This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Все так стало складно

 Мацюк Олена, 16 р., НВК "СЗШ 1-3 ст. №1-гімназія", смт. Тростянець, Вінницька обл.

/Збірка поезій/

Все так стало складно…

Не знаю... Все так стало складно...
Немов пір’їнку підхопив тягар..
Немов сова, яка так встала рано..
І досі не проснулась, щоб осягнуть природи чар.


А як учора все було насичене любов'ю,
Як сонце розливало промінці..
Як крапелька роси переливалась веселково..
Як вишкварювали свою пісню горобці.
А зараз... Все як впало в сплячку...
Як ніби все завмерло від нудьги..
І ми пливем за плином часу,
Не маючи можливості зупинить ноги..
І ми незмінно пливем з часом,
Не змінюючи свій світогляд майбуття...
І все стає таким похмурим і нещасним..
Неначе сонце, яке поглинула грім-гроза...
І залишається лиш вірить у майбутнє..
У справді світле й щире майбуття...
Надіятись, що весна все ще буде...
Що не помруть ще світлі почуття.
Емоції, любов'ю сповнені,
І вірою, і сонцем, і світлі мрії дня.
Ще оживуть, й нудьгою не здолані,
Покажуть шлях нам в світле майбуття.
* * *
Я мрію пташкою стати,
Щоб знов відлітать у теплі краї,
Щоб щебетом людей звеселяти,
Даруючи їм карколомні пісні.
Я мрію жабкою стати,
Щоб знов і знов стрибать у ставок,
аби прохолоду пізнати,
Аби життя було спокійне, без
жахливих чуток.
Я мрію зорею стати,
Аби осягнути ночі глибизну,
Аби людям шлях показати,
Що допоможе досягнути мету чарівну.
Я мрію сонцем стати,
Що виграє на промінцях краси,
Я мрію місяцем стати,
Щоб бути тим ясним чаром доброти.
Та ніяк не хочу я бути
Людиною, що вбила в собі почуття,
Що швидко може так забути,
Про своїх близьких, про душі відчуття.
Не хочу забувать душу Вкраїни,
Про жовті, її колоски п'янкі,
Про таке глибоке небо синє,
Про вільну душу птаха, що парує уві сні.
Я мрію стать тією людиною слова,
Що зберігає вірність людям докінця,
Що не здається проти зла й ніколи
Не порушить своїх головних заповідей життя.

Іронія долі

Бувають люди, наче дуже схожі,
Неначе з-під одного серця,
Неначе дві краплинки. Може
Вони двійнята, й мають одне серце?...
Але заглянеш в душу, аж здригнешся.
Один-як сонце добрий, чуйний, милий,
А другий, від обриди аж жахнешся...
Неначе як те яблуко червивий.
Ти думаєш: "Можливо це здалося..
Можливо не вглядів я доброти...
Можливо, це так повелося,
Що я сліпий, а він сапфір, із чистоти.
Але таке життя. Буває так нерідко
Що люди не є тим, що наяву
Потрібно завжди судить по душі крику,
А не по зовнішності, не по лиця чару.

Назавжди в серці

Місяць опустився за хмари,
Впала краплина важкого дощу,
Ніч оповила до краю,
Темінь нічная, не видно й куща.
Згас звичний запал на твоїх устах,
Очі поглинула важка пустота,
Серце спинилось, і в рідних серцях
Мелькнула жалісно повінь густа.
Зникли думки про звичайне життя,
Вітер проніс все з жалем пред очима,
Згасли у серці проблеми буття,
Й став перед Богом вище над нами.
Тож пам'ятай іскорка життя
Твоя палає в наших думках,
Й поки жевріє спогад буття,
Ти є живий у наших серцях.

Герої нашого часу

Йшов третій день... Воно маленьке,
Забувши війни козаків,
Не знаючи про долю роду,
Стояло на майдані вояків,
Виборюючи права народу.
Воно тоді ще не знало,
Чим правда їх обернеться,
Воно просто йшло і мовчало,
І знало, що воно не зігнеться...
Та йшли бурі дні... і були на Вкраїні
не тільки нащадки великих козаків,
Що ВОЛЮ і ПРАВДУ в дідів перейняли,
А й підлі нащадки великих панів,
Що за свою шкуру тільки страждали...
Не перший вже рік на чолі із чортом,
Що підло владу зумів обійняти,
Вони обкрадали наївних людей,
Що так свободу хотіли прийняти
Любов до народу свою показати...
Та останні роки наші вкраїнці
Трохи забули культуру свою,
Не маючи в руці вони й синиці,
Заснули трохи, вибираючись з гною.
Та діяльність "Совєтів" була так фатальна,
І кожен проснувсь із глибокого сну
Козацький дух заграв. І знов Україна
Піднялась, як сонце зранку з-за обрію.
ТА ШАНСІВ В НИХ МАЛО... ВОНИ ВСЕ ЦЕ ЗНАЛИ,
Куди ж ти попреш проти цього чорта.
Тим більше, що тоді й подумати мало,
Хто керував операцією ВІЙНА...
"Сміливі завжди мають щастя"
Писав відомий нам письменник.
І наш народ теж був незламний,
Почавши, позбулись тітушок.
І зараз наші воїни в землянках живуть,
І зараз для нас виборюють волю,
І зараз, забувши про спокій, пливуть,
Пливуть у війні за свободу.

18.02.2015

Нічна пісня

Дзвінкотять обійми ночі
Вогнищем зірок,
Справжнє дійство, глянув в очі,
Бачиш із казок.
Відбива блискітки зірки
На синьому тлі
Глибоководнії ставки
В непохитній тьмі.
Чути ніжний голос скрипки
Із вуст цвіркунів,
Де-не-де чуть плюскіт рибки
Й тишину ланів.
Квакотять зелені відьми
Обік глиб блакитних,
Наповняють квакотіньми
Пісню мрій чарівних.
Гавкіт сторожів чувать,
Біля мурів міцних,
Нічні помахи лунають
Крил птахів дужих.
* * *
Мені подобається погода пред грозою,
Весняний вітер хвилі перекида,
Похмуре небо затягнуло сивиною,
І блискавку у небі Зевс кида.
Пухнасті квітки оперезались плащами,
Зеленими з шовкової трави,
Шумить пані Трава зеленими листками,
Перебираючи на клавішах краси.
Усе взяла в полон глибока дума,
Лиш де-не-де звук птахів пролуна,
Хазяїн водного люстра панує вдома,
Змінивши на урочисте сіре своє вбрання.
Ти мов поринаєш у глибокий сон,
Немов настав довгожданний відпочинок,
Й нарешті світ набрав свій вільний тон.
Спокій і тиша полонили ранок.
* * *
Люблю аромат міцного чаю,
Його свіжість і ноти безкраї теплоти,
Його трав'яну затишність раю,
Що так підкреслюється лимона кислоти.
Люблю я затишність рідного дому,
Із теплотою сімейного котла,
Люблю я рідну й ніжну ковдру,
Що так і сяє нотами тепла.
Люблю турботу домашнього кота.
Люблю його надзвичайно ніжний муркіт.
Люблю я пісеньку оту, що саме та,
Яка наповнена спокоєм і танців стукіт.
Люблю я затишок, свою рідну сім'ю,
Що так і радує своєю чистотою.
Люблю я маму рідну і сестру,
Що так і заповнили серце добротою.
* * *
Чому я люблю Україну,
Чому так крає серце за рідню,
Бо то моя ріднесенька країна,
То рідний дім, цінніший за зорю.
Любов'ю сповнене моє серденько,
До рідної калини на лузі,
До сонця, і цього соловейка,
Що так співає у садку.
Не можу я дивитись в ніч спокійно,
Не можу їсти, пити і співать,
Поки життя моєї України
Загони ворогів ідуть забрать.
Закривши очі, я її згадаю,
Як сотні людей наших пішли,
Як вони, ризикуючи душею
І тілом, й серцем на майдан ішли.
Й тепер, забувши про свій спокій,
Не боячись вони тих куль міцних,
Воюють в нас на сході, й поготів,
Не боячись, вони здолають їх.
Любіть же свій той рідний дім,
Всім серцем, за нього воюйте й любіть
Щоб сотні нащадків її, залишалися в нім.
Доглядали, і їм хотілося жить.

Ранковий настрій

Весняний ранок, пташечка співає
Стрункі деревця листям майорять,
Барвистий півень пісню промовляє,
І де-не-де гавкіт чувать.
* * *
Шумне місто
Поглянь на ліво: кредити, війни голод,
Постійні ті проблеми з ВВП,
Всі кудись спішать, всіх охопив той морок,
Що поступово затягує й мене.
І всі спішать, забувши про минуле,
Устигнути прибігти в банк,
Не запізнитись на роботу, бо потім буде,
Отримаю від шефа розрахунковий бланк.
Це все починається іще з дитинства.
Побігли, пора в дитсадок, не запізнись.
Побігли вже на свято, нас чекають
Ось твій капелюх, не відлітає,
Іди вже, поки не спізнивсь.
А потім, замість насолодження книжкою,
Вона стає великим тягарем
Її ж потрібно прочитать усю у терміни.
А не коли захочеш, не краєм.
І всі спішать, поглинувши в проблеми,
Не бачачи навколо тієї глибини
Стоп. Зупинись. Забудь про мейли,
Ти просто подивися вверх, на неба глибизни.
Забуть про радощі, турботи, горе,
Які несе фейлетонове життя.
Ти відпочинь, й побачиш все складне,
Не так уже важливе, як думає твоє буття.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123