«Моє життя – Україна і математика»

Кравець Ростислав, с. Воронівка, Черкаська обл.

Історія українського народу настільки велика, що лише думкою можна осягнути її велич. Особливістю історії народу є люди, які творили цю історію. Сторінки історії Черкащини переповнені іменами видатних людей, якими ми гордимося. Свій відбиток на цих сторінках залишила і Ніна Вірченко.

Ніна Вірченко – український математик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік-секретар відділення математики АН Вищої школи України, віце-президент АН ВШ, член НТШ, Українського, Американського, Австралійського, Бельгійського, Единбурзького, Лондонського математичних товариств, Соросівський Професор (1997), лауреат І премії НТУУ “КПІ” (1998), заслужений викладач НТУУ “КПІ” (1999), Почесний професор НТУУ “КПІ” (2005), голова Науково-методичної ради Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих, має нагороду Ярослава Мудрого від АН ВШ України (1999), медаль “Будівничий України” (2001), медаль Андрія Первозваного (2005), знак від МОН “Петро Могила” (2007), заслужений працівник освіти України (2006), “Викладач-дослідник – 2008”.
Н.О. Вірченко – довгорічний керівник міжвузівських наукових семінарів “Крайові задачі. Спеціальні функції”, “Диференціальні рівняння та їх застосування”, науково-методичного кафедрального семінару.
Вона – науковий керівник курсових, дипломних, кандидатських робіт, багаторазовий опонент на захистах докторських і кандидатських дисертацій, що засвідчує її високий авторитет у математичному світі та вагомість наукових досліджень, здійснених нею.
Учасник численних наукових семінарів міжнародних наукових конференцій, з'їздів, конгресів, виступала з науковими доповідями в Чехословаччині, Німеччині, Болгарії, Білорусі, Литві, Польщі, Таджикистані, Фінляндії, Узбекистані, Португалії, Швейцарії, Росії.
Bисоко обдарований педагог з тривалим педагогічним стажем (50 років), має великий організаторський талант, виступала в ролі керівника наукових студентських товариств (КДУ, пізніше – в КПІ), організаторка дванадцяти Міжнародних наукових конференцій ім. акад. М. Кравчука (1992-2008), відкриття аудиторії ім. М. Кравчука в КПІ (2002), створення фільму “Голгофа академіка Кравчука” (2004), відкриття пам'ятника М.Кравчуку (2003), упорядкування та видання трьох книг М.Кравчука – “Науково-популярні праці” (2000), “Вибрані математичні праці” (майже 800 стор., 2002), “Розвиток математичних ідей Михайла Кравчука” (“Development of the mathematical ideas of Mykhailo Kravchuk (Krawtchouk))(майже 850 стор., 2004).
Коло наукових інтересів – теорія узагальнених аналітичних функцій, теорія змішаних крайових задач, сингулярні диференціальні рівняння з частинними похідними, інтегральні рівняння, спеціальні функції, інтегральні перетворення, історія та методика математики тощо. Автор понад 350 наукових та науково-методичних праць, у т.ч. 20 книг: “Смешанные краевые задачи математической физики” (1985), “Парні (потрійні) інтегральні рівняння” (1989), “Математика в афоризмах, цитатах, висловлюваннях” (1974, вид. українською, російською (1984) та японською мовами (1989, 1995)), “Дробові інтегральні перетворення гіпергеометричного типу” (1995), “Графіки елементарних та спеціальних функцій” (1996), “Основні методи розв'язання задач математичної фізики” (1997), “Узагальнені функції Лежандра та їх застосування” (1998), “Generalized associated Legendre functions and their applications” (2001, Worl. Sci.), “Graphs of elementary and special functions” (USA, 2001, 770 p.), “Нариси з методики викладання вищої математики” (2006), “Основи дробового інтегро-диференціювання” (2007).

Біографічні сторінки

А починалося життя Ніни Вірченко дуже просто: з любові до України, яку вона увібрала з молоком матері, духом батьківським вирощена та загартована, рідною природою виплекана. Ніна Опанасівна Вірченко народилася 5 травня 1930 року в селі Завадівка, тепер це Корсунь-Шевченківський район Черкаської області. Сім’я часто переїздила, але як «найдорожчий родинний скарб завжди возила з собою «Кобзар» - обгортка світло-коричнева, всередині сірий папір, зачитаний аж до дірок». Поезії Шевченка, що, як сама зізнається, змалечку «пронизували кожну клітинку» дівчини, з часом розкривалися для неї «сильніше, глибше, розмаїтіше»
Ще в шкільні роки вона вирішила присвятити Україні своє життя, прислужитися Науці, рідному, такому знедоленому народові. Зокрема, у своєму випускному творі на атестат зрілості, який, за словами газетної кореспондентки, що була присутня на екзамені, “аж пашів духом патріотизму”, вона писала, цитуючи відомі слова:

Я – дочка свого народу,
Всю красу свою, всю вроду,
Лиш йому, йому віддам,
За кохану Україну,
Як потрібно, то й загину.

Навіть псевдонім мала – УЖМА, за який її пізніше мучили на слідстві в КДБ. А розшифровується він так: Україна – Жінка – Математика – Астрономія або Українська жінка-математик астроном!
Телепрограма про Н.Вірченко на телеканалі Перший національний
До школи пішла в 6 років, вчилася на “відмінно”, а поведінка – “2”, їй було скучно сидіти, бо вміла читати, писати, то все ходила по класу..., не слухалась вчительки... Під час німецької окупації ще школяркою дійшла висновку, що «війни і політичні режими – то тимчасове горе, а математика – вічна гармонія». Восени 1945 р. переїхали до Житомира, на два місяці запізнилася до школи (випускний клас). Раненько йшла до бібліотеки, сиділа там до обіду – а далі без обіду та пішки через увесь Житомир до школи (єдина українська десятирічка була далеко). На трамвай 15 копійок у неї не було. Там, у школі № 36, є список медалістів за всі роки, і її прізвище – перше.
Школу вона закінчувала в Житомирі. Хоч і отримала золоту медаль, та до Московського університету була «принята в виде исключения» тільки тоді, коли пробилася аж до самого міністра освіти; проте навчатися мусила в Києві (1946), де в «гуртожитській кімнаті потрібно було воювати з пацюками за кожен сухарик, проте мала театри, концерти з божественним Вівальді, гурток радіотехніки й аеродинаміки» (Майя Орел). Була «закохана у «вічну гармонію і високу поезію» математики», «мріяла про міжпланетні польоти космічних кораблів» (Світлана Божко), та на заваді стали «морози, Азія, і сніговії, і безконечний шлях…на лісовалення, в каменоломні». Саме Кобзар був тоді для своєї землячки «і опорою, і осердям, і силою», тож Ужма – українка, жінка, математик, астроном – «не зламалась, хоч бачила таке, чого не може забути, хоч пережила те, чого не можна пережити» (Микола Шмигевський), добре хоч «є на світі сніг, на якому так зручно писати формули сонячної днини».
Хоч і отримала золоту медаль, та до Московського університету була «принята в виде исключения». Проте навчатися мусила в Києві (1946), Київ розпочався для Ніни з підвальної кімнати гуртожитку.19 студенточ ок тулились в кімнатці, де «потрібно було воювати з пацюками за кожен сухарик». Та це не була біда для юної Ніни: головне, аби було, де голову на ніч прихилити. У Києві не тільки університет, а й концерти, публічні лекції, численні музеї, бібліотеки! Ніна добре вчилася, була сміливою і дуже незалежною, була «закохана у вічну гармонію і високу поезію математики, «мріяла про міжпланетні польоти космічних кораблів». Мрії ці і привели її до студентського гуртка ракетотехніки та аеродинаміки, де молоді ентузіасти снували всілякі гіпотези підкорення космосу. Двадцять дев'ять хлопців і одна дівчина (Ніна) вивчали будову літаків, розробляли власні проекти вдосконалення польотів, виконували стрибки з парашутом. Ніна мала десять таких стрибків. Вчилась на мехматі захлинаючись. Отака 16-річна дівчинка, з косичками, худенька, височенька, заворожено слухала лекції з аналітичної геометрії 87-річного професора Б.Я. Букреєва, який понад 60 років викладав у Київському університеті, з математичного аналізу – доц. С.Г. Крейна. С. Крейн був блискучим лектором, романтиком математики, який умів підбирати і слова, і незвичайні вразливі жести, прагнув збудити цікавість студентів до загальних математичних ідей, зачаровував невблаганною логікою міркувань, своєрідністю висловлення думки. Його лекції були музикою для Ніни, вона сприймала їх як інтелектуальні свята! “Із тих перших студентських літ, – згадує Ніна, – найбільше пам'ятаю: радість невимовну, неймовірну насолоду від занять Математикою і нестерпне почуття голоду! Це ж був голодний в Україні 1947-ий рік! На лекціях формули змішувалися перед очима зі шматочками хліба”...

Р-840 – АРИФМЕТИКА КОНЦТАБОРУ

А репресивна машина тоталітарного режиму працювала безперервно. Цей молох вимагав усе нових і нових жертв, усіх, хто вирізнявся над буденною сірістю, кому ставало зухвалості мати власну думку... За доносом Ніну було заарештовано 28 червня 1948 р.
«Дещо я таки вчинила!» – з гордістю і навіть якимось викликом у голосі каже пані професор. Арештували за розповсюдження листівок із гаслами «Слава Україні!» та «До зброї, браття-українці!». Для 1940-х у Києві, а не в карпатських лісах це справді було чимось зухвало-небаченим.
Молода дівчина опинилася віч-на-віч із досвідченими катами, але не зрадила ні себе, ні своїх друзів. Це була і її перемога над тоталітарною системою! Далі все йшло згідно з відпрацьованим сценарієм: слідство на тій самій Володимирській вулиці, де стоїть її alma mater. А потім – Лук'янівська тюрма,
«Я ж, перебуваючи в тюрмі, готувалася до суду: писала вірш, який збиралася виголосити в обличчя суддям. Та не вийшло. Мене судила особлива нарада (ОСО – позасудовий орган при Міністерстві державної безпеки СРСР), яка свої вироки виносила заочно, навіть не обтяжуючись присутністю звинуваченого на засіданні. Офіцер прийшов для проформи ознайомити мене з вироком: 10 років позбавлення волі за статтею 54-1а – державна зрада».
На Ніну Опанасівну чекали етапи до Тайшетських таборів, а там – сорокаградусний мороз, робота на лісоповалах, каменоломнях. Ні радіо, ні газет – заборонялось усе, а листування обмежувалося двома посланнями на рік.
А про режим, знущання конвоїрів, наглядачів, про тяжку роботу, про хвороби, про 40-градусні морози, про втрату друзів – на це й слів не вистачить! А Ніна і там жила за своїм принципом – що ти зробив щодня для України?
Та чорний одяг з номерами (у неї Р-840) не годен був затьмарити сонцесяйні очі юнок по неволі. Вони, хоча і коротко й крадькома, але й співали, і вишивали, і віршували... А Ніну там ще рятувала і математика, усні уроки якої вона проводила для товаришок. Це фактично була її перша педагогічна практика – без олівця й паперу. Нічого цього в таборі не дозволялося!
«Була молодість, і був протест», – каже пані Ніна. Загалом протестувати вона готова й тепер: довела це, відбувши разом зі студентами два тижні Помаранчевої революції на майдані Незалежності.
Згодом, після смерті Сталіна, Ніну амністували – як “малолітку” (після шести років ув'язнення). Повернувшись в Україну, Ніна вперто працювала і продовжувала навчання, та пильне око держбезпеки стежить за нею аж до самого 1990 року (обшуки, допити і т.п.). Завдяки проф. Г.М. Положію, доценту Н.О. Пахарєвій, професору І.І. Ляшку, академіку І.Т. Швецю, які, так би мовити, взяли її “на поруки”, – після закінчення університету вступає до аспірантури. Достроково закінчивши аспірантуру, стає асистентом, через рік – ст. викладачем, а з 1967 р. – доцентом у університет.
Через політичні переслідування захистити докторську дисертацію Ніна змогла тільки в 1988 році, вже за часів так званої “перебудови”. Тема докторської – “Нові типи парних (потрійних) інтегральних рівнянь зі спеціальними функціями”. Присвятила цю дисертацію своїм батькам, які так і не дочекались її наукового успіху.
А далі – незалежна Україна! І тепер Ніна на повну силу поринає у світ математики, бере участь у наукових конференціях, мітингах, різних громадських заходах.

У пам'ять про Кравчука

Ще в 1965 році, працюючи в Київському університеті над питаннями математичної фізики, Ніна не раз натрапляла в науковій літературі на згадки про Михайла Кравчука. І коли стала шукати його праці, то виявила, що вони були практично вилучені з бібліотечних фондів. Швидко зрозуміла, що академік Михайло Кравчук – непересічний, великий Математик, а далі дізналася, що він загинув на Колимі. Це ще дужче Ніну привернуло до Михайла Кравчука – як до науковця, так й особистості трагічної долі.
Згодом захоплення Михайлом Кравчуком перейшли у дослідження його наукової спадщини, результатами якого «світ давно вже користується, не знаючи тільки, що він українець».
Загалом понад сорока п'яти років Ніна Вірченко “займається Михайлом Кравчуком”. “Мій громадський та науковий обов'язок – досліджувати, вивчати, пропагувати наукові ідеї вченого, продовжувати та розвивати всі напрямки його наукової, громадської діяльності, скрізь і завжди бути гідною його імені!” – заявляє вона.
У пам’ять про М.Кравчука її зусиллями проведено в «Київській політехніці» ось уже одинадцять Міжнародних наукових конференцій (1992-2006), обладнано аудиторію його імені (2002), а біля шостого корпусу на Музейній площі відкрито пам’ятник, на постаменті якого закарбувалось Кравчукове кредо, що стало і її також: «Моя любов – Україна і математика», створена й документальний телефільм «Голгофа академіка Кравчука» та встановлено пам’ятну стелу на місці батьківського обійстя, де «народився всесвітньо відомий вчений, математик й поповнено експонати його музею, вперше заснованого в місцевій школі її директором Степаном Лукашуком.
Вірченко видає також праці Кравчука, людини, що вивела на дорогу в небо Сергія Корольова й Архипа Люльку, а Джону Атанасову була «дуже корисною» для винаходу електронного комп’ютера: «Науково-популярні праці» (2002), «Розвиток математичних ідей Михайла Кравчука» (Київ – Нью-Йорк, 2004, понад 800 сторінок)…
Так, Ніна Опанасівна – дивовижна, неповторна, світла Жінка, Вчений, Педагог з Божої ласки, особлива Людина! Всіх, хто має щастя спілкуватися з нею, вражає її людяність, безкомпромісність, унікальна щирість, чуйність, скромність, принциповість, сердечність, працелюбність, невтомність, незгасаюча енергійність.
Наукові та науково-методичні праці, різні науково-популярні, літературні та публіцистичні нариси Н.О.Вірченко, її розмаїта педагогічна й громадська діяльність становлять значний внесок у розвиток математичної науки в Україні, сприяють ефективному зв'язку науки й техніки з вищою освітою, допомагають вихованню активно творчої молоді.

Говорить Н. Вірченко

«Оглядаючись на пройдений життєвий шлях, кредом якого було: “Моє життя – Україна і математика”, тепер додаю ще: “...і Михайло Кравчук, і студентство”.
Так, і студенти! “Люби – як душу, а труси – як грушу”, – часто повторюю їм. Неперервно на лекціях збуджувати думку студента, давати постійно додаткові стимули до подальшого пізнання, намагатись привертати увагу та цікавість студентів до предмету, до теми; розкривати чарівні особливості математики, її красу, могутність, силу, цінність для інших наук, показувати глибину загальності математичних методів і т.под. Керуюсь принципом-порадою славетного педагога К.Ушинського: “Знай свій предмет і викладай його ясно”. Ще додаю: люби студента!
Справді, поєднання: науковець і педагог – необхідна, а педагогічний такт, праця, вимогливість до себе, до студентів – достатня умова для успішної праці викладача у вищій школі. Пригадуються повсякчас п'ять вимог талановитого вченого-механіка та педагога А. Мінакова стосовно кожного лектора вищої школи:
“Щоб бути добрим педагогом, треба бути:
Вченим, Філософом, Актором-віртуозом своєї справи, Вихователем, Людиною”.
А закінчити дозволю собі деякими побажаннями-думками для студентів, викладачів:
•    Нічого не бійтесь, аби не розминутися з честю!
•    Шануйте ідеали національної історії, культури своєї батьківщини;
•    Дбайте повсякчас про велич студентських душ;
•    Шукайте в творчості джерело духовного існування;
•    Беріть приклад із орла та мурашки;
•    Думайте про тих, кому ще гірше;
•    Якомога повніше реалізуйте свій інтелектуальний потенціал;
•    Живіть і працюйте так, ніби доганяєте кур'єрський поїзд;
•    А мова ваша хай буде вільною, образною, барвистою, яскравою, соковитою, запашною!»

Зі спогадів студентів

Пам’ятаю знайомство з цим науковим форумом. Я тоді був першокурсником фізико-математичного факультету КПІ і з радістю згодився допомагати організаційно в проведенні VIII Міжнародної математичної конференції імені академіка Кравчука викладачеві математичного аналізу професору Ніні Опанасівні Вірченко. Тоді, у травні 2000-го, я дізнався про трагічну долю видатного українського науковця початку ХХ століття і про драматичну історію повернення імені Михайла Пилиповича у вітчизняний науковий обіг. Пам’ятаю доповідь на тій конференції американського політолога, доктора філософії Івана Качановського з Вашинґтона. На початку наступного, 2001 року, він повідомив, що знайшов в архівах підтвердження того, що Джон Вінсент Атанасов, створюючи перший у світі комп’ютер, користався науковим доробком українського вченого.
Михайло Пилипович Кравчук — професор, з 1929 року — академік Всеукраїнської академії наук, вчитель Архипа Люльки — конструктора реактивних авіадвигунів, Сергія Корольова — конструктора українських космічних кораблів і Володимира Челомея — керівника радянської космічної програми. Вже давно існують на сторінках наукових досліджень многочлени Кравчука, моменти Кравчука, формули Кравчука, осцилятори Кравчука. Методи М. Кравчука використано в США, Японії й інших країнах під час моделювання кібернетичної техніки. Але вчений не обмежувався дослідницькою роботою. Йому належить велика роль у розвитку математичної освіти на рівні середньої й вищої школи, у розробці української математичної термінології, в організації наукового життя в добу українізації. Він відомий ще й тим, що першим почав писати математичні праці українською мовою. І це, певно, його згубило. Йому приклеїли ярлик “націоналіста” і запроторили до більшовицьких концтаборів, попри великий науковий доробок. Він став жертвою тоталітарного сталінського режиму…
Ніна Опанасівна все вміє поєднувати: і викладацьку роботу, і наукову, і громадську діяльність у “Просвіті”, Всеукраїнському товаристві політв’язнів і репресованих, організацію вже 13 міжнародних наукових конференцій, присвячених Михайлові Кравчуку. Ніна Опанасівна каже: “Оглядаючись на пройдений життєвий шлях, кредо якого було “Моє життя — Україна і математика”, тепер додаю ще: “Михайло Кравчук і студентство”.
Ще й досі пам’ятаю, з яким захопленням вона читає лекції з математичного аналізу, з яким теплом розповідає на них не лише про М. Кравчука, а й про інших українських математиків. На все життя врізалося в пам’ять, що в математиці існує тризуб (параболізм гіперболи), що символ належності до множини “є” математика запозичила з української мови, що функцію можна “розгорнути”, а не розкласти в ряд, що “функція справджує крайові умови”. Ніна Опанасівна вже має достатньо матеріалу для ще однієї книжки — “Дещо про українську математичну термінологію”. “Ось тільки візьмуся за неї, мабуть, уже коли вийду на справжню пенсію, сяду вдома, — говорить вона. — Поки що часу не вистачає, є багато важливішої роботи”.
Безсумнівно, Ніна Опанасівна Вірченко — дивовижна, неповторна, світла людина. Вчений, Педагог з великої літери. Вона може закохати будь-кого в математику. Для мене й багатьох інших колишніх і нинішніх студентів Ніна Опанасівна завжди буде взірцем викладача, патріота, науковця, яка володіє даром переливати всю свою силу, енергію, знання у слухачів. Любить студентів, запалює їх постійно, одним словом, вона – творчий викладач!