This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Майбутнє моє і моєї країни

 Клименко Вікторія, 18 р., гімназія, смт. Новотроїцьке, Херсонська обл.


Усі усіх не люблять.
Це біда.
Це чорний дим невидимого пекла.
Ми вчаділи за декілька століть.
В цій п’єсі диригує сам диявол.
Просніться, люди!
Це погані сни.
Нове століття в шибку заглядає.
Ліна Костенко

Йдучи звивистою розбитою дорогою, оповитою сумом, сльозами, розбратом, колючими шипами та знущанням ворогів; вже, здавалося, побороли і війну, і смерть, вже сплутали день з ніччю, сонце з місяцем, пройшли темний, занедбаний ліс страху, болото сумніву і обману, подолали високі гори підступності і лицемірства, перейшли ріки злидарства та голоду…

Вже, здавалося, чекають блакитні небеса, ясне сонце, широкий степ з квітучими маками, відгомін співів птахів, плескотіння води у струмку, так ні… Доходимо до роздоріжжя, а на ньому хрест: міцний, з досконало вирізьбленими візерунками на трохи застарілому дереві, обкручений в’юнком часу та очікування, битий поразками та відчаєм, освітлений мрією, надією та вірою. Але стоїть він кремзно і величаво, здолавши за своє життя вітри нападів, зливи криків та сліз. А на кожній із трьох вершин маячів напис. На першій з них: «Здобудеш славу і багатство –втратиш коріння; на другій: «Кожен сам по собі – найвища сила», а на останній всього два слова: «Віра спасе!». І знову вирушаємо у дорогу, обираючи найближче до серця, у дорогу, де нас чекає ще багато перешкод і страждань, ми йдемо назустріч майбутньому.
Як говорив Уїнстон Черчілль: «Роздуми над минулим можуть послужити керівництвом для майбутнього». Тож ми мусимо добре засвоїти уроки минулого, щоб не повторити помилок і навчитись творити сучасне та майбутнє. Бо навчитися істині треба на основі історичного національного досвіду, а не на абстрактивних, закинутих кимось єдиноправильних шляхах розвитку.
Тривалий час українцем прищеплювався комплекс неповноцінності, меншовартості. Замовчували цілі сторінки нашої історії, знання яких могло зруйнувати стереотипи столітньої давності, за якими українці нібито не здатні мати своєї держави, першокласної літератури, науки, мистецтва. Жах наводили слова «український націоналіст», бо були ці люди справжніми патріотами своєї землі і одночасно великими інтернаціоналістами. Багато років тому Тарас Шевченко закликав: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь!». Адже не можна любити чуже, не цінуючи свого рідного.
Що заважає нам у наступній епосі бути Нацією, що керується великою ідеєю, метою? Нацією волелюбною, солідарною, працелюбною, освіченою, науковою, інлектуальною. Чи віримо ми у власні сили? Чи віримо ми у могутність наших історичних коренів? Чи є серед нас люди, здатні стати мудрою елітою? Я вважаю, що так. І саме сучасне покоління має зайняти це місце. Можна зруйнувати державну економічну систему, але вона відновиться, можна розгромити армію, але нація все рівно підніметься і відродиться, можна змінити владу, проте, коли народ втрачає молодь, – він втрачає і майбутнє.
Стає жахливо сумно дивитися у чисті очі маленької дитини, оповиті пухнастими і м’якими віями, які ніби питають: «А що ви зробили для того, щоб ми могли жити гідно у могутній Україні». Адже дитина втягує в себе все, що їй підсовує отруйне середовище, в якому вона постійно перебуває. Потрібно ще з самого дитинства прищеплювати любов до рідного краю, почуття щирості, чесності, справедливості, гідності і духовної цілісності. Дитина – це не шматок дерева, що може ненароком зіпсувати різьбяр, це не папір, на якому можуть вчитися писати, а потім, наробивши помилок, просто викинути. Дитина – це біле полотно, яке митець має змалювати світлими фарбами.
Діти формуються як особистості найбільше в школі. І саме там потрібно довести, що українська культура жива, вона може процвітати, народжувати нові геніальні творіння. Саме культура робить людину сильною характером, виховує волю, з неї виростає самоусвідомлення, чого ми варті.
Найголовнішим завданням є пробудити у серці бажання. Бо якщо молодь не захоче, то нічим вони її не зупинять. Нам не потрібно орієнтуватися на чужі зразки і стандарти, бо ми самі маємо величезний духовний скарб. Як зазначив відомий японський діяч: «Ми завжди вчимося на досвіді інших людей, але не шляхом сліпого копіювання. Мати хороший кулінарний рецепт це ще не означає бути хорошим кухарем. Тільки хороший кухар використовує всі можливості, закладені у хорошому рецепті. До того ж, хороший кухар здатен поліпшити чужий рецепт».
Настав час, щоб зробити перший крок у світле майбутнє, бо тільки той, хто не має бажання, буде шукати причини пожалітися на гірку долю та багаторічні страждання. Той же, хто його має – буде постійно намагатися знайти можливість щось змінити. Найбільший злочин – пасивно ставитися до проблем рідної держави, її дітей та молоді. Народна мудрість говорить: «Хто думає вперед на рік – вирощує хліб, хто думає вперед на десять років – садить сад, а хто думає вперед на сто років – виховує молодь».
Вірю, що науковий процес не пройде, минаючи мою країну. Тут будуть використовувати суперсучасні електронні пристрої. Відкриють космодроми. У майбутньому моя країна здатна диктувати «технологічну моду» іншим державам у побудові принципово нових морських, океанських і повітряних лайнерів, комп’ютерів тощо. Про це свідчать останні наукові досягнення у цих галузях економіки та виробництва.
Я пишаюся тим, що в моїй державі є достатньо талановитої молоді: кожний рік мої співвітчизники вдало виступають на міжнародних наукових, науково-технічних, вузівських та шкільних олімпіадах..
Навчаючись у Новотроїцькій гімназії, маю теж здобутки і перемоги: неодноразово отримувала перемоги на міжнародному конкурсі імені Петра Яцика, обласних предметних олімпіадах та різноманітних творчих конкурсах. Але це перемоги і моїх наставників. Отримавши професію, у майбутньому буду приносити користь рідній державі, народу.
Отже, в України є майбутнє. Це майбутнє – я та мої однолітки. Ми – надійний потенціал своєї держави.
Ми розбудуємо свою країну. Піднімемо її на щабель всесвітньої поваги. Я в це вірю.
Слід перегорнути сторінки «Кобзаря», згадати, якою мріяв бачити рідну Україну великий Шевченко, чим для нього була Батьківщина, якій він присвятив свої геніальні твори. І після цього, чи потрібно Нації з такою духовною спадщиною, історією, звичаями і традиціями, народу, що протягом століття боровся за свободу і незалежність, шукати місце під «чужим» сонцем?
Ми ще не сказали останнього слова в цьому тисячолітті. Нехай дорога, якою ми мандруємо, ніколи не закінчиться, нехай супроводжує нас у нелегкій подорожі тільки сонце рідної землі та зорі, червона калина край стежки, криниця з чистою водою. І нехай завжди буде з нами той хрест – символ нації і віри, хай над кожним містом, містечком, селом нашої України гордо виблискують золотоверхі шпилі церков.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123