This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Шевченкіана Юрія Меженка (видання «Кобзарів» з колекції вченого)

Галина Карпінчук, 25 р., Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, м. Київ

Видання творів Тараса Шевченка під назвою «Кобзар», розпочинаючи із 1840 р., друкувалися у будь-який час. На сьогодні відомо понад двісті п’ятдесят окремих видань цієї книжки, що побачили світ як в Україні так і за її межами. Більшість із них впродовж життя виявив, зібрав та описав бібліограф, літературознавець та колекціонер Юрій Олексійович Меженко (Іванов-Меженко).

Народився майбутній дослідник книги 18 червня 1892 р. у Харкові. У 1894 р. родина переїхала до Чернігова, де Юрій Меженко закінчив місцеву гімназію, після чого здобув вищу освіту на філологічному факультеті Московського університету (1912–1917). З 1918 р. почав працювати у Бібліотечно-архівному відділі Міністерства народної освіти у Києві, через рік став директором Головної книжкової палати; у 1920–1922 рр. працював у Всенародній бібліотеці України (ВБУ; нині – Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ).
Юрій Меженко – автор понад 150 наукових праць із бібліографії та книгознавства, перші з яких надруковані у 1920-х рр. Водночас він був активним учасником літературного життя в Україні – став одним із засновників журналу «Музагет» (1919), співпрацював з багатьма періодичними виданнями та збірниками, де друкувались його статті про творчість П. Тичини, М. Хвильового, Є. Плужника, М. Рильського, матеріали про корифеїв української сцени та рецензії на вистави українських театрів.
У 1922 р. в українському книгознавстві відбулась визначна подія – було відкрито Український науковий інститут книгознавства (УНІК), директором якого став Ю. Меженко. Багато сил і енергії вчений віддав створенню та редагуванню часописів «Бібліологічні вісті» (1923–1930) та «Праці» УНІКу (1926–1930). У 1923 р. УНІК провів «Першу Всеукраїнську виставку друку», де було представлено 25 тисяч українських видань, що стало подією національного відродження 1920-х років. Тоді ж Ю. Меженко почав ініціювати створення Музею книги.
Політичне переслідування діяльності УНІКу почалось одночасно з процесом над «Спілкою визволення України» (СВУ) і завершилось його розгромом. Ю. Меженко врятувався, виїхавши у 1934 р. до Ленінграда, де впродовж десяти років (1935–1945) працював у науково-бібліографічному відділі Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (нині – Російська національна бібліотека). Завдяки створеній ним тут школі, ця бібліотека і понині займає провідне місце серед вітчизняних бібліотек по вивченню періодики та бібліографії. Ю. Меженко пережив блокаду Ленінграда, брав участь в обороні міста, за що був нагороджений медалями «За трудовую доблесть» та «За оборону Ленинграда».
У 1945 р. Меженко повернувся до Києва. Його перебування на посаді директора Бібліотеки Академії наук УРСР (1945–1947) пішли на те, щоб підняти її з руїн і налагодити роботу. Ті роки він використав для реалізації своєї давньої ідеї – створення національної бібліографії «Україніка» (тоді було взято на картковий облік видання 1798–1916 pp. ).
Однак, цю роботу припинила післявоєнна «чистка» української культури; Ю. Меженко був звинувачений у «буржуазно-націоналістичній діяльності», а друковані праці його знищили. Юрій Олексійович, після перенесеного інфаркту, у 1948 р. змушений був знову виїхати до Ленінграда, де він прожив до 1960 р. Повернувшись до Києва, завідував редакцією бібліографії УРЕ, з 1962 р. – вийшов на пенсію. Земний шлях Юрія Олексійовича Меженка завершився 24 листопада 1969 р. Похований видатний український вчений-книгознавець на Байковому цвинтарі у Києві.
Наукове шевченкознавство Ю. Меженко збагатив своїми працями: «Матеріали до Шевченкіани за роки 1917–1929» (1930), численними шевченкознавчими статтями для Української радянської енциклопедії та «Литературной газеты», рецензіями на шевченкознавчі видання. Під його редакцією у 1964 р. вийшов покажчик літератури про Шевченка за 1917–1963 pp. У рукописному вигляді залишились матеріали «Бібліографія Шевченківської бібліографії» (1940), а також покажчик «Що читав Шевченко». Впродовж життя Юрій Меженко зібрав унікальну колекцію Шевченкіани (понад 15 тисяч од. зб. ), у якій – видання творів Т. Шевченка та література про нього, шевченкознавчі праці, музична, образотворча Шевченкіана та ін. Згідно із заповітом вченого її було передано до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Частину колекції Ю. Меженка складають «Кобзарі». Це понад 200 примірників різних видань. Серед яких: прижиттєві видання, окремі посмертні видання другої половини ХІХ ст., рідкісні вже на сьогодні – першої половини ХХ ст., довоєнні та післявоєнні, видання т. зв. періоду розвитку соціалізму та сучасні.
Книжка під назвою «Кобзар» за життя поета друкувалася чотири рази. Поетичну славу Тарасові Шевченку приніс «Кобзар» 1840 р., який став найяскравішою подією у літературному і суспільно-політичному житті України ХІХ ст.
Рукопис під назвою «Кобзар, малороссийские песни и стихотворения» обсягом 20 сторінок подав до цензури Євген Гребінка 7 березня 1840 р., цензором було призначено Петра Корсакова, який дав дозвіл на видання ще до того – 12 лютого. Набирали і друкували «Кобзар» приблизно місяць. Квиток на його випуск П. Корсаков підписав 18 квітня 1840 р.
Побачив світ «Кобзар» у друкарні Є. Фішера, яка на той час була однією з найкращих приватних друкарень Петербурга. Наклад книжки на 114 с. – близько 1000 примірників. Частина накладу мала 115 с. Такий «Кобзар» виявив книгознавець Юрій Меженко у бібліотеці Петербурзького університету. При порівнянні текстів із виданням на 114 с. виявилось, що в ньому вилучено окремі рядки тексту. Купюри було зроблено у рядках, де говорилось про славу і волю козацької України (у поемі «Катерина», поезіях «Тарасова ніч», «До Основ’яненка»). (Окремим виданням «Кобзар» на 115 с. було перевидано
1962 р. з післямовою В. Бородіна).
Видання першого «Кобзаря» скромне і водночас дуже ошатне. Книжка середнього формату в м’якій синій паперовій обкладинці, надрукована чітким шрифтом на гарному папері. Назву кожного твору з присвятою надруковано на окремому шмуцтитулі. Кожний твір розпочинався із спуску на непарній сторінці.
На фронтиспісі – ілюстрація «Кобзар з поводирем», автором якої був товариш Шевченка Василь Штернберг.
Як відомо, у «Кобзарі» 1840 р. надруковано вісім творів Тараса Шевченка, шість із них із присвятами: Василю Жуковському («Катерина»), Петру Мартосу («Тарасова ніч»), Євгену Гребінці («Перебендя»), Парасці Петровській («Тополя»), Григорію Квітці-Основ’яненку («До Основ’яненка»), а також Думка» («Нащо мені чорні брови»). Відкривалась книжка поезією «Думи мої».
Відгуки і рецензії на Шевченків «Кобзар» з’явилися майже в усіх петербурзьких газетах і часописах «Сын Отечества», «Библиотека для чтения», «Отечественные записки» та ін. Навіть автори, які були вороже налаштовані проти України і її мови, визнавали самобутній і яскравий поетичний талант Шевченка.
Заборона і вилучення творів Шевченка після його арешту 1847 р. зробили це видання ще за життя поета раритетом. На сьогодні відомо лише кілька першодруків «Кобзаря» 1840 р. У колекції Юрія Меженка є перше фототипічне видання цієї книжки, що вийшло у Львові на кошти Наукового товариства імені Шевченка у 1914 р. до 100-річчя від дня народження поета. Своїм форматом, папером і друком воно найбільше наближене до оригіналу.
У 1843 р. книгопродавець І. Лисенков придбав на «Кобзар» літературні права, а також викупив 800 примірників поеми «Гайдамаки» (СПб, 1842 р. ). А вже у наступному році видав збірку творів під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (СПб., друк. Гімус). Поезії з «Кобзаря» тут передруковано із незначними змінами і до них додано нерозпродані примірники поеми. Крім цього видання, у колекції Ю. Меженка є також і останнє прижиттєве видання «Кобзаря» 1860 р. Відомо, що після повернення із заслання, в кінці 1858 р., Тарас Шевченко планував надрукувати нове видання під назвою «Поезія Т. Шевченка. Том первий» і «Поезія Т. Шевченка. Том другий». Але цензура дозолила надрукувати тільки один том під старою назвою «Кобзар». Книжку набирали в друкарні П. Куліша. Видання до друку готував її управитель – Д. Каменецький разом із Г. Вашкевичем. Він виправив текст до вимог цензури, надрукувавши при цьому і авторські варіанти на окремих аркушах. Ці аркуші Д. Каменецький потім вклеював до деяких примірників «Кобзаря».
Книжка вийшла на кошти (1100 крб. ) українського цукрозаводчика Платона Симиренка з Городища, з яким Шевченко познайомився 1859 р. під час свого приїзду в Україну. Нове видання «Кобзаря» вийшло у світ 23 січня 1860 р. Його наклад – 6050 примірників. На фронтиспісі було вміщено портрет Шевченка роботи Михайла Микешина. Книжка мала посвяту: «Марку Вовчкові на пам'ять 24-го січня 1859 року». Тут було надруковано лише 17 творів поета. Серед яких: «Псалми Давидові», «Наймичка», «Утоплена», «Причинна», «Вітре буйний», «Тече вода в синє море», «Тяжко-важко в світі жити». Сюди увійшли твори з «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» – «Катерина», «Тополя», «Тарасова ніч», «Перебендя» та ін. Видання «Кобзаря» дало Шевченкові значний гонорар. На ці кошти поет хотів купити землю і побудувати хату біля Канева.
Слідом за українським «Кобзарем» вийшов з друку «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских попоэтов» (1860 р. ), редактором і упорядником якого був Микола Гербель. Це видання, незважаючи на художню нерівноцінність зібраних у ньому перекладів, впродовж кількох десятиліть було основним джерелом для ознайомлення російських читачів з творчістю поета.
Першим посмертним виданням творів Тараса Шевченка став «Кобзар» 1867 р., виданий коштом російського видавця і книготорговця Дмитра Кожанчикова. Редактори – Микола Костомаров і Григорій Вашкевич, щоб урятувати книжку, змушені були зробити багато купюр. «Кобзар» накладом 3000 примірників вийшов у друкарні Петербурзької Академії наук. До книжки увійшли твори із «Кобзаря» 1860 р., а також із «Ластівки», «Молодика», «Основи», тут було вперше надруковано ще 77 творів. Серед них «Варнак», «Один у другого питаєм», «Марку Вовчку», «Ой діброво, темний гаю» та ін. ». Із скороченнями надруковано поезії: «Не завидуй багатому», «Гоголю», «Над Дніпровою сагою», «Моя ти любо, мій ти друже», «Якби з ким сісти…», поему «Відьма», «Сон» («Гори мої високії»), «Мені однаково, чи буду…». Це «перша значна праця в галузі спеціального вивчення творів Шевченка» – писав про це видання «Кобзаря» В. Бородін.
Незважаючи на те, що у текстах є помилки і пропущення, це видання стало подією у літературному і суспільному житті. Завдяки йому було розширено діапазон поетичної творчості Шевченка.
Валуєвський циркуляр 1863 р., а згодом і Емський указ 1876 р., заборонивши українську мову і друкування української книжки, посилили антиукраїнську політику, обмежили і спричинили цензурне переслідування друкування Шевченкових творів. Впродовж чотирнадцяти років (1869–1883) в Росії вони майже не виходили. Їх видання перемістилося за кордон.
Славною подією у популяризації літературної спадщини Шевченка став двотомний празький «Кобзар» 1876 р., виданий коштом київської Старої громади. Його упорядники – Федір Вовк і Олександр Русов. На початку першого тому вміщено спогади І. Тургенєва, Я. Полонського, до книжки ввійшли поезії, дозволені цензурою і том вільно поширювали в Росії. У другому було надруковано спогади М. Костомарова, О. Микешина і поезії, недозволені в Росії – том поширювали в Галичині та Закарпатті. Тут вперше було надруковано 16 творів. Серед яких «Царі», «Саул», «Марія» та ін., були надруковані за рукописними копіями; решта творів – за попередніми виданнями. Як зазначено в передмові, їх звіряли за рукописними списками. Помилково до другого тому редактори включили твори, що не належали Шевченкові: «В альбом…» («Ти якось так собі, що й вимовить не вмію»), «Полуботко», «Гарно твоя кобза грає».
Ще одне видання з колекції Ю. Меженка – «Кобзар» 1878 р., надрукований у Женеві на основі празького видання Михайлом Драгомановим. Його розмір всього 8, 5х5, 5 см. До книжки ввійшло дванадцять поезій, які упорядкував Ф. Вовк. Завдяки формату видання потрапило і в Україну – воно поміщалось у коробці для цигарок, які часто пересилали до Росії.
Серед найунікальніших у колекції Ю. Меженка – женевське видання «Кобзаря» 1881 р., яке відоме тільки у двох примірниках; другий – у Бібліотеці Британського музею, а також єдиний примірник «Кобзаря», який зберігся із ста, надрукованих 1899 р. на гектографі студентами Київського університету. Є тут і женевське видання 1890 р. під назвою «Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії», підготовлене А. Ляхоцьким і Л. Драгомановою.
З-поміж львівських видань у колекції Ю. Меженка є зібрання, надруковане Науковим товариством імені Тараса Шевченка впродовж 1893–1898 рр. у чотирьох книгах. Це видання готував до друку О. Огоновський. За основу він взяв – празьке видання 1876 р. і женевське 1890 р. Тому у цьому «Кобзарі» були повторені помилки попередніх видавців, надруковані поезії, що не належали Т. Шевченку, та зроблені правки самим О. Огоновським.
Є у колекції бібліографа і львівське видання «Поезії Тараса Шевченка» (1902 р.) за редакцією Ю. Романчука. Це видання також містило кон’єктури, втручання в авторський текст. Упорядник сам редагував тексти Шевченка. Наприклад, з поезії «Вітре буйний, вітре буйний!... » він вилучив рядок «Втоплю свою недоленьку»; у містерії «Великий льох» – «Скажіте, сестриці!», а рядок «Черевиків немає» в поезії «Якби мені черевики.. » переробив на «Черевиків я не маю»…і таких неточностей дуже багато.
Після довгої перерви у Петербурзі видано «Кобзар» у 1883 і 1884 рр., упорядником якого був Вільям Беренштам. (До видання 1883 р. він помилково ввів поезію О. Псьол «До сестри»). У Києві цей «Кобзар» можна було купити у книготорговця Л. Ільницького.
Серед «Кобзарів» Ю. Меженка – «Иллюстрированный Кобзарь», що вийшов 1896 р. українською і російською мовами у Петербурзі з передмовою історика Д. Мордовця та ілюстраціями М. Микешина.
Видавати твори Шевченка у Києві було набагато важче, ніж у Петербурзі та Москві – через значно жорсткішу цензуру. Перше його видання здійснив Франц Йогансон у 1889 р. Через десять років «Кобзар» у Києві випустив журнал «Киевская старина» (надруковано в університетській друкарні Н. Т. Корчак-Новицького). (Останнє видання зберігається у бібліотеці Ю. Меженка Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).
Першою, повною на той час, публікацією творів Шевченка став «Кобзар» 1907 р., виданий у друкарні Шмідта Товариством ім. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С. -Петербурга, і Благодійним товариством випуску загальнокорисних і дешевих книг. Його редактор – Василь Доманицький – відомий літературознавець, історик, фольклорист і бібліограф. Йому вдалось розшукати багато нових творів Шевченка, досі невідомих, серед яких були і ті, що зберігалися в архівах Департаменту поліції.
В. Доманицький готував новий «Кобзар» за прижиттєвими друкованими виданнями творів Шевченка, автографами «Більшої» та «Малої» книжок, «Чигиринським Кобзарем і Гайдамаками», копіями з автографів, що були в Департаменті поліції (збірка «Три літа», «Лілея», «Русалка»). Він уперше надрукував у виданні повний текст поем «Єретик», «Сова», поезії «Маленькій Мар’яні», «Дівичії ночі», «Три літа», оприлюднив Шевченкові твори, які до того не друкувалися в Росії: «Марія», «Саул», «І Архімед, і Галілей», повні тексти поем «Сон», «Кавказ». Коштів на друкування книжки не було. Допоміг В. Симиренко, який позичив 1800 крб. Загалом до «Кобзаря» 1907 р. ввійшло 216 творів Шевченка. Наступного року «Кобзар» за редакцією В. Доманицького перевидавали двічі, загалом 25-тисячним накладом.
Поява такої кількості «Кобзарів» викликала незадоволення Петербурзького цензурного комітету. Над видавцями «Кобзаря» 1908 р. розпочався судовий процес, за присудом якого було вилучено 104 сторінки тексту. А надруковані примірники Петербурзька судова палата постановила знищити.
Крім видань 1907, 1908 рр. є у колекції Ю. Меженка і третє видання за редакцією В. Доманицького. Його випустив В. Яковенко у 1910 р. Тут вперше було надруковано знайдену поезію «Вітер з гаєм розмовляє» (під назвою «Човен»).
Ще одна збірка творів під назвою «Маленький Кобзар» за редакцією В. Доманицького та із малюнками С. Дудіна була надрукована 1911 р. на кошти Благодійного товариства загальнокорисних і дешевих книг. Підготовлені тексти використав В. Яковенко для видання «Кобзар. Собрание сочинений» у 2 т. (1911).
Усі попередні видання за кількістю творів і багатством варіантів перевершив І. Франко, який за дорученням філологічної секції НТШ зредагував двотомний «Кобзар» 1908 р. (Львів). Він переніс із приміток до основного тексту Седнівську передмову, ввів російські поеми «Слепая», «Тризна», поезію «Штернбергу».
1914 року весь український світ відзначав 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Той рік, всупереч царській забороні відзначати ювілей, був збагачений новими виданнями творів поета. Незвичайний «Кобзар» видав у Львові дійсний член НТШ Володимир Охрімович. Він надрукував твори Шевченка латиницею для тих українців, які не вміли читати українською мовою.
Того ж року окреме видання «Кобзаря» здійснив П. Зайцев. Його видання містило ранні поетичні твори Шевченка і вийшло у філії німецького видавництва Отто Маєра «Деятель». За основу П. Зайцев брав твори із прижиттєвого «Кобзаря» Шевченка 1860 р., решту творів друкував за першодруками, звіреними з автографами, а саме рукописною збіркою «Поезія. Том первий», надрукувавши за нею такі твори як: «Тарасова ніч», «Гамалія», уривки творів «Іван Підкова», «Перебендя», «До Основ’яненка».
З тогочасних видань у колекції Ю. Меженка є також видання «Кобзаря» у двох томах М. Безсонова і примірники видання «Кобзаря» М. Холмушина та лейпцігське видання 1919–1920-х рр. над підготовкою до друку якого працювали В. Сімович та Б. Лепкий.
У 1920-х рр., в роки радянської влади вперше було поставлено вивчення творчості Шевченка на державний рівень. Тоді засновано Інститут Тараса Шевченка в Харкові із його філією в Києві (1926), відкрито Літературно-мемеріальний будинок-музей Шевченка (1928), Канівський заповідник (1925), Музей ім. Шевченка у Казахстані (1932) та ін.
З появою багатьох видань творів Шевченка і різночитань, вміщених у них текстів, стала очевидною текстологічна проблема. Про це вперше заявив відомий шевченкознавець І. Айзеншток: «…єдиного поправного шевченківського тексту ми не маємо, ще не має остаточного (дефінітивного) тексту, відповідного до творчих намірів і задумів поета, нема шевченківського канону».
Одним із кращих упорядників творів Тараса Шевченка того часу є М. Новицький. Він належить до вчених-шевченкознавців, які розпочинали вирішення проблеми становлення основних принципів текстології творів Шевченка. Ця робота велась разом із С. Єфремовим, В. Міяковським у Комісії для видання пам’яток новітньої української літератури.
М. Новицький разом із С. Єфремовим підготували видання під назвою «Поезії: у 2 т. », яку упорядники аргументували тим, що сам Т. Шевченко хотів видати твори під таким заголовком. У передмові до першого тому наголошувалось: «Головна мета нашої праці – дати певну хронологію і точний, перевірений за автографами поета й тогочасними виданнями його віршів, текст поезій “Кобзаря”».
Під назвою «Поезії Т. Шевченка» надрукували зібрання поетичних творів і
К. Буревій та В. Гадзінський (1925). Розпочинаючи із 1920-х років, поетичні твори Шевченка все частіше друкують під загальною назвою «Поезії» та окремими виданнями «Катерина» (1928), «Наймичка» (1927), «Марія» (1927) та ін.
У 1926 р. у видавництві «Час» вийшов «Кобзар» і «Вибрані твори. Проза» за редакцією Юрія Меженка, на той час – директора Інституту Книгознавства. До «Кобзаря» Ю. Меженко готував передмову, примітки і правки до творів. Про «Кобзар» він сказав так: «невеличка книжечка, а наробила вона стільки, що инших тисячі книжок не зроблять. Багато люду вона розворушила.. ».
В перші роки радянської влади «Кобзарі» Т. Шевченка переважно передруковувалися з видань за редакцією В. Доманицького. Упорядковані ним тексти творів Шевченка було використано для видання «Кобзар. Повне зібрання поезій», що вийшло у київському видавництві «Сяйво» 1926 р. Вступну статтю до книжки підготував радянський шевченкознавець Ананій Лебідь; у ній подано життєпис Шевченка та звернено увагу на значення «Кобзаря» для українців. Справжньою окрасою книжки є її художнє оформлення, яке виконав відомий український художник Антін Середа. На обкладинці він зобразив козака Мамая із кобзою, на другому плані – мальовничий український краєвид.
Найпоширенішим тогочасним виданням був «Кобзар» із вступною статтею В. Коряка, що друкувався у «Книгоспілці» шість разів впродовж 10 років. Загальний наклад «Кобзаря» складає 240 000 примірників. Книжка ілюстрована малюнками за художніми роботами Івана Їжакевича, Порфирія Мартиновича, Опанаса Сластьона, Костянтина Трутовського, Миколи Ткаченка.
Особливістю західноукраїнських видань було те, що друкувались вони під контролем польської цензури, а тому виходили із скороченнями, заміною слів. Зокрема, у збірці «Малий Кобзар» (Кременець, 1922 р. ) в поезії «Заповіт» не додруковано 12 рядків — від слів «Як понесе з України» до «Волю окропіте», у вірші «Думи мої» – останні вісім рядків, вилученні слова: «гайдамаки», «ляхи», «запорожці». Але будь-який текст – це «системно організована, внутрішньо єдина і семантична цілісна послідовність висловлювань – знаків, котрі несуть певну інформацію й об’єднані спільним семантичним полем». При зміні тексту порушується його семантична структура, що призводить до неправильного сприйняття авторських ідей. Книжкові видання за час контролю польського уряду також вилучались із обігу. (Тільки впродовж 1932–1938 рр. було заборонено одинадцять видань творів Шевченка. Серед них у 1933 році Тернопільський суд конфіскував два видання «Кобзаря» 1921 р., які збереглися у колекції шевченкознавця Ю. Меженка (Шевченко Т. Кобзар; К., 1921, Шевченко Т. Кобзар. Скорочене ювілейне видання 1861–1921; Х. 1921).
У 1930-х рр. у шевченкознавстві відбувся перелом – на зміну академічному прийшло радянське шевченкознавство, підпорядковане партійній марксистсько-ленінській ідеології. 1930-і рр. утвердили концепцію постаті Шевченка як революційного демократа, світогляд якого сформований під впливом російських ідеологів того часу. Видання, які з’являються у цей час – висвітлюють постать Шевченка в дусі соціалістичного реалізму.
Намагались обійти вимоги доби І. Айзеншток, М. Плевако, які підготували і надрукували видання «Кобзаря» 100 000 накладом у видавництві «Література і мистецтво» 1932 р. У 1931 р. з’яився «Кобзар» з ілюстраціями відомого українського художника В. Седляра (1899–1937 рр. ), (перевидання 1933 р. ), тексти до нього упорядковував М. Новицький. Згодом це видання було вилучено з бібліотек, а його упорядника та художника заарештовано.
Найбільше видань шевченкових творів з’явилось у ювілейному 1939 році – році 125-річчя від дня народження поета. Серед яких перші два томи Повного зібрання творів (1939 – 1964) та окремі збірки «Твори. у 3 т. », «Твори. У 5 т. ). З-поміж «Кобзарів» тоді було надруковано «Кобзар. Повна збірка творів» з передмовою І. Стебуна (К., 1939), «Кобзарь» у перекладі російською мовою з примітками І. Айзенштока (Л., 1939), «Кобзарь» за редакцією М. Рильського, М. Ушакова та з передмовою О. Корнійчука (М., 1939). Названі «Кобзарі» також є у колекції Ю. Меженка.
Як відомо, в роки війни діяльність усіх шевченківських установ було згорнуто, а окремі із них евакуйовано за межі українських земель. Зокрема, фонди Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка перенесено в Уфу, а експозицію його картин Центрального державного музею Шевченка (ЦДМШ) із Маріїнського палацу в Києві – в Новосибірськ (1941 р. ). Перебуваючи за межами батьківщини, відірвані від звичного середовища їх співробітники продовжували працювати в галузі шевченкознавства.
Слово Т. Шевченка у час війни стає символом свободи та перемоги. Його твори у дешевих паперових виданнях малого формату видають солдатам для підтримки бойового духу. У цей час поезії під назвою «Кобзар» надруковано в Уфі (1943 р. ), Москві (1943 р. ), Києві (1944 р. ),
Привертають увагу у колекції Ю. Меженка і закордонні видання: мініатюрний «Кобзар» 1940 р., виданий у Кракові Ю. -Є. Пеленським до 100-річчя першого виходу збірки; два празькі видання 1941 р. з передмовами і коментарями Д. Дорошенка і Л. Білецького.
Після війни часто видаються «Кобзарі» за упорядкуванням О. Дейча (1947), О. Корнійчука (К., 1947), М. Рильського (1954, 1956) та ін. У 1954 р. з’явився «Кобзар» за упорядкуванням О. Білецького та з ілюстраціями В. Касіяна (перевидання 1961).
У 1956 році, після розвінчання культу особи Сталіна, розпочався новий період у вивченні творчості Шевченка. Тоді було надруковано окремі праці із шевченкознавства Є. Кирилюка «Стан і завдання радянського шевченкознавства», І. Айзенштока «Із розшуків по Шевченка», Ю. Івакіна «Коментар до "Кобзаря" Шевченка. Поезії до заслання» (К., 1964 р. ), Ф. Сарани «Матеріали до бібліографії Шевченкіани за роки Великої Вітчизняної війни» (К., 1958 р. ), «Стан і завдання бібліографії Шевченкіани» (К., 1961 р. ) та ін. Тоді ж з’явилися і нові видання поетичних творів Шевченка. До ювілею 150-річчя з дня народження було надруковано «Кобзар. 1814–1964» (К., 1964), «Кобзар. Повна збірка поезій» (К., 1964) та ін. Одним із найпомітніших видань цього часу був «Кобзар» 1967 р. з ілюстраціями С. Карафи-Корбут та в оформленні В. Юрчишина.
Значна частина видань з колекції Ю. Меженка мають дарчі написи: П. Зайцева, В. Шубравського, О. Підсухи, М. Слободи, В. Юрчишина та ін.
У колекції багато видань для дітей під назвою «Маленький Кобзар», надруковані в Одесі (1918), Лубнах (1918), Чернівцях (1926), Львові (1930, 1937), Києві (1969) та ін.
Понад п’ятдесят окремих видань становлять «Кобзарі» в перекладі іноземними мовами. Найчастіше друкували «Кобзар» російською мовою в перекладах М. Гербеля, І. Бєлоусова, О. Дейча, М. Ушакова, М. Чмирьова та ін. Є також видання польською у перекладі В. Сирокомлі (Вільно, 1863), англійською «The Kobzar of the Ukraine: selectione» у перекладі О. Гантера (Нью-Йорк, 1922), білоруською у перекладі Я. Купали, Я. Коласа (Мінськ, 1939, 1952), болгарською мовою твори Шевченка переклав Д. Методієва (Софія, 1964), вірменською мовою – Г. Сарян (Єреван, 1939, 1964), румунською підготував переклад для видання В. Тульбуре (Бухарест, 1952, 1957) та ін.
«Кобзарі», зібрані Ю. Меженком, друкувалися у Петербурзі, Києві, Львові, Харкові, Москві, Полтаві, Одесі, Уфі, Кам’янець-Подільському, Кременці, Станіславі, Коломиї, Чернівцях, Жовкві, Херсоні, Празі, Лейпцигу, Кракові, Женеві, Вінніпезі, Вільно (крім цих, що на виставці, у колекції Ю. Меженка понад сто «Кобзарів» мовами народів світу).
За бібліографічними покажчиками до 1969 р., року смерті Ю. Меженка вийшло близько двохсот «Кобзарів», майже всі ці видання наявні у колекції шевченкознавця. Це прижиттєві видання, рідкісні вже на сьогодні – першої половини ХХ ст., довоєнні та післявоєнні, видання т. зв. періоду розвитку соціалізму та сучасні. З-поміж зібраних шевченкознавцем видань є й такі, що відомі в одному-двох примірниках і не зареєстровані в жодному покажчику (женевське видання «Кобзаря» 1881 р., «Кобзар», надрукований на гектографі 1899 р. ). Завдяки наполегливій праці Ю. Меженку пощастило виявити у Ленінградській бібліотеці унікальне видання «Кобзаря» 1840 р., надруковане без купюр на 115 сторінок (перевидано 1962 р. ). Більшість із цих видань можна було оглянути впродовж березня-квітня 2014 р. у Музеї книги і друкарства України під час виставки «Шевченкіана Юрія Меженка і Музею книги», присвяченої 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Збереженні видання розкривають історію Шевченкового Слова і, безперечно, є культурним надбанням всього українського світу.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123