This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Оксана Ганич – велична особистість Карпатської України

Чуп Катерина, 17 р., Ужгородський Національний університет, 

Ковтан Діана, 13 р., зош І-ІІІ ст.., с. Концово,
Кірик Тетяна, 16 р., зош І-ІІІ ст., с. Холмок, Закарпатська обл.

Оксана Ганич – почесна Голова Союзу Українок Закарпаття, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, Заслужений професор Ужгородського Національного університету. Директор єдиного на Україні Науково-дослідного інституту фітотерапії, професор кафедри пропедевтичної терапії медичного факультету УжНУ.


Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ст.(2001), відзнакою “За гуманізм” Союзу Чорнобиль України, медаллю "За трудовую доблесть" (1991), “Ветеран праці” (1984). Номінант “Золотої книги України” (2000). Має почесні грамоти Міністерства освіти і науки, обласної держадміністрації та обласної Ради. У 2009 році отримала звання Заслужений діяч науки і техніки України. За особливі заслуги в розбудові національної освіти і науки, утвердження високого міжнародного авторитету Університету та плідну культурно-громадську діяльність Вчена рада УжНУ присвоїла Ганич Оксані почесне звання “Заслужений професор УжНУ” (2005).
Народилася 16 квітня 1932 року в с. Вишні Ремети Берегівського району Закарпатської області в родині вчителів. Батько – Мандзюк Микола Миколайович був послом Сойму Карпатської України (1939), мати – Мандзюк Ганна Іванівна, керувала соціальною опікою серед молоді в уряді Карпатської України (1938-1939). Закінчила медичний факультет Ужгородського державного університету (1955). Працювала головним лікарем сільської Синевірської дільничої лікарні (1955-1957), згодом районним терапевтом і завідуючою терапевтичним відділенням Міжгірської центральної районної лікарні (1957-1959). З 1960 року працює на кафедрі терапії Ужгородського державного університету, пройшовши шлях від асистента до доцента (1967) і професора (1973). Перша жінка на Закарпатті, яка стала доктором наук. Завідувач та професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб медичного факультету УжДУ (1981-1997-2015). На даний час директор організованого за її ініціативою єдиного в Україні науково-дослідного інституту фітотерапії (1992). Засновник відомої в Україні та за її межами школи гастроентерологів. Керувала лікувальною роботою клініки Закарпатського гастроентерологічного диспансеру. Постійний консультант санаторно-курортної та медичної служби Закарпаття. Виступала з науковими доповідями перед вченими України, Росії, Грузії, Чехії, Словакії, Німеччини, Канади. Автор новаторських розробок чисельних методик діагностики і лікування патології органів травлення. Наукова робота спрямована на вивчення передракових станів шлунка, мембранного травлення, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, захворювань печінки, кишок, вивчення впливу радіації на органи травлення, розвантажувально-дієтичного лікування, природного оздоровчого лікування, фітотерапії при захворюваннях внутрішніх органів, йод-дефіцитної патології. 10 років була головою координаційного центру країн РЕВ з проблеми "Епідеміологія передпухлинних захворювань органів травлення", членом проблемної комісії АН СРСР з питань профілактики раку та передракових станів. Почесний член наукового товариства гастроентерологів Академії Наук Чехії. З 1991 року очолює обласну організацію Союз Українок Закарпаття, має звання «Почесної членкині Союзу українок України». З 1996 року член координаційної ради Закарпатської обласної державної адміністрації з питань жінок, сім'ї та молоді. У 1995-1999 рр. працювала експертом з медицини Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів України. Член правління Асоціації терапевтів та гастроентерологів України. Налагодила тісні плідні контакти співпраці з організаціями Союзу українок США, Канади, Англії і залучила гуманітарну допомогу для потерпілих від паводків (1998, 2001) людей Закарпаття. Брала активну участь в його оздоровленні. Розробила і керує програмою по реабілітації потерпілих від стихійного лиха краю. Є автором або співавтором 12 винаходів та патентів. Автор понад 420 наукових праць, 15 монографій, навчальних посібників та підручників. Під її керівництвом за останні роки проведено 5 міжнародних науково-практичних конференцій і видано збірники наукових праць за метеріалами конференцій. Підготувала 5 докторів та 12 кандидатів медичних наук.

Стежками спогадів дитинства Заслуженого діяча науки і техніки, професора медицини Оксани Ганич

Люблю людей я усіх такими, як є...

О.Г. Куцел

Кожна людина – величезна цінність, – творець історії. А місія жінки –оберігати, прикрашати, наповнювати життєдайним змістом саму суть життя, в якому творять історію особистості, бо їх народила, зростила, виховала, оповила Любов’ю її Величність Жінка.
Висока місія жінки в сім’ї, родині, суспільстві – неоціненний скарб...Життя жінки-матері, берегині роду, професіонала і громадського діяча, сяє діамантом громадянського суспільства України. Про це ми довідуємося з уст Заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук, заслуженого професора Ужгородського Національного університету, директора єдиного на Україні Науково-дослідного інституту фітотерапії, професора кафедри пропедевтичної терапії медичного факультету УжДУ, почесної Голови Союзу Українок Закарпаття Оксани Ганич
Оксана Ганич була учасницею першого засідання Сойму Карпатської України.
Семирічна Оксанка чекала з нетерпінням поїздки до Хуста, навчилася гарно співати Гімн України. Готувалася їхати з мамкою і татком-послом на засідання Сойму Карпатської України.
Над входом до спортивної зали Хустської гімназії майорів синьо-жовтий прапор. Оксанка звернула увагу на великий Карпатський Герб і Тризуб. Тато провів Оксанку з мамою до зали, а сам пройшов у другий ряд, де сиділи посли. Після головного засідання відбулися наради в комісіях. Мама, Анна Мандзюк, в уряді Августина Волошина працювала в комісії яка піклувалася жіночими соціальними питаннями. Додому поверталися пізно ввечері вже знайомою дорогою. А Оксанка цього доленосного дня усвідомила нову якість людини-громадянина – самовіддану працю для добра громади

Оксана Ганич із династії славної родини Мандзюків

Наймолодший посол Першого і Останнього Сойму Карпатської України, Микола Мандзюк та його дружина Анна, голова піклувальної комісії жіночими соціальними справами при Уряді Августина Волошина, упродовж багатьох років вносили вагомий вклад у історію становлення та розвитку Карпатської України. Вони виховали доню, яка продовжує славні сімейні традиції українців-патріотів, тому для пані Оксани, її чоловіка, професора Михайла Ганича, державотворча праця була і є найважливішою у житті.

Закарпатська земля завжди приваблювала сусідів не тільки своєю чарівною красою та працелюбивим народом з особливим менталітетом мирного трудівника, але й географічним розташуванням та природними багатствами. У 30-х роках ХХ століття на політичній арені Європи Закарпаття стало лакомим кусочком для багатьох урядів сусідніх держав. У таких складних умовах активна проукраїнська діяльність молодого вчителя з Вишніх Ремет привернула увагу угорської влади, яка, після розчленування Карпатської України, на підставі Рішення Віденського арбітражу (1938 р.) почувала себе повноправним господарем на переданих Угорщині територіях міст Ужгорода, Мукачева та Берегівського округу.
Не бажаючи залишатися під юрисдикцією угорської держави, і з міркувань особистої безпеки, родина Мандзюків переїхала до Севлюша (тепер Виноградово), де Микола очолив крайову опіку над молоддю. За активну громадську діяльність молодий патріот 12 лютого 1939 року обраний депутатом Сойму Карпатської України, брав активну участь у його засіданні 15 березня 1939 року, а згодом змушений був емігрувати.
Микола Мандзюк з частиною урядовців емігрував до Праги через територію Румунії, Югославії, Австрії. Згодом був вивезений на фізичну працю до Німеччини, але, склавши іспит із чеської мови, влаштувався вчителем сільської школи у Ловчінцях і став учасником антифашистського підпілля, де продовжував активну діяльність протягом всього періоду Другої світової війни. Донька Оксана тоді вже навчалася у Модржанській українській гімназії. У Празі, неподалік від будинку де зупинився А.Волошин, Президент розгромленої Карпатської України (по вул. Мелантріхова, 10), жила його племінниця Ольга Дудкова – професор Празької консерваторії, по вул. Амеріцькій, 27. Вона щотижня проводила репетиції оркестру і хору, з яким їздила на гастролі, пропагуючи класичне мистецтво, не тільки на території Чехії, але і за кордоном.
Незабутнє враження зберегла пані Оксана про останню зустріч її батька з Авґустином Волошином. Микола Мандзюк вів за руку 13-тирічну доню, завітавши до Президента Карпатської України. “Як зараз пам’ятаю, – згадує пані Оксана, – батько спитав Президента: “Що нам робити?” У відповідь Августин Волошин сказав: «Ти повертайся, Миколо, до рідного краю, а я, поки що, залишуся в Празі і, найближчим часом, приїду. Я не відчуваю перед своїм народом жодної провини… Я ніколи нікому не зробив зла…» Він помовчав і, ніби обійняв мене ласкавим поглядом: «Підійди, дитино, ближче». – Я ступила крок до нього і, нахиливши голову, відчула тепло простягнутої руки Президента: «Благословляю Тебе, Оксано, на життя, добрі діла і на щасливу дорогу повернення додому». Благословення Августином Волошином мого батька було таким же лаконічним, але його енергетика залишалася з нами на все життя. Вам може здатися дивним, але це не містика, бо ЙОГО Благословення я відчуваю все життя, як «допомогу і опіку» у складній ситуації. Ця найвеличніша подія мого дитинства і життя трапилася за два тижні до арешту Авґустина Волошина службою «Смершу». І то була остання зустріч мого батька з Президентом КУ. А. Волошин доручив Миколі Мандзюкові організувати повернення бажаючих закарпатців додому. Місце поховання Августина Волошина не відоме й досі.
Після визволення і возз’єднання Закарпаття з рідною Україною в 1945 році Микола Мандзюк повернувся до рідного краю. На Закарпатті не вистачало досвічених кадрів. Його зарахували референтом відділу освіти Народної ради Закарпатської України. Закінчивши історичний факультет Ужгородського держуніверситету, Микола Мандзюк завідував кабінетом педагогіки та навчальною частиною Закарпатського інституту вдосконалення і підвищення кваліфікації вчителів. Багато років працював інспектором шкіл обласного відділу народної освіти, згодом викладав історію в середніх школах Ужгорода та Ужгородського району. Тоді Микола Мандзюк оприлюднив цікавий факт: співпрацюючи з президентом Карпатської України, він брав безпосередню участь у підготовці «Меморандуму до уряду Радянського Союзу» за возз’єднання Карпатської України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. Меморандум був підписаний Авґустином Волошином і особисто переданий Миколою Мандзюком 19 листопада 1939 р. до Радянського посольства у Празі. Як свідок, при акті вручення Меморандуму Радянському Посольству був Юрій Долинич родом із Перечина.

Оксана Ганич – громадський діяч

Почесна голова Закарпатської обласної організації Союзу Українок понад 20-років очолювала роботу цієї національно-патріотичної шляхетної жіночої громадської організації. І зараз пані Оксана Ганич продовжує брати активну участь у всіх справах союзянок Закарпаття та України. Диву даєшся енергії та мудрості професора Оксани Ганич у таких поважних роках. “Як вам це вдається, коли Ви встигаєте вирішувати стільки справ?!”, – запитуємо. У відповідь чуємо: “Радію кожному дню, кожній події, усьому, що діється навколо…” Звідки в мене такий потяг до громадської роботи? – Можливо від матері, вона була талановитим філологом, активно займалася в комісії Сойму Карпатської України жіночими соціальними питаннями, а після відновлення діяльності “Союзу Українок”, активно включилась у національно-патріотичний жіночий рух Закарпаття за утвердження державності незалежної України. Плавно звучать спогади професора Оксани Ганич про відновлення діяльності громадської національно-патріотичної організації «Союз Українок» на Закарпатті. «Я не була присутня на перших організаційних зборах Союзу Українок, ініціаторами яких виступили Наталія Вигодованець, Ганна Божук, моя мама, Ганна Мандзюк. У цей час я перебувала у відрядженні в Празі на форумі науковців. Так як мої батьки, і мама, і тато були активними громадськими діячами, то жінки на перших організаційних зборах заочно обрали мене головою Союзу Українок Закарпаття. Від виборів до виборів мені довіряли і переобирали знову і знову. Так склалося, що я понад 20 років очолювала Союз Українок Закарпаття, була головним редактором журналу “Родина”. У 1996 р. обрана членом Координаційної Ради Закарпатської обласної держадміністрації з питань жінок, сім’ї та молоді. За цей період було організовано більше 50 цікавих акцій для жіноцтва нашого краю; гуманітарна допомога потерпілим від повеней закарпатцям жіночими організаціями СФУЖО, Союзу Українок Канади, Англії, США, і фінансування акцій “булочка та молоко” для дітей смт. Великий Бичків Рахівського та села Лопухово Тячівського районів, допомога бабусям, стипендії талановитій молоді тощо.

У період Помаранчевої революції цілющі чаї розроблені Оксаною Ганич були надіслані для підтримки імунітету організаторів та учасників. Понад тисячу пакетів чаїв “Бебевіта” за сприяння пані Оксани Ганич надіслано Союзом Українок Закарпаття учасникам АТО в 2015 році. Пані Оксана вела шефство над учнями Концівської та Ужгородської №5 загальноосвітніх шкіл, аналізи яких у 2012 році були лабораторно вивчені за результатами місячного прийому йодованих ласощів. І зараз пані Оксана продовжує шефство над дітками Великоберезнянської школи-інтернату з метою подолання йододефіцитних станів в умовах ендемічного по зобу регіону Закарпаття.
Професор Ганич поринула в нові спогади. Про себе розповідає неохоче, хоча її звань та діяльності вистачить на цілу громаду професіоналів і громадян...Жінка-професор медицини – перша голова Союзу Українок на Закарпатті, обрана після проголошення Незалежності України в 1991 році. Успішно керувала хором вчителів і медичних працівників при Будинку культури на Міжгірщині, а згодом – хоровою капелою медичного факультету УжДУ. А скільки неоплачуваної громадської роботи на медичному полі задля зміцнення здоров’я людини.

Турбота про збереження здоров’я українців

Життя в гармонії з собою і з усім світом природи у Любові, спокої, злагоді, без хвороб. Таку місію сучасного оздоровлення людини намітили учасники восьмої Міжнародної Міждисциплінарної науково-практичної конференції «Сучасні аспекти збереження здоров’я людини», яка відбулася 17-18 квітня 2015 року в санаторії «Квітка Полонини» з ініціативи та безпосередньої участі родини Ганичів... Багаточисельні учасники конференції: академіки, професори, вчені-представники вузів більшості регіонів України та кількох зарубіжних вузів, аплодували, стоячи, пані Оксані за її самовіддану працю в ім’я здоров’я людини. За підсумками роботи конференції прийнято резолюцію та Звернення до органів місцевого самоврядування про всебічне сприяння оздоровленню населення, підтримку науково обгрунтованої та клінічно апробованої продукції української компанії “Йодіс-К” – біоактивним йодом, винаходу українського академіка Василя Миколайовича Мельниченка, аналогів якому немає в світі з метою подолання хвороб визваних йододефіцитом. Збагачення раціону українців фітокомплексами компанії “Чойс” (вибір). розроблених українськими вченими, спеціалістами в області терапії, кардіології, гастроентерології, ендокринології, інших спеціальностей під керівництвом доктора медичних наук, професора, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, Володимира Лапшина. Про результати вживання цих вкрай необхідних для підтримки здоров”я людини продуктів відгукнулося багато вдячних споживачів, які відчули нову якість життя і стану здоров’я, збагачуючи свій раціон життєво необхідними вітамінами, мікро і макроелементами, амінокислотами на основі прозерів та лікарських трав. На конференції пані Оксана, намітила нові обрії поступу до збереження здоров’я людини. Прийнято резолюцію підготовки до 30-ої річниці трагедії на Чорнобильській АЕС, намічено багато добрих справ в ім’я здоров’я людини, збереження та утвердження України, як європейської держави.

Цікавимося, а як пані Оксана зберігає власне здоров’я? Посміхається наша співрозмовниця. Ліками для людини повинна стати їжа, яку вона споживає щодня. Їжа, якщо вона якісна, повітря, якщо воно не отруєне відходами сучасної цивілізації, духовність, якщо світогляд людини не спотворений інформаційним простором – є умовою для здоров’я, і, звичайно, – здоровий спосіб життя сім’ї, родини... На сторожі цих важливих складових життя українців стоїть держава як гарант найвищих цінностей – здоров’я і життя людини. Саме таку державу творимо сьогодні спільними зусиллями патріотів, ентузіастів. Саме цій меті повинен підпорядкуватися сучасний бізнес, як бізнес з людським обличчям, а не навпаки... Не дивуйтеся, але в студентські роки мені прийшлося перехворіти різними хворобами, багато вчилася, імунітет ослаб, недосипала, ще й підробляла медичною сестричкою. Отож співчуваю студентам і нагадую їм, що режим праці та відпочинку дуже важливий.
Крок за кроком пані Оксана відкриває нам таємниці своєї високої популярності в медичному світі українців. При цьому, ця знаменита особистість вченого простору України – щаслива мама, любляча дружина, бабуся, прабабуся...- дочка славетних батьків-патріотів Карпатської України. Стільки добрих справ на життєвому шляху зроблено і стільки ж задумів для майбутніх справ сучасної медицини в ім’я здоров’я людини.

Наодинці з першим доктором медицини Закарпаття

Розкажіть, будь-ласка, пані професор, ще щось цікаве. Що Ви любите або що не сприймаєте, щось таке, що дуже стривожило або, навпаки, порадувало Вас. Можливо маєте захоплення не пов’язані з медициною? У відповідь мудра посмішка: “Зі здоров’ям людини пов’язано все, стан здоров’я не передбачає тільки лікувальну діяльність – є профілактика, здоровий спосіб життя, дуже багато складових, які сприяють нашому фізичному, моральному, душевному стану, що залежить і від характеру, і сімейного життя, і захоплень...А взагалі, – посміхається пані Оксана, – я дуже люблю музику, люблю співати, тому ми з Михайлом Михайловичем повезли в Синевір, за місцем роботи, своє піаніно. Це була незвичайна подія в селі, адже люди вперше бачили піаніно! Ми помістили піаніно в сільському клубі, організували разом з учителями драматичну п’єсу «Будка №…». У цій п’єсі я грала головну роль психічнохворої Ксені. Михайло Михайлович грав роль молодого, якому насильно сватають Ксеню, а він хоче іншу. Ця п’єса в Міжгірських селах мала великий успіх, з нею ми об’їздили цілий район. Крім цієї п’єси ми організували волейбольну команду вчителів, яка займалася на території лікарні в суботу і в неділю, а також були ініціаторами створення хору під керівництвом хормейстера, вчителя, Шимона Михайла Михайловича.

Згодом мого чоловіка, Михайла Михайловича перевели на посаду головного лікаря Міжгірської районної лікарні, а мене призначили завідуючою терапевтичним відділенням цієї ж лікарні. У райкомі звідкись довідалися, що я маю музичну освіту і визвали мене на співбесіду, доручивши організувати хор медиків та педагогів. Так я стала хормейстером. Але цим не обмежилися мої доручення. Коли траплялася ситуація, що необхідно було терміново проводити
Професор Оксана Ганич пригощає нас смачними тістечками – сама випікала. На наше запитання: “Як Ви знаходили час для стількох справ?” – чуємо відповідь: “Очевидно земля у нас така, що неможливо спостерігати, склавши руки. Праця – єдине джерело енергії й наснаги. Недаремно з того села, де працював мій батько, передалася енергія багатьом діячам і вченим. Професорам Троян, Худанич, ... мені теж передалася та енергія від моїх батьків. І не тільки... Я мала три роки, коли у нас вдома протягом цілого тижня гостювала професор, видатний педагог родом із Чернігова, яка змушена була емігрувати в Прагу, – Софія Русова. Ця чудова жінка-педагог громадський діяч жила у нас цілий тиждень і я відчула до неї особливий потяг. Бо ж думка матеріальна. Ото ж професор-викладач Празького вузу, Софія Русова, зацікавилася громадською та національно-патріотичною діяльністю моїх батьків. Вона приїхала у Виишні Ремети, щоб побачити, як працюють молоді вчителі з жінками, як навчають їх жіночим справам. А мій тато з мамою організували для жіноцтва гуртки вишивки, випічки і куховарства, тато керував хором вчителів. Мені Софія Русова подарувала ляльку, порадила навчати її або лікувати. Ляльку я брала за ноги, повертала головою вниз, обмотала тканиною їй голову, щоб не боліла і переконувала всіх, що ляльку треба спочатку вилікувати, бо вона хвора, а потім буду її вчити. Отак я лікувала ляльку і вже тоді готувалася стати лікарем.
Усе в житті має початок і кінець. Зустрічі-спогади з цією легендарною людиною теж завершуються. Записано багато. Багато друкованих видань про Оксану Ганич – видатну особистість Закарпаття і України… У кожному знаходимо щось нове, що доповнює видатні віхи життя жінки-лікаря, заслуженої діячки науки і техніки, професора, громадської діячки, вченої, викладача-педагога, дружини, матері, бабусі, прабабусі. Цієї незвичайної людини-Берегині рідного краю і символу всеохоплюючої любові до людей, до життя. Вона повна енергії, випромінює світло позитивного ставлення до людей і до всього, що творить життя українок і українців, що сприяє утвердженню української держави. Її голос лагідний, завжди усміхнені ласкаві очі, мудрий погляд і спокійна, але принципова вдача, з нею легко спілкуватися, відчувається, що ця Людина «читає» співрозмовника, уловлює його найтонші порухи і, ніби, огортає Любов’ю своєї духовно багатої Величі – такою знають Оксану Ганич на Закарпатті.

 

 

 

Політика конфіденційності сайту

Створення сайтів і підтримка студія PBB design

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123