This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Один день на землі

Янко Ксенія, 16 р., Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1 імені І. Котляревського, м. Полтава

Присвячено славному Кобзареві, а також мертвим, живим, ненародженим

Дійові особи:

Тарас Шевченко

Боб Марлі – прагнення миру, як сенсу життя

Адам Міцкевич – туга за домом

Лілія Рербик – незалежні ЗМІ, вісники правди

 

Господь – той, хто не дає голодному рибу, натомість дає вудочку

Кульгавий – старець-жебрак, символ українського минулого

Перебендя – внутрішній голос Тараса

Катруся – випускниця, символ українського майбутнього

Земні Янголи – людські бажання і прагнення.

Акт 1

Дія 1

Арткафе «Сьоме небо»,улюблена місцинка райської богеми (в іншому контексті звучало би пафосно, а тут… ще нічого собі)

Боб Марлі, Адам Міцкевич, Тарас Шевченко

 Боб уже 10 років братається з місцевим барменом. Хоч і номінально пульт від 40-дюймової плазми – власність кафетерії, фактично балом править ямайський растафай. Уже 3-тю годину нещасний солдатик з Бувало катує себе ганс-репом на MTV. Римовані понти не до смаку пацифісту, але ви ж знаєте людей: «Сварю на чім світ стоїть, а дивлюсь. Бач, яка сила волі!».

Нарешті Бобу уривається терпець, тож він просить Міцкевича обірвати нестерпні муки.

БОБ: Адаме, брате, вимкни шарманку!

Краще вже тихо дивитись на хмарки.

Горді мов качури,

Звідки взяли весь той гнів?

Очі б не бачили

Їхніх важких ланцюгів.

Ми темношкірі брати,

Звісно не янголи.

Сам, я порушував правила

Доля, як не крути.

Браття ходіть-но сюди!

Гангстери, кулі, потужні автівки

Хлопці цінують тільки готівку

Я не апостол - апостоли вище.

Адаме, брате, я чув твої вірші!

Знаєш, Тарасе, боротьба-боротьбою,

Зрештою світ захлинеться у крові,

Кажеш, боротися варто.

Та хай йому грець, коли мрець

Насилу тримається аби не встати

З своєї ж таки домовини.

ТАРАС: Будь ласка, ввімкнімо новини,

Цікаво, як справи,

Чи досі жива Україна.

БОБ: Та звісно вмикай.

АДАМ: В тебе ж свято.

БОБ: Цей M-TV навіть рай може мені зіпсувати.

ЛІЛІЯ РЕБРИК: Вас вітає служба новин:

На каналі один + один.

Підбиваємо підсумки тижня:

Янукович, тепер вже колишній

Президент, озвався з Ростова.

Говорив, що живий і здоровий,

Називав незаконною владу,

Він,«святий», не утік і не зрадив

Вочевидь не зумів пригадати

Награбовані статки.

Анексований Крим потерпає,

Править там замість уряду зграя

Пацюків, жалюгідних шакалів.

ТАРАС: Насадити б напалю !

Схід лютує. В Донецькій Республіці

Краще не визирати на вулицю.

Росіяни сховавши погони

Проринають крізь наші кордони.

Небезпечні, нахабні озброєні,

Проти них піднялись наші воїни.

Юні хлопці, хоробрі герої

Хвацько рвуться до бою.

Влада змушена визнати факти, –

Ми не вміємо ще воювати.

Амуніція, зброя, резерви,

На війні загартовані нерви,

Професійні бійці, генерали, –

Їх завжди бракувало…

Тарас не питаючи дозволу вимикає плазму. Він побачив достатньо. Випроставшись на повний зріст починає говорити:

ТАРАС: Що ж це з нами? Чи ми вже не люди?

Вічно йти і прийти у нікуди!

Скільки терпимо, - вже натерпілись!

Де ж та Божа любов, справедливість?

БОБ: Коли хочеш, то можеш спитати!

ТАРАС: От піду і спитаю!

Шевченко вибіг з кафетерію, мов скажений. Марлі, струснувшись від солодкого дурману (Таке з ним буває не часто) озвався вслід:

БОБ: Хей, брате!

Адам біжить вслід за Тарасом. Боб заводить Sunshine Reggae, в якійсь нехарактерній йому, надто тужливій манері. Інші відвідувачі «Сьомого неба» радо підхоплюють мотив.

Дія 2

Між хмарками, у променях сонця.

Адам Міцкевич, Тарас Шевченко.

Тарас іде, майже біжить райськими садами, прямо до офісу Господнього. Адам намагається хоч якось зупинити гарячкового товариша.

 

ТАРАС: Я вже все вирішив, краще мене не чіпай!

АДАМ: Друже, послухай…

ТАРАС: Адаме, йди собі… в гай!(вказує рукою )

АДАМ: Чуєш, я все розумію.

Чорт би побрав ту Росію!

Тільки чого ти доб’єшся?

ТАРАС: Хоч би полегшення в серці.

АДАМ: Хочеш кричати, гримни на мене!

Нащо йому твої крики скажені?

ТАРАС: Ти ж пропонуєш сидіти,

Доки внизу гинуть діти?

Доки сини однієї країни,

Сваряться, б’ються. В кожну шпарину

Сила ворожа повзе,

Ядом зміїним.

Нишком отруює все.

Я ж бо, іду з офіційним візитом!

АДАМ: Милий, навіщо?

ТАРАС: Миру просити.

АДАМ: Моя людино ти, наївна

Ставай у чергу за спасінням!

Молитви йдуть зі всіх куточків.

Червона від гарячих точок,

Земля благає порятунку.

Поки дійдуть до тебе руки…(зітхає)

Тож не рознось Господній храм.

ТАРАС: Я зрозумів, я маю сам!...

Цими словами розмова обривається, Шевченко загадково усміхається. У його думках вже сформувався план подальших дій. Він все ще прямує до кабінету Всевишнього, більше не зважаючи на Міцкевича. Польський поет розуміючи що нічого не змінить зупиняється в одному з райських садів. Він зробив все можливе.

Дія 3

Кабінет Всевишнього

Господь, Тарас Шевченко

 

ТАРАС: Дозвольте увійти?

ГОСПОДЬ: Заходь!

ТАРАС: Мій милий Боже, мій Господь!

Пробач, мені що я нечемний,

Відволікатиму даремно,

Але по іншому не можу.

ГОСПОДЬ: Сідай, розказуй.

ТАРАС: Милість Божу,

Либонь ніколи не забуду,

Понад 100 літ милуюсь чудом.

Встаю із сонцем золотавим,

Твої сади, веселі барви,

Блаженний спокій у раю

На душу стомлену мою,

Солодше меду, м’якше трав.

Спасибі, що подарував

Мені ту дивну насолоду.

Залюблений у мир і згоду

Я віднайшов жадану казку.

Спасибі Господи!

Господь: Будь ласка !

ТАРАС: Ти не вважай мене свинею.

Я сам назвав би маячнею

Оте своє прохання, дивне.

ГОСПОДЬ: Кажи!

ТАРАС: Пірнути б крізь хмарини

На землю, не аби куди,

До України! Понести,

Краплину честі побратиму,

Краплину віри у єдину,

Красиву, вільну Україну.

І славу вічну вознести

До неба синього!

ГОСПОДЬ: Іди!

З нагоди твого двохсотріччя,

Я дозволяю. Щастя зичу!

Та бути зможеш на землі

Лиш від зорі і до зорі!

Акт 2

Дія 1

Київ Хрещатик

Тарас Шевченко, Кульгавий

Тарас спускається на землю, у самісіньке серце золотоверхої столиці, Хрещатик. Недалечко від майдану Незалежності знаходить затишну лаву, вмощується, починає розмірковувати, спочатку подумки а потім вголос, все голосніше з кожним новим словом.

ТАРАС: Скільки років навіть око

Не бачило милу.

Була душа, як сир в маслі,

А серце квилило,

Що покинув та й полинув

До неба, до Бога

Чи не кривда вмерти сину,

Як матінка вбога.

Скільки років не ступала

Нога на землицю.

Де ж та сила, що покрала

Волю в українців?

Вража сила знає діло

Підмінила правду,

Як братерство розділила

Давай загрібати.

Годі ж їй творити злочин

Ятрити нам рани!

Як сліпі прозріють очі,

Так і мир настане.

Київ, братику Хрещатик,

Поможіть збороти

Того змія, того ката!

До Тараса нишком підкрадається при майдановий волоцюга на прізвисько Кульгавий.(ліва нога коротша за праву на декілька міліметрів. На перший погляд не суттєво, та все ж додає ході безхатченку свого особливого пінгвінячого шарму).Тиха поява не розкриває, ба більше суперечить вуличній натурі, з перших хвилин розмови Кульгавий починає грубіянити Кобзареві(нічого особистого – звичка).

КУЛЬГАВИЙ: Чуваче, не проти?

Я присяду! Смердить? Потерпи.

Апчхи!... клятий пил

Мене у могилу зведе

Хоча яка там могила?

Закачанілого,

Комунальники знайдуть не одразу.

Їх напружена праця доводить до сказу

Місцевих, ну.. типу тих, котрі мають де жити.

Для мене ж воно несуттєво.

Які габарити

Сміття вивозить

Водій сміттєвозу Володя,

Зарплати, мов сльози,

Кого обікрали спадкоємці Мавроді.

Не цікаво і годі!

Інфляція, пільги, корупція.

Зворотній ефект пропаганди…

Якби не ота революція,

Навряд чи помітив би люстрацію влади.

ТАРАС: Революція? Знаєш про неї?

КУЛЬГАВИЙ: То, дурний лиш не знає, чи той хто застряг у печері.

ТАРАС: Розкажи-но!

КУЛЬГАВИЙ: (до себе)на першого ніби не схожий, а може?...

КУЛЬГАВИЙ (до Тараса )Ти з якої нори собі виліз,

Щоб не знати як ми тут варились?

ТАРАС: Я вважай не тутешній.

КУЛЬГАВИЙ: Конєшно!

Цей твій одяг і вусики – типу Вінтаж?

ТАРАС: Що?

КУЛЬГАВИЙ: І справді не наш!

Пригостиш мене пивом, а я тобі все розповім.

ТАРАС: В мене грошей не має.

КУЛЬГАВИЙ: То нащо мені такий здався? А в тім…

Коли ти інтурист, маєш знати!

Розкажеш своїм

(кому треба),Європа поспівчуває,

Хлопам нашим дасть автомати.

Окей. Тобто слухай.

Була тут така заворуха!

Усе почалось

Під кінець листопаду.

Люди балакали, шось там про зраду

Влада дістала,

Угоду із Євросоюзом

Ну майже прос…пали.

Конфуз за конфузом

Інтелект президента,

М’яко кажучи нижче середнього.

Одна справа тупий,

Та терпіти тупого і впертого.

Із замашками шейха,

То інша історія,

Він за гроші народу

«отстроіл дворєц в Мєжігоріі».

Хитро…мордий,

такий собі тхір.

Увесь час поглядав на Росію

Мені вже повір!

Україна уміє

Терпіти.

Та терпець уривається з часом

Потоки народної маси

З’їхались в Київ зі всіх областей.

Майданити. Воно то й не дивно,

По паспорту Вітя, а з Путіним –

Справжній СерГей.

Протестів таких ще не бачили люди,

Дух національний літав усюди

Стяги, пісні, без заворушень.

ТАРАС: Медом на душу ллються слова.

КУЛЬГАВИЙ: Постривай,

Далі на бал завітали тітушки,

Трохи контужені.

Чіпати їх не хотіли.

Мовляв, що ти візьмеш з дибіла?

А потім, гади, зміцніли.

Збиратися стали докупи.

До цих додалися вже інші –

Беркут, ще та мені скалка у дупі!

ТАРАС: Беркут то птах?

КУЛЬГАВИЙ: Беркут – то зграя козлів

Зі зброєю у руках.

Щити металеві, ба навіть гранати.

Наші бились за правду,

А вони хотіли грошей.

Межигірський наш шейх

Обіцяв їм віддячити,

Мабуть соромно лячно, та

Хрусту купюр ще ніхто не скасовував.

За правителя «золотобатонного»

Що творили!...

ТАРАС: Подумати страшно…

КУЛЬГАВИЙ: А головне нащо?

22-го лютого взимку.

Почалася зачиста, тітушки - у бійку,

Беркут, зараза, - чекає наказу.

Снайпер лізе на дах,

Стріляти у бідолах.

А не тут то було! Народ - все одно що вулкан

Не доведи Господи нам

Ще раз бачити вибух вулкану.

Хвиля лави відкинула пана тирана

Ціною життів.

ТАРАС: Хоч не марно?

КУЛЬГАВИЙ: Не марно…було би,

Зібрались до Європи

Хто нам думаєш став на заваді?

ТАРАС: Сусіди трикляті!..

КУЛЬГАВИЙ: Відхопили наш Крим,

Наче їм його треба.

Заходились вовтузити Схід.

Шось, чуваче, ти зблід.

ТАРАС: Я в порядку. Розповідай.

КУЛЬГАВИЙ: Типу все. Типу край.

Що на сході не бачив, але трохи чув.

Підійшли вороги вже впритул.

Забиває баки Росія.

А ти знаєш наших примурків.

Частина пішла за «месією»,

Частина кудахче як курки.

ТАРАС: Частина пішла боронити. Хоробрі бійці!

КУЛЬГАВИЙ: Таки молодці. (схлипнув)

ТАРАС: В тебе щось на щоці.

КУЛЬГАВИЙ (штучно мажорним тоном) солдати зібрались,

Піднапружились трішки

От тільки «братішка»

Почав собі нишком

Приводити війська все більше.

ТАРАС: Що далі?

КУЛЬГАВИЙ: А далі крутити педалі.

З генералів

Зривати фальшиві медалі.

Країна застрягла …ну так у проваллі.

Та ми не прості пацани, ми зі сталі.

Президента, до речі обрали.

Рухаймось мало-по-малу.

А що до фіналу,

Все буде гаразд,

Скоро прийде той час.

Не для мене, для них – молодих.

Я ж зроблю добре діло

На звалищі, коли моє тіло

Розповзеться на атоми

Як розпався союз на республіки.

Будеш бублика?(дістає з кишені)

ТАРАС: Дякую, ні.

КУЛЬГАВИЙ: Ти пробач, мені треба іти, хай щастить!

Бо скоро вивозять сміття, а я ще не снідав,

ТАРАС: Як звуть тебе діду?

КУЛЬГАВИЙ: Кульгавим, тому що кульгаю.

ТАРАС: Буває…(Журлива усмішка на прощання)

Дія 2

Місце: Україна

Тарас Шевченко, а трохи згодом Перебендя

Тарас неквапливо встає із насидженої лави, іде край за очі( для примари відстані не міряні). Ширяє Україною непослідовно, але хіба ж безцільно?

ТАРАС: Все йде, все минає – і краю немає,

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе… умирає… одно зацвіло,

А інше зав’яло, навіки зав’яло.

Розтерлось на порох, за вітром пішло.

Походять на гори козацькії вали,

А скіфська могила здається горбом.

Ступив, я на землю боротись за волю,

Пробач мені, Боже, сягнути не зміг, -

Нові трясовини, нове поле бою,

І нові геройства для них, молодих.

Чи не дарма я затіяв

Таку колотнечу?

Як Дніпро-дід багатіє

Ген, розмаєм течій,

Так за вік мій я розжився:

Сини та онуки,

Мають взяти в душу правду

А зброю у руки.

Час спливає, все минає,

А що зостається?

Хто ж бо знає скільки таєн

У людського серця.

І навіщо воно звало

Опісля кончини,

Вернутися до матері

Померлого сина.

Майорять нові знамена,

Нові Мойсеї

Все шукають Божі землі,

В безжальній пустелі.

А примарі, що до того?

Кому її треба?

На світанку в милість Богу

Вернуся на небо!

А поки Карпати, Почаївські храми.

Куполи золотоверхі співають добро.

Блаженна Полтава, хмельницькі кургани,

І дух Запоріжжя, і праведна кров.

Ходити, сидіти чи липовим цвітом

Котрий раз замилуватись, забути журбу.

Відпустити собі думи, і серцем спочити.

Та тривога б’є у скроні, «я був… просто був»

Я був… я просто був….я був…

Тарас зупиняється спочити у якомусь з полів центральної України, лягає на траву, останні слова звучать ніби мантра до самого себе. Звідкись, в голові виринає образ старого, зморшкуватого чоловіка, по-дурному, а разом з тим, якось по-мудрому усміхненого. Майже одразу кобзар впізнає свого Перебендю.

ПЕРЕБЕНДЯ: Здоров був, Тарасе!

Що це ти поник?

ТАРАС: Звідкіля узявся?

ПЕРЕБЕНДЯ: З дум твоїх смутних.

Може скажеш Перебенді

Що з тобою, горцю?

Краплю життя серед смерті

Спалюєш на сонці.

Де ж та слава, чи пропала

Кобзарева сила?

ТАРАС: Годі, батьку, споминати.

Істота безтіла

хіба може щось змінити?

ПЕРЕБЕНДЯ: А хіба не зможе?

Скажеш, що поет не думи,

А кістки і кожа?

Ні, Тарасе. Не вигадуй.

ТАРАС: Рішення підкажеш?

ПЕРЕБЕНДЯ: Не питай моєї правди –

Все роби як завжди.

ТАРАС: Научати?(Перебендя ствердно киває) Надихати!

Серцем говорити!

Підлий наступ супостата

Честію відбити!

ПЕРЕБЕНДЯ: Духу не теряй, Тарасе!

ТАРАС: Тілько встигнути мені,

Я боюсь забракне часу.

ПЕРЕБЕНДЯ: А ти спробуй увісні!

Перебендя зникає зі сходом сонця. Тарас зостається сам-на сам з Україною.

Дія 3

Місце: квартира Катрусі та її батьків

Тарас Шевченко, Катруся, Автор.

 

Кобзар пірнає в одну із відчинених кватирок Харківської багатоповерхівки, помахом руки опиняється в сновидінні абітурієнтки Катрі.

2 поверх гімназії «Вересень», випускниця заходить до аудиторії (за логікою сновидіння має складати ДПА)за столом професора сидить Тарас Шевченко. Дівчина м’яко кажучи шокована.

КАТРУСЯ: Не зійти мені з місця,

Тарасе Григоровичу, ви?!

ТАРАС: Це все тобі сниться.

Дитя, не втрачай голови.

У мене до тебе є діло. 

КАТРУСЯ: Ага…зрозуміла.

(От вже ж бурхлива уява!)

Я вам маю іспит складати?

ТАРАС: Катрусю, давай не вигадуй!

КАТРУСЯ: Мені ж бо цікаво!..

Гадаєте сниться щоночі,

Кобзар заглядає у очі,

Говорить про справу

Якусь таємничу.

Напевно, уперше

Я бачу так близько

Відоме обличчя.

Оттак! Без обмежень!

ТАРАС: Катрусю,

Благаю вгамуйся,

Розмова важлива

і поспіху не потребує.

КАТРУСЯ: Як так, мабуть я занотую?

ТАРАС: Ні, краще послухай уважно.

Ти сміла, розумненька пташка.

Злітаєш у зрілість, закінчуєш школу.

Що бачиш довкола?

КАТРУСЯ: Країна, руїна

Треба тікати

Доки уламки не зачепили.

ТАРАС: А батько, а мати?

КАТРУСЯ: Вони певно все зрозуміли,

Та змінити мій вибір безсилі.

ТАРАС: Себто вони будуть проти утечі?

КАТРУСЯ: Так, але я не якась там малеча.

Рішення прийнято, наслідки також за мною.

ТАРАС: Їдеш куди?

КАТРУСЯ: Ще знаю.

ТАРАС: А ніби до бою

Рвешся абикуди з рідних земель.

Зі своєї Вкраїни! дитино…

КАТРУСЯ (настрій дівчини погіршується, у голосі з’являється твердість. Стан наближений до істерики )

Стоп! Припиніть! Бо ви ніби той жмень,

Жалите в душу, ворушите рани живі!

Я люблю її рвану! Скривавлене тіло її,

Боюся не втримати. Боюся вмикати новини…

(крик поступається знесиленому квилінню)

Боюся за тих хто живий – молюся за тих хто загинув.

За катів, щоб прозріли, за спасіння невинних.

ТАРАС: Але вирвати з серця – не вихід

КАТРУСЯ: Я знаю. Та вже споглядати не можу

ТАРАС: Нам всім неспокійно, тривожно

Нам важко усім.

Тілько ми вже готові до змін.

Сміла пташко, ти з нами?

КАТРУСЯ: Із ким?

ТАРАС: З живими, із тими хто жив,

Хто народиться

За єдність, за мир

Із Сином, Отцем, Богородицею,

За страдників вічних, пліч опліч з братами!

Ти з нами, Катрусю?

КАТРУСЯ: (крізь сльози)Тарасе, я з Вами!

АВТОР: Він щез, та навіки зостався в Катрусинім погляді, слові…

Чимало сердець засвітив тої ночі Тарас.

Ми стали на шлях переможців, відважно боротись готові

За єдність, за волю, за світле майбутнє, за НАС!

 

Дія 4

Місце: Україна

Тарас Шевченко, Земні Янголи.

Темна ніч. Земні Ангели по черзі виходять на сцену, заводять молитву. З кожною новою молитвою небо розвиднюється від чорного до світанково-рожевого. Світає.

 

ЗЕМНИЙ ЯНГОЛ 1: Отче пошли мені віру. Навчи

Вірити сонця прощальним обітницям!

Каже воно не боятись вночі -

Завтра, мовляв, разом з нами прокинеться.

ЗЕМНИЙ ЯНГОЛ 2: Отче пошли мені літо без зла!

Білі ромашки цілуються з вітром.

Квітка-весна без кохання цвіла.

Я ж не зів’яла і хочу любити!

ЗЕМНИЙ ЯНГОЛ 3: Отче пошли мені розум. Настав!

Дай орієнтир не піти у безумці.

Вірити тим, кого сам обирав,

Завжди тримаючи руку на пульсі!

ЗЕМНИЙ ЯНГОЛ 4: Отче пошли благочестя. Зміцни

Серце бджолине, стражденне, могутнє.

Убережи його від сарани,

Від сарани і від трутнів!

ЗЕМНИЙ ЯНГОЛ 5: Отче пошли мені силу нести

Хрест мій заради усіх, хто трима мене.

Отче, молю, в той момент самоти

Не оберни його сізіфовим каменем!

ЗЕМНИЙ ЯНГОЛ 6: Отче пошли мені мудрість буття!

Жити по совісті, жити во благо!

Отче, навчи цінувати життя.

Над власний зиск, над спокуси лукавого.

ТАРАС: Кожному з нас дай єдинство душі,

Праві думки і готовність до змін.

Отче, помилуй же тих, хто згрішив.

Хай їхні душі прозріють! Амінь.

Тарас щезає у світанковому тумані. Янголи лишаються.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123