This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Журналістське катарсично-літературознавче особистісно-сприйняттєве розслідування про авторську поезію періоду національно-визвольних змагань та відстоювання гідності українців: фактографічно-функціональні особливості

 Татомир Софія, 17 р.,гімназія ім. Д. Бахматюка, м. Калуш, Івано-Франківська обл.


Вступ

Поезія є одним із найцінніших надбань народу, що за багатовікову його історію стало невід’ємною частиною у складі літератури та посіла визначне місце у відображені найрізноманітніших проявів життя народу. Історична спадщина української поезії – форма історично складених проблем, огляд подій, аналіз життя соціуму. Вона реалізується в активному ставленні до слова, удосконаленні власної мови, вченню слухати і володінню засобом вираження думки.


Факт – мікроскопічна частка реальної дійсності, що вміщується у поетичних творах. За його допомогою можна вказати на зв'язок реальної конкретної ситуації з масштабною суспільною проблемою, продемонструвати ступінь своєї зацікавленості ситуацією, визначити варіанти розвитку подій тощо. Це своєрідні цеглинки, з яких складається вся структура твору.
Споконвіку доля готувала для українців різного роду випробування на чітко сформованому шляху, що веде до вільного та незалежного життя. Минають дні, минають роки, минають століття, та із плином часу тест із стійкості та витривалості продовжує й надалі пускати коріння у нашому уже, гадалось би, практично ідеальному світі ХХІ століття. Такою вже є природа людини, зокрема українця, що у біді серце й душа кричать несамовито поетичними рядками. Під покровом Революції гідності скарбниця літератури рідного краю сповнилася незліченною кількістю нових тематичних творів, невідомих широкому загалу авторів, котрі повинні бути почутими чи прочитаними, адже глибинність поетів-аматорів вражає, розчулює, заставляє замислитися над рядками і переглянути власну життєву позицію.
Дивно це усвідомлювати, але схожі події, неначе страшенний штормовий вітер, сколихували нашу неньку рівно сто років тому назад. Усі чули хоча б краєм вуха про Першу світову війну, проте лише з історичного боку. Мало хто заглиблювався у життя тогочасного суспільства, їх психологічний та моральний стан, думки. А люди трималися з останніх сил… Їхній біль не давав спокійно дихати, здогадки про наступний день не давали заснути, переживання за сина, доньку, мати, батька, кохану стискали серце, а вони все боролися, час від часу залишаючи послання на папері у вигляді вірша. Що змінилось відтоді? Та ж мета, та ж мотивація, ті ж думки, та ж ідея вірша, а в тілі тече та ж кров прапрадіда, прадіда, що лилася у 1914 р.
Духовний досвід людини, яка перенесла випробування, перестраждала, але знайшла в собі сили не зламатися, а повнокровно жити й творити далі, стає надбанням усього суспільства. Ціннісна орієнтація є засобом залучення людини до загального, пов’язаним з формуванням його прихильності до певних ідеалів, духовних пріоритетів, суспільних вимірів буття. На онтологічному значенні людської віри і надії наголошували представники “християнського екзистенціалізму” М. Бердяєв, М. Бубер, Н. Аббаньяно, Г. Марсель. На їх думку, людська екзистенція має сенс тоді, коли “людина вибирає власні можливості і відповідає за результати вільного вибору і власної свободи”.
М. Гайдеггер, Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр та інші екзистенціалісти теж акцентували на індивідуальному самовираженні людини, вели мову про свободу людини, можливість зробити власний життєвий вибір, у якому вбачали каталізатор активності особистості в соціальному й моральному житті. Ю. Бондаренко слушно стверджує, що українські митці наділені ще й додатковою властивістю “перебувати в силовому полі національного, не відчужуватися від нього, а навпаки – черпати силу з його духовної енергії, яка виступає психологічним донорством для кожного, хто зберіг етнічну само тотожність”. Поети апелюють до архетипних для української душі образів. Усе вищезгадане яскраво ілюструє теоретико-методологічну базу, якою послуговуємося.

Розділ 1. Факт, його функція у журналістському розслідуванні
Визначення факту, його природа і види в журналістиці

Факт (від лат. Factum – зроблене) – дійсна подія, явище, випадок. Об’єктом журналістського відображення може бути як сама дійсність, так і соціальні явища, процеси, людина. Тобто у полі зору журналістів знаходиться різноманітний світ у всіх його проявах, а процес пізнання дійсності фокусує увага на суспільно-значущих подіях. У самому акті вибору об’єкта пізнання, в специфіці його сприйняття, форм відображення, в оцінці та інтерпретації життєвої ситуації виявляється вже авторська позиція. Тому, говорячи про співвідношення об’єктивного та суб’єктивного у факті, багато знавців погоджуються, що зміст факту – це об’єктивне відображення події, що знаходиться поза людською свідомістю, а форма, в якій здійснюється це відображення, суб’єктивна. Отже, факт як явище дійсності, можна класифікувати наступним чином: факт як елемент дійсності; факт як елемент свідомості; факт як елемент тексту.
У першому випадку він – джерело інформації, об’єкт пізнання. В другому – засіб пізнання: ми користуємося ним приблизно так само, як моделями будь-якого із об’єктів реальності, розглядаючи їх з різних боків, спостерігаючи їх поведінку в різних умовах, і тим самим отримуємо додаткову інформацію, що контекстуально наближає факт свідомості з фактом дійсності. В третьому випадку домінуючою функцією виявляється збереження інформації в матеріальній формі. При цьому факт зберігає і перші два ряди функцій: вони реалізуються при контакті тексту з аудиторією.
Для журналістів об’єктивне висвітлення подій означає суворе дотримання фактів. Як же бути з авторськими коментарями, міркуваннями, думками? Якщо у хронікальній інформації необхідно обходитися без оціночних суджень, то в аналітичних та художньо-публіцистичних творах факти виступають або в якості ілюстративного матеріалу, або у вигляді опорних аргументів, що підтверджують ту чи іншу тезу. При цьому журналіст не тільки піддає факти всебічному аналізу, але й дає їм власне трактування і оцінку, як це у наступних розділах цієї науково-дослідної праці робимо ми.
Факт в журналістиці можна визначити як достовірне відображення фрагмента реальності, що володіє соціальною репрезентативністю. Саме за їх допомогою журналісти створюють модель різноманітної дійсності. Для повного та адекватного відображення подій, явищ і процесів в інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних матеріалах використовуються найрізноманітніші факти: соціальні, історичні, літературні, юридичні, культурологічні та ін.
В аналітичних і публіцистичних творах журналісти охоче звертаються до фактів науки. Особливо часто використовуються матеріали соціологічних досліджень, експертні висновки, статистичні викладки, результати експериментів і ін. Такі фактичні дані застосовуються у вигляді ілюстративного матеріалу або в якості основних чи додаткових аргументів, надаючи авторським міркуванням особливу переконливість. Використання статистичних даних належить до традиційних методів пред’явлення фактів. Мовою цифр можна окреслити те чи інше явище, розкрити суть проблеми, показати динаміку розвитку події, нарешті, зробити на їх основі висновки.
Дуже часто наукові факти стають предметом публікації. Використання наукових фактів у журналістських матеріалах носить найрізноманітніший характер: від простої констатації до розгорнутих положень. Точність і достовірність – основні ознаки всіх наукових фактів. Саме тому журналісти так охоче звертаються у своїх публікаціях до подібного роду відомостей.
Поряд з науковими фактами журналісти охоче використовують у своїх матеріалах так звані буденні факти, які, представляють собою результат сприйняття людиною навколишньої дійсності безпосереднього, конкретно-чуттєвого, що запам'ятовується в єдності емоційної реакції і логічного усвідомлення того, що сталося.
Тож призначення фактів у журналістському творі багатофункціональне: вони можуть стати основою інформаційного повідомлення, виступати в якості аргументів і науково обґрунтованих доказів.

Оцінка факту й образу в журналістському творі

Образ – це відтворення усвідомленого автором явища за допомогою тих чи інших матеріальних засобів і знаків (за допомогою мови тощо).
Працюючи над текстом, журналіст систематизує і групує факти за відображеними в них явищами, способами фіксування, типами опису та рівнем узагальненості. В аналітичному тексті він дає власну оцінку подіям та інтерпретує факти.
Факт в журналістиці – достовірне відображення фрагмента дійсності, що володіє реальною репрезентативністю. З його допомогою створюється модель дійсності, використовуються різного роду факти.
Встановити факт, тобто зробити його достовірним, означає здійснити його верифікацію. Інше питання, що зробити це не завжди можливо. Інколи доводиться пробиватися через оцінку і коментар автора. Достовірний факт – це судження про подію, що виявилося істинним в результаті його верифікації. Недостовірний факт – це судження про подію, підтвердити яке виявилося неможливим. Якщо судження в результаті верифікації виявилося хибним, то про факт взагалі не може бути й мови.
Одним із джерел виникнення суджень є подія. Їй характерна лише одна ознака – те, що вона відбулася (або не відбулася). Відбулися вибори – подія, про яку може бути нескінченна безліч суджень. Частину з них можна перевірити; в процесі верифікації деякі з них виявляються помилковими, інші – щирими, підтверджуються і тоді перетворюються на факти. Але є й оціночні судження – думки, які взагалі не можуть бути верифіковані. Вони оцінюють або саму подію, або факт, тобто істинне судження про подію. Події оцінюються емоційно, факти – як правило, раціонально. Оцінки подій та фактів можуть бути незалежні один від одного.
Серед видів образів у журналістському тексті часто зустрічаються ілюстративні. Вони використовуються для того, щоб висловити більш широкі та злободенні суспільні інтереси, в основному публіцистичні. У житті часто відбуваються події, цікаві та важливі своїми загальними, повторюваними властивостями, що мають морально-політичне значення. Журналісти прагнуть інформувати суспільство про них. Вони шукають таку подію та осіб, в індивідуальності яких істотні властивості життя, важливі для соціуму, виявлялися б особливо виразно, яскраво, значно. Інакше кажучи, обирають для свого зображення типові в своєму роді явища життя, які можуть служити гарною ілюстрацією істотних особливостей, що мають суспільне значення. Призначення таких текстів полягає в тому, щоб відтворити реальних людей у всіх їх проявах.
Публіцистично-ілюстративні образи позбавлені гіперболізму. Вони відтворюють типові явища без надмірної емоційності такими, якими вони були в дійсності. Але існують й іншого роду образи, автори яких не ставлять перед собою такого завдання й зображують явища життя не заради їх типовості, а заради їх неповторної індивідуальності, якщо вона цікава в тому чи іншому відношенні. Це фактографічні образи.
Останнім часом у зв'язку з ускладненням суспільного життя, розвитком масової комунікації в суспільстві все посилюється інтерес до образної інформації про найбільш важливі події у політичній, культурній, виробничій сфері. Газети і журнали пропонують читачам подібні повідомлення про такі події. Автори створюють образи для пізнання індивідуального в реальній дійсності і не роблять при цьому будь-яких узагальнень. В результаті виникають образи, що передають інформацію про те, що десь сталося. Фактографічні образи відтворюють явища життя, які відзначаються своєю індивідуальністю. Ілюстративні образи відтворюють явища, заради їх типовості, реально існуючої в житті. І ті й інші не змінюють індивідуальності явищ, показуючи їх такими, якими вони були в дійсності. У створенні образів творча уява їх авторів не має значення і не виявляється дуже помітно.
На відміну від ілюстративних і фактографічних зображень художні образи завжди є витвором творчої уяви автора. Художні образи найбільш близькі до образів публіцистично-ілюстративних. У них також відтворюються типові явища життя у світлі тих чи інших суспільних інтересів та ідеалів за рахунок запровадження в образах індивідуальності явищ з метою ще більшої їх творчої типізації.
Інша відмітна властивість художніх образів – це їх виразно відчутна емоційність. Журналісти висловлюють у них своє емоційне ставлення до дійсності підбором і розташуванням індивідуальних подробиць зображуваного – деталями, а також зовнішніми засобами зображення – промовою, сполученнями звуків, мімікою і жестами, обрисами і фарбами тощо. Художні образи відрізняються емоційною виразністю деталей.
У асоціаціях читача, що викликаються вербально-художніми образами, чимало індивідуального і довільного. Це один із законів сприйняття. Перебуваючи “під владою магії” вербального мистецтва, занурившись в світ примхливо мінливих уявлень, викликаних текстом, читач стає свого роду співучасником створення образів.
Логічний аналіз дозволяє виділити наступні способи пояснення фактів:
1) з’ясування частин факту і зв’язків між ними;
2) з’ясування необхідних умов і обставин існування фактів;
3) встановлення причини факту;
4) виявлення дій, що наведений факт справляє на навколишнє середовище.
Така попередня робота над фактичним матеріалом дозволить журналістові краще розібратися в суті справи, що розглядається, а головне – може привести до створення системи суджень і понять.
Позиційне розташування фактів усередині матеріалу можна розрізнити:
- за часовим принципом, коли факт демонструє розвиток події за великий проміжок часу;
- за принципом протиставлення;
- групування фактів за проблематикою.
За часовим принципом найчастіше шикуються твори, де авторові необхідно подати факти в хронологічному порядку.
За принципом протиставлення пишуться багато критичних статей і заміток. За допомогою зіставлення фактів виявляється суть досліджуваної проблеми.
До групування фактів за проблематикою вдаються у випадках, коли потрібно визначити різні елементи досліджуваного явища, їх взаємозв’язки і відносини. Факти подаються не тільки в якості вихідних матеріалів для аналізу, але і для демонстрації суті проблеми.

Розділ 2. Загальні тенденції появи й розвитку, особливості тематики,
художнього образотворення лірики періоду національно-визвольних
змагань та відстоювання гідності українців

На перехресті історії

Уснопоетичні надбання

Українська література рясніє добротними зразками громадянської лірики найвищої проби. Те, що не зможуть передати архіви, навіки закарбовано у віршах. Історична спадщина української поезії – форма історично складених проблем, огляд подій, аналіз життя соціуму. Динамічні революційні зміни в культурно-естетичному й духовно-ідеологічному світосприйнятті та його радикальна переоцінка створюють тривку основу для розмаїтого збагачення літератури у періоди бурхливих політичних змін.

Історико-мистецький зріз

Різноманітні побутові реалії, історичні імпульси є дуже корисними аспектами у дослідженні різних галузей літератури, зокрема лірики. Уявний світ поезії відкриває перспективу минулого та подій, пережитих автором. «Кожний літературний твір, безумовно, залежить від внутрішнього досвіду, від характеру, темпераменту, психологічної енергетики письменника, його свідомого і підсвідомого, які впливають на виникнення і втілення творчого задуму, на «муки творчості» і натхнення автора, а отже, на змістові, образні та формальні домінанти художнього тексту, що є результатом творчого процесу», а на, власне, утвердження індивідуальної свідомості, світогляду й світосприйняття великий вплив має середовище існування, тобто суспільне життя та ситуація у ньому.
Ось чому заглиблення у історичні надра створення мистецького жанру є, безумовно, не менш важливим елементом при ознайомленні та вивченні літературних творів, зокрема поезії. Хоч твір і є виявленням невідомої сторони із тогочасного повсякдення чи то самого автора, чи то соціуму загалом, але зацікавлення мотивами створення твору не повинно впливати на визнання мистецької вартості літературного доробка.

Січове стрілецтво

“Боротьба за українську державність була змістом змагань для багатьох поколінь українського народу від найдавніших часів його історії. У ХХ ст. після багаторічної перерви її першими відновили Українські січові стрільці (УСС), які своєю самопожертвою та своїми справами зайняли належне місце серед борців за волю України”. Чітким проявом ідеології УСС була його різнопланова творчість. Уже на початку війни багато бійців вели щоденники чи писали окремі спогади, занотовували події. Не зрідка зустрічаються і вірші, у яких учасники національно-визвольного руху намагалися осмислити найактуальніші проблеми тогочасної України, буття, ділилися радощами й печалями. Спільним для поезії усусів є вираження непереборної віри у реалізацію історичної місії легіону, надії на виборення соборної України та щира синівська любов до своєї Батьківщини та побратимів. Микола Лазарович зазначає, що в легіоні УСС, окрім українців, перебували й деякі представники інших націй, тому й не дивно, що тема національних менших також представлена у стрілецькій творчості. Найбільше віршів, багато з яких зразу ж ставали піснями, з’явилося в 1916 – на початку 1917 рр., тобто тоді, коли стрілецтво в силу фронтових обставин перебувало у відносно кращих умовах.
Аналізуючи поезію усусів слід пам’ятати, що вірші цього історичного зрізу творилися у важких воєнних умовах, нерідко навіть і поміж боїв, що й стало причиною невідшліфованості рядків. Але це не головне, адже твори в цьому випадку, поряд з іншими жанрами стрілецької творчості, відображають та передають ті моменти, емоції, переживання, думки та настрої, які панували поміж стрільців і давали їм сил та натхнення йти далі у своїх прагненнях, до мети.

Повстанська поезія

Національно-визвольних рух 40-60-х років ХХ століття збагатив український фольклор тисячами повстанських творів. Під пропагандистськими гаслами “не было, нет и быть не может”, в часи сліпого заперечення існування українців як нації, відкидалися будь-які варіанти спрощення цього питання. Жорстоке переслідування, репресії, розстріли радянським режимом не скорило повстанців. Валентина Миронцова, ветеран війни і праці з с. Октябрське Тульської області Російської федерації, описує, що, будучи у відряджені у м. Рівне, вона стала випадковим свідком повішення упівців. Жінка розповідає, що усі вони мужньо загинули, не мовивши й слова про помилування, та найбільше вразило пані Валентину те, що мученицьку смерть кожен із цієї групи повстанців зустрів із словами “Слава Україні!”. Нестор Мизак у своїй книзі зазначає, що характерною особливістю учасників повстанської боротьби, творців її структур, відомих і безіменних героїв була пісенна творчість, яка допомагала їм долати надзвичайно важкі умовини буття. “В Україні донедавна існувала строга заборона й цензурування повстанських пісень, а то й активне нищення джерельної бази, що дуже часто призводило до затертя їх первісного ладу”.

Біль душі й звитяг у ліричних творах сьогодення

Після тривалого гніту у минулому Україна знову зазнає болю втрати уже в сучасності. Експансія зі сторони чужоземної держави не залишає байдужим, отож черговий період бурхливих політичних та військових дій дає поштовх до вивищування гуманістичних пріоритетів. Зокрема це проявляється у збагаченні галузей мистецтва та літератури. На це вплинули різні потужні чинники, і насамперед велика творча енергія народу, пробуджена добою національно-визвольного руху та революції.
Початок другого десятиліття ХХІ ст. сміливо можна назвати однією з найплідніших віх в українській літературі. Характерні особливості поезії цієї доби надто подібні до громадянської лірики періодів утвердження української ідеї та державотворення в ХХ ст. Це є апріорі висвітлення героїзму бійців, мотиви патріотичності, виступу проти окупації, інтервенції та анексії. Частими є жанри вірша-звернення до народу і державної влади та вірші-сповіді, в яких автори, в першу чергу, викладають власне бачення подій та їх ставлення до них. У науковій роботі розглянено твори таких молодих авторів сьогочасся, як Анастасія Пальонна, Микола Кучерявий, Анна Байрамова, Ярослав Гришко, Ярина Смирнова, Богдана Топчій та ін. Увесь поетичний доробок має одну загальну спільну рису – це любов та шана до Батьківщини, родини, усвідомлення глибинної моралі та суті життя. Індивідуальність та неповторність викладу думок авторів, їх ідіостиль та особливість стилів написання різнять кожен вірш, надаючи творам цілковитої неповторності.
Сьогодні, як очевидці чи й безпосередні учасники революційних і воєнних подій, ми можемо ширше розглянути весь спектр морально-естетичних тенденцій та почути письменницьке обґрунтування власних творчих платформ.

Особливості тематики, художнього образотворення

Межі та наповнення образно-тематичного ареалу, особливості тематики, арсенал художніх засобів та прийомів образотворення поезії досліджуваного нами періоду опрацьовані недостатньо через низку причин, а особливо через малодослідженість матеріалу, оскільки довший час українська література перебувала під жорстоким цензурним утиском, а, власне, самі творчі здобутки намагалися знищити на підставі політичних міркувань. Українські поетичні сили було паралізовано й фізично знищено. Внаслідок цього й творчість була фатально позначена згубним терором.
Динамічні події у соціумі завжди давали, дають та даватимуть поштовх до створення нових естетично-літературних процесів, формуючи виразний унікальний національний стиль. Певна політична розважливість і моральна незалежність, глибока стурбованість долею нації та національної культури за умов соціальної революції пов’язані з фактичним самовизначенням українського народу, що прагне сам прокладати власний шлях.
У перекладі з грецької слово «аналіз» означає «розчленування». Очевидно, в літературознавстві не варто розуміти його буквально. Глибшому з’ясуванню змісту цього терміна і його специфіки сприяє таке визначення: “Аналіз літературного твору – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. Аналіз літературного твору опосередковується розумінням специфіки художньої літератури і структури літературного твору, його безпосереднім естетичним сприйняттям“. Для подальшого аналізу поезії нами було відібрано маловідомі твори різних історико-культурних періодів.

Тематична класифікація: спільне й відмінне

Характерною рисою української лірики є звернення до стихії душевності й сердечності. Доволі високо розвинуті на генетичному та історико-культурному тлі мистецькі здібності, а також багатий емоційно-чуттєвий світ, підсилений насиченими подіями, та динамічна зміна ситуації у житті створює багатогранне середовище, у площині якого народжуються твори. Враховуючи специфіку історичного характеру періодів національно-визвольних революцій, дослідники класифікували вірші 1914-1920 рр., 1942-1960 рр. за тематикою їх створення, що є дуже важливим при глибшому з’ясуванні змісту поезії та її ролі серед людей, адже без пізнання внутрішнього підґрунтя написання творів не пояснити їх функціонування в читацькому колі та суспільному житті.
“Доба революцій і війн – доба кривавих трагедій, безжального нищення та жорстокої смерті, господарської руїни, матеріального та, здавалось би, духовного зубожіння”. Виразне окреслення звитяги борців, прославлення героїчних подвигів, нескореності, незламності та міцності духу однозначно наявне в поезії карколомного періоду в житті українського суспільства, а тим більше у зразках, створених під час воєнних дій.
Наочним прикладом героїчної лірики є вірш “Привіт, моя мила, рідненька матуся” Анатолія Гуменюка, сучасного автора. Для того, щоб відчути енергетику мотиву цієї поезії, не потрібно вишукувати прихованого змісту чи читати поміж рядків. Слова “ці люди упали за свою Україну, за своїх батьків, рідню і сім’ю” ототожнюються із наступним прикладом із цієї ж поезії: “Я знаю, вони справді наші герої, вони є навіки в наших серцях”.
“Звичайно, у кожній національній літературі присутній патріотичний мотив, мотив збройної боротьби за національне визволення, що був спрямований на виховання національної гордості, “необхідності “бути” понад бажанням “здаватися”, віддавати перше місце обов’язкові, а не насолоді, в мистецтві – правду і справедливість, а не популярність…”.
Неодноразово у поезії лунали запальні та експресивні кличі, а рядки ставали своєрідними закликами до рішучіших дій на шляху до змін, адже вірші були одним із засобів утвердження та поширення позиції автора й суспільного середовища, у котрому він перебував у момент написання чи вплив якого позначився в усталеному світосприйнятті письменника. Опираючись на ці фактори, літературознавці виокремлюють бойову тематику ліричних творів. Характерне піднесення мотивів боротьби, віри у краще майбутнє та у власні сили, пропаганда змін на благо української держави та нації яскраво виділяють цей тип тематичної класифікації.
Натхнення до змін у бойовій ліриці майже завжди виразно зображене. Типовим є вживання таких слів, як “повір”, “знайди себе”, “новий шлях”, “вдача” і т. п. (Пальонна А. “Герої не вмирають”, Хованець Р. “Твій шлях”).
Окреме місце серед тематичних розділів посідає побутова лірика. Зазвичай твори цього жанру є дуже експресивними, адже розповідь про життя в суворих умовах війни не може не вразити. Такі вірші можуть бути не дуже вишуканими чи кишіти різноманітними художніми тропами, але це не затьмарює їх вагомості в літературі та не зменшує їх привабливості для читача, бо пріоритетним для побутової лірики є передача усієї наповненості тих митей життя, які були пережиті, без варіативності трактування та із максимальною точністю, адже пізніше вони можуть відігравати важливу роль хронотопа та фабули при встановленні історичних фактів. Прикладом побутової лірики є вірш нашого сучасника, одного українського бійця-“кіборга”, що захищав Донецький аеропорт, “Я прийду з війни і гляну в очі”, а також Петра Маги “Не думав я, що він колись настане…” та ін.
Щодо маршових творів, то нам не вдалося віднайти новостворені вірші-марші. Можливо, пізніше вони відкриються літературознавцям та суспільству, оскільки й сьогодні тривають військові дії на теренах нашої держави, і вояки не мають змоги максимально розповсюджувати свої твори. Проте в ході досліджень ми з’ясували, що велику популярність мають маршові стрілецькі та упівські твори, що свідчить про близьку ідейно-тематичну спільність їх, хоча й розділяє століття.
Отож, проаналізувавши тематику віршів, ми класифікували поезію Революції Гідності та АТО за такими тематичними блоками: героїчні, бойові, любовні та побутові.

Ідейно-естетична взаємодія поезії звитяги в зображенні віхових подій нації, творення образу українця-патріота

Від ідеї до естетики пролягає прямий шлях до творення поезії. Трактування сенсу образів може сягати дуже глибоко, адже складна система розуміння предметно-логічного мислення людини дозволяє висловлювати безмір варіантів ключових ідейно-естетичних задумів автора. При створенні образу важливими факторами є мотиваційна та емоційна сфери, які по-особливому сильно впливають на реципієнта, зокрема читача художнього твору. Особливо це помітно в моменти, коли заходить тема осмислення в рамках новизни, оригінальності, неповторності, неочікуваності чи непередбачуваності та вдалості підібраного символу. Доробок у цьому плані становить художню цілісність мислення й відчуттів.
“Прихильність до символізму об’єднує усі досліджувані нами періоди. Оригінальне осмислення образів стрілецької поезії показує, що домінуючими є символічний образ крові (“ллялась кров невинна”, “ллється кровця річеньками”, “кровця по коліна”), прапора (“жовто-синя фана”, “світлий наш прапор”), України (“славна Україна”), стрілецької могили, що означують провідні теми й мотиви: нерівного жорстокого двобою із ворогом, непохитності стрільців, їх жертовності”. Рослинні елементи часто надибуємо в якості символів серед стрілецької творчості. Надзвичайно поширеним є образ червоної калини та золотий лан чи поле (“Ой, у лузі червона калина похилилася”, О. Бабій. “Доня стрілецька”) – символ України та віри в перемогу народу, свободи, яка наповнює безмежні поля та луги, та добрих результатів, як доброго врожаю, висвітленого у віршах. Символічний образ зігнилих конвалій, овочів та хижака-бур’яна простежується як прообраз людей із ворожими намірами щодо України (О. Бабій “На руїнах”). Часто можна надибати символічні образи стихії та явищ природи (зокрема у творчості О. Бабія), що в різних проявах відображатиме смуток, горе, нещастя, безвихідь та безсилля чи навпаки блаженство, світлість, щастя, радість та тепло.
Дуже часто, для збереження протирежимних пісень, слова й терміни, які вважалися небезпечними, замінювали на нейтральні. Тому часом нелегко відрізнити повстанські твори від стрілецьких.
Характерним образом-символом прихистку, утаємниченості повстанських пісень виступає ліс. Одначе поміж поетичними образами найбільше вражає образ трави, добре відомий і в доповстанських творах (“Повіяв вітер степовий”, “Тучі та завої в степу далекім”). У повстанських піснях образ трави вживається для звичайного опису (“Куди вітер хмари носить”, “В степу під Херсоном”), але теж і в порівнянні з полеглим вояцтвом (“Мов олень той“, “Ой чути, чути гарматні стріли”). Деінде використовується образ кров’ю зафарбованої трави (“Рушив кінь мій в далеку дорогу”, “Ой чути, чути гарматні стріли”, “Тай нащо мене мати породила”, “В бій за славу”). В деяких піснях образ трави сповіщає про близьку смерть (“Розпрощався стрілець зі своєю ріднею”, “В селі на Вибранівці”, “На зеленій траві”). Часом цей образ символізує забуття – слідів, стежок, могил, які заростають травою (“В бій за славу”, “Ой покинув я вірну дівчину”, “І нащо мене мати породила”). Пов’язання трави з могилою також помітне в піснях (“Подивися дівчино на мене”, “Я сьогодні від вас від’їжджаю”). Знаходимо теж і мотив відродження в образі трави, але тільки з перспективи вшанування пам’яті полеглих (“Вже весна воскресла, трави зеленіють”). Поетичні доробки Української Повстанської Армії – “це поезії високого патріотичного звучання, сповнені образів-символів, народнопісенних зворотів. Вони написані в бадьорому темпі, закличні й оптимістичні. Кращою з них є поезія “Україно, несемо твій стяг” Г. Ярославенка. Явно відчутними є ремінісценції з Лесі Українки: біблійні образи, повні форми прикметників надають твору урочистості, тривожної пророчості”.
Розглядаючи сучасну революційну поезію у світлі міфо-поетичного відтворення світу та образного викладу думок, ми зауважили, що ключові символи знову ж таки мають багато спільного із поетичними зразками минулого століття. Символізм елементів природи (вітер, птах – воля, нескореність, віра у зміни; сонце – життя, енергія, сила, теплота духу; голуб, ангел – мир, спокій; та ін.) надає творам багатого надприродного значення, вивищує звичайні гуманістичні пріоритети, подаючи їх творчо та оригінально, що захоплює читача, зобов’язує розпізнати концепцію образу, заставляючи його замислюватись над представленими проблемами, і створює особливу атмосферу діалогу між автором та реципієнтом поетичного твору.
Проте якими б не були образи-символи у творі, їх підґрунтям завжди є українець-патріот. Ще у поезії періоду Січового Стрілецтва та Української Повстанської Армії домінуючим героєм поезій був громадянин держави, котрої поки що ще не існує, держави, якій він присвятив боротьбу за створення та себе. Створюючи власну реальність, багатогранність образів зводиться до одного – тієї сильної, вольової людини, котру слід брати за зразок. Міцністю духу, долаючи усі перепони на шляху, вона надихає крокувати вперед до своєї цілі, заставляє переосмислити власні пріоритети та життєві кредо, поглянути на життя у перспективі власне героя твору, ключового українця – патріота, що проникає у глибини людської натури і осідає там, направляючи усе життя до бою за правду.

Засоби образотворення

У конкретно-життєвому зображенні дійсності, яке дають твори літератури (і журналістики. – Доповнення наше), важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменнику й журналісту втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і вислови, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називаються тропами (з гр. “зворот”).

Тропи

“В основі тропа лежить перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші. За допомогою такого перенесення мова художнього твору набуває особливого забарвлення і яскравості. Це відбувається тому, що троп дає не те означення предмета чи явища, яке стало звичним, а підносить ознаки, які звичайно не виступають на перший план”.
Мабуть, найпоширенішим у використанні тропом є художнє означення – так званий, епітет. Надаючи означуваному слову літературного забарвлення, епітети значно збагачують лексику твору та надають м’якості прочитанню.
Не обходиться вірш і без метафор – переносного значення вислову. Розбавляючи влучними виразами прямий мотив поезії, вживання метафор змушує утворювати картину твору в уяві та задумуватися над її ідейно-змістовим значенням. У складних ідейно-тематичних творах метафори теж набуватимуть глибокого сенсу, налаштовують читача на тісний особистісний контакт із автором, створюють власне середовище існування, у якому зароджуються розмисли над щойно прочитаним. На нашу думку, це досягається певною магічністю та неосяжністю словосполучень, що приваблює до прочитання.
Близьким за значенням до метафори та одним з основних тропів поетичного мовлення є порівняння. Його функція – це навести контрастне та влучне образне чи переносне значення порівнюваного елементу твору, пояснити один предмет через інший.
Використання метонімії (заміна одного слова іншим на основі суміжності, тобто тісного зв’язку) “будемо молитися за здоров’я України”, “Україна буде жити” та займенника “ми” у метонімічному світлі, як збірного та загального значення нації, наголошує на міцній підтримці одне одного та тісному духовному зв’язку з кожним однодумцем, на основі чого вивищується єдність українців.

Образна поетична інтерпретація фактів Революції гідності й АТО

У художньому творі автор має право на домисел, але ні в якому разі не може відкидати історико-соціальних фактів із історії повсякдення. Справжній митець зображає трагічну дійсність на духовно-катарсичному рівні сприйняттєвості.
Поштовхом для створення Я. Смірновою вірша “Герої НЕ вмирають” стали зимові події на Майдані Незалежності 2014 року. У час, коли вся країна, затамувавши подих, стежила за розвитком Революції гідності. Саме тоді, коли хоробрі й віддані чоловіки та хлопці гинули від куль снайперів, входячи в Небесну сотню… “Герої НЕ вмирають” – поезія жанру громадянської лірики з елементами філософських роздумів. Спільною тематикою вірш об’єднаний із іншими поезіями, такими як “Повертайся живим”, “Звір” та ін. У них провідна тема – нелегке становлення України як держави та нації зокрема.
Головною темою твору є опис прощання з героєм, що віддав своє життя заради інших у нерівній сутичці. У поезії відкривається негативна людська риса, така як надмірний пафос, за якими порожнеча. Вірш – звертання до людей, котрі за гучними фразами втрачають розуміння справжньої поваги і пам’яті про тих, хто боровся за їхнє життя, підставляючи себе під ворожі кулі.
Головною ідеєю твору є розкриття поняття “псевдопатріотизму”, висвітлення проблеми, котра полягає в байдужості тих, хто поклав своє життя на вівтар світлого майбутнього нашої країни (“Як тіл не стало – пам’яті зреклися…”). Пояснити те, що війна – це не лише гучні фрази і звитяжні вчинки, що основною її реальністю є смерть невинних людей. Вигук “Герої НЕ вмирають” означає виявлення шани людині, котра віддала своє життя в жертву за існування інших, за свою Батьківщину. Він лунає під час похоронної процесії як вияв поваги до загиблого. У назві вірша він набуває незвичного вигляду. Закреслена частка “не” символізує те, що чоловіки, які гинуть за добробут нашої держави, є не лише героями, пам’ять про яких живе вічно, але й звичайними людьми, які підвладні смерті. У назві “Герої НЕ вмирають” викривається двоякість дійсності, де за пафосними словами таїться життєва трагедія, бо, не дивлячись на цей вигук, люди забувають їхні імена, не даючи героям шансу жити навіть у пам’яті…
Вірш “Повертайся живим” був написаний під впливом жовтневих подій на Сході України, бойових дій у зоні АТО, наслідком яких стали численні жертви серед українських вояків, що виступили захищати кордони рідної землі. Особливим поштовхом для створення вірша послугували численні телерепортажі, у яких жінки загиблих розповідали про нелегку долю після втрат.
Жанр поезії “Повертайся живим” – громадянська лірика у поєднанні із яскравими інтимними та філософськими мотивами. Вірш перегукується із поезією “Герої не вмирають”, “Звір” та інші. У цих творах підняте питання боротьби за власні думки, погляди, власну гідність та життя, питання війни та її наслідків, засудження та заперечення вирішення конфліктів силою, що виливається у фатальності їхніх наслідків, їхньої абсурдності.
Головною темою твору є відтворення проблеми болю та відчаю жінки, що повинна проводжати «на передову» свого чоловіка, щоразу віддаючи його в обійми смерті. Змалювання її внутрішніх переживань та тривог, марних спроб змінити долю коханого. Головною ідеєю є висвітлення проблеми війни очима тих, хто безпосередньо бере участь у цих життєвих випробуваннях. Протиставлення звичному пафосному псевдопатріотизму – страшної та фатальної реальності.
Ідейний зміст твору – переконати читача в тому, що війна – жорстока і смертоносна. Із метою емоційного увиразнення поетичної мови та яскравішого відтворення образу та переживань, вірш звучить від імені жінки, що безнадійно намагається вблагати свого чоловіка залишитись поряд із сім’єю, хоч і розуміє, що «спасти Заморену віками» – його обов’язок, від якого він все ж не може відмовитись.
Вірш “Повертайся живим” наштовхує нас на думку про непотрібність війни, про її жорстокі та болючі наслідки як для солдатів, так і для їхніх рідних. Та, попри це, у ньому все ж стверджується думка про те, що наша Батьківщина підніметься з колін і всі втрати, яких вона зазнала, не виявляться марними (“Ти спасеш Заморену віками / Й не одну налякану людину”).
Дослідивши поезію періоду кінця 2013 – і по сьогодення, ми з’ясували, що насиченість та соковитість мислення авторів та художньої майстерності її передання, глибокі філософські та інтимні роздуми, відтворює інтонаційний лад народного життя, надає нових значень образам національної культури, акцентуючи те чи інше, подаючи його у вигляді художнього образотвореного відтворення того чи іншого реального факту дійсності. А ми, скориставшись методами інтерв’ю, дослідження й узагальнення, зробили спробу інтерпретувати його крізь призму журналістського розслідування.

Висновки

У досліджуваному зрізі патріотичної поезії різних державотворчих «епох» простежується художній світ митців, моральні та естетичні оцінки, авторська ерудиція, період життя, що описується, тому, за наявності великої кількості ґрунтовних розвідок у поезії, фактом залишається майже цілковита відсутність досліджень, присвячених гілці сучасної революційної поезії, яка зароджувалася на історико-культурному підґрунті. Це пов’язано із прагненням докладніше вивчити культуру українського народу, його світогляд, народнопоетичну творчість в історії національної літератури, а також глибше пізнати мислення, менталітет та унікальність духовної спадщини українського народу.
Для подальшої роботи нами було відібрано твори переважно шляхом інтерв’ювання й тематичного відбору в Інтернет-мережі. Опитування авторів дало змогу краще усвідомити мотиви та суть написання віршів, допомогло під час аналізу ліричних творів. У ході дослідження ми з’ясували, що вірші, написані в наші дні, за своєю настроєвою патріотичною тематикою схожі до вищезазначеної національно-визвольної творчості минулого століття.
Нами з’ясовано, що сучасні творці лірики дуже полюбляють приховані ключові образи, тобто символічну основу своїх творів, адже в них автори закарбовують присутність свідомості та думок. Майстерне використання художніх тропів, багатий поетичний синтаксис та вдала система організації поетичної віршованої мови, що ми також дослідили, допомогло авторам створити настроєво й образотворчо вишукані образно-подієві словесні мазки.
У досліджуваному зрізі патріотичної поезії різних державотворчих «епох» простежується художній світ митців у вирі реалій буттєвості, моральні та естетичні оцінки, авторська ерудиція, період життя, що описується, тому, за наявності великої кількості ґрунтовних розвідок у поезії, фактом залишається майже цілковита відсутність журналістських аналітичних досліджень-розслідувань, присвячених гілці сучасної революційної поезії, яка зароджувалася на історико-культурному підґрунті.
Матеріали цієї наукової роботи ми плануємо опублікувати в публіцистичних і літературно-публіцистичних виданнях; їх також можна використовувати в навчальних та позашкільних закладах на виховних заходах та для глибшого пізнання проявів духовно-патріотичного поетичного дивосвіту представників суспільства.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123