Розвиток релігійних осередків Ужгородщини

Кудловська Олександра, зош І-ІІІ ст., с. Концово, Закарпатська обл.

Вступ
Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запитання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.

Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них.
В стародавньому світі народилася натуралістична концепція походження релігії. Ще софіст Продікт (нар. між 470 – 460 рр. до н.е.) вбачав джерело релігії в шануванні хліба, вина, місяця, річок тощо, як корисних і потрібних людині речей. Ця точка зору виходить з того, що все духовне, в тому числі і релігія, виникло в процесі розвитку матеріального світу як похідне від нього. Релігія є наслідком відображення світу в свідомості людей, відображення взаємовідносин людей і природи, відображення перекручене, фантастичне.
Безумовно, широке розуміння процесу виникнення релігії виникло не відразу. Окремі мислителі, більш чи менш поділяючі таку матеріалістичну по своїй суті точку зору на світ, сприймали якусь часточку, якийсь бік цього процесу, лише якийсь момент розвитку суспільної свідомості, бо вони ще не розуміли матеріалістичного характеру суспільства. Це були геніальні припущення, здогадки з дуже обмеженою аргументацією, інший раз чисто логічного порядку.
З числа таких мислителів, перш за все, назвемо Епікура (324 — 270 до н.е.), який висловив думку про те, що світ вічний і нескінченний і тому не міг бути створений богами. Учень Епікура Лукрецій Кар (близько 96—55 рр. до н.е.), розвиваючи думки вчителя в поемі «Про природу речей», писав, що люди створили уявлення про богів із своїх спостережень природи, що жах людей перед могутніми силами природи штовхає їх споруджувати богам капища. Ще один учень Епікура Петроній (рік нар. невідомий – 66) є автором відомого афоризму: «Перших богів на землі створив страх».
Натуралістична концепція походження релігії знайшла своє продовження в чисельних побудовах як матеріалістів, так і нематеріалістів в наступному розвитку релігієзнавства.
Релігія рідного краю
Перші осередки релігії на території Ужгородщини
Якщо подорожувати рідною Україною, уважно подивившись на карту, що впаде у твої очі - це безліч назв сіл, містечок, міст. Скільки їх багато! І у кожного своя історія, а багато з них залишили про себе пам'ять і стали нашими національними святинями. Є такі святині і у твоєму місті. Ужгородці мають чим гордитися: уже в XII ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ!
Обласний центр закарпатської області - місто Ужгород - розташований на обох берегах річки Уж. Його історія налічує понад 1100 років. Угорська літопис Шимона Кезан датує заснування Ужгорода 872 роком.
Коли у XIV ст. володарями міста стали Другети і звели в місті палац, вони перетворили церкву на родове місце поховання членів своєї сім’ї. У XVI ст. храм значно розширили, а до східної стіни добудували спеціальну поховальну крипту – глибоке підвальне приміщення з кам’яними стінами та склепінчастою цегляною стелею. Вхід до крипти закривала масивна прямокутна кам’яна плита. Після того як церкву зруйнували, стеля крипти обвалилася.
Тлінні останки колись могутньої родини Другетів донині спочивають під цими, порослими травою й чагарником, похмурими руїнами. Однак церква святого Юрія відома не тільки як місце поховання Другетів. У її стінах 24 квітня 1646 р. була укладена Ужгородська церковна унія. Того дня у місті було особливо людно. З ближніх і дальніх околиць сюди стікалися люди. Всі готувалися до великого свята. Урочиста процесія пройшла містом до церкви. Тут після святої літургії 63 православні священики склали на руки єпископа Дьєрдя Якушича визнання католицької віри. Акт проголошення ужгородської унії відбувся. Та минуло ще майже 100 років, перш ніж греко-католицька віра поширилася серед усього українського населення краю.
Свідкові унії, замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила страшна пожежа. Католицькі вірники ще деякий час намагалися відродити храм, але в 1762 р. його розібрали, а матеріал використали на будівництво нової церкви в центрі міста, сьогодні це Римо-Католицький храм Св. Георгія на вул. Волошина. Тоді ж відкрили й крипту, однак жаданих скарбів, за винятком золотого персня графа Балінта Другета, не знайшли.
Минали роки, десятиліття. Місце, на якому стояла церква, поступово поглиналося землею. Згодом вже мало хто з ужгородців пам’ятав про цю першу у своєму місті церкву. А коли на поч. XIX ст. семінаристи засадили замкове подвір’я фруктовими деревами, то про церкву нагадувала лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта, що поросла чагарником, про загадкове місце з’явилися різні здогадки, домисли, легенди.
Після пожежі 1728 року, коли згоріла первісна римо-католицька церва Св. Георгія, а невеликі старі церкви та парафіяльні будівлі були продані чи розібрані, тодішній місцевий католицький архідиякон Емеріх Горват звернувся до Егерського єпископа з проханням надати дозвіл на будівництво нового храму. Ужгородською скарбницею та лісництвом, як покровителями парафії, було виділено земельну ділянку під будівництво храму. У 1762 році наріжний камінь нової церкви, а пізніше й саму церкву, освятив Егерський єпископ Карло Естергазі (1762-1799).
Будівництво нової ужгородської римо-католицької церкви, освяченої на честь Св. Георгія, було завершене в 1766 році. Поруч із церквою в 1767 році була побудована римо-католицька плебанія (парафіяльний будинок, нині - Ужгородська дитяча музична школа № 1 ім. Чайковського)( дод. мал. 6) .
Невідомо, який вигляд мала новозбудована церква, бо у 80-90-х роках ХІХ століття вона була перебудована у стилі бароко. Відомо тільки, що в 1763 році напрестольний образ був виконаний єгерським єпархіальним художником, монахом-францисканцем Яношем Лукачем Краккером, який виконав і художнє оформлення єгерської бібліотеки, церкви Св. Матяша та інших храмів.
Оновлення церкви тривало з 1880-го до 1886 року. Проекти вівтарів, пізньобарокове різьблене оформлення виконав францисканський монах Конрад Швестка (1833-1907), академічний художник, різьбяр і реставратор. Він - автор ескізів головного і чотирьох бічних вівтарів, єпископського крісла (сідалища). У центральному вівтарі храму дотепер збереглася монстранція (дарохранильниця) високохудожньої роботи ювелірів XVII ст. Після поразки національно-визвольної війни угорського народу під проводом князя Ференца Ракоці ІІ граф Міклош Берчені, колишній володар Ужгородського замку і сподвижник Ракоці, у 1711 році вивіз монстранцію (дарохранильниця), разом з іншими цінностями храму, до Туреччини - тут, у Родошто, він перебував у вигнанні. Незадовго після його кончини (1725 р.) монстранція (дарохранильниця) та церковні коштовності були повернуті Ужгородській римо-католицькій церкві.
Пізньобароковий римо-католицький храм Св. Георгія має прямокутну форму з заокругленням в абсидній частині; увінчаний великою шишако-подібною вежею з трьома годинниками, по боках - дві менші чотиригранні вежі. Усі три вежі мають католицькі однораменні хрести. Вхідні двері великі, у притворі - двоє бічних дверей. Головний неф (човен) поділений чотирма колонами на частини, де розміщені бічні вівтарі та лавиці. Заокруглена тріумфальна арка відділяє неф від святилища з написом у верхній частині: “Дім Божий і це ворота небесні. Буття XXVIII”. У святилищі - вівтар із двома ангелами “Нагірна проповідь Ісуса Христа ” роботи художника Краккера. По боках - вікна-вітражі, на котрих зображені св. Ласло і св. Єлизавета. Спереду - новий вівтар, на якому тепер відправляється Свята Літургія.
У правому малому нефі є вівтар з образом св. Йосифа з Ісусом, скульптура “Пієта” (копія роботи Мікеланджело), перенесена з Кальварії, з 14 Стації Хресної Дороги Ісуса Христа; у малому бічному вівтарі - скульптура “Ісус Христос розп`ятий зі св. Франциском Азізьким”. На вітражах ще двох вікон - Ісус Христос і св. Марія Маргарита та Успіння св. Йосифа.
25-го січня 2009 року римо-католицькою громадою в церкві встановлено меморіальну дошку св. Апостолу Павлові у Рік Біблії (угорською мовою). З правого боку центрального нефа встановлений місійний хрест із датами: “1914-1939; 1993-2005″. У храмі є чотири сповідальниці; на стінах бічних нефів висять ікони Хресної Дороги Ісуса Христа.
Високохудожньо оформлені фрески стелі храму.
Дослідження доповнюють прекрасні художні роботи - шість вітражів церкви та фрески на стелі-плафоні. На хорах церкви у 1901 році було встановлено орган, виготовлений братами Рігерами. Церква мала три дзвони - один був відданий для потреб війська під час Першої світової війни.
Ужгородська римо-католицька парафія до 1804 року, як головне Ужанське намісництво, була підпорядкована Егерському єпископству, а згодом передана новоствореному Сатмарському єпископству. Сатмарський римо-католицький єпископ Клобушинський утворив Нижньоужанське намісництво, яке в 1877 році затвердив і Сатмарський єпископ Леврінц Шлаух. У той час Ужанське намісництво мало 22 священиків.
Після встановлення радянської влади на Закарпатті значно скоротилася кількість римо-католицьких священиків. У 80-х роках ХХ століття їх було тільки вісім, з яких тільки шестеро задовольняли духовні потреби вірників.
У 1996 році було створено вікаріат і Мукачівське римо-католицьке єпископство, яке очолив Преосвященний владика Антал Майнек. У 2012 році відновлено Нижньоужанське намісництво. З 1965 року Літургія велася угорською мовою, тепер - також українською і словацькою мовами. З 2003 року настоятелем церкви Св. Георгія є Нижньоужанський намісник отець Янош Молнар.
У 2002 році філією церкви Св. Георгія стала каплиця Божого Милосердя на Радванці.
Проаналізувавши історію розвитку релігійних осередків в рідному краї я дійшла до висновку, що у старовинному місті Ужгороді століттями співіснують різні релігії, і у кожної з них є свої обителі: древні і молоді, великі і малі. В Закарпатті є велика кількість старовинних об’єктів, що відносяться до вивчення релігії, які заслуговують на увагу до їх історичного минулого.
Але, мою увагу привернув історичний об’єкт в Ужгороді – Костел Св. Юрія (Георгія) - один з найбільш старовинних католицьких храмів міста. За датою початку будівництва Костел Св. Юрія (Георгія). У 1610 році голова міста Юрій Другет зруйнував на цьому місці лютеранський храм і задумав побудувати католицький. Костел будувався швидко, але вже в 1620 році влада в місті змінилася - Ужгород перейшов у руки Міклоша Берчені, і до кінця всі роботи так і не були завершені. Остаточне завершення будівництва і серйозна реставрація костелу відбулися тільки в 1763-1766 роках - тоді будівля і набуло той вигляд, який можна побачити сьогодні.
Керував реставрацією архідиякон Емеріх Хорват орієнтувався на стиль пізнього барокко (необароко). Були використані матеріали, що залишилися від замкової церкви. У стилі необароко були виконані і інтер'єри костелу. Над оформленням храму працював відомий угорський майстер Янош Лукач. А чудову картину для вівтаря храму написав Лукач Йожеф Краккер - вона донині є одним з головних прикрас костелу. Сам же вівтар , також вважається однією з храмових перлин, був завершений лише в 1895 році. Внутрішня обстановка костелу до наших днів дійшла в незмінному вигляді і представляє величезний інтерес не тільки для віруючих, але і для шанувальників старовини.