This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Тарас Шевченко і Крим

Плехович Яна, 17 р., гімназія № 9, м. Севастополь

Про культурно-духовний феномен творчості Тараса Шевченка, який пройшов шлях від селянина-кріпака до володаря душ і умів нації, з його знанням людей та пристрастей, творчою енергією, що компенсувала його самотність і перетворювала на самодостатню особистість, кожен має знати. Ми ж хочемо відкрити для вас ту сторінку життя поета, яку знає не кожен.

Об’єктом дослідження є творчість Тараса Григоровича Шевченка, присвячена флоту, його роки служби під керівництвом О. Бутакова та життєвий шлях Кобзаря взагалі.
Тарас Шевченко з дитинства знав Чорне море, про морські походи й звитягу запорожців у морських походах з оповідей діда Івана, колись вільного козака-гайдамаки, з кобзарських дум і народних пісень та оповідань чумаків, бо ж Чумацький шлях до Криму проходив повз його рідне село. Кобзарські думи, розповіді діда й чумаків, зворушливі журливі пісні кобзарів глибоко запали в дитячу пам’ять.
Перше знайомство з морем у молодого Шевченка відбулося на Балтиці у Санкт-Петербурзі та Кронштадті. Навчаючись в Академії мистецтв, він мріяв про закордонну подорож та продовження навчання в митців за кордоном, де «була колиска слави світових мистецтв».  Про свої мрії Тарас Григорович ділився влітку 1842 року з товаришем Яковом Кухаренком, наказним отаманом Кубанського козачого війська, коли той перебував у Петербурзі. Про здійснення цих планів згодом запитував Кухаренко в листі до Шевченка: «Ви їздили на білому коневі (пароплавом) до чужоземців?»
Морська подорож до Данії та Швеції таки відбулася у жовтні-листопаді 1842 року. Відбув він за кордон разом зі своїм товаришем по Академії, земляком Бориспольцем. Ця подорож осіннім штормовим морем невеликим пасажирським пароплавом видалася важкою. Шевченко вперше у своєму житті відчув морську хитавицю, однак мужньо її поборював і не нарікав на морську хворобу.  Подорож дала українській літературі один із шедеврів першого періоду його творчості й завершилася «найдинамічнішим і найблискучішим твором» – поемою «Гамалія», яка стала першим могутнім акордом у морській сторінці історії України як і його знайомство з «синім морем».
Саме тут, у відкритому штормовому морі, Шевченко зміг  реально представити, яку треба було мати відчайдушність і відвагу, фізичну силу й витривалість, щоб на козацьких чайках виходити на протистояння з ворогом у розбурханому бурями морі, про які знав з розповідей діда Івана та з кобзарських дум. Морська подорож надихнула молодого Шевченка на
історичні спогади про морське минуле, про козацький флот і флотоводців. Пронизливий морський вітер і морська стихія навіяли рядки  «Гамалії»: «І Дніпр укрили байдаки… / Пливуть собі співаючи, / Море вітер чує; / Попереду Гамалія / Байдаком керує. / Гамалію, серце мліє: / Сказилося море. / Не злякає! – і сховались / За хвилі – за гори». Морська мандрівка завершилася для самого Шевченка важкою хворобою. Не призвичаєний до морського клімату й солоного морського вітру, молодий поет, роздумуючи над сюжетом поеми, вдивляючись у морські хвилі під пронизуючим осіннім вітром, подовгу знаходився на верхній палубі пароплава і, переоцінивши загартованість свого організму, застудився. Про цей випадок він сам написав 18 листопада своєму товаришеві П. Королеву в Харків: «Мене носив проклятущий пароход у Шведчину і Датчину. Пливши в Стокгольм, я скомпонував «Гамалію», невелику поему, та так занедужав, що ледве привезли мене в Ревель, там трохи очуняв…»
Видужавши, Шевченко прикрасив свою морську мандрівку ще й ілюстрацією до поеми – прекрасною олійною картиною «Гамалія»: посеред штормового моря зображена козацька чайка, з корми якої впевнено і твердо вказує булавою курс своїй ескадрі отаман. У поемі Шевченко згадує імена козацьких флотоводців Григорія Чорного (Чернець) та Івана Підкову, однак, можна припустити, зважаючи на черкеску отамана Гамалії, якої запорожці ніколи не носили, що найвірогідніше Шевченко змалював образ Гамалії все-таки з улюбленого свого козацького лицаря, останнього кошового отамана Чорноморського козацького війська, героя штурму Очакова, Хаджибея та Ізмаїла, видатного українського флотоводця полковника Антона Головатого, пам'ять про якого ще була живою в Україні, а в Катеринодарі на той час ще проживали родичі Головатого. Саме при Головатому колишні запорожці, переселені Катериною II на Кубань, змінили козацький жупан на черкеску. Про Головатого міг багато чого розказати Тарасові Шевченку і його товариш – кубанський отаман Яків Кухаренко. Про те, що такі існували, наочно свідчить лист Я. Г. Кухаренка до Тараса Григоровича, написаний з Катеринодара 18 грудня 1856: «Чи вцілів, брате, хоть один портрет Головатого із переданих мною тобі в Пітері? Якщо є, то пришли, будь ласка, і мені список [один?], його родичі, певно, мають».
До сказаного слід додати і той факт, що Шевченкові ніхто ніколи не робив зауваження щодо неправильного чи спрощеного  зображення одягу історичних героїв у його численних мистецьких роботах, у чому він був особливо пунктуальним. Таким чином, Тарас Шевченко зберіг і доніс до наших сучасників портретний образ героя Очакова й Ізмаїла Антона Головатого, який вважається втраченим.
Ще виявляється, що Тарас Шевченко під час солдатчини служив ще й матросом, йому довелося стояти біля витоків організації мореплавства на Аральськім морі, і якраз ця, флотська,  сторінка біографії Великого Кобзаря залишається найбільш непоміченою, губиться в його загальній солдатській службі й оминається дослідниками його біографії. Про морську сторінку біографії Кобзаря, про морські мотиви його творчості майже нічого не відомо і професійним морякам України. Навіть перший і найсумлінніший біограф     Т. Г. Шевченка О. Кониський надзвичайно мало повідомив, як Кобзаря «носило по тому морю». Абсолютна більшість дослідників його творчості і життя не відрізняють його солдатську службу від морської, а його тривала служба на військовому кораблі багатьма трактується лише епізодом його солдатської служби.
Напевно, поштовхом до такого ставлення дослідників до служби Тараса Шевченка в морській експедиції є спогади про митця його колишнього ротного командира Єгора Косарєва, який не відрізняв «Аральське плавання» свого рядового від його загальної служби в 4-му Оренбурзькому лінійному батальйоні, хоча й зауважує, що рядовий Тарас Шевченко був відправлений у розпорядження Бутакова «для виконання матроських обов’язків». Армійські офіцери, між іншим, до цього часу  мають уявне розуміння різниці армійської служби рядових від служби матросів на флоті. То ж не є дивним, що ротний командир, а за ним і цілий ряд дослідників-шевченкознавців розглядають морську сторінку біографії Шевченка не чим іншим, як способом «передового і душевно доброго» морського офіцера О. Бутакова полегшити сухопутну службу й долю Шевченка, тому й не вирізняють її окремо. Такий підхід до розуміння завдань і результатів першої російської морської наукової експедиції на Арал, яка отримала достатньо високу оцінку в Європі, спонукає дослідників ще й до думки, що образ  Шевченка-матроса експедиції принижує Шевченка-рисувальника експедиції. Але Шевченко-солдат, поет і художник сприймається як належне.
Однак, щоб вияснити питання місця флотської служби та морської тематики у творчості й у житті Кобзаря, треба знати специфіку флотської служби, служби на вітрильному флоті. На військових вітрильних кораблях, якими були шхуни ескадри О. Бутакова, та й взагалі на морських чи річкових суднах, не може бути солдатської служби. Крім того, Тарас Шевченко не міг ні за яких обставин бути включений у морську експедицію художником, бо існувала особиста резолюція царя Миколи I. Шевченко лише міг бути й був зарахований у експедицію звичайним матросом, а матроських спеціальностей на вітрильнику в експедиції існувала велика кількість: боцмани, такелажники, теслярі, коки, помічники штурмана, стернові, креслярі й рисувальники тощо. Маючи велику потребу в професійному художнику для наукової експедиції, саме цією специфікою флотської служби і скористався морський офіцер капітан-лейтенант О. Бутаков. Звичайно, він, отримавши у своє розпорядження Шевченка, не переодяг його у матроську «робу», не змінив його військове звання «рядовий» на «матрос» і не виставив його вантовим матросом, а постарався створити художнику-матросу умови для наукової та малярської роботи в умовах свого судна. Тож завдяки саме Бутакову та його науковій експедиції на Аральське море, доля Тараса Шевченка склалася так, що він, засланий царем на службу солдатом в Оренбургський корпус, два літа, з 11 травня 1848-го до 10 жовтня1849 року, служив матросом і одночасно виконував обов’язки рисувальника-живописця в Аральській описовій інспекції під керівництвом капітан-лейтенанта Олексія Івановича Бутакова, брата адмірала Григорія Бутакова – героя оборони Севастополя під час Кримської війни.
Для Шевченка похід середньоазійським степом і пустелею став першим у його житті знайомством із цим віддаленим від України краєм. І воно знайшло своє відображення у творчості художника. Тарас Шевченко намагався змальовувати все, варте його уваги. На другий день походу експедиція помітила на горизонті підпал степу, здійснений киргизами. На прохання генерала Шрейберга Шевченко зробив акварельний малюнок палаючого степу. Цю акварель Шевченко подарував генералу. Дефіцитні в Оренбурзі фарби для графічних і картографічних робіт експедиції доставив генерал Федяєв, який прибув до Раїму для зміни гарнізону. Ці фарби, а також акварельні фарби, прислані йому А. Лизогубом, Тарас Шевченко повністю використав для художньо-оформлювальних робіт, по закінченні яких «перевертав по тричі, цілуючи всяку фарбочку».
Перша морська експедиція тривала 38 днів, протягом яких вдалося завершити «загальне, орієнтальне дослідження моря», і було відкрито та досліджено ряд невідомих островів, найбільший із яких Бутаков назвав островом Миколи I. 7 вересня «Константин» взяв курс на північ і 23 вересня кинув якір біля пустельного острова Кос-Арал. До весни цей острів мав бути місцем зимівлі експедиції. Ось на цьому острові, який Шевченко жартома називав своєю «резиденцією», він написав понад 70 поезій, серед яких 5 поем, тут народилися і рядки вірша: «Ми довго в морі пропадали; / Прийшли в Дар’ю, на якор стали…»
Шевченко, знаходячись серед професійних моряків, не міг не перейняти морської говірки та їх специфічних морських назв, яких і досі багато знаходиться у військово-морському словнику. Далі Тарас Григорович, пишучи про небезпеку на морі, згадує про «нужу», про яку йому згадувати бридко. Нужею Шевченко називає «морську хворобу», неодмінний атрибут новачків на флоті, яка залишає їм далеко неприємні спогади. А шторми на Аралі, як, до речі, і на невеликому Азовському морі, бувають жорстокі.
Моряком Шевченко став справним, витривалим, досвідченим і сміливим, про що свідчив сам О.Бутаков у доповіді в Петербурзі по завершенні експедиції. Усі учасники невеличкої ескадри Бутакова виявили високі морські якості та були справжніми героями-першопрохідцями.
Своє ставлення до Аралу, як і до всього періоду служби на морі, Тарас Шевченко висловив і в поезіях: «Готово! Парус розпустили, / Посунули по синій хвилі / Поміж кугою в Сирдар’ю. / Байдару та баркас чималий. / Прощай, убогий Кос-Арале, / Нудьгу проклятую мою / Ти розважав-таки два літа. / Спасибі, друже...»
Отже, прощаючись зі своєю флотською службою, з «убогим» Аралом, Шевченко дякує йому за розвагу і називає його своїм другом. Цим самим дає всім ключ до розуміння свого ставлення до моря та флотської служби.
Шевченкові, який знався на законах природи, флотська служба відкрила красу інакшого (відмінного від рідного українського) суворого приаральського світу, який вони досліджували, і він відобразив чарівність цього «кінця світу» як пензлем, так і словом. «І небо невмите, і заспані хвилі; / І понад берегом геть-геть / Неначе п’яний очерет / Без вітру гнеться…»
Саме флотська служба надала можливість Тарасу Григоровичу  писати й малювати, і Шевченко її використав сповна. Присутність і прихильність прогресивного й освіченого морського офіцера О. Бутакова, який розумівся на мистецтві й літературі, сприяли таланту Кобзаря, а морська стихія не могла не відобразитись у його творах великою кількістю малюнків та віршів. Хоч і в неволі, але Кобзар полюбив море, і воно надихало його фізичними й творчими силами. Слід думати, що саме під час другої навігації Шевченко написав вірші: «...Похилившись, не те щоб / Дуже зажурившись, / А так на палубі стояв / І сторч на море поглядав... / Матрос, / Таки земляк наш з Островної, / На вахті стоя, / Журився сам собі чогось, / Та й заспівав, звичайно, тихо, / Щоб капітан не чув, / Бо з лиха якийсь лихий, / хоч і земляк. / Співа матрос, як той козак, / Що в наймах виріс сиротою...»
Морська тематика Шевченка різностороння за жанрами. Є в ній і суто народні, побутові художні форми, через які Шевченко в українській літературі вперше витворює реальну картину буття людей, пов’язану з частим і тривалим відривом від родини, яка так характерна морській службі. Місяцями прокладаючи румби Аральським морем, спостерігаючи переживання людей, волею службової необхідності відірваних на довгий час від сім’ї, Шевченко у вірші «Ой я свого чоловіка» відтворив проблемну ситуацію і сімейну драму чумацької родини, яка співзвучна й ситуаціям у родинах професійних моряків.
За життя Кобзареві не довелося побувати в Криму й у Севастополі, хоч він і намагався відвідати півострів по дорозі з заслання і «подивитись, що це таке та славна Чорноморія». 13 червня 1857 року у своєму щоденнику він записує: «Я расположил было мое путешествие таким образом: через Кизляр и Ставрополь поехать в Екатеринодар прямо к Кухаренку… Я думал проехать через Крым».
Не судилося…
Про перше знайомство Шевченка з морем і Кримом маємо розповідь письменника-шевченкознавця, правнука рідної сестри Кобзаря Катерини Григорівни, Дмитра Красицького про поїздку в дитинстві малого Тараса разом із батьком і валкою чумаків до Криму. Сам Тарас Шевченко спогадів про таку поїздку не залишив. Існують лише свідчення про поїздку з чумаками до Одеси його батька з братом Микитою. Та свої твердження родич Кобзаря писав таки на основі родинних спогадів, хоча інші дослідники таку подорож малого Тараса до Криму заперечують. Як би воно не було, проте родинні гілки роду Великого Кобзаря таки простяглися до Севастополя і Криму. Праправнучка Шевченкової сестри Катерини Тамара Красицька, дочка Дмитра Красицького, після закінчення Київського університету імені Т. Г. Шевченка більше чверті віку живе в Севастополі, тривалий час працювала начальником міського управління охорони довкілля. Активна просвітянка, вона плідно працює над пропагандою в Севастополі творчості свого великого родича, багато робить для поширення української мови. Тож одна з гілок роду Шевченка квітне в Севастополі.
Про Крим Тарас Григорович Шевченко дізнався ще в дитинстві, в основному з розповідей чумаків, валки яких проходили Чумацьким шляхом біля його рідного села. Розповіді про кримські соляні промисли, про кримські степи і море, веселі й журливі чумацькі пісні назавжди залишилися в його пам'яті. З розповідей свого діда та з кобзарських дум уперше малий Тарас довідався і про морські походи запорожців на Чорне море, про героїчну минувшину та боротьбу з турками й татарами.
Пізніше, навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, він ґрунтовно розширив свої знання про Крим та його історичне минуле з архівних документів Санкт-Петербурга та творів українських козацьких літописів та інших джерел. Б. Суханов-Подколзін у своїх спогадах описує, що у своїй юності, беручи в Шевченка уроки малювання після повернення того з заслання, йому доводилося чути від поета-художника багато оповідань з історії старої Малоросії, про Запорозьку Січ і війни, про гетьманів та лихих січових мореходів.
То ж тема Криму знайшла своє місце в різних напрямках творчості Тараса Шевченка. У 1837 році він написав портрет небоги віце-адмірала Павла Нахімова, дочки його брата, який став однією з кращих його портретних робіт. У 1842 році молодому Тарасові Шевченку як одному з небагатьох художників, що добре знали  історичне минуле Криму й України, було замовлено ілюстрації до книги М. Полєвого «Історія князя Італійського, графа Суворова Римнікського, генералісимуса російських військ». Шевченко, багато часу працюючи в архівах, надзвичайно професійно підійшов до виконання замовлення. Серед підготовлених ним ілюстрацій є і кілька малюнків на кримські історичні теми: «Суворов у кримського хана Шагін-Гірея», «Суворов у Муса-бея», «Суворов на святі в честь угоди з татарами». До теми Криму Шевченко-художник повернувся й після заслання, створивши картини «Дари в Чигирині» та «Богдан Хмельницький перед кримським ханом».
Тарас Шевченко першим серед українських художників подав зображення кримських ханів Іслам-Гірея III, Шагін-Гірея, бея Джамбуйлуцької ногайської орди Муса-бея, інших знатних і відомих татарських володарів і полководців. Працюючи над картинами, майстер глибоко вивчав не лише історичне минуле, а й побут і традиції кримських татар, тому вони відзначаються глибокою реалістичністю часу і професійністю.
Очевидно, що інтерес Шевченка до Криму й Севастополя не міг відображатися лише в його художній спадщині. І справді, підчас свого плавання по Аралу Кобзар повертається до цієї теми і в літературній творчості. Напевно, неабияку роль тут мали й розповіді О. Бутакова про його перебування в Криму й у Севастополі, а також повідомлення про Кримську війну 1854-1855 років, які доходили до засланого поета. Чимало цікавого опальному поету розповів про Севастополь і Крим генерал-майор Карл Бюрно, військовий інженер, який побудував багато укріплень у Севастополі. З ним Шевченко познайомився у вересні 1856 року підчас інспектування генералом Новопетровського форту. Карл Бюрно не лише цікавився мистецтвом, а й сам малював, тож прихильно поставився до засланого поета й художника і взяв участь в полегшенні його долі.
Подорожі південними широтами та чумацьку тему Шевченко використає й у поемі «Наймичка», в епізоді повернення Марка додому.
Коли розпочалася Кримська війна і героїчна оборона Севастополя 1854-55 років, Тарас Шевченко знаходився на засланні в Новопетровському форті, де йому вдавалося отримувати скупі вісті з тієї війни. Перебуваючи в неволі та під суворим щоденним контролем, Кобзар, на відміну від більшості вільних провідних літераторів-демократів того часу, раніше них збагнув причини кривавої бійні в Криму та відкрив трагізм тих солдатів і матросів, які мужньо обороняли Севастополь та гинули в штикових атаках на оборонних редутах. Про долю одного з таких, скаліченого на севастопольських редутах матроса-українця, йдеться в повісті «Матрос. Или прогулка с удовольствием и не без морали».  Повернувшись із заслання, Тарас Шевченко активно цікавився подіями Кримської війни та був особисто знайомий із багатьма учасниками оборони Севастополя 1854-56 років, від яких отримав дуже багато відомостей про драматичний перебіг оборони й особисту драму захисників флотської твердині. Окрім Льва Толстого, з яким Шевченко познайомився в Петербурзі у березні 1859 року, Шевченко знався з учасниками оборони Севастополя: князем В. Голіциним, пораненим у Севастополі (навідував його хворого у Нижньому Новгороді), з мічманом флоту К. Середовичем, художниками Л. Жемчужниковим і М. Осиповим, в Астрахані зустрічався з флотськими лікарями М. Курочкіним, Г. Муравським і С. Незабитовським та вихованцем Віденської медико-хірургічної академії, свідком загибелі віце-адмірала Корнілова К. Новицьким, письменником М. Бергом. Після зустрічі Незабитовський записав до щоденника Кобзаря: «Я був щасливий зустріччю з улюбленим і шанованим мною поетом». «Не знаю нічого кращого про подвиг матері, ніж описаний у поемі «Наймичка» Шевченка», – говорив Лев Толстой і декламував її в оригіналі.
Отримані від учасників оборони Севастополя відомості навіяли Тараса Шевченка на думку написати поему про оборону Севастополя, про отой «жахливий четвертий бастіон». Цьому задуму Кобзаря не судилося збутися.
Говорячи про зв'язок Тараса Шевченка з Кримом і Севастополем, про вплив його творчості на свідомість мешканців півострова, треба відзначити, що розповсюдження «Кобзаря» в Таврійській губернії, складовою частиною якої був Крим і Севастополь, «государь Император Высочайше соизволил… запретитъ и изъять из продажи». Відповідний таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Л. Перовського на ім’я таврійського губернатора В. Пестеля від 19.06.1847 року за № 438 було знайдено у Кримському державному архіві.
Із випуском «Кобзаря» в 1860 році, знайомство кримського читача з ним розширюється, Шевченкове слово набуває значної популярності й серед особового складу Чорноморського флоту та кримськотатарського народу. Окремі збірки його поезій перекладаються на кримськотатарську мову.
Як наслідок впливу творчості Тараса Шевченка на свідомість мешканців Севастополя на початку 1905 року в місті створюється культурно-просвітницький гурток «Кобзар», який активно включився в громадське життя флотської фортеці, став вносити шевченків дух у середовище мешканців Севастополя.
У 1917 році гурток «Кобзар» став надзвичайно впливовим у Севастополі та в гарнізонах флоту, створив майже в усіх військових частинах, на кораблях і установах флоту гуртки української мови та українські військові комітети. Активісткою «Кобзаря» була і дружина командувача ЧФ, віце-адмірала О. Колчака, адмірали Андрій Покровський, М. Остроградський-Апостол, В. Клочковський, прокурор флоту В. Богомолець та багато офіцерів і матросів флоту.
У 1989 році в Севастополі було створене товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, яке в 1991 році ініціювало створення Спілки офіцерів України. Просвітяни-спілчани стали базою для відродження національних Військово-морських сил України.
Тому відразу ж і постало питання про будівництво в Севастополі пам’ятника Великому Кобзареві, духовному батькові Українського флоту, художнику-мариністу та картографу, що стояв біля витоків мореплавства на Аральському морі та відродив морську пам'ять народу. Перший пам’ятник Тарасу Шевченку в Севастополі було відкрито з ініціативи товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка у 1998 році на території однієї з військових частин Протиповітряних Збройних Сил України. Однак просвітяни й українська громадськість вимагали встановлення пам’ятника Кобзарю в центрі міста, для чого було створено спеціальну «Фундацію імені Т. Г. Шевченка», яку очолив Богдан Вуйко.
Лише до 189-ї річниці з дня народження Кобзаря було досягнуто згоди на День Незалежності України встановити пам’ятник Шевченку в новому мікрорайоні Гагарінського району міста, у сквері районної державної адміністрації поблизу бухти Омега. Севастопольська «Просвіта» через Львівську обласну й міську ради вирішила питання перевезення пам’ятника до Севастополя. Головним інвестором виступив представник української діаспори в Канаді, доктор філософії з Торонто Василь Іваницький. Постамент виготовляли за севастопольським проектом і на кошти місцевого бюджету. Гагарінський район взяв на себе оформлення скверу і площі.
Урочисте відкриття пам’ятника Кобзарю відбулося на день Незалежності України 24 серпня 2003 року. Окрім численних представників Української громади міста та Військово-морських сил України на урочистості прибули міністр культури і мистецтв Іван Богуцький, видатні письменники сучасної України та народні депутати Дмитро Павличко, Іван Драч, Павло Мовчан, Іван Заєць, Юрій Костенко, перший командувач ВМС віце-адмірал Борис Кожин, меценат з Канади доктор Василь Іваницький, заступник голови Львівської МДА Ігор Держко, представниця родини великого Кобзаря Тамара Красицька та багато інших гостей з регіонів України.
Відкриття пам’ятника Кобзарю вилилося у справжнє велелюдне свято. Його відкрив величний об’єднаний хор Ансамблю пісні й танцю ВМС України і севастопольської «Просвіти». Величаво пливли над бухтою  слова Шевченкового «Заповіту». Під звуки оркестру на вітрі розвівалися Державні прапори України.
«Є прекрасне слово у морській термінології – «впередзоріючий»», – зазначив на відкритті пам’ятника поет Іван Драч, – «Шевченко є впередзоріючим українського духу.  Хай і надалі він виводить нашу Україну і наш флот на нові рубежі державного і духовного розвитку».
Шевченко не був професійним моряком і не мріяв набути морського фаху. Його вабило Мистецтво, а не море. Він не вивчав військово-морську стратегію, мистецтво і тактику, проте Слово і Дух його «животворний» відродили український козацький шлях до моря, відродили національні Військово-морські сили України.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123