This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Семантичне поле конфесійної лексики у «Кобзарі» Тараса Шевченка

Ющенко Олена, 18 р., Спеціалізована школа з поглибленим вивченням окремих предметів І–ІІІ ступенів № 4, м. Маріуполь, Донецька обл.

Вступ

Піклуючись про розвиток української літературної мови, Т. Шевченко дбав і про відповідне її стилістичне збагачення. Тому належне місце в його ідіостилі займає увиразнена архаїчна, історична, діалектна, а також конфесійна лексика.

 

Комплексного опису ролі конфесійної лексики у «Кобзарі» Шевченка, навіть з огляду на відомі монографічні дослідження, на жаль, немає. Останнім часом дослідники звертаються до лексичного матеріалу Шевченкових текстів, вивчають стилістичну можливість різних мовних одиниць і стилістичні прийоми у художніх текстах Шевченка. Але лінгвістика «Кобзаря» Шевченка і надалі вимагає копіткої роботи, що й пояснює доречність обраної теми.

Відповідно до вище написаного, тема нашої роботи « Семантичне поле конфесійної лексики у « Кобзарі» Тараса Шевченка».

Методологічною основою дослідження стали загальні положення про слово як одну з головних функціональних структурних одиниць мови, семантичне поле як структурний компонент, про призначення та роль конфесійного стилю, його взаємодію з іншими стилями.

Матеріалом дослідження є поетичні твори «Кобзаря», який, як зауважує, І. Огієнко «… написаний неповторним справді релігійним стилем».

У роботі використовується описовий метод, методики семантико-стилістичного й контекстного аналізу із застосуванням прийомів комплексного аналізу.

Об’єктом дослідження є релігійна лексика «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Джерельну базу роботи складає матеріал, що добирався із « Словника української мови», лінгвістичних словників української мови (тлумачного, етимологічного, словника слів іншомовного походження).

Новизна роботи полягає в тому, що на прикладі текстів «Кобзаря» проаналізовано роль і призначення сакральної лексики у поетичних творах, її стилістичне та емоційне навантаження. Шляхом порівняльного аналізу мовно-літературних аспектів використання сакральної лексики визначено типові та індивідуальні ознаки їх художньо-образного призначення у «Кобзарі» Шевченка. Встановлено, що значна частина конфесійної лексики запозичена з інших мов, більшість із них вживається у прямому значенні, а певна частина – у переносному, що допомагає Шевченкові відтворити широку палітру народних вірувань, які формувались упродовж історії українського етносу.

Практична цінність дослідження – у можливості використання його результатів при вивченні творчості Тараса Шевченка, при виконанні лінгвістичного аналізу художнього тексту, викладанні спецкурсів і спецсемінарів з української мови та літератури.

Структура роботи. Робота складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаної літератури. Окремими додатками подано словник релігійної лексики «Кобзаря» Тараса Шевченка, малюнки автора роботи Ющенко Олени та ілюстрації до художніх творів.

Лексико – семантичне поле як структурний компонент та метод його дослідження

Слово – одна з головних функціональних структурних одиниць мови, яка служить для найменування предметів, дій, процесів, властивостей. Усі інші мовні одиниці так чи інакше пов`язані зі словом. Усі слова, які вживаються в якійсь мові, складають її лексичний або словниковий склад.

Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мові лише загальних назв ( разом з термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати те, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зразу зрозумілим, наскільки неосяжна лексика високо розвиненої мови.

Ідеї та принципи лексико-семантичного аналізу мови беруть свій початок у кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів ми знаходимо в працях А.А.Потебні, М.М.Покровського, Й. Тріра, Г.Ібсена, В. Порціга та інших. Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля». Основоположником цього методу вважається німецький учений Й. Трір. Він розглядав основу семантичного поля як сталу та відносно замкнену систему, у якій слова мають певний зміст, і цей зміст залежить від інших слів, поєднаних з ними.

У сучасному мовознавстві семантичне поле визначається як сукупність мовних (головних чином лексичних) одиниць, які об’єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

Т.А. Потапенко, наприклад, семантичне поле розглядає як об’єднання, що у свою чергу поділяється на ряд лексико-семантичних груп, а співвідношення цих понять трактує як співвідношення загального та конкретного. На думку Слєсаре - ва А., лексико-семантична група характеризується досить високим ступенем упорядкованості зв’язків між одиницями, а семантичні зв’язки у полі – різним ступенем упорядкованості 9від ядра до периферії.

Інтенсивна увага сучасної української лінгвостилістики привернуто до проблем лексико - семантичної структури мови художньої літератури й, зокрема мови поезії. Таке спрямування мають науково-дослідницькі праці В.Смілянської, Д.Степовика, Л.Ставицької, та інших. Але оскільки в художньому стилі знаходять вияв різнорівневі елементи всіх функціональних різновидів літературної мови, особливо важливим для стилістики поетичного мовлення, як окремої галузі сучасної лінгвостилістичної науки, стає дослідження його стильових контактів.

До недавнього часу українське мовознавство цікавило переважно питання семантико-стилістичної поведінки наукової термінології в поетичному контексті (дослідження Горбач О.) та впливу на художнє мовлення лексики публіцистичного стилю. Проблема ж зв`язків художнього і конфесійного різновидів української літературної мови довго залишалася поза увагою вчених.

До сьогодні не схарактеризована лінгвістична природа конфесійної лексики, залишаються не встановленими її компонентний склад, спільні ознаки конфесійних одиниць, не описані семантико-стилістичні особливості їх реалізації в поетичному контексті, чим і пояснюється вибір теми нашого дослідження.

Конфесійний стиль – один із різновидів структурно-функціональних стилів.

Конфесійний (від лат.сопґеззіо - визнання, сповідання) стиль виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Про становлення конфесійного стилю в українській мові свідчить той факт, що палкий захисник церковнослов’янської мови Іван Вишенський частину своїх послань (у тому числі й до єпископів) написав простою українською мовою.

У XVI—XVII ст. в давній українській літературній мові склався і функціонував конфесійний стиль, що задовольняв релігійні потреби українського суспільства.

Головне призначення конфесійного стилю — допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об’єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

Головні конститутивні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми.

До основних мовних стильових (стилетворчих) засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною. Це стилістеми (Ісус, Різдво, диякон, тощо), мікростилістеми словотвірного характеру на зразок: лжепророк, небеса, пресвітлий, складні слова (Богородиця, Богоматір, чудотворець та інші), фразеологічно-усталені словосполучення (Ісус Христос, Матір Божа, за упокій душі тощо).

Конфесійний стиль сучасної української літературної мови (усупереч колишнім заборонам і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної сакральної мови: урочистість, канонічність словоформ і конструкцій, сталість жанрів (Біблія, Євангеліє, богослужіння, молитва, проповідь, псалом) тощо.

Семантико-стилістичні особливості окремих зразків конфесійних експресем поряд з іншими групами лексичних одиниць, що функціонують в українських поетичних текстах різних авторів, аналізуються у дослідженнях О.Горбач, Коломієць М. Однак до сьогодні відсутнє комплексне дослідження семантико-стилістичних особливостей реалізації конфесійної лексики у контексті художніх творів, зокрема у « Кобзарі» Тараса Григоровича Шевченка.

Отже, підсумовуючи проведений аналіз мовно-літературних досліджень, ми приймаємо такі визначення:

  • мова являє собою єдине ціле – структуру, одним з головних понять якої є лексико-семантичне поле;
  • семантичне поле - це сукупність мовних одиниць, які об’єднані спільністю значень і являють предметну, понятійну або функціональну подібність явищ, що ними позначаються;
  • увага сучасної української лінгвостилістики привернута останнім часом до проблем лексико-семантичної структури мови художніх творів, зокрема використання конфесійної термінології в поетичному контексті, чим і пояснюємо доречність обраної теми дослідження.

Класифікація релігійної лексикиза лексичним значенням слів та за походженням.

Статистичний аналіз релігійної лексики у «Кобзарі» Шевченка

Багато творів «Кобзаря» відзначаються високим релігійним піднесенням, а деякі нагадують молитви або релігійні гімни. Коли перегортаємо сторінку за сторінкою «Кобзаря», то легко переконуємося, що релігійними поняттями і образами Шевченко послуговувався раз у раз свідомо і несвідомо.

Що ж саме спонукало Шевченка звернутися до релігійної лексики? Конкретним фактом є те, що він виріс у патріархальній сім”ї, де любов до Бога була неодмінною умовою життя.

Навчався Шевченко в школі за церковними книгами, дуже добре знав Псалтир, читав молитви над померлими, відбував церковні богослужіння. У його “Щоденнику” є прекрасні слова про те, яке полегшення йому приносили сповідь та причастя. Уже ці факти розвіюють створений радянськими літературознавцями міф про Шевченка як атеїста. Щоб глибше збагнути ставлення Кобзаря до Бога і релігії, ми й проаналізуємо цей аспект його творчості.

 

Статистичні підрахування свідчать про те, що у «Кобзарі»:

Усіх віршованих творів

218

Кількість поем, в основі яких лежить біблійний сюжет

7

Кількість творів, у яких наявні довші поетичні молитви (у деяких творах кілька молитов)

17+10 псалмів та кілька подражаній пророкам

Кількість творів, у яких є вислови “молитися”, “Бога благати”

150

Кількість творів, у яких є вислів “перехрестився” (автор-оповідач або персонаж)

20

Кількість творів, у яких є вислови “Господа благати”, “Бога благати”

32

Кількість творів, у яких мовиться про Святе причастя

6

Кількість разів уживання в “Кобзарі” слова Бог, у тому числі й Ісус Христос

600

Кількість віршів, у яких не згадано Бога (це переважно побутова лірика)

75

Кількість творів, де згадано Бога

143

Ім’я Матері Божої згадується у «Кобзарі»?

25

 

Розподіл релігійної лексики у «Кобзарі» за лексико – семантичним призначенням

Усього при дослідженні творів «Кобзаря» Т.Шевченка нами виявлено 244 лексичні одиниці на релігійну тематику. Релігійну лексику, вжиту автором «Кобзаря», ми розподілили на такі семантичні групи:

1.Терміни на позначення церковних служб та їх складників.

2.Терміни – назви церковних чинів і посад.

3.Біблійні герої, пророки.

4.Терміни, що називають релігійно-культові поняття.

5.Терміни, що пов'язані зі становищем людей по відношенню до Бога.

6.Терміни на позначення моральних категорій віруючих.

7.Терміни й термінологічні сполуки - назви церковних книг, молитов, величальних пісень.

8. Терміни-назви храмів, їх частин, зовнішнього вигляду.

9.Терміни на позначення внутрішніх атрибутів храмів, церковного начинення.

10. Терміни й термінологічні сполуки - назви релігійних свят.

11.Географічні терміни.

12.Терміни на позначення християнської віри та страждань за неї.

13. Звертання до Бога, до Ісуса, до образу Божої Матері.

Тепер докладніше розглянемо перелічені вище групи релігійної лексики та їхнє стилістичне навантаження:

Перша, найбільш чисельна група, - це терміни й термінологічні сполуки-найменування церковних служб та обрядів: проповідь, молебствіє, сорокоуст, акафіст, месія, вечірня, утреня, упокій, панахида, літанія, малосвятіє, пречиста та інші. Частину із них автор уживає на позначення церковних служб (утреня, вечірня, молебство, літанія) як у православній, так і в католицькій церкві.

Задзвонили до вечірні,

Оксана осталась,

А черниця, помолившись,

В храм пошкандибала

Сидять собі, розмовляють,

Пречистої дожидають.

Слова сорокоуст, панахида, упокій вживаються у прямому значенні для позначення проповідей за померлими. За своїм походженням, як показав аналіз, - це іншомовні лексеми, які прийшли в українську конфесійну лексику у більшості випадків із грецької мови.

Катерину поховали,

Отож у садочку

За упокій душі ії

Псалтир прочитали.

Лексеми акафіст, глас, Ісаія, молебствіє автор вживає у прямому значенні з тим, щоб підкреслити, що його герої – глибоко віруючі люди, відтворити тогочасні звичаї, релігійні обряди українців.

Треба буде

Акафіст найняти

Миколаєві святому

І на часточку дати

Таке ж стилістичне навантаження несуть лексеми алілуя (молитовний величальний вигук під час богослужіння), молитва (текст, з яким звертаються до Бога ), псалми (релігійна пісня із Псалтиря), «Отче наш» (молитва) тощо.

В окремих випадках релігійну лексику Шевченко вживає у переносному значенні. Так, лексема «літанія» (літаня) називає католицьке урочисте благальне молитвословіє. У поемі «Гайдамаки» це слово автор використовує у переносному значенні – нецікава для конфедератів розповідь Лейби :

Щоб я був проклятий !

-Ха, ха, ха, ха! Чорт, панове,

Літаню співає

Перехрестись

Друга група термінів позначає назви церковних чинів і посад у православній та католицькій церкві: диякон, отець преподобний, схильник, священник.

У «Кобзарі» є багато творів, у яких зустрічаємо назви служителів католицької та інших церков: папа (найвища духовна особа католицької церкви), кардинал (друга, найвища духовна особа католицької церкви), бонза (буддійський монах у країнах Азії), базиліан (чернець уніатського ордену святого Василія), єзуїт (член найреакційнішого католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса»), равин (служитель культу в єврейській релігійній громаді).

Стилістичне забарвлення цих слів різне: шанобливе, іронічне. У поемі «Гайдамаки», як бачимо, ці лексеми несуть позитивне навантаження: автор підкреслює шанобливе ставлення гайдамаків до служителів церкви, які допомагали їм у священній боротьбі, і герої творів звертаються до них, як до своїх духовних наставників:

А диякон:

Нехай ворог гине!

Беріть ножі! Освятили –

Ударили в дзвони.

Зовсім інше стилістичне навантаження мають терміни цієї групи у поемі «Єретик»:

І пекло просто: хто не заплатить

За буллу вдвічі, ріж хоч брата,

Окреме папи, і ченця,

І в рай іди

Або у вірші «Саул»:

А маги, бонзи і жерці

В храмах, пагодах

годувались,

Мов кабани...

Крім названих вище духовних чинів, автор називає і представників вищого духовенства, а саме: архієрей (представник вищого духовенства у православних християн), архістратиг (вождь небесних сил), протопресвітер (духовний титул).

Не плачте, братія: за нас

У душі праведних і сила

Архістратига Михаїла

Протопресвітер,- Йосип мовив,-

Такеє – то пророче слово.

На наш погляд, у цих творах конфесійні лексеми на позначення церковних посад мають іронічне забарвлення, бо автор показує зневажливе, а інколи й ненависне ставлення героїв до служителів церкви.

Третя група – імена біблійних пророків у творах «Кобзаря» Т.Шевченка теж виконують певну стилістичну роль: автор постійно підкреслює шанобливе ставлення героїв поем до пророків Авраама, Мойсея, Петра, Павла та інших

У Авраама і Мойсея

Возобновлять мужі єсеї

І каже: поти не умру,

Поки месію не узрю!

або:

Во ім'я господа Христа

За нас розп'ятого на древі,

 

І всіх апостолів святих,

Петра і Павла особливе.

Деякі з біблійних імен узагальнюються і, як художні образи, передають якісь ознаки їхніх носіїв (позитивні або негативні):

Моя ти любо! Не хрестись,

І не клянись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люди,

І Візантійський Саваоф обдурить!

Біблеїзм «Ірод›› у творах Кобзаря теж вживається у прямому і переносному значенні. Так, у поемі «Марія» Ірод - це жорстокий Цар Іудеї :

Слава вам,

Убогим людям, чабанам,

Що привітали, заховали

І нам спасителя спасли

От Ірода...

Згодом слово «Ірод›› стало називним іменем жорстокої людини, зокрема пана- кріпосника у поемі «Відьма›› :

А шукаю Наталочку

Та сина Івана,

Дочку свою Наталоньку...

Та шукаю пана,

Того Ірода, що, знаєш?

У поемі «Москалева криниця» слово «Ірод» також вживається у порівнянні з чимось негативним, неприємним:

Знову люта

Гадина впилася

В саме серце: кругом його

Тричі повилося

Як той Ірод

Біблеїзм «Іуда›› Шевченко також вживає для порівняльних характеристик або в переносному значенні: підступливий, корисливий зрадник:

-А я мов проклятий

Той Іуда, одринутий

І людьми, і богом,

Інший біблеїзм - найменування Христа - у поезіях Шевченка вживається водночас у значенні імені та молитви :

Загуло

У Віфлеємі на майдані:

- Месія! Ісуса! Осанна! –

І люд розходивсь!

Мале дитя коло його

на сонці куняє,

А тим часом старий кобзар

Ісуса співає.

 

У прямому значенні автор використовує інші біблеїзми: Едем, едемський, едомський, Самуїл, Аорон, Лазар, Еммануїл тощо.

Небогу,

Її й дитяточко взяли

І у вертеп свій принесли,

І чабани його убогі

Еммануїлом нарекли

 

Про тополю, лиху долю,

А потім - у гаю;

На базарі - про Лазаря

Наступна група, яку ми виділили – це терміни, що іменують релігійно-культові поняття. Це назви різних релігійних сект, громад, різні тематичні теологічні терміни, що стосуються статуту церкви, а саме: братство (назва школи при братському монастирі у Києві), бурсак (вихованець бурси), брат, сестра (одновірці) тощо. Досить часто в поезіях вживаються релігійні поняття «апостол», «фарисеї», «диявол», «гріх», «той світ», «сей світ». Ці слова передають внутрішній стан віруючих, їхнє ставлення до законів Божих, ставлення поета до проблем тогочасного життя:

Ти ще будеш спокутувать

Гріхи на сім світі

 

По закону апостола,

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті.

Фарисеї

І вся мерзенна Іудея

Заворушилась, заревла.

До цієї групи слів відносимо й абстрактні поняття, а саме: рай, пекло, світ, душа, дух. Слова ці відзначаються досить частим використанням і певним стилістичним навантаженням. Наприклад, за релігійними уявленнями небо - це місце перебування Бога, потойбічний світ, рай:

Чи, може, вже з неба

Подивлюсь на Україну,

Під змістом лексеми «душа», яку часто зустрічаємо у прочитаних творах, ми розуміємо психічний стан людини, її настрої, переживання та почуття; саму людину; сукупність рис, властивих певній особі. У «Кобзарі» лексема «душа» виступає

  • як таємна, смертна сутність людини :

За прокляті ваші трупи,

За душі прокляті

Ще раз випий! Пийте, діти!

  • як вмістилище почуттів або свідомостей людини. У цьому випадку «душа» наближається до поняття «серце» як символ душі, переживань, почуттів, настрою :

Пішла б же я утопилася-

Жаль душу згубити ...

Або :

Упав сердега. Пропадай,

Душа, без сповіді святої!

 як сукупність рис характеру, притаманних людині:

Благословлю тебе, щоб аж до скону твого

Доніс ти серце чисте й щиру душу

Або як епіцентр духовних характеристик         , насамперед добра:

Не вмирає душа наша

Не вмирає воля.

У поезії «Сон» («Гори мої високії..»), вживаючи лексему «душа» Шевченко дає зрозуміти, що ризикує навіть не життям, а значно більшим - безсмертям своєї душі. Саме заради України він здатний на цю найбільшу жертву:

Я так її, так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

Таким чином, лексема «душа» дає можливість автору «Кобзаря» зафіксувати увагу читача на семантично важливих поняттях, що відображають духовність українського народу, виражають емоційну експресію поетичних творів. Вони інколи набувають символічного значення та служать для створення авторських образів -міфологем.

Наступну групу слів складають терміни, що виражають становище людини по відношенню до релігії: католик, католичка, єретик, неофіти, християнин; слова, що називають небожителів : ангел, херувим. Автор використовує ці лексеми у більшості випадків з певним стилістичним навантаженням:

Щоб усі слов’яни стали

Добрими братами

І єретиками отакими,

Як Костецький

Єретик великий

У даному випадку «єретик›› - втілення таких рис людських, як самопожертва, відданість не тільки вірі, а й високим ідеям.

У поемі «Гайдамаки» поняття «католик››, «католичка›› автор увів, щоб показати ненависть гайдамаків-християн до поляків-католиків, які поневолили українську землю. А Гонта, що зарізав дітей-католиків, для Шевченка є справжнім мучеником, тобто людиною, яка витримала багато страждань.

Гонто! Гонто!

Оце твої діти!

Ти нас ріжеш –

заріж і їх:

Вони католики

З попередніми лексичними групами слів пов'язані слова, що позначають моральні категорії, а саме: воля (25), добро (40), зло (9), слава (10), віра (11), невіра, благодать (12), милосердя (20) тощо.

Чи то на те божа воля?

Чи така її доля?

...Як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро

У «Кобзарі» зустрічаємо терміни, термінологічні сполуки -назви церковних книг, писань, молитов, величальних пісень. Серед них - Біблія (книга, що містить у собі догми християнської релігії), Євангеліє (християнський твір про життя Ісуса Христа), Святе Писаніє, Святий закон, булла (папська грамота, папське послання). Вживаючи ці слова, поет ніби наближає нас до повсякденного життя віруючої людини, для якої Біблія, Святе Письмо, Святий Закон були добре зрозуміли.

Наступна група релігійної лексики - це назви храмів, святих місць: церква, храм, Почаїв, проща, Мотрин монастир, Межгірський Спас, Покрова, монастир, костьол, собор тощо.

Як Січ руйнували,

Як москалі срібло, злато,

І свічі забрали

І покрови

У Межигорського Спаса

Тричі причащалась

У Почаєві святому

Ридала, молилась

Автор використовує ці лексеми у прямому значенні, підкреслюючи внутрішній стан героїв, важливість описаних історичних подій. Географія святих місць надзвичайно широка, що підкреслює історико-філософський підхід Шевченка до питання віри в Бога, Ісуса Христа.

Доповненням до попередньої групи є терміни на позначення внутрішніх атрибутів храмів, церковного начиння: корогви, мірро, ікона, дзвони, ряса, лампада, ставник. До цієї групи віднесли і терміни на позначення священного одягу: ряса, риза, багряниця. Аналіз стилістичного забарвлення цих термінів свідчить про свідоме їх використання автором, щоб підкреслити своє ставлення або ставлення героїв до описуваних у творі подій.

Наприклад, у поемі «Єретик» слово «булла» має сильне емоційне навантаження, є засобом підкреслення сміливого вчинку Івана Гуса, який для Шевченка є справжнім народним героєм:

Перед народом. Всі загинули:

Іван Гус буллу розірвав!

А в поемі « Наймичка» терміни «свічечка», «образами» підкреслюють гіркі роздуми автора над долею жінки-покритки:

Другий свічечку, сердешний,

Потом заробляє

Та, ридаючи, ставить

Перед образами

Слова на позначення релігійних свят автор використовує для позначення часу тієї чи іншої події. Найчастіше зустрічаємо у творах назви таких свят: Спас, Зелені святки, Маковій, Великдень, М`ясниці, Петрівка, Пилипівка, Пречиста, Клечальна неділя. Ці терміни, уважаємо, належать до однієї семантичної групи і знайомлять читача із звичаями та обрядами українського народу:

На Спаса

Або Маковея

І досі там воду святить

Старий батько коло неї

Падає, благає,

Хоч годочок, хоч літечко

Хоч Петра діждати

Хоч зелених

 

А в Петрівку і в Спасівку

Не спочине в школі,

Бере заступ і лопату,

Шкандибає в поле.

У «Кобзарі» зустрічаються й географічні біблійні назви. Це назви гір: Сіон, Голгофа, Емок (поблизу Єрусалима), Фавор - гора; річка Лета; міст - Вавілон, Іудея, Віфлієм (містечко в Палестині, де народився Христос).

І коли тебе забуду

Ієрусалиме,

Забвен буду, покинутий,

Рабом на чужині

 

Задзвонили в усі дзвони,

І повели Гуса

На Голгофу у кайданах

Окрему групу у релігійній лексиці творів Шевченка складають терміни на позначення християнської віри (праведний, здравіє, сповідь ) та страждання за неї (каяття, гріх, великомучениця). Ці лексеми автор використовує найчастіше з метою розкриття внутрішнього світу, душевних переживань літературних героїв – людей глибоко віруючих. Наприклад, у поемі «Катерина» лексема «гріх» вживається двічі. У першому випадку, на нашу думку, це символ страждань дівчини-покритки, становище якої обтяжене ганьбою, соромом :

Гріхом тебе на світі божим

Мати породила

А в іншому епізоді словом «гріх» автор акцентує увагу читача на тому, що дитину, народжену поза шлюбом, чекає тяжке життя безбатченка, сироти убогого :

Заховаюсь, дитя моє,

Саме під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою

Безбатченком

У поемі «Гайдамаки» лексема «мученик» має інше стилістичне навантаження. Автор поеми, називаючи Гонту «мучеником», підкреслює своє занепокоєння тим, що земляки – українці, онуки козаків забули про Коліївщину, про її героїв, які віддали своє життя на полі бою:

А онуки? Їм байдуже, -

Панам жито сіють!

Багато їх, а хто скаже,

Де Гонти могила,-

Мученика праведного

Де похоронили?

Одну з чисельних груп у творах Шевченка складають звертання до Бога, до Ісуса, до Божої Матері. Ці звертання та вислови були загальновживаними у народній мовленнєвій практиці, і в ранніх поезіях Кобзаря є невід`ємною частиною світогляду ліричного героя. Майже у кожному творі цього періоду читаємо: «Боже ти мій, Боже!», «О Боже мій милий! Пошли ж Ти їм долю», «О Боже, мій милий! Така твоя воля» («Причинна»); «Нехай тебе Бог прощає», «Прийми, Боже, мою душу» («Катерина»), « Спитай Бога, чи діжду я..» («Тополя»), «Голосна та праведна, як Господа слова ...» («До Основ`яненко») та інші. Все це традиційні звороти народної мови, які поет знав і пам'ятав ще з дитинства. Вони свідчили про щоденну звичку молитися і самого поета, і героїв його віршів, балад та поем.

У пізніших творах звертання до Бога - це свідчення того, що в такому молитовному ключі і є вічна таємниця поезії Кобзаря, співзвучної з ладом народної душі, спраглої любові, правди і добра. Особливо виразно це простежується у «Псалмах Давидових», де звертання до Бога в більшості випадків - це передусім гімн Богові:

Псалом новий Господеві

І новую славу

Воспоєм Честним собором,

Серцем не лукавим...

У іншому випадку звертання до Бога – це надія на справедливість суду Божого. Автор утверджує рівність перед Богом кожної людини, незалежно від соціального становища:

Царі, раби - однакові

Сини перед Богом .

А далі Шевченко докоряє земним владикам за зло, лицемірство, свавілля, що панують на землі українській та у Бога гірко допитується :

- Доки, Господи, лукаві

Хваляться, доколи –

Неправдою?

Слід зауважити, що до засобів, які підсилюють емоційність звертань до Бога, до Божої Матері є вживання в сполуці з ними вигуків, присвійних займенників :

О боже мій милий, така твоя воля,

Таке її щастя, така її доля!

Боже ти мій! Лихо моє!

Де мені сховатись?

Окремо в роботі виділяємо дві групи релігійної лексики за приналежністю до частин мови та ролі, яку вони виконують у тексті:

1. Це, перш за все, слова для позначення якостей. Зазвичай до таких слів ми відносимо постійні епітети до слів «Бог», «Господь», «Богородиця», а саме: пречистий, пресвятий, істинний, милостивий, святий, живий, божий, апостольський, гріховний, ідольський, хрещений, нехрещений тощо:

- А на вітах гойдаються

Нехрещені діти…

Саме епітети допомагають читачеві зрозуміти ставлення автора до зображуваних подій, явищ, героїв твору:

Дивіться, що роблять

У титаря в хаті

Пекельнії діти

Може, Москва випалила

І Дніпро спустила

В синє море, розкопала

Високі могили -

Нашу славу. Боже милий,

Зжалься, боже милий.

2. Наступна група слів - це слова на позначення дій та станів людини. Це група найчисельніша і складається вона із дієслів: благословити, божитися, вінчати, преподобиться, розіп'яти, поминати, освятити, причащати, умирати, заховати, хреститися, молитися, покропити, охрестити. Вживає їх автор з певним стилістичним навантаженням: дієслова вказують на завершеність та незавершеність дії, ії напрям, межу, на стан віруючої людини:

Отож-то дивіться та

кайтесь, дівчата,

А за третій, моя доню!

Не питай, що буде...

Та ще, чуєш, не хрестися,

Бо все піде в воду.

Характеристика конфесійних лексем за приналежністю до частин мови та походженням

Проаналізувавши походження названих вище лексичних груп слів, ми прийшли до висновку, що у більшості випадків - це лексичні запозичення. З погляду походження словниковий склад релігійної лексики «Кобзаря» Шевченка неоднорідний. Значну групу становлять грецькі запозичення, а саме:

-         алтар (жертовник, східна підвищена частина християнського храму), архієрей (особа, що належить до вищих священнослужителів у православній церкви), панахида (церковна служба за померлими), ікона (предмет поклоніння у православних; живописне зображення бога), ладан (ароматична смола, що вживається для куріння під час богослужіння), омофор (частина вбрання головної духовної особи) тощо.

Деякі слова зберегли й грецьке закінчення - оѕ, - інші ж пережили повну або часткову морфологічну адаптацію. Наприклад:

-         акафіст (від гр. Ahathistos - несидячий; одна з форм церковного гімну), апокриф (від гр. apokryphos - таємний, секретний; твір релігійного змісту, але невизнаний церквою).

У творах Тараса Шевченка зустрічаємо також запозичення з латинської мови, запозичення польсько-латинського, греко-латинского походження, а саме:

вівтар, алтар (лат. високий), келія (лат. окрема кімната в житловому приміщенні монастиря), паломництво (лат. подорож віруючих до святих місць з надією одержати божу благодать), розп'яття (лат. укріплення на хресті), амінь (грецьке і лат. хай буде істинно, правильно), дух (лат. і грецьк. релігійне поняття, що означає надприродну істоту), душа (гр. і лат. духовна сутність людини), літанія (польське і латинське, прохальна або жалібна відправа) тощо.

Знайомство з творами Кобзаря дає можливість зробити висновок, що релігійна лексика переважно творилася на слов'янському мовному ґрунті. Тому у творах Шевченка значну роль складають запозичення зі старослов'янської мови. Серед них можна виділити такі групи:

а) складні слова з першими компонентами благо-, бого-, добро- (благодать, Богородиця, благословення та інші);

б) слова з префіксами воз -, пре-, со-, пред - (премилостивий, согрішити,

пренепорочная, пресвятая, вознестися та інші);

в) слова із суфіксами - ство, -тво, -тель: (божество, священство, молитва,

вседержитель, Спаситель та інші);

г) слова з є, ю на початку відповідно до східнослов`янських о, у : єдиний,

юродивий;

д) слова з неповноголосими ра, ла, яким в українській мові відповідають

повноголосі ора, ола: глава, прах, храм тощо;

е) слово «священник» літерою щ замість ч;

є) слова «раб», «рабиня›› зі сполученням ра на початку слова відповідно до східнослов'янського ро;

ж) слова зі сполучення жд: нужденний, страждати тощо.

До слів старослов'янського походження можна віднести і такі: воскреснути, Господь, гріх, небеса, пророк, святі та інші.

Підсумовуючи семантико-стилістичний аналіз конфесійних лексем, уживаних у «Кобзарі» Шевченка, можемо зробити наступні висновки:

-         виконаний аналіз конфесійних лексем дозволив об’єднати їх у 13 семантичних груп, розподілити на окремі групи за походженням та за приналежністю до частин мови;

-         у більшості випадків релігійні терміни дозволяють авторові зафіксувати увагу читача на семантично важливих поняттях, що відображають духовність українського народу,виражають емоційну експресію літературного твору;

-         інколи конфесійні лексеми набувають символічного, переносного значення і служать для створення авторських образів-міфологем;

-         за походженням у більшості випадків це лексеми, що запозичені із грецької, латинської, церковнослов’янської мови. Церковнослов’янізми, уживані автором «Кобзаря», мають забарвлення урочистості, піднесеності, бо вони асимілюються із загальновживаним фондом мови.

Висновки

У роботі досліджено семантико-стилістичні особливості конфесійної лексики у «Кобзарі» Тараса Шевченка, її розповсюдження. Переважна більшість сакральних лексем запозичені з грецької, старослов`янської, латинської мов. Багато з них прийшли в народну мову, зазначаючи при цьому більш або менш істотних формальних чи семантичних змін. У більшості ж випадків ці слова не зрозумілі сучасному читачеві і потребують хоча б мінімальних пояснень. Тому вважаємо доречним запропонований у роботі словник релігійних лексем «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Наведені приклади стилістично-семантичного навантаження окремих лексем свідчать про те, що лексичні зв`язки конфесійного та художнього стилів у «Кобзарі» Шевченка є продуктивними. Приречений на повний занепад конфесійний стиль навіть в умовах політики руйнування української церкви продовжував виконувати важливу роль, слугуючивиражальними засобами інших стилів української літературної мови.

Вважаємо, що аналіз вживаної у «Кобзарі» Шевченка релігійної лексики свідчить про одну важливу особливість творчості геніального поета: володіння глибокими знаннями в галузі філософії, матеріальної та духовної культури людства.

Шевченко - це представник гнобленої нації. У своїх творах дорогу до Бога він ототожнює зі шляхом українського народу до волі, до незалежності, до соціальної справедливості. Великий поет вірив, що відродження нації можливе лише тоді, коли на звільненій землі народ звернеться до сина Божого, до своєї покровительки Божої Матері.

Сподіваємося, що запропоновані вище класифікації релігійної лексики та короткі відомості щодо її походження мають певне теоретичне значення:

-         систематизовані спостереження та висновки щодо класифікації конфесійних лексем сприятимуть кращому розумінню текстів « Кобзаря» Тараса Шевченка;

-         результати дослідження сприятимуть поповненню знань читачів про роль і місце релігійної лексики у творчості Тараса Шевченка;

-         зібраний довідковий лексичний матеріал стане в пригоді тим, хто зацікавиться вивченням релігійної лексики у творчості Кобзаря;

-         термінологічний словник слугуватиме путівником для учнів при вивченні конфесійної лексики у творчості Т.Шевченка.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів під час вивчення творчості Т. Шевченка у школі, для розроблення спецкурсів і спецсемінарів у профільних класах, присвячених проблемам лінгвостилічного аналізу художнього (поетичного) тексту. Узагальнений фактичний матеріал, малюнки та ілюстрації можуть бути використані на уроках та в позакласній роботі з української мови та літератури.

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123