This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Мовна палітра роману Ю. Андруховича «Московіада»

Високолян Олена, 17 р., НВК «зош І-ІІІ ст. № 3 гімназія», м. Шпола, Черкаська обл.

Чи можна уявити сучасний світ без літератури? Мабуть, що ні. Адже література – це найкоротший шлях до серця й розуму людини. Так продовжується з найдавніших часів до сьогодення.
Література генерує для суспільства, народу найнеобхідніші для цього часу, а іноді для майбутнього, ідеї, здійснює те, завдяки чому мистецтво стає співзвучним і необхідним епосі. Змінюються часи, соціально-політичні формації, але загальнолюдські цінності: добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда – залишаються незмінними.

Ці вічні поняття письменники різних епох висвітлювали у своїх творах, звеличували людину й засуджували її вади. Література – це та висока кафедра, з якої лине поклик до людської доброчесності.
Якщо автор чутливо і достеменно сприймає дійсність, уміє розтинати болючі нариви свого часу, утілювати це у своїх творах, то ніколи не зникне допитливе, мудре плем’я читачів; повага та інтерес до друкованого слова ніколи не будуть підмінені іншими сучасними засобами інформації.
Сьогодні суспільство неоднорідне у своїх духовних, інтелектуальних потребах, тому попит на твори масової літератури є досить високим. Таку ж гіпнотичну дію на людство мають твори масової культури – «мильні» багатосерійні фільми, нескінченні бульварні романи, примітивні детективи.
Це свідчить про те, що людство, незважаючи на стрімкий технічний прогрес, стає байдужим до високого мистецтва і поступово втрачає морально-етичні ідеали, губиться в інформаційному просторі, де важко відрізнити істинне від фальшивого. Сучасна людина живе ілюзіями, які нав’язує суспільство, на цьому й наголошують теоретики постмодернізму.
…Сучасний літературний процес в Україні сьогодні також розвивається в річищі постмодернізму. Не поступаючись іноземним колегам на літературній ниві, творять такі українські письменники: Юрій Андухович, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Оксана Забужко, Юрій Іздрик, Любко Дереш…
Почесне місце патріарха сучасної української літератури, безперечно, посідає Юрій Андрухович. Саме він дав поштовх розвитку постмодернізму і сьогодні є одним з найвідоміших представників течії, він на передовій сучасної української літератури.
Нас зацікавив Андрухович як письменник і як громадський діяч, адже саме такі яскраві, непересічні особистості й творять новітню історію, роблять передбачення і вказують суспільству правильний шлях. Вони є нашими геніальними сучасниками і пророками, справжніми сміливцями і мудрецями. Досліджуючи творчість Юрія Андруховича, ми зацікавились романом «Московіада» і вважаємо, що цей твір зацікавлює нас, читачів, оригінальним підходом до розкриття теми, неочікуваним переплетінням сюжетних ліній, а ще він заслуговує на особливу увагу літературознавців та критиків.
Щоб донести до читачів задум написаного, митець послуговується багатьма прийомами і засобами, серед яких надзвичайно важливою є мова твору. Тому вирішили детальніше попрацювати у цьому напрямку.
Оскільки постмодерністи змальовують життя найнижчих прошарків суспільства, то вони використовують вульгаризми та нецензурні слова. Такі приклади часто трапляються і в «Московіаді».
Особливим різновидом жаргонізмів є макаронічна мова, тобто слова, які вживаються за мовними нормами автора. Такий приклад ми знаходимо в «Енеїді» І. Котляревського, коли автор змішав українську та латинську мови:
Енеус ностер магнус панус
І славний троянорум князь,
Шмигляв по морю, як циганус,
Атде, о рекс! Прислав нунк нас…
Ю. Андрухович у романі змішує українську з російською. Така мова повніше характеризує героїв та ситуації, в які вони потрапляють: об´яденіє, таваріщ, крєпкий віноградний напіток, мальчик випіл, обкурілся, витащі, нравіцца, коториє, самиє, готель «Маладьожная», за ваше свєтлоє будущеє, дікоізвіняюсь, што скотіна сдєлал тощо.
Досить цікавими в романі є авторські неологізми, їх хоч і небагато, але вони посилюють виразність мови твору, індивідуалізують стиль, безперечно, ці слова варті окремого вивчення, та ми обмежені в можливості звернути увагу на кожне. Для прикладу наведемо кілька: гріховно-розпусний добробут; задирдичити; солодкотривожні забави; розкішно-космічні струмені сліз; попензлюю праворуч; мочиморда; ласощохлист…
Якщо характеризувати слова чи вирази, вжиті в переносному значенні, тобто тропи, то, звичайно, найперше треба відмітити багатство епітетів, серед яких вирізняються метафоричні (весела імперія, багатостраждальна культура, примарне й спокусливе узбіччя, п’яна думка), гіперболічні (безмежна ніч, пронизливі рядки, нелюдська музика, космічна пустка), іронічні (шкаписта молодичка, кепський подарунок, вицвілі барди, облізлі джазмени, лажовий пейзаж), метонімічні (смердючий, проклятий, несправедливий, зажертий Захід, напівголодний і скалічений Схід, струхлявілий московський модерн). За допомогою епітетів письменник влучно дає оцінку героям, предметам, явищам, ситуаціям.
Де ще знайдеш такі витвори: гострі, зубаті фрази; хвацький інкогніто; паскудні, ниці слова; колаптична безвихідь; безглуздий, блазенський монолог; жалюгідні тополі; падлюче тіло; гнітюче, помилкове, гидотне, мерзенне існування; огидні колони; отупіла мовчанка; анемічний огірок; безжальне світло; пожерливий вівтар; знавіснілий дощ; дражливо-солодке передчуття; падлючий вік; карачкувата черешня…
Насамкінець відзначимо, що в українській літературі є такі твори, які можна «розібрати» на цитати (наприклад, послання Т.Шевченка «І мертвим, і живим…»). Спробуємо передбачити, що таке колись станеться з романом «Московіада», адже твір рясніє висловами, які певною мірою можна вважати авторськими афоризмами: «Вірним шляхом ти кульгаєш, товаришу», «Царство йому пекельне», «Конкуренти в любові до ленінізму», «Каналізація людського духу», «Доктори сумління», «Печера з діамантами для диктатури пролетаріату», «Так боїшся гріхів, що грішиш на кожному кроці».
Воістину, убогою мовою так не скажеш!
Художню тканину твору наскрізь пронизує іронічність і пародійність. Майже на кожній сторінці автор виявляє себе майстром вишуканого іронічного письма. Це проступає як в оповідях (історія Новокаїна), в описах, цілих картинах (у пивбарі, у «Закусочной», у кремлівському підземному палаці…), так і в деталях.
Часто автор вдається також до пародійної переробки відомих афоризмів, крилатих висловів, гасел, цитат із творів великих письменників. Іронічність і пародійність дають можливість уяскравити протиприродну потворність зображуваного життя, його карнавальність, а також служать «маскхалатом» для авторської щирості й пафосу (скажімо, іронічно-пародійна постановка проблеми «поет і влада» у розмові головного героя Отто з королем Олельком, його промова у пивбарі тощо).
Роман також насичений ремінісценціями, найчастіше із творів Тараса Шевченка та з фольклору, автор химерно переплітає і сполучує найрізноманітніші стилі, реальне й уявне, повсякденно-побутове й екзотично-карнавальне. Деякі наші спостереження ми узагальнили і систематизували у своєрідній таблиці, яку пропонуємо до уваги.
Висновок
Крім цього, ми впевнено можемо зазначити, що Андрухович виробив своє неповторне світобачення, оригінальний стиль письма, що вирізняє його серед інших авторів, творить власну художню дійсність, цілий світ зі своїми законами, подіями, почуттями, ідеями.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123