Натхненна Україною. Марія Фішер-Слиж

Сончак Тетяна, м. Коломия, Івано-Франківська обл.

Вступ

Видатна жінка України… Якою ж вона повинна бути? На мою думку, сміливою, здатною пройти крізь всі перешкоди, негаразди та завжди, з чистим серцем, впевнено крокувати до своєї мети. Душа її завжди леліятиме Україну, її мову, її дух! Такою була Марія Фішер-Слиж.

На написання цієї роботи мене особливо надихнув вірш коломийської поетеси Юлії Долінської, ось уривок з нього:

«Уся так леліла неньку-Україну,
Наче доню, маму чи свою хатину.
Із-за океану пташкою летіла,
Серденьком обняти рідне все хотіла.

Трудівниця-бджілка ─ де б не побувала,
Миле Прикарпаття всім єством кохала.
В душу їй тривогу Крим нас, Схід країни,
Молоді майбутнє ─ мова України.

Мозолями в праці гроші накопала,
Милій Батьківщині всі подарувала.
Так вона уміла рідним дорожити,
Предківське, родинне серце оцінити.

Там, де послушення в молитвах приймала,
У тісній кімнатці скромно доживала.
Так до України всім єством палала,
З легкою душею у вічність відлітала…».

Отже, хочу продемонструвати свою роботу про жінку, яку в газеті «Гомін» Микола Солоненко описує такими словами: «Доктор Марія Фішер-Слиж ─ всесвітньовідомий фахівець у галузі профілактичної та клінічної педіатрії. Автор наукових праць, підручників, навчальних посібників, статей. Неодноразовий учасник світових конгресів, з'їздів, конференцій.
Почесний голова багатьох українських та міжнаціональних інституцій. Організатор й меценат низки програм з відродження національної історії, освіти культури, медицини. Лауреат численних українських та міжнародних нагород та відзнак.»

Основна частина

Із статті кузини пані Марії ─ Лідії Слиж «Марія Фішер-Слиж: «Найдорожча для мене ─ Україна»» до журналу «Наше життя» (квітень 2012): «Марія (Уся) Слиж народилася в місті Коломиї, Івано-Франківської області в сім'ї судді Адольфа і Ольги Слиж. В родині було п'ятеро дітей. Дитинство Усі пройшло княжому місті Белз. У 1933 році родина переїхала до Львова, де вона здобула освіту в Українській Академічній гімназії. Після окупації Галичини більшовиками родина Слижів потрапила до «чорного списку» НКВД і таким чином змушена була покинути рідну землю. Опинилась в Мюнхені. Тут Уся закінчила медичний факультет Університету Людвіка Максиміліяна у 1950 році.
В цьому ж році родина емігрує до США, де вона набуває лікарського досвіду (в Нью-Йорку та околицях). В 1954 році склала іспити та отримала ліцензію на практику в штаті Іллиной, де заснувала приватну клініку недалеко Чікаґо. Віддала цій праці 31 рік. Має ряд наукових праць та статей. Була одружена з доктором Рудольфом Фішером, лікарем, який передчасно помер у 1982 році.
Перейшовши на емеритуру, пані Уся переїжджає до Торонто, Канада, бо хотіла жити у великій і сильній українській громаді. Тут стає активним членом майже всіх громадських українських організацій, а також великим меценатом.
В 1947 року Уся була засновницею пластового куреня «Перші стежки». У незалежній Україні фінансово підтримувала пластові організації у Києві, Львові, Сімферополі. За цю діяльність нагороджена відзнакою св.. Юрія у сріблі.
Важко перелічити всіх, кому надавала фінансову допомогу пані Уся. Вона була спонсором київських журналів «Смолоскип», «Всесвіт», «Соняшник», а також видань «Сіверщина» (Чернігів), «Лікарський збірник НТШ» (Львів); вклала кошти у археологічні розкопки в Батурині; надавала допомогу школам у Львові. Севастополі, Феодосії; очолювала комітет Приятелів Львівської Академічної гімназії.
Велику роль д-р Марія Фішер-Слиж відігравала у Канадському товаристві приятелів України. Вона особисто пересилала книги за власні кошти з Канади до бібліотек Канадсько-українського бібліотечного центру, відділи якого є у 9-ох містах України. Пані Уся була на відкритті всіх центрів: Луганськ, Донецьк, Харків, Севастополь, Сімферополь, Одеса, Чернігів, Суми та Дніпропетровськ.
В Севастополі д-р Фішер-Слиж стала фундатором української бібліотеки (1998 р.), за що отримала привітання від прем'єр-міністра Канади пана Жана Кретьєна та керівництва Криму. Початком бібліотечного фонду стало 147 пачок з 12-ма тисячами книг та періодичних видань українською та англійською мовами.
В рамках проекту «Крим» пані Уся була меценатом конкурсу молодих літераторів «Ми діти твої, Україно» (Сімферополь). З 2004 року щорічно проходить Всекримський конкурс творчості молоді д-р Марія Фішер-Слиж «Змагаймось за нове життя!» з метою глибшого ознайомлення молоді зі спадщиною великої української поетеси Лесі Українки, виховання почуття патріотизму та національної гідності. Підбиття підсумків цього конкурсу відбувається в Ялті в музеї ім. Лесі Українки.
В Україні заснована Педагогічна Премія імені д-р Марії Фішер Слиж. Її стипендіяти ─ кращі вчителі української мови та літератури.
Саме за невтомне подвижництво на ниві рідної культури, за щедре благодійництво пані Фішер-Слиж нагороджена орденом Христа – Спасителя Української православної Церкви Київського Патріярхату. Цю високу церковну нагороду українці з Канади вручив її глава ─ Святіший Патріярх Філарет.
У 2009 році доктор Фішер-Слиж зробила княжий дар ─ один мільйон долярів на розвиток Українського Католицького університету у Львові. УКУ співпрацює з КІУСом в рамках Програми вивчення модерної української історії і суспільства ім.. Петра Яцика.
У 2009 році пані Уся спонсорувала сумою сто тисяч долярів англомовне видання 9-го тому, книги 2, частини 2 «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Це видання було присвятою пам'яті батьків Усі: д-ра Адольфа та Ольги Слиж.
У 2009 році д-р Марія Фішер-Слиж Указом Президента України була нагороджена орденом княгині Ольги ІІ ступеня.
Відійшла у засвіти справжня патріотка України з палкою і неприхованою любов'ю до її історії та покривдженої сучасності. В Україні вона любила все, що дав Господь. В Україну, на рідну землю п. Уся їздила по кілька разів на рік. Важко уявити в Україні якусь місцевість, де б вона не побувала. Жвава, енергійна, постійно перебувала в русі, хотіла скрізь бути й усе бачити! Здається, що ї надихала й відмолоджувала дорога. Разом з тим була напрочуд скромною, невибагливою до умов життя.
Вона хотіла бачити вільним, сильним і фізично розвиненим молоде українське покоління в руках якого опиниться майбутнє України і робила для цього все, що могла.
Похована на цвинтарі св. Андрія Первозванного в Савт Бавнд Бруку, Ню Джерзі коло свого брата д-ра Антона Слижа.
На річницю смерті доктора Марії Фішер-Слиж, «Школою шляхетних українок» міста Коломиї, до складу якої я вхожу, ми організували вечір пам’яті в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського, в якому неодноразово бувала пані Уся. При підготовці до цього заходу, ми отримали листа від хорошого приятеля пані Марії, лауреата Державної премії імені Т. Г. Шевченка ─ Григорія Джамаловича Гусейнова, засновника іменної стипендії для обдарованих аспірантів. Уривком з цього листа я хотіла б з вами поділитись:
«…Це був грудень. У нас стояли тріскучі морози і в коліно сніг. Натомість у Торонто біла відлига, зелені газони і переможна хода грипу. До грипу в мене не дійшло, але в торонтинський шпиталь я потрапив. Глибокої ночі пані Марія повезла мене на своєму величезному, але бувалому в бувальцях авті, яке деренчало всіма механізмами. В самому шпиталі довго добивалася, щоб я потрапив до чергового лікаря, і це трапилося десь під ранок. З’ясувалося, що в мене елементарна міжреберна невралгія, хоча ми з пані Марією передбачали, що це могло бути серце. Їхали додому зі шпиталю радісні, нам в очі світило сонце, що теж ледве не призвело до дорожньої аварії. Щоб якось відзначити успішну поїздку в шпиталь, пані Марія попросила свого приятеля Джека, насправді українця Івана, повезти мене на Ніагарський водоспад. З’ясувалося, що авто Джека ще старіше, ніж у пані Марії. Дорогою у нас постійно відпадала вихлопна труба.
Пані Марія була неймовірно діяльною, і власним господарством займатися їй було ніколи. Вранці, коли ми прокидалися, її вже не було вдома, а на столі на нас чекала записка: „Все, що треба, в холодильнику. Прошу відчувати себе господарями”. Але в холодильнику, як правило, було порожньо. Здається, вона сама ніколи в нього не заглядала. Друга частина записки була приблизно така: „На вечерю мене не чекайте, тому поїжте в обід у пластунів. О четвертій годині у них завжди є канапки”. В неділю ми пішли до церкви Святого Володимира. Пані Марія вирішила показати образи, виготовлені на її гроші. Виявилося, що того дня у храмі був і Петро Яцик і він запросив нас до себе на вечерю. Коли ми з пані Марією переступили поріг, я ледве не втратив свідомість. Весь дім був наповнений запахом смаженого м’яса. Я ледве дочекався, коли ми сядемо за стіл. Крім нас з пані Марією, було ще кілька гостей, точилася жвава розмова, в якій я не брав участі, бо безперервно підкладав собі м’ясо індика, і раптом почув, що всі замовкли. Підняв голову і зустрівся з усіма поглядом. Присутні дуже зацікавлено розглядали мене, а я знічений сидів з ніжкою індика в руці. Петро Яцик, усміхнувшись, сказав: „Смачного!” Усім було зрозуміло, що живеться мені в пані Марії, як під час посту. Коли в пані Марії був час, вона охоче розповідала різні родинні історії, згадувала свої гімназіальні роки. Чи не на другий день після мого приїзду запитала, як мені спиться на ліжку. Я не встиг нічого відповісти, як почув: „Це ж на ньому помирав мій чоловік”. У Торонто її всі любили й охоче навідували. …

Григорій Гусейнов»

Висновок

Доки наше молоде покоління щирих патріотів своєї Батьківщини пам’ятатиме про таких людей, як пані Марія, і братиме з них приклад, доти буде існувати добро в нашій країні! Сподіваюсь, історія життя цієї чудесної жінки зачепила у вашій душі ту невмирущу любов до Батьківщини і свого народу, якою жила пані Уся.