This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Морфологічні та словотворчі особливості мови «букваря южнорусского» Т. Шевченка 1861 р. З погляду сучасних норм

Скотар Ольга, 17 років, м. Шпола

Кобзаревий «БУКВАР» – остання прижиттєва книга Тараса Шевченка
Історія створення книги
«Почав «Кобзарем», а закінчив «Букварем», – із докором мовив якось Пантелеймон Куліш, котрий у різний час був для Тараса Шевченка то другом-однодумцем, видавцем і редактором його поезій, то ревнивим суперником на терені історико-літературних змагань, а то й дошкульним критиком частини творчого доробку митця.

«Букварь южнорусскій» укладений Шевченком для початкового навчання українською мовою в недільних школах. Перебуваючи в Україні у червні-серпні 1859 р., зокрема в Києві, Шевченко зустрічався зі студентами й педагогами, згодом засновниками і вчителями недільних шкіл. Повернувшись до Петербурга, поет установив зв’язки з діячами недільних шкіл Києва, Полтави, Чернігова, Харкова та інших міст України, у серпні 1860 р. передав для недільних шкіл Києва і Чернігова 150 примірників щойно виданого «Кобзаря», а восени 1860 р. уклав «Букварь южнорусскій».
«Букварь» проходив подвійну цензуру – духовну та світську; 31 грудня 1860 р. цензор В. М. Бекетов підписав квиток на його випуск із друкарні. На початку січня 1861 р. «Букварь» вийшов у світ. «Букварь южнорусскій» був першим у серії навчальних посібників із різних галузей знань – арифметики, географії та історії, яку планував здійснити Т. Г. Шевченко.
«Думка єсть за «Букварем» напечатать лічбу і ціни і величини такої ж, як і «Букварь». За лічбою – етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок», – ділився задумами Шевченко в листі до М. К. Чалого 4 січня 1861 р. Смерть перешкодила здійсненню цих планів.
На початку січня 1861 р. Т. Г. Шевченко розсилає «Букварь» приятелям для поширення в Україні. 4 січня 1861 р. він пише М. К. Чалому до Києва: «Посилаю вам на показ 10 екземпляров. Добре було б, якби можна розпустить його по уездных та по сельских школах. Та вже що хочете, те і робіть з ним, а як Бог поможе, зберете за його гроші, то положіть їх в касу ваших воскресних школ». Аналогічне прохання висловлює він і в листі від 4 січня 1861 р. до викладача малювання в полтавській гімназії Ф. Л. Ткаченка: «Посилаю тобі 10 моїх "Букварів" на показ, а с конторы транспортов ти получиш їх 1000 і, не розв’язувавши тюка, передай його, хто там у вас старший над воскресними школами? то тому і передай. А він нехай як знає спродасть, а грошики положить в касу воскресної школи». І в наступних листах до цих адресатів, від 12 січня 1861 р., Т. Г. Шевченко давав настанови щодо розповсюдження свого «Букваря».
Т. Г. Шевченко, вивчивши тогочасні букварі – Гатцука, Шейковського і особливо «Граматику» П. Куліша, виробив свій погляд на способи навчання дорослих учнів грамоти. Він відкинув букварні системи навчання грамоти, що базувалися на читанні ізольованих беззмістовних складів, прийнявши настанову спочатку навчити дорослих учнів букв, а потім приступати до читання зв’язного зрозумілого тексту.

Зміст «Букваря» Т. Г. Шевченка
У порівнянні з «Граматикою» П. Куліша, «Букварь» непоказний, простий щодо художнього оформлення, у м’якій обкладинці, обсягом у 24 сторінки і з ціною відповідною – 3 копійки. Що ж до змісту «Букваря», то давно і правильно помічено, що він наскрізь перейнятий демократичними і гуманістичними ідеями. Він містив алфавіт із великими та малими літерами, цифри і вправи на читання. За цим букварем уперше учні повинні були спочатку вивчити звуки і літери в алфавітному порядку. Після цього переходили до читання цілих слів. Особливістю Шевченкового букваря була відсутність у ньому вправ на читання окремих складів, які не з’єднуються в конкретні слова. Після вивчення абетки учні читали мікротексти, де слова поділялися на склади з позначенням наголосу. Потім переходили до зв’язних текстів, які становили ще одну відмітну особливість цього підручника. За обов’язкові для навчальної літератури того часу релігійні тексти правили молитви, уривки з «Псалмів Давидових», перекладених Тарасом Шевченком, крім них, для вправляння в читанні, автор вмістив у букварі народні думи «Про пирятинського поповича Олексія», «Думу про Марусю попівну Богуславку», приказки та прислів’я повчального характеру. Наведені в букварі Тараса Шевченка стислі, влучні, дотепні й дохідливі народні висловлювання сповнені мудрості і морального змісту. У них критиковано неробство, паразитизм, жадоба до збагачення, лицемірство, підступність. Пропаговано чесність, правдивість, дружба, взаємодопомога, працьовитість. «Букварю» властива жанрова різноманітність матеріалу для читання. Його зміст спрямований на осуд зла в суспільстві. Тарас Шевченко вміло поєднує вимоги народної та наукової педагогіки до навчання і виховання дітей. Навчальний матеріал «Букваря» сприяв збагаченню лексики, розвитку мислення і мовлення, пам’яті, навичок, набуттю необхідних знань про суспільство і природу відповідно до вікових особливостей учнів.

Педагогічні ідеї Тараса Шевченка
Незважаючи на те, що Шевченко не працював у системі освіти й не мав творів, у яких би спеціально були порушені педагогічні проблеми, є підстави говорити про його значний інтерес до освітянських питань, а також про те, що в нього склалася певна система педагогічних поглядів. Ці погляди знайшли часткове відображення в його поетичних творах, значною мірою у прозових творах: повістях та в «Щоденнику». Своєрідною їхньою реалізацією стало написання й видання «Букваря южнорусского». Поет вірив, що саме його буквар допоможе багатьом учням недільних шкіл оволодіти знаннями мови.
Недільні школи – це були безплатні школи для дорослих у дореволюційній Росії, які працювали в неділю й у святкові дні й надавали початкову освіту. Відкривалися вони прогресивною громадськістю в кінці 50-х – на початку 60-х років ХІХ ст. Одна з перших недільних шкіл заснована у 1858р. у Полтаві. 8 січня 1860 р. за ініціативою російського хірурга М. І. Пирогова недільна школа була відкрита вчителями Пирятинського повітового училища. У березні 1860 р. недільну школу відкрито вчителями і гімназистами при Полтавській гімназії, а слідом за нею вони почали функціонувати у багатьох містах і селах. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них провадилося українською мовою. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл було заарештовано.
Справа впровадження Шевченкового «Букваря» в народні школи натрапила на опір з боку шкільної адміністрації і вищого духівництва, зокрема чернігівського єпископа Філарета і київського митрополита Арсенія. Головним управлінням цензури «Букварь южнорусскій» був відхилений як навчальний посібник.
Отже, оцінюючи внесок Т. Г. Шевченка у розвиток української мови, слід відзначити, що його «Букварь южнорусскій» має велике науково-культурне значення. Він сприяв популяризації української мови. Став значним кроком у розвитку навчально-методичної літератури і є підтвердженням того, що нова українська літературна мова не втрачала свого зв’язку з надбаннями старої української літературної мови в усіх її стилях і жанрах.

Дослідження морфологічних та словотворчих особливостей мови «Букваря южнорусского» 1861 р. Т. Г. Шевченка.
Особливості графічної системи
«Букварь южнорусскій» виданий фонетичним правописом. Книга побудована за традиційним зразком, характерним для букварів і граматик того часу. На третій сторінці подається велика азбука та мала азбука. Це два зразки кириличного алфавіту (великі та малі літери). Азбука складається із 36 графічних знаків. Ця абетка відрізняється від сучасної української буквами ъ, ы, ь, э, ө, v. Літери ө і v у самому тексті «Букваря» Т. Шевченка не вжиті.
На четвертій сторінці подано азбуку із врахуванням частотності вживання літер. Літери тут значно більші за розміром.
На дванадцятій сторінці автор вміщує рукописну азбуку велику та рукописну азбуку малу. Тут є кілька речень, переданих писаними літерами. Подано в «Букварі южнорусскому» й розділ, що має назву «Личба», де надруковано цифри від 1 до 10 і таблицю множення.
Серед правописних особливостей «Букваря» виділяємо такі:
а) написання літери -ъ у кінці слів після твердих приголосних: заступныкомъ (Мыні Господь пристаныще заступныкомъ буде);
б) позначення [и] літерами и, ы, і: читаю (Хоча святеє письмо я читаю); козакы, зачувалы, замовчалы (То козакы теє зачувалы, та й вси замовчалы); козацькій, запорозькій (Отаманъ козацькій, запорозькій)
в) позначення [і] літерою и та літерою і: дивци, бранци, Маруси, попивни, Богуславци (Став дивци бранци, Маруси попивни Богуславци, на руки ключи отдаваты); війська (Війська козацького не губите!);
г)позначення звукосполуки [йі] літерою и: бідніи (Ой козакы, Ви, бидніи невольники);
ґ) позначення звукосполуки [йе] літерою е: промовляе (До козакивъ словамы промовляе);
д) позначення [΄е] літерою ь: ( Та й у сынье море зопхните!);
е) позначення [΄о] літерою ё: на синёму (Що на синёму морі, На камени биленькому, там стояла темныця каменная).
Отже, у «Букварі» Т. Г. Шевченка цілком виразно відбиті правописні моменти, що становлять норми сучасної української літературної мови. Але одночасно відображена невелика кількість рис, які не засвоїла сучасна літературна мова. Це пов’язано із особливостями алфавіту та впливом тогочасних літературних джерел.

Система іменника
Т. Г. Шевченко у «Букварі южнорусскому» використав невичерпні багатства живої народної мови і попередні надбання українського народу. Його мова здебільшого відповідає сучасним нормам. Зважаючи на те, що автор при укладанні підручника використав старослов’янські тексти та твори усної народної творчості, ми виявили мовні одиниці (ненормативи), які не стали нормами сучасної української літературної мови на словотворчому та морфологічному рівнях. До морфологічних ненормативів належать ті лінгвоодиниці, які відрізняються від сучасної норми якоюсь граматичною ознакою – формою роду, числа, відмінка тощо. У складі цих лінгвоодиниць можна виокремити такі типи:
У системі іменника виділено лексеми, які мають інакшу, ніж у сучасній українській літературній мові, парадигму або форму числа:
1) І відміна: флексія -е в знахідному відмінку множини іменників жіночого роду (тверда група) : люде (Господь любыть свои люде) (пор. сучасне українське людей);
2) ІІ відміна:
а) закінчення -еви у родовому відмінку іменників чоловічого роду м’якої групи : Господеви ( Помолюся Господеви серцем одинокимъ) (пор. сучасне літературне Господові чи Господу);
б) закінчення -а в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду твердої групи: віка (И пошле имъ добру долю одъ віка до віка) (пор. сучасне літературне од віку до віку);
в) закінчення –у в родовому відмінку однини іменників твердої групи: небу (Вьрую во единаго Бога, Отца, вседержителя Творца небу и земли) (пор. сучасне українське неба);
г) закінчення –ію в родовому відмінку однини іменників твердої групи: Царствію (Его же Царствію не будетъ конца) (пор. сучасне літературне царству);
ґ) флексія -іе у називному відмінку однини іменників м’якої групи: беззаконіе (Беззаконіе и неправда вкралысь знову въ душу людскую) (пор. сучасне українське беззаконня);
д) флексія -іе у знахідному відмінку однини іменників м’якої групи: едино-крещеніе, оставленіе ( исповьдую едино-крещеніе во оставленіе греховъ) ( пор. сучасне українське єдинохрещення);
е) використання давньої книжної форми іменника небо в місцевому відмінку: на небеси.

Система прикметника
У системі прикметника Т. Шевченко:
а) віддає перевагу повній нестягненій формі прикметників: преподобніи (Преподобніи во слави И на тыхихъ ложах Радуютця, славословлять Хвалять Имя Боже), святее Божее (Огнемъ и кровию людскою очистилося, яко злато въ горнули тее сятее Божее слово), единую, святую, соборную, Апостольскую (… во и единую, Святую, Соборную и Апостольскую Церковь; исповьдую едино-крещеніе во оставленіе греховъ), маліи, старіи (Диты маліи, вдовы старіи стременемъ у груды штовхавъ), злая (Колыб мене сяя Хуртовына злая въ мори не втопила, Одъ смерти молытва бороныла), каменная (тамъ стояла темниця каменная), бидніи (Вы, бидніи невольныки! Угадайте, що въ нашій земли Христіяньскій за день тепера?) ( повна нестягнена форма прикметників вживається і в сучасній українській літературній мові, хоча значно рідше);
б) інша, ніж у сучасній літературній мові, група прикметників: Божій – прикметник м’якої групи (порівняйте сучасне літературне Божий – прикметник твердої групи) (Іисусъ Христосъ, сын Божій, святымъ духомъ, воплощенный одъ пречистои и пренепорочнои Дивы Маріи );
в) Шевченко вживає лексеми, які мають іншу флексію, зокрема в родовому відмінку однини -аго : единаго, единороднаго (Вьрую в единаго господа Іисуса Христа, сына Божія единороднаго) (пор. сучасне літературне єдиного, єдинородного), распятаго (распятаго же за ны при Понтійстьм Пилать) (пор. сучасне українське розп’ятого), воскресшаго (воскресшаго въ третий день по писаніемъ).

Морфологічні особливості займенника
У системі займенника Т. Шевченко вживає:
а) скорочену форму особового займенника він у знахідному відмінку множини: ны (распятаго же за ны) (пор. сучасне літературне за них);
б) займенники прикметникового типу відмінювання у називному відмінку однини в повній нестягненій формі: тее (яко злато въ горныли тее святее божее слово) (пор. сучасне літературне те), сяя (Колыб мене сяя Хуртовына злая въ мори не втопила, Одъ смерти молытва бороныла), (порівняти сучасне українське ця );
в) давню форму вказівного займенника цей: сяя.

Система ненормативних форм дієслова
У системі дієслова:
а) інша форма інфінітива, ніж у сучасній літературній мові: молытця (Застав дурного богу молытця – то винъ и лобъ пробье) (пор. сучасне літературне молитися);
б) форма інфінітива із суфіксом -ть, тоді, як у сучасній літературній мові більш поширений інфінітив на -ти, форма на -ть теж нормативна, але менш уживана: познать (Зъ братомъ добрымъ добро певне Познать, недилыти);
в) інакші, ніж у сучасній літературній мові, особові форми дієслів наказового способу ІІ особи множини на -те: завяжите, причепите, зопхните (Мене самого возьмите, Мені чорною китайкою очи завяжите, До шыи билый камень причепите, Та й у сынее море зопхните) (пор. сучасне літературне візьміть, зав’яжіть, причепіть, зіпхніть);
г) вживання старослов’янської парадигми дієслова быти: еси (Отче нашъ, иже еси на небесьхъ), быша (Имже вся быша насъ ради человьк и нашего ради спасення, сшедшаго съ небесъ).

Система прислівника
У системі прислівника наявні лінгвоодиниці із суфіксами, відмінними від сучасних: тепера (Що въ нашій земли Християнській за день тепера ?) (пор. сучасне літературне тепер), одностайне, однодушне (…и одностайне, однодушне написали Хрестіанамъ символъ веры) (пор. сучасне літературне одностайно, однодушно).

Словотворчі ненормативи
До словотворчих ненормативів ми зарахували ті мовні одиниці, які відрізняються від сучасних літературних певним словотворчим афіксом. У складі словотворчих ненормативів виділено такі групи:
а) дієслова, іменники з відмінними, ніж у сучасній літературній мові, суфіксами: побудовали, монастері (побудовали соби скиты, келіи, и святіи монастері) (пор. сучасне літературне побудували, монастирі);
в) прислівники із вставним -й-: тойді (Тойді дивка бранка, Маруся попівна Богуславка, Добре дбае – До темныци прыхождае) (пор. сучасне літературне тоді).
Отже, мова «Букваря южнорусского» є прикладом перехідного періоду від старої української мови до нової української літературної мови, ілюструє складні процеси її унормування. Т. Г. Шевченко використав живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.
Усі морфологічні та словотворчі ненормативи, зазначені нами у «Букварі», свідчать про те, що в средині ХІХ століття процес унормування української літературної мови ще мав проблемні напрями.
Усі морфологічні та словотворчі ненормативи, зазначені нами у «Букварі», свідчать про те, що в средині ХІХ століття процес унормування української літературної мови ще мав проблемні напрями.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123