This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Творче переосмислення Іваном Франком досягнень світової та західноєвропейської культур

Кіщук Надія, 17 р., гімназія ім. М. Грушевського, м. Коломия, Івано-Франківська обл.

Вступ
Кожна нація, як історична спільнота, постійно перебуває у розвитку, збагаченні й змінах. Кожна нація, в тому числі й українська, є продуктом певних соціальних процесів. Культурний, все-таки, на нашу думку, повинен розглядатися як основний, тому що він сприяє духовному збагаченню національної спільноти і саме ним найчастіше користуються лідери нації і, намагаючись «відродити щасливу долю нації», урівняти її в правах з іншими, більш розвиненими й культурними національними спільнотами.

До таких лідерів, без жодних сумнівів, належав Іван Франко, найактивніший серед сучасних йому політичних та мистецьких діячів популяризаторів західноєвропейської культури. Своїми статтями, що постійно публікувалися в періодиці, окремими науковими дослідженнями, що стосувалися як західноєвропейських літератур, етнографії, фольклору, літературознавства, так і відомих письменників, дослідників історії та мистецтва; своїми рецензіями на твори європейських авторів він поступово формував у галицької інтелігенції розуміння необхідності приєднуватися до світових культурних процесів, формувати в собі почуття культурної ідентичності й сприяти утвердженню суверенітету української нації.
Фактично своєю активною популяризацією світових духовних надбань
І. Франко сприяв майбутньому, особливо активному після першої війни, входженню української культури як самостійної, якісно багатої мистецькими досягненнями у культурні процеси багатьох країн світу, збагачуючись і збагачуючи себе та інших. Зараз йде гостра боротьба між різними мистецькими й політичними угрупуваннями, лідерами різних політичних сил за та проти вступу України до європейської спільноти. Актуальність цього дослідження визначає його мету – звернути увагу суспільства на стиглість процесів приєднання України, великої європейської нації до загальносвітових надбань культури та мистецтва з метою взаємозбагачення культур. Тому об’єктом дослідження є епістолярна спадщина І. Франка, об’єднана у 48, 49 та 50 томи зібрання його творів у 50-ти томах, а предметом дослідження – виявлення у цьому листуванні з видатними вітчизняними та західноєвропейськими вченими, письменниками та видавцями мотивів популяризації І. Франком досягнень європейських культур з метою залучення українців, в першу чергу галичан, до світових культурних процесів.
Огляд опрацьованої літератури
Під час дослідження теми нашої роботи, і з усього надзвичайно багатого матеріалу ми вибрали 35 статей, друкованих в дорадянській і радянській періодиці, а також у окремих дослідженнях, об’єднаних у збірники. Такими збірниками в першу чергу були «Іван Франко. Статті і матеріали», що видавалися Львівським та Харківським університетами протягом багатьох років. Значну допомогу в процесі дослідження надали численні спомини багатьох сучасників І. Франка, зокрема О. Барвінського, Є. Олесницького, М. Бобикевич, К. Бандрівського, А. Чайковського, а також художні твори відомих сучасників І. Франка, тісно пов’язаних з ним особисто, Уляни Кравченко та О. Кобилянської, в яких вони, на основі особистих переживань, розповідали про вплив на формування їхньої свідомості західноєвропейської літератури та мистецтва. Необхідний для дослідження теми матеріал міститься у багатому листуванні І. Франка з відомими діячами західноєвропейської творчої інтелігенції, з якими він листувався протягом багатьох років, вивчаючи проблеми історичної літературної й наукової систематизації основних факторів світової культури. До такої епістолярії ми віднесли листування І. Франка з М. Драгомановим, об’єднаним у збірник «М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка та інших», «Переписку М. Драгоманова з М. Павликом», а також листи до М. Драгоманова з 48, 49 та 50 томів п’ятидесятитомного видання творів І. Франка. Крім листів до М. Драгоманова в процесі роботи над дослідженням теми нами використані листи І. Франка до І. Полівки, Ф. Гжегоржа, І. Шишманова, Б. Віслоуха, А. Черного, В. Ягіча, Е. Ожешко, Я. Карловича, І. Коперніцького, А. Вісліцького та ін.
Розміри нашого дослідження не дозволяють звернути значну увагу на всі опрацьовані в процесі роботи статті та матеріали, однак висновок з усього можна зробити такий: до всіх без винятку зазначених у списку використаної літератури статей потрібно підходити критично, адже часу з написання багатьох з них пройшло чимало і за увесь період, який охоплюють публікації зазначених у списку авторів багато змінилося у вітчизняному літературознавстві: віднайдено і вивчено безліч нових матеріалів, що стосуються творчої спадщини І. Франка, опубліковано багато нових праць про нього й критично осмислено або ж зовсім відкинуто ті, в яких творчість і особистість І. Франка подаються неправдиво.
Вплив західноєвропейської культури на формування свідомості галичан
Західноєвропейська література як один з елементів виховання свідомості
Для того, щоб усвідомити значення впливу західноєвропейської культури та мистецтва на формування свідомості галичан, в першу чергу ми повинні зрозуміти, в якому середовищі виховувалась галицька молодь, якими духовними інтересами керувалося галицьке суспільство. З цією метою необхідно звернутися не тільки до спеціальних досліджень епохи, не тільки до періодичних видань, а й безпосередньо до творів літератури і мистецтва, особливо до мемуарів, залишених нам поколіннями початку, середини й кінця ХІХ століття. Автори мемуарів, не дивлячись на притаманний їхнім споминам егоцентризм, завжди намагались бути активними й об’єктивними спостерігачами своєї епохи. Тому спомини вважаються і вважалися своєрідним документом часу; на свідчення мемуарів звертали увагу й історики. Все разом, а особливо спомини учасників подій зазначеної нами епохи, допоможуть у розкритті теми, так як вони почали з’являтися з початком другої половини ХІХ століття й відображали події, у багатьох випадках яких брали участь автори. Отже значну допомогу у розкритті теми роботи можуть надати нам спомини – в першу чергу ті, в яких об’єктивно висвітлені процеси суспільного життя другої половини ХІХ століття.
В процесі знайомства з мемуарною літературою, авторами якої були як Галицькі, так і східноукраїнські письменники та діячі мистецтва, ми знаходимо безліч посилань на те, що у формуванні їхнього світогляду одну з ключових ролей відігравала європейська культура, зокрема література. Крім Уляни Кравченко, Леся Українка, Н. Кобринська, О. Кисілевська, К. Попович, Ганна Барвінок, О. Кобилянська, Л. Драгоманова, І. Франко, М. Драгоманов, О. Барвінський та багато інших у своїх спогадах та листуванні часто наголошують про значний вплив на них зарубіжної літератури та культури. Прикладом впливу західноєвропейської культури на творчість українських письменників, котрі у своїх творах використовували спомини про своє виховання і духовне життя, можемо віднести повість «Хризантеми» відомої української письменниці, вчительки та громадської діячки Юлії Шнайдер, яка виступала в літературі під псевдонімом Уляна Кравченко. В процесі читання повісті розумієш, що на формування світогляду й характеру майбутньої письменниці крім українських письменників та громадських діячів, значний вплив мали твори зарубіжних діячів мистецтва та літератури. « Я придивлялася до поетів, себто до портретів, що їх знаходила в якомусь проспекті чи вулиці – і не були мені чужі обличчя письменників світової слави. Знала суворе обличчя Данте, флорентійського вигнанця, гарну кучеряву голову Байрона, англійського лорда, що бився за волю Греції. Знала добре обличчя німецьких класиків…» Проте, не тільки Байрон мав вплив на майбутню поетесу: вона добре знала праці відомих західноєвропейських філософів. Особливо цікавилася вона філософією А. Шопенгауера та Ф. Ніцше.
Може скластися враження, що тільки відомі українські жінки, активні учасниці поступових процесів залишили нам цікаві сторінки споминів, в яких наголошували про вплив західноєвропейської літератури на формування їх характерів та виховання естетичних переконань. Втім, слід пам’ятати, що спомини багатьох відомих українських вчених, письменників, мистців та політичних і громадських діячів М. Драгоманова, Є. Олесницького, К. Левицького, А. Чайковського, І. Франка, О. Барвінського та ін. багаті прикладами знайомства з класичною європейською літературою, яка як вони стверджували, була чи не основною у процесах їх виховання й формування світогляду.
І. Франко в багатьох художніх творах, і не тільки художніх, наголошував на значному впливові на нього, ще учня гімназії, західноєвропейської літератури, починаючи Геродотом, Гомером, Есхілом. Цього вимагала система класичної освіти в Австрії, а згодом він, хоча б лише системою формування особистої бібліотеки, підкреслював перевагу в його освіті саме зарубіжної літератури. Перший редактор єдиної тоді загальноукраїнської газети «Діло» Володимир Барвінський також був серед палких прихильників поширення іншомовної літератури в Галичині.
Вся історія культури свідчить зворотнє : чужі досягнення в царині літератури чи мистецтва ніколи не завдавали шкоди тим мистцям, які осмислювали чуже творчо. Слушним можна вважати зауваження сучасного польського літературознавця: «Прикладом може бути літературна біографія Івана Франка, громадянина монархії Габзбургів, львів’янина, з точки зору мови – українсько-польсько-німецького письменника, а певною мірою також російського. До якої літератури його зарахувати? Чи тільки до офіційного канону національної української літератури, як це прийнято в Україні? Чи механічно розділити його спадщину відповідно до мовного критерію?»
Музика та живопис у процесах утвердження національної свідомості
Та не тільки література і філософія західноєвропейських авторів відігравала значну роль у формуванні світогляду галицьких українців. Сторінки «Хризантем», наприклад, наповнені згадками про зарубіжних композиторів, серед яких виділяються мелодії Баха, сонати та симфонічні твори Бетховена. Безумовно, що українська культура, українська книга та старовинна ікона також мали вирішальне значення в процесі самовиховання. З цього приводу Уляна Кравченко писала: «Наша культура давня, наша книга, руська книга теж не вчорашня. Люблю ці ікони наші. Візантійську панагію з різьбленими окрасами, написаними кирилицею та з таємними вирізами…Старі книги в великому числі.»
Іван Франко часто згадував, яке сильне враження на нього мали музичні твори. С. Колодій, останній з секретарів І. Франка, записав деякі думки письменника про музику і композиторів. Зокрема він повідомляє, що І. Франко часто просив заграти на фортепіано сонати Бетховена, а особливо любив слухати мелодії Баха. Гріг робив на нього особливе враження.
Зрозуміло, що виховання Галицького суспільства не обмежувалося знайомством з музикою Бетховена, Баха, Шуберта, Моцарта. В процесі виховання суспільства, а також окремих особистостей обов`язковим було знайомство як з вітчизняними малярами, так і з західноєвропейськими.
Галицькі українці, особливо та їх частина, яка закінчила гімназії та університети, мали можливість знайомитися з значною кількістю німецькомовних часописів, на сторінках яких друкувалися статті з різних галузей культури – мистецтва первісного суспільства, археології, етнографії, європейської старовини, музики, народного промислу та образотворчого мистецтва. Значний якісний внесок у поширенні серед українського галицького суспільства другої половини ХІХ століття та початку ХХ століття зробив Іван Франко. Його статті про західноєвропейську культуру, численні рецензії наукових праць європейських вчених, присвячених етнографії, археології, антропології, філології та мистецтва увійшли в духовну скарбницю як української так і світової культури.
Утвердження І. Франком загальнонаціональних цінностей шляхом популяризації надбань європейської культури
Листування І. Франка
Листування І. Франка, зібране у три об’ємисті томи, представляє для дослідників його спадщини та історії української літератури і культури значний інтерес. Воно надає нам надзвичайно багатий матеріал для кращого розуміння процесів формування світоглядних та зокрема естетичних поглядів І. Франка, про їх значення і особливу роль в розвитку української культури. Саме листи на відміну від значної кількості статей радянських літературознавців про роль І. Франка у процесах популяризації серед української спільноти надбань західноєвропейської культури, які у переважній більшості мають політичний характер, а не науковий, вносять важливі корективи в праці дослідників його творчості. Скільки б не писали про нього,про його особливе і постійне зацікавлення як літературою, так і творчим життям і світоглядними інтересами відомих європейських письменників, про його ставлення до них, до їх творів, до їх естетичних і наукових переконань, з листування І. Франка про все це ми дізнаємося значно більше і детальніше. Якими б об’єктивними не були спостереження близьких до І. Франка людей, однак всі їх напрацювання стають більш чутливими і переконливими,коли ми читаємо його листи. Після знайомства з тими листами, в яких йдеться про західноєвропейську культуру, усталені враження про його зацікавленість нею стають менш однозначними, а особистість І. Франка стає більш багатогранною й глибшою. В листах до А. Вісліцького, І. Коперніцького, Е. Ожешко, Ф. Ржегоржа, Й. Коржана, Ч. Зіберта, Я. Карловича, В. Ягича, Ф. Пастрика, Б. Дрожа, П. Тодорова, а також до М. Павлика, М. Драгоманова, Ф. Вовка, А. Кримського, І. Белея, Уляни Кравченко, К. Попович, О. Рошкевич він наголошує на важливості естетичних і суспільних питань, що їх порушували у своїй творчості відомі європейські письменники і вчені, для збагачення і розвитку не тільки української літератури, мистецтва і науки, але й для піднесення духовного рівня українців до рівня цивілізованого європейця.
Закономірно виникають питання: звідки у І. Франка така винятково глибока обізнаність з літературами багатьох народів світу, переважно західноєвропейських, як і коли формувалося у нього таке своєрідне ставлення до світової культури, до процесів її становлення та розвитку, до причин, що сприяли збагаченню цих культур і вивели їх далеко за межі національних, і чому, нарешті, його активна популяризація творів європейських письменників та вчених не знала меж і заохочувала багатьох редакторів та видавців періодичних і неперіодичних видань друкувати його статті і наукові дослідження, присвячені світовій культурі? Можна погодитися з тими дослідниками його творчої спадщини, які вбачають і вбачали у цьому його винятково талановиту особистість, яка представляла собою своєрідний мікрокосмос, вміщувала в собі універсальний зміст, що й було основною причиною його універсалізму. Однак особистість ніколи не була якимось незмінним станом, вона постійно розвивається, збагачується, вона себе творить до безмежності. Щоб такою стати, потрібен поштовх, який би сприяв духовному змісту особистості як певному началу, закладеному в ній, заволодіти всіма її духовними силами. Таким поштовхом, на нашу думку, була найперше гімназія.
Учні мали право користуватися книжками як з учнівської бібліотеки, так і з учительської. Таким способом прищеплювалася дитині любов до кращих зразків світової літератури. І. Франко, безумовно, належав до тих, хто на все життя полюбив і популяризував кращі твори відомих античних і новітніх письменників. Свідчення цьому – його надзвичайно багата епістолярна спадщина, що розпочинається листами до Ольги Рошкевич та Уляни Кравченко, в яких він постійно рекомендує не тільки читати відомих авторів,але й переконує в необхідності вчитися у них.
Листування з Ольгою Рошкевич та Уляною Кравченко
В листах до О. Рошкевич, виданих М. Возняком, І. Франко рекомендує читати європейських письменників, знайомитися з науковими працями вчених, які сприяють вихованню в молоді шляхетних почуттів, а також формують прогресивні риси характеру. Крім того, листи О. Рошкевич свідчать і про характерні особливості родинного виховання у інтелігентних сім’ях галицьких українців. «…вишліт ми, - зветається І. Франко до О. Рошкевич, - Ренана, «Что делать, Nȩdza на Rusi, а то як мож найскоріше. Золю переводіть і пришліть, чей буду міг дістати «L'Assommoir», то Вам пришлю, заразом новий роман Dоudet «Nabob», де, кажуть хороший. Початок Вашого переводу з Ругон Маккарів першого тому, котрий є в мене, щодо язика дуже подобався Павликові.»
Постійне наголошення І. Франком на необхідності читання творів європейських письменників, без чого інтелектуальний розвиток особистості, на його думку, чимало витрачатиме, стає однобічним, мало на меті не тільки сприяння формуванню світогляду О. Рошкевич, але й залучення її до творчості.
Складними і суперечливими були у І. Франка стосунки з Уляною Кравченко. Його листування з нею з самого початку мало дещо діловий характер. За винятком окремих епізодів, мова в листах обмежувалася лише питаннями літературної творчості та друкування поезій. На відміну від О. Рошкевич, вона жила духом естетичних та соціальних ідей О. Бальзака, Віктора Гюго, Вальтера Скотта, Чарльза Діккенса, Гейне, Шіллера, Гете; особливо близькими були їй поезії М. Конопніцької, Е. Ожешко, творчість яких розвивала в ній ідеї романтизму, який був присутнім у всій її творчості. Саме від романтизму, який Уляна Кравченко вміло поєднувала в своїх віршах з реалістичними, соціальними проблемами життя, намагався І. Франко «відлучити» письменницю: «…мушу Вам замітити, панно Юліо, що Ви на ховзькій дорозі! Покиньте етери, і фалі, і солов’їв, і мотилів – усе те дрянь, не варта вашого пера, - глядіть на речі трохи реальніше, а то пісні Ваші швидко зовсім розпливуться в тони і перестануть бути зрозумілими для людей. Посилаю Вам Шевченка «Марію». Єсть се, по моїй думці, найкраща перла нашої поезії, - читайте її, і вчитуйтесь добре, і пильно придивляйтесь, як можна речі, на око прозаїчні, піднести до високої поезії, як можна малими средствами, кількома простими словами викликати велике враження. Для Вас конечне є студіям поезії руської реальної, Konopnicka заведе Вас на бездоріжжя.» Листи
І. Франка, в яких йдеться про значення західноєвропейської літератури, були їй близькими. Однак вона обережно ставилася до його порад, ніколи не відмовляючись від своїх поглядів на роль літератури у житті суспільства і на особливості поетичної творчості. І Франко радить їй читати Гете, Гейне, Ленау, Віктора Гюго, адже «…в їх творах спокутаємо більше праці… ніж в творах нинішніх поетів. Або такий великий і дивний лірик, як Петрарка! Адже ж це був оден з найученіших людей свого часу, не говорячи вже про великого мудрця – Данте. Що ж доперла говорить про таких поетів, як Гете, котрих ум обнимав собою цілий світ людської мисли і науки.»
Листування І. Франка з західноєвропейськими вченими та діячами культури
Вже в студентські роки визначився І. Франко у ставленні до відомих західноєвропейських вчених, переважно представників слов’янських народів, які займалися дослідженням процесів становлення та розвитку своїх літератур, мистецтва, історії журналістики та видавничої справи. Його цікавила активна літературознавча діяльність та праці Ч. Зібрта, Я. Карловича, Ф. Ржегоржа, І. Коперніцького, В. Ягича, Е. Ожешко, Ф. Пастрнка, Б. Дрожа, Я. Верхліцького, Я. Германа тому, що в їхніх працях, хоча йдуть вони в науці кожним своїм шляхом, риси подібності в методах наукових пошуків проявлялися в бажанні наблизити свої національні культури до рівня загальноєвропейського, в інтересах до людини та її творчого життя. Спільність світоглядів та поглядів на завдання літературознавства та спільні для всіх прийоми праці зближували
І. Франка з ними. Здебільшого І. Франка турбувала доля його праць, які надсилав він відомим періодичним виданням, до яких мали відношення визначені нами особистості, пропонував свою працю у наукових товариствах та впливових часописах, захищав право української науки на участь у загальносвітових наукових та мистецьких процесах, обмінюватися цікавими новими виданнями, надавав дозвіл на переклад своїх художніх творів тощо.
В листі до Я. Карловича, відомого польського фольклориста, філолога та мистецтвознавця, що редагував журнал «Wisła», І. Франко пише, що «… давно хотів додати й свою скромну цеглинку до будови нашої етнографічної науки… Тільки тепер здобувся на статейку, яка, на мій погляд, може придатися Вашому журналові. Посилаю її Вам з проханням надрукувати. Я знаю, що їй ще багато бракує, щоби вона відповідала науковим вимогам, однак гадаю, що зібраний у ній матеріал має певну цінність і може дати поштовх дальшим дослідженням у цьому напрямі, зокрема, щодо впливу західноєвропейських шанків, фанецій і т. п. На нашу усну й писемну літературу.»
З аналогічним питанням надрукувати опрацьовану ним збірку етнографічного матеріалу про побут і творчість лемків, записану о. Лещишаком, звертається І. Франко до І. Коперніцького.
Слід зауважити, що окрему сторінку епістолярної спадщини І. Франка становлять листи, в яких йдеться про польську літературу ,яка, на його переконанням, не тільки однієї нації, але всього цивілізованого людства. До таких письменників він відносив А. Міцкевича, Ю. Словацького, Б. Пруса, М. Конопніцьку, Е. Ожешко, В. Поля та ін. Твори цих письменників виховували молодь, як польську так і українську, в дусі любові до рідного краю, до свого народу, сприяли розвиткові літератур, впливали на формування світоглядних переконань та естетичних смаків молоді, закликали народи до чину.
Варто відмітити, що твори художньої літератури, наукові праці західноєвропейських вчених впливали й на самого І. Франка. В його листах часто простежується одна цікава думка: він зізнається у важливості вивчення духовних надбань європейських народів в процесі формування свого світогляду та естетичних переконань.
Наукові інтереси І. Франка були настільки широкі й різнорідні, що вимагали від нього своїх, власних, методів досліджень. Звичайно, що досвід західноєвропейських вчених і письменників завжди був привабливим для нього. Він завжди бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а передусім чоловіком – і через те розстрілювався у своїй діяльності, бажаючи обняти цілий круг людських інтересів. Широкий круг інтересів вимагав власного способу дослідження. Однак вивчення в тому числі і чужого ніколи не було у нього самоціллю: всі надбання в науці, які в поезії він завжди присвячував своєму народові, бажав цим приносити користь. Про це він постійно наголошував і в листах до свого головного порадника і одночасно опонента М. Драгоманова, на листуванні з яким ми повинні зупинитися.
Листи до М. Драгоманова
З усього зібрання листів І. Франка до М. Драгоманова, а їх у п’ятидесятитомнику близько 170-ти, ми вибрали лише ті, в яких мова ведеться про зарубіжну літературу та науку, зокрема й літературознавство. Таких листів дванадцять.
В ранніх – 1877-1880рр. – І. Франко повідомляв М. Драгоманова про плани видання творів зарубіжних авторів в серії задуманої ним «Дрібної бібліотеки», розуміючи під цією назвою видання «бібліотеки найзнаменитших романів і повістей заграничних, переведених на наше… на перший раз, - пише він, - думаю видавати «Мертвые души» Гоголя, відтак «Фромон син і старший Ріслер» А. Доде або що такого. Досі є готового матеріалу може з на том дрібніших кусників (два «Паризькі письма» Е. Золя, «Сверщок у закутці» Діккенса, хоть ще не весь, одна новела Ф. Кабальєро, дещо з Брей-Гарта; крім того, переводиться на провінції Золя, перший том «Ругон Макарів» і Доде «Фромон»… може б, Ви могли найти декого, хто би прийнявся переводу Діккенса, Теккереєвої «Торговиці пустоти», «Жака» А. Доде…». Одночасно, в листах від 13.02.1877р. і 2.16.03. він повідомляє М. Драгоманова і про необхідність знайомства з російською літературою, з кращими її творами, - з Гоголем, Достоєвським, Гончаровим, Писарєвим, Тургенєвим. І хоча М. Драгоманов частіше скептично ставився до планів І. Франка щодо знайомства галичан із західноєвропейською літературою та науковими досягненнями, все ж часто підтримував його в реалізації задумів.
Та все ж І. Франко охоче ділився з ним різними планами відносно оцінок і видань творів західноєвропейських авторів. Їхнє листування є свідченням необхідності постійної популяризації досягнень західноєвропейської культури, особливо літератури та мистецтва, серед українського, галицького, в першу чергу, інтелектуального середовища. Західноєвропейське духовне життя ,наголошував І. Франко в листах, протягом століть удосконалювалося, збагачувалося новими творами, які мали інтернаціональний, загальнолюдський характер, виховувало нове розуміння особистості як нової якості культурних надбань, на розуміння нею по-новому таких понять як совість, честь, достоїнство, гуманізм тощо. Тому духовне життя українців, їх національна гордість залежать не тільки від того, як оцінять і збережуть свої духовні надбання, але й від того, як глибоко усвідомлять й відчують досягнення західної культури й мистецтва. Таким був основний мотив їхнього листування, в якому мова велась про західноєвропейську культуру і її популяризацію в Галичині.
Висновки
І. Франко, володіючи кількома європейськими мовами, знаючи латинську та старогрецьку, мав можливість знайомитися та вивчати все, що цікавило його у західноєвропейському світі – праці з літературознавства, фольклору, мовознавства, філософії, суспільної економії, права, політики, історії, мистецтва тощо. Глибокі знання, набуті ним у бібліотеках Львова та Відня, постійне читання іншомовної періодики та окремих наукових досліджень західноєвропейських вчених виробили в ньому тверде переконання: українська нація, маючи багатющі духовні надбання, не може обмежуватися лише своїми досягненнями культури та мистецтва, а щоб стати такою ж, як великі європейські нації, необхідно вивчати досягнення чужих наук та мистецтва, вчитися у відомих письменників, художників та музикантів,наближати себе до рівня тих, що творять загальнонаціональні цінності, мати можливість і самому збагачувати ту величезну світову духовну скарбницю.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123