This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Мовна особистість. Людина – найвища цінність нашого суспільства

Никитюк Ольга, 13 р., гімназія № 2, м. Чернівці

Стан і становище, у якому перебуває наше суспільство, не можуть задовольняти ні викладачів, ні учнів, ні студентську молодь. Саме доконечною потребою змін на краще викликана широка освітня реформа і загальноосвітньої середньої школи, і вищих навчальних закладів. Основна мета реформування освіти бачиться в мобілізації інтелектуального потенціалу України, активного залучення інтелектуальної молоді до роботи щодо виведення країни з кризи – не тільки до інноваційної економіки, а й до самодостатнього людино центристського суспільства.

Тобто маємо досягти такого соціального стану суспільства, у якому найвищою цінністю є людина, і то кожна. Тому вартість інтелектуальної праці зростає. І зростатиме далі, бо тільки розумна праця, праця інтелектуальна в сучасному світі здатна прискорювати розвиток країни. Соціально-економічний прогрес, передові технології, висока духовна і матеріальна культура, результативна наука, добробут громадян – усе залежить від творчої інтелектуальної діяльності громадян. Праця людини, що пізнала смак інтелектуальної творчості, далеко продуктивніша, ніж того, хто не має такої спокуси, бо розум, знання – це найбільша сила, найміцніша влада і найвища посада.
Інтелектуалізм нації – це колективний розум її представників втілений у мові
Сутність інтелектуальної праці полягає в напруженні розумових зусиль, у проникненні в складності й суперечності, деталі й тонкощі явищ та процесів, подій і фактів. Інтелектуальна діяльність – це, власне, не тільки подолання опору матеріалу пізнання, а й опору душі та власного мислення, суспільних стереотипів і соціальної байдужості, матеріальної скрути й моральної та розумової інертності.
Інтелектуалізм нації – це колективний розум її представників, обізнаність у найскладніших наукових, соціальних, морально-етичних проблемах, це рівень духовного розвитку народу, опертий на міцний грунт національної свідомості, громадянської належності до єдиної держави.
Для цього й середня школа, і вищі навчальні заклади повинні готувати не пасивних спостерігачів, маргіналів, що осторонь очікують добрих умов та великих див, а активних, творчих, високоосвічених і висококультурних діяльних інтелектуалів, здатних і собі знайти місце в житті, і про країну подбати.
Наше суспільство дуже складне. Як відзначають учені, в сучасному українському суспільстві живуть і співпрацюють люди різних психосоціальних типів. Перші – це прихильники тоталітаризму й авторитаризму, що прагнуть твердої руки, порядку часів Сталіна. Щоправда, вони вимагають жорстокого порядку не для себе, а для інших. Самі ж сподіваються на комфортні умови. Другі прагнуть автономії, і тільки для себе, обходять владу та закон, тихенько крадуть, не зважаючи на інших, живуть за принципами «рятуюсь, як можу», «маємо те, що маємо». Треті, що звуть себе «новими українцями», визнають єдиного бога – гроші як мірило й ціну всіх речей, у тому числі й людської особистості.
Проте ці три групи – ні окремо, ні всі разом – не можуть створити суспільство з нормальним життям для всіх без участі основної групи – «само актуалізованих людей у соборному соціумі», людей, для яких власні цінності й інтереси всього суспільства однаково важливі, вони гармонійно узгоджуються. Це ми з Вами такими є і такими маємо бути. Наївно думати, що реалне суспільство складатиметься тільки з соціально активних і відповідальних людей, але в демократичному суспільстві вони мають бути основною консолідуючою силою, повинні нести прапор порядності, людяності, здорового, розумного способу життя.
Лозунг «маємо те, що маємо» замінимо на інший: матимемо те, що хочемо і що зробимо, не будемо вживати як-небудь, а будемо творчо, повноцінно жити.
Для цього треба сумлінно вчитися, натхненно працювати, треба вміти толерантно спілкуватися, слухати й чути, сприймати й розуміти – соратників і суперників, однодумців і опозиціонерів, шукаючи раціональні зерна взаєморозуміння. Для цього потрібно глибоко, ґрунтовно знати сучасну українську літературну мову, бездоганно володіти нею, бо, як державна, вона є основним засобом соціалізації, виховання свідомих патріотів, активних громадян. Українська мова є консолідуючим чинником українського суспільства, основним інформаційним каналом у межах нашого суспільства і репрезентанткою української нації та Української держави у світовому мовному просторі.
Інтелект нації закодований у системі національної мови. Мова – універсальний засіб не тільки спілкування, а всього буття народу з усіма його ціннісно-змістовими і герменевтично значущими ознаками, що формують структуру суб’єктно - суб’єктної взаємодії. Мова містить у собі досвід попередніх поколінь, комплекс соціально та історично виформуваних категорій світопізнання й світорозуміння, таксономування та оцінювання явищ дійсності, систему морально-етичних понять і суспільних орієнтирів. Мова – скарбниця знань. Доступ до якої вільний для кожного. І кожний може скористатися інтелектуальною власністю нації для задоволення своїх потреб у будь-якій ситуації мовного спілкування, коли він виступає в різних соціальних ролях: учень, студент, фахівець, учений, пасажир, інженер тощо.
1. Мова як засіб формування молодої особистості
Особистість молодої людини формується переважно на мові, на її лексико-понятійному арсеналі та її засобами й розкривається як освічена яскрава індивідуальність. Великий український учений О. Потебня писав: «Мовна індивідуальність виділяє людину як особистість, і чим яскравіша ця особистість, тим повільніше вона відображає мовні якості суспільства».
Мова є одночасно явищем індивідуальним і соціальним, обслуговує кожну окрему людину і все суспільство. Вона спрямована як у внутрішній світ людини, її психіку, так і в зовнішній світ природи та людських взаємин. На грунті мови й конкретно-чуттєвого досвіду людина зростає як особистість. Той, хто прагне досягти успіху в житті, «створити себе», неодмінно має використати для цього можливості мови.
Спільна для всього суспільства єдина державна мова дає змогу сконцентрувати інтелектуальний потенціал нації й зробити його могутньою рушійною силою суспільного прогресу.
Мовою єднання й консолідації суспільства на українській землі, в Українській державі є і повинна завжди бути сучасна українська літературна мова, бо це жива мова корінного народу, органічна цій землі й природі, вона має давню історію й славні традиції, великі надбання словесного українського мистецтва.
Міцну й заможну Українську державу побудує нове покоління українців, що матиме високу духовність, тверезий розум, міцну волю і національну державницьку свідомість. Жити в сильній правовій, багатій Україні – це має стати соціальним імперативом української молоді.
Між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мовної культури людини є чітка співмірність і залежність. Спрямованість на інтелектуальне зростання, творчий пошук, духовні устремління у свідомості кожної молодої людини має поєднуватися з внутрішньою потребою інтенсивно вивчати мову, оволодівати лексиконом, виражальними засобами, бо мова є і засобом інтелектуально-культурних досягнень, і способом презентації їх у суспільстві.
Кожна молода людина, плануючи своє суспільне життя, дбаючи про фахове зростання, кар’єру, повинна розробити для себе програму власного мовного розвитку.
Сучасні цивілізаційні процеси, перспективи й умови українського державотворення зумовлюють необхідність реформування освітньої системи на засадах демократизації й гуманізації. У зв’язку з цим зростає роль мовної освіти й мовного виховання.
Українська мова, як і кожна інша, потужністю своєї системи є складником світового мовного простору, частиною смислового багатства всього людства. Це оригінальний національний погляд на світ, той, що і творить, і прикрашає культурну цивілізацію, вміщує й осмислює культурно-історичний досвід народу. Оволодіння повноцінною (а не тільки побутовою чи діловою) українською літературною мовою має стати етичним імперативом кожного громадянина Української держави, бо це шлях до загальнодержавної інтеграції й консолідації громадян. Державна мова формує українських громадян як господарів Української держави, а не внутрішніх емігрантів.
Усі держави дбають про свої державні мови. Польща, наприклад, у якій польській мові не загрожує ні русифікація, ні британізація, ухвалила закон про польську мову як державну й культурну цінність та економічну категорію. Цим законом передбачено, що всі угоди з зарубіжними партнерами укладаються з польської сторони тільки польською мовою, а державні чиновники повинні не просто говорити, а бездоганно володіти польською літературною мовою.
2. Напрямки розвитку сучасної мовленнєвої освіти
У вихованні рис творчої особистості інтелектуальної еліти – професіоналів-пошуковців та формуванні їхньої життєвої стратегії важливе місце займає мовна освіта, мовна культура і мовна поведінка. Сучасна молода людина живе, прагне діяти й спілкуватися в кількох життєвих сферах одночасно:
•    у родинній, де часто спілкування йде «зверху вниз» - повчально з боку дорослих. Засвоюючи мовні стереотипи дорослих, хлопець чи дівчина намагаються з часом вирівняти спілкування, доводячи свою дорослість. Здебільшого це вдається, іноді створюється конфліктна ситуація. Тут важливо, щоб кращі мовні традиції родини й роду поступово осучаснювалися;
•    у психологічній, де мовець шукає сумісності з іншими індивідами й можливості реалізувати свою волю, емоції, інтелект;
•    у соціальній, де мовець здобуває кар’єру і шукає гармонії соціальних відносин, визнання й авторитету, пошани, утверджує себе в соціумі;
•    у навчальній і навчально-професійній, де мовець прагне реалізувати себе як громадянин на рівні виробничих, майнових, економічних відносин, професійної майстерності, а також досягти успіхів у кар’єрі.
У кожній сфері є свої правила і закони мовного спілкування, які має опановувати сучасна молода людина в міру інтелектуального й громадянського зростання.
Формування мовної культури, тобто усного та писемного мовлення, навичок і поведінки мовного спілкування відбувається поступово й неухильно, якщо молода людина свідомо ставиться до вдосконалення своєї мовної особистості й ставить за мету домогтися високої мовної культури. Мовна особистість до досконалості проходить кілька етапів, щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури.
Перший рівень – це рівень мовної правильності. Його здобувають мовною освітою, тобто вивчаючи правила користування мовою, її лексикою, граматичними формами, фонетичним ладом. Тут виробляються орфоепічні й орфографічні, пунктуаційні навички, уміння будувати речення, користуватися ними. Цього рівня мають досягати за час навчання в основній ланці середньої школи всі учні. Проте це далеко не так, тому проблема переноситься у вищу школу. Оскільки це базовий рівень, то практично на ньому все викладання і зосереджується.
Другий рівень – це рівень інтеріоризації, який має засвідчити вміння реалізовувати себе у висловленнях відповідно до власного внутрішнього стану, вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість. Цей рівень також має забезпечувати шкільна мовна освіта, але реально виходить так, що й у вищій школі над ним ще треба працювати.
Третій рівень мовної особистості вчені називають рівнем насиченості. Мовець уже волдіє багатством і різнотемністю мовних засобів – вільно почувається у мовній стихії, має багатий лексикон, опанував жанри і стилі. Це ідеал, якого можна досягти на вершині мовної шкільної освіти, однак вдається це лише окремим учням.
Наступним вважають рівень адекватного вибору. Він характеризується вмінням говорити прицільно, на кожну мовну ситуацію відгукуватися точною мовною реакцією. Це рівень мовної освіти вищої школи. Обираючи вищий навчальний заклад, студент переорієнтовується на такий вибір мовних засобів, який би був адекватний майбутньому фахові.
Найвищими рівнями формування мовної особистості й виявами мовної культури є рівень володіння фаховою метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення) та рівень мовного іміджу соціальних ролей (політика, державця, керівника, ученого та ін.). Усі студенти вищих навчальних закладів України мають прагнути до того, щоб осягти названі рівні володіння державною мовою, бо це одна з основних умов фахового становлення й зростання, успішної діяльності в обраній галузі народного господарства та в суспільному житті.
Питання молодіжної субкультури не можна розглядати як явище маргінальне, окремо від загальнонаціонального розвитку культури і його тенденції в Україні сьогоденній. Безсумнівно, духовне життя молоді є ніби міні-макетом усього українського культурного розвитку, дослідження проблем якого дасть об’єктивний прогноз майбутнього відкриє нам перспективи подальшого буття нашої нації.
В основі лінгво-дидактики визначальним є принцип безумовної і беззастережної пріоритетності рідного слова як єдиної нитки, що здатна зв’язати з усіма іншими мовними системами. Так, не звільнившись від потворного російсько-українського суржика як породження викривлених соціальних процесів, ми демонструємо повну відкритість до нової крайності у сприйнятті світу – американізації, через необґрунтоване запозичення англізмів і вивчення цієї мови у дошкільному і ранньому шкільному віці. Молодь, не опанувавши належним чином рідну мову, із пафосом використовує англійські вирази, і це стало модною тенденцією. З цього приводу наведемо анекдот, у якому на запитання, яка мова найскладніша для вивчення – японська, китайська чи іврит, вірменське радіо відповідає: «Українська, тому що половина самих українців досі не можуть її вивчити».
Культура мовлення – духовне багатство людини. Воно свідчить про розвиток особистості, ступінь прилучення її до духовних надбань рідного народу.
Про нашу мову відгукуються як про мову дуже мелодійну, поетичну, яскраву. Так, славнозвісний російський актор Собінов, коли приїхав 1926 р. на гастролі до Харкова і прочитав переклад українською мовою опери Вагнера «Лоенгрін». вигукнув: «Це звучить зовсім по-італійському: гарно, звучно, високо й поетично». Або інший приклад: 1934 року у Парижі на всесвітньому конкурсі краси мов українській мові за фонетичну розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксичну гнучкість, величезні словотворчі властивості присудили ІІІ місце (І місце – французькій, ІІ - перській).
Замислімося над цими історичними фактами і прислухаймося до свого мовлення. Чи гідне воно таких відзнак і епітетів, чи, може, потребує вдосконалення, збагачення, очищення від суржику. Дехто каже: «Чи не однаково, як я говорю. Головне, щоб мене розуміли». Не однаково. З того, як розмовляє та чи інша людина, можна зробити висновок про її освітній і культурний рівень. Що культурнішою є людина, то розвиненішою, досконалішою є її мова, багатшим лексичний запас. І навпаки, скалічена мова отуплює людину, робить примітивним її мислення. За влучним визначенням В. Сухомлинського, «говорити скаліченою мовою – все одно, що грати на не налаштованій скрипці. Все одно – що з дерева різьбити красуню тупою щербатою сокирою».
3. Шануймо оригінальні витвори рідної мови
Коли в перебігу лексичного відбору чужі слова виявилися переможені власномовними синонімами, треба на це зважати. У сучасній українській мові частіше використовується вистава, а не спектакль, майже зовсім вийшли з ужитку аплодисменти, поступившись оплескам, тож і дієслову сплескувати слід віддавати перевагу перед аплодувати. Шануймо оригінальні витвори рідної мови!
Трапляються особливо кричущі випадки порушення лексичних норм, коли в засобах масової інформації використовують російські слова, сяк-так пристосовані до української фонетики.
Багато матеріалів, що друкуються в пресі, звучать у радіо-й телепередачах, доводиться перекладати з інших мов, зокрема з російської. Переклад, якщо його здійснює майстер своєї справи, збагачує мову новими образами, активізує творчу уяву перекладача, змушуючи його шукати найточніших семантико-стилістичних відповідників до складників першотвору. Одним із джерел збагачення української літературної мови є переклади творів літератур різних народів, що їх здійснили М. Рильський, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Паламарчук, Є. Попович та інші видатні майстри.
Але нерідко переклад стає причиною засмічення української мови. Особливо часто трапляється таке в двомовних (зокрема російсько-українських) виданнях. Коли автор пише російською мовою, а перекладач не завдає собі клопоту заглянути до словника і вживає першого-ліпшого слова, що спадає йому на думку, то читач українського варіанта мусить послуговуватися не літературною мовою, а жарґонно-суржиковим витвором. Те саме чекає й на глядача українського телебачення, коли виголошувані різних програм не читають заздалегідь підготовлені тексти (де теж чимало мовних огріхів), а видають імпровізовані монологи, не володіючи українською мовою як належить.
У двомовних газетах можна прочитати таке: "Зупинився газик із кількома "людьми в штатському"; джерельце було на дальньому від будинку кінці ставка; запитує, чи є там між горами лощина;' Те, по чому ми розбрелися, можна назвати не дуже густим листвяним лісом; можна дістати ще один Ноєв ковчег, де "чисті" й "нечисті" заходяться з'ясовувати відносини тощо.
Основним словом на позначення поняття "такий, що не стосується військових справ" є цивільний: цивільний одяг, цивільне вбрання (див. Словник української мови. Російсько- український словник.) Першим відповідником російського слова дальний в українській мові є не дальній, а далекий. Пор. Дальний Восток - Далекий Схід, дальнебойний - далекобійний, дальновидний -далекоглядний, дальнозоркий - далекозорий тощо. Коли мова йде про відстань між двома об'єктами, краще використовувати віддалений. Поряд зі словом лощина в нашій мові є лощовина, видолинок, виярок. Ліс, у якому ростуть дерева з листям (а не хвойні), зветься листяний.Для називання зв'язків між людьми більше підходить слово стосунки або взаємини.
Отже, в цитованих уривках газетних текстів точніше відповідають лексичним нормам такі варіанти: люди в цивільному, на віддаленому від будинку кінці ставка, чи є між горами видолинок (виярок), можна назвати не дуже густим листяним лісом, заходяться з'ясовувати стосунки (взаємини). Я вже не кажу про правописні помилки типу Ноєв (замість Ноїв) ковчег, Миколаєвич, Андрієвич (замість Миколайович, Андрійович) та ін., якими теж бувають "прикрашені" засоби масової інформації.
При перекладі треба бути уважним, дбати насамперед про дотримання лексичних, фонетичних та інших норм рідної мови. Одні перекладачі ставлять собі за мету обрати варіант, найбільш віддалений від іншомовного. Скажімо, коли Будинок учителя перенесли на вулицю Володимирську (а було те в розквіті застою й "інтернаціоналізації"'), то на вивісці написали російською - мовою: "Дом учителя". Згодом вивіску зукраїнізували, але керувалися принципом найбільшого віддалення від оригіналу. Тепер там читаємо:
"Будинок вчителя", хоч три приголосні поряд дуже суперечать законам милозвучності нашої мови і кожному учневі (принаймні, сумлінному) відомо, що між приголосними слід писати не в, а у. Отже, Будинок учителя, але Будинку вчителя.
Деякі працівники Українського телебачення дуже вподобали слово центробіжний (до центростремительний поки що не додумалися!) і раз по раз повідомляють про "активізацію центробіжних сил", про "посилення центробіжних тенденцй" і под.
Російський науковий термін центробежний (той, що рухається від центру до периферії") утворено від слів центр і бежать (тікати). Протилежний термінологічний відповідник - центростремительньїй походить від вислову "стремящийся к центру". Українська мова для зазивання цих понять має семантичне прозоріші й лаконічніші відповідники відцентровий та доцентровий.
Якщо цього не знають виголошувані текстів, то мусять знати редактори. Нічим не виправдані запозичення з російської мови "почтив пам'ять загиблих; замість очікуваного шикарного пиру ви ризикуєте отримати скромний вегетаріанський обід" редактор мав би замінити сучасними українськими лексемами вшанував, бенкету, які засвідчені вживанням у творах авторитетних українських письменників і зафіксовані в лексикографічних працях. Напр.: "Вшануйте римський звичай, і ніхто вам не заборонить кланятися Богу, якому хочете" (Леся Українка); "Наш весільний бенкет продовжувався без промов і спогадів, більше - з піснями й танцями" (Ю. Яновський); "Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє" (О. Олесь).
Калькування чужих слів як засіб номінації доречне тоді, коли для якогось поняття немає назви в рідній мові. Скажімо, свого часу укр. свідомість, п. здаіасіотозс, рос. сознание, фр. сопзіепсе, лат. сопзіепііа з'явилися як кальки гр. сюнейдесис. Проте бувають випадки, коли калькування спричинено небажанням людей заглянути до словника. І постають покручі на кшталт "діловиробник слідчої комісії". Непотрібний авторський неологізм виник унаслідок калькування рос. делопроизводитель. Але ж в українській мові давно існує слово діловод: "Кропивницький служив у канцелярії діловодом, аж поки не влаштувався в Одесі в театрі" (Словник української мови).
Крім лексичних росіянізмів на кшталт ігрок, упрямий (замість укр. гравець, упертий) деякі газети переводять українські іменники до іншого роду за російським зразком:
«Чого тільки не було на тій ярмарці!»(замість на тому ярмарку).
Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовиів — це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це і є літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок — українсько-російський покруч.
Звичайно, процес взаємопроникнення слів Із однієї мови в іншу — закономірний процес; значна частина слів з однієї мови засвоюється, підпорядковується нормам і стає повноправною лексикою іншої мови. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов.
Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемне, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову, перетворює її на мішанину власних слів і варваризмів — іншомовних слів чи виразів, які не мають права громадянства в літературній національній мові і побутують лише в деяких специфічних соціальних різновидах.
4. Шляхи подолання засміченості мови
Таких слів, що ввійшли до нашої мови непроханими гостями, є багато. Ми настільки звиклися з ними, що часто й не помічаємо, як вони зриваються з уст. Правда, людина, яка стежить за своїм мовленням, за його культурою і чистотою, вживає русизмів менше, рідко хто не вживає зовсім, але більшість мовців, на жаль, не задумується над своїм мовленням, не прислухається до себе, внаслідок чого й виходить макаронічна мова.
Висновки
Отже, мова людська – невичерпна скарбниця, що володіє величезним запасом різноманітних засобів для оформлення думки, реалізації естетичних потреб і естетичних норм. Використовує їх людина впродовж усього свого свідомого життя. Головне – необхідно удосконалювати своє мовлення, не псувати його, не забруднювати відповідною лексикою, що може поставити людину у безпорадну ситуацію.
Погане мовлення – це свідчення невихованості людини, її неосвіченості.
Добре мовлення збуджує бажання слухати співрозмовника, спонукати його брати участь у реалізації мети спілкування.
Таким чином, уважне ставлення до свого мовлення – запорука його удосконалення і проццвітання мовленнєвої ситуації в Україні. Культура мовлення суспільства формується культурою індивідуального мовлення носіїв конкретної мови. Тому кожен з нас має наполегливо працювати над підвищенням якості власного мовлення:
-    удосконалювати навички логічного мислення;
-    вчитися різноманітності мовлення у представників різних вікових, професійних і соціальних груп населення;
-    бездоганно засвоїти лексичні, граматичні, орфоепічні норми літературної мови;
-    володіти навичками відбору мовних засобів.
Сьогодні треба не просто говорити, а говорити добре, красиво, зберігаючи повагу до всіх мов різних народів. А це можливо лише за умови любові до рідної мови. Людина, котра не дбає про рівень культури свого мовлення, байдужа і до мовлення загальнонародного, а мова – це національний скарб. З ним треба поводитися дбайливо.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123