This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Дослідження автентичних традицій Шполянського краю через творчість аматорських колективів

Герус Олександра, м. Шпола, Черкаська обл.

Автентичні професійні виконавці української народної пісні Шполянського краю

Особливості автентичного стилю краю.
Нині народнопісенне вокальне виконавство відіграє важливу роль у відродженні та актуалізації духовних цінностей, в інтеграції та культурному розвитку українського суспільства. Виконання народних пісень може бути колективним (гурти, ансамблі, народні хори, театри пісні й танцю тощо) і сольним.

Носіями автентичної виконавської традиції та берегинями народних пісень своїх регіонів є автентичні солісти та автентичні народно-самодіяльні колективи. Таке виконавство мало досліджене.
Характерною рисою автентичного співу є точність відтворення всіх особливостей народної співочої традиції. Як зазначає С. Грица, автентичний фольклор, а також і манера, потребують однорідного, «гомогенного, автентичного середовища». Репертуар виконавців-автентиків складається з пісень, що побутують в їх місцевості (етнографічному регіоні), різноманітний за жанрами: календарно-обрядові, родинно-обрядові, історичні, чумацькі, козацькі, рекрутські, строкарські, балади, ліричні тощо. Традиційне виконання – а capella, іноді – під музичний супровід. Характерним для окремих індивідуальних манер є використання діалектних особливостей, місцевої говірки, особливостей подачі звуку, тембру та вокальних засобів (відкритий звук, мелізматика, «гукання»тощо). У науковій літературі фольклористами описано такі особливості народного автентичного виконавства:»з’їзд»від звуку вгору чи вниз; глісандо, «під’їзди» до звуку, акцентування звуків (помірні, сильні, дуже сильні), коротке дихання (перехват), словообрив- глибока цезура зі взяттям диханням посеред слова, коротке суміжнощабельне коливання голосу (тремолювання), використання перехідного звучання голосу, що виникає при переході з грудного регістру в головний (нагадує фальцет тощо), особливості вимови літературного тексту — вживання надрядкових (діакритичних) літер, що вказують на редукцію основної літери (звуку), огласовка, недоспівування кінцевих складів, незначне (до чвертьтону) завищення чи заниження звуку і т.п. Також особливості народного виконавства залежать від індивідуального модусу мислення виконавця (за визначенням С. Грици, індивідуальний модус мислення — це сформовані під впливом етнічного та етнографічного модусів мислення самобутні духовні і творчі риси окремого індивіда). Представники сценічного народного співу відрізняється від автентичних виконавців тим, що займаються вокальною справою професійно, записують та вивчають фольклорні зразки, працюють у культурно-мистецьких установах, а головне здійснюють пошук новаторської подачі народної пісні зі сцени (інтерпретація). Важливе місце у створенні сценічного образу співаків-професіоналів має репертуар, індивідуальний стиль, імідж та костюм. Також сценічному виконанню народних пісень притаманне не тільки акапельне звучання, а й під найрізноманітніший супровід інструментів: баяна (Р.Кириченко), оркестру гуцульської музики Автентичні і сценічні виконавці народних пісень мають можливість лідирувати в автентичному співі: автентики — в традиційних місцевих гуртах, професіонали — виступаючи з провідними ансамблями та хоровими колективами (Національний хор ім. Г. Верьовки, Черкаський хор та ін.).

Аналіз діяльності аматорських колективів краю.
У районі діють: 29 клубних закладів – 22 СБК, 5 СК, 1 МБК, 1 РБК; 2 школи естетичного виховання: Шполянська дитяча школа мистецтв, Сигнаївська дитяча музична школа.
Стосовно кадрового забезпечення установ та закладів культури: всього творчих працівників у галузі – 192, з них мають вищу повну освіту – 52, з них фахівців – 52, з них мають вищу базову освіту – 110, з них фахівців – 110.
Шполянщина –досить співочий край. Про це говорять цифри.
У 2012 році в клубних закладах району діяло 442 клубних формування, у яких зайнято 4 583 учасників; з них клубів за інтересами та любительських об’єднань – 70, учасників – 861. Аматорські колективи – 272, учасників –2661. За жанрами: оркестрові – 50, учасників – 424, вокально-хорові – 115, учасників – 113, хореографічні – 12, учасників – 208, театральні – 10, учасників – 125, інші – 85, учасників – 770.Найбільш поширеним у культурному житті району є вокально-хоровий жанр, який налічує 104 колективи, у яких бере участь 966 учасників. У клубних закладах району працюють 17 народних аматорських колективів: народний аматорський хор РБК ветеранів війни та праці (30 учасників, рік створення – 1985, рік присвоєння – 1992); народний аматорський хор РБК (35 учасників, рік створення – 1986, рік присвоєння – 1991); народний аматорський ансамбль камерного співу РБК «Елегія» (16 учасників, рік створення – 1999, рік присвоєння – 2008); народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль «Гайдамаки» РБК (13 учасників, рік створення – 1975, рік присвоєння – 1982); народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Мальви» РБК (10 учасників, рік створення –1992, рік присвоєння 1993); народний аматорський оркестр народних інструментів РБК (20 учасників, рік створення – 1967, рік присвоєння 1977 рік), дитячий оркестр народних інструментів (26 учасників); народний аматорський гурт «Срібні струни» (10 учасників, рік створення – 1975, рік присвоєння – 1982), Народний аматорський ансамбль танцю «Гренада» (26 учасників, рік створення – 1965, рік присвоєння – 1967), дитячий ансамбль танцю (26 учасників); народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Горлиця» Матусівського СБК (12 учасників, рік створення – 1980, присвоєно – 1988), народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Чарівне намисто» Матусівського СБК (6 учасників, рік створення – 1995, рік присвоєння – 2005); народний аматорський вокально-інструментальний ансамбль «Матусяни» (8 учасників, рік створення – 1971, рік присвоєння – 1988), дитячий ВІА (8 учасників); народний аматорський хоровий  втентичн Сигнаївського СБК (30 учасників, рік створення – 1996, присвоєно звання – 2002); народний аматорський духовий оркестр Сигнаївського СБК (18 учасників, рік створення – 1950, рік присвоєння звання – 1964), супутник дитячий духовий оркестр (12 учасників); народний аматорський автентичний ансамбль «Берегиня» МБК (12 учасників, рік створення – 1965, рік присвоєння – 1978); народний аматорський ансамбль народної музики «Вечорниці» МБК (16 учасників, рік створення – 1981, рік присвоєння – 1990); дитячий інструментальний ансамбль «Соловейко» (8 учасників); народний аматорський вокально-інструментальний ансамбль «Шанс» МБК (8 учасників, рік створення – 1983, рік присвоєння – 2005); народний аматорський автентичний ансамбль «Барвінок» Лебединського СК (10 учасників, рік створення – 1997, рік присвоєння – 2005).
Всі ці колективі мають в своєму репертуарі художні номери, які виконують в автентичному стилі. Особливе місце автентиці приділяють народний аматорський автентичний ансамбль «Барвінок» Лебединського сільського клубу та народний аматорський автентичний ансамбль «Берегиня» міського будинку культури. Серед відомих виконавців- автентиків нашого краю можна назвати – Кирилюк Любов Михайлівну (1934р. – 2005р.) – виконавиця народних пісень с. Сигнаївка Шполянського району Черкаської області та молоду співачна, нині аспірантка інституту культури ім. М.Поплавського Руслану Лоцман, яка є уродженкою села Сигнаївка Шполянського району та ряд інших виконавців, які є в кожному селі, але не займаються цією діяльністю професійно.
Загалом цими колективами протягом року проведено 7029 масових заходів, які відвідали 859 172 глядачів.
Найбільше глядачів збирають традиційні заходи: фольклорний фестиваль «Щедрий вечір, добрий вечір», районний фестиваль «Краса України, Шполянський мій краю», відзначення лауреата щорічної районної літературної премії ім. О. Влизька, молодіжне шоу до Дня святого Валентина «Чарівне слово кохання», заходи до відзначення 86-ї річниці з дня утворення Шполянського району, з нагоди 65-ї річниці визволення Черкаської області і Шполянського району від фашистських загарбників, літературно-музичні вечори до річниці від дня народження Т.Г. Шевченка, заходи до Дня соборності України, дня пам’яті Героїв Крут, заходи до Дня захисника Вітчизни, до Міжнародного жіночого Дня 8 березня, урочистості з нагоди Дня працівників культури та аматорів народного мистецтва, заходи до дня Чорнобильської трагедії, заходи присвячені Дню Перемоги, до Дня прикордонника.

Аналіз індивідуальних манер автентичних виконавців.
Аналізуючи індивідуальну манеру виконання народних пісень народного аматорського автентичного ансамблю «Берегиня» міського будинку культури, можна відзначити такі особливості звукоутворення: голосний, ближче до горлового, відкритий звук. Спостерігається високий рівень володіння співочим диханням та голосовим регістром виконавців. Колектив застосовує такі співацькі прийоми, за допомогою яких передає діалект краю: словообрив (коли переривається слово на наголошеному складі: «зі…іллє», «подиви…ися(а)»); глісандуючі «під’їзди» до звуків; додавання надлишкових складів у слові («зо-ло-(го)-том», «че-ре-(ге)-ви-чки»); огласовка приголосних («в(и) зельониє», «той (і) куста») тощо. Зберігаючи регіональний співочий стиль виконавиці вміло відтворюють традиційні умови побутування виконуваної пісні: на відкритому повітрі (вулишні, купальські, веснянки і т.п.) чи в приміщенні (колискові, балади тощо). Репертуар ансамблю відзначається мелодичною варіантністю, ладово-інтонаційною специфікою, архаїчністю музично-поетичного діалекту, автентичністю місцевої традиції. Серед пісень, записаних керівником ансамблю Лідією Поліщук такі: «Нова рада стала», «Ой, чула, чула», «Господарський двір», «Ой весна, весна», «Маринко, моя дівко», «Ой на горі двірниця нова», «Де дівчина ходила», «А в суботу рано», «Світи зірко з неба», «Широкая вулиця», «Та даєш мене, моя мати», «Ой на горі сухо, сухо», «Гей, летів орел», «Котилася та ясна зоря з неба», «Гнула, гнула вишеньку», «Та косив козак сіно», «Кучерявий та Іанко», «Ой, садове моє яблучко», «Кучерявий та Іванко», та багато інших. Всього в репертуарі колективу більше 100 пісень.
Яскравим прикладом виконання народних пісень в стилі ватистики є спів Кирилюк Любові Михайлівни(1934р. – 2005р.), що проживала в с. Сигнаївка Шполянського району Черкаської області, від якої у 2004-2005 р.р. було зроблено записи українського фольклору аспіранткою інституту культури Русланою Лоцман, яка в своїй статті зазначала: «… У 85-річному віці мати сина і трьох доньок співала такі нотні варіації, які не кожному кваліфікованому музиканту під силу. Про вміння пам’ятати безліч пісень співачка говорила: «Дорогу додому, бувало, згадати не можу, блукаю іноді неподалік свого двору цілими годинами, що аж плачу через те, що забула куди йти. А от пісні пам'ятаю. Чому? Не знаю. Мабуть, тому що пам'ятає їх не голова, а серце…» В репертуарі Любові Михайлівни переважали побутові, жартівливі та історичні пісні. Виконавський стиль характеризується наспівним характером, який змінюється на інтонаційно-декламаційний при виконанні жартівливих творів. Діапазон голосу – від «ля»-«сі»малої октави до «сі»першої. Варто відзначити, що всі звуки брались виключно народним голосом, дзвінко, з притаманним степовій манері грудним забарвленням, а так званим тоньчиком (легким звуком) співачка користувалась тільки якщо голос стомлювався. Серед пісень, записаних від Л.Кирилюк – «Світи, світи, місяцю», «Вийду, стану на ту гору», «Стоїть дуб зелений», «Я носила лєнти бантом», «Калина-малина», «Канарейка пташка», «Як поїхав той Ванюшка», «Зайшло сонце за віконце», «Було літо та й стала зима», «Ми сіно косили», «Мені не спиться», «Ой хвиля з моря»та ін.
Виконуючи пісню, Любов Михайлівна великої уваги приділяла інтонуванню слова, надаючи йому емоційного забарвлення відповідно до закладеного змісту (смислового значення). Навмисне використовуються паузи в кінці фрази (в тексті позначено трикрапками) як засіб відтворення незавершеної думки. Для передачі широти, тривалості дії розспівуються голосні звуки (вокалізація голосних). Співачка імпровізує: частково прискорюючи чи розтягуючи темп, при виконанні переходить у верхній регістр в місцях, де співала низьким грудним голосом, змінює акценти. Така риса співу дає підставу говорити про високу майстерність володіння народноспівацькими прийомами Любов’ю Кирилюк.
. Виконавські традиції Любові Михайлівни нині продовжують її доньки Підмогильна Людмила Василівна та Касянчук Надія Василівна, які співають народні пісні сольно, в дуеті та разом з фольклорним аматорським автентичним ансамблем с. Сигнаївка Черкаської області.
 
ФАКТОРИ ПІДСИЛЕННЯ ЕФЕКТУ ПІСЕННОГО ВИКОНАННЯ

Автентичність сценічного одягу виконавців.
Щоб передати автентичність твору, учасники ансамблю використовують не тільки спів. Значної уваги приділяють народним костюмам, які теж можна віднести до автентичних.
Традиційний одяг українців є одним з найбагатших видів народного мистецтва. В різних місцевостях він має свої особливості, пов'язані з природними умовами, господарством, звичаями, а також стосунками із сусідніми народами. У традиційному ж одязі кожного села завжди були місцеві особливості, які відбивали смаки людей, вирізняли й підкреслювали кожну особистість. Слід пам'ятати, що народний одяг не лише захищав від дощу й холоду, але мав і символічне значення, визначав етнічну, соціальну, професійну приналежність та вік його носіїв. Одяг тісно пов'язаний з духовним життям народу, з його звичаями та обрядами. Після мови, народне вбрання – найважливіша етнічна прикмета.. Народне вбрання – витвір декоративно- прикладного мистецтва. Всі складники народного одягу позначені фантазією народного майстра, позбавлені випадкового і штучного. У численних народних піснях зустрічаються відомості про те, хто і як виготовляв одяг, з якої сировини, як його носили, як до нього ставилися люди. Зокрема, відбилися такі процеси, як прядіння, ткання, оздоблення одягу, а також його крій, назви окремих деталей.
У минулому власноручне виготовлення одягу з домотканого полотна чи сукна було звичним явищем. Майже в кожній сільській хаті стояв ткацький верстат. У кожній родині, і в заможній, і в бідній, мати привчала дочок змалку прясти, ткати, вишивати. Пряли дівчата вдома і на вечорницях, вишивали пасучи худобу або ж довгими осінніми та зимовими вечорами вдома, а під час роботи багато співали, складали пісні про своє життя і працю.
Головним невід'ємним складником народного вбрання є сорочка.
Людям завжди було властиве прагнення до краси, тому гарний чепурний одяг, зароблений чесною працею, вони носили з почуттям гідності.
Крій та оздоблення сорочки мали свої особливості. Для нашого краю типовою є жіноча сорочка з широкими рукавами, круглим вирізом довкола шиї, напускною пазухою та виставленими подолками. У давнину вишивали одноколірними сірими, голубими чи коричневими нитками. Найпоширеніші техніки вишивання – «гладь», «мережка». А з середини XIX ст. почали вишивати також червоними та чорними нитками, технікою «хрестик». Що ж до узорів, то їх безліч - кожна учасниця ансамблю має індивідуально-вишиту сорочку, яка не схожа з іншими.
Насамперед, вишивали рукав та низ сорочки. Найпоширеніші узори – «ламана гілка», «хміль», «зірки», «кривулька», «безконечник». На щодня жінки одягали чорну дергу або запаску, на свято – плахту хрещату, «червонятку», «синятку» та ін.. Плахти були повні (з крилами) і «станки» (пів плахти). Поверх плахт одягали попередницю або запаску. Було також багато різновидів очіпків і способів вив'язування хусток. Носили різної довжини керсетки, оздоблені за допомогою аплікації або вишивки.
Чоловіча сорочка завжди заправлялася в широкі штани-шаровари. Взимку жінки одягали свити, юпки (різновид свити), кожушанки, кожухи, а чоловіки – жупани, киреї, кожухи. Взувалися чоловіки та жінки в чорні або червоні чоботи. А з прикрас обов'язковими були червоні коралі та дукачі. Такий в основному характер народного вбрання Шполянщини, яка відноситься до центральної України.
Загалом, історично склалося так, що жіноче вбрання центральних областей стало образом-символом України. Адже автентикою, у білій вишиваній сорочці і барвистому вінку з різнокольоровими стрічками та рясним червоним намистом на грудях, знають її і в широкім світі завдяки виступам Державного Українського народного хору імені Григорія Верьовки, ансамблю танцю ім. Павла Вірського та інших мистецьких колективів.
Останніми роками спостерігається підвищення інтересу широкої громадськості до традиційного народного мистецтва. На ярмарках та виставках народних ремесел в музеях народної архітектури та побуту, на святі «Країна мрій», що на «Співочому полі» Києва, вишиванки користуються підвищеним попитом як серед людей літнього віку, так і серед молоді. В якійсь мірі це має, на нашу думку, демонстративний характер і показує, що українці, навіть в урбанізованому російськомовному оточенні великого міста все ж пам'ятають, хто вони є, і не мають бажання перетворюватися на безлику стандартизовану людську автентику.
Автентичні діючі музичні інструменти краю.
Музичні інструменти України – це яскрава сторінка історії українського народу. Вони виявляють багатство його душі, творчу вдачу, свідчать про високу матеріальну і духовну культуру. Українські народні музичні інструменти є одним з яскравих підтверджень наспівного, мелодійного характеру української музики, її багатоголосся.
В минулому в народній музиці України широко побутували скрипка, цимбали, колісна ліра, волинка, гусла, торбани та інші. Особливою гордістю є кобза-бандура, з якою тісно пов'язаний героїчний епос українського народу, його життєдайна і волелюбна вдача.
Музичні інструменти, як і вся культура українського народу, мають у своїй біографії драматичні і навіть трагічні сторінки. Тож не дивно, що ще два-три десятиліття тому багато самобутніх інструментів вважалися назавжди вибулими з ужитку.
У колекції є багато таких інструментів, які рідко використовувались у професіональній музиці, але вони завжди прикрашали музичний побут народу. Це бугай, ріг, брязкальця, деякі різновиди сопілок. Тут і предмети побутового вжитку; ложки, рубель, деркач тощо.
Бас, басоля. Козобас – Зовні басоля нагадує велику скрипку чи віолончель, хоч стандартних розмірів не має і виготовляється здебільшого аматорами. На території центральних та східних областей України частіше зустрічається чотириструнна басоля, в західних – триструнна. Грають на басолі смичком. За допомогою кількох рухомих поріжків на грифі досягається раптове перестроювання відкритих струн, що дозволяє грати на такій басолі, не притискуючи пальцями струн на грифі.
Дуда, коза, баран, міх – все це назви одного і того самого народного музичного інструмента, що відомий багатьом народам світу. Та найбільш розповсюджена його назва – волинка.
З вичиненої шкіри кози, вівці або теляти роблять суцільний міх, який служить резервуаром для повітря. В один з отворів міха вставляють трубку, через яку музикант вдуває повітря. Друга трубка – ігрова. В ній, крім пищиків, є шість отворів для зміни висоти звуку. А третя трубка з басовим пищиком забезпечує бурдонний, тобто постійний звук. Наповнивши міх повітрям, музикант натискує на нього ліктем і посилає повітря в ігрову та  втенти трубки, чим викликає верескливе звучання пищиків. У цей момент музикант може проспівати один куплет пісні, супроводжуючи спів власною грою на дуді.
Гусла
Давній струнний щипковий інструмент східних слов'ян гусла є народним музичним інструментом росіян, чехів, словаків та багатьох інших народів. Про його побутування в Київській Русі свідчить і автор «Слова о полку Ігоревім», і фрески Софійського собору.
Розрізняють кілька конструкцій гусел. Найдавніші і найпростіші гусла мають вигляд плоскої дощечки з натягнутими на неї струнами. Це гусла «звончасті» – інструмент скоморохів, оповідачів билин, поетів. Корпус гусел міг бути видовбаним з дощечки клена, верби, берези. Під час гри інструмент кладуть на коліна. Пальцями правої руки защипують або ударяють по струнах, а пальцями лівої – глушать ті струни, що не повинні в цей момент звучати. На таких гуслах, що мають до чотирнадцяти струн, грають пісні, танці, акомпанують власному співу.
Досконалішим різновидом гусел є так звані шоломовидні гусла, або гусла-псалтир. Вони більші за розміром, мають глибокий корпус з паралельними деками і збільшеною кількістю струн (від одинадцяти до тридцяти шести). Звук видобувається щипком пальців і має чисте автентичне звучання. На цих гуслах часто супроводжували псалми, що, очевидно, обумовило їхню назву і боронило від переслідування духовенства.
Скрипки
В Україні скрипка відома з кінця XVІ ст. Вона особливо імпонує наспівному, мелодійному характеру української народної музики. Без скрипки не обходилося жодне свято, весілля чи вечорниці. Вона – і сольний, і акомпануючий інструмент. Скрипка – невід'ємна частина оркестрів, ансамблів, троїстих музик
Сопілка – один з найрозповсюдженіших у музичному побуті України інструмент. З глибини тисячоліть дійшов він до нас із багатьма назвами: сопілка, денцівка, флояра, зубівка, теленка… За кожною назвою криється принципова конструктивна відмінність, а отже й нові специфічні прийоми видобування звуків і різноманітна музична палітра.
У верхній отвір невеликої дерев'яної трубки вставлено свисток у вигляді денця з прорізом, уздовж трубки – п'ять-шість отворів для пальців. Це типова сопілка, яку могли зробити з верби, клена, калини, смереки, груші чи звичайної бузини. На Гуцульщині така сопілка зветься денцівкою. Звук у неї соковитий, насичений.
Цимбали
Широке розповсюдження в музичному побуті України здобули цимбали. Зовні вони схожі на гусла: трапецієподібний дерев'яний корпус, плоскі деки, два резонаторних отвори. Проте, на відміну від гусляра, що видобуває звуки щипком пальців, цимбаліст грає, вдаряючи по струнах спеціальними дерев'яними паличками. До того ж струни групуються по три-п'ять, а іноді по сім, настроєних на одну ноту. Цимбали мають багату музичну палітру і використовуються як для сольної, так і для ансамблевої гри, особливо у троїстих музиках. Поодинокими ударами по струнах цимбаліст надає музиці яскравого ритмічного малюнка, а частими ударами обох паличок (цей прийом зветься тремоло) відтворюється безперервна м'яка, лірична, часом драматична мелодія.
Шумові та ударні музичні інструменти
В народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, релігійні свята та обряди, широко використовувалися такі предмети побутового вжитку, як ложки, рубель з качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти, зроблені з двох дерев'яних спарених ложок. На них музикант відбиває різноманітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.
Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон (решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, - це найпростіша конструкція бубна, що був відомий на Україні ще за часів Київської Русі. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького.
Із західних областей України в інші регіони республіки прийшов екзотичний ударний інструмент, що за специфічне забарвлення звуку зветься бугай. У невеликій конусоподібній діжечці верхній отвір обтягнуто шкірою. До неї в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і видобуває найбільш стійкі звуки автенти.
Дослідження вплив творчості автентичних колективів на формування художніх цінностей та культурного розвитку у дітей шкільного віку.
Нами проводилось опитування серед учнів Шполянського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №2-ліцей» з метою визначення впливу творчості автентичних виконавців на духовні цінності та культурний розвиток учнів. В опитуванні взяли участь сто дітей шкільного віку: молодшого, середнього та старшого. Проаналізувавши результати опитування можна стверджувати, що 54% слухають такі художні номари з задоволенням, 26% подобаються надзвичайно і вони їх намагаються повторювати, 95 відсотків респондентів зазначили, що під час звучання автентичних творів піднімається настрій, хочеться веселитись, радіти. 35 % молоді шкільного віку подобається носити вишиванку.
Особливістю автентичного виконавства є те, що воно побутує в природних умовах, в певному ареалі (селі, місті), відзначається специфікою мовного діалекту, співочого стилю (виконавські прийоми, репертуар) тощо. Аналіз виконавських манер автентичного співу Любові Кирилюк та народно самодіяльного автентичного ансамблю «Берегиня» дозволив зробити висновок, що народний спів — явище самобутнє і залежить як від регіональних особливостей, так і від індивідуальності виконавців.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123