This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Народ, осяяний пам’яттю – нездоланний

 Хименко Григорій, 16 р., сзош-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю, смт. Шевченкове, Черкаська обл.

Патріот – це людина, яка любить свою Батьківщину, а значить і мову, людей, готова завжди прийти на допомогу тим, кому вона потрібна, готова служити інтересам держави, а державі потрібні розумні, духовно багаті громадяни. 23роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті, Україні вдалося зберегти мир.

Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту. Вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія. Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням – це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є свідченням справжнього патріотичного подвигу.
Російська збройна агресія на сході України (війна на сході України) – це збройний конфлікт на частині території Донецької та Луганської областей України з одного боку та організованими Росією незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних Україною терористичними організаціями, за підтримки регулярних військових частин РФ та з другого боку – українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України. Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу(зокрема, у Слов'янську, Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт. Масові захоплення адмінбудівель у Донецькій області були спровоковані силами розвідувально-диверсійних підрозділів збройних сил Російської Федерації, коли російські диверсанти, застосовуючи зброю, зайняли у Слов'янську та Красному Лимані Донецької області ряд державних установ і будинки силових структур. Вони також роздали зброю і допомагали сепаратистам в розхитуванні ситуації.28 серпня 2014 року радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив в ефірі Еспресо TV, що відбувається вторгнення Росії в Україну. До цього були лише розрізнені заяви з прес-служби про чергову військову колону з Росії, що перетнула кордон у районі міста Новоазовська.13 березня 2014 року рішенням Верховної Ради України було відновлена Національна гвардія України, як військове формування з правоохоронними та службово-бойовими функціями на базі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. 17 березня наказом виконуючого обов'язки Президента України Олександром Турчиновим було розпочато першу хвилю мобілізації на особливий період тривалістю 45 днів, в ході якої було здійснено призов військовозобов'язаних та резервістів до Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту та інших військових формувань України.18 квітня 2014 року головою Міністерства внутрішніх справ України Арсеном Аваковим було прийнято рішення про створення Корпусу регіональних спецпідрозділів з охорони громадського порядку МВС України, підпорядкованого відповідним управлінням МВС України в областях – полків, батальйонів та рот патрульної служби міліції особливого призначення. 16 червня Міністерством внутрішніх справ України розпочато укомплектування та спеціальна військова підготовка Корпусу резервних підрозділів оперативного та спеціального призначення Національної гвардії України, сформованого з добровольців. 27 січня 2015 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію агресором. Багато юнаків стали на захист збереження цілісності України, вони не задумуючись віддають своє життя збереження кордонів своєї Батьківщини.
Коли перед очима кадри з новин, світлини поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі. В результаті бойових дій в Україні загинули більше 4000 людей (і це лише офіційні данні про тих кого вдалося ідентифікувати та захоронити), є серед загиблих і діти. Поранення отримали понад 8000 людей. Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

Не плач. Не треба. Сльози не для нас.
Я повернусь. Ти тільки вмій чекати.
І не забудь оцей прощальний вальс,
Що ти танцюєш з завтрашнім солдатом.
А ще прошу: пиши мені листи
Про тихий Соб і про сільські новини,
А я піду, бо мушу берегти
У світі мир та спокій Батьківщини.
Я мушу йти, як батько мій і дід,
Бо ще потрібні на землі солдати,
Щоби щодня, зустрівши сонця схід,
Всміхалась до дітей щаслива мати.
А ти чекай. Печалитись не слід.
Я повернусь. Запам'ятай цей вечір...
Іде юнак. Тривожний білий світ
Ляга погоном хлопцеві на плечі.

Якщо гине одна людина – це трагедія, якщо живе людина – статистика. Конфлікт на сході України оголив проблеми з ведення обліку загиблих. Цифри втрат приблизні. Оцінити кількість жертв АТО в даний час дуже складно. Якщо говорити про військовий аспект проблеми, то звертає на себе увагу відмінність в даних Міноборони та експертного співтовариства.
Не обійшла біда і Черкащину. В нашому районі є герої, які вже ніколи не стануть на поріг рідного дому, які не обіймуть своїх рідних та близьких.
Ось життєва історія першого героя. Про війну він знав, як і багато його ровесників, лише із книг та спогадів її безпосередніх учасників. Батьки – Анатолій та Євгенія Бойки – виховали свого сина працелюбним. І перші уроки фізичного загартування та любові до рідної землі він отримав у рідному Шевченковому. Шкільну науку опанував у сільській загальноосвітній школі. Згодом навчався у Звенигородському професійному училищі. Військову службу проходив десантником. Був учасником миротворчої місії на території колишньої Югославії у місті Сараєво у 1993- 1994 роках. Під час військових буднів на чужій землі загартувався, змужнів характер юнака. Бойові заслуги Віктора Бойка були відзначені медалями. Вберегла його доля у той час від ворожих куль. Дала можливість повернутися в Україну. Мешкав у Черкасах, працював, радів успіхам донечки Дар'ї. Та коли свідомі українські патріоти стали на захист суверенітету і незалежності своєї держави, Віктор Анатолійович добровольцем у складі 24 батальйону територіальної оборони ("Кіровоград") оперативного командування "Південь" Сухопутних військ Збройних сил України вирушив на Схід – у самісіньке пекло жорстоких кровопролитних боїв. Чи передчував чоловік, що у неповних сорок років йому більше не судитиметься побачити свою домівку, рідних, знайомих, що куля, випущена безжалісною рукою снайпера, обірве його життя 18 липня при виконанні бойового завдання під час антитерористичної операції у селі Романівці поблизу міста Горлиця на Донеччині? Можливо, навіть, аби й передчував, то не змінив би свого рішення, бо ніколи старшина Віктор Бойко не пасував у житті перед труднощами, ніколи не перекладав відповідальність за доручену йому справу на плечі інших. Завжди йшов туди, де були потрібні його знання, витримка, стійкість і мужність. Трагічна звістка про передчасну смерть, наповнила невимовним болем серця його рідних, знайомих, друзів, які вирішили, що місцем останнього спочинку захисника державного кордону стане його мала батьківщина – село Шевченкове. А розділити із рідними гіркоту втрати та висловити їм щире співчуття до села приїздили представники районної та міської влади і громадського формування "Самооборона Майдану" Звенигородського району, військовослужбовці та жителі району. У німій тузі схилили голови присутні перед пам'яттю полеглого, коли настоятель храму Пресвятої Богородиці Української православної церкви отець В'ячеслав відслужив заупокійну панахиду. Під величні акорди траурних маршів, які виконували курсанти Оршанецького навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України, крокувала сумна процесія просторими широкими вулицями села до цвинтаря, де і відбулося прощання.
"Слава Герою України Віктору Бойку! Слава Україні! Слава нації! Герої не вмирають!" – багатоголосі гучні гасла заглушили залпи прощального салюту – останньої данини подвигу Героя-патріота...
Нелегка життєва дорога судилася іншому моєму землякові – Костянтину Дубовському. Нашу вітчизну від ненависного агресора захищають хоробрі і мужні чоловіки. Ті, для кого найдорожчі понад усе її територіальна цілісність та незалежність, хто мріє про мирне сьогодення і щасливе майбуття своїх рідних і близьких. Таким – відчайдушним, здатним на самопожертву в ім'я благородної справи – навічно залишиться у серцях жителів Звенигородщини наш земляк – двадцятишестирічний гудзівчанин Костянтин Дубовський, життя якого трагічно та безжально обірвалося на обпаленій війною Донеччині. Доля не милувала Костю ще із раннього дитинства, вготувавши йому раннє сирітство і переїзд зі столиці на Звенигородщину. Його порадницею у ті роки стала сестра Світлана і небайдужі жителі Гудзівки, де поселилася родина. Тут хлопчина закінчив школу, потім Звенигородське ПТУ №16. Звідси пішов до лав української армії. Військову службу проходив у танкових військах навчального центру "Десна". Згодом одружився, разом з дружиною Оксаною виховував донечку Софійку. Працював робітником державного підприємства "Звенигородське лісове господарство". Та коли схід нашої держави охопило полум'я війни, Костянтин став до лав її захисників. "Повертайтеся живими!" – бажали новобранцям, яких у Медовий минулорічний Спас урочисто проводжали до війська, звенигородці. Їм дарували жовто-блакитні стяги та ангелів-охоронців. Ці обереги не раз допомагали механікові-водієві 2 механізованого взводу, 1 механізованої роти 93 окремої механізованої бригади Дубовському переборювати труднощі воєнного часу. Воював же Костянтин серед тих, хто виявляв небувалі мужність та героїзм підчас боїв за славнозвісний Донецький аеропорт. Лише на декілька днів, у грудні, вдалося йому побувати вдома, зустрітися зі своїми рідними і близькими, обійняти дружину та донечку, аби незабаром знову вирушити на передову, у саме пекло військового протистояння.29 грудня у селі Піски на позиції розташування опорного пункту другого взводу відбувся напад диверсійної групи незаконних збройних формувань. Обстріл позицій проводився зі стрілецької зброї, гранатометів та з використанням ручних гранат. Під час бою під перехресним вогнем противника обірвалося життя трьох бійців, серед яких був і Костянтин Дубовський. Звістка про героїчну смерть відважного солдата болем наповнила серця жителів Кобзаревого краю. Тож, аби розділити з рідними гіркоту втрати та висловити їм щире співчуття, тртього січня на похорони військовослужбовця прибули представники районної влади та місцевого самоврядування, військовослужбовці 93 окремої механізованої бригади, волонтери, громадськість району й односельці. Панахиду за упокій душі померлого українця-патріота відслужив настоятель храму Вознесіння Господнього УАПЦ отець Василь. У німій жалобі прямувала жалобна процесія до місця останнього спочинку Героя – сільського цвинтаря, де і відбулося прощання. Рідним Костянтина Дубовського вручили посмертну Почесну відзнаку "За заслуги перед Черкащиною" та Подяку обласної державної адміністрації й обласної ради.
– Простіть нас, рідні та близькі Костянтина, за те, що ми не вберегли солдата. І ти прости нас, Костю, що сьогодні ми воюємо без тебе! – схиляючись перед загиблим, промовляли його військові побратими. Національний Гімн України і прощальний салют стали даниною світлій пам'яті патріота, якого прийняла у свої обійми земля його прапращурів. "Слава Герою України! Слава Україні! Слава нації!" – гордо і велично зринало у зимове небо, супроводжуючи славного Солдата у безсмертя. Безсмертя, у якому Герої живуть вічно!
Зовсім іншою була доля третього героя. Звенигородчанин Віктор Сергійович Погорілий народився 29 травня 1980 року в родині Сергія Вікторовича та Лариси Степанівни Погорілих. З першого до дев'ятого класу навчався в Звенигородській школі №1, 10-11 класи – в школі №2. Закінчив музичну та спортивну школи, неодноразовий призер районних та обласних спортивних змагань. Після закінчення школи в 1997 р. вступив до Одеського інституту сухопутних військ. Закінчивши вуз у 2001 р., був направлений для проходження служби в 93 окрему механізовану бригаду, яка дислокується в Дніпропетровській області. Був командиром роти, потім начальником гарнізонного клубу. Останню посаду обіймав у чині майора, був заступником командира 1-го батальйону. З 14 березня минулого року, через події на сході України, його батальйон перебував на території Луганської області. В середині серпня, після поповнення, батальйон відправили в зону АТО в район Іловайська. Іловайський котел, Іловайське пекло, у якім передчасно обірвалися життя сотень військовослужбовців української армії, багато із яких і нині вважаються невпізнаними... До сьогодні трагічні події в Іловайську, що сколихнули країну в кінці серпня минулого року, хвилюють людську свідомість. Визнання помилок та стратегічних прорахунків тих, чиїм службовим обов'язком було не допустити такої численної загибелі кращих синів-патріотів України, не притупляє душевного болю та не осушує сліз на обличчях тих, хто втратив своїх рідних. Просто ми повинні усвідомити, що їхні молоді життя покладені на вівтар Правди та Справедливості не марно. Вони – наші Герої, наша Совість і Честь.
– ДЛЯ СИНА честь була понад усе. Ми змалечку навчали його жити по совісті. Добрим він у нас був, щирим. Шкільну програму опановував охоче. У табелях – лише відмінні та добрі оцінки. Залюбки освоював ази гри на кларнеті у дитячій школі мистецтв. Захоплювався легкою атлетикою. Ми раділи його успіхам на районних та обласних змаганнях. А коли виявив бажання стати курсантом Одеського інституту сухопутних військ, не заперечували. Можливо, передалася йому любов до військової справи від дідуся, якому хвороба зашкодила стати військовим, – пригадує батько, синові якого, на жаль, не вдалося вийти із Іловайського котла живим та неушкодженим.
29 серпня майор Віктор Погорілий загинув при виході з Іловайського котла, біля села Осиково, Бешевського району. Перепоховання відбулося 21 березня ц.р. за місцем проживання сім'ї, на Дніпропетровщині. У Віктора залишилося двоє малолітніх дітей.
Військову службу Віктор Погорілий розпочав командиром роти 93 Дніпропетровської окремої механізованої бригади, що дислокувалася у селищі Черкаському. Навчав своїх підлеглих військової дисципліни, вмінню діяти у будь-яких надзвичайних ситуаціях і ніколи не пасувати перед труднощами.
Родина та робота – два крила Вікторового щастя. Військова справа і мистецтво–два таланти, даровані йому матінкою-природою.
– Наша шестирічна Анничка щодня запитує, коли повернеться тато. Я обіцяю донечці, що він обов'язково повернеться, потрібно просто ще трішки почекати, – втираючи сльози, мовить вдова.
Його не потрібно було кликати захищати країну, адже він у себе вдома, на своїй рідній землі, оберігати яку – священний обов'язок.

Ну, як там вальси – чи гримлять у Відні?
Як доктор Фауст – бореться зі злом?
У нас навіки хлопці наші рідні
Живуть собі у рамочці за склом.

Ці слова написала геній українського народу, наша правда і совість – Ліна Костенко. Важко змиритися з тяжкими втратами, і здається, що ось-ось – і він повернеться, зайде до рідної школи, ступить на батьківський поріг. Але час іде, рани на серці не хочуть гоїтися, а реальність нікуди не зникає. Люди гинуть, а нам залишається тримати в душі лиш спогади. Аби їхні подвиги не були марними та не залишали байдужими нікого, потрібно пам'ятати та робити все нині, щоб пам'ять була вічною. Учні та весь педагогічний колектив школи №1 звернулися до керівництва і всіх небайдужих звенигородчан із проханням допомогти встановити меморіальну дошку пам'яті героя Віктора Погорілого. Сьогодні у нашій країні це не рідкість. Важливо, щоб ми не лише пам'ятали, а й нагадували щоденно про таких, як Віктор, щоб наступні покоління дітей, які будуть переступати поріг навчального закладу, знали, що саме тут навчався наш земляк – справжній патріот. Не можна забувати людей, котрі пишуть історію власною кров'ю і захищають життя українців щодня. Адже це не так багато з того, що ми можемо зробити для них сьогодні. Низько схиляємо голови в пошані перед батьками, що виховали Героя.Сумуємо, що втратили кращого сина Звенигородщини.


Поглянь-но, друже, в весняну блакить,
На всю красу моєї України.
О, як не хочу я, щоби в єдину мить,
Від цього залишилися руїни.
Летять лелеки з далечі доріг,
До рідних гнізд своєї Батьківщини.
Їм лиш потрібно, щоб Господь вберіг
Від куль і крові, від страждань невинних.
Ты не стреляй, солдат, ведь должен же понять,
Что жизнь дана нам всем от Бога.
За всё мы вместе будем отвечать,
Когда в последнюю пойдем дорогу.
Погляньте, люди, на красу життя,
Образи давні всім пора забути.
Щоб не було запізним каяття,
Бо втрачене не можна повернути
Але нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Як птах фенікс вона відроджується із попелу, стає міцнішою, сильнішою.
Я дякую, солдате, за життя,
Що я живу без куль над головою.
За те, що маю я надію в майбуття
І я думками завжди там з тобою.
Я дякую, солдате, і за те
Що маю те, чого немає в тебе.
Домівку теплу, сонечко ясне,
Блакитне, мирне українське небо.
Я дякую, солдате, що стоїш
В передовій за рідну Україну.
За те, що чесний бій ведеш
І захищаєш неньку-Батьківщину.
Тобі, солдате, я завдячую життям.
Настане мир, ви цього дочекайтесь!
Одного лиш ми просимо усі:
«Додому, рідні, ви живими повертайтесь!»

Україна бажає стати повноправним мешканцем давньоєвропейського дому, справедливо вважає, що має на це право. І своєю історією, і географічним розташуванням, і тим внеском, який наш народ зробив у континентальну справу впродовж багатьох віків свого існування та боротьби.

Ми горда держава незламних людей,
Маємо безліч пропозицій, цікавих ідей.
Європейський Союз для нас майбуття,
Де забудем про злиденне життя.
Слава Україні – Героям слава!

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123