This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Я воїн! Поезія – мій фронт

 Цурканович Христина, 16 р., зош І-ІІ ст. ім. Ю.Федьковича,м Вижниця, Чернівецька обл.


Вірші народжені з любові до України

Книжечка, яку Ви тримаєте в руках – друга друкована збірка юної поетеси. І свідчить ця збірочка віршів, що на літературному небі Буковини зазоріла ще одна збірка і її ім’я Цурканович Христина.

 

Це творіння серця і душі патріотично свідомої молодої людини, що відбулася як особистість, небайдужа до життя в рідному краї, до сучасного воєнного стану в Україні. Бо ж чи можна в такий час молодим вичікувати, склавши руки? Тож, Христина бере до рук надійну, випробувану віками зброю – поетичне слово. І не дивно, що її вірші воюють разом з бійцями АТО на передовій. Це дає бійцям впевненість, що вони не одні. Позаду них – міцний і стійкий тил і відступати неможна.
А тепер коротко закцентуємо увагу на змістовно – тематичному наповненні збірки. А це, в першу чергу
- стривоженість за долю України, свого народу, його ідеалів;
- вболівання за долю Криму;
- доля рідного краю і його синів, що гинуть на передовій;
- людська жертовність, що вивищує людину в Божих очах;
- навчання нам: «не рабів, а воїнів виховувати треба»
- роздуми над одвічними людськими цінностями;
- монолог загиблого сина, що звертається з небес до матері;
- засторога від двоєдушності;
- солдатське життя і прагнення побачитись з ріднею;
- думка про безглуздість братовбивчої війни, яку підігріває Росія.
Збірка наповнена вірою у перемогу справедливості, любові до України, що коїть дива. Це все надає збірці політичного і патріотичного пафосу. У цьому вагомість збірки.
Мовно – стилістична канва поезії відповідає змістовному наповненню вірша. Після таких віршів читач сповнюється бажанням стати кращим, а свою любов до України спрямувати у русло діяльності і творення добра, щоб наколи не зник світ духовно людських цінностей. Це лише перший пагінчик, що розцвів багряно – рясно на поетичному дереві Христини Цурканович. Віриться, що юну поетесу чекає велике майбутнє. Щоб цвів і неодцвітав поетичний сад Христининої душі в майбутньому. Збірка заставляє задуматись, як кожного небайдужого українця, так і кожну реально – мислючу людину, в час коли людське життя і спокій в цьому світі має бути непорушним. Робімо його кращим, справедливішим, міцнішим з поетичною зброєю Христини Цурканович.
У цієї обдарованої дитини є вірші – самоцвіти, які можуть дорівнюватись до зразків світової поезії, як от: «Акордами знайомих інтервалів…», «Там, де діти щасливі…», «Чеченцеві», «Від мами на війну», «Про неї», «Я би їхала цілу вічність…»
Збірка Христини Цурканович засвідчує надихаючу роль слова в часи великих випробувань. Слово юної поетеси дійове: воно будить до боротьби, бореться, зове за собою, засуджує рівнодушних, ганьбить ворога і об’єднує всіх нас у велику державну родину. Ми мусимо вистояти і перемогти! Слава Україні!

Поетеса Надія Кибич

Монолог солдата

Там де ми, там перемога

Відступати немає куди, неможна...
Мій солдате, я – твій надійний тил.
Хай замовкне пісня тривожна,
Бо вона гучніша за шелест крил.
А ті крила, вони найстійкіші!
Мій солдате, ми – надійне крило!
Бо наші серця найпалкіші!
Над якими не владне ніяке зло.
Ми вистоять мусимо в пеклі,
В пеклі, що зветься "війна".
Та поки серця наші теплі,
В бою нам рівних просто нема.
І поки серця ваші б'ються,
Я певна: перемога за нами!
А ті, що за нами женуться,
Хай тікають від нас світами.

29.12.14

Присвячую сміливим воїнам АТО: Тарасу Судомиру (Тернопіль) та Валерію Борсуку (Мигово). Ви найкращі!

Молитва

Моя молитва про тебе, солдате,
Щоб ти тільки дихав і жив.
Щоб скінчиласьвійна проклята,
І щоб Бог всіх катів тих простив.
Не забуду про тебе ніколи-ніколи.
Буду кожного дня молитви нести,
Щоб ти був живий, вернувся додому,
Не зрозумію тих, що забути змогли.
Моя молитва лине в небеса,
Щоб врятувати брата від нещастя.
Ви не самі! Я вірю в чудеса!
Я вірю у дароване нам Богом щастя!

18.12.14

Біль України

Я відчуваю біль і втому.
Мене болить десь у Донецьку…
Луганську, рідний мій, вернись додому!
Згадай про мовоньку козацьку!

Люблю Дніпро і віру у майбутнє,
І Харків, що окопами укривсь,
Дніпропетровськ, плече якого мужнє,
І Київ, що в сльозах із кров'ю утопивсь.
Люблю усіх, бо всі ми – Україна!
І кожна область – це моя сім'я!
Ми звемось "кіборги", а не "руїна",
Тому живем. А поки йде війна –
Війна, що не питає про закони.
Війна, що забирає лиш найкращий цвіт.
Вона з'єднала сміливіших в батальйони,
Що на кордонах, наче сторожи воріт.

10.11.14

Боже, бережи солдата

Мій любий Боже, бережи солдата!
Ти будь з ним там у кожну мить.
Мій рідний, це така велика плата,
Що серце плаче, розривається, болить.
Я так тебе благаю, не залиш нікого!
Та припини війну, бо л'ється кров..
Ми так жадаєм неба мирного і голубого,
І бережи солдата, я благаю знов!
У нього діти є, батьки, дружина..
Нехай він буде прикладом народам всім,
Бо над усе він любить Батьківщину,
Заради неї він покинув рідний дім.

23.12.14

Ти мені чужа

Як швидко ти чужою стала,
Росіє, діти тут до чого?
Вони, як квіти, виростали,
А ти – стинаєш, припини на Бога!
Я вільна, розумієш? Не тримай.
Я все одно іду, бо ти жорстока.
У мене травень, а у тебе – "май",
Утебе – "путь", і моя вибрана дорога.
"Крым наш", кричиш "везде" убого,
А я тобі скажу упевнено: «Крим мій!
І не тримай! Іду! Пусти, прошу Бога!
Пусти, Господь дозволив йти самій.»

22.12.14

Я українець

Я гордий тим, що українець зроду,
По-українськи молюсь і співаю.
Умію вибороть собі свободу,
Бо Україну свою я люблю.

Я гордий тим, що небо – то є прапор
Лани квітучі – то моя Земля!
І злої долі не могучий імператор
Не стре вкраїнського, народного ім'я.
Я гордий тим, що Україна вільна!
Хоч важко позбувалася оков,
Та перемога! Перемога – спільна,
Це наших хлопців безневинна кров.

12.09.14

Криму

Вернися, Криме мій коханий,
Посидь ще трішки, ще не йди…
Ти подивися, рідний, в чому вбраний!
Ти у неправді! Скрізь брехні сліди!
Згадай, що я люблю тебе без тями,
Що твої болі виліковую мечем.
О, рідний Крим! Обплутаний дротами,
Невже горіти хочеш, любий мій, вогнем?
Вогнем неправди і обману,
Вогнем не своїм, Криме, а чужим!
Згадай про сльози Нашого Майдану!
Згадай і вчуй: тебе я зву Своїм!
Не будеш ти чужим мені довіку.
Чужі нам ті, хто волю в нас краде.
Вони як злодії, від них немає ліку,
Та, Криме мій, наш Бог нас проведе.
Мій гордий Криме, ти – це Україна.
Я твоя Мати, ти – мій рідний Син.
Молюсь за тебе, Криме, на колінах,
Бо ти один такий, мій гордий, але рідний Син.

10.11.14

Моя земля

Там, де діти щасливі, де просторі поля,
Де матір усміхнена – там моя Земля.
Там радісно всім: молодим і старим,
Тільки треба обрать – бути котрим?
На моїй Землі скрипка не плаче,
У моєї Землі серце юначе.
На моїй Землі пролилася кров..
То так ми звільнялись з залізних оков.
Ми скинули пута, щоб пісню співати,
Та ось прийшов "брат" нашу Землю забрати.
А наша Земля молода і красива
Змирилася з тим, з чим змиритись несила..
Чому помирають сини, чому гинуть люди?
Доколи триватиме це? Доколи це буде?

Моя Земля – це Україна єдина,
Де мати плаче за загиблим сином.
Моя земля – це Україна кривава,
Де на безчестя немає управи.
Моя Земля – це моя Україна
І, якою б вона не була, вона в нас єдина!

10.08.2014

Монолог солдата

Не плачте, Мамо моя рідна,
Так мало бути. Це, як вирок долі.
Здається, кожна вже людина згідна
Не піддаватись тільки своїй волі.
Рідненька моя, я помер за Україну.
За тебе й діточок моїх малих.
Не зміг покинуть Батьківщину…
Та я живу в серцях. Живіше всіх живих.
Ти знаєш, Мамо, я не був самий.
Зі мною були мої побратими.
Летіла куля. Потім біль страшний.
А потім було небо. Небо й херувими.
Матусю рідна, я помер за волю.
За небо вільне і дитячі очі.
Ти знаєш Мамо, я тремтів від болю
І вічністю здавались темні ночі.
Я там стояв за тебе, Мамо.
Не за політиків і їх обіцянок пустих.
Я хотів жити, а помер так рано…
І більше не торкнешся кучерів густих…
Прощай матусенько. Твій син – герой!
Зі мною тут Небесна Сотня.
Ціною крові виграли ми цей двобій.
Прощай матусенько: вже час мені до Сотні.

08.03.14

Двома мовами про мир

Ми всі живемо в Україні
"Мы все желаем мира"
І якщо треба Батьківщині
"Мы для неё пройдем пол мира"
І неважливо: важко, легко –
"Мы будем до последнего стоять",
Ми будемо любить не зверхньо –
"Мы все сумеем Украину не предать"
Ми будемо крізь хмари посміхатись –
"Мы будем Бога искренно молить"
Щоб з нами був, щоб дав нам не зламатись –
"Давайте вместе Господа просить"

Ми ж є єдині, кожен розуміє –
"И Родина у каждого одна"
Нас кожного Вкраїнонька леліє –
"Мы братья есть! Единая страна!"

07.03.14

Ви – герої

Ви – герої! Молоді і старші!
Ви померли, щоби жили ми!
І для вас ці похоронні марші..
За життя вас не цінили ми..
Та тепер, коли ви вже в могилі,
Дякуєм за відданість святу,
Дякуєм, що не покинули на самотині
Вкраїноньку у мить цю вкрай тяжку.
Заради вас тепер ми будем жити!
І з Богом крок у крок робить!
За вами довго будем ще тужити,
Та час іде. Потрібно Господу служить.
Ми не забудем вас, герої!
Вкраїна щиро любить вас!
Ви в серцях наших, як морські прибої.
НІКОЛИ! Ми НІКОЛИ не забудем вас!

21.02.14

Моїй Батьківщині

Моя рідненька Батьківщино,
Ти сильна, гарна і жива.
Невже тебе поставлять на коліна?
А знаєш, і нехай. Молитва хай луна!
Закінчивши молитву, гордо встанеш,
Бо ці благання почув Сам Господь!
Сміливо під ворожі кулі станеш,
І ні одна не влучить в твій народ.
Ти матінка моя, завжди квітуча.
О скільки маєш вірних ти синів,
Та деяких забрала куля неминуча,
Залишивши лиш біль і сльози пращурів.
Хоча та куля зрадницька й ворожа,
Та знаю, Мамо, зумієш все простить.
Ти в мене є найкраща. Ти хороша,
Ти можеш й після зради полюбить.

03.02.14

Ми – незалежний, квітучий народ

Ми – незалежний, квітучий народ
Вільний, палаючий, мирний
Пройшли вже дорогу довгих негод
Побачили світ трішки дивний.

Ми маєм любить Україну свою,
Бачити в ній ідеальність
Ми не загинем в суєтнім бою,
Склавши зброю покажем: є досконалість.
Губили наш рід, убивали людей –
Ми ж не губили нікого
Було ще багато подібних речей,
Та нам не потрібно нічого чужого.
Ми маєм усе, що для нас необхідне:
Людяність, добро, довіру,
Ми станем кращими, неодмінно –
Тільки б повернути прабатьківську віру.

08.10.2013

Найкраща країна – моя!

Моя Україно, найкраща з усіх!
Моя русокоса красуне,
Спасибі тобі за дитячий цей сміх,
Спасибі за все, моя Нене.
Батьківщино моя, сміливіше!
Співай нашу пісню знайому!
Нехай усі знають Тебе,
Україно моя, – голосніше!
Рідненька моя, яка ж я щаслива,
Живу у найкращій країні!
І небо найкраще, і жовтая нива
Люблю я тебе, Україно.
Ми йшли через терни до своїх зірок.
Ми йшли й не зламались від болю.
Україно моя, бачить Бог:
Ми чесно боролись за волю.
Моя Україно, найкраща з усіх!
Моя синьоока красуне,
Спасибі, рідненька, тобі за усіх,
Спасибі тобі, моя Нене.

07.09.2013

Мій рідний Боже, я благаю

Мій рідний Боже, я благаю!
Дай жити в Україні дочці й сину.
Такого рідного немаю більше Краю..
Не дай мені податись на чужину..
Єдиний Боже, Справедливий,
Будь Честю нашого народу!
Для нас цей час такий важливий,
Ти ж Знаєш, любимо свободу.
Ми були часто не праві, ми знаєм.
Та ми єдині раз і назавжди!

Ми зброю, як завжди, – складаєм,
І відмовляємось від вічної вражди.
Чому ми маємо ділитись, українці?
Споконвіків за брата ми помрем!
Чому тепер ми стали поодинці,
Собі самі будуємо "Едем"?
Давайте не ділитися, рідненькі!
Давайте, відсіч разом ми дамо!
Коли ми разом – сили чималенькі!
Нам Бог поможе скинути ярмо!
Мій рідний Боже, я благаю!
Зроби Вкраїноньку мені такою,
Щоб не хотілося життя у іншім краю,
Щоб єдність наша була вічною весною!

12.04.14

Рідному солдату

У інше життя ти сьогодні пішов..
З небес бережеш своїх побратимів.
Тепер ти знаєш, на чиїх руках твоя кров,
І через кого тіло гниє від задимів.
Ти був у тім пеклі, що зветься війною,
Ти тілом своїм зберіг свого брата.
Ти думаєш, це не можна назвати ціною?
Ціною збереження ще одного солдата!
Пробач, любий брате, що ти заплатив..
Ціну цю важку не я оплатила..
Ти тілом своїм усіх нас захистив,
Ти пташка тепер сизокрила…
Пробач, що не я, там на фронті стою…
Пробач, що не я ті кулі приймаю..
Солдате, мій фронт ось отут, із жалю,
На устах із молитвою, за вас, засинаю…
Пробач, пробач, і ще раз прости!
Що ця тяжка доля на тебе припала…
Обіцяю щодня молитви до неба нести,
Щоб смерть, життя на війні не стинала.

11.12.14

Чеченцеві

А раптом, скінчиться війна?
Чеченцю, ким прийдеш додому?
Ти скажеш "не моя була вина",
Чи каятись впадеш додолу?
Я розумію, тобі добре заплатили,
Та чи твоє життя грошей тих варте?
Ти пам'ятаєш, коли брата твого вбили,
Ти плакав, тіло цілував обдерте.

Я знаю, ти також солдат,
По іншу сторону також є люди.
Та в нас – герої, ти, нажаль, є кат,
І це вже знають всі і всюди.
Колись закінчиться війна, чеченцю,
Тобі прийдеться жити у ганьбі.
А інколи, прийдеться як чужинцю,
Хоч будеш і на своїй ти землі.

06.12.14

На війну

Я пішов на війну проти брата…
Я пішов, бо брат знахабнів.
Так, я пішов з автоматом!
Бо брат Батьківщину забрати схотів.
А в мене єдина вона, красуня,
Її Україною в світі звуть.
Для мене ж вона найкраща, єдина,
Яку захищати всі дзвони гудуть.

28.06.14

Від мами на війну

Надворі сніг. Привіт, синочку!
Ти там замерз? Не гріє автомат?
Ти пам'ятаєш вишиту сорочку?
Пробач, її забрав солдат.
Він ще забрав у мене куртку…
І я віддала…він бо когось син.
На добру долю дала йому хустку,
А він обняв мене з усіх на світі сил.
Ти знаєш, йому десь років двадцять,
І ти умене досить молодий..
Через два тижні тобі буде тридцять,
І я благаю Бога, щоб ти був живий.
Той хлопець йде до мене знову й знову…
Одного разу навіть мамою назвав…
Я вчу його вкраїнської розмови,
А він мене від лиха закрива.

01.12.14

Ти житимеш!

Ти житимеш, солдате, обіцяю.
Ніколи не забуду твоїх сліз.
І як боровся за життя у ріднім Краю,
І як захисників додому віз.
Я сплю спокійно і у теплім ліжку,
Ти ж, у окопах, мокрих від дощу…
На вечір я завжди читаю книжку,
А ти тихенько плачеш від жалю.

Я дякую тобі, що ти не здався,
Що ти сміливо у двобій ідеш,
Спасибі, що від горя не ховався,
І хрест важкий за нас усіх несеш.

10.12.14

Ти святість війни

Ти святість війни, юний солдате,
Ти смерть перейшов, тобі смерті нема!
Я знаю, набридло вже мир малювати
І наше терпіння вже скоро згорить до тла.
Ти гордість війни, вже дорослий сміливцю!
Ти опора для юних і безстрашних бійців.
Платиш ти кров'ю за свою обітницю,
І не чекаєш за це срібних вінців.
Ви честь для народу, наші найкращі!
Ви гордість й печаль, усе в один раз.
Ви зостались живими на страшному стрільбищі,
Ви зостались живі, заради всіх нас.

18.12.14

Присвячую цей вірш героям, які були 5 грудня у Вижницькому будинку культури. А саме: Віталію Івоняку (Вижниця), Андрію Нищуку, Ярославу Токарюку(Вашківці), Василю Боднаруку (Берегомет), Івану Герецуну, Олегу Ткачуку, Любомиру Павлюку (Іспас), Олександру Бабюку (Слобода-Банилів), Михайлу Фока (Банилів). Дякую за те що ви є!!

Небо знає
Час вирушати

Мені вже треба йти… пробачте.
Моє майбутнє жде мене давно.
Як ви бажаєте – заплачте,
Та не посіється в мені зерно.
Мені вже варто йти, я поспішаю.
Ви відпустіть мене і я собі піду.
Сьогодні о десятій вирушаю…
Я може щастя своє десь знайду.
Я знаю, щастя, ти мене чекаєш
Я знаю, хочеш зустрічі завжди.
Я відчуваю, ти невідпускаєш, –
Тримаєш мене міцно, навпаки.
Ти знаєш, радість моя, ми щасливі!
У тебе буду я, у мене – ти.
І вже ніякі ні вітри, ні зливи
Не будуть заважати Нам іти.

02.09.14

Не йди. Ніколи.

Не іди від мене ніколи. Нікуди.
Ти вже в серці моєму схиливсь.

Хай говорять що хочуть. Усі. Усюди.
Ти тільки у мене у серці спинивсь.
Я тільки з тобою всміхаюся осені.
І тихо ворушу ще теплі уста.
Лиш ми відчуваємо це. Вже скорені.
Перед нами ще даль. І навіть життя.

13.11.14

Посміхайся

І що б не було – завжди посміхайся.
Як би не було пам'ятай, що це життя.
Іди вперед. Ніколи не здавайся.
Крокуй, лети, біжи аж до кінця.
Ти йдеш нікуди інше, як Додому.
Буває важко, але віра ще жива.
Ти знаєш, що не справитись самому,
Крокуй з Христом у вічне майбуття.

08.02.14

Про нас

Байдужість. До чого ми дойшли?
Не розуміє вже людина інших.
Беріть за руку когось. Говоріть: "Пішли"
Ви будьте другом. Так поможем іншим.
Невірність. До чого ми докрокували?
Вже зраджуєм самі собі.
А вірність…Ми ж її так добре знали!
А тепер найкраще стараєм лиш собі.
Ми всі так добре зіпсувались.
Вже ділимо печалі на "твої" й "мої".
А ми здається і не намагались,
Хоча б сказать:"я хочу помагать тобі".
Озирніться, люди! Ви ж бо не самі!
Давайте розчищать душевні заметілі.
І помогати ближньому в біді.
Любов доказувать потрбіно лиш на ділі.

14.02.14

Богу

Нехай все буде, як Ти хочеш.
Я волю всю відкинувши свою,
Побачу знову, як Ти сильно любиш.
Як знову чиниш милість Ти Свою.
Мій Добрий Тату, рідний до нестями.
Я кожну мить живу у милості Твоїй.
Я знаю, проведеш мене роками і віками,
І підкорятимусь я Волі лиш Твоїй.
Я часто думаю лишень про себе…
На ближнього бува немає часу…

А Ти такий уважний є до мене…
На радість змінював кожну образу…
Найщасливіша, бо маю Ісуса.
Бо я знайшла у Ньому рідний дім.
Вже не страшна життєва завірюха.
І можу приносить я щастя всім!

09.02.14

Людям

Цим людям злим, жорстоким, черствим,
Багато хочеться сказати:
«Ви будьте в цьому світі чесні!
Вже досить. Досить всім й собі брехати!»
Погляньте, що навколо?
Одні лиш осуди, принизливість і зрада.
А де ж добро, дрімать буде доколи?
Доколи ще дріматимуть любов і радість?
Втомилась я.. ці маски надто справжні.
Як розпізнати: де добро, де зло?
Ви поверніть у моду справжність!
Не хочу масок – це не на добро.
Де радість наша? Невже втомилася і спить?
Ви є щасливі в цьому світі,
Якщо у вас душа іще болить,
Якщо дарують вам усмішки з квітів.
Ми – люди, значить, маємо любити!
І не ховатись осторонь чужого болю.
Ми – люди, значить маємо радіти!
І помагати ближньому і дальньому у горі!

04.09.13

Думки небайдужої українки

Україна… Останнім часом я багато думаю про неї. Знаєте, я пишаюся тим, що я українка, справді! Іноді люди кажуть це, щоб заслужити собі репутацію, та я зараз з вами щира. Я настільки люблю свою Україну, що готова боротися до кінця за її незалежність, за кожний колосок, який дозріває на її жовтій ниві, за кожен клаптик синього неба, яке невпинно біжить над щедрою українською землею. Скільки б не гнітили нашу рідну землю, ми маємо вірити в неї, в її світле майбутнє і саме ми, патріоти, маємо робити її кращою.
В певні моменти мені хочеться віч-на-віч поговорити з Президентом і задати декілька злободенних питань: запитати, чи знає він, як це, думати, що дати їсти дітям, думати, в що одягнути їх, коли прийде зима, на які гроші купляти картоплю на зиму, чи як оплачувати зимою газ?
Я лише хочу почути його відповідь. До останнього буду вірити, що люди, які правлять державою – це добрі люди, вони хочуть допомагати іншим, і не байдужі до болю, який переживають українці.
Я пишаюся тим, що я живу в Європі, що я – українка! Я поважаю усі інші держави та могутні країни, та ніхто не замінить мені моєї України: ні США, ні Франція, ні Німеччина. Наші широкі лани завжди будуть дозрівати, а наші дерева завжди будуть цвісти. Сенека казав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя», а великий син України Тарас Шевченко сказав на мій погляд, незамінні слова: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра». І справді, немає другої України, немає… вона єдина. І сподіваюся, що назавжди в серці кожного українця.
Ще я пишаюся нашою солов’їною мовою. В.Солоухін казав: «Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим не зрівняна українська мова». Справді, нашу мову немає з чим порівняти. Вона неповторна, наймилозвучніша, незрівняна, найпрекрасніша. Багато утисків зазнала українська мова. Українцям забороняли не лише говорити рідною мовою, але й писати, читати та навіть друкувати книги. На велике щастя Україна мала відданих людей, які не мовчали, як зараз мовчимо ми. Наші предки боролися за життя, яким ми зараз живемо. Вони заради України віддавали найбільше – своє життя. Вони робили це, не задумуючись. Вони твердо знали: Україна буде незалежною квітучою яблунею у Європі.
Утвердження свободи слова, вільний розвиток демократії в Україні доводить: ми – європейці! Але найбільш яскравим фактом, який дає нам право називатися європейцями, є події 1991року, коли український народ сміливо заявив, що прагне самостійно вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну незалежну країну, мати можливість вільно спілкуватися рідною мовою.
Якщо відверто, я реально оцінюю ситуацію в Україні, та зовсім не в захопленні від неї. Наша економіка нестабільна, заробітні плати зовсім не європейські, але я продовжую вірити у свою державу: квітучу, сильну, незалежну та найкращу у світі.
Я дякую Богу, дякую небесам, що я живу саме тут. Вона не ідеальна, але я щиро її люблю. Я пишаюся тим, що я – українка! Де би я не була, в якій могутній державі мені би не довелось бути, якою б мовою мені би не довелось говорити, – Україна та українська мова завжди у моєму серці.

Жовтень, 2013

Мені Україна болить

Як мало в Україні України… Боляче за нашу єдину державу… За нашу Матір – за Україну. Останнім часом тільки одне запитання цікавить: за що? За що вбивають наших батьків і братів? За що плюндрують рідну землю? За що кати вбивають невинних? За що?
Останні події змусили мене написати цей твір та знайти однодумців. Я писатиму про біль, який звуть Україною. Мені всього 16 років, і я не можу нічим допомогти рідній землі, але я можу любити її. Фізично я не була на Майдані. Але я вмирала з кожною людиною, яка полягла за волю Матері. Мені болить Україна тому, що нас ділять, нам не дають спокою. За що?
Наших дорогих людей вбивають, а вони, безстрашні, ідуть під кулі. Вони – герої! Як важко знати, що їх вже немає. Їхня усмішка більше не дарує тепла і очі не дарують любові. Вони гордо ішли в нерівний бій без страху, вони знали, на що ідуть. Вони стояли і вмирали на Майдані за кожного маленького українця.
Нас ділять, і не хочеться, щоб українці забували, якою ціною ми живемо в мирі. Ми живемо ціною крові. Я люблю Україну. Я це зрозуміла вже давно. Україна – мій дім, а віддавати свій дім не хочеться. Я щиро вірю, що люди схаменуться, що все наше добро попереду, що ми зможемо перемогти. Я вірю. Я закликаю всіх вірити і просити Божої милості для України. Так, без Господа ми не встоїмо в цій боротьбі. І хочеться, щоб щитом нашого народу був Господь, щоб саме Він вів нас і направляв. Україна єдина раз і назавжди. Україна мій дім, і я нікому його не віддам!

Квітень, 2014

Свобода. Ціна свободи

Міркування про свободу у кожної людини різні. Ми говоримо про свободу слова, у наш час боремося за незалежність нашої держави і мріємо про вільну, неподільну Україну. У кожного українця своя думка про свободу. Прочитавши мою статтю, ви дізнаєтесь особисту думку українки. Також, ви дізнаєтесь, що я та ті, хто мене оточують готові віддати життя за свободу та незалежність України.
Кожного дня ми чуємо про втрати. Ми чуємо, що серце нашого майбутнього перестає битися. З жагою до свободи, з думами про краще, наше майбутнє помирає. На мою думку, майбутнє – це не Європа, Америка чи вигідні економічні угоди. Майбутнє – це кожен солдат, який відстоює нашу Батьківщину. Майбутнє, це не амбіції влади. Зараз нам потрібно діяти. Якщо ж ні, то наше майбутнє просто від нас відмовиться. Солдат – це вже не назва того, хто пішов відслужити в армії рік чи два. Солдат – це вже назва героя. Справжні кількості героїв ми не знаємо. Зараз вони – «тимчасово невідомі герої України». Та тільки подумати, що у «тимчасово невідомого героя України» є мати, є батько, дружина та декілька діточок.
Нас завжди обмежували у свободі, не давали дихати на повні груди свободою, але в переломний момент ми відкупили своє повітря. Першою платою була Небесна Сотня. Майже рік, як перший раз побили студентів. Майже рік, як була перша жертва, перша смерть на Майдані. Тоді ми всі розуміли, що настав час діяти. Ми сміливо зривали ті кайдани, якими заковували нашу свободу. І ми їх скинули ціною Небесної Сотні.
Я мала можливість спілкуватися з кандидатом у народні депутати – Андрієм Маковеєм. Він є волонтером і багато знає про бійців, які перебувають на Сході. Коли я запитала який настрій у наших хлопців, він відповів: «Наші хлопці налаштовані по-різному. Деякі настроєні патріотично, а деякі не можуть дочекатися повернення додому». Тоді я запитала: «Чи раді бійці отримувати листи?», на що він відповів: «Так, вони дуже щасливі, коли отримують вісточку з дому. Це в багатьох випадках підтримує їх морально та духовно. Саме листи дають їм впевненості боротися, і вони розуміють, що є заради чого іти в бій».
Перед кожним українцем постає питання жертви за свободу. Що ми готові віддати за свободу? І взагалі, чи потрібна нам свобода? Я вважаю, що ціннішого, ніж право вибору просто немає. Мати вибір обирати, яка буде влада, які будуть депутати – це все вирішувати нам. В цьому полягає гармонія між органами влади і народом, коли один одного розуміють, прислуховуються і виходять на зустріч.
На мій погляд, потяг до свободи можна пояснити тим, що наш народ завжди боровся за незалежність. Колись ми досягли омріяної цілі, та зараз ще трішки за неї треба поборотись. Можливо, хтось у нас не вірить, можливо, не вірить у нашу націю, та ми не будемо опускати рук тільки через чиюсь зневіру. Прагнучи іти Європейською дорогою, ми знайшли нашу, рідну Україну. Ми зрозуміли, як багато значить для нас синьо-жовтий стяг, камуфляж, на якому є шеврон «Україна» і щирі посмішки наших захисників. Потяг до свободи – це свідомість кожного українця. Кожен з нас розуміє, що за чужу країну ніхто не піде помирати. Той факт, що на стороні українців воюють грузини, чеченці, навіть росіяни, мене вражає все з більшою силою. Але, незважаючи на все, в цій війні ми самі. З нами тільки Господь і віра у краще. Я з гордістю можу сказати: ми сильна нація, і імперія зла не в силі нас здолати. Наша держава є демократичною і вільною, сильною і квітучою. Ми станемо сильнішими, але поки що наш переломний момент триває. Нажаль, ми ще боремося за нашу Землю, але на щастя, ми маємо за що боротись. Ми маємо для чого жити, ми маємо для чого зустрічати світанки. Ми повинні жити так, щоб не було соромно подивитись у вічі Герою. Нам не варто звинувачувати когось у наших невдачах, нам потрібно мовчки виправляти ситуацію і бути впевненими у собі і Україні. Тільки так ми досягнемо успіху. Бажаю всім любові до України і Божого благословення! Хай Господь береже кожен крок наших Героїв!
Листопад 2014

 

 




 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123