This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Ідея перемоги духа над матерією у прозі-поемі Осипа Турянського «Поза межами болю»

Угорська Юлія, 12 р., гімназія № 2, м. Чернівці

Написати добре – означає не написати нічого зайвого.
Григір Тютюнник

Кожен письменник, певною мірою, зображує у своїх
творах самого себе, часто навіть мимовільно.
Йоганн Вольфганг Гете

«І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю – в країну божевілля і смерті… Хай моє скромне оповідання покладається жалібним вінком на їхню нікому не знану, Богом і людьми забуту могилу!… І коли наша боротьба за волю така важка і кривава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки, бо через сльози і терпіння шлях веде до просвітління: хто боровся, скутий тьмою, тому сонце мрія – мрій?».

Хто нині достеменно знає, кому належать ці, наче обпечені гранню слова, рядки, що, мов смертельні кулі, вціліють у нашу пам’ять, серце, душу, думку? А написав їх письменник Осип Турянський у всесвітньо значимій книзі «Поза межами болю», яку створив 1917 року в Італії і присвятив її дружині та своєму синові.
Але сталося так, що сучасне покоління не знає, не чуло навіть імені цього відомого літератора. І тільки зовсім недавно у шкільній літературі зазвучало вперше це ім’я.
Ідея перемоги духа над матерією у прозі-поемі Осипа Туринського «Поза межами болю»

Критики називали його працю ледь не геніальною, просто-таки дивовижним явищем на ниві людської культури.
Роман Федорів

В духу є свої потреби, як і в тіла.
Жан-Жак Руссо

Справжні поетичні витвори, найглибші порухи помислів і душевних зусиль межують із невідомими, невпізнаними психічними процесами. Ще Платон у діалозі «Іон» підмітив, що самі поети найменше відають, яким способом вони творять. Причини і їхній особливий зміст художньо - образної інформації приховані в сфері позасвідомого. Проте процеси, які виникають в ній, здебільшого мають своє продовження у свідомості і навпаки.
«Поза межами болю» - твір синтетичний, де блискуче злилися раціоналізм, емоційність і образність; твір глибоко соціальний, філософсько-психологічний, антивоєнний; твір - симбіоз прози - фрази, поезії в прозі з безмежною кольоровою гамою.
У передмові до свого твору О.Турянський писав: «Я й мої товариші пали жертвою жахливого злочину… Тіні моїх товаришів являються мені у сні й на яві… Я чудом остав між живими. І в моєму серці плаче жаль і туга за ними». Як зрозуміло, у творі присутній беззастережний, фундаторський біографізм. «Поза межами болю» - це хроніка передсмертних марень, прокльонів, спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від загального каравану: українців Добровського та Оглядівського (сам автор), угорця Сабо, австрійця Штранцінгера, поляка Пшилуського, сербів Ніколіча та Бояні. «Ми тут вже здійснили ідеал братньої прихильності і любові»,- скаже один з героїв, замерзаючи біля вогнища.
«Поза межами болю» - трагічне пророцтво про загибель інтелігентної чуттєвості, яка дає ясне усвідомлення того, що ілюзія життя нерозривні із самим життям, і чиїсь ілюзії, бодай видіння, настільки ж важливі для когось, як саме життя, тому недоторканні, святі. Недаремно Осип Турянський повернувся з війни «диваком», що розгублено й непевно почувався в постапокаліптичному світі («болото, — як він висловлювався, — здорове для легенів, але вбивче для душі»). Коли 1921 року у Відні нарешті вийшла друком його книжка, «невдячний» Турянський влаштував видавцеві скандал через те (а сприймалося, як «лише через те»), що той на обкладинці його книжки (в якій, за визнанням тогочасного критика, не було «ні сліду якоїсь буденної журналістичної тенденції») вмістив рекламу модної кравецької фірми. Свідок того, як вимерзали інші люди — трагічно безшкірі, сприймав цілком узвичаєну суспільством комерціалізацію як цинічне блюзнірство.
А що ж таке існування? За відомим філософами Кантом, Гегелем, це – все суще, все певно існуюче є різними формами існування, яке є складовою частиною матерії. Весь навколишній світ являє собою матерію у її нескінченно різноманітних формах і проявах.
Матерії протистоїть дух – сукупність і осердя всіх функцій свідомості, що виникають як віддзеркалення дійсності, але сконцентрованих у єдиній індивідуальності, як знаряддя свідомої орієнтації насправді для дії на неї і врешті-решт для її перероблення. Дух виникає як явище вторинне порівняно з дійсністю, впливаючи на неї і через громадську практику переробляючи її. Спробуймо простежити, яким чином дух і матерія взаємодіють у творі «Поза межами болю», чи існує між ними зв’язок чи, можливо, боротьба й протистояння?
У «Поза межами болю», як не парадоксально, справа не в сюжеті. Сюжет лише привід для висловлювання, свідчення людини, що пережила апокаліпсис і відчула його кожною клітинкою організму, написане для людей, що пережили кінець світу й навіть не помітили. Адже за великим рахунком автор показав людей, які поза межами болю виживали інакше: замерзаючи від холоду й не маючи чим розпалити вогонь, вони не чіпають скрипки збожеволілого й осліплого від горя Штранцінгера («Те тарахкало придалося б дуже на вогонь...» — шепнув.
В екстремальних обставинах людина здатна проявити надлюдські здібності. У критичних умовах, особливо, де є загроза для життя, люди не відчувають болю, у них з'являється надзвичайна сила, вони рухаються вперед, можуть обходитися без їжі, сну та ще багато іншого. Турянський чітко зазначив, що перемагає людська свідомість над матерією, тобто над навколишнім світом. Ми спостерігаємо два різні стани свідомості: «Свідомість бунтується проти болю й нужденності буття й западає в сон» та «Якийсь могутній дух людини, що крізь нужденність сьогоднішньої хвилі, крізь рани крові, крізь хрести на цвинтарях, крізь темряву безконечних засвітів бачить сонце майбутніх поколінь». Сама свідомість – відношення «Я» до предмету, яка є підсвідомою духовною формою життя людини, присутня не у всіх.
У кожного з сімох учасників у двобою зі смертю була власна життєва дорога, але безжальний вихор війни перетнув їхні долі, і тепер, коли «ніхто й нічо не відзивається на голос болю і туги їхнього серця» раптом ніби саме собою назріває страшне рішення: хтось із них мусить померти, а решта розпалить вогнище з його вбогої одежини й таким чином урятується. Добровський зауважує: «Прокляте те життя, в котрому слабкий мусить згинути, щоб дужчий міг жити».
І це стосується не лише їхньої ситуації, це проектується на весь недосконалий світ, що може кидати цілі народи у війну, ввергати їх у коло насильства не заради захисту власної домівки, а заради амбіцій великих можновладців.
Щоб зігрітися, колишній аранжер світських балів Добровський влаштовує химерні й жахливі за своєю суттю танці з уявними «дамами», це дає змогу уявити себе в минулому, віднайти ті острівці, за які гарячково чіпляється свідомість на межі божевілля. «Усміхнувся, як усміхається смерть», і запитав: «Невже ж ми останні на забаві… Невже нам гулять без дам… А ми тут гуляємо, щоб наше життя назад вигуляти!» Шалений танець найслабішої тіні наче заразив других». Цей дивний танець забирає останні сили, а разом з ними і життя молодого хлопця Бояні. Та завдяки його смерті шестеро тих, хто лишився, мають бодай мізерний шанс вижити. «Вони стягнули з трупа товариша убрання й розпалили вогонь…». Голод діймав кожного, проте спроба їсти людське м’ясо нічого не дала: кожен волів померти, але не стати людожером. Навіть у такій ситуації людський дух узяв гору над неміччю людської плоті.
Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові: мовчазний сліпий Штранцінгер у відчаї і з бажання віддати останнє спалює у вогнищі свою скрипку («Оця скрипка — це його очі»); Сабо рве банкноти, що їх підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші; Оглядівський (оповідач) марить дружиною і синочком; Добровський (колишній організатор світських біля вогнища по - філософськи зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми».
Осип Турянський через увесь твір проводить ідею протесту проти війни: «Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!». Можливо, тоді все на світі стало б інакшим, добрішим: «Тоді боги стали б людьми, а люди братами». Як докір усій спільноті людей звучить авторське питання: «Навіщо ми, люди, вбивали людей?».
Далі автор веде своїх героїв стежкою символів. Семеро військовополонених побачили на дорозі знак хреста: «Товариші, - шепотів Ніколич, - подивіться там… на цю дивну тінь на нашому шляху… шлях і тінь поперек… це хрест… великий, могутній хрест…». З тієї миті почалось їхнє «розп’яття на хресті», яке тягнулося стільки ж, скільки мучився Христос, приблизно три години. Підтвердження цієї думки знаходимо і у Р.Плена: «Подія, змальована автором, відбувається на протязі не більше трьох годин». За цей короткий проміжок життя кожен відчув муки Христа на собі. Увівши символ хреста, автор показав, що давня феєрія із розп’яттям Ісуса Христа – це сценарій, який може проходити людина і в земному житті, усвідомлює вона це чи ні. Сценарій, у якому дух стане вище матерії…
Душевні переживання свого героя Турянський описує як боротьбу свідомого й несвідомого. «Притемненій свідомості поета являється привид його дружини й сина, і коли всі його товариші з байдужістю вмираючих застигають, його дух у безмежній тузі за життям і сонцем затримує в тілі останню іскру погасаючого життя й таким чином передуховлена воля до життя виходить переможцем із безодні буття».
Своєрідним кульмінаційним моментом книги є виграна-виспівана «Пісня вічності», хоча скрипка-пісня прощалася з життям і словами, промовляючи, ридала:
…І даремно дух людини
Тисячліття важко б’ється
Джерело буття добути,
Правду й щастя відслонить.
І притемнений зневір’ям,
Важко ранений безсиллям,
Горді крила опускає
І на землю вниз паде.
І сміється дико злоба,
Тьмою землю оповила,
Самолюбство і жадоба
Там на брата гострить ніж.
 Стогнуть гори, стогнуть доли,
Кров і сльози морем ллються,
І не дух тьму роз’яснює,
Лиш кривавий блиск гармат.
В крові тонуть міліони,
Міліони душ невинних,
І даремно б’є об небо
Плач, розпука вдів, сиріт.
Де ти, людський духу вічний?
Глянь, покинули боги нас,
Із людства сміються гумно
Громами із чорних хмар!...
Висновки
Як і всяке визначне мистецьке явище, твір «Поза межами болю», попри свій загальнолюдський, спрямований в майбутнє зміст, є своєрідним ідейно-політичним документом своєї епохи. В ньому відображено проблематику кінця світової війни і перших повоєнних років, коли передова частина європейської інтелігенції досить чітко усвідомлювала собі, яким нечуваним злочином проти людства була розв'язана війна. Тому цей твір так довго замовчували.
О. Турянський виступив проти війни з усією переконаністю інтелігента - демократа, що вийшов із селянської маси, яка найбільше потерпала. Він і сам був не тільки учасником війни, а й зазнав жорстоких випробувань. Звичайно, письменник не мав тоді послідовних переконань, але все ж він розумів, що війна — це не результат непорозуміння між урядами окремих держав, а закономірний наслідок розбійницького ладу.
 «Поза межами болю» - це твір для всіх і для кожного. Це поезія, що тягне за собою усвідомлення людяності, поезія, що переповнює береги золотом проміння, поезія, яка возвеличує людський дух.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123