Шкільний музей Лесі Українки на Сумщині

 Деревцов Андрій, 15 р., Мала академія наук учнівської молоді, м. Ромни, Сумська обл. 

Леся Українка – видатна українська поетеса. Все своє життя вона провела в постійних мандрівках, подорожах, з самого дитинства їй довелося боротися з тяжкою хворобою.
Славній доньці українського народу в ряді країн світу були поставлені пям’ятники, відкриті музеї та меморіальні дошки.

Це засвідчує велике значення перебування Лесі Українки в тих країнах, де вона залишила певний слід в пам’яті місцевих народів.
На теренах України також дуже багато пам’ятних комплексів, присвячених постаті видатної письменниці. Особливої уваги потребує дослідження музеїв, які створені на Лівобережній Україні.

Музеї Лариси Петрівни Косач в Україні

Із життям і творчістю письменниці можна ознайомитися в багатьох музеях України: в містах, де Леся Українка певний час мешкала, нині діють літературні музеї її імені.
Народилася Лариса Косач у Звягелі (нині Новоград-Волинський). У будиночку, де вона з’явилася на світ, створено меморіальний музей. Експозицію розташовано в п’яти кімнатах, де можна побачити картини, світлини, меблі, документи й особисті речі родини Косачів. Музей відтворює атмосферу, в якій жила родина письменниці. Поряд із будинком установлено бронзове погруддя Лесі Українки.
Жили Косачі й у Луцьку. Хоча родина перебувала тут недовго, однак сьо-годні в місті є три пам’ятники поетесі, а головну вулицю та найбільший університет у Луцьку названо її ім’ям. В Луцьку також декілька музеїв Лесі Українки: один – в Східноєвропейському національному університеті й музей-кімната Косачів у будинку, де жила сама письменниця.
Відтак родина переїхала на Волинь у с. Колодяжне. У садибі, де мешкали Косачі, діє літературно-меморіальний музей. Це садиба, в якій письменниця
провела свої дитячі та юнацькі роки. Експозиції, що розкривають життєвий і творчий шлях Лесі Українки, складаються з меморіальної та літературної частин. Меморіальну частину представлено у двох будинках: Лесиному будиночку («Білому») та батьківському («Сірому»). У них збережено той інтер’єр, який був у домі за життя Лесі Українки. Літературну частину представлено в чотирьох кімнатах, де зібрано документи і рукописи. На території садиби встановлено бронзове погруддя письменниці. Музеї та пам’ятники Лесі Українки є також в Києві та Ялті.
У Києві по вулиці Саксаганського, 97 письменниця прожила двадцять років. Нині тут на двох поверхах представлено експозиції світлин, рукописів, документів та інших матеріалів про життя і творчість Лесі Українки.
У Ялті на вулиці Катериниській Леся Українка прожила три роки. Нині тут стоїть пам’ятник письменниці, а за ним – будинок у мавританському стилі, де вона й мешкала. Музей відіграє важливу роль для громади Криму, адже на його базі було сформовано першу українську школу в місті, а музейні зали стали аудиторіями для кримських студентів та активістів різноманітних культурних організацій і товариств, зокрема для Союзу українок.

Музей Лесі Українки на Сумщині

Відомо, що весною 1889 р. Леся Українка разом із матір'ю приїздили до Харківської губернії на лікування. Лесі вже виповнилося вісімнадцять років, а з недугою не могли справитися лікарі за допомогою традиційних методів.
Спочатку Леся приїхала до Харкова. У місті жив і працював її рідний дядько О. Драгоманов, лікар за фахом. За його допомогою відбулась консультація у професора хірурга Грубе. В цей час в родині вже вирішили спробувати лікувати дочку методом не операційним, а народним. Пробувши у Харкові майже два тижні. Леся з матір'ю поїхали на хутір Косівщину Сумського повіту Харківської губернії до народної цілительки Параски Назарівни Богуш. Близько місяця тривало лікування гарячими травними ваннами. Лесі полегшало. Про свій стан вона буде потім писати в листі до подруги Комарової. Лікарка порадила Лесі зробити невелику перерву в лікуванні, закріпити своє здоров'я відпочинком, а потім повторити сеанси. Але в родині чомусь не звернули увагу на цю пораду, і Леся більше лікуватись не приїжджала. Леся і надалі мала тісні зв'язки з діячами культури і науки Харкова. Крім того, їздила до Петербурга декілька разів. Є припущення, що вона зупинялася у Харкові. Поки що дослідники не вивчали ретельно це питання, щоб за допомогою архівних документів підтвердити інформацію.
В 1971 році до 100-літнього ювілею від дня народження поетеси був від-критий шкільний музей, завдяки невтомній праці педагогів у 2004 році музею надали звання народного. Музей розміщується в одній кімнаті, експонати розташовані так, щоб було зручно їх оглядати. В куточку стоїть старовинна скриня, над нею портрет Лесі Українки, прикрашений рушником ручної роботи. На стінах – портрети родини Косачів, афіші театральних постановок за творами поетеси, листівки. В музеї є альбом, в якому зберігають світлини сьогодення: фестивалі, конкурси, видатні люди місцеві і з-за кордону, політичні діячі, президенти України – своєрідна історія музею у фотографіях. Багато поличок із книгами – дарунками письменників – лауреатів премії ім. Лесі Українки.
Багатством і гордістю музею є перша збірка Лесі Українки «На крилах пісень» 1904 року видання, журнал «Літературно-науковий вісник» 1918 року,який розпочинається поемою Лесі Українки «Прокляття Рахілі». В музеї знаходиться унікальна книга «Леся Українка. Хронологія життя і творчості», упоряд-кована сестрою Ольгою Косач-Кривинюк і видана у СІІІА молодшою сестрою Ісидорою. Цю працю прислали із Західного Сіднею Союз українок Австралії. Музей проводить велику просвітницьку роботу, за рік буває 2000 відвідувачів. Крім екскурсій, концертів, семінарів, конкурсів на базі музею, школа організо-вує щорічно у травні фестиваль «Весняні співи», що народжувалися Лесею Українкою на заплавних луках Косівщини. Ще недавно живі були люди, які пам'ятали шляхетну пані із молоденькою стрункою дівчиною. Люди бачили її на вечорницях із записничком в руках. То Леся записувала пісні дівчат і парубків Слобожанщини. На заходи до музею приїжджають прихильники творчості Лесі Українки із Луганська, Києва, Сум, Полтави, були гості із Польщі, Амери-ки, всіх не перелічити. За свою натхненну працю завідувач музею Н. Тищенко у 2009 році у конкурсі «Людина року» отримала звання «Золоте серце».

Видатна українська письменниця Леся Українка залишила значний відбиток про себе в пам’яті рідної батьківщини. У багатьох містах та селах України, де Леся Українка певний час мешкала, нині діють пам’ятні комплекси, меморіальні дошки, музеї, пам’ятники.
Відомо, що письменниця бувала на теренах колишньої Харківської губре-нії. Щоб зберегти пам’ять та розповісти про це майбутнім поколінням ще в 1970-х роках на Сумщині було вирішено створити музей імені Лесі Українки. Нині на території Лівобережної України функціонують два шкільні музеї: Косівщинський та Харківський. Дані осередки культурних надбань та пам’яті про видатну письменницю співпрацюють між собою, обмінюються досвідом, налагоджують контакти з різноманітними освітніми, науковими та громадськими організаціями.
На заходи до цих музеїв завжди приїжджають прихильники творчості Лесі Українки з усієї України, Європи, Кавказу та Сполучних Штатів Америки. Ве-лике значення в даному напрямку відводиться сподвижникам, в першу чергу директорам даних закладів, краєзнавцям, історикам, вчителям, учням, які спі-льною працею зберігають пам’ять про видатну українську письменницю.