This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Етимологія і словотворення полтавських топонімів. Особливості топонімічної системи Полтавщини

Гузевська Любов, 18 р., Національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка, м. Полтава

Топонімічна система Полтавщини складалася в процесі багатовікового розвитку численних племен і народностей, історична доля яких була пов’язана з районами Східної та Середньої Європи. Археологічні знахідки вказують дослідникам на доісторичні зв’язки нашого краю з Правобережжям і Прибалтикою, Волго-Окським басейном і районами Сходу.

Історикам відомо, що на території сучасної Полтавщини знаходилися давньоруські поселення, які весь час зазнавали жорстоких нападів із боку хозар, печенігів, половців, “чорних клобуків” та ін. За період татаро-монгольської навали зберігаються скупі дані про населені пункти нашого краю. Але, починаючи з першої половини XIV ст., до нас знову доходять час від часу окремі розрізнені й часто суперечливі відомості про життя на цій території, про той чи той населений пункт. Учений О.Стрижак доводить нам, що вперше після татаро-монгольської навали в 1320 р. на Посуллі згадуються Глинськ і Лохвиця ; у кінці XIV – на початку XV ст. на Сулі – Сокнятин, Синеч, Грошин, Ромен, Ворона, Сал та ін.; на Пслі – Омелники, Городище, Лошиці, Жолваж і т.д.; з епохою Вітовта пов’язують існування Сніпорода, Полтави, Глиниці, Кременчука.
Система назв населених пунктів Полтавщини XIV–XVI ст. включає до свого складу ряд груп, що склалися відповідно до місцевих суспільно-історичних та природних умов. За мовною належністю топонімічні назви Полтавщини можна розподілити на слов’янські та іншомовні. Останні за походженням переважно іранські, тюркські (в назвах рік, озер та інших географічних елементів Полтавської області зустрічаються слова ірано-осетинського походження).
Однак деякі назви під впливом народної етимології змінили свою форму й за походженням перебувають на межі двох мов. Отже, питання про мовну приналежність багатьох топонімів нашого краю серед дослідників до сьогодні залишається дискусійним, особливо це стосується тих назв, які не мають документальних підтверджень.
Топоніміст О.Стрижак при вивченні топонімічної системи Полтавщини пропонує семантичну класифікацію (на його думку, найдоцільнішу на даному етапі) і розподіляє всі назви поселень на дві групи:
1)    відономастичну, яка включає до свого складу відантропонімічну (похідні від особових імен) і відгідронімічну (похідні від річкових назв) підгрупи;
2)    відапелятивну (похідні від загальних назв).
Найпоширеніший спосіб словотворення відономастичних та відапелятивних назв Полтавщини – суфіксальний. Виявляється, що суфікси досить точно можуть підказати нам час появи тої чи тої назви. Так, суфікс -л активно діяв до XII ст., а суфікс –к (а) проявляється у великій кількості назв, починаючи з XVI ст. Значна частина топонімів утворена лексико-синтаксичним способом і способом складання, а також переходом вільного синтаксичного словосполучення в лексичне. Деякі назви наших поселень сягають таких віддалених часів і є уламками таких давно зниклих мов, що годі й сподіватися на їхнє остаточне й імовірне розшифрування. І тоді доцільно звернутися до легенд і переказів як джерела народної етимології.
Назви відономастичного (відантропонімічного і відгідронімічного) походження
Великий науковий інтерес мають топонімічні назви відантропонімічного походження, тобто утворені від особових імен. Дослідникам відомо, що багато назв сіл і міст походить від прізвищ перших засновників або власників. Твірними стають й імена засновників населених пунктів. Топоніміст А.Коваль пояснює нам, що прізвища та імена першопоселенців в ролі топонімічних назв під впливом суфіксів зазнавали змін, причому суфікс мав певне значення. Суфікс -ів у назвах, утворених від прізвищ, так само поширений, як і в назвах, утворених від імен, бо він чітко вказує на власника, закріплює його прізвище за поселенням. Пізніше назви, що з’являються, ускладнюються суфіксом -к(а). Таким чином, такі суфікси, як -ів, -ів-к(а), -к(а) проявляються в найменуваннях поселень на позначення присвійності. Суфіксальний спосіб є найбільш продуктивним способом творення назв.
Саме так, на наш погляд, утворився топонім Карлівка на Полтавщині: Карл Карлів Карлівка. Оскільки чоловіче ім'я Карл не характерне для наших предків-слов’ян, то, імовірно, першим поселенцем був іноземець (8‒12 жовтня 1731 р. ‒ дата однієї з найперших, достовірних, документально підтверджених згадок про слободу Карлівку). Такий спосіб словотворення мають полтавські топоніми: село Решетилівка, яке походить від прізвища козака Решетила (Решетило Решетилів Решетилівка); назва полтавського сучасного мікрорайону Горбанівки, твірною основою якого є прізвище козака Горбаня (Горбань – Горбанів - Горбанівка); Огнівка – від прізвища реальної особи, пана Огнєва. Назва міста Зінькова, яке вперше згадується 1604 р., на нашу думку, теж утворилася суфіксальним способом: Зіньків Зінько (Зіновій). Так, за легендою, наведеною в книжці І.Головченка та О.Мусієнка “Чорне сонце”, назва міста походить від імені отамана Зіновія (Зінька) Безрідного, який на старості літ осів тут і заснував хутір на березі Ташані. Ойконім Чутове утворився, як вважають дослідники, від прізвища Чут, яке зустрічається в багатьох документах: “ліс Чута біля Новомиргорода”, “Чута – наказний домонтовський сотник ХVIII ст.”, “полтавський дворянин Чут”.
Селище Диканька засноване вихідцями з Правобережжя, утікачами від утисків польської шляхти. Уперше згадується в документах 1658 року. В.Жук на підставі своїх досліджень вважає, що “Дикань” похідне від тюркського “декхан” — “землероб”, оскільки в XV столітті ці землі дісталися татарському мурзі Лексаді Мансурксановичу — майбутньому князеві Олександру Глинському. Кажуть, що триста років тому це був маленький хутірець серед дикого лісу з вікових дубів, – тому й Диканька. Проте більш вірогідне походження від прізвища Дикань або Дикий, оскільки такі прізвища трапляються й досі. Диканька Дикань.
Назви поселень, утворені від прізвищ у формі множини, свідчать, що першопоселенцями були члени великої родини або кілька родин з одним прізвищем. Саме так утворилося на Полтавщині село Білики і полтавські мікрорайони: Павленки, Браїлки, Половки, Гожули, Жуки. Від козацьких старшин з роду Павленків бере початок топонім мікрорайону Полтави — Павленки. Краєзнавець В.Мокляк, вивчаючи архів Полтавського козацького полку, зазначає, що було знайдено документ “Опис дворів і містечок Полтавського полку”, датований 1748 роком, у якому є такий запис: “На Київськів вулиці під №29 був будинок полтавського купця Осипа Павленка”. Назва Браїлки утворилася від прізвища полкового осавули Браіла (Браілка), який був полтавським городовим отаманом у 1660-1670 рр. За свідченням корінної полтавки Любові Михайлівни Голікової, у роки встановлення радянської влади жив у Полтаві активіст-більшовик Половок, виступи котрого пам’ятають старожили. У 1919 році його закатували денікінці, а в 1936 році іменем Половка було названо одну з вулиць мікрорайону, пізніше стали називати Половками й мікрорайон.
Село Гожули, що в передмісті Полтави, назване від прізвища першого поселенця Гуджула. Можливо, прізвище утворилося від слова гудж “вузол” чи “ґудзь, ґудзик”, “вузол на линві, нитці”. Може, хтось із далеких предків виробляв зі шкіри ґудзики. Прізвище Годжуленко зафіксовано в Полтаві 1767 року. Крім того, в “Актовых книгах” знаходимо “дід Гудз”. Отже, топонім Годжули, імовірно, виник від особової назви Гуджул. Наявність однозвучних кількох прізвищ може бути переконливим доказом того, що топонім утворений від прізвища. Є підстави твердити, що Дем'ян Гуджель, який звався ще як Гудзель, Годзоль навіть Гуджоль, походив із козацького роду і за часів Богдана Хмельницького ввійшов у когорту полкової старшини (I раз – 1661 – 1664 рр; II – 1668 р.; III – 1672 – 1674 рр.).
Назви водних об’єктів та об'єктів, пов'язаних з ними, – місць переправ та шляхів – дуже часто стають вихідними пунктами для топонімів. Саме так утворилася назва міста Полтави. Першу згадку про Лтаву як поселення датовано 1173 роком на сторінках давньоруського літопису “Повість минулих літ” Іпатіївського списку. Саме влітку того року новгород-сіверський князь Ігор Святославич, об’їжджаючи межі своїх володінь у Середньому Поворсклі й очікуючи на половців, звернув на південь у степи й “пєрєъха Въросколъ оу Лтавы”. На думку більшості дослідників, ця Лтава й була Полтавським давньоруським городищем. А в першій половині ХV ст. воно вже згадується під нинішньою назвою – Полтава. В інших літописах того часу Полтаву називають ще Олтавою. Науковці вважають, що ця назва пішла від назви Лтави чи Олтави – лівої притоки Ворскли, де спочатку виникло поселення. “У літописних гідронімах Лтава (Олтава) і Лто (Олто) один слов’янський корінь -Олт-, що ототожнюється з праєвропейською неозначеною формою дієслова ele “текти, пливти, лити”. Отже, ойконім Полтава міг утворитися від назви річки Лтава (Олтава) за допомогою префікса по-”. Дослівно: “Полтаві”. Робилися спроби вивести назву “Полтава” від слов'янського кореня “пьльть”, “пьлоть” (українське “плетінь”, “ліса”, “огорожа”). Знаходячись на межі з Диким полем, воно було плотом.
Існують й інші гіпотези щодо походження назви “Полтава”. Так, полтавський дореволюційний історик Л.Падалка, заперечуючи сам факт існування Лтави як слов'янського поселення всередині “дикого поля” та можливість розглядати По- як префікс у слові Полтава, запропонував свою етимологію. Він дійшов висновку, що назва міста має скіфсько-сарматські корені. Ураховуючи те, що скіфи й сармати панували на нашій території протягом багатьох століть, із VІІ-VІ століття до н.е до ІІ-ІІІ століття н.е і залишили на українській землі майже 600 різних геофізичних назв. Імовірно, що Лтава, Олтава (ще Ултава) індоіранського походження. Серед східних народів слова “ол”, “ола”, “ул”, “ула” означають “місто”, “поселення”, “вершина”, “крутий берег”. Слово ж “таві” в грузинській та осетинській мовах (а осетини є нащадками скіфів і сарматів) означає “виток річки”, “вершина”. Дослівно в перекладі на нашу мову ця назва може означати: “поселення (місто) біля витоку річки”, “поселення на горі”.
Ойконіми відапелятивного походження
Козацьке село Крутий Берег, засноване у трьох верстах від Полтавської фортеці, відоме з ХVІІ століття. Назва села, на наш погляд, утворилася від словосполучення, яке вказує на місце розташування населеного пункту(село Крутий Берег знаходиться на березі річки Ворскли). У “Словнику української мови” (в 11 томах) так трактується значення слова крутий: дуже вигнутий, не поступовий (про поворот річки).
Селище Лісок розташоване на лівому березі Ворскли.Оскільки парки й сади становлять значну частину площі селища, то припускаємо, що свою назву Лісок отримав за велику кількість дібров: Лісок ← ліс.
Назва сучасного полтавського мікрорайону Левада утворилася від загального слова левада, що має таке значення: присадибна ділянка землі із сінокосом, городом та плодовими або іншими деревами. Як топонімічна одиниця це слово стало функціонувати через перенесення значення. Спосіб словотворення топоніма Левада – лексико-семантичний.
Миргород – одне з давніх поселень на Лівобережній Україні, засноване в XII-XIII століттях за часів Київської Русі як сторожовий пункт східної окраїни давньоруської держави. За “народною етимологією”, це було зручне місце для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами – звідси начебто і назва “Миргород”. На фоні ряду Новгород, Білгород, Вишгород, Звенигород тощо таке припущення здається ймовірним, але в районі безперервних битв, яким була Полтавщина XIV-XVI ст., епітет мирний звучить неправдоподібно. До того ж назви типу Мирне, Мирнопілля, Мирнівка, Миролюбівка та інші досить пізнього походження. “З нашого погляду, це назва відономастичного утворення; для неї ряд будуть складати такі назви: Мирогоща, Миротин, Мирків, Мирин, Мирів, похідні від Мирогост, Мирослав, Мирота, Мирко, Миръ. Миргород від Мирь (<Мирjь) – городъ ”. Отже, ойконім Миргород утворився лексико-синтаксичним способом: Мирь і городъ.
Історія виникнення топонімічних назв селищ навколо Миргорода тісно пов’язана із становленням українського козацтва (Миргород — полкове місто козацтва). Назва села Черкащани походить від ойконіма Черкаси (черкасами в XVII ст. називали козаків, узагалі українців). Села Запорожці, Кошове пов’язані з історією запорізького козацтва. Нині в сучасній українській мові немає слова “черевки”. У давнину ж так називали своїх дітей, нащадків. Звідси пішло й прізвище Черевко і назва села Черевки. За особливостями ландшафту одержали назви села Солонці, Глибоке, Осове, Підгора, Підруда, Байрак, Безводівка, Хомутець, Грем’яча. Село Єрки назване за особливістю рельєфу. Назва Слобідка означає “невелика слобода”. Слободами називали поселення, жителів яких позбавлено тих чи тих повинностей. На Миргородщині надзвичайно поширені географічні назви тюркського походження. Тюркомовне походження мають назви Булуки, Байрак (у перекладі означає балка, лісок у яру). Імовірно, назва Сорочинці теж відноситься до цієї групи топонімів. Із степів часто робили набіги кочівники. Представників багатьох кочових народів, які сповідували іслам, східні слов’яни в середні віки йменували узагальненою назвою — сарацинами, сарачинами. Очевидно, звідси — Сарачинці, потім — Сорочинці. Поширена серед місцевого населення також легенда, ніби Сорочинці заснували сорок ченців, які втекли з пограбованого татарами монастиря.
Назву селища Опішні, відомого приблизно з XII ст., пов’язують із покладами гончарної глини – опоки. Є й інше тлумачення слова опока – “підвищена місцевість”. За переказом, назва селища Шишаки ( відомого з початку XIV ст.) походить від шишкуватих горбів, на яких воно лежить.
Перша згадка про місто Гадяч зустрічається в переписах польських королівських маєтків ( перша половина XVII ст.). Народні перекази свідчать, що колись місто звалося Гадюче, бо лежало в низькій вологій місцевості, де водилося багато гадюк. Проте в записах маємо трохи інші назви: городище Гадское (Гацкое), Гадичье городище. Більшість дослідників схиляється до думки, що в основі назви – давнє слов’янське слово “годяче” ‒ “таке, що годиться”, “гарне, зручне для життя й оборони місце”. Хоч існує й інша думка: назва міста походить від прізвища власника Гадич.
Одним із найстаріших поселень на Полтавщині є місто Лубни, засноване Великим князем Київським Володимиром Святославичем у 988 році на честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища Верхній Вал). Місто вперше згадується в літописних джерелах 1107 р. Початкова назва - Лубьно чи Лубно – походить від найменування лісових матеріалів. Зроблені спостереження дають можливість зробити висновок, що етимологія полтавських топонімів пов’язана з історією рідного краю, традиціями населення, географічним положенням місцевості, спорідненістю мов, з особливостями ландшафту.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123