This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Функції пейзажу в «Легендах старокиївських» Наталени Королевої

Безсмельцева Юлія, Вощана Марія, м. Дружківка, Донецька обл.

«Найекзотичнішою постаттю в українській літературі» В. Шевчук назвав Наталену Королеву. Не українка за походженням і освітою, вона серцем і душею прилучилась до української культури. У цьому році виповнюється 125 років від дня її народження. Хоч про творчість Наталени Королевої написано немало, все одно її твори залишаються маловідомими для простих українців.

Прикро… Адже творчість письменниці цікава читачеві, особливо тому, «який шукає в літературному творі не тільки цікавого змісту, але й ідейної глибини та підходить до нього з виробленим мистецьким смаком».
Ми зацікавилися творчістю Наталени Королевої, а особливо її «Легендами Старокиївським», у яких відображено давньоукраїнські мотиви. Читаючи легенди, ми стали помічати, що письменниця використовує в них описи природи, які виконують різні функції.
Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена де Кастро Лачерда Медина-Селі Дунін-Борковська народилася 3 березня 1888 року в монастирі Сан-Педро де Карденья біля міста Бургас у північній Іспанії. Мати новонародженої, юна спадкоємиця старовинного іспанського аристократичного роду Лачерда Марія-Клара, померла через декілька годин після пологів. Батько, польський граф Андріан-Юрій Дунін-Борковський займався археологією й історією, жив переважно у Франції. Родовий маєток його матері Теофіли з литовського роду Домонтовичів знаходився в селі Великі Борки на Волині. Наталену одразу після народження взяла до себе Теофіла, у якої вона жила до п’яти років. Після смерті бабусі дівчинку забрав до Іспанії материн брат Еугеніо, старшина королівської гвардії, згодом католицький священик. Там нею також опікувалася тітка Інеса. Наталену віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона пробула майже дванадцять років. Тим часом батько одружився вдруге з Людмилою Лось, що походила зі знатного чеського роду та мала маєток у містечку Красне біля Львова. Нам вдалося створити родове дерево сім’ї.
Восени 1904 року сімнадцятирічна Наталена приїздить до Києва, де оселилися батько та мачуха. На цей час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську мови, з дитинства трохи пам’ятала українську й польську. У сім’ї розмовною мовою була французька. У Києві Наталена брала уроки музики в українського композитора Миколи Лисенка. На пам’ять він подарував їй невеличку музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з надписом «Моїй учениці».
Графська родина перебралася у Санкт-Петербург. У Петербурзі дівчина навчалася в археологічному інституті, закінчила його, одержала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини, потім займалася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі й Варшаві.
Але дівчині хочеться попробувати себе в новому амплуа. Вона вступає до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом укладає контракт і стає зіркою сцени. Але через слабке здоров’я театральна кар’єра Наталени не вдалася. Вона багато подорожує.
Улітку 1914 року Наталена одержує звістку з Києва про те, що її батько важко хворий. Вона залишає роботу в Парижі та їде до Києва – до батька, який невдовзі помирає. Через декілька тижнів починається Перша Світова війна. За Наталеною було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати за кордон, вона стає сестрою милосердя. Майже три роки пробула Наталена на війні, одержала солдатський хрест «За хоробрість».
У 1918 році Наталена знайомиться з Василем Королівом-Старим, редактором видавництва «Час» і журналу «Книгар», у минулому – членом Центральної Ради.
У 1919 році Наталена разом із мачухою записується в групу чеських репатріантів і виїжджає до Львова. Але тут мачуха захворіла й померла. Наталена ледве добралася до Праги, де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустрілася з Василем Королівом-Старим. Письменник, політик, етнограф, він мав великий вплив на Наталену. Вони одружилися, придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельнік біля Праги. Під впливом письменника Наталена почала писати твори українською мовою. Він був першим критиком і редактором україномовних літературних спроб Наталени.
У 1921 році у віденському українському тижневику «Воля» було надруковано перше оповідання українською мовою «Гріх (З пам'ятної книжки)». З того часу понад двадцять років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські, українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, вміщували її твори. Книжки, які виходять у середині 30-х на початку 40-х років, принесли їй широке визнання.
У 1941 році, після чергового допиту в гестапо, помер В. Королів-Старий. Наталена Королева все подальше життя присвятила літературній праці.
У 1943 році Наталені вдалося завершити і видати свою книгу «Легенди старокиївські». Після цього літературну діяльність довелося поступово припинити. Вона – жінка незвичайної долі та письменниця з незвичайним даром – виявилася незатребуваною в СРСР. Усі її намагання звернутися в Інститут літературі ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР видалися марними – Наталену Королеву просто ігнорували.
Останні роки життя письменниці довелося заробляти на життя приватними уроками французької та іспанської. Померла Наталена Королева 1 липня 1966 року в Мельніку.
Нашу увагу привернув цикл «Легенд старокиївських», в яких відображено давньоукраїнські мотиви. У вступі до видання письменниця зауважує, що не варто шукати в них «строгої» науковості, свої творіння називає квітками, виплеканими садівниками «мрією», «любов’ю”.
Написанню циклу передувала довга й копітка робота, вивчення біблійної, античної міфології, легенд старокиївських. Цикл складається з 25 легенд, їх традиційно поділяють на три тематичні пласти: легенди скіфські, легенди княжої Русі, легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем.
У творах циклу письменниця звертається до відомих легендарних постатей – засновників Києва – трьох братів Кия, Щека і Хорива і їх сестри Либеді, князів Аскольда, Володимира, Михайлика, Ярослава, княгині Ольги, Кирила Кожум’яки. Історичні реалії вдало поєднуються з фольклором, художнім домислом. А щодо пейзажів, то їх у циклі достатньо. Візьмемо для прикладу легенду «Володимирове срібло», яка починається пейзажем «Під молочно-білим небом нерухомо стерпло Чорне море. Немов виріклося назви своєї – лежить, мов дошка каламутно-безбарвна. Безсоняшний паркий день випив фарби та сяйво з неба і з моря, а натомість кинув сіру мерлу спеку». Як бачимо, авторка змалювала звичайний пейзаж, використавши порівняння «мов дошка», епітети «каламутно-барвна дошка», «паркий день», метафори «день випив фарби та сяйво з неба і з моря, а натомість кинув сіру мерлу спеку», але щось насторожує, щось викликає тривогу, бо «такі умертвлені млявою дні віщують землетрус чи хуртовину». У вищезгаданому творі пейзаж виступає як паралель до думок і переживань героїв твору, які бояться, що боги помстяться за зраду Володимира.
А в легенді «Свангільд-князівна» читаємо «…Задивилась в білу імлу за сніговими просторами…». Як відомо, білий колір є холодним, а використання сполучення «біла імла» підкреслює драматизм подій. І навпаки, у цій же легенді знаходимо інший пейзаж: «В іншій землі, між світло-зеленими лісами, на квітчастих луках, прорізаних блакитними стьожками потоків і веселих річок. Там не чорні круки, а срібнокрилі лебеді мерехкотять своєю теплою біллю в усміхнених, блакитних гомінких водах. Там тепле, тремтяче повітря, повне барв, просякле медом і стиглими овочами, що все дзвенить і грає пташиним співом». Ми бачимо, що другий пейзаж – мрія князівни, передає внутрішній стан героїні, а використаний у ньому білий колір уже теплий. Отже, у цих уривках пейзаж розкриває особистість героя.
Іншу функцію виконує пейзаж у легенді «Михайлик»: «Над містом тиша стояла, як над мерцем перед погребельною годиною… А на небі – сонячне світло померкло. Вітер зірвався, куряву збив. Завили пси, схарапудились коні. Птаство літає без пуття…». Вважаємо, що цей опис природи посилює звучання твору, підкреслює драматизм подій.
Також пейзаж, який підкреслює драматизм подій знаходимо в легенді «Перунове прокляття»: «З-за хмар обережно виглянув край місяця. Співчутливо торкнувся прохолодою свого срібла чорних ран лісової світлини. Перечекав хвилину за легенькою хмарою. І, заспокоєний безлюддям і тишею, виплив цілковито-повновидий і блідий. Та й замер нерухомо, болісно здивований довершеним ділом знищення. Рясним віттям крилатого дуба, промінь продерся аж до лапатої рослини, що непорушна лишилась у прим’ятій траві». У цьому описі Наталена Королева звертає увагу читача на художні деталі, які свідчать про драматизм подій.
Пейзаж активно використовувався письменницею як необхідна складова сюжету художнього твору. Між пейзажем і сюжетом простежується взаємозалежність: образи природи впливають на висвітлення подій, їх хід і розвиток, і навпаки, хід подій впливає на особливості сприйняття зображених картин природи.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123