This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Ставлення сучасної молоді до «Тіней забутих предків»

Вощана Марія, 16 р., зош І-ІІІ ст. №9, м. Дружківка, Донецька обл.

Вступ
Є серед безмежних просторів край, де мріють у синій далині гори, буйні праліси. Там чути могутній шум гірського потоку.
Інший край, інші звичаї…
Гуцульщина, цей своєрідний, казковий, таємничий та вражаючий край, змальований у творах видатних учених і письменників: Василя Стефаника, Гната Хоткевича, Володимира Гнатюка – викликав у М. Коцюбинського величезні враження.

У листі до М. Горького він писав: «Гуцули дуже оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою, дивними звичаями й мовою.Після вражень від подорожі по незвичайному краю і з’являється повість «Тіні забутих предків» (1911), де Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали й бачили її самі гуцули, котрі свято вірили в те, що природа одухотворена, жива, заселена добрими і злими духами.
М. Коцюбинський і С. Параджанов – майстри психологічного відтворення світогляду й світовідчуття гуцулів
М. Коцюбинського – художника, письменника-людинознавця, митця-дослідника вабили Карпати.
Враження про Карпати, гуцульську Криворівню були такими сильними, що письменник вирішив написати твір. Зрозуміло, що вихідцеві з центральної України мало було лише вражень і спостережень, тому він опрацьовує п’ятитомне дослідження В. Шухевича «Гуцульщина», «Етнографічні збірники», «Матеріали для гуцульської демонології» А. Онищука. Крім того, письменник вивчав природу, ходив по лісах, збирав рослини, потім запитував їхні назви. Багато розмовляв із селянами, опановуючи місцеву говірку. З листів можна дізнатися, наскільки цікавою для М. Коцюбинського була ця робота: «Коли б ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя! Гуцули – оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою! Скільки тут красивих казок – переказів, повір’їв, символів. Збираю матеріали, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчуся!»
Назва повісті виникла не відразу. Перша – «В зелених горах», не вдовольнила письменника. М. Коцюбинський перебирає інші варіанти: «Голос віків», «Подих віків», «Відгомін передвіку», «Спадок віків», «Сила забутих предків». Нарешті зупиняється на назві «Тіні забутих предків».
Перша назва не вдовольнила письменника, мабуть, тому, що в ній не було головного – міфологічного світу, у якому жили люди, не було заглиблення у сиву давнину, про яку авторові так хотілося розказати і яка жива і донині.
Остаточна назва натякає на загадковість, казковість і дихання віків.
З нотатків і начерків М. Коцюбинського видно, які дивні, вигадливі образи викликає в нього карпатська природа. Його вражають «гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби». Коли пливуть хмари, їх «лице» видається письменникові рухливим. «Зажурені гори вкрила сумна смерека», «Кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною і світивсь попід скелі недобрим зеленим вогнем», «В тихих місцях Черемош як сивий віл, а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь».
Тому й у повісті вся природа одухотворена. А люди, що вміють вірити в казку, любити й вірно кохати є лише часткою цього великого, таємничого - казкового світу.
У повісті «Тіні забутих предків» живуть собі серед незайманої прекрасної природи Карпат діти двох ворогуючих родів – Іван та Марічка. І так сталося, що палко покохали вони одне одного. Це дуже поетичні, ніжні натури. І Марічку,й Івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. Цей світ для них зрозумілий і близький. Вони відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. У своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. Їхня фізична близькість сприймається не як розпуста, а як природнє продовження їхніх душевних поривань: «… все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серце».Гармонія людини й природи, гармонія почуттів і дій – це те, що бачить автор у такому «первісному» житті гуцулів.
М. Коцюбинський розвиває у творі «Тіні забутих предків» тему єдності людини й природи через показ трагічного кохання, про яке голосять трембіти, примушуючи замислитись над місцем кожного в цьому буремному, несподіваному, чарівному світі. Він зумів словом, фарбами передати колорит гуцульської землі, примусив замислитись, що збагнути й відчути високе почуття кохання, яке подарувала доля Іванові й Марічці,- значить хоч трохи наблизитись душею до розуміння любові як великої таїни буття.
Повість є й зразком майстерного використання багатющої скарбниці народної творчості. У дусі фольклорної традиції М. Коцюбинський майстерно поєднує реальні картини з народними вигадками. Героям повісті не судилося щастя, проте їхнє кохання невмируще і сильніше за смерть. Письменник не тільки вводить читача в поетичний, таємничий світ вірувань наших предків, а й спонукає до філософських роздумів про любов і ненависть, окриленість і бездуховність, добро і зло, прекрасне і нікчемне у людині. Цей твір глибоко національний, сповнений яскравого народного колориту, високої поезії почуттів, яка єднає сучасних українців з їхніми далекими, незабутніми предками.
Повість «Тіні забутих предків» називають справжнім скарбом української літератури, шедевром українського художнього слова. А. Крушельницький сказав: «Гуцульщині «Тінями забутих предків» Коцюбинський поставив в українському письменства пам’ятник».
Однойменний фільм С. Параджанова займає у нашій культурі не менш почесне місце, ніж повість, за мотивами якої він знятий. Журнал «Екран» ( Польща), 1966 рік писав: « Це один із найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, не має меж… Він відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, у рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи». Стає зрозуміло, що сворити такий фільм могла людина, на яку Карпати мали теж магічний вплив. Карпати готові були ділитися скарбами, а Параджанов умів їх знайти. Він не українець за походженням,але « знайшов спільний знаменник з українською (гуцульською) культурою, відшукав те,що ріднило, єднало його душу з душею героїв. Це – гори. Він збагнув несподівано для себе, що гуцули – такі ж самі горці, горяни, верховинці, як і він, з походження кавказець». С.Параджанов захоплювався гуцулами. «Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитого біля вогнища, біля джерела натхнення»,- говорив він. Гуцулів у фільмі зіграли самі гуцули. Масовки, натуральні кадри праці горян, спів і музика – все це внесло особливий шарм автентики, правдивий дух Гуцульщини. Мабуть, і тому С. Параджанов навідріз відмовився дублювати фільм російською мовою, бо « це відволікало би усвідомлення значення слів дійових осіб та послаблювало би силу зображення».
У чому ж цінність фільму?
Глибиною порушених у повісті Коцюбинського та перенесеними в кінофільм одвічних загальнолюдських проблем: кохання і зрада, любов і ненависть, життя і смерть, смисл людського життя. Цей фільм народжений любов’ю і співчуттям до людини, що розмірковує про життя і смерть, поетичним натхненням художника, його щирістю і схвильованістю. Параджанов творив стихійно, підкоряючись відчуттю краси. Це і була суть його світосприйняття.
Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер став перед Параджановим на коліна і поцілував руку, дякуючи за шедевр. Про цей фільм говорили та говорять досі. Він справді легендарний для історії українського кінематографу. Емір Кустуріца назвав «Тіні забутих предків» « найліпшим фільмом, який взагалі був створений людством».
Сприйняття сучасною молоддю «Тіней забутих предків»
Повість «Тіні забутих предків» належить до золотого фонду нашої класики. Це лебедина пісня М.Коцюбинського, зелена казка гуцульських гір, в якій він піднісся на вершину слова. Слова українського, а в цілому – красного, бо, читаючи повість, розумієш, що краще сказати про Карпати, гуцулів. Їх світ, красу України не можна.
Однойменний фільм С.Параджанова займає в нашій культурі не менш почесне місце, ніж повість, за мотивами якої він знятий. Вражає експресивність фільму, уміння режисера скористатися Божим даром – відчувати серцем, відчувати красу і створювати зорові образи, історії про кохання, смерть і вірність лебедину,наповнені силою язичницької віри.
Після прочитання повісті та перегляду кінофільму «Тіні забутих предків» я провела опитування серед однокласників, у ньому взяло участь 10 учнів. Виявилося, що всі повністю прочитали повість. Вона їх так вразила, що в них з’явилося бажання переглянути й цей фільм.
На моє питання: «Що вразило найбільше? Що нового ти дізнався(лася) про традиції гуцулів?» кожний відповів по- різному. Дехто сказав (4), що повість вражає своєю правдивістю та відкриває нові надзвичайні традиції гуцулів, інші (5 ) виділили надзвичайний талант автора, який допомагає читачеві з легкістю поринути в інший світ, так сказати окремий всесвіт, створений досить простими образотворчими засобами, без зайвих ефектів. Я почула й таку відповідь: «Повість написана близько ста років назад, але вона вражає й сучасного читача. Точно передав побут гуцулів і С.Параджанов, завдяки цьому фільму я дізналася про справжнє значення трембіти і зрозуміла, що такого відношення до природи, обрядів та звичаїв не знайдеш у культурі жодного народу світу». Як виявилося, ніхто з учнів до прочитання повісті та перегляду фільму майже нічого не знав і особливо не цікавився звичаями та культурою гуцулів. Та «Тіні забутих предків» дали змогу ознайомитися з цією дивовижною етнічною групою українців.
На питання: «Чи зумів С. Параджанов у фільмі передати захоплення Коцюбинського Гуцульщиною?» я почула таку відповідь: «Дуже рідко фільм здатний передати почуття, енергетику та залишити не менш сильне враження,ніж книга, але Параджанову вдалося це зробити. Це свідчить про те, що Параджанов, як і Коцюбинський, закохався у Гуцульщину, її природу, екзотичні звичаї, побут мешканців, унікальну міфологію» Цієї думки притрималися всі учні.
Після цих відповідей я зрозуміла, що ми, мешканці Східної України, мало знаємо про культуру, побут і звичаї тих людей, які проживають у Західній Україні. І це дуже прикро. Адже Україна - єдина. І знати все про український народ ми повинні. А «Тіні забутих предків» дають змогу зрозуміти, що серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні звичаї й вірування, давнє світосприймання і світовідчуття, коли природа і людина зливались в одне нероздільне ціле.
Але найбільше мене цікавила відповідь на запитання: « Чи може повість і фільм «Тіні забутих предків» бути прикладом для виховання почуття відданості Батьківщині, відіграти роль у національному вихованні, у вихованні загальнолюдських цінностей?» На це питання відповіді учнів були майже однаковими. Усі говорили про те, що і повість, і фільм виховують у кожного почуття відданості Батьківщині, почуття відповідальності за збереження народних традицій, формують загальнолюдські цінності. Саме загальнолюдські цінності, бо створена митцями легенда про кохання постала перед нами у всій красі фольклорних костюмів, обрядів, звичаїв українських горців, що живуть на карпатських полонинах. І ці кольори підкреслювали красу і величність вічного – кохання.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123