This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Що виспівало серце і душа (Проза та поезія)

Цурканович Христина, 16 р., зош І-ІІІ ст. ім. Ю. Федьковича, м. Вижниця, Чернівецька обл.

Думки небайдужої українки
Україна… Останнім часом я багато думаю про неї. Знаєте, я пишаюся тим, що я українка, справді! Іноді люди кажуть це, щоб заслужити собі репутацію, та я зараз з вами щира. Я настільки люблю свою Україну, що готова боротися до кінця за її незалежність, за кожний колосок, який дозріває на її жовтій ниві, за кожен клаптик синього неба, яке невпинно біжить над щедрою українською землею.

Скільки б не гнітили нашу рідну землю, ми маємо вірити в неї, в її світле майбутнє і саме ми, патріоти, маємо робити її кращою.
Нашу батьківщину багато раз клали на коліна, обрізували її русі «коси», томили голодомором, але ні! Зламати державу з палаючим серцем не так легко. З колін Україна встала на ноги та ще й звела свої очі до небес. Навіть якщо її зламали, – її не вбили. А все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.
В певні моменти мені хочеться віч-на-віч поговорити з Президентом і задати декілька злободенних питань: запитати, чи знає він, як це, думати, що дати їсти дітям, думати, в що одягнути їх коли прийде зима, на які гроші купляти картоплю на зиму, чи як оплачувати зимою газ?
Я лише хочу почути його відповідь. До останнього буду вірити, що люди, які правлять державою – це добрі люди, вони хочуть допомагати іншим, і не байдужі до болю, який переживають українці.
Мені кажуть, що в мене є одна дуже погана сторона – я бачу в людях тільки те, що хочу бачити – тільки добро. А може й справді ситуація в моїй Україні не зміниться? Може й справді, люди, які правлять державою, не ті люди, яким можна вірити? Може це все пусті обіцянки про добре становище України в Європі? Влада так хоче пробитися в Євросоюз, та продовжує забирати собі не свої гроші. І я не боюся про це говорити, бо я хочу бути почутою. Невже ж Україна не варта кращого? Невже вона заслуговує на таке існування? Україна, в якої є свої запаси гречки, закуповує її в Китаї? Невже це правильно? А українці звикли мовчати і дивитися ввечері новини, сприймаючи це за правильне, протестуючи тільки в «своїх кругах».
Я пишаюся тим, що я живу в Європі, що я – українка! Я поважаю усі інші держави та могутні країни, та ніхто не замінить мені моєї України: ні США, ні Франція, ні Німеччина. Наші широкі лани завжди будуть дозрівати, а наші дерева завжди будуть цвісти. Сенека казав: «Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя», а великий син України Тарас Шевченко сказав на мій погляд, незамінні слова: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра». І справді, немає другої України, немає… вона єдина. І сподіваюся, що на завжди в серці кожного українця.
Ще я пишаюся нашою солов’їною мовою. В.Солоухін казав: «Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим не зрівняна українська мова». Справді, нашу мову немає з чим порівняти. Вона неповторна, наймилозвучніша, незрівняна, найпрекрасніша. Багато утисків зазнала українська мова. Українцям забороняли не лише говорити рідною мовою, але й писати, читати та навіть друкувати книги. На велике щастя Україна мала відданих людей, які не мовчали, як зараз мовчимо ми. Наші предки боролися за життя, яким ми зараз живемо. Вони заради України віддавали найбільше – своє життя. Вони робили це не задумуючись. Вони твердо знали Україна буде незалежною, квітучою яблунею у Європі.
Утвердження свободи слова, вільний розвиток демократії в Україні доводить: ми – європейці! Але найбільш яскравим фактом, який дає нам право називатися європейцями, є події 1991року, коли український народ сміливо заявив, що прагне самостійно вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну незалежну країну, мати можливість вільно спілкуватися рідною мовою.
Якщо відверто, я реально оцінюю ситуація в Україні, та зовсім не в захваті. Наша економіка нестабільна, заробітні плати зовсім не європейські, але я продовжую вірити у свою державу: квітучу, сильну, незалежну та найкращу у світі. На світі є багато красивих міст з визначними пам’ятниками, та найпрекраснішим містом для мене назавжди залишиться Львів. На світі є багато океані, морів, та найтеплішим для мене залишиться Чорне море. На світі є багато гарний шкіл але для мене залишиться найкращою школа, в я навчилася любити Україну, школа, яка для мене не є просто будівлею. Ця споруда розташована в рідній Україні, в місті Вижниця. Мені дуже хочеться побувати в інших країнах, наприклад в США, але Україна – це дім, який чекатиме мене з відкритими обіймами. Я вірю, що Україна сьогодні чекає на кожну людину, яка виїхала за межі держави.
Я дякую Богу, дякую небесам, що я живу саме тут. Вона не ідеальна, але я щиро її люблю. Я пишаюся тим, що я – українка! Де би я не була, в якій могутній державі мені би не довелось бути, якою б мовою мені би не треба було б говорити, Україна та українська мова завжди у моєму серці.
Жовтень, 2013
Мені Україна болить
Як мало в Україні України… Боляче за нашу єдину державу… За нашу Матір – за Україну. Останнім часом тільки одне запитання цікавить: за що? За що вбивають наших батьків і братів? За що плюндрують рідну землю? За що кати вбивають невинних? За що?
Останні події змусили мене написати цей твір та знайти однодумців. Я писатиму про біль, який звуть Україною. Мені всього 16 років, і я не можу нічим допомогти рідній землі, але я можу любити її. Фізично я не була на Майдані. Але я вмирала з кожною людиною, яка полягла за волю Матері-України. Мені болить Україна тому, що нас ділять, нам не дають спокою. За що?
Наших дорогих людей вбивають, а вони, безстрашні, ідуть під кулі. Вони – герої! Як важко знати, що їх вже немає. Їхня усмішка більше не дарує тепла і очі не дарують любові. Вони гордо ішли в нерівний бій без страху, вони знали, на що ідуть. Вони стояли і вмирали на Майдані за кожного маленького українця.
Нас ділять і не хочеться, щоб українці забували, якою ціною ми живемо в мирі. Ми живемо ціною крові. Я люблю Україну. Я це зрозуміла вже давно. Україна – мій дім, а віддавати свій дім не хочеться. Я щиро вірю, що люди схаменуться, що все наше добро попереду, що ми зможемо перемогти. Я вірю. Я закликаю всіх вірити і просити Божої милості для України. Так, без Господа ми не встоїмо в цій боротьбі. І хочеться, щоб щитом нашого народу був Господь, щоб саме Він вів нас і направляв. Україна єдина раз і назавжди. Україна мій дім і я нікому його не віддам!

Квітень, 2014
Ми – незалежний, квітучий народ
Ми – незалежний, квітучий народ
Вільний, палаючий, мирний
Пройшли вже дорогу довгих негод
Побачили світ трішки дивний.
Ми маєм любить Україну свою,
Бачити в ній ідеальність
Ми не загинем в суєтнім бою
Склавши зброю покажем: є досконалість.
Губили наш рід, убивали людей –
Ми ж не губили нікого
Було ще багато подібних речей
Та нам не потрібно нічого чужого.
Ми маєм усе, що для нас необхідно:
Людяність, добро, довіру
Ми станем кращими, неодмінно
Тільки б повернути прабатьківську віру.
08.10.2013

Найкраща країна – моя!
Моя Україно, найкраща з усіх!
Моя русокоса красуне,
Спасибі тобі за дитячий цей сміх,
Спасибі за все, моя Нене.
Батьківщино моя, сміливіше!
Співай нашу пісню знайому!
Нехай усі знають Тебе,
Україно моя, – голосніше!
Рідненька моя, яка ж я щаслива,
Живу у найкращі країні!
І небо найкраще, і жовтая нива
Люблю я тебе, Україно.
Ми йшли через терни до своїх зірок.
Ми йшли й не зламались від болю.
Україно моя, бачить Бог,
Ми чесно боролись за волю.
Моя Україно найкраща з усіх!
Моя синьоока красуне,
Спасибі рідненька тобі за усіх,
Спасибі тобі, моя Нене.
 07.09.2013

Єдина Країна – Единая Страна
Ми всі живемо в Україні,
"Мы все желаем мира".
І якщо треба Батьківщині,
"Мы для неё пройдем полмира".
І неважливо: важко, легко…
"Мы будем до последнего стоять"
Ми будемо любить не зверхньо.
"Мы все сумеем Украину не предать"!
Ми будемо крізь хмари посміхатись.
"Мы будем Бога искренно молить",
Щоб з нами був, щоб дав нам не зламатись.
"Давайте вместе Господа просить"!
Ми ж є єдині, кожен розуміє
"И Родина у каждого одна"
Нас кожного Вкраїнонька леліє:
"Мы братья! Мы Единая страна!"
07.03.14

Моя рідненька Батьківщина
Моя рідненька Батьківщино,
Ти сильна, гарна і жива.
Невже тебе поставлять на коліна?
А знаєш, і нехай. Молитва хай луна!
Закінчивши молитву гордо встанеш,
Адже благання ці почув Господь!
Сміливо під ворожі кулі станеш,
І ні одна не влучить в твій народ.
Ти Матінка моя, завжди квітуча.
О, скільки маєш вірних ти синів,
Та деяких забрала куля неминуча,
Залишивши лиш біль і сльози пращурів.
Хоча та куля зрадницька й ворожа,
Та знаю, Мамо, зумієш все простить.
Ти в мене є найкраща. Ти хороша,
Ти можеш й після зради полюбить.
03.02.14

Пам’яті загиблих героїв
Ви - герої! Молоді і старші!
Ви померли, щоби жили ми!
І для вас ці похоронні марші..
За життя вас не цінили ми..
Та тепер, коли ви вже в могилі,
Дякуєм за відданість святу,
Дякуєм, що не покинули на самотині
Вкраїноньку у мить цю вкрай тяжку.
 
Заради вас тепер ми будем жити!
І з Богом крок у крок робить!
За вами довго будем ще тужити,
Та час іде. Потрібно Господу служить.
Ми не забудем вас, Герої!
Вкраїна щиро любить вас!
Ви в серцях наших, як морські прибої.
НІКОЛИ! Ми НІКОЛИ не забудем вас!
21.02.14

Брат прийшов не любить, а губить…
Ясні мрії твої ворогами топтались.
Брат прийшов не любить, а губить.
Та хіба ми колись без бою здавались?
Ми прощали, щоб Бог міг простить.
Ми ішли вогняними стежками,
Один одного тримаючи міцно.
Хотів воріг броню пробити ривками,
Та ми Українці, тримаємось гідно.
Броня не з гармат і не з куль,
Та міцнішає в кожну хвилину.
Не із танків наш сильний патруль,
А із тих, хто помер за Вкраїну.
13.03.14

Не плачте, Мамо моя рідна…
Так мало бути. Це як вирок долі.
Здається, кожна вже людина згідна
Не піддаватись тільки своїй волі.
Рідненька моя, я помер за Україну.
За тебе й діточок моїх малих.
Не зміг покинуть Батьківщину..
Та я живу в серцях. Живіше всіх живих.
Ти знаєш, Мамо, я не був самий.
Зі мною були мої побратими.
Летіла куля. Потім біль страшний.
А потім було небо. Небо й Херувими.
Матусю рідна, я помер за волю.
За небо вільне і дитячі очі.
Ти знаєш Мамо, я тремтів від болю
І вічністю здавались темні ночі.
Я там стояв за тебе, Мамо.
Не за політиків і їх обіцянок пустих.
Я хотів жити, а помер так рано..
Ти більше не торкнешся кучерів густих..
 
Прощай Матусенько. Твій син - герой!
Зі мною тут Небесна Сотня.
Ціною крові виграли ми цей двобой.
Прощай Матусенько, вже час мені до Сотні.
08.03.14

Мій рідний Боже, я благаю!
Дай жити в Україні дочці й сину.
Такого рідного немаю більше краю..
Не дай мені податись на чужину..
Єдиний Боже, Справедливий,
Будь Честю нашого народу!
Для нас цей час такий важливий,
Ти ж Знаєш, любимо свободу.
Ми були часто не праві, ми знаєм.
Та ми єдині раз і назавжди!
Ми зброю, як завжди, - складаєм,
І відмовляємось від вічної вражди.
Чому ми маємо ділитись, Українці?
З поконвіків за брата ми помрем!
Тепер же стали поодинці,
Собі самі будуємо "Едем".
Давайте не ділитися, рідненькі!
Давайте, відсіч разом ми дамо!
Коли ми разом - сили чималенькі!
Нам Бог поможе скинути ярмо!
Мій рідний Боже, я благаю!
Зроби Вкраїноньку мені такою,
Щоб не хотілося життя у іншім краю,
Щоб єдність наша була вічною весною!
12.04.14

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123