This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Хмельницька Шевченкіана: вшанування Кобзаря на Хмельниччині в другій половині ХІХ-ХХІ століть

Дзюбій Денис, 16 р., технологічний багато профільний ліцей, м. Хмельницький

Відзначення пам’яті Т. Г. Шевченка в другій половині XIX- початку XX ст. в умовах Російського монархізму
Перші відомості про вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка на Хмельниччині залишила газета «Подольскія губернскія ведомості» в 1898 році. 1 березня вказаного року вона писала: «Ровно 37 лет (как) отменено крепостное право, ровно 37 лет (как) в Петербурге скончался один из великомучеников крепостного права — знаменитый малоросийский поэт Т. Г. Шевченко.

Ежегодно в Петербурге, в Казанском соборе, 26 февраля (10 березня - н. ст. - авт.) собирается на панахиду значительное число его поклонников — не только земляков, но и великороссов. В Подолии никто в этот день не почтил пам'ять многострадального поэта общественной молитвою. Помянем же его хоть печальным словом, помянем же его собственным чудным стихом, в котором он дал нам завет служить родной стране, нести в неё свет знания и любви к униженному и обиженному меньшему брату». Газета також повідомила, що 37-ма річниця від дня смерті Т. Г. Шевченка відзначалась заупокійною службою в церквах Кам’янця-Подільського.
Протягом 20 років, починаючи з 1898 р. у заходах по вшануванню пам’яті Шевченка українцями Петербурга постійно брав участь уродженець Кам’янця-Подільського Іван Павлович Житецький (1866-1929рр.), згодом видатний історик і діяч культури, один з фундаторів Центральної наукової бібліотеки АН України.
Через 8 років, інша кам’янецька газета «Подолія», 27 лютого 1906 року повідомила, що в Пушкінському домі відбувся вечір-концерт, присвячений пам’яті Т. Г. Шевченка. А через рік ця ж газета писала: «вчора, 26 лютого, в 46-у річницю смерті українського поета Т. Г. Шевченка, в Олександро-Невській церкві священик Н. Курчинський відслужив панахиду». В проведенні панахиди активну участь взяла група українських артистів. Вся друга сторінка газети була присвячена творчості Шевченка. Своєрідним епіграфом цих матеріалів став вірш: «Кто Украину любил, кто душою страдал за любимую? Кто так в думах своих воспевал её нежно любимую?». Крім того, автор статті висловив надію, що, можливо, незабаром у школах будуть вивчати «Кобзаря».
Про вшанування великого Кобзаря кам’янчанами в 1907 р. повідомляла і львівська газета «Руслан».
Хоча громадськість краю любила поета, зовсім іншу позицію щодо поета і його спадщини зайняли цар та його поплічники. Так, 20 квітня 1909 року директор народних шкіл Подільської губернії дає термінове розпорядження інспектору народних шкіл 3-го району Подільської губернії про вилучення із шкіл книги «Життя Тараса Шевченка». У ньому говорилося: «До відома пана попечителя округу дійшло, що Полтавська земська управа придбала у власність цілком видання видавництва «Час» у Києві «Життя Тараса Шевченка», яке рекламує україноманські книги, і розіслала в усі повітові управи, волосні правління, а також училища для розповсюдження серед грамотного населення… Чиста виручка призначена на спорудження пам’ятника Шевченка в Києві. Повідомляючи про викладене, згідно пропозиції його превосходительства від 10 квітня за №15696, маю честь покірно просити ваше високородіє розпорядитися і вжити всіх заходів, щоб зазначене видання не було розповсюджене серед учнів ввіреного вам району, а якщо воно одержане в училищах і роздане, то щоб було відібране…».
Та царські циркуляри не допомагали. У цьому ж таки 1909 році Подільська земська управа повідомляла об’єднаному комітетові по збору коштів у населення на спорудження пам’ятника Шевченкові у Києві, що в «Кам’янецькому повіті надійшло на спорудження пам’ятника 257 карбованців 34 копійки пожертвувань, в Летичівському — 95 карбованців 28 копійок, Проскурівському — 157 карбованців 94 копійки». Люди віддавали на пам’ятник скільки хто мав, часто копійки.
В 1911р. громадськість міста Кам’янця-Подільсокго урочисто відсвяткувала 50-ті роковини з дня смерті Т. Г. Шевченка. Про це ми дізнаємось з брошури, яку випустила місцева «Просвіта». Зокрема, вона містила повний опис цього святкування. Коротко подаємо його: «26 лютого 1911р. обидві кам’янецькі газети «Подольскія Известия» і «Подолянин» вмістили дуже прихильні статті про Шевченка. В 5 годин в Олександро-Невській церкві настоятелем її відправлено було панахиду, перед якою настоятель сказав по українському досить гарне слово про значіння Шевченка, яко великого гуманіста і стовпа відродження українського слова. У вечері в помешканні «Просвіти» відбулось урочисте зібрання, присвячене пам’яті поета, на яке, крім членів «Просвіти», прибуло багато гостей: міський голова, гласні думи, земські діячі, адвокати, а також селяни, які поприїздили на свято за скільканадцять верстов, не зважаючи на негоду».
Зібрання розпочав коротенькою, але глибоко продуманою промовою голова «Просвіти» К.Солуха, після чого вшановано пам’ять великого слов’янина і генія України вставанням. Потім М. Філіпський прочитав реферат «Про Т. Г. Шевченка», пані Левицька продекламувала вірші поета, голова «Просвіти» зачитав вітальні телеграми з Могильова-Подільського, Бершаді. Згодом гості прослухали ще два реферати Пащенка і Езерни- цького — «Заповіт Шевченка» та «Жіноча доля в творах Шевченка». Завершилось зібрання виконанням «Заповіту».
Юхим Сіцінський, будучи священиком Кам’янець-Подільської парафії, у 1913 році відправив панахиду по Т. Шевченку, хоча влада дозволу не давала.
На відзначення 100-річчя від дня народження Т. Шевченка група діячів Кам’янця-Подільського звернулася у міську думу з пропозицією: «1. Лагерну вулицю назвати вулицею Тараса Шевченка, одній з міських шкіл за вказівкою міської управи присвоїти ім’я Т. Шевченка. 2. 25 лютого, в день пам’яті народження поета, о 12 годині дня відслужити панахиду по ньому — якщо можна, в Кафедральному соборі архієрейським служінням. О першій годині дня того ж 25 лютого провести урочисте засідання Думи, на якому один із гласних повинен виголосити промову, присвячену пам’яті поета. О
8-ій годині вечора влаштувати в Пушкінському будинку безплатний літературно-музичний вечір, який складався лише б з творів Т. Шевченка».
На підставі цього документа подільський губернатор дає вказівку не допускати вшанування пам’яті Шевченка з боку земських і міських громадських управлінь. Але не зважаючи на заборону, одна з вулиць Кам’янця Подільського була перейменована на вул. Т. Шевченка, а видавництво «Дністер» випустило декілька листівок, присвячених ювілею Кобзаря.
Відзначення ювілею Кобзаря в 1914 році було заборонено по всій Україні і Росії. Царизм репресіями хотів зупинити потік народної шани і любові до великого сина України, але судячи з вищесказаного не зміг.
В добу національно-визвольних змагань (1917-1921рр.)
Національне відродження 1917-1921рр. в Україні активізувало питання духовних лідерів, яскравих поетів української ідеї, патріотизму, подвижництва, самопожертви і неухильного сумління народу. До таких постатей належав, чи не в першу чергу, Тарас Шевченко, захист українських інтересів яким знайшов найтепліші відзиви у мільйонів українців.
Як свідчать дані, у 1917р., коли по всій Україні, майже у всіх населених пунктах Хмельниччини (тоді Поділля – авт.), набрав розмаху національно-визвольний рух, відбулися різні заходи на честь Великого Кобзаря, організаторами яких виступали переважно «Просвіти»». Саме вони ініціювали маніфестації, на яких звучало ім’я Шевченка. Таке дійство просвітяни організували, зокрема, у містечку Смотрич Кам’янецького повіту.
9 березня сюди прибуло 16 тисяч смотричан та жителів сусідніх сіл. Відслуживши панахиду по Шевченку, представники національних сил виступили із промовами про Кобзаря, його значення для революції. Після цього колони з національними українськими прапорами, портретами улюбленого поета та співами національного гімну «Ще не вмерла Україна» і Шевченкового «Заповіту» рушили до місцевої школи і «Просвіти».
9 травня 1917 р. подібний захід відбувся в Дунаївцях. У містечку Оринин Кам’янецького повіту у маніфестації на честь Т. Шевченка взяла участь велика кількість просвітян і простих мешканців. Перед початком відслужили панахиду по Кобзареві і представники селянства та інтелігенції виступили із промовами про його роль у національному житті українців. Після цього учасники маніфестації з національними прапорами, портретами Шевченка, хором рушили до місцевої школи і «Просвіти», виконували разом з іншими гімн «Ще не вмерла Україна» і «Заповіт».
На честь Великого Кобзаря називали вулиці міст. Так, у Кам’янці-Подільському у березні 1918 р. в міській думі меншовик Сархісов запропонував «для увінчання пам’яті великого українського поета перейменувати Романівський проспект у проспект імені Т. Шевченка, Олександрівське міське училище — в Шевченківське, а всі Романівські навчальні стипендії — в Шевченківські». Цю пропозицію було одноголосно схвалено, Так у Кам’янці за часів Центральної Ради з’явилася вулиця Шевченка.     Нового змісту набули дні пам’яті Т. Г. Шевченка в добу Директорії УНР. До Кам’янця-Подільського, як державного і політичного центру країни, прибули свіжі сили літераторів, просвітян. Це — С. Русова, Л. Старицька-Черняхівська, М. Годованець, В. Самійленко, В. Січинський, М. Грінченко, А. Животко та інші. Така потужна інтелектуальна сила зініціювала і успішно провела в місті над Смотричем святкування 105-х роковин від дня народження Т. Шевченка. Тоді місцева преса подала чимало публікацій про життя і творчість уславленого Кобзаря.
У шевченківські дні 1919 р. всі навчальні заклади Кам’янця-Подільського не працювали. В університеті відбулось урочисте засідання Ради професорів, у якому взяли участь викладачі, працівники різних рангів, представники громадськості міста, студенти-українці. Їм запропонували наукові доповіді про життя і діяльність Кобзаря. В молодіжному середовищі поширили газетні матеріали про українського поета-апостола Т. Шевченка, написані М. Грушевським, який у той час проживав у Кам’янці-Подільському — «Шевченківське слово».
Не менш пишно відзначено шевченківські дні і в 1920 році. В тому ж Кам’янці-Подільському «багато людей у гарному настрої зібрались на майдані біля Олександро-Невської церкви. Присутні співали «Заповіт», національний гімн «Ще не вмерла Україна». На святкування прийшли виконавці українського дитячого садка. Урочистості відвідали й італійські дипломати. Бачачи все те, хочеться вірити, що недаром принесено на вівтар нашої вітчизни стільки жертв, що недалеко той день, коли і над нашими змученими головами заблищить веселий справжній весняний день».
Після того частина національно-свідомих діячів зібралися на урочистому засіданні викладачів, працівників і студентів КПДУУ з нагоди святкування
106-х роковин великого Кобзаря. Були заслухані три доповіді: «Еволюція поглядів на Т. Шевченка» (М. Плевако), «Текст Шевченка у виданнях його творів» (Л. Білецький), «Т. Шевченко як маляр» (Є. Сіцінський).
Наприкінці лютого-на початку березня 1920 р. в подільській періодичній пресі з’явилися вищезгадані доповіді для широкого кола читачів, зокрема музикознавець М. Грінченко проаналізував вплив творчості поета на музику Миколи Лисенка. Цікавими були науково-популярні розвідки викладачів богословсього факультету університету В. Біднова та М. Васильківського про релігійні погляди Шевченка та про його бачення проблеми українізації православної церкви. Отже, ім’я Тараса Шевченка у 1917-1921 рр. було символом народної боротьби за українську державність. Українці віддавали шану великому поетові, згуртовувались навколо його ідеї, що відповідало інтересам молодої нації і її держави.
Вшанування Кобзаря в добу тоталітаризму (1921-1991 рр.). Довоєнний період (1920-1941 рр.)
Гортаючи сторінки місцевих газет радянської доби «переконуємось», що кращого вшанування Великого Кобзаря», як в період радянської влади ніколи не було. Підтвердженням цьому одна із статей надрукована в «Радянському Поділлі», в якій зазначалось, що «лише після перемоги Великого Жовтня Шевченка, співця дружби і єднання народів, шанують в усіх куточках Країни Рад. Свій внесок у цю справу зробили і подоляни. 9 березня 1920 року, коли була визволена лише частина Поділля, Агітпросвіта Подільського Військового Комісаріату випустила спеціальну ювілейну газету «Роковини Шевченка», в якій говорилося про революційні мотиви в творчості поета. І тільки після остаточного визволення області від білополяків та іншої нечисті, з 1921 року шевченківські дні стають всенародним святом.
У 1922 році у Кам’янці-Подільському під час святкування пам’яті Тараса Шевченка відбулися мітинги біля повіткому комсомолу, в інституті народної освіти. В театрі, якому було присвоєно Т. Г. Шевченка, влаштували концерт. Крім творів поета виконувалася кантанта К. Стеценка «Шевченкові».
З 1 травня 1924 року в Кам’янці-Подільському почала виходити газета «Червоний кордон», яка по суті стала центральним друкованим органом краю. Проглянувши ці газети за 20-30-ті роки XX століття переконуємось, що радянська влада шанувала Шевченка, але зробила його «своїм». Так, в березні 1925 р. газета помістила статтю С. Пилипенка «Шевченко і комунізм». Автор статі зазначав, що «він (Шевченко – авт.) не був знайомим із творами Маркса, але він читав твори давніх соціалістів, що малювали щасливу добу комуни, коли люди будуть братами, коли буде рівність, свобода й братерство».
Далі автор стверджує, що Кобзар вважав ідею комунізму не пустою ідеєю, а цілком здатною до справжнього життя.
В цьому ж номері була вміщена стаття С.Божка «Шевченко в Кам’янці». Тут автор критикує і російський царизм, і буржуазну Директорію. Зокрема, він зазначає: «Українське національно-буржуазне культурництво спокійно святкувало Шевченка разом з чорносотенцями російськими в Кам’янці. Для обох Шевченко був цінний, як «великий слов’янин». Але коли придивитися ближче, то невеличка різниця є. Для російських чорносотенно-обрусітельських агентів Шевченко був цінним тим, що за допомогою його творів можна було в ту «слов’янську велику сім’ю» (російську монархію, розуміється) сусідні слов’янські народи втягнути. Для українських національно-буржуазних культурників «великий слов’янин» цінний тим, що він витягав українську «рідну справу» на міжнародне поле».
В 1929 р. на високому рівні була відзначена 115-а річниця з дня народження Т. Г. Шевченка. В усіх містах та селах краю були проведені мітинги та концерти, на яких Шевченка старалися показати «великим революціонером». В центральній газеті вся друга сторінка була присвячена цій події під загальним лозунгом «Пам’яті великого співця трудящих мас, виразника свідомості зародків пролетаріату». Тут же були вміщені статті
В. Гериновича та І. Погодіна, в яких автори змальовують Т. Г. Шевченка «шукачем шляхів визволення з соціальної і національної волі».
Підсумовують сказане наступними висновками, що «тільки шляхом революційної класової боротьби робітники і селяни та трудова інтелігенція всіє України зможуть здійснити ті ідеали, які голосив у своїх творах великий поет-революціонер Тарас Шевченко».
Під такими лозунгами і в такому ж дусі проводились всі наступні вшанування Т. Г. Шевченка — в 1934 р., 1939 р., 1940 та 1941 роках. Так Т.Шевченко став поетом-революціонером, а на власних сторінках «Червоного кордону» автори публікацій не задумуючись стверджували, що коли б
Т. Шевченко ожив у «нашу епоху», то без вагань вступив би до комуністичної партії та став би послідовником Великого Сталіна».
Тож в довоєнний період нова радянська влада намагалась зробити з Шевченка «свою людину» та «свого прихильника».
Період фашистської окупації (1941-1944рр.)
На початку липня 1941 року нашу область (з 1941р. — Хмельницька-авт.) було окуповано німецько-фашистськими загарбниками, які встановивши свою владу дозволили українцям видавати власні газети. Саме з них ми довідались, як в цей важкий період наші земляки вшановували пам’ять Великого Кобзаря.
Перші відомості про ці вшанування відносяться до 1942 року. Хоча ще в грудні 1941 року проскурівська окупаційна газета «Український голос» вмістила вірш невідомого поета «Гляди вперед, Шевченка покоління».
В березні 1942р. кам’янецька окупаційна газета «Подолянин» вмістила статтю «Шевченко без совєтських коментарів». В якій невідомий кореспондент зазначав наступне: «… Отже, тут треба перш усього стверджувати, що Москва злочинно сфальшувала творчість великого Кобзаря України, помалювала його начервоно, одним словом зробила Шевченка «своїм». І щоб у нікого не виринали сумніви щодо ідейного боку Шевченківської спадщини, московська компартія вирішила, що: 1) Шевченко був і інтернаціоналістом і, очевидно, коли б в його часи існувала геніальна партія Леніна-Сталіна, він став би її членом; 2) Шевченко був приятелем «великого братського російського народу», себто москвофілом. Таких критеріїв мусіли притримуватися наукові працівники і преса при оцінці Шевченка, і горе тому, хто був би посмів висловити іншу думку про автора Кобзаря». Хоча насправді московське панування на Україні вважає Шевченко ще страшнішим ніж польське:
«Ляхи були, усе взяли, кров повипивали, а москалі і світ Божий, в путо закували» («Невольник»).
Тому конче необхідно се роз’яснити нашому люду на вечорах-пам’яті присвяченому нашому Тарасу.
В цьому ж номері газети була вміщена стаття Яреми «Жиди в творчості Шевченка», а також спогади Б. Лепкого «На смертному одрі» (про похорони Т. Шевченка) та вірш Лесі Українки «Спочивай ти, наш батьку».
Наступного 1943 року пам’ять Т.Г. Шевченка також було вшановано. Так, «Український голос» 11 березня 1943 року вмістив статтю Р. Бжевського «Тарас Шевченко і твори світового мистецтва». В якій автор доводив, що Шевченко захоплюючись світовими скульпторами, художниками та літераторами сам став всесвітньовідомим. В цім же номері була вміщена стаття Н. Кибалюка «Тарас Шевченко», в якій автор доводив, що «цар московський не переміг Шевченка, а його святе й правдиве слово, як і його трагічно-велична пророча постать, живуть і житимуть повіки у пам’яті народу українського».
В газеті «Подолянин» за березень 1943 року також вміщено чимало статей про великого Кобзаря України. На першій сторінці вміщено статтю під назвою «Тарас Шевченко і його значення», де автор стверджував, що «вогненна поезія геніального Кобзаря на протязі століття виховала вже сотні тисяч палких, відданих борців за українську справу. О. Флоринський в тому ж номері писав, що Шевченка більшовики зробили «своїм», але «сьогодні, як минули вже дні большевицького жонглерства, з-під намулу совєтських коментарів встає знов чистий і ясний національний геній українського народу.
Доба радянської дійсності (1945-1991 рр.)
Після визволення краю від фашистських загарбників радянська влада знову була відновлена. В березні 1945 року відбулось вшанування пам’яті Т. Шевченка. Правда відбулась скромно, адже область лежала в руїнах і потребувала відбудови. Всі газети вийшли з статтями на кшталт «Поет-революціонер».
В наступному році урочисто було відзначено 85-річницю з дня смерті Тараса Шевченка. В обласній газеті цій події було відведено цілу сторінку. А.Тростянецький з цього приводу писав: «Цього року ми вже в мирній обстановці відзначаємо 85-річчя з дня смерті великого народного поета України. Своїм гнівним словом, всією своєю творчістю «воював Шевченко проти фашистів». Коли в 1942 році видавництво спілки радянських письменників України видало в Уфі «Кобзаря», туди приходили сотні листів від бійців і офіцерів з проханнями надіслати книгу, бо то була книга-зброя, бо то були слова уярмленої, але нескореної України».
1961 рік в УРСР можна назвати «роком» Т. Г. Шевченка, адже в цьому році урочисто відзначили 100-у річницю з дня смерті поета. Які тільки заходи проведені не були – і виставки, і концерти, і вечори, і зустрічі. Обласна газета 9 та 10 березня була повністю присвячена цій події, такого вшанування в радянську епоху великий Кобзар ще не мав. В нашій області були проведені цікаві заходи з цієї нагоди. Зокрема, в місті Хмельницькому відбулися збори трудящих разом з представниками партійних та громадських організацій міста, присвячені 100-річчю з дня смерті великого сина українського народу Т. Г. Шевченка. З доповіддю про життя і творчість безсмертного Кобзаря виступив працівник обласного інституту вдосконалення кваліфікації вчителів О. О. Савчук». А в Хмельницькому міському Будинку культури організована обласна художня виставка, присвячена 100-річчю з дня смерті великого поета. Тут експонуються твори живопису, графіки, скульптури, різьби по дереву та художні вишивки наших місцевих митців. «9 березня біля пам’ятника Т. Г. Шевченку зібралися учні Хмельницької середньої школи №5, щоб вшанувати великого Кобзаря. Члени літературного гуртка виступили з монтажем з творів поета. Прийшли також робітники підприємств та студенти навчальних закладів міста.
Схожим було вшанування поета в 1964 році, коли урочисто відзначили 150-річчя від дня народження поета. Тут також проводили вечори, концерти, виставки, лекції, семінари. Особливо популярними були монтажі про життя і творчість Т. Г. Шевченка. Місцеві газети, як і раніше присвятили свої публікації про життєвий і творчий шлях поета, про його перебування на теренах нашого краю, про роль Т. Шевченка в перемозі над різними ворогами комунізму. Яскравими доказами цьому є наступні рядки, взяті з однієї із статей: «Як і всім трудящим України, близький Шевченко і подолянам. Адже в середині минулого сторіччя великий поет проїзджав подільськими селами, зупинявся в Кам’янці-Подільському, Старокостянтинові, багатьох селах, розмовляв з селянами, записував легенди про Кармалюка, пам’ять про якого ще була свіжою в народі».
Саме в 1960-х роках були відкриті перші пам’ятники Т. Шевченку на теренах області в м. Хмельницькому (1961 р.), в м. Красилові (1965 р.), в с.Вишнопіль Старокостянтинівського району (1967 р.), в м. Дунаївці, в Старій Синяві та Ярмолинцях.
1970-ті роки нічим яскравим не відзначились у вшануванні великого поета України. Стандартно обласна та районні газети вміщували традиційні статті про Т. Шевченка, але присвячували йому тільки останні сторінки. В наступному десятилітті (1980-х – авт.) було відзначено 175-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Тож місцеві газети не поскупилися на компліменти великому Тарасові. З’явилися публікації про заборону вшанування Шевченка в Російській імперії 1914 року, а також цикл статей про Шевченка-націоналіста, адже в країні повним ходом крокувала гласність, був 1989 рік. Це було по суті останнє велике вшанування Т.Шевченка радянською владою, бо в 1991 році комуністам було не до поета, вони рятували СРСР від розпаду, тож про нього навіть не згадали в місцевих газетах, які в березні того ж року вихвалювали реалії нового союзного договору.
Отже, підсумовуючи вищезгадане можна дійти висновку - Великого Кобзаря було по-різному вшановано тоталітарними режимами, але наші краяни завжди вважали його своїм національним Пророком, без якого не відбулася б незалежна Україна!
У пам’яті народній: святкування шевченківських днів в умовах Незалежності
Перше святкування ювілею Кобзаря в умовах незалежності відбулося в березні 1994 року, коли хмельничани, як і всі українці відзначили 180-річницю з дня народження Т. Г. Шевченка. Зокрема, Подільський культурно-просвітницький Центр ім. М. Реріха проводив літературні шевченківські вечори на тему: «Шевченко виконав свою місію — пробудив український народ від багатовікової національної сплячки».
Цього ж року міський будинок Культури (м. Хмельницький – авт.) вперше провів конкурс художнього (сценічного) читання «Кобзаря». Фундатором і головою журі цього конкурсу був заслужений діяч мистецтв України Іван Рожко. Переможців конкурсу (15 осіб) нагородили безкоштовними поїздками в музеї Шевченка у Києві і Каневі. Ці конкурси — це «ковток свіжого повітря української ментальності, що дає поживу для роздумів і примушує розум працювати не лише в школярів, але і в їхніх наставників-вчителів».
Через 5 років відсвяткували ще один ювілей Великого Тараса — 185-у річницю з дня народження поета. Обласна газета з цього приводу писала: «З нагоди 1850ліття від дня народження Кобзаря по всій області уже розпочались святкові заходи, приурочені славній даті. Основні торжества, звісно, випадають на 9-10 березня. І, традиційно, розпочнуться з покладання квітів до пам’ятника Кобзареві. Удень, о 15.30, хмельничани і гості міста зможуть відвідати художню виставку — Шевченкіану митців Поділля, викладачів художніх шкіл, розміщену у Хмельницькій художній школі. А у вечері цього ж дня у приміщенні обласного музично-драматичного театру відбудеться велике мистецьке свято, організоване провідними творчими колективами і вихованцями. Хмельницьке міське товариство української мови імені Т. Г. Шевченка «Просвіта» у ці дні проводить низку заходів, присвячених Кобзареві. З-поміж найяскравіших — творча зустріч просвітян з Надією Науменко, відомим шевченкознавцем, заступником директора музею Тараса Шевченка у Києві, яка виступить з дослідженням «Невідомий Шевченко». А ще увазі присутніх Народний дім пропонує відеофільм «Той, хто прорік націю» з відеотеки «Просвіти» — «Невідома Україна». А з книжковими новинами чекає усіх святкова літературна виставка».
Цього року молодий скульптор з Хмельницького Богдан Мазур став першим на Поділлі лауреатом Всеукраїнської малої Шевченківської премії.
В березні 2001 р. українці вшанували 140-ві роковини з дня смерті Т.Шевченка. Місцеві газети приділяли цій події чимало місця на своїх шпальтах. Цікавою була стаття Валентина Бендюга «Шевченків шлях на Славутчині», в якій автор на основі різних історичних джерел доводив про перебування великого Кобзаря на Славутчині в 1846 році. А Т. Сис на сторінках тієї ж обласної газети розповів про життєвий і творчий шлях нашого земляка-подолянина А. М. Венгржиновського, приятеля Т. Шевченка.
Завдяки віршам геніального Т. Шевченка українська мова зайняла переможне третє місце на Міжнародному конкурсі мов за милозвучністю, який проходив у Парижі 1928 року.
Підсумовуючи вищезгадане приходять до висновку, що насамперед треба Шевченка мати у власній душі.
2009 рік став знаменним для хмельничан, адже місцевий поет Павло Гірник став першим подільський лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка, за поетичну збірку «Посвітається». В березневі дні 2009 р. шевченківські вечори в нашому місті проходили під «львівськими мотивами». Без перебільшення, мистецький вечір «Звучать Шевченкові слова» в обласній філармонії став явищем культурного життя краю. Філармонічний вечір Тарасового 195-річчя виявився особливим за своєю режисурою: це спільний мистецький проект хмельничан і львів’ян. Хмельницький вечір по-львівськи провела доктор мистецтвознавства, професор Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка Любов Кияновська. Українське природне мовне середовище, особлива мистецька естетика, глибоке знання Шевченка і духовне його розуміння — ось складові тієї енергетики, яка панувала в залі, передаючись від виконавців до глядачів.
Кульмінацією концертної програми став виступ народного артиста України, львів’янина Володимира Ігнатенка. Який виконав словоспів на слова Т. Шевченка «Розрита могила», на музику М. Лисенка. Традиційно Шевченківські дні на Хмельниччині закінчуються оголошенням лауреатів обласної Шевченківської премії. Цього року ними стали хмельничани Раїса Молганова (за багаторічне дослідження-книгу «Люди і долі», присвячене Т. Шевченку) та Микола Луценко — завідуючий відділом початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів обласного навчально-методичного центру культури Поділля.
В 2012 та 2013 роках шевченківські дні пройшли знову буденно — всі в передчуттях 2014 року — року 200-літнього ювілею Т. Г. Шевченка. Що цікавого принесе цей ювілей побачимо вже зовсім скоро, але найголовніше слід пам’ятати, що «Шевченка потрібно мати в серці кожен день, а не тільки в святкові дні».
Висновки
Уже друге століття покоління українців, подоляни в тому числі, плетуть вінки і ламають списи навколо простої і трагічної істини: генії нагадують Христа, бо за життя здобувають лише терновий вінець, і тільки безсмертя воскрешає їх для святої шани.
Тож початком шанувань Великого Кобзаря на теренах нашого краю можна вважати 1880-1890-ті роки, так як точніших даних не збереглося. Не дивлячись на часті заборони російськими царями — пам’ять про Кобзаря завжди жила в душах подолян, як велета українського духу, без якого неможливе було б це відродження.
І найголовніше, слід пам’ятати, що «Шевченка потрібно мати в серці кожен день, а не тільки в дні його ювілеїв!». Тільки тоді наш край, наша Україна заживуть тим життям, про яке мріяв геніальний український Поет. Тож дотримуймось цього кожного дня на славу Великого Тараса!

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123