This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Провідники просвітянських ідей на Вижниччині

Пилип’юк Юліана, 14 р., ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Ю. Федьковича, с. Вижниця, Чернівецька обл.

Вижниця має цікаву історію, яка до цих пір ще мало досліджена, чимало матеріалів пропало через війни і тому, що тут були різні господарі.
Найдовше панувала Австро - Угорщина - 144 роки, Румунія - 25, радянська влада - 47 років. В епоху панування Австро - Угорської монархії Вижниця була одним із найбільш заселених пунктів Буковини. За даними перепису 1900 р. у містечку проживало 1990 українців, 3977 євреїв і близько 270 поляків, німців та румунів.

Тому в австрійський період Вижниця мала характерні риси прикарпатського єврейського містечка і зазнала національного і мовного гноблення.
Іноземна влада робила все для того, щоб корінні жителі забули, хто вони є. І якби не усна народна творчість, звичаї і традиції українців Західної України, мабуть, сьогодні не знали б, хто вони.
Усі народи мають право на місце під сонцем. Таке право виборювали кращі сини і доньки в усі часи існування українського державотворення. У цьому особливу роль відігравали просвітницькі організації, які вже півтора століття тому взяли під свій захист українську мову, і все, що пов'язане з нею. На Буковині діяли перші організації «Руська Бесіда»(1869) і «Руська Рада»(1879). У Вижниці «Просвіта» була заснована одночасно з утворенням товариства «Просвіта» у Львові. Досі не досліджено, хто очолював таке товариство у Вижниці, але достеменно відомо, що у 80- ті роки XIX століття Ю. Федькович перебував у Львові на посаді редактора видань товариства,, Просвіта". За цей час немало зробив для зміцнення зв'язків між Буковиною і Галичиною.
Саме у цей час проводила просвітницькі ідеї родина Кобринських, що проживали у Снятинському повіті. Батько Наталії Кобринської (1855-1920), письменниці, Іван Озаркович, депутат Галицького сейму та Австрійського райхсрату, громадський діяч, поет. Мати - Окуневська Теофілія Данилівна (представниця давнього українського роду Окуневських)
Дочка Наталія була ініціатором першої української жіночої організації – Товариства руських жінок (1884). Альманах «Перший вінок» заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали самі жінки. Він з'явився у 1880 році у Львові за редакцією Олени Пчілки та Наталії Кобринської.
Силами ж «Просвіти» видавалися українські букварі, читанки, ставилися українські п’єси, створювалися українські пісні. Зафіксовано у місті Вижниця діяльність Львівського драматичного театру, який ще 27 грудня 1877 року тут відкрив свій перший сезон прем’єрою драми Ю. Федьковича «Довбуш», а потім поставив п’єси Т. Шевченка, І. Котляревського, М. Кропивницького.
Незважаючи на заборони румунських окупантів, які утискували будь-які прояви національної культури, українську мову, просвітяни відкрили більшістю товариства «Український Народний Дім імені Юрія Федьковича». Перші очільники були В. Чехановський та О. Вільничук.
За переказами племінниці Москвів Олени Іванівни Москви-Голоти, останнім очільником товариства «Просвіта» була Анна Мόсква (1868-1928), дружина Михайла Москви (1868-1942), що був родом з с. П’ядиків з-під Коломиї, і служив адвокатом у Вижниці. Відомо, що вперше адвокатську контору у помешканні Москвів зареєстрував Іван Голота, брат Анни, Катерини Голоти (1878-1953) 19 грудня 1909 року. На службі тут був і Михайло Москва. Свого часу пан Михайло був депутатом Австрійського парламенту (райхсрату). В усьому йому допомагала дружина Анна, що добре розумілася на політиці та культурі, знала декілька іноземних мов, володіла грою на фортепіано, закінчила учительську гімназію. Надзвичайно енергійна і патріотично налаштована, вона власним коштом відремонтувала народний дім (нині він знаходиться на території Вижницької школи-інтернату як один із спальних корпусів).
 
Москви проживали великою родиною. Анна та Михайло виховували сина Ярему (1905-1919), який, на жаль, помер у віці 14 років від захворювання туберкульозом.
Незвичайність Анни у тому, що вона була однією з найосвічених жінок Буковини, мала дар спілкування, уміла аргументовано вести бесіду, володіла українською мовою, була гарною навчителькою, як дорослих, так і дітей, бралася за українську мову у ті сумні часи, коли Україна вже вкотре втратила свою державність. Анна мала спартанський характер, була загартована у боротьбі за права жінки, за волю України, рівнялась на Н. Кобринську. Боролася за право навчання дітей батьків-українців у школі.
Цікаво, що І. Франко, будучи засновником і першим редактором газети «Буковина» (1885-1918), що виходила в Чернівцях, неодноразово висловлював думки «Просвіти» «руської молоді» (так називали себе тоді українці). А матеріал про життя та вимоги місцевих гуцулів збирала і готувала Анна Москва.
Молоді і освічені люди завжди знайдуть поле діяльності в ім’я України. А сім’я, що проживала у Вижниці по вулиці Поштовій в сувору годину історії завжди була маленьким острівцем українства. Господар Михайло Москва доклав немало зусиль, щоб Вижницька гімназія, що відкрилася у 1908 році була виключно українською.
Будинок №13, що по вулиці Поштовій (зараз вулиця Романа Шухевича), забудови другої половини XIX століття належала Москвам. Помешкання Москвів було затишним місцем для відпочинку, душевного спокою, спілкування з творчими добрими людьми за філіжанкою кави, іменного рому, що привозили з Відня, а тут розливали у крамниці, яку утримувала родина і яку І. Франко назвав «Руським склепом». Бажаючі могли скористатися бібліотекою рідкісних книг. «Про Вижницю, певно не каждий чував. А Вижниця то ж не дурниця», - писав І. Франко під враженням від чергового перебування в місті у родини Москвів 1905 року. Збереглась стара вивіска трьома мовами – українською, німецькою та польською, що повідомляє про торгівлю змішаними товарами у крамниці «Gemicht Waren handlung» – «Gandel towarоw mieszanych» - «Торгівля змішаними товарами». Збереглася і етикетка фірмового напою з такою назвою: «Рум» Ямайка». Анна Москва, Вижниця – над Черемошем».
«В цьому будинку в різні часи зупинялися відомі поети, Леся Українка, Іван Франко та письменниця Ольга Кобилянська» - гласить табличка на фасаді. Думається, що вже давно назріла потреба відредагувати цей текст з оглядом на ті часи. На новій табличці мають з’явитися нові імена фольклориста й етнографа, музикознавця Клемента Квітки, Гната Хоткевича, Юрія Федьковича та багатьох інших незабутніх письменників-просвітителів, що свого часу зупинялися у «Домі під зеленою ліхтарнею», як називала його тоді між собою місцева інтелігенція.
Лесі Українці порадила відвідати дім Москвів Ольга Кобилянська. Обидві письменниці познайомилися листуванням через письменника М. Павлика ще до особистого знайомства, яке відбулося у 1899 році, коли Лесю Українку відвідала Ольга Кобилянська у місті Гадячі. Дружба між ними підтримувалася до самої смерті Лесі Українки.
 
На гостини до Москвів вперше Леся Українка приїздила влітку 1901 року, по дорозі до Буркута на цілющі гірські джерела та купальні зі своїм другом Климентом Квіткою. Громадськість Вижниці тоді ж уповноважила Анну Москву просити письменницю прибути з Буркута на зустріч та концерт 23 серпня 1901 року, улаштовані на її пошану. Звертаючись за допомогою до М. Павлика в організації цього заходу, А. Москва писала «Як відомо Вам, Леся Українка перебуває в Буркуті тепер, а перед тим жила у нас тиждень і, повертаючи, забавить кілька днів у нас. Хотіли би сьмо урядити концерт в єї честь, а навіть робимо уже приготування». А 23 серпня Чернівецька газета «Буковина» вже повідомляла: «Концерт з танцями в честь перебування на нашій землі Лесі Українки відбудеться в неділю 25 серпня в Вижниці, в залі Фріста…». Вечір-концерт відбувся в зазначений час, але Леся Українка в зв’язку з поганим станом здоров’я та труднощами переїзду гірськими шляхами не змогла бути на ньому присутньою. Відгукуючись на запрошення вижничан, поетеса писала Анні Москві: «Може шановні краяни будуть ласкаві відсунути концерт на той час, а се не можливо, то прошу вже Вас, шановна добродійко, передати їм мою велику подяку за ту надзвичайну і нічим від мене не заслужену честь, яку вони мені складають. Народна справа запевне лежить на серці, і коли вже не суджено мені прислужитись їй своєю особою, то постараюсь якось надолужити роботою, а привітним буковинцям я завжди готова служити словом і ділом оскільки се в моїй силі».
Що притягувало творчих видатних людей у Вижницю і саме у цей дім? Однією із причин – велика начитаність господині, обізнаність з міжнародним станом справ, уміння вести розмову і вміння слухати та співпереживати, чого нині так не вистачає нам.
«Продовжуючи лікування у 1901 – 1902р. р. в Італії в Сан-Ремо, письменниця посилала листівки Анні Москві про своє здоров’я, враження від оточуючого», - згадує племінниця Анни Олена Москва-Голота.
На жаль, не залишила Ольга Кобилянська спогадів про своїх чудових подруг пані Лесю та пані Анну.
У 40-ві роки, після визволення Північної Буковини від румунських окупантів листування з письменниками, інші письмові пам’ятки, в тому числі сімейний альбом із записом Лесі Українки було передано племінницею пані Оленою через письменника Дмитра Косарика, за однією з версій, чи то до Музею Л. Українки в м. Києві, чи до архіву НАНУ. А писала вона такі слова:
В інші гори я полину,
Але спогад не покину
По зеленій Буковині
По привітній господині.
Сама пані Олена, прийомна дочка Москвів, зробила великий внесок в просвітницьку діяльність на Вижниччині, зберігши речові та письмові докази тієї доби, донісши спогади про зародження просвітницьких ідей на Буковині, ствердження національної самосвідомості серед українства, прагнення до свободи та незалежності.
Вони, колишні господарі, в усьому ще присутні тут, хоч їх уже давно немає на світі. Михайло Москва помер у 1942 році, Анна Москва – 1928р., Катерина Голота – 1953р., пані Олена Голота-Москва – 1988р. і тепер на Вижницькому кладовищі можна побачити їх родинний склеп Москвів і Голот, вискоосвічених вихідців з Галичини, людей свого часу, справжніх українців, патріотів.
З ініціативи творчої інтелігенції та товариства «Просвіта» на фасаді будинку, що по вулиці Романа Шухевича, де мешкали Москви, на честь 150-річчя від дня народження Івана Франка було відкрито барельєф видатним письменникам України й світу Іванові Франку, Лесі Українці, та Ользі Кобилянській відомим у нашому краї скульптором Володимиром Римарем.
Слава Україні! Героям слава!

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123