This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Мовна ситуація в Україні напередодні виборів

Нелепа Лілія м. Запоріжжя

Рідна мова – найбільш своєрідна форма виявлення духовної культури кожного народу. Вона є акумулятором багатовікового досвіду людей, в ній втілюється плоть і кров, розум і психологія, честь і гідність її носіїв.
Вадим Ільєнко

Мова, яка є величезним надбанням людства і виступає універсальним засобом спілкування людей, їх об’єднання і порозуміння, в Україні, на жаль, стає засобом конфронтації та розколу суспільства.

Проблема статусу і функціонування української й російської мов в Україні, потреби в певних заходах з боку як держави, так і суспільства з метою оптимального її розв’язання, стала предметом численних дискусій.
Тож постає питання: чи є в Україні мовна проблема в тих масштабах, до яких вона актуалізована у зв’язку з ухваленням проекту закону «Про засади державної мовної політики»?
Досвід показує, що мовне питання порушується переважно в період виборчих баталій, виноситься на найвищий політичний рівень і використовується як засіб здобуття політичних дивідендів.
Перед минулими виборами до Верховної Ради, які відбулись у 2007 році, Партія регіонів обіцяла ввести в Україні другу державну мову — російську. До виконання своїх зобов’язань політики підійшли у 2012 році, за чотири місяці до наступних парламентських виборів. При чому рядовий українець прекрасно усвідомлює той факт, що мовна політика – частина передвиборчої технології. Про це свідчить проведене в червні соціологічне опитування: 65, 1% громадян вважають внесення мовного законопроекту «Ківалова-Колесніченка» передвиборчою акцією, що грає на почуттях національних меншин. Проте і опозиція теж активно скористалася ситуацією в передвибочих цілях, «кинувшись захищати українську мову».
Звісно, кожний народ має право на розвиток власної мови та культури. Україна ж, як багатонаціональна держава, потребує продуманої, виваженої, толерантної мовної політики. Проте слід враховувати й те, що державна українська мова не повинна втрачати своїх позицій. А це цілком реальна перспектива. Адже згідно з новим законом російська мова, а це найбільш розповсюджена в країні мова національних меншин з особливим статусом, може використовуватись в офіційній сфері (у судочинстві, веденні документації тощо). Багато найвищих посадових осіб державної влади під час виконання своїх посадових обов’язків — у роботі найвищих державних органів, публічних виступах, інтерв’ю, під час офіційних зустрічей тощо не вважають за потрібне висловлюватись українською. Не можна оминути й такого специфічно українського, не відомого жодній іншій країні явища, як впровадження двомовних передач. Воно стосується не тільки комунікативних ситуацій спонтанної двомовності, коли під час опитувань чи інтерв’ю журналіст на запитання, поставлене українською мовою, одержує відповідь російською. Деякі вітчизняні теле- й радіокомпанії практикують заплановане ведення передач у двомовному режимі.
В історії не раз були схожі мовні сценарії, які, на жаль, завершувалися не надто оптимістично. Яскравим прикладом може служити ірландська мова. Реґ Гіндлі, автор книги «Смерть ірландської мови», зазначає: «Цілковита двомовність усуває будь-яку потребу в слабшій мові, яка належить після цього науковцям, духівництву чи якійсь іншій специфічній соціальній групі, але не всьому соціальному спектрові й ніколи не представляє більшості у відкритому товаристві звичайних рядових людей. На запитання «Навіщо вона?» майже неможливо відповісти, коли не залишається людей, спілкування з якими можливе тільки «старою» мовою».
Часто мовну ситуацію в Україні порівнюють з іншими дво- й багатомовними країнами, насамперед зі Швейцарією (яка є прикладом офіційного статусу аж чотирьох мов, гадана безпроблемність якого має робити очевидною можливість такого статусу для наших двох) і Фінляндію (офіційний статус тамтешньої шведської мови, носії якої становлять усього 6% населення, має ілюструвати безпідставність заперечень проти надання такого статусу російській, носіїв якої в Україні вочевидь набагато більше).
Проте у кожному з цих випадків, посилаючись на позитивні, з погляду обох таборів, аспекти мовної політики певної країни, автори не згадують про інші аспекти, які цьому позитивному образові суперечать. А головне, практично всі такі посилання ігнорують специфічні характеристики й специфічний контекст мовної політики в згадуваних країнах, тобто суттєві відмінності між різними країнами одного типу та можливість невдачі тих заходів, що мали успіх в одній країні, в якійсь іншій, начебто подібній. Саме ці специфічні характеристики та контексти треба вивчити, перш ніж рекомендувати українським урядовцям і політикам запозичувати досвід тієї чи іншої країни.
Окрім того, майже у всіх сферах життя поширення і використання української мови не відповідає ні етнічному балансу населення (українці – 77, 8% і росіяни – 17, 3% ), ані кількості громадян, які вважають рідною українську, а це 67% чи російську мову – 29, 6%). Загальну картину ускладнює також наявність носіїв змішаного українсько-російського мовлення, так званого суржику. Результати масового опитування демонструють, що чим більше людей у регіоні спілкуються обома мовами (українською та російською), тим вищий там відсоток суржикомовних. Цікаво також, що суржик — попри поширення — майже завжди і всюди вважається ознакою низького культурного рівня людини, недостатньої освіченості. Попри це, згідно з результатами опитування, суржиком спілкуються приблизно 16% населення України; найбільш поширений він у північних та центральних областях — у так званих перехідних зонах між заходом і сходом України.
Як писав Юрій Андрухович, відомий український присьменник: «Хоча російська мова в Галичині звучить відчутно менше, ніж українська, але ні в кого з носіїв немає жодних проблем з її використанням. Можна цілком спокійно жити у Львові, щодня розмовляючи тільки російською. Важко уявити собі дзеркальне відбиття подібного явища в Донецьку, наприклад, чи в Криму. Сміливець, який наважився б там говорити принципово по-українськи, змушений був би жити в постійному стресі».
На мою думку, не має підстав стверджувати, що російська мова, як й інші мови, в нашій державі позбавлена можливості вільного розвитку та використання. В іншому випадку суспільство в той чи інший спосіб зреагувало б на прояви утисків мови.
Отже, подальше впровадження закону створює конфронтацію у суспільстві на мовному ґрунті, що в подальшому може спровокувати розкол українських громадян за мовною ознакою, коли люди визначатимуть своє ставлення до інших за критерієм мови в параметрах «свій-чужий». І у владних структурах, і в засобах масової інформації, і в науковому середовищі дискусія з цього питання набула вигляду безкомпромісної полеміки, яка, у свою чергу, має всі ознаки демонстративної фази мовного конфлікту або принаймні впертого протистояння на мовному ґрунті.
Проблема мови — частина глобальної проблеми громадянської культури суспільства. Повага до мови — це повага до людини, до її культурного коріння, її історичної та родинної пам’яті.
Це надто серйозне питання, щоб маніпулювати ним лише задля отримання голосів на виборах (і як засвідчили їх результати – малоефективне). Адже українська мова є виразом сутності українського народу, одним з головних засобів існування його духовності та розвитку його культури. У будь-якому разі мовна стійкість народу залежить не стільки від обставин, скільки від його бажання і волі. «При бажанні можна воскресити навіть мертву або напівмертву мову, при небажанні — можна і з цілком живої мови зробити мертву» — пише Л. Масенко. Використання української мови в суспільному й державному житті не повинно звужуватись. «Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її» (О. Гончар).
Слід зазначити, що сьогодні так і залишаються нереалізованими проекти законів України «Про мови в Україні», «Про розвиток та застосування мов в Україні», «Про державну мову», і це є свідченням відсутності свідомого прагнення до вирішення мовного питання, при вирішенні якого мають бути поєднана політика підтримки і захисту української мови як державної мови.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123