This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Союз українок на Волині

Ткач Ірина, 17 р, ЗОШ № 8, м. Рівне

Вступ
Актуальність дослідження полягає в тому, що роль жінки в історії, особливо в окремих регіонах України, малодосліджена в сучасній історіографії. В ХХІ ст. роль жінки в житті суспільства важко переоцінити, чого не можна сказати про жіноцтво ХІХ-ХХ ст., коли виборювалось право брати участь у політичному і громадсько-суспільному житті країни.

Тому в наш час дуже важливо дослідити умови, в яких зароджувався і розвивався жіночий рух.
Мета дослідження – проаналізувати роль і значення Союзу українок на теренах Волині.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати розвиток жіночого руху у Західній Україні;
2. Дослідити за яких умов був створений Союз українок на Волині
3. Дослідити організаційні засади товариства;
4. Розглянути діяльність видатних діячок Союзу українок, зокрема П. Багринівської та А. Горохович
Об’єктом дослідження є Союз українок, а предметом – його культурно-просвітницька та суспільно-громадська праця.
Розділ 1. Зародження жіночого руху на Західній Україн в умовах польської держави
1. 1. Жіночий рух у Західній Україні
«Служба для нації була і є одною з провідних ідей українського жіночого руху, з якої він черпає свій етнос і своє остаточне оправдання. »
Мілена Рудницька, Голова Всесвітнього Союзу українок 1937-1939 рр.
Війна змусила жінок займатися найтяжчою і найневдячнішою роботою й брати на себе відповідальність за те, що раніше їх не стосувалося. Після війни жінки повернулися у свої вітальні або кухні, але не змогли забути ні переваг, які дає людині робота, ні того становища, котре вони зайняли в суспільстві завдяки університецьким дипломам і яке було доступне раніш лише чоловікам…Жінки навчилися незалежно думати і боротися за свої права, навіть якщо вони зневажилися їхніми чоловіками
Найпоширенішим у Західній Європі став рух, що об’єднав намагання жінок вибороти собі рівний статус з чоловіками у своїх країнах. Саме цей рух – рух за політичну, суспільну та професійну рівноправність жінок і чоловіків – досить часто називають емансипацією, або фемінізмом.
Біля витоків українського жіночого рух стояли люди, ознайомлені з досвідом і практикою діяльності міжнародних та українських товариств. Головним основоположником, ідеологом та організатором жіночого руху виступила визначна діячка та письменниця Н. Кобринська. Вона заснувала 1884 р. у м. Станіслав (нині м. Івано-Франківськ) «Товариство руських женщин». Їй вдалося налагодити співпрацю з українками на теренах Російської імперії – 1887 р. вона разом з О. Пчілкою видала спільний альманах українок обабіч р. Збруч – «Перший вінок»
У 1880 р. українки Галичини вислали петицію до віденського парламенту в справі допущення жінок до вищої освіти, а в 1891 р. в Стрию було організоване перше жіноче віче. 1893 р. виник Клуб русинок у Львові, що провадив свою роботу серед жінок, що жили в селах. Подібний клуб виник також у Чернівцях. У 1906 р. за ініціативою К. Малицької створено Жіночу Громаду у Львові. 1908 р. – Кружок українських дівчат у Львові та Чернівцях
Під час війни 1914-1918 рр. організована жіноча діяльність була тісно пов’язана з актуальними національно-суспільними потребами. У воєнні роки жіноцтво взяло активну участь в харитативній і санітарній праці
В період між двома світовими війнами жіночий рух на Західній Україні розгортався далі, не зважаючи на несприятливі умови чужих панівних режимів. В Галичині найбільшою жіночою організацією був Союз українок, перейменований (1917) з Жіночої Громади, з осідком у Львові. Метою цієї організації була активізація жінок, піднесення їхнього освітнього і економічного рівня, суспільної гігієни, суспільно-харитативна праця, участь у світовому жіночому русі тощо. У 1921 р. заходами Союзу українок відбувся загальний жіночий з’їзд, який започаткував Всеукраїнську організацію. Організація мала триступеневу будову: централя у Львові, філії по містах і містечках, кружки по селах. З 1928 р. працею товариства керувала М. Рудницька, яка й була тоді головним ідеологом українського жіночого руху й реалі затором його настанов
1.2. Створення Союзу українок на Волині
«…Якби душа української нації, усе її подвижництво і жертовність матеріалізувалися у якийсь конкретний образ – то ним би був Союз українок!»
Лілія Григорович, Голова Союзу українок України з 2001 р.
Волинь, Галичина, Буковина та Закарпаття – прадавні українські землі. Історично склалося так, що вони в різні періоди були під владою різних держав, у яких був інший устрій, мова, культура. Ці держави завжди намагалися придушити національні рухи на західноукраїнських землях і впровадити свою мову та культуру. Але українці не переставали боролися проти колонізаторської політики та вперто йшли на шляху до створення української незалежної держави.
Для того, щоб дослідити діяльність жіноцтва Волині, а зокрема Союзу українок, треба повернутися у 20-ті роки ХХ ст., коли Волинь відійшла до Польщі.
У перші роки окупації нашого краю уряд Польщі, граючись у «демократію», дозволив діяльність деяких українських громадських організацій таких, наприклад, як «Просвіта». Але політична боротьба на Волині ускладнилася, коли до влади в травні 1926 р. прийшов Ю. Пілсудський, здійснивши військовий переворот, що означав встановлення в країні відкритої диктатури. Саме в цей час Польщу починає охоплювати економічна криза.
Але все це разом взяте викликало в країні хвилю революційного руху, для придушення якого було кинуто поліцейські сили. А на Рівненщині, територія якої безпосередньо прилягала до кордонів з Радянською Україною, умови життя були ще складніші. Вона була під ще більшим контролем: адже тут були, крім поліційних сил, численні прикордонні комендатури. У цей час закривалися різні організації, які на думку правителів Волинського воєводства, мали негативний вплив на населення. У квітні 1928 р. рівненський повітовий староста дав розпорядження заборонити діяльність «Просвіти».
Все майно, яке належало цій організації, вирішено було передати Союз українок. Отже ця остання організація як естафету прийняла на себе всю відповідальність за проведення культурно-освітньої роботи серед населення Волинського воєводства.
Волинський письменник Є. Шморгун зазначив: «Серед громадських організацій, діяльність яких безпосередньо позначилася на процесі становлення та утвердження нашої Держави, Союз українок займає особливе місце. Об’єднуючи найактивніше і найпрогресивніше жіноцтво, Союз українок був ініціатором і організатором багатьох хороших і потрібних справ».
Союз українок був створений за складних умов і мав працювати під владою польської держави, яка понад усе хотіла знищити прагнення українців створити самостійну державу. Але незважаючи на це, товариство розвивалося і виношувало в серці ідею незалежності України.
Розділ 2. Діяльність Союзу українок у Волинському воєводстві
2.1. Організаційні засади та умови членства
11 липня 1927 р. статут товариства затвердив волинський воєвода. І з цього часу можна починати відлік офіційного існування Союзу українок у Рівному.
У статуті організації вказано, що центром Союзу українок є м. Рівне, а свою діяльність воно поширює на все тодішнє Волинське воєводство. А це в основному населені пункти повітів Ровенського, Костопільського, Острозького (згодом Здолбунівського), Дубенського, Кременчуцького, Сарненського. Товариство мало свої символи: емблема і прапор. Після заснування Союзу українок, жінки одразу взялися за створення мережі філій. Потужні філії діяли у Володимирі, Ковелі, Луцьку та ін. Союзянки організували роботу таких секцій: релігійно-гуманітарної (керувала М. Кузьмінець), освітньо-шкільної (Г. Язвінська), господарсько-торгівельної (Л. Вало), робітничо-промислової (В. Кулій).
В організацію приймали жінок, яким виповнився 21 рік. Згодом жінкам, які мали особливі заслуги перед Союзом українок, присвоювалося звання «Почесна союзянка». Однією з першим удостоїлася такого звання Ольга Петлюра.
Отже, на шляху свого організаційного єднання жіноцтво Волині пішло за галичанками, запозичивши структуру, ідеологічні засади й саму назву «Союз українок», однак відбиток на його розвиток наклали особливості суспільно-політичного життя краю.
Розділ 3. Видатні діячки товариства
3.1. Парасковія Багринівська – голова товариства
Головну управу Союзу українок Волині 1933 р. очолила Парасковія Іванівна Багринівська. Вона народилася 1885 р. у селі Шемутовка Харківської губернії в українській родині. У 1905 р. працювала секретар-машиністкою на Харківсько-Миколаївській залізниці. Будучи членом есерівської партії, брала участь у поширенні прокламацій, виступала на мітингах у період першої російської революції. За революційну діяльність у 1906 р. була заарештована царським урядом.
Після звільнення П. Багринівська виїхала у Петербург, а 1916 р. – у Київ. З кінця 1917 р. працювала завідуючою господарством у міністерстві юстиції. У той час Парасковія Іванівна одружилася з відомим громадським діячем М. У. Багринівським (1887-1953), який виконував обов’язки директора департаменту міністерства юстиції УНР, директора департаменту міністерства закордонних справ, пізніше був міністром юстиції уряду УНР. У 1920 р. Парасковія Багринівська разом із чоловіком виїхала до Варшави.
Після війни сім’я Багринівських переїхала до Рівного, поселилася в однокімнатній квартирі і Парасковія Іванівна розпочала активну громадську діяльність. Вона читала лекції, організовувала «академії» на честь українських письменників, за її участі жіноцтво краю відзначало історичні події. На підставі регламенту, встановленого головною управою Союзу українок Волині, вона спрямовувала роботу секцій організації на поширення освіти серед міського та сільського населення, відкриття мережі читалень, бібліотек, постанову театральних вистав, концертів, вечорниць, видавництво часописів, створення медичних пунктів, поширення господарських та промислових спілок, надання матеріальної і моральної допомоги членам товариства у випадку безробіття чи хвороби, створення філій і гуртків у містах та селах Волинського воєводства. Певний час засідання проводилися у помешканні П. Багринівської у Рівному по вул. Пілсудського, 19 (нині вул.. В. Чорновола).
Відомо, що пані Багринівська було довголітньою головою Союзу українок і зробила багато для розвитку і просвіти волинських жінок.
Після приходу Червоної армії Парасковія Іванівна услід за своїм чоловіком виїхала до Львова, плануючи потрапити за кордон, однак обставини змусили її повернутися. У цей час радянська влада встановила тотальний контроль у місті, особливо переслідувалися політичні та громадські активісти. 13 травня 1940 р. працівники органів НКВС заарештували «літню жінку з сивим волоссям, пофарбованим у жовтий колір». Це була Парасковія Багринівська.
Допити, жахливі умови утримання вплинули на стан здоров’я літньої жінки, який різко погіршився. Представники тюремної влади змушені були створити медичну комісію для обстеження хворої. Начальник УНКВС по Рівненській області прийняв рішення до моменту видужання хворої тимчасово припинити слідство і відправити ув’язнену у психіатричну лікарню. Даних про те, як закінчилося життя відомої громадської діячки нашого краю, у кримінальній справі не збереглося. Чоловік Парасковії Іванівни Микола Устимович помер у США.
Отже, проаналізувавши діяльність П. Багринівської, можемо зробити висновок, що вона багато зробила для розвитку Союзу українок і зробила свій внесок у розвиток культурної спадщини нашого краю.
Висновки
1.    Розвиток жіночого руху в Україні ілюструє різновид розвитку активізації громадської організації жінок, що виростає з актуальних для певного історичного періоду конкретного суспільства потреб, а не з нового для всієї історії людства розуміння легальних прав.
2.    Союз українок був створений за складних умов і мав працювати під владою Польської держави, яка понад усе хотіла знищити прагнення українців створити самостійну державу. Але незважаючи на це, товариство розвивалося і виношувало в серці ідею незалежності України.
3.    На шляху свого організаційного єднання жіноцтво Волині пішло за галичанками, запозичивши структуру, ідеологічні засади й саму назву «Союз українок», однак відбиток на його розвиток наклали особливості суспільно-політичного життя краю.
4.    Закриття Союзу українок було зумовлено в основному тим, що союзянки проводили активну просвітницьку роботу. Після закриття товариства їх заарештовували, катували, відправляли у заслання, не дивлячись на те, що вони тендітні жінки. Жінок вбивали за те, що в їхніх серцях будувалася Українська держава.
5.    26 липня 1990 року було відновлено відому організацію. ЇЇ практична діяльність була спрямована на відродження української культури, становлення незалежної, самостійної України. Ще й досі Союз українок займається культурним вихованням молодих жінок і дівчат, формуванням їх світогляду.
6.    Перейнявши досвід своїх мудрих попередниць, союзянки гідно продовжували справу розвитку жіночого руху.
7.    Союз українок зробив вагомий внесок у розвиток жіночого руху у Західній Україні і в боротьбі за незалежність України.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123