Спогади про участь у конкурсі

Думки змінюють одна іншу, спогади нахлинули величезним клубком... Все тому, що будь-яка подія в житті є досвідом. Тим більше в тому випадку, коли ти випускник і стоїш перед вибором, який шлях вибрати в житті, щоб згодом не розчаруватися.

Принаймні так було в моєму випадку.
Майже десять років пройшло з того часу, як мені випала нагода взяти участь в конкурсі учнівських наукових робіт, організованих Союзом українок. Зараз можна було б розповісти загальними фразами, що змінилось в мене відтоді та подякувати за можливість, яку мені надали, і на цьому завершити свою розповідь. Однак, хотілося б пригадати який шлях пройшла моя наукова робота, поки потрапила до конкурсу.
В 2002 році, коли я була ученицею 10 класу філологічного профілю Івано-Франківського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей, відповідно до навчальних планів спеціалізованих класів учні писали курсові роботи. Такою роботою була і моя. Дослідження стосувалось походження назв населених пунктів і мало локальний характер. Коротка назва «Ойконімія Прикарпаття» приховала за собою глибоку історію виникнення міст і сіл, а також шлях, який пройшли назви, діставшись сьогодення.
На той момент комп’ютер не був настільки побутовою річчю, а доступ до інтернету настільки розповсюдженим явищем. Тому вся інформація здобувалась годинними пошуками в місцевих бібліотеках, а текст роботи первинно був рукописним. Наприкінці 10 класу робота була успішно захищена на рівні ліцею та зарахована як курсова. Однак, безпосередні керівники і наставники, вчитель української мови та літератури Світлана Олександрівна Капущак та наставник із МАН Ольга Іванівна Хомич, побачили в ній не стандартне учнівське, на той момент перше наукове дослідження. За це їм хочу висловити щиру подяку. Адже, можливо, саме тоді з’явилось зацікавлення до наукового знання. Також вельми вдячна своїм батькам, які, не маючи стосунку до науки, заохочували та допомагали мені безпосередньо при написанні цієї роботи. В 2003 році з даною роботою мала змогу брати участь в конкурсі від МАН, однак опинилась четвертою в рейтингу із 5 номінанток. Звичайно, такий результат був розчаруванням. На цьому шлях моїх перших проб наукового дослідження мав би зупинитись, а робота –зайняти почесне місце на поличці і припадати пилюкою. І саме конкурс Союзу українок в 2004 році дав другий шанс моєму дослідженню.
Несподіванкою було запрошення на урочистості, присвячені підбиттю підсумків конкурсу. Ще більшою - стало одержання першого місця.
На даний момент, коли позаду залишилось написання дипломної роботи із методики української мови (адже здобула професію вчителя початкових класів і англійської мови), а теперішнім є робота над дисертаційним дослідженням з методики викладання української мови ( в 2010 році стала аспіранткою Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника), можу об’єктивно оцінити першу наукову роботу. Але, в будь-якому випадку, це був позитивний досвід, що одержав прояв у прагненні надалі працювати у сфері науки та освіти і цим намагатись принести їм користь.
Хотілося б звернутись до школярів, особливо випускників, які пробували себе у написанні наукових робіт чи думають над цим. Не пропустіть шансу спробувати себе у тих сферах діяльності, які зацікавлюють. Не закопуйте свої таланти, прагнення та здібності тільки через погляди вашого оточення. Кожне починання знаходить однодумців, але тільки прикладені старання і розвиток в цій сфері приносить результат.
Конкурс від Союзу Українок один із тих, що дає поштовх юним обдаруванням. Можливо, і вам варто спробувати свої сили...

Стефінів Леся, аспірантка Івано-Франківського Національного університету ім. В. Стефаника