Культурно-просвітницька діяльність Легіону Українських січових стрільців у роки Першої світової війни

Ільєвський Владислав, м. Новогродівка, Донецька обл.

28 червня 1914 року в місті Львові відбулося величаво-патріотичне свято – Січово-стрілецький здвиг з нагоди 100-річної роковини з дня народження великого поета Тараса Шевченка. Того спекотного дня вулицями Львова пройшло майже 12 тисяч нової стрілецької молоді, яка мала на меті підготувати українську молодь до збройної боротьби за незалежну, суверенну Українську державу.

Вперше з часів княжої доби вулицями міста пройшли колони озброєної української молоді. Ідея національного відродження зародилася в напівтаємних організаціях, які діяли при школах та гімназіях. Який рік вважати народженням Легіону Українських Січових Стрільців? Історики по-різному відповідають на це питання. Якщо говорити про безпосередню появу січових стрільців, то вони з’явилися у 1914 році з початком Першої світової війни. Проте, як правило, дослідники говорять, що ідейно й організаційно стрілецький рух оформився ще у ІІ половині ХІХ століття. У ті часи в Західній Україні почав засновуватись січовий рух. . Початок організованого молодіжного руху поклало товариство “Сокіл” (Львів, 1894 р.) та “Січ”, яка виникла виникло в 1900 р. (с. Завалля, Снятинський повіт на Станіславщині). Головна мета діяльності “Січей”, крім гімнастично-пожежної, – ще й виховна, культурно-просвітницька. Популярність “Січей” серед населення Східної Галичини (особливо сільського) була великою.
У той самий день, коли вулицями Львова крокувала святково налаштована молодь, у Сараєво було вбито Франца Фердинанда. Перша світова війна розпочалася. Україну було втягнуто в цю війну. Добровольчу військову формацію, що в майбутньому назавжди була пов'язана з назвою «Українські Січові Стрільці», було засновано в серпні 1914 року. В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що Січові Стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
Високо оцінив стрілецький порив Іван Франко, який, звертаючись до УСС, говорив, що вони є дзеркалом його душі і його стремлінь. Сам Іван Франко значився в стрілецьких списках почесним УСС, а його син Петро, пройшов у складі легіону весь нелегкий бойовий шлях. Проте значення стрілецтва не обмежується лише тим, що воно стало першою в новітній історії України добровільною військовою формацією, яка збройною боротьбою зв’язала перервану нитку визвольних змагань. Українські січові стрільці ввійшли в історію ще й тому, що були силою, яка мала значний вплив на розвиток української політичної думки та на формування національної психології. Дмитро Донцов підкреслював, що на широку й тяжку, вкриту курявою й кров’ю путь, завернули вони нас із тих манівців, де тинялася наша політична думка перед страшним 1914 роком.
Пресова Квартира УСС діяла упродовж 1914-1918рр. Метою її діяльності було «планове ведення та доцільне керування широким та різноманітним духовним та культурним життям і творчістю УССтрільців». Для виховної роботи в Легіоні УСС та його структурних підрозділах – Коші і Вишколі фахівців було цілком достатньо. Після сформування Легіону УСС виявилося, що серед стрільців і старшин 38 відсотків інтелігенції, тобто у кожній сотні (зі штатом – 180 вояків) було майже 70 недавніх громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, митців, студентів. Нерідко стрільцями і під старшинами були люди з вищою освітою. Пресова Кватира УСС зародилася в коші, яким командував 30-літній педагог Рогатинської гімназії, що на Станіславівщині, глибоко освічений отаман Н. Гірняк і де, звичайно, були сприятливіші умови. Великою популярністю користувалася започаткована талановитим філологом С. Прідуном кошова бібліотека та її читальний зал періодичної преси.
Пресова Кватира УСС організувала збір матеріалів і документів з історії Легіону, зокрема спогадів, літературно-публіцистичних творів, статистичних даних, фотографій і творів мистецтва на стрілецьку тематику. Неможливо обійти увагою і театральний гурток при Пресовій Кватирі, який став базою фронтової трупи, що стала основою, по суті, військового театру К. Рубчакової й базою фронтового театру НКГА. Організаційному відділу підпорядковувались: Відділ освіти Етапу армії, бюро пропаганди корпусів, а також старшин освіти корпусів і бригад, які безпосередньо у військах організовували агітацію і пропаганду, лекторії з історії України, колективні читання часописів, курси для неписьменних та ін. Бібліотечний відділ під керівництвом хорунжого
Ф. Івасевича користувався великою популярністю серед стрілецтва. Він мав центральну бібліотеку при Галицькій армії і кілька десятків похідних бібліотек у військах, постійно дбав про поповнення книжкового фонду.
На початку червня 1915 р. й розпочала діяльність власне військова гімназія під керівництвом четаря УСС С. Прідуна. "Не тільки крісом, – говорив він своїм першим учням, – а й наукою зможете ви прислужити своїй любій батьківщині під хвилю, коли вона найбільше потребує цього!" Заняття проходили після військових вправ. Навчалося 147 стрільців – 82 у коші і 65 – у вишколі. Серед них були й ви здоровці. Варто зауважити, що представник штабу корпусу полковник Вараді, ознайомившись під час інспектування Легіону з діяльністю гімназії, схвалив ініціативу українців, адже таких закладів в австрійській армії не було. Восени 1915 р. 30 січовиків виїхали до Станіслава й успішно склали іспити в українській гімназії. А до кінця 1916 р. близько 100 стрільців і під старшин завершили гімназійний курс. 24 січня 1919 р. заступник військового міністра ЗУНР отаман П. Бубела в порозумінні з міністром освіти П. Артимовичем видав розпорядження, згідно з яким воякам надавалося право пройти короткий курс навчання в українських гімназіях Станіслава та Коломиї і скласти іспити за відповідні класи. Стрільці і під старшини, колишні гімназисти VІІ-VІІІ класів, навчалися 6 тижнів у Станіславі, а V-VІ класів – 10 тижнів у Коломиї. Право відпусток надавалося командирам частин. Варто зауважити, що цим заходам сприяла необхідність готувати командні кадри, адже звання хорунжого у Галицькій армії згідно з наказом ДСВС від 16 січня 1919 р. присвоювалося лише за наявності середньої освіти. З перших днів існування армії за ініціативою окремих командирів творилися курси для неписьменних і малописьменних. Та коли навесні 1919 р. Галицька армія стрімко зросла й перевищила стотисячний рубіж, малописьменність стала справжньою проблемою. При штабах галицьких корпусів впроваджено спеціальну посаду – старшини-референта освіти, а у бригадах – секції на чолі зі старшиною, який мав досвід педагогічної роботи. Таким чином, у Легіоні УСС була створена і випробувана на фронтах світової війни гармонійна система виховання стрільців і старшин, закладені основи структур для ідеологічної й культурно-освітньої роботи, напрацьовані форми і методи їх діяльності.
Чітким проявом ідеології Українського Січового Стрілецтва була його літературна творчість. Уже на початку війни багато стрільців вели щоденники, писали спогади, інколи й вірші та нариси. Згодом у різноманітних українських часописах та збірниках з’явилося чимало стрілецьких публікацій, автори яких ознайомлювали читацький загал із життям легіону, його боротьбою та завданнями, намагалися осмислити найактуальніші проблеми стрілецького буття, ділилися радощами й печалями. Всі ці публікації воєнного часу можна умовно розділити на три групи: 1) літописи, хроніки, спогади, нариси, публіцистичні статті тощо; 2) поезія; 3) гумор і сатира. Для кожної з них характерні свої форми і методи висвітлення тих чи інших подій, фактів і явищ.
Вважаючи себе духовними спадкоємцями кращих традицій українського війська, зокрема запорізького козацтва, Українські Січові Стрільці перейняли від нього і українську пісню, яка стала невід’ємною частиною їхнього життя. Юнацький максималізм та щирі патріотичні почуття новітнього українського вояка, його радість і горе дуже часто знаходили свій вияв у пісні. Спочатку це була народна пісня зі всіх куточків української землі, а згодом і власна, створена в стрілецькому середовищі. «Стрілець і пісня, – зауважував підхорунжий Юрко Шкрумеляк, – то брат і сестра, то любчик і любка; в одинокій пісні знаходить стрілець розраду та хвилеве забуття». «Якби не пісня, були би ми подуріли, а так зійшлися на хвильку, заспівали і легше стало... » – продовжував попередню думку підхорунжий Михайло Гайворонський. Творення стрілецьких пісень нерідко зумовлювали реальні події, факти, імена, випадки з життя. Схвилювавши кого-небудь зі стрілецьких піснярів, вони ставали темами поетичного оспівування, водночас передаючи майбутнім поколінням «живі спогади про славне минуле стрілецтва, про бої, смерть та любов, про геройство й жертви, про веселі й сумні переживання товаришів зброї». Недаремно ж підхорунжий Роман Купчинський у своїй «Оді до пісні» писав:
Пісне! Велична, рідна пісне!
В тобі є все: і древня наша слава,
Володимира хист, і мудрість Ярослава,
І наших прабатьків ворогування злісне,
І Богдана розвага,
І Богуна відвага,
І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи,
І гомін гір,
І блиски зір,
І шум лісів, і розговори степу...
Особливої уваги заслуговує преса Українських січових стрільців, видавана в ці часи на бойових фронтах. Були це часописи, писані від руки або відбивані на гектографі. Виходили за дозволом стрілецької команди на власні стрілецькі кошти та на кошти з продажу. Найвищий наклад сягав 100 примірників. Крім "Вісника Пресової Кватири УСС", були це гумористичні часописи. Було два числа. Останнє число – за червень-липень – присвячене І. Франкові з нагоди його смерті. Довше протрималися сатирично-гумористичні часописи. Першим з них був "Самохотник". Був це ілюстрований півмісячник літератури і громадського життя під назвою "Шляхи", перше число якого вийшло у грудні 1915 р. Перебувши воєнну хуртовину, протримався цей журнал до 1918 р. Зміст його складався з відділів красного письменства. Другим був журнал під назвою "Бомба", що його почала видавати "Артистична Горстка УСС". Перше число появилося в полі (на позиціях) над Стрипою в березні-квітні 1916 р. Старанно писане рукою, з багатьма ілюстраціями. Почав виходити в одному примірнику. Зміст присвячений був внутрішньому життю стрільців та українській політиці. Видання Українських січових стрільців стали помітним явищем галицької журналістики періоду Першої світової війни. На думку Б. Коринта, дослідника з української діаспори, автора замітки з історії преси УСС, “творці періодичних видань УСС… були першими в історії ХХ-го століття, які таку ідею (ідею створення вояцької преси) мали і її перевели в життя”. На мій погляд, значення часописів січових стрільців зумовлено не стільки рівнем та змістом їхніх публікацій (попри усе, часом вельми високим), скільки тим, що вони засвідчують силу духа стрілецтва, його патріотизм, прагнення піднятися над жахом та нудьгою війни.
Організація Українських Січових Стрільців розпочалася з великим успіхом. Каменяр душею і серцем знаходився разом з ними, самовідданими борцями за волю і незалежність України. У лавах Українських Січових Стрільців був і його син Петро Франко, який спільно із своїми побратимами здійснював ту самостійницьку програму, яку проповідував і яку все життя відстоював його батько". З перших днів війни син І. Франка Петро вступає добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, де спільно зі своїми шкільними товаришами – Є. Коновальцем та А. Мельником, що пізніше стануть лідерами і організаторами ОУН, намагається втілювати у життя батьківські заповіти. У ході воєнних операцій, учасниками яких були загони усусівців, П. Франко проявив себе як активний та сміливий вояк, ним був створений авіаційний полк, який збив 16 ворожих польських літаків. Головний Отаман військ Директорії УНР С. Петлюра присвоїв П. Франкові за його бойові заслуги військове звання полковника. Безперечно, І. Франко пишався своїм сином, гідним продовжувачем його ідей та переконань. Його думки відбились у поезії:
13 грудня сего року
О шостій вранці, по безсонній ночі,
Одній з найтяжчих, наймучительніших,
Яких так много я в тім році пережив,
Явивсь мені мій син Петро, що в стрільцях
Українських, тепер у полі служить,
В ровах над Стрипою – дай Бог йому, бажаю,
Щоб мене якнайдовше пережив ("Чи віщий сон") "
Та не тільки світоглядна, ідейна спорідненість, рідний син та історична доля України міцно пов'язали І. Франка з товариством Українських Січових Стрільців, але й тяжка хвороба: з 13 листопада 1915 р. І. Франко потрапляє під опіку і захист стрілецької установи, до "Приюта для хворих і ви здоровців Українських Січових Стрільців у Львові", що містився на вулиці П. Скарги, 2а. Як згадує В. Щуровський, "прийшов Франко в дуже лихому стані здоров'я. Ноги пухли. Серце відказувало послуху. Приходилось піддержувати сили впорскуванням ліків. За кілька тижнів здоров'я помітно покращало. Поет почав ходити, читав, віршував, диктуючи стрільцеві або списуючи особисто немічними руками "Стрілецьке товариство поважно й прихильно ставилося до Франка як до духовного батька, старшого наставника, національного, громадського діяча. " Стрільці ставилися з глибоким пієтизмом до особи І. Франка, улегшували йому долю по своїх силах. Піклувались ним, немов рідним батьком. Найнижчі послухи виконували з власної охоти і радо"
Найбільшим свідченням ідейної та духовної близькості і єдності І. Франка й Січового Стрілецтва є його поетичні твори 1914-1916 рр., де відображено ставлення письменника до вторгнення російських військ у Галичину, які окупували Львів у вересні 1914 р. після перемоги у битві під Равою-Руською. Франкові довелося пережити найстрашніші години свого життя, коли, здавалося, валилось все, над чим він працював цілий вік, на що сподівався, що творив. Довелося на власні очі побачити окупацію Львова, руїну цілого краю, тріумф темної сили... ” Проте, Франко не залишався байдужим до тогочасних подій, а в своїх поезіях висловлював власне ставлення до тих подій. В уста Миколи ІІ він вкладає слова, в яких – істинна суть російської політики, псевдодекларації, за котрими приховувалася шовіністична імперська ідеологія:
Варто зауважити, що поетичні твори Франка 1914 – 1916 рр. цінні для сучасного читача, перш за все, як історичні документальні свідчення подій у Галичині часів Першої світової війни, аніж як художньо-естетичні витвори. Проте вони поєднували в собі і поетичний талант, й ідейну гостроту світовідчуття Франка-громадянина.
І. Франка й Українських Січових Стрільців об’єднувала та самостійницька державотворча програма, яку проповідував і за яку все своє життя боровся автор гімну «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить!». Духовна та ідейна спорідненість Українських Січових Стрільців та Франка, глибока істинна любов до України рухали їх до праці, до дій, до боротьби за Українську державу.
Коли перестало битися серце Українського Мойсея, на сторінках стрілецького часопису «Шляхи» з’явилися слова, які свідчать про те, що стрільці сприймали Франка як рівного вояка, що мав замість зброї в руках силу слова: «Тепер, коли тисячі падуть і гинуть ми знаємо тільки одне: на бойовому шляху України упав перший жовнір першого ряду, не з крісом, – а з молотом». Українським Січовим Стрільцям випала скорботна честь проводити в останню путь Великого Українця. Слова голови української Бойової управи Кирила Трильовського, виголошені на похоронах І. Франка, переконливо говорять про значення постаті І. Франка в житті українського стрілецтва.
Висновки
Дуже часто для нашої рідної України звичайний громадянин робить більше ніж лідери партій знані на весь світ. Патріоти лідери – авторитетні люди в народі, вони є сила нації. Ці люди впевнено, розважена без будь-яких проявів агресії передають свою думку іншим, при цьому вони ніколи не стануть кричати про свій патріотизм на кожному кроці – бо то вже фальшиве почуття. Такі дії часто ведуться для здобутку нічого іншого як влади, це не патріоти. Патріот не стане виставляти напоказ свою душу. Справжній патріот завжди буде прагнути діяти на благо України, і не буде про це довго думати, бо це в нього в крові, це частина його, для нього це звичайна річ. На протязі всього свого тяжкого, тернистого шляху легіон УСС супроводжувала тяжка доля битв, голоду і недовіри. Майже весь час легіонери викликали підозру у свого австрійського командування. Але січовики все одно виконували їх накази, бо знали, що без них весь український народ Галичини загине під тиском російського самодержавства. Тому вони билися до останньої краплі крові, за волю українського народу, за свою честь і славу, навіть коли знали, що їх чекає неминуча загибель. Взагалі легіон УСС був визнаний німецьким урядом найліпшим з усіх австрійських підрозділів, але його досягнення так і не були виправдані його власним урядом. В той час на Галичині дія лиш коли по підготовці майбутніх легіонерів. І завдяки цим школам легіон УСС був відновлений, після того як перший полк УСС був розбитий на горі Лисонній а точніше на становищах в Потуторах. УСС зробили великий внесок в формування українського війська, а отже і української державності. Я вважаю, що ми всі повинні знати, як наші воїни легіону, у визвольній боротьбі вкрили себе безсмертною славою. Молоді, переважно сільські, хлопці показували дива героїзму на полях битв першої світової. Скільки їх полягло ? А скільки померло від тифу, у неволі ? А скільки їх розстріляно у полоні? Проте слава їх не помре ніколи бо ми завжди будемо пам'ятати про них, так як вони були носіями визвольних ідей і цим завоювали собі симпатії та любов українського народу, навіки! Об’єднуючи кращі сили української молоді, захопленої ідеєю від будови власної держави й об’єднання всіх гілок українського народу, легіон УСС у роки Першої світової війни перетворився в своєрідний військово-політичний організм, у середовищі якого тривав невпинний пошук най ефективніших шляхів досягнення поставленої мети. Результати такої діяльності і вплинули позитивно на весь подальший хід національного розвитку українського суспільства.
Січове стрілецтво виховало славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського, Андрія Мельника, Романа Сушка тощо. Серед січових стрільців було багато талановитих людей – художників, поетів, журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман Купчинський. Їх як бойову одиницю шанувала австрійська влада. Вони зробили багато для послаблення позицій російської влади в Західній Україні. Метою УСС було звільнення та об’єднання українського народу, створення єдиної української самостійної соборної української держави. І хоч 4роки боротьби не принесли перемоги, ця славна сторінка української історії наблизила нашу незалежність.