується. Причини цього явища легко зрозуміти, якщо уважно прослідкувати за характером ґрунту. Там, де він краще розвинений    , росте горицвіт, типчак, ковила та багато інших типових степових рослин, а там, де починається відслонення і грунт розвинений слабо, блакитним цвітом майорить гіацинти.
Порівняно з вапняковими схилами, рівнинні ділянки степу починають зеленіти пізніше. Для підвищених місць, де поширені види ковили і типчака, це запізнення досягає 2-3 днів, якщо ж у травостої переважають стоколос і пирії, вони ще більше.
На початку квітня у забарвленні підвищених місць з типчаком і ковилою переважає буровато – зелений колір. На його фоні починають з’являтися перші золотисто – жовті квітки горицвіту волзького та зірочок. На кінець декади ці місця набувають буровато – жовто – зеленого кольору. Таке забарвлення зберігається іноді до 15 днів, проте з кожним днем все більше помітною стає перевага зеленого над бурим, поки, зрештою, зелений колір повністю переважить.
У другій половині квітня з’являється більше квіток, стає інтенсивнішим жовтий колір за рахунок приєднання до квітучого у повну силу горицвіту, перстача розпростертого. Місцями густо розцвітає валеріана бульбоносна, і її скучення чітко виділяються у вигляді рожево-білих плям на жовто-зеленому фоні. Де- інде можна зустріти у цей час в степу вечорниці сумні – рослину з мало привабленими скрученими вдень коричнюватими квітками, які під вечір розпускаються, і їх чудовий запах розноситься на велику відстань.
У третій декаді квітня починається масове цвітіння чудового степового чагарника – мигдалю низького, або, як його ще називають, бобчука. Здебільшого він селиться більшими чи меншими куртинами, які під час цвітіння червоно – рожевими плямами дуже рельєфно виступають на фоні степу.
Майже одночасно з бобчуком розпускає перші квіти і терен степовий, проте розпал цвітіння терну наступає все ж на 2 – 5 днів пізніше, ніж у бобчука. В роки, коли терен цвіте особливо буйно, місця, де його багато, набувають надзвичайно мальовничого вигляду.
Наприкінці квітня та у першій декаді травня починається масове цвітіння однієї з найкрасивіших степових рослин – воронцю.
Масове цвітіння величезної кількості степових рослин припадає здебільшого на кінець травня – початок червня. У цей період степ стає найкращим, найбарвистішим. Ковила Лессінга, яка почала колоситись ще у третій декаді травня, на початку червня виколошується повністю. Її довгі сріблясті пасма остюків покривають зелень, від чого місця, де ковили багато, чітко виділяються у вигляді сріблястих, а вранці проти сонця сліпучо блискучих килимів. На ковиловому фоні надзвичайно рельєфно виділяються сині суцвіття щавлії пониклої, а там, де її багато, степ набуває синьо – сріблястого кольору. Мальовничість степу посилюється за рахунок вкритих яскраво білими з міцним запахом свіжого меду квітами кущів катрану. Їх так багато на одній рослині, що вона нагадує молочно - білу кулю. Якщо у цей час здалеку поглянути на степ, створюється враження, що на землю опустились сніжно – білі хмарки.
У деяких місцях до синьо- біло – сріблястого кольору додається ліловий відтінок, створюваний квітками астрагалу австрійського і чебрецю Маршаллового. Ближче до відслонень пурпуровим цвітом майорять розкидисті кущі феопапуса та астрагалу еспарцетового, окремі схили стають блакитними від квіток льону австрійського. У середені червня починає поступово тьмяніти сріблястий ковиловий аспект, проте степ ще не втрачає барвистості. Рожевим полум’ям буяють ділянки еспарцету донського, кіщу залізняків бульбастого і козацького, мереживо в’язелю барвистого. У цей же час степ прикрашають жовті квіти волошки східної і пурпурові – волошки притиснутої. Ділянки з переважаючим рожевим забарвленням чергуються з жовтими, на яких рясно цвіте люцерна румунська. У деяких місцях до неї приєднується жовтоцвітий з сильним медовим запахом квіток підмаренник руський, виділяються великі білі латки маренки восьмилисточкової. Отже, червневий степ – це буяння різноманітних барв, це п’янкий аромат моря квітів. Від сходу до заходу сонця над ним гудуть джмелі, дикі і домашні бджоли та інші комахи, поспішаючи скористатись степовим буйноцвітом.
У липні, який для степової зони характерний зменшенням кількості опадів та настанням літньої спеки, барвистість степу різко зменшується. Переважна більшість степових рослин відцвітає вже до середини липня. Ковила і типчак осипали дозрілі зернівки, стебла їх підсихають, набувають солом’яного кольору.
У вересні на жовто - солом’яному фоні лише де – інде помітні поодинокі запізнілі квітки. Посилюється рух перекоти – поля. Вітер зганяє його у балки і в долини річки, навішує на чагарники.
Заповідники – природна лабораторія, яка дає можливість спостерігати зміни природних умов під впливом господарської діяльності людини і накреслити заходи по раціональному господарюванню, передбачити майбутній розвиток рослинного і тваринного світу, характер взаємодії між складовими частинами природних комплексів.
Краса Хомутовського степу надихнула мене на створення валяної картини з фарбованої вовни. Лагідні й м'якенькі її шматочки лягали один на один хвилями наче степова ковила. Цвітіння дрібних квітів передали маленькі бісеринки скла.
Дивлячись на шерстяне творіння завжди згадується неповторна краса недоторканого шматочка землі.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123