This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Велет духа – митрополит Андрей Шептицький на теренах Коломийщини

 Бойчук Юліана, 12 р., гімназія імені Михайла Грушевського, м Коломия, Івано-Франківська обл.

Рід Шептицьких є одним із найдавніших боярських родів на галицькій землі. Маєтності роду Шептицьких простяглися між Перемишлем і Самбором. За Австрії Шептицькі одержали графський титул. Традиційно в роду Шептицьких були видатні владики, що сприяло поверненню до коріння свого народу.


Шептицький Андрей (хрещений Роман Олександр Марія) одержав початкову освіту вдома. Перша вища освіта – правова, одержав ступінь доктора права. Але родова традиція спрямовувала його на шлях церковний. У Кракові закінчив богослов’я і філософію зі ступенем доктора. Будучи призначеним ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові, розгорнув широку діяльність як місіонер, проводив реколекції та проповідував.
Із 1897р. видає дуже популярний в Галичині та за кордоном журнал “Місіонер”. Папа Лев ХІІІ затвердив Андрея єпископом Станіславівським 19 серпня 1899р., а митрополит Куїловський висвятив 17 вересня 1899р. У Станіславі Кир Андрей приступив до своїх обов’язків 20 вересня цього ж року. Новий владика хоче знати, чим живуть його вірні. На той час, в ті роки вельми поширеним було москвофільство. Владика з великим ентузіазмом запроваджує особисті візитації парафій своєї єпархії, відвідує їх на Косівщині та Коломийщині. Навчає поборювати п’янство, розпусту. “Мене мусить обходити тілесне, фізичне здоровлє Твоє, мій народе рідний, бо лише раси здорові й фізично сильні могуть бути щасливі; знаю також, що здоровлє і моральність так суть зв’язані, що одно від другого залежить”- пише в Пастирському листі.
Після архіпастирської візитації Гуцульщини, в час якої ретельно вивчав стиль життя гуцулів, сповідав та причащав їх, Кир Андрей написав у 1901р. гуцульським діалектом батьківського листа “До моїх любих гуцулів”, в якому звернув увагу на вади народу, фізичні та моральні проблеми гуцульського населення: нечистоту сімейного життя та виховання дітей, алкоголізм та його шкідливі наслідки, забобони. “...Ни марнуйте маєтку...Ни дивуйтесь, що я Вам за це говорю! Роб’ю це тому, бо за Ваше добро скрізь дбаю! Я на це від Бога поставлений і з уряду свого мусю працювати для Вас, аби спасення вічного потягнути, аби від злого, від гріха відвести”.Владика Андрей також відвідав парафію Середнього Березова перед тим, як його іменували Львівським Митрополитом. Знаючи мету візитації, молодий сотрудник о.Ласійчук запропонував о.деканові Тим’якові вітати не лише церквою. Так як в Березовах проживала шляхта (дотепер жителі Березовів вважають себе шляхтою), то було вирішено, щоб графа Андрея Шептицького, як шляхтича старого боярського роду, вітали із закликом: “Шляхта Березовів вітає князя Церкви!” До привітання Владики березуни – шляхтичі готувалися дуже ретельно, навіть створили загальноберезівський комітет для такої відповідальної справи. У селах Жаб’є і Космач замовили трембітарів. Почалися пошуки традиційних боярських строїв, ремонтували і начищали сідла для коней, Зустрічати єпископа комітет вирішив у с. Люча (сусіднє село перед Нижнім Березовом) на конях у боярській амуніції. На визначений день зустрічі зібралося 135 вершників у боярських одягах, зі шляхетським прапором, на якому розміщений герб “Сас” зі шпилем – хрестом, та двома хоругвами. По обидвох сторонах дороги двома рядами їхали вершники в шляхетських строях, а прапороносець очолював похід. Дяки співали духовні пісні. Граф Шептицький їхав власною каретою. Привітали владику житнім хлібом, на якому була домашня виварена сіль у формі топки. Єпископа А. Шептицького супроводжували селяни зі Стопчатова і Яблонова. Вершники зняли шапки на знак поваги, за що єпископ був задоволений і зворушений. Палкими словами (можливо, деякі не точно передані) відповів Владика на привітання: “Зробили Ви мені, Березовські бояри – шляхто, милу несподіванку, за яку я Вам сердечно вдячний. Хай вас Всевишній благословить та має все в Своїй опіці! Дякую вам!”. Коли вся святочна громада вже була на в’їзді в с. Нижній Березів, вийшли іудеї з божниці з Торою просити в єпископа благословення. Зупинився Владика, сходить з повозу і гебрейською мовою звернувся до них, за що одноголосно висловили слова вдячності. Біля церкви зустрічали і вітали Владику діти, дзвонили мелодійно дзвони, грали трембіти. Біля церкви зустрічали мешканці сіл Мишина, Яблонова, Стопчатова, Акришори, Лючі, Текучі і Космача. У Березовах єпископ після молебня причащав людей і ввічливо розпитував про їхнє життя. Цей небуденний день запам’ятався багатьом.
Молодий єпископ зайнявся освітою духовенства та народу, організував бібліотеку та єпархіальну капітулу, фінансував побудову шкіл у селах Коломийського деканату.
А 17 січня 1901р. папа Лев ХІІІ призначив Андрея Галицьким Митрополитом. Новопризначений Митрополит продовжив широку громадсько – політичну діяльність у масштабах Східної Галичини, дбав про заснування приватних шкіл, засновував гуртожитки для селянських дітей та бурси і опікувався ними.
Кир Андрей спричинився до розвитку сільськогосподарських, лісничих, художніх шкіл та ін. У розвитку “Сільського Господаря” Коломийщини, а саме в с.Коршів, велику роль відіграло те, що вже була величава будівля – школа, в якій проводилися різні “сільсько- господарські курси крайового чи окружного характеру. Фундатором школи був Митрополит Андрей Шептицький, що закупив маєток коршівського поміщика-поляка, землю розпарцелював між коршівських селян, а осередок-двір подарував для Товариства “Сільський Господар”. Згадує інженер Ярослав Зайшлей “Спогади з праці в філії”Сільсько господаря” в Коломиї”.Головою філії Товариства в Коломиї був відомий о.мітр. Тит Войнаровський, а пізніше Голова Крайового Господарського Товариства «Сільський Господар» у Львові. А в 1910р. його призначили каноніком Митрополичої Капітули у Львові, де був близьким співробітником Митрополита Шептицького. Часто добрі стосунки отця з Митрополитом давали щедрі плоди праці на теренах Коломийщини.
У 1908р. о.мітр. Тит Войнаровський побував разом із Митрополитом в Парижі, щоб одержати позику на «заснування в Росії Акційного парцеляційного банку для плану парцеляції на східноукраїнських територіях земель для галицьких селян»-ділиться спогадами коломиянин проф. д-р Богдан Романчук у книзі спогадів ”Коломия й Коломийщина”. Але цей план не здійснився, бо російське міністерство внутрішніх справ дізналося, що засновником банку є Митрополит Шептицький.
Малоземельні селяни не могли економічно порадити собі. Тому виникла ідея парцеляції землі і лісів, що дало можливість селянам купувати ліс і землю. Отець Войнаровський з Балинець брав участь у парцеляції землі Миловання, Скнилова біля Львова, Сопова біля Коломиї та ін. Згодом о.мітр. Войнаровський віддав парцеляцію землі до розпорядження Митрополитові Шептицькому, шоб там заснувати ремісничу школу для селянських сиріт. Але згодом Митрополит подарував парцеляцію Миловання «Просвіті» у Львові для заснування огородничої школи. Для проведення парцеляції у с. Коршів Коломийського повіту (тепер Коломийського району) поля в 4000 моргів гроші надав також Митрополит Шептицький.
Зі спогадів о. Володимира Пелеха дізнаємося про заснування Митрополитом різних шкіл у Львові. “Вичислю деякі народні школи у Львові: при вул. Круп’ярській, при вул. Городоцькій, при церкві св. Юра, на Левандівці, на Личакові. Дбав він про ремісничу школу при вул. Городоцькій та про дівочу кравецьку школу “Труд”. Він вибудував величавий будинок – захист для дівочої гімназії “Кокорудзянок”, примістив дівочу учительську семінарію у великому будинку при вул. Потоцького також під проводом сс. Василіянок”.У 1989р.в Альманисі УНС (Українського Народного Союзу) о.В.Пелех написав спогади-“Мій святий Працедавець” в яких дуже прихильно і скурпульозно описав свою співпрацю з Митрополитом А.Шептицьким.
Громадсько – політична діяльність Митрополита яскраво проявилася у розвитку українських видавничих проектів. У 1930 році заснував громадсько – суспільну організацію «Український Католицький Союз», який видавав тижневик «Мета» й літературно – науковий журнал «Дзвони». Також проповіді друкувалися в цій пресі. У 1931 році він заснував друкарню «Бібліос», де видавався популярний двотижневик «Христос – наша сила» й «Лицарство Пресвятої Богородиці». Внаслідок руху української молоді під гаслом «Українська Молодь Христові» виникла молодіжна організація «Католицька Акція Української Молоді», яка видавала журнал «Українське юнацтво». Усі організації і їхні друковані органи функціонували і фінансово підтримувалися Митрополитом Шептицьким.
Дбав також про чистоту східного обряду в богослужіннях і заохочував отців організовувати хори дітей та дорослих. Для цього організував у Львові дяківську школу. Опікуючись українським шкільництвом, у 1929р. заснував Богословську Академію, де ректором призначив отця Й. Сліпого. “Не було ділянки в нашому житті, до якої не приложив він був руки, де б не поміг, де б не створив чогось нового, не підніс, не справив – згадував Патріарх Й.Сліпий”.-Він був Мойсеєм, який вивів український нарід з неволі”. Рівень знань випускника Богословської Академії рівнявся рівневі магістра американського, дипломи визнавалися європейськими державами. Але римо – католицька ієрархія була дуже заздрісна і вдавалася до написання різних доносів на Митрополита до Ватикану. Щоби перевірити стан Церкви, науки та її проводу, 13 грудня 1934 року Ватикан направив на інспекцію свого відпоручника – візитатора кардинала Гудечека. Висновок комісії був дуже добрий.
Діяння Митрополита Андрея Шептицького у ділянці медицини чітко виражені у відкритті на Янівській дільниці у Львові «Порадню для матерей», яка була відділом Народної Лічниці при вул. Петра Скарги. Обслуговували пацієнтів здібні й добрі лікарі – українці. Для розбудови Народної Лічниці, щоб «створити модерний шпиталь, він викупив довколишні парцелі при вул. Петра Скарги, при пл. св. Юра, при вул. Шептицьких, аж до вул Городоцької. Першу пожертву на майбутній шпиталь ім. Шептицького склав дитячий балет при Народній школі на Левандівці»- константує о.В.Пелех.
Купуючи землі, Митрополит думав про Український університет. Згідно з конкордатом (угодою) Польщі з Ватиканом з 1925р., кожний єпископ мав право організувати університет. Коли польський уряд дізнався про плани Митрополита, то рішуче запротестував. Тоді Митрополит, починаючи з 1934р., вибирав на конкурсній основі лише двох кандидатів з кожного випускного року Богословської Академії і посилав на навчання в державний університет.
Усі знали Митрополита як доброго і милосердного батька, опікуна хворих, вбогих, сиріт. Дбав про навчання здібної молоді на богословських студіях, мистецьких (малярства, співу, музики) за кордоном, бо любив і знався на мистецтві. Як згадував І. Кейван:…. «маляр і графік Василь Дядинюк (1900-1945) заробляв на життя портретами і копіями з творів інших мистців… збагнув стиль і техніку виконання поліхромії та іконографії княжої доби. Тому митрополит Андрей Шептицький доручив йому скопіювати старі портрети українських владик XYІІ-XYІІІ ст., що находилися на Волині та в монастирі ОО Василіан у Вільні”. Митрополит надав В. Дядинюкові стипендію на навчання у Західній Європі (Італії) для поглиблення знань. Повернувшись до Львова В.Дядинюк організував малярську школу Студитів (1930-1933). Такі заходи надання стипендій на навчання непоодинокі. Художник Іван Кейван-відомий ще й тим, що в таборі ДіПі намалював портрет сенаторки головної газети “Жіноча правда” Олени Кісилевської.Одним з найвидатніших мистців, які пов’язані з Коломийщиною, є Михайло Мороз з 1924-1928р.р. навчався в мистецькій школі О.Новаківського.На стипендію Митрополита Андрея Шептицького.Михайло Мороз поїхав до Парижу і удосконалював малярський талант в ”Академії мистецтв і промислу” проф.Мань.В 1913р запросив мистця Олексу Новаківського до Львова, де купив йому т.зв. «Червоний дім» для Академії Мистецтв. Грошовою допомогою або працями по церквах чи в Богословській Академії завдячували художники, різьбярі зі світовим ім’ям.
Найбільшим культурним добродійством Митрополита було заснування музею в 1904 році, який спочатку називався “Церковним”. Офіційно у 1909р. його перейменовано на “Національний музей ім. Шептицького”.
Митрополит старався витягнути українську дітвору з міських вулиць. Багато дітей були напів голодні і дихали занечищеним міським повітрям. Тому в 1919-1920-х рр. при церкві св. Юра організував “літні колонії” не лиш для бідних, але для всіх дітей. У Підлютому Митрополит заснував Вакаційну Оселю для молоді та Пласту. Перебувало загалом близько 1000 дітей віком 4-14 років в багатьох групах. Любив перебувати Митрополит серед дітей і називав їх “ангелами”.
Щоб відпустове місце Зарваниця не дісталося москвофілам, при тісній співпраці о.мітр. Тита Войнаровського Митрополит Андрей Шептицький закупив ще й 364 гектари землі для воєнних сиріт, а також у Львові – Личакові для сиротинця призначив 600000 австрійських корон. Дбав про монастир для Студитів у Скнилові. Коли в серпні 1917р. повернувся з царської неволі, то передав 1 мільйон корон для сиріт у фонд, названий його іменем.
Особливо важким був період окупації Галичини більшовиками в 1939-1941рр. Закрили всі церковні інституції – духовні семінарії, Богословську академію, конфіскували все церковне майно. В школах заборонили викладання релігії, закрили пресу духовного спрямування. В цей час Митрополит Андрей видав послання до української молоді, батьків, монахів і монахинь. Саме в цей час таємно висвятив о. Йосифа Сліпого на свого коад’ютора з правом спадкоємства. Митрополит протестував проти атеїстичного виховання школярів.
Негативно ставився до німецьких окупантів, гостро протестував проти винищення євреїв. Особисто переховував у своїй палаті сина львівського рабина Курта Левіна. В книзі “Мандрівка крізь ілюзії”, яка вийшла у 2007р. у видавництві “Свічадо”, Курт Левін основою книги висловив ідеї та діяльність братів Шептицьких. Автор свідчив про Митрополита Шептицького ще у Римі у 1959р., співпрацював із постуляцією у процесі беатифікації. Курт Левін залишився вдячним ціле своє життя – до речі, життя довге і насичене різноманітними подіями. Як пише сам автор, що спогади його є документом епохи і даниною вдячності Митрополитові.
Цей скромний перелік діянь Митрополита засвідчує ту невтомність, із якою Андрей Шептицький працював на благо загалу. Тож актуальними для нас усіх залишаються слова Андрея Шептицького:
“Легше часом кров пролити в одній хвилі ентузіазму, ніж довгі роки з трудом виконувати свої обов’язки, зносити спеку дня й жар сонця, злобу людей і ненависть ворогів, брак довір’я своїх; недостачу помочі від найближчих; і серед такої праці виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед перемогою, ані винагород перед заслугою!”

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123