This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Яскравий світ лемківських народних балад

Федоришин Марія, с. Збора, Івано-Франківська обл.

Ле́мки – етнографічна група народу, який мешкав у Карпатах (по обох схилах Східних Бескидів) між ріками Сяном і Попрадом у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж (Закарпаття) до ріки Попрад (Словаччина). Внаслідок депортації 1946 року та операції «Вісла» 1947 року більшість лемків було переселено на територію УРСР, а решту – на північно-західні землі Польщі.

Вперше назву «лемки» ввів у історію та літературу Йосип Левицький у передмові до власної «Граматики руської або малоруської мови в Галичині» (1831). Згодом цю назву вжили Олексій Торонський, Володимир Хиляк та інші. Відтак самі лемки та їхні сусіди почали називати свою етнографічну територію Лемківщиною. Сьогодні після усіх історичних колізій лемки пильно бережуть свою культуру, звичаї, фольклорну спадщину.
Серед епічних словесних жанрів фольклору балади вирізняються винятково багатою тематикою і різноманітністю колоритних мелодій. Художній світ балад – це епічний світ незвичайних, переважно драматичних і трагічних доль звичайних людей. Як жанр фольклору, балада характеризується яскраво виявленим повчальним потенціалом. Баладна творчість народу прагне запобігти усяку несправедливість, виховувати людську чуйність та гуманізм.
Виявлені архівні матеріали і рукописні пісенники засвідчують, що записи творів фольклору на території Лемківщини робилися вже у 17-18 століттях. Одним із перших збирачів творчості на Лемківщині був Іван Бірецький. Винятково значущий і вагомий етап у дослідженні фольклору лемків пов`язаний з народними подорожами на Лемківщину Володимира Гнатюка. Це високовартісні записи передусім народної прози – легенд, казок, анекдотів, народних оповідань, пісень. Пісні-балади ввійшли в рукописні збірники 18-19 століття, а також у різні друковані видання пісенного фольклору з Лемківщини.
У сучасному суспільстві зацікавлення лемківською пісенною творчістю зростає. На етнічних лемківських землях та за їх межами у районах, де компактно замешкали переселенці, проходять щорічні фольклорні фестивалі «Лемківські ватри» (у м. Ждині, м. Легниці, м. Монастириську, с. Рівні,
м. Городенці, м. Луганську і т. д.), які збирають тисячі лемків та їх прихильників. Популярні естрадні співаки добирають до свого репертуару лемківські пісні, серед них також балади.
Як і в інших етнографічних районах українських Карпат, балади у лемківській традиції складають основну групу ліро-епічних пісень. Таких, у яких розповідається про різні події, випадки взяті з життя народу.
Саме з Південної Лемківщини, походить відомий запис української баладної пісні "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?" (середина XVІ ст.). Пісні-балади ввійшли в рукописні збірники XVІІІ– XІX ст., а також у різні друковані видання пісенного фольклору Лемківщини. Вони займають поважне місце, зокрема, у збірниках О. Кольберга, Ф. Колесси, О. Гижі. Винятково велику роботу для збору і дослідження баладного репертуару лемків Пряшівщини виконав О. Зілинський. Його збірник (на жаль, досі не виданий) містить біля півтисячі текстів і 255 мелодій, зафіксованих у багатьох селах південної Лемківщини.
Вважається, що через лемківську "браму" пройшло із Заходу особливо багато баладних пісень. Частина з них затрималася і освоїлася лише на лемківському ґрунті, а чимало помандрувало в суміжні і дальші українські етнічні терени. До них відносяться непоодинокі баладні сюжети "збойницької" тематики, зокрема про продаж багачем вагітної дружини розбійникам ("Оре богач, оре штирма волоньками"), про розбійників Яношіка, Янчія, Романа, про жінку розбійника, яку чоловік карає смертю за осудження його ремесла ("В ночи піде, в ночи прийде"). Варіанти останньої набули широкого розповсюдження в різних місцевостях України, відомі словакам, чехам і полякам. Поширеною в Україні стала також баладна пісня "Пані пана забила" ("Стала нам ся новина"), яка прийшла з польського фольклору.
Перейнятими від сусідів чи створеними на місцевому лемківському ґрунті є баладні сюжети про напад розбійників на візника ("Виїжджай, фурмане"), знеславлення паном дівчини-пастушки ("Пішов пан на лови"), віднайдення братами викраденої сестри ("Пасло дівча та й гусоньки"), оплакування соколом смерті матері ("Сів си сокіл на грушку"), знеславлення дівчини старостою ("Купалося дівча в ставі"), зустріч дівчини зі смертельно пораненим коханцем ("Літав пташек попод оконечко'") та ряд інших, поширення яких зафіксоване також у поляків, словаків та чехів.
Але переважну більшість традиційного баладного репертуару лемків становлять, як уже зазначалося, загальнопоширені в Україні баладні сюжети. Вони здебільшого трансформовані в своєрідні лемківські варіанти, в яких все-таки виразно збережені характерні риси їх генетичного зв'язку саме з українськими першоджерелами – в сюжетних версіях, мотивах, поетиці, образах, в тому числі і в збереженні образу козака: "На високій горі хиляй ся хиляє, козак до дівчини низько ся кланяє", "Там на горі зимний вітер віє, там козачек пшениченьку сіє", "Ой приїхали козаки з обозу".
Якщо брати до уваги класифікацію балад, розроблену Олександром Деєм, то до кожного з тематичних циклів знайдеться відповідна балада. Особливо багато представлена перша група балад про кохання та дошлюбні взаємини. У відомій баладі «Дунаю, Дунаю, чему смутен тешеш…» розповідається про випадок із Стефаном-воєводою, у роті якого, що стала «на версі Дунаю» бідкається і гірко ридає дівонька
«Стефане, Стефане, Стефан-воєвода,
Альбо мене пуйми, альбо мене лиши!...
…Пусти мя Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий.
Ах хто мя достанет, [то] єго я буду».
Степан кидається за дівонькою до Дунаю, рятує її і називає своєю милою: «Дівонько, душенько, миленька ми будеш».
Випробовування кохання описується у баладі «Пішла Ганча по ягодки». Ганча гуляла по зеленому гаю і стріла там молодого вояка, який почав її зваблювати розмовами. Ганча відповідає:
«Я за милим чекать буду».
– Твій милий ся вчера вженив,
Гарнє дівча вибрав собі.
Що му, мила, що вінчуєш,
Кед го вірно так любуєш?
– Вінчую му тілько щастя,
Як у нашім гаю листя.
Вояк засміявся, блиснув йому на руці перстень, і по ньому упізнала Ганча свого милого, що пішов на війну.
«Кед бись ми зле вповіла,
Головка би з плеч злетіла,
Айбо Ти вже не вповіла,
Тепер будеш моя мила».
Щиру любов і відданість закоханих, коли мила чи милий є «ліпший як отець рідненький», показують балади «На широкім Дунаю», «Пливало дівчатко по тихім Дунаю», «Верх Бескида калинова». Дівчатко «пливає» по Дунаю і не може «доплинути» до берега. Просить допомоги у таточка, матінки, братика та сестри «бо юж ми приходит в Дунайку загинути». Та рідні походжають собі по гаю, відмовляються рятувати дівчатко. Тільки.
Милий ся прихопил, за ручку го вхопил,
За ручку го вхопил, з Дунайку вихопил,
Ліпший мій миленький, як отець рідненький.
Краса кохання оспівується в баладі « Ой йшов я гаєм». Тут показана щира любов молодого хлопця до дівчини. Закохані стоять під дубом і розмовляють аж до ранку.
Ой, ишов я гаєм, гаєш,
Тим гаєм зелененьким.
Надибав я гарне дівча
Під дубом зелененьким.
И так ми си розмовляли
Аж до рана білого
Юж слонечко зіходило,
Як я ишов од нього.
Та часто траплялося так, що закоханим не судилось бути разом. Дещо сумний мотив присутній у баладі «Ей, дівчатко пишне».
Чоловік розуміє, що не зможе бути разом з коханою: «Хоц би тоти гори спадали, мене би за тебе ниґда не дали». Ще з початку пісні видно, що дівчина горда, але він не такий, як колись: «Ей, не младий і я, бо мі брода сива». Чоловік все розуміє, хоча й каже: «Кед бис за мня пішла, била бис щаслива».
Хоч і в багатьох баладах велику увагу приділялося темам кохання, не менш відомим є сюжети про зраду та нерозділене кохання. При цьому описувалися дівчата які не дочекалися коханих із війни. Вирізнялася із цих балад «Боже, Боже, коли вечер прийде».
Лемки у своїх піснях засуджували дівчат які обіцяли молодим козакам, що дочекаються їх після війни, а натомість зраджували їм із москалями.
Досить широко у лемківському баладному фольклорі представлена друга група: про сімейні взаємини і конфлікти. Як і тепер, колись велику увагу приділяли сім’ї, відносинам між чоловіком і жінкою, порушували одвічні проблеми, які руйнували людські відносини і заставляли страждати матерів та молодих дівчат. Однією з таких проблем є пияцтво. Не залишає байдужим балада «Червона ружа трояка». Бідна жінка страждає, адже тяжка недоленька їй трапилась: її чоловік п’є. І ні про яке сімейне щастя та злагоду тут навіть не йдеться. Навпаки, тільки біль і розчарування, які заставляють іти на крайнощі.
Червена Ружа трояка
Мала я мужа мужа я мала
Мала я мужа пияка
Чоловік не тільки пив, нічого не робив, не приносив у сім’ю грошей, не було на що годувати дітей, та ще й міг підняти руку на свою дружину:
Він нич не робив лем все пив
Пришов додому, додому пришов
Пришов додому мене бив.
Зрозуміло, що таке нещастя важко витримати, жінка уже не може стерпіти ті знущання та побиття, а тому вирішує піти геть, втекти за Дунай, щоб проучити чоловіка. Їй важко, вона гірко плаче, але іншого виходу немає.
А як на човен сідала,
Білом хусточком, хусточком білом,
Білом хусточком махала.
Жінка, пішовши на такий рішучий крок, починає роздумувати, чому їй трапилась така важка доля, за що її милий, наймиліший чоловік змарнував ту її красу, гарне та молоде личко. Такі думки приносять ще більше мук.
Верний ся жено додому.
Дітя ти плаче, плаче ти дітя,
Плаче ти дітя за тобом.
Чоловік кличе жінку назад додому, але марно:
А де ж ти, мужу, ночуєш?
Дітя ти плаче, плаче ти дітя
Дітя ти плаче не чуєш.
Балада вражає глибиною свого змісту і змушує задуматись кожного, хто її читає. Пісня переповнена невимовним болем і жалем за скалічену долю молодої жінки та безневинних дітей. Ще більшого емоційного навантаження придають баладі діалектизми: верний ся – вернися; жена – дружина, жінка; лем – тільки; мя – мене; нич – нічого; пришов – прийшов; ти – тобі; ты – ти; цярати – знущатися, катувати; што – що.
Цікава за змістом соціально-побутова балада «Покотився горошок». Назва до цієї пісні вибрана не випадково. Ще в стародавніх землеробських культурах горох вважався символом життєдайної сили, врожайності, плодовитості худоби й процвітання господи, щасливе сімейне життя. Але горошок «покотився», усе рушилося, і злагоди уже не вернути. Причиною усьому стало весілля молодої дівчини з уже старим чоловіком.
Молода та енергійна жінка після весілля починає гуляти, не думаючи про майбутнє. А чоловік важко працює на полі, старає добро до господи на благо сім’ї. Та саме в цей час сім’я і починає руйнуватися.
Чоловік не має підтримки, його жінка не хоче допомагати. У неї зовсім інші проблеми і думки.
Жінка пиячить, позичаючи гроші і навіть не хоче задуматись, яке горе вона приносить своєму чоловіку, які страждання повинен він стерпіти.
Проблема пияцтва дуже болюча, особливо, коли пиячить дівчина, майбутня мати. Але ще гірше те, що батьки, не замислюючись над вподобаннями молодої дівчини і видають її заміж за старого чоловіка. Ця проблема є актуальною і сьогодні. І в теперішній час трапляється, що батьки, власними руками гублять долі своїх же дітей.
Схожа проблема постає і у баладі «Горіла липка».
До третьої групи балад про взаємини і конфлікти на тлі соціальних та історичних обставин можна віднести тематичний цикл про стосунки та життя лемків на заробітках у еміграції. Еміграційні процеси українських народів, що розпочались в останньому десятилітті ХІХ ст. і проходили кількома етапами не оминули також і лемків.
Епіка – розповідь про бачене, пережите – тісно переплітається в емігрантських творах з ліричною рефлексійністю, пройнятою здебільшого сумною тональністю:
Юж мі п'ятий рочок, як я в Гамериці,
Так тяжко працюю в тій новій фабриці.
Жено моя люба, жєно моя добра,
Як ти там ґаздуєш з тими дітьми дома?
Ґэздую, ґаздую, юж ліпше не можу,
Тебе з Гамерики дочкаться не можу.
Сюжети балад належать до реальних явищ, витворених на грунті реального життя.
Більшість баладних творів, записаних у різний час серед лемків, – це пісні, що відомі і в інших регіонах етнічної території України, в тому числі і у східних та південно-східних: про вбивство сестрою брата з намови коханця, перетворення прокльоном матері сина в явір, невістку в тополю, про дочку, яка пташкою повертається до батьківської хати, вбивство жінки чоловіком, намовленим коханкою, дівчину-дітозгубницю та багато інших. Деякі з баладних сюжетів записаних від етнічних лемків мають кілька варіантів.
Пісенний репертуар лемків виявляє і освоєння ними ряду баладних сюжетів західного походження, зокрема від найближчих сусідів – поляків, словаків і чехів: про зведення дівчини паном (старостою), І вбивство дівчини мисливцем, про розбійника Яношіка, жінку розбійника, грішну дівчину в пеклі й ін. Є і баладні пісні, що мають власне лемківське походження. До них належить, зокрема, балади про емігрантів, заробітчан, жовнірську недолю (дезертирство, смерть вояка), проблему пияцтва та, напевне, й непоодинокі інші.
У баладі, по суті, відбивається національний характер народу. Тому балади кожного народу мають свої специфічні відтінки: в одних домінує ліричний струмінь, в других – епічний, в третіх – драматичний. Вирізняється різноманітністю символіка лемківських балад. У народні балади увійшли образи, якими наповнене щоденне життя лемків, які фігурують у їхньому побуті, якими оточене навколишнє середовище народу.
Дуже популярними в народних піснях та баладах є образи річок та струмків. Найчастіше зустрічаємо образ Дунаю у багатьох баладах як історичних так і соціально-побутових та про кохання. ( «Дунаю, дунаю, чому смутен течеш», «Пливало дівчатко по тихім Дунаю» та ін.)
У пісні «Пливало дівчатко…» дівча плаває по Дунаю з думкою, що «юж мі приходит в Дунайку загинути.» Дунай виступає як образ плину ріки життя, яке молодій дівчині видається нестерпним, і вона просить помочі у батька, маері, брата, сестри, коханого, що собі ходять у «зеленім гаю», який символізує буяння життя, перебування у безпеці. Жоден із членів родини е захотів допомогти дівчині врятуватися від бурхливих хвиль Дунаю. Тільки коханий зміг це зробити. У ряді балад («Верх Бескида калинова», «Пливало дівчатко..», «Маковиця не орана…» та ін..) – милий та мила для своїх коханих є «ліпшими», добрішими, ніж їхні близькі родичі.
Дуже часто головними образами постають природні об’єкти: ліс, гай, долини, гори, яри, луки. У текстах вони можуть виконувати декілька функцій. З одного боку, вони слугують позначенням місця, де відбуваються певні події.
Нес же мя коню, нес през той зелений лес,
Занес мя до гаю, там я дівча маю
З іншого боку, природні об’єкти наділяються рисами живої істоти. Ліричний герой звертається до них, як до живих, намагається знайти в них розраду, порятунок, питає поради.
Ей, гора, гора, зелена гора.
Ой, горо, Буковино,
получ мня з мойом милом.
У лемківських баладах особливого значення набувають такі об’єкти, як, наприклад, «гора». За горою закріплюється позитивна енергетика. Символіка цього об’єкта у лемківських піснях не збігається із символікою у загальнонародній творчості. Для лемків гора уособлює вершину, до якої прагне досягти людина у всіх сферах свого життя. Ліричний герой все порівнює з горою. Навіть співають, щоб добитися дівчину, треба гори подолати. А обіцянка збудувати дім на горі – важливий крок у залицянні будь-якого хлопця.
Збудую ї хижу
На.високій.горі,
Буде си сиділа,
Ей, яко в панськім дворі.
Позитивна символіка образу гори підкреслюється означеннями «зелена» і «висока». Вони підібрані не просто так. Зелений колір символізує прихід весни, поразку холодної зими та покращує настрій. А прикметник « високий», хоч є типовим у поєднанні з іменником гора, але придає більшою значущості. Виявляє силу, могутність, нездоланність та велич. Тому ліричний герой прагне піднятися на вершину гори і тим самим показати свою силу і гідність.
Дуже часто лемки у своїх баладах використовують образ долини. Але в даних піснях за долиною закріплюється негативна енергетика, символізує стан «приземлених» почуттів.
Гора – кохана дівчина (бо мя любувала),
Долина – жінка (аби газдувала).
Важливу роль в народі відгравало поле, яке їх годувало, давало хороші плоди, підтримувало життєдіяльність та давало наснагу працювати на благо сім’ї. Саме у лемківських піснях, поле символізувало багатство та добробут.
Гей, хоть я небагата
І поля не маю.
Особливого символічного значення набуває образ «води». З водою пов’язане життя людини, вона символізує парування, запліднення. Вода має віщу силу. У баладах лемків, вода – це часте місце зустрічі дівчини і парубка і водночас символізує момент зародження кохання.
Проте в деяких випадках вода символізує протилежне. Вона не тільки зводить, але й розводить.
Безперечно, що вона є символом життя. Адже саме її цілюща здатність продовжує життя, надає наснагу і силу.
Щоб підсилити символічне значення, досить часто до іменника «вода» добавляють різні означення. Так, каламутна вода відображає смуток і тяжкі переживання. Бистра вода – це швидкий розвиток подій, подолання всіх перешкод на життєвому шляху. Особливо часто, образ бистрої води згадується там, де йдеться про кохання. Тиха вода – невпевненість, а велика вода означає тривалість подій:
За мене підеш,
І мене не зрадиш, –
як те море пройдеш.
У лемківській баладній творчості вода може, як давати, так і забирати. Цим самим і підсилює свою могутність.
А щоб відобразити життєвий тягар, нездоланну прешкоду, лемки використовували образ каменю.
У народних баладах часто головну роль відіграє «дорога», «дороженька», «стежка». Образ цей є досить своєрідним, адже символізує життя, його розвиток. Якщо герой балади «не знає дороги», то це означає, що він не знає, що його чекає у майбутньому або не знає, як правильно вчинити, як вирішити питання чи проблеми. А коли дороги розходяться – це поганий знак для закоханих: їм ніколи не бути разом. Вузька дорога віщує недобре, щось лихе:
Аж ся стало страшно тій дівчині,
Узкою стежкою їдуть козаченьки
Дорога може зводити коханих та розводити їхні долі по всьому світу.
Часто дівчина чи парубок постають перед нами як «рибки, пташки, калини, тополі, соколи, дуби, явори…»
У пісні «Гавроне, гавроне, високо літаєш..» перед нами постають образи птахів та дерев, що символізують людей з певними рисами характеру та вдачі.
...А чорни гаврани погріб справляли,
А дрібні пташкове браз краснє співали!
Вшитко ся кланяло: древо і коріння,
Древо і коріння і вшитко створіння.
Лем ся не вклонила нещасна осика,
Бо ся трепетала од нині довіка…
Отже, як і в інших етнографічних районах Українських Карпат, балади у лемківській традиції складають основну групу епічних пісень, таких, в яких розповідається про різні події, випадки взяті з життя народу. За допомогою балади народ Лемківщини змалювати будь-яку життєву подію – чи то духовну, чи побутову, чи суспільну.
Усі опрацьовані нами балади ми, за О. Деєм, поділили на три груп: балади про кохання та дошлюбні взаємини, балади про взаємини та конфлікти у сім`ї та балади про події, що відбуваються на тлі історичних і соціальних зрізів життя народу. Певною своєрідністю відзначаються балади з емігрантською життя лемків та присвячені проблемі пияцтва. Тут знаходимо оригінальні, у порівнянні з іншими «мандрівними» баладами сюжети.
Короткий аналіз найпоширеніших образів-символів лемківських народних балад спонукає до висновку, що вони враховують етнічний код наявних уявлень та знань і чуттєво-досвідне сприйняття дійсності. Особливе місце в баладах займають позачасові образи і символи, які є наскрізними образами-ідеями культури, ментальності, картини світу лемківського народу.
Баладні пісні Лемківщини, у яких через призму індивідуальних історій, по суті розкривається доля народу, є великою часткою національної духовної культури лемків.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123