This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Біблійні мотиви творчості Костянтини Малицької

 Маслюк Наталія, 15 р.,гімназія ім. Д. Бахматюка, м. Калуш, Івано-Франківська обл.

Вступ

Надзвичайно актуальною є проблема функціонування біблійного сюжетно-образного матеріалу в українській літературі, звернення до якого має давні та глибокі традиції.
Ще в 1918 р. М. Бердяєв, розглядаючи діалектику національного та загальнолюдського, підкреслив, що «мрія про людину і людство, відірвана від усього національного, є жадобою погашення цілого світу цінностей і багатств.

Культура ніколи не була і ніколи не буде абстрактно-людською, вона завжди конкретно-людська, тобто національна, індивідуально-народна і тільки в такій своїй якості буде підніматися до вселюдськості…
В умовах становлення національної системи освіти України зростає потреба у відродженні традиції українського християнського виховання як духовно-морального джерела формування особистості, ефективного засобу формування національної свідомості, утвердження норм і цінностей української ментальності.
Найбільш дієвим, ефективним помічником у цьому є література письменників рідного краю. У когорті письменників-краян помітний слід залишила Костянтина Іванівна Малицька (1872-1947 рр.). Ім’я її стало відомим та не в такій мірі, як вона на це заслуговує. Літературні праці письменниці розпорошені по сторінках періодичних видань. З 1896 року друкується в журналі «Дзвінок» під псевдонімом Растик, що маловідоме читачеві.
К. Малицька належить до письменників, що не тільки оспівують та вимріюють життя, але творять його та відгукуються на всі події словом та ділом. Вона належить до тих письменників-громадян, що стають до роботи при кожній потребі, із думкою, «що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати отвіт».
Ми знаємо Костянтину Малицьку – Віру Лебедову, Растика, Стефана Горського – як улюбленицю маленьких читачів, як незрівнянну виховницю, що з ранніх літ різьбила характери дітей, як невтомного будівничого життя українців, повного запалу й віри в успіх роботи, як непохитного борця за права людини на всіх відтинках боротьби (за мову, за школу, за право на землю, на вільний вибір, за навчання українців у ВНЗ). Мало знаємо її як гумориста, що сміється з наших дрібних і великих хиб. Не знаємо тільки її власних радощів і смутків. Чому? Бо ставила на перше місце проблеми ближнього, його добробут, як учить Біблія. Своє знайомство з Біблією, текстами К. Малицька почала дуже рано.
Народилася письменниця 1872 року у селі Кропивник, тепер Калуського району Івано-Франківської області, як і автор цього дослідження. Батько її, отець Іван Малицький був священиком, а мати – Олена з Гетьманчуків походила теж зі священичого роду.
Найбільш відомою є її збірка оповідань для дітей «Малі герої». Ці «малі герої» цікавили не одне покоління. Любити людей і вміти жертвувати собою для загального добра – це провідна ідея творів Костянтини Малицької. Вищезазначена ідея співзвучна з Божою заповіддю: люби ближнього свого, як самого себе. Крім «Малих героїв» вона створила для дітей веселу книжку «Чистенький і Юрза-Мурза» (Львів, 1932). Не можна обминути і її дитячих сценок релігійних мотивів: «Вифлеємські діти», «Святий Миколай», «Під нову зорю». Значну частину творчості К. Малицької займають легенди з життя святих. Біблійні мотиви приваблювали її творчу натуру, допомагали у письменницькій, педагогічній, громадській праці.
Усе свідоме життя К. Малицька присвятила вихованню гармонійної людини. Задля неї творила. А що зробили ми не тільки для увіковічення її пам’яті, а й для того, щоб творчість письменниці була знаною серед широкого читацького загалу? Майже нічого. Актуальність нашого дослідження: привернути увагу сучасників до високоморальної творчої спадщини нашої краянrи К. Малицької.

Розділ 1. Теоретичні та історико-літературні аспекти вивчення нового заповіту у світовій літературі

Для багатьох поколінь діячів світової літератури християнство служило культурно-історичною основою та життєво-практичним критерієм буття. Євангельський сюжетно-образний матеріал у різних формах активно використовується кінематографістами, композиторами, художниками, скульпторами, письменниками.
Мова кожного виду мистецтва встановлює свої обмеження в осмисленні використовуваних канонічних структур, та в даному випадку весь матеріал об’єднає прагнення авторів «оживити» євангельські теми, показати їх неперехідну чарівність і людський зміст.
Необхідно підкреслити, що в більшості творів виявляється, як правило, складна взаємодія кількох мотивувань, при якому одне з них є домінуючим, а решта, виконуючи допоміжну функцію, суттєво драматизують семантичний контекст подій твору, сприяють створенню оригінальної системи універсальних конфліктів.
Літературні версії образу Юди Іскаріота переконливо демонструють багатоваріантність його поведінкових орієнтирів, які реалізуються письменниками відповідно до морально-психологічної безперервності, яка моделюється в творі. Образ Юди Іскаріота міцно зайняв у загальнокультурній свідомості місце універсального архетипу зрадника, в якому об’ємно втілилися наймерзенніші характеристики окремої людини.
Емоційно-психологічні мотиви поведінки людей у екстремальних випадках химерно мінливі і суперечливі (не можна, мабуть, не брати до уваги очевидну жадобу «видовищ», яка привела на Голгофу значну частину людей, які досі й не підозрювали про існування Ісуса), що дозволяє письменникам створювати багато ситуативних моделей групової та індивідуальної психодинаміки. Соціальне невігластво та духовна убогість натовпу проявилися вже в тому, що в одвічній боротьбі в душах людей Добра і Зла і їх конкретних виявах він у цей момент свідомо вибрав Зло, тому що йому так було легше, звичніше, зрозуміліше.
Серед населення Єрусалиму Ісус Христос був єдиним по-справжньому чужим, який своєю відчуженістю від побуту, незрозумілістю та новизною проповідей обурював оточуючих, збуджував їх до злої активності (навіть ненависні римляни були близькими своєю відчуженістю). Помилувавши Варавву, натовп продемонстрував абсолютне нерозуміння суті приходу Месії та його вчення.
Ісус не зумів дати людям бажане, і вже тому він «обманув» очікування юдеїв, які вбачали в ньому реального вождя, борця і благодійника, який обіцяв близькій прихід «царства небесного». Готовність Христа пожертвувати собою для спокутування гріхів людства була дивною і підозрілою, оскільки люди хотіли не жертви, а демонстрацію божественності. Проповіді Ісуса, співзвучні очікуванням багатьох поколінь юдеїв.
Серед персонажів, які протиставляються Месії, особливе місце посідає образ римського прокуратора Понтія Пилата, який в процесі тривалої літературної трансформації почав сприйматися як символ боязливого конформізму. Коли раніше доля Пилата після розп’яття Христа, як правило, не цікавила письменників, оскільки його роль у цій ситуації жорстко обмежувалась канонічними текстами й зводилася до затвердження вироку синедріону, то в кінці ХІХ-ХХ ст. простежується наростання уваги до внутрішнього світу героя та його подальшої долі (А. Франс «Прокуратор Юдеї», О. Маковей «Терновий вінок», С. Вестдейк «Останні роки життя Пилата», Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита», Ф. Т. Чокор «Пилат», Н. Королева «Що є істина?»). При цьому активно переосмислюються численні середньовічні легенди про євангельського персонажа, аксіологічні домінанти яких пристосовуються до популярних теологічних і наукових концепцій (Е. Ренан, Ф. Фаррар та ін.).
Крім того, в народній свідомості протягом віків побутувала впевненість, що після воскресіння Ісус залишиться на землі, нагороджуючи доброчинність та караючи гріхи. Цей момент протягом тривалого часу активно експлуатувався фольклором, а потім перейшов у літературу (Афанасьєв «Народні російські легенди», Е. Декейрош «Зворушливе чудо», Лагерльоф «Сказання про Христа», Лєсков «Христос у гостях у мужика»)
В образі Ісуса Христа авторів у першу чергу цікавить позитивний зміст його ціннісних характеристик, через призму яких виражається принципове ставлення автора до соціальних подій.
Життя і діяння Ісуса Христа продовжують залишатися най величезнішою згадкою і надзвичайним духовним прозрінням людства, а, отже, актуальною темою для літератури та мистецтва, бо, як ще зауважив євангеліст, «багато чого й іншого зробив Ісус, та якби писати про все детально, то, думаю, і самому світові не вмістити б написаних книг» (Іоанн, 21:25).

Розділ 2. Християнство і світ людини: морально-психологічний аспект
взаємодії (на матеріалі художньої літературної творчості К. Малицької, українських письменників і батьківщинознавства)

У різні епохи українські письменники та діячі культури постійно зверталися до загальнолюдських ідей та уявлень, в яких вони відкривали джерело гуманізму та обґрунтування надії на здійснення віковічних прагнень народу. Наявні дослідження з даної проблеми зосереджені, переважно, на матеріалі зарубіжних культур, а конкретні праці вітчизняних вчених або тільки окреслюють контури проблеми, або розглядають трансформацію євангельського матеріалу в окремих творах українських авторів.
Новий образ релігії у суспільній свідомості показав, що духовні цінності християнства не тільки вижили після десятиліть тотального атеїзму, а й головне – зберегли свою неперехідну моральну вартість. Ще К. Г. Юнг підкреслив, що нам (людству. – Авт.) по праву належить спадщина християнської символіки, тільки ми її десь розгубили. Ми дали впасти побудованому нашими батьками домові. Той, хто позбувся історичних символів і нездатний задовольнитися ерзацом, опиняється сьогодні у тяжкому становищі. Перед ним зяє ніщо, від якого він у страсі відвертається. Гірше того: вакуум заповнюється абсурдними політичними та соціальними ідеями, основною ознакою яких є духовне спустошення…
Якщо не заглиблюватися у численні дослідження з проблеми специфіки духовного континууму Юдеї часів приходу Христа і акумуляції месіанських настроїв у суспільній свідомості, на прихід Месії були зорієнтовані духовні устремління широких народних мас багатьох поколінь. Ще Іоанн помітив, що ті, хто оточували Христа, «полюбили більше славу людську, ніж славу Божу» і в цих словах, очевидно, схований нерв колективної зради і ненависті до Христа, що виразилося у сумно знаменитій і відомій всьому людству вимозі.


Не згине слово

Яскраві й мудрі нові образи надихали на створення нових творів письменників і художників, композиторів і кінематографістів. Як колись, так і сьогодні всі люди, які прагнуть морального вдосконалення, вірять у справедливість і добро, звертаються до Біблії. Ті, хто не читали цієї книги, не можуть бути освіченими.
Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них душею ще довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні теми питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.
У застійні часи лише старше покоління галичан, та й то, переважно, інтелігенція, знало прізвище вчительки, громадської діячки на ниві освіти і культури, письменниці, невсипущого бібліотекаря – бібліографа Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника К. Малицької. Аналіз ще не повністю вивченої літературної спадщини і педагогічної діяльності дає всі підстави твердити, що наша землячка була непересічним літератором, книгознавцем і талановитим народним учителем.
Із найдавніших часів люди усвідомлювали значущість родинного середовища для індивідуального і соціального виховання дітей, зміцнення моральних засад сім’ї. У Біблії зазначається, що Син Божий Ісус Христос народився і виховувався у сім’ї добропорядного теслі Йосифа та дружини Марії. У тексті Святого письма розповідається про батьківські турботи, пов’язані з народженням, збереженням здоров’я та вихованням майбутнього Спасителя людей.
Виховні традиції української сім’ї, вироблені багатовіковим народним досвідом, передбачають у системі духовно-морального формування особистості релігійне виховання як важливий чинник духовного розвитку дитини. Вчений-педагог К. Ушинський називав християнство ідеалом довершеності, перед яким схиляються усі народності: «Усе, чим людина може і повинна бути, виражено цілком у божественному вченні, і вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства».
Значущість збереження традицій родинного релігійного виховання зумовлена тим, що морально-чуттєві основи майбутньої поведінки дитини, її ставлення до світу і до себе, її душа формуються найінтенсивніше через почування перших років життя. Згодом виховання на почуттєвій основі створює певну розумову надбудову.
Колись наші дідусі та бабусі довгі роки на своїх шкільних святах брали участь у дитячих сценках, автором яких була К. Малицька: «Вифлеємські діти», «Під нову зорю», «Святий Миколай». У всіх цих сценках навчає вона дітей пізнавати своє минуле, любити своє рідне і гартуватись до боротьби за кращу долю свого народу.
Літературна спадщина Віри Лебедової велика, багатожанрова. А більшість творів взагалі не дійшли до масового читача, який, з цієї причини, дуже мало обізнаний із ними.
Біблія – найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та спасіння душі.
Саме до цього невичерпного джерела – Біблії, до її вічних тем і образів, звернулася К. Малицька у своїй книзі легенд про Христа «Гарфа Леілі». Їх авторка переосмислила й інтерпретувала за Книгою Книг. Візьмемо, для прикладу, оповідь про народження Ісуса Христа. У Біблії сказано: «А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Апостол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим…». К. Малицька ці події подала в іншому ракурсі: не пастирі, а волові очка перші дізналися про народження Христа. Раннім ранком з’явився перед ними білий ангел і мовив,: “Сьогодні народиться тут поміж вами Дитятко Боже». Тоді всі кинулись «порядкувати домівку»: і осел, і віл, і мишки, і павуки… Саме у цьому епізоді письменниця вдається до розкриття зображуваного засобами персоніфікації (уособлення): рослини, тварини, головні образи оповіді, володіють даром людської мови.
У легендах про Христа К. Малицька використовує різні засоби образності. Крім уособлення, авторка яскраво передає свої думки за допомогою алегорії: звірі виступають тут носіями певних людських рис. У легенді образ Пави викриває пихатих гордих людей.
Відрадно, що К. Малицька не оминає і народних колядок, уміло вплітає їх у канву оповідок:

Бог Предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився…

Своєрідністю та неповторністю відзначаються легенди «Трепета» і «Бджола Мета». Саме в цих оповідях К. Малицька вдається до персоніфікації. Так, у легенді «Трепета» зрада Юди відбувається не в людському світі, а у світі природи: осика віддала своє дерево на хрест для Ісуса Назарея:
А в оповіді «Бджола Мета» письменниця змальовує ніжну, добру та безкорисливу бджілку, яка намагається допомогти Ісусу полегшити його муки. Вона принесла йому холодної джерельної води напитись, адже Мета так хотіла стати Ісусу в пригоді, допомогти хоча б чимось Всевишньому: «Губи Розп’ятого легенько заворушилися. Мета припала Йому до грудей. «Пити!» – почула тихий шепіт. Мов камінчик, кинений з пращі, спустилася вниз на луги Геброну й уже за часок сиділа при Розп’ятому і ніжно пересувала своїм язичком по висохлих губах, напоюючи їх холодною водою і солодким медом. Літала безупинно сюди і туди, щаслива, що може допомогти Йому, покинутому всіма. Спішилася, бо надворі чомусь дуже хутко смеркалося, і якась дивна лиховісна темрява затягла спроквола все небо. Та ось очі Розп’ятого на мить розкрилися, глянули на метушливу комашку і дві великі сльозини, змішані з кров’ю, з чола скотились на малу жалібницю. А тим часом вартові вояки, щоб не лишати розп’ятих на хресті на час свята Пасхи, почали перевіряти, чи всі вони вже померли. Коли наблизилися до Хреста, побачили, що Він уже вмер. Тоді один з вояків підніс спис, щоб проколоти бік Ісуса, але в цю мить застогнав і опустив залізо.
– Проклята комаха! – крикнув, стріпуючи бджолу з руки і роздавлюючи її важким чоботом.
– Знаю за що гину! – була остання жива думка в Мети»
Проте біблійні мотиви пронизують і низку поетичних творів К. Малицької. Так, у поезії «Зимова казка» вона виводить образ Діви Марії, берегині миру та добра на Землі. Уже з перших рядків вірша перед нами постає добра та ніжна Діва Мати, що нагодує, приголубить і захистить:

А Пречиста Діва Мати
Всіх до себе прикликає:
Серні сіна, зайцю листя,
Пташці зерна посилає.
Всіх наділить, чим нам треба,
Попестить серну і птичку,
І вже шляхом знов до неба
Відлітає в тиху нічку.

Літературний доробок К. Малицької невеликий, але у ньому відбито найбільші моральні чесноти, виплекані Біблією. Це і прозові, і віршовані оповіді, театральні сценки і принагідні вірші, які несуть в собі великий виховний заряд. Всі вони перейняті правдивим патріотизмом її шляхетної душі. Герої оповідань письменниці, малі дівчата й хлопці, герої легенд про Христа, щиро реагують на людську кривду, на несправедливість.
Її твори виховного характеру друкувалися у дитячих та інших журналах нашого краю, за океаном, зокрема, у канадській та європейській емігрантській пресі на дитячих сторінках. Канадській молоді, що вчилася української мови з підручника Матвійчука, напевно, невідомо, що й над ним працювала К. Малицька.
Коли Микола Матвійчук та його дружина опрацьовували читанки для Канади, часто радилися з Малицькою, питали її думку щодо вибору матеріалу. Читанки Матвійчука у даний час застарілі, але своє завдання виконали: їх використовували на курсах українознавства різних організацій Канади.
Об’єднання Працівників Дитячої Літератури в Торонто видало ще в перші роки свого існування легенди “Гарфа Леілі».
У рамках проекту-максимуму «Духовний ключ українця» у нашій гімназії було поставлено вертепне дійство «Мир Вам, українськая родино!» (2004 рік). Його основа – легенда К. Малицької «Гарфа Леілі», драма «Іродова морока» та фольклорні записи вихованців В. Р. Півторака. Гімназисти, представивши його на міському конкурсі «Розколяда», отримали ІІ місце.
Навчальний посібник «Кращі позакласні заходи. Учитель року» (2006 рік), підготовлений за ініціативи Міністерства освіти і науки Україні та науково-методичного центру середньої освіти, серед низки представлених сценаріїв українознавчих заходів, які «відповідають вимогам чинних програм з української мови та літератури, мають високу естетичну цінність, передбачають активну участь дітей різного віку та творчих вподобань» вміщує вищезгадане вертепне дійство.
За легендою, «Гарфа Леілі» з гімназистами-першокласниками учитель гімназії І. Т. Дребат провела уроки літератури рідного краю «Великодушність творить диво» з метою сприяння вихованню їх на засадах християнської моралі.
Творчість К. Малицької яскрава. Цікава та емоційна. Твори її западають глибоко у душу, допомагають їй ушляхетнитися за допомогою інтерпретованих авторкою по-своєму біблійних мотивів.

Вшанування К. Малицької на Калущині

Вона творила українну «картину» душі нації завдяки своєму талантові розповсюджувати віковічні християнські чесноти в житті й літературі. Заслужила на поминальну свчечку спогадів.
На жаль, про Костянтину Малицьку, хорошого педагога й письменницю, знає порівняно дуже мало людей. Звісно, найбільше таких у селі Кропивник (тепер Калуського району Івано-Франківської області), малій Батьківщині Малицької. Відповідно тут є кілька пам’яток, які нагадують про великі здобутки, патріотизм, висоту думки в її творах і все, що залишила по собі Костянтина. У Кропивнику побудована школа ім. К. Малицької. Офіційно гімн саме цього навчального закладу – вірш поетеси «Чом, чом, чом, земле моя. . », покладений на музику Д. Січинським. Біля дверей школи є табличка, яка сповіщає, що споруда побудована саме на честь Малицької, а на другому поверсі будівлі на одній зі стін прикріплена красива дерев’яна пам’ятна дошка із погруддям К. Малицької, короткою інформацією про неї та збірки її творів, а також слова пісні «Чом, чом, чом, земле моя. . ». В деяких класах також є зображення поетеси. В школі часто організовуються виховні години й тематичні уроки, де учні мають змогу дізнатися багато нового й цікавого про свою землячку.
Є кілька інших пам’яток про нашу славну землячку. Наприклад, пам’ятна дошка на вул. Костянтини Малицької у Калуші. Також заснована премія її імені в місті та районі.
Відомо й місце, де жила колись Констянтина Малицька. Оскільки її батько був греко-католицьким священиком, то їх резиденція розташовувалася поблизу церкви в центрі села, вона єдина в селі Кропивник.
Згадки про мисткиню як про хорошу вчительку й педагога-теоретика є також у закладах, де Костянтина колись вчителювала, а саме: в народних школах невеличких міст Галичини (зокрема в Галичі), на Буковині (Лужани) та у Львові в дівочій школі Українського Педагогічного Товариства.
Відомо про неї також як про засновницю «Жіночої громади Буковини» та однією із засновниць (спільно з М. Білецькою) фонду «На потреби України». Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, автор поезій, оповідань і сценаріїв, зокрема «Малі герої», «Гарфа Леілі»; автор багатьох січових пісень. Друкувала твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу «Дзвінок» (Львів). Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади. Відома своїм перекладом «Робінзона Крузо» Д. Дефо (Львів, 1903), перекладала також прозу Сельми Лаґерлеф («Керниця трьох мудреців з Востока» – у кн. : «Просвітні листки». У радянський час, з 1939 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури.
Працювала під псевдонімами та криптонімами: Горський Стефан; Кропивницька Віра; Лебедіва Віра; Лебедова Віра; Лужанська Віра; Чайка Дністрова; Растик; Vanellus; Кр. Софія; В. Л. ; К. ; К. М. Попри всі згадки і відомості, які залишила по собі Костянтина Малицька, цю жінку з високою душею знають не всі. Проте завдяки своїм творам вона житиме вічним життям у серцях українців.

Висновки

Своєрідні євангелія, створені багатьма поколіннями українських письменників, є складовою частиною української літератури, для якої новозавітний сюжетно-образний матеріал є невичерпним джерелом ідей, образів і уявлень. Літературні міфи, створені письменниками на основі легендарно-церковного матеріалу, демонструють прагнення до реалізації предметно-побутової та морально-психологічної конкретизації.
Колосальний заряд моральності, який міститься у Новому Завіті, не виснажується під впливом глобальних катаклізмів і і повсякденного «вживання» та спотворення, а навпаки: постійно розширюється і закріплюється за рахунок процесів духовного зближення народів світу, які невідворотно повинні привести до створення того «царства Небесного», яким є ЄДИНЕ ЛЮДСТВО.
Цьому сприяють, без сумніву, й опрацьовані нами твори К. Малицької.
Універсальність доробку у формуванні духовних цінностей юних українців упродовж кількох століть – незаперечна, бо на його зразках виховувалося не одне покоління представників нашої нації як в Україні, так і за кордоном.
Духовний світ авторки формувався родиною, зокрема, матір’ю. І творчість К. Малицької органічно вписується у контекст доробку письменників України, світу, в основі творчої манери яких – євангельський сюжетно-образний матеріал.
Літературний доробок її невеликий, але у ньому відбиті найбільші моральні християнські чесноти; твори перейняті правдивим патріотизмом її шляхетної душі.

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123