This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Митрополит Андрей Шептицький – духовний батько українського народу, його речник перед Богом (до 150 – річчя з дня народження)

 Чубата Ярина, 16 р., гімназія ім. Володимира Великого, м. Рогатин, Івано-Франківська обл.

Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї.
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї
І. Франко «Мойсей»
Бог дав мені землю
і дав мені долю.
Він дав мені ім’я і знання того,
що я українка,
дочка свого краю, -
повік з ним ділитиму долю його.
В. Багірова

Моє ім’я – Ярина. Я народилася в славетному місті Рогатині – одному з найдревніших поселень Західної Галичини. Вже крізь сивину століть моє рідне місто стоїть, як незламний страж, гордо підносячи шпилі своїх церков в небесну далечінь, свято охороняючи придбані цінності безлічі своїх поколінь, славетно вносячи в книгу історії незабутні та вічні імена, ореолом яких завжди сіятиме ім’я Роксолани.

Ніжна зелень дерев, горда велич правічних церков, вічна слава достойних людей…
Навчаюся я у Рогатинській гімназії імені Володимира Великого. Хочу сказати, що моя гімназійна життєва дорога стала для мене найбільш пам’ятною і найсвітлішою. Протягом шести років, вкарбовуючи кожного дня в моє серце любов до рідного краю, перетворилась у вічно живу, невичерпну скарбницю моєї душі. Гімназія заклала в мені фундамент істини, добра і милосердя. У нашої дружньої гімназійної родини вже став традицією спільний похід кожного понеділка до церкви. Так ми просимо, щоб Господь благословив нас, щоб він своєю ласкою допоміг нам добре вчитися і тим приносити Йому більше славу, батькам утіху, українському народові честь, а собі пожиток, як для душі, так і для тіла. Так, саме гімназія прищепила мені велику любов до Господа ще з маленьких літ. Ця любов є вічна, безконечна, найпрекрасніша з усього прекрасного. Для повного щастя і блага людини Господь дав їй родину і Батьківщину. Моя Вітчизна – Україна. Це – храм душі моєї. Мої молитви линуть до небес про вільну державу, яка процвітатиме на прославу Божу…
Кожний рік – це дар Божий.
Кожний рік – це сприятливий час, даний нам Богом, який запрошує нас чинити добро, – так навчав слуга Божий, Великий Митрополит Андрей Шептицький.
Моє скромне дослідження про нашого духовного Мойсея – це маленька краплинка у морі добрих справ на прославу його величі, честі, і окраси для нашої Церкви і Народу.
Могутнім серцем обняв він увесь народ, його минуле, сучасне і майбутнє.
Ми знаходимося в часі 150-річчя від дня народження нашого українського Мойсея. Велета духа Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, єпископа Станиславівського, архієпископа Львівського, митрополита Галицького.
Як християнка маю святий обов’язок вплести у подячний вінок на прославу великого сина Вселенської Католицької церкви своє скромне слово – дослідження. Прагну, щоб цей святий, великий Ювілейний рік був для кожного з нас роком покаяння і примирення з Богом.
Молюся, щоб цей рік став роком благодати і миру для всіх українських християнських родин, для всіх наших сіл і міст, для всіх шкіл, в яких виховується українська молодь.
Зовсім не просто у мої 16 років в повній мірі усвідомити духовну велич Митрополита. Тому опираюся, в першу чергу, на свідчення з Листа Святішого Отця Івана Павла ІІ з нагоди 400-ої річниці Берестейської Унії: « … однією з могутніх постатей нашого століття, що мала надзвичайно великий авторитет і зуміла, якщо вже згадати про його свідчення терпіння заради Христа, був Митрополит Андрей Шептицький. У його особі поряд з освіченістю і духовною витонченістю гармонійно поєднався надзвичайний дар організатора, який засновував школи та академії, підтримував богословське і світське навчання, пресу, сакральне мистецтво і збереження історичних пам’яток». (Рим, листопада, 12, р.Б. 1995)
Звичайно, кожне слово Святішого Отця, образно кажучи, на вагу золота. Великим авторитетом для мене, як і для кожного гімназиста, є особа нашого духовного опікуна, доктора теології отця Івана Музички. Його постійне ствердження: « Мене виховала і навчила гімназія», – є великою заохотою для нас до духовного самоудосконалення. У праці «Початки української богословської науки в XX столітті» отець Іван Музичка подає нам історичне тло початків богослов’я: «У часі невдачі наших визвольних змагань, серед настроїв невпевненості, ворожих обмежень і контролю у Львові народжується українська богословська наука XX століття. Була доконечна потреба відродити дух народу, щоб знову і знову промощувати шлях до вільного життя.» Отець Іван Музичка відзначає, що « … Серед тих невідрадних обставин і явищ була одна особа, що стала новим символом для тієї нової праці і змагань, зокрема на церковному полі. То велика постать Митрополита Андрея – духовного велетня із потужним інтелектом та благородним серцем. Навколо його особи у Львові починаються перші кроки українського богослов’я XX століття.» Любителем науки, пастирем, що турбувався інтелектуальними силами своїх священиків проявив себе єпископ станиславівський, заложивши власними силами бібліотеку у Станиславові.

У кожного, хто доторкнеться душею і серцем до духовної величі Митрополита, глибшою стане віра, ніколи не помре надія і всеохоплюючою стає любов.

Рід Шептицьких

Рід Шептицьких – одна з найдавніших українських боярських родин.
Шептицькі у XV – XVІІІ ст. належали до руської шляхти Перемишльської землі (термін “руський” вживаємо у конфесійному значенні). Поряд з кількома іншими родами вони творили її еліту, для котрої були властивими активна участь у суспільно-політичному та військовому житті краю, відносно високий рівень матеріальних статків, помітний вплив на культурне та церковне життя тощо. Впродовж двох століть Шептицьким вдавалося поєднувати ці фактори. Показово, що йдеться не про окремі особистості, не про одне-два покоління, а про цілий рід, який зумів інтегруватися в суспільно-політичне середовище, де панувала католицька шляхта, й при цьому зберегти етноконфесійну ідентич- ність. Безумовно, феномен Шептицьких заслуговує на увагу на часі створення докладного всебічного дослідження історії цього роду.
Грамоту на право земельного володіння надав родині 1284 року Галицько-Волинський князь Лев Данилович. Прізвище походить від назви родового маєтку-села Шептиці (Шептич).
Іван Шептицький, батько митрополита, у своїх родинних «Записках» згадує про відомості, які знайдені в актах Пермського архіву: «…один з Шептицьких став на чолі українських бояр. Обороняючи Перемишль, він розбив ватагу татар над Сяном. За це князь Галицький Лев Данилович у 1284 році надав синові переможця, Ярославові, село Канафости з монастирем св.. Онуфрія та дозволив заснувати село Шептиці на Вощанецьких полях».
Починаючи з кінця ХVІІ й упродовж майже всього XVІІІ століття рід Шептицьких висунув цілу плеяду найвищих церковних ієрархів української греко-католицької та польської римо-католицької Церков. Серед них Варлаам Шептицький, єпископ у Львові, Атанасій і Лев Шептицькі, які були засновниками-фундаторами архикатедрального собору св.Юра у Львові, єпископи львівські, а потім київські митрополити, інші представники знатного роду. Усі вони залишили яскравий слід в історії Української греко-католицької церкви. Олександр Шептицький закладає у 1618р. українську друкарню в Угерцях біля Комарно. Варлаам Шептицьких засновує в 1668 р. українську друкарню в Уневі біля Перемишлян.
У 1710 р. Варлаам Шептицький обраний Львівським єпископом. З нього починається доба Шептицьких в Українській Церкві. Проповідуючи ідею « ми діти однієї матері Руси», він висловлював надію на єдність Церков. Був поборником прав українського народу. Варлаам Шептицький збудував монастир, підніс рівень освіти сільського духовенства.
Відчуваючи поганий стан здоров’я, Варлаам зрікся свого посту і постриг у монахи Антонія, сина брата Олександра. У 1715 р. Варлаам помер і похований у Святоюрській катедрі. Другим владикою з роду Шептицьких був згаданий Антоній, він прийняв чернече ім’я Атанасій. Саме він заснував українські церковні школи, дбав про освіту духовенства. На заснування семінарії залишив по смерті 100 тис. золотих. У 1744 р. задумав будівництво собору св.. Юра на горі. Зібрав на це будівництво 116 тис. золотих.
Видатним архієреєм з роду Шептицьких, багатогранно освіченим був Лев Шептицький. Він продовжив справу Атанасія Шептицького щодо будівництва собору. Він запросив до будівництва одного з найкращих архітекторів того часу, німця Бернарда Меритина та скульптора Івана Пінзеля. Сьогодні величний храм Української церкви у Львові – це не просто перлина міста, це архітектурна окраса Галичини, це один з найкращих зразків бароко у світі.
Вирізняючись дипломатичними здібностями, Лев Шептицький спрямував їх на службу українському народу. Лев Шептицький переконує цісаря Йосифа ІІ, що галицькі русини – це нарід окремий від поляків та росіян, що в інтересах Австрії допомогти галицьким українцям розвиватися як окремій нації.
Родинне коріння Шептицьких по жіночій лінії сягало королівського роду Собєських, австрійського цісарського роду Стюартів. Через Фредрів (батько Митрополита Андрея – граф Іван Шептицький – був одружений з графинею Софією Фредро, донькою видатного польського письменника графа Алєксандра Фредро) Шептицькі пов’язали свій родовід із королями Італії, Португалії, Сардинії.
В 1861 році відбулось вінчання графа Івана Шептицького із с.Прилбичі і графині Софії Фредро, дочки Олександра Фредра, маєток якого був в с.Бенькова Вишня (нині с.Вишня біля м.Рудки Городоцького району, кілька будинків у самому Львові, землі с.біля Корчова).
Майбутній Митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року у селі Прилбичах (тепер Яворівського р-ну) у родині графа Івана Шептицького третім сином, і при хрещенні отримав імена – Роман-Марія-Олександр.
Родині Шептицьких належали села Прилбичі, Дев’ятники, маєток в с. Вишня. Там в крипті костелу м.Рудки похоронені дід і бабця Митрополита Андрея – Олександр і Софія Фредро(із родини Яблоновських),
В родині графа Івана та графині Софії було семеро синів. Найстарший син Стефан помер, ще не маючи два рочки. Другий, Юрій, відійшов зі світу, після важкої хвороби у віці 17-ти років, навчаючись в м.Кракові.
Потрібно сказати про його маму, графиню Софію Фредро-Шептицьку. Передусім це була мама семи синів непростої долі. Мама Митрополита Андрея, мама блаженного Климентія, Казимира при хрещенні, який загинув, не зрадивши своєї церкви у сумнозвісній Володимирській в’язниці в травні 51-го року; мама розстріляного більшовиками 27 вересня 1939-го в своєму маєтку в с. Прилбичі разом із дружиною Ядвігою та ще 11 членами родини Леона Шептицького разом із духівником о. Маріушом – Домініком Скібневським. Це була мама закатованого німцями у 1941-му році Олександра Шептицького. Бабця Митрополита Софія Яблоновська була першою дружиною графа Скарбека, фундатора будівництва тетру Скарбека – (нині Театр ім. М.Занковецької). До 1939року в м.Львові стояв памятник діду Митрополита Олександру Фредро, який був перевезений і зараз стоїть у м.Вроцлаві.
В селі Прилбичі до сьогодні на цьому ж місці із 1654 року стоїть церква, яку звели на кошти єпископа Атанасія Шептицького, дідича села. Сьогодні це вже «осучаснений» новими матеріалами і перебудований в 1988-храм Пресвятої Богородиці КП, в якому 11 вересня 1892 року о. Андрей Шептицький відслужив першу Службу Божу.
Ще молодим, разом із родиною майбутній Митрополит часто відвідував Унівський монастир, де була Митрополія Києво-Галицьких митрополитів і де збереглися портрети його предків Атаназія і Лева Шептицьких. За часів служіння Атаназія на місці старого, відомого ще із 1363року собору та його найстарішого дзвону, розпочалося будівництво сучасного собору святого Юра у Львові, а за Лева завершилося(1750-1772р.р.). Там також є портрети обох його предків.
У XІX ст.. рід зазнав полонізації. Прилбичі стали родинним маєтком у другій половині XVІІІ ст.., коли їх придбав єпископ Атанасій Шептицький. Саме там після одруження з Софією Фредро, дочкою відомого польського драматурга, оселився граф Іван Шептицький, батько митрополита Андрея. Там народилося семеро їхніх синів. Граф іван побудував у селі палац, у якому був музей із портретами родини Шептицьких і Фредрів, малярські роботи Софії Фредро-Шептицької. Палац оточував чудовий парк, навколо садиби цвіли квіти. Сім’я дуже любила свою малу батьківщину. Жителі села згадують про сердечність графині, яка завжди старалася всім допомагати, часто відвідувала хворих. Доглядаючи хвору на туберкульоз жінку, вона заразилася і невдовзі померла.
Намагаючись знищити пам'ять про Шептицьких, 1939 р. більшовики заклали вибухівку в пивницю і зрівняли з землею їх родинне гніздо.

Основні віхи життя і діяльності Андрея Шептицького

29 липня 1865 р. – у селі Прилбичі (сьогодні – Яворівського району Львівської області) у сім’ї графів Шептицьких народився другий син. При хрещенні отримав імена: Роман-Александер-Марія.
19 травня 1888 р. – отримує титул доктора права Ягелонського університету у Кракові.
28 травня 1888 р. – у 23- літньому віці вступає до монастиря оо. Василіян у Добромилі.
1 липня 1888 р. – під час облечин отримує ім’я Андрей.
11 серпня 1892 р. – брат Андрей склав перші монаші обіти у Кристинопільському монастирі ЧСВВ.
3 вересня 1892 р. – єписком Юліан Пелеш у Перемишлі висвячує брата Андрея на священика.
2 лютого 1899 р. – імператор Франц – Йосиф номінував отця Андрея Шептицького на Станіславівського єпископа (йому на той час виповнилося 34 роки).
21 листопада 1900 р. – пастирський лист «До моїх любих гуцулів».
17 січня 1901 р. – урочиста інтронізація Андрея Шептицького на митрополита Львівського, єпископа Кам’янець – Подільського у соборі св.. Юра у Львові.
2 січня 1903 р. – обраний членом австрійської Палати панів; фінансує будівництво першої української лікарні у Львові – Народної лічниці.
19 червня 1904 р. – висвячує о. д-ра Григорія Хомишина на єпископа Станіславського.
5 – 28 вересня 1906 р. – перше з часів короля Данила Галицького паломництво українців на Святу Землю.
25 липня – 2 серпня 1907 р. – обраний головою Першого Велеградського конгресу, в якому брали участь православні та католицькі історики й богослови.
Жовтень 1908 р. – таємно подорожує у Велику Україну, Білорусію, Литву й Росію, закладає основи спільнот католиків східного обряду у Петербурзі і Москві.
16 грудня 1913 р. – відкриття Українського національного музею у Львові, його передача у власність українському народові.
Вересень 1914 – березень 1917 р.р. – перебування Митрополита Андрея в російському ув’язненні.
11 вересня 1916 р. – письменник Володимир Короленко виступає на захист арештованого царським урядом митрополита Андрея.
Березень 1917 р. – звернення до канадських католицьких ієрархів про потребу створення Українського греко – католицького єпископства у Канаді.
29 – 31 травня 1917 р. – у Петербурзі відбувся Перший Російський католицький собор під головуванням митрополита Андрея, на якому ухвалено 68 статей, які стали основою для діяльності Російської Греко – Католицької Церкви.
19 жовтня 1918 р. – обраний членом Національної Ради ЗУНР.
24 лютого 1921 р. – Папа Бенедикт XV підтверджує повноваження митрополита Андрея щодо душпастирської опіки католиками східного обряду на території Росії, надані Папою Пієм Х.
Березень 1921 р. – Папа Бенедикт XV призначив його апостольським візитатором для українців греко – католиків у Південній Америці.
Квітень 1921 – дипломатичні поїздки до Бельгії, Голландії, бере участь у конференціях, присвячених справам церковної єдності.
Березень – липень 1922р. – відвідує греко – католицькі парафії у Бразилії та Аргентині.
Червень 1922 р. – дипломатичні поїздки до Філадельфії, Вашингтона.
18 лютого 1923 р. – промова на конференції в Папському орієнтальному інституті «Змагання Заходу у справі з’єднання Церков»
22 – 23 серпня 1923 р. – під час перетину польсько-чеського кордону польська влада інтернувала митрополита, вимагаючи, аби він зробив заяву про вірність польському урядові. П’ять тижнів перебуває у польському монастирі сестер шариток у Познані.
20 червня 1924 р. – обраний дійсним членом філологічної секції Наукового товариства ім.. Т.Шевченка
1 квітня 1940 р. – пастирське послання до народу «Про безбожництво», у якому протестує проти агітації атеїзму.
3 серпня 1938 р. – пастирське послання «Пересторога перед небезпекою комунізму».
27 вересня 1939 р. – у Прилбичах енкаведисти розстріляли рідного брата Андрея Шептицького Лева разом із дружиною, усіма членами сім’ї і челяддю. Скоєно наругу над родовою усипальницею Шептицьких, знищено цінні документи.
9 жовтня 1939 р. – встановлює екзархати, що охоплювали територію СРСР, та іменує чотирьох екзархів: єпископа Миколу Чарнецького – екзархом Волині й Холмщини, о. Антонія Неманцевича – Білорусії, о. ігумена Климентія Шептицького – Великоросії й Сибіру, єпископа Йосифа Сліпого – Великої України.
1 листопада 1944 р. – близько 13 години, після ускладення, спричиненого грипом, відійшов у вічність.
5 листопада 1944 р. – похорон, що перетворився на грандіозну маніфестацію. Похований у крипті Святоюрського собору.
28 січня 1955 р.– проголошення в Римі офіційного декрету (№14/955) Конгрегації про беатифікацію Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького.
5 грудня 1958 р. – у Римі офіційно розпочатий беатифікаційний процес слуги Божого митрополита Андрея.

Єпископ Станіславівський

1899р. о.Андрей Шептицький ЧСВВ, ставши єпископом Станіславівським, почав будівництво семінарського корпусу, розгорнув допомогу бідним і ув’язненим, відвідував в’язниці, шпиталі, фабрики. Простолюд чистосердесно тішився красивим Владикою, що на білому коні об’їжджав села і містечка. З найвіддаленіших гірських закутків сходили гуцули, щоб послухати Владику, «який говорить так, як ми». Він писав до них послання (де ж таке видано?!) їхньою говіркою: «Хочу, щоби Ви мали і на писмі від мене науку, котру бисте могли читати в читальнях, котрі я Вам в кожнім селі позакладав… Скрізь поміж Вами найшов сми щирих та добрих христєн, котрі мене обіцяли: письменні – що будуть всякі добрі книжки читати; а неписьменні – що того читанні будут з увагов слухати». Так у Станіславі почалася епоха, яку називають епохою Андрея Шаптицького, бо поклав він печать свого духа на кожній ділянці життя. Проте вже у травні 1900 р. його призначено галицьким митрополитом. В одному з листів, що закінчує станіславський і починає львівський період його діяльності, Шептицький пише: «Отче Святий, заховай їх в твоє імя, котрих ти дав мені, щоби були одно… Така була остання молитва Ісуса Христа, коли перед страстями прощався зі своїми апостолами та учнями. Інакшою теж і не може бути молитва єпископа, який мусить розпрощатися зі своїми вірними. Таке й мені трапилося. Заледве проминуло півтора року моєї праці в єпархії, а вже з Божої волі та наказу святішого Вітця, довелось мені покинути станіславську єпархію та обійняти львівський владичий престол. Насправді, полишаючи Вас, не став я чужим для Вас. Бо я тепер Ваш Митрополит».
1901 р. він обдарував свою першу єпархію царським подарунком – бібліотекою, що нараховувала 3871 книг (багато цінних стародруків); зобов’язався також платити щорічно 1200 кор. на утримання і збільшення бібліотеки. Незважаючи на його молодий вік, у народі про нього складали легенди, поети присвячували йому вірші, а прозаїки розповідали в оповіданнях невигадані історії.

Екуменічна діяльність

Андрей Шептицький, за словами Любомира Гузара, був першопрохідцем в екуменічній діяльності. Справу з’єднання Церков вважав святою, а єдність людей сприймав як дар із неба, за який варто молитися все життя. Хотів не лише об’єднати українців у одній Христовій Церкві, але і людей усього світу – в єдине Тіло Христове. Вів листування з православними ієрархами, налагоджував міжцерковні взаємини, обговорював надконфесійні моделі церковної єдності. Пропагував ідею єдності, де тільки міг, виступав із проповідями в Бельгії, Франції, Голландії, США, Італії, Англії, брав участь у міжконфесійних Велеградських конгресах. Проте його починання наче випереджали час, бо не отримали такої підтримки, яку могли б мати в час розквіту екуменічного руху. Із його листування знаємо, що шукав прихильників серед православних і католиків Росії. Ними стали: єпископ Волинський і Житомирський Антоній, майбутній екзарх греко – католиків Росії Леонід Фьодоров; священики Володимир Абрикосов, Йоан Дейбнер, Алексій Зерчанінов, Микола Толстой; миряни Володимир Балашов, князь Петро Волконський, Наталія Ушакова та ін.. У листі до єпископа Антонія він писав: «Що тут довго тлумачити про перевагу однієї Церкви над іншою? Одна лише є у світі істинна Церква Христова; чи вона православна, чи католицька, як її називаємо ми. Тепер вона розділена навпіл. Але не сама вона розділилася, а розділена насильно політикою. Тому вона повинна знову з’єднатися, повинна неодмінно, повинна обов’язково, повинна Христа ради, Бога істинного ради».
Під час другої світової війни, зважаючи на політичну ситуацію, Шептицький створив чотири екзархати за межами Галичини: Волинський, Білоруський, Російський та Східноукраїнський. У працях «Зближаються часи», «Психологія Унії», «Російський Католицький Екзархат» виробив концепцію міжконфесійного миру, релігійне примирення розглядав як перший крок до національного об’єднання.

Концепція українського державотворення у богословській спадщині Митрополита

«Бо я русин з діда-прадіда. А Церкву нашу та й святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя», - зазначав митрополит Андрей у Пасторському посланні «Наша Програма».
Богословська та церковно-просвітницька діяльність митрополита припала на завершальний етап другого українського національно-культурного відродження XІX століття. З одного боку, феномен Шептицького був прямим продовженням цього ренесансу українського духу, а з іншого – він сам активно впливав на культурно-національний прогрес українства цієї епохи.
Митрополит Української греко-католицької церкви А. Шептицький зробив вагомий внесок у розробку окремих аспектів українського державотворення, розуміння змісту та суті національної ідеї з погляду національно-патріотичного виховання народу, формування державницької ідеології та консолідації українських національних сил. Греко-католицизм як ідеологія та практика релігійного життя впродовж усього XX століття органічно злився із загальноукраїнським національно-визвольним рухом. Андрей Шептицький впродовж сорока чотирьох років очолював Греко-католицьку церкву, здійснював безпосередній вплив на релігійні, національно-культурні та суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Україні та Східній Європі у першій половині XX століття. В його практичних діях і теоретичних надбаннях відображена ціла епоха боротьби українського народу за державну незалежність, досягнення релігійної та національної єдності українського народу.
Державотворча концепція Митрополита сформована в період Першої світової війни 1914-1918 років. Вона була спрямована на утвердження української соборної державності в межах Австро-Угорщини й мала клерикально-консервативний характер, а його діяльність на підтримку ЗУНР була практичним виявом реалізації цієї концепції.
У своїй пастирській та церковно-просвітницькій діяльності Митрополит Андрей Шептицький здійснив дві кардинальні справи національного характеру: по-перше, завдав смертельного удару москвофільству в середовищі галицького духовенства; по-друге, органічно пов’язав діяльність Греко-католицької церкви з українським національно-визвольним рухом першої половини XX століття.
Першим ударом по москвофільству було впровадження української мови до офіційного церковного вжитку. У той час Митрополит всіляко підкреслює своє прагнення зробити все можливе для добра українства не лише в Україні, а й поза її межами.
Державотворча позиція Митрополита яскраво проявляється у його вченні про історичну місію Української Греко-католицької церкви. Розуміння А.Шептицьким ролі українського християнства у справі відновлення єдності Східної і Західної церков є невіддільним елементом історичної місії українського народу і її релігійно-церковним виявом української національної ідеї. Українська національна ідея найбільш виразно прозвучала у праці «Як будувати рідну хату?». «Ідеалом нашого національного життя, – писав Митрополит, – є наша рідна всенаціональна хата- Батьківщина». Андрей Шептицький не приховував, що «…нашою рідною всенаціональною хатою-Батьківщиною», – в його розумінні, є передусім Українська соборна й суверенна держава.
У своїх богословських творах, пасторських посланнях Митрополит Андрей орієнтував українське суспільство, насамперед духовенство, на повсякденну працю за досягнення цієї благородної мети. На переконання Митрополита, намагання втілити у життя національного ідеалу є виявом не лише здорового патріотизму, а й вимогою справжньої християнської свідомості людини. А праця в ім’я побудови власної держави, на його думку, є овіяна Божественним благословенням і освячена Церквою. Багатогранна діяльність Митрополита Андрея Шептицького є для нас зразком служіння ідеалам християнського патріотизму. Гаслом християнського патріотизму є: любов понад усе!
Любов до Батьківщини випливає із заповіту Ісуса Христа: «Ось що заповідаю вам: щоб ви любили один одного» (Ів.15, 17). Слуга Божий Андрей Шептицький так пояснює цю думку: «Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром…але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо…і цілою віковою минувшиною, і спільною майбутністю…і спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Найбільша заповідь, 1901 р.)
Особливо важливо є усвідомити цей християнський обов’язок кожному громадянинові України в наш час, коли існує реальна загроза нашій державності. «Боже, Україну збережи!» – линуть сьогодні молитви у всіх храмах моєї неньки України. Молитви і наука Великого Митрополита супроводжують християн, особливо священиків, які добровільно відправляються в зону АТО, щоб молитовно підтримати дух наших воїнів. Серед них-настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, декан Рогатинський, митрофорний протоієрей УГКЦ о. Дмитро Бігун. Ризикуючи власним життям, отець Дмитро двічі перебував і на передових рубежах, і у військовому шпиталі м.Дніпропетровська. Щирі слова подяки від командування АТО, від бійців, яких отець молитовно зцілював, продовжують надходити на адресу єпархії та особисто священику. Коли ми, учні гімназії, слухаємо проповіді о.Дмитра та його розповіді про неймовірну відвагу бійців та відчуття святого обов’язку перед Україною, ми переконуємося в тому, що дух Великого Митрополита з нами, з Україною.

Проблеми християнської родини та християнського виховання молоді у спадщині Митрополита Андрея Шептицького

Родина завжди була і залишається неперехідною цінністю християнської спільноти. Її стійкість, моральне здоров’я, доброчесність є предметом невпинної опіки Церкви і суспільства. На зламі століть і тисячоліть, коли поглиблюються кризові явища, загострюються і проблеми сімейних стосунків. Вічна проблема батьків і дітей, розходження у світоглядних переконаннях загрожують руйнацією міцності християнських родин. Пияцтво, наркозалежність, аморальність, подружнє насильство, цивільні та одностатеві шлюби потребують титанічних зусиль з боку Церкви, суспільних інституцій щодо навернення до дотримання Божих Заповідей. У цьому сенсі для нас неоціненним скарбом є спадщина Митрополита, який приділяв велику увагу проблемам християнської родини. Зважаючи на це, XXІ сесія Синоду Єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ від 13-14 листопада 2003 року ухвалила «докладніше вивчати науку Митрополита Андрея Шептицького стосовно родини». Феномен сім’ї А. Шептицький виводить ще з Адамових часів. Найважливішою умовою існування першої сім’ї – сім’ї Адама і Єви – він називає пожиттєвість: чоловік і дружина волею Бога даються одне одному на ціле життя. Ця риса і є критерієм святості сім’ї. Подружжя владика Андрей називає основою сім’ї, родини, тією хатою, яку будує сама людина для свого майбутнього. Сім’ю, в основу якої покладено таїнство шлюбу, він образно порівнює з хатою, «зверненою до сонця». Але такою вона може бути лише в тому разі, зазначає Митрополит, коли людина добре думатиме перед її будовою. Він критикує шлюби з розрахунку, прагматичні сімейні угоди заради « достатків і маєтків». Основною підвалиною хати-родини Митрополит називає любов, в основі якої мають лежати теплі і щирі почуття до Бога. Лише в цьому разі подружній зв'язок, на його думку, може бути тривалий і щасливий, а родина – міцною та згуртованою.
У Посланні «О супружестві і родині» (лютий 1902 р.) А. Шептицький розмірковує над обов’язками членів родини. Головою родини він називає чоловіка. Саме чоловік проголошується відповідальним за збереження любові до Бога і любові в родині взагалі. Чоловік не повинен трактувати дружину як прислугу чи невільницю. Він, зазначає владика, повинен перший шукати спроби порозуміння і йти на примирення, силою своїх почуттів та теплого ставлення до дружини запобігати конфліктним ситуаціям у родині.
Дружина, за твердженням Митрополита, повинна любити чоловіка і слухати його. Непослух вона може проявити лише в тій ситуації, коли накази чоловіка будуть суперечити Божим настановам. Жінку А. Шептицький називає також «рятівницею»чоловіка, яка своїми молитвами навертає його до Бога, наставляє на праведний шлях.
Надзвичайно відповідальним є обов’язок родини за виховання дітей, від чого і залежить майбутнє суспільства. Шанобливе ставлення до старших, вдів і сиріт, самотніх родичів є запорукою міцної християнської родини. Особливо наголошує Митрополит на обов’язку вдячного, щирого ставлення дітей до батьків. Владика образно застерігає непослухів прикладом Ноєвого прокляття Хама. Християнське виховання є безперервною працею над формуванням душі і тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. В процесі такого виховання дитина пізнає правду про себе, про світ і про Бога.
Неоціненними для кожного християнина є 12 листів Митрополита до Матері. Вони писалися тоді, коли матері уже не було поруч, коли Господь покликав її до життя вічного. У них безмірна любов, синівська ніжність і прохання про супроводження його на суд Божий. Найбільше вразив мене останній, дванадцятий лист. Ось він…

Запорука Богородиці

Моя Дорога Мамо!
Хочу попрощатися з Тобою, бо вже більше до Тебе не буду писати. Господь прийняв мої молитви й дав мені ласку мученичества. Мене вивозять у глибину Росії. Сьогодні, коли я дякував Йому за цю ласку у моїй палатній молитовниці, прощаючись із собором св. Юра і з моєю єпархією, я одержав ще одну ласку від Пречистої Діви Марії: Вона обіцяла мені, Мамо, що як наспіє час і Бог покличе мене на свій суд, Ти заведеш мене до Христа. Від дня Твоєї смерті, Мамо, я щоденно гаряче молився до Пречистої, щоб Тобі, Моя Найдорожча Мамо, дозволив Христос завести мене до Нього. Бо Ти Христова, Мамо!
Я не мав сміливості молитися про це до Ісуса Христа й тому молився до Його Матері, бо я знаю, що Материнське Серце Богородиці не відмовляє нікому, хто тільки звернеться до нього з проханням. І сьогодні під час молитви Пречиста дала мені знак, що в останньому дні побуту мого на землі Ти по мене прийдеш...
Я написав листа до св. Отця, щоб мене поблагословив на жертву і з безмірною радістю в серці й з покірною подякою» Господові я ступаю за Христом на Голготу, щоб спасти мій нарід, бо на Україні мусить повторитися кривава жертва Голготи. Правда, кривава жертва Голготи повторяється щоденно на жертвенниках при Божественній Літургії, але історично й суспільно жертва Голготи повторяється через жертву людей.
Дякую Тобі, Христе, що Ти сказав до мене: «Ходи за мною» – і я іду. А Ти, Моя Мамо, враз із нашим Татком, моліться, щоб я не впав у зневіру і доніс до кінця днів моїх мій хрест.
Я іду, Христе! Іду!
У день Апостола Петра
Так і сталося. В останні хвилини земного життя Митрополита юна монахиня явно побачила біля постелі помираючого поважну старшу пані, яка ніжно, з любов’ю ясним поглядом огортала свого сина (за свідченням очевидців).
Окрасою християнської родини Митрополит Андрей називає «добрі діла християнські». Саме діла і вчинки батьків западають у душу дитини тоді, коли батьки живуть так, як вчать її, а навчають так, як живуть. В цьому – наріжний камінь і успіх виховання.
У «Листі до вірних» (1899 р.) зазначено: «Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усе добро світу».

«Хай Бог благословить велике Діло»
А. Шептицький

Ці святі слова Великого Митрополита, записані у пам’ятній книзі гімназії власноручно 10 травня 1912 року, супроводжували учнів довоєнної гімназії і стали духовним орієнтиром для усієї гімназійної родини відродженої у 1991 році нашої Альма-Матер.
Коли я, учениця 1-го гімназійного класу, прочитала ці слова у нашому музеї, я і уявити собі не могла, що через 6 років буду писати роботу на конкурс «Мій рідний край» про Духовного Велета нашої нації Митрополита Андрея Шептицького. Коли я навчалася у 2 класі, в гімназії проводилась урочиста Академія з нагоди річниці Митрополита. Я з великим хвилюванням читала перед поважними гостями «Молитву за українську родину», яку склав Митрополит Андрей Шептицький. А в нинішній ювілейний рік – 150-их роковин з дня народження Андрея Шептицького, у свої 16 років я внутрішньо відчула потребу донести до відома нашої молоді його основну сутність всеохоплюючої любові до ближнього, одержимого служінням рідному народові, беззастережної віри у справедливість Божого провидіння.
Особлива моя вдячність Великому Митрополиту за участь у збереженні нашої гімназії, за духовну опіку над нею.
Важливою подією для гімназистів стали відвідини їхньої Альма-Матері главою Греко-католицької церкви Митрополитом Андреєм Шептицьким.
10 травня 1912 року до будинку Рогатинської гімназії завітав Князь Української католицької Церкви, Достойний гість, Його Ексцеленція граф Андрей Шептицький. Незважаючи на те, що гостина ця була несподівана і був вже пізній вечір, біля 18 години зібрався увесь учительський збір і 200 осіб молоді на гімназійному майдані. Перед входом до гімназії Достойного Гостя привітав директор, представив йому вчительський збір і запросив до канцелярії. Митрополит докладно розпитував про відносини в гімназії й дуже зацікавився будівництвом нового шкільного будинку, оглядав шкільні зали й кабінети. Перед своїм від’їздом, після 19 години вечора Митрополит вписав до пропам’ятної книги такі слова: «Нехай Бог благословить велике діло».
У часі жорстокого тиску польських властей на громадянство Західної України під час «пацифікації» було видано злощасний Декрет від 14 вересня 1930 р.№11-21668/30 під назвою «Справа закриття гімназії Гуртка «Рідна школа» УПТ в Рогатині…» тому, що цей заклад має шкідливий характер у відношенні моральному і політичному». Згідно Декрету учні І-ІІІ класів могли перейти до будь-яких середніх шкіл з польською мовою навчання, а учні ІV-VІІІ класів включно, котрі не підозрюються у протидержавних акціях саботажу, можуть бути прийняті до шкіл з польською мовою навчання, але поза межами Рогатина і Тернополя.
Таким чином 372 учні гімназії втратили можливість здобути середню освіту, а 25 учителів залишилися без роботи і матеріального забезпечення.
І тільки завдяки українській греко-католицькій церкві і її Провіднику Митрополитові Андрею Шептицькому ситуацію у Рогатині із середньою школою вдалося, до певної міри, врятувати.
У березні 1931 року на місці гімназії була заснована Мала Духовна Семінарія.
В особі Митрополита Андрея українська молодь завжди мала свого великого покровителя і щедрого мецената. Глибоко усвідомлюючи наслідки закриття польськими властями українських гімназій у Галичині, він прийшов на допомогу молоді, що прагнула здобувати освіту і підтримав задум про створення Малих Духовних Семінарій. Митрополит осягав розумом і повчав, що семінарія – це особливий етап навчання молодого покоління, це істинний символ церкви.
До семінарії в Рогатині записалися гімназисти, які були відчислені з гімназій Львова, Дрогобича, Тернополя, Кременця, Чернівців, Стрия, Самбора, Чорткова і звичайно, Рогатина. Це були молоді патріоти, надія нації.
Рогатинське громадянство завжди пам’ятало великі заслуги Митрополита Андрея Шептицького у царині навчання молодого покоління. Щороку Рогатинська Мала Семінарія святкувала день іменин свого Покровителя Митрополита Кир Андрея. У 1935 році з уваги на 70 -ий ювілей Митрополита це святкування готувалося і проходило винятково урочисто. У четвер, 12 грудня, відбулися урочистості: зустріч, святочна академія, концерт. 13 грудня 1935 року Митрополит побував у Станіславові, а в неділю, 15 грудня, він відвідав Бережани, де також відбулися урочистості на честь ювілею Митрополита, визнання його великих заслуг перед церквою і галицько-українським суспільством.
Батьківська опіка про українську молодь Митрополита Андрея Шептицького, його постійна увага до вихованців Малої Духовної Семінарії в Рогатині благодатно падала на нашу молодь, що могла здобувати середньошкільну освіту, яка вела їх дорогою дальшої науки, спрямовувала на свідомий життєвий шлях, яка відкривала горизонти щасливої долі.
Мала Духовна Семінарія з великими труднощами, але все ж існувала. Польська влада робила все можливе, щоби українські діти не мали можливості здобувати науку. І знову Митрополит Андрей вирішив особисто прибути до Рогатина, щоби полагодити перешкоди.
Рогатинське громадянство запланувало величаво привітати Князя Церкви, але польська влада категорично заборонила публічні маніфестації на честь улюбленого Митрополита. Дозволила лише на зустріч і конференцію з учительським збором і візитацію Семінарії. Збентеження почалося вже зранку, коли вчителі й учні чекали на приїзд Гостя, але він не приїжджав, і були поважні сумніви, чи взагалі приїде. По першій годині дня вчителі вирішили розпустити учнів додому, Митрополит приїхав пополудні, відбув конференцію з учителями, прийняв делегацію учнів і ще того самого дня, без розголосу, виїхав до Львова. За свідченням професора Адама Антоновича поліція, поліційний агент Крижанівський, Пільц та інші пильно стежили за кожним кроком, щоб наказ польської влади був точно виконаний.
Митрополит Андрей Шептицький організував першу подорож українських паломників на Святу Землю в часі з 5-го по 28-е вересня 1906 року. Всього паломників було 505 чоловік, в тому числі з Рогатинщини. На святий камінь, під яким три дні лежав Ісус Христос, Митрополит спільно з о. Степаном Городецьким, парохом села Вербилівці, поклали образ Діви Марії, який в чудесний спосіб сам відновився в селянській родині з Лучинець Кучнатів. Цей образ не згорів під час пожежі в каплиці і уцілів, коли у 1915 році в церкву влучили п’ять артилерійських снарядів, знищивши все дощенту: покрівлю, хоругви, іконостас, стіни. Знищено було все церковне майно, а образ Діви Марії залишився неушкодженим і зберігається до сьогоднішнього дня. Він розміщений в Лучинецькій церкві св. Миколая поверх царських воріт.
Героїчною постаттю підпільного руху за українську державність є Василь Івахів, учень Рогатинської гімназії, яку закінчив у 1930 році, якраз напередодні «пацифікації».
Так, це той самий Василь Івахів, про якого складено пісню – марш повстанців «Гей там далеко на Волині зродилась армія УПА, щоби повстала Україна, запанувала свобода».
Арештованого гестапівцями Василя Івахіва за організацію підпільної підстаршинської школи з Львівської тюрми визволив саме Митрополит Андрей Шептицький. Саме на його прохання зважила німецька влада у Львові.

Покровитель «Пласту»

Митрополит Андрей Шептицький впродовж свого життя постійно цікавився і підтримував духовно – патріотичні ініціативи української молоді.
Ось як про нього згадується у виданні журналу українського «Пласту» «Молоде життя» за вересень 1930 року в числі 7 (76), у статті під назвою «Наш Владика серед нас».
«…Кому ж не звісний цей великий Приятель і Добродій «Пласту», завдяки якому стільки пластової братії має змогу річ – річно перебувати у таборі на Соколі, а від кількох літ теж у Підлютім!..» Ось такими словами розпочинається стаття і продовжується наступним, цитую в оригіналі: «…Першим, що оглядали Його Ексцеленція ц.р. (прим.1930 року) у себе були пластунки у таборі на Соколі, а було це 23.VІІ ц. р… В таборі привитала Митрополита командантка Цьопа Паліївна дуже теплими і щирими словами – не як гостя, а як господаря. Митрополит подякував за так миле прийняття і висказав ось які цінні слова: «Я бачу, кілько користі приносять пластові табори, для того теж буду старатися, щоб їх було якнайбільше»…
Іншим разом відвідав Митрополит табор Новиків у Підлютому (прим. автор. село, що в 1918 – 1939 рр. належало до Долинськог повіту, нині належить до Рожнятівського району), а було це 29.VІІ. ц.р. Прийшов Він до табору около 11 год. пер. пол. в товаристві о. Ігумена Клим. Шептицького і о. Мітрата Т. Войнаровського. Супроводжував його до табору почесний гурток Новиків… У міжчасі фотографи робили знимки. Між ними був якийсь американець, який обіцяв знимку із табору подати до американських часописей…
…В третє загостив Митрополит до табору Пл. Сеніорів у Підлютому в товаристві о. Жевуського. Був це останній вечір (19.VІІІ ц.р.) їх таборування…
…В доказ вдячности Українського «Пласту» для Митрополита Верховний Отаман С. Левицький (що спеціально прибув до табору) вручив Ексц. Митрополитові найвище відзначення Добродіїв «Пласту» «свастику вдячности» – у прияві (перекл. автор. зі староукр. в присутності) членів Верховної Пласт. Команди і представників усіх пластових куренів…)
І ось якими були завершальні слова статті, присвяченої відвідинам Митрополити Андрея Шептицького Платових таборів влітку 1930 року (цитую в оригіналі): «Годиться на кінці замітити, що їх Ексцеленція Митрополит приїхали до Підлютого в ціли порятування здоровля. Та мимо цього не жалів труду і відвідував усі табори, які були на терені Підлютого і Сокола, за що усі таборовики заховають у своїх серцях для Нього велику вдячність, а за Його дбалість про Пласт відплатять Йому своєю синівською любов’ю і ширенням Його ідей…».
Олег Павлів, магістр соціології
У вересні 1939 року з приходом більшовиків Рогатинська гімназія ім.. Володимира Великого припинила своє існування. Митрополит Андрей Шептицький з гіркотою констатував: «Обернулася карта історії» і провістив, що настануть дуже тяжкі часи для нашої Церкви і всього українства, але вкінці Церква відродиться і чекає її велике майбутнє. Так і сталося. Адже душа нашого духовного провідника постійно з нами, у наших радощах, болях і стражданнях. Він допомагає нам у сумнівах, вчить покорятися Божій волі і постійно прагнути до удосконалення власних душ.

Храм душі моєї

Коли Україна відкрила двері волі, то побачила осяйну, сліпучо-ніжну усмішку Господа нашого Ісуса Христа.
- Спасибі Тобі, Господи! – сказала Україна. – Як маю віддячитись?
- Проси і буде тобі дане!
Україна вклякнула низько до землі, до стіп Самого Бога, і попросила:
- Прийди до моїх дітей, котрі не знають Тебе через павутиння олжі, з невірства переведи їх на віру.
Ще ясніше засяяв Господь лицем Своїм. І позад Нього, на престолі небес, в обрамленні ніжної веселки, розсіяв Сидячий, Бог Всевишній. Від цих сяєв прозріли люди, кожному було дане проміння, а проміння те – Голос Господа у Біблії.
Дивувалися діти України, як могли до цього часу обходитись без Божої конституції. З великої подяки відкрили свої серця на престоли Господу і почали молитися у церквах, каплицях величної краси, у храмах.
- Господи, Боже! Живи у красі домів Твоїх!
Гарно було у храмах: образи, рушники, найкраще – Святая Святих для мешкання Божої слави.
- Вся Вселенна – помешкання Моє! – сказав Сидячий на небесному престолі. Та нехай воздасться вам по вірі вашій!
Тоді промовив Господь Ісус Христос:
- Усі люди – Божий храм. Чи ви не знаєте, що ви – Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той – то ви!
1 Кор. 3:16-17/.
Задумалися українці. І поглянули на себе та на дітей своїх. Не всі співали славлення Богові, не всі горнулися до Бога…
Скрушно закивали головами ті, які плекали волю Україні власними силами та здоров’ям. Є над чим працювати…
Святим Духом земля творилася.
Від Святого Духа живиться кожна людська істота.
Святий Дух із духом землі оживляє природу і я вірю, що оживить нас до нового життя. Треба тільки прийти до храму душі своєї.
Я запрошую Вас до Храму для святої праці душі своєї. Для цього подаю перлини духовної науки від Митрополита Андрея Шептицького на кожен день місяця.
Я, Чубата Ярина Степанівна, навчаюсь у Рогатинській гімназії імені Володимира Великого. Мені 16 років. Я дуже люблю навчатись, адже вважаю, що знання – це єдиний ключ до пізнання Всесвіту. Усі предмети є надзвичайно важливі, та є ті, які мені найбільше до вподоби. Я захоплююся біологією, англійською мовою, історією, українською мовою та літературою, світовою літературою. Я беру участь у гімназійних святах та концертах як ведуча та учасник різноманітних вистав. Мені до вподоби інтелектуальні змагання, тому я щороку беру участь у районних та обласних олімпіадах з біології, англійської мови, хімії, математики. Цього року я була членом команди Рогатинського району у грі «Що? Де? Коли?» в Івано-Франківську. Вважаю, що сучасна молода людина повинна бути суспільно активною, тому багато часу присвячую роботі учнівського самоврядування нашої гімназії. Займаюсь у зразковому хореографічному колективі «Опільчанка». Більшу частину свого вільного часу я проводжу саме на заняттях нашого колективу. Основний напрям – це українські народні танці, але останнім часом ми відкрили для себе ще й сучасні танці. Ми часто подорожуємо у різних містах. Також свій вільний час я люблю проводити за читанням різноманітних книг. Коли читаю якусь книгу, то з насолодою поринаю у її чарівний світ, а також співпереживаю з головними героями. А ще я меломан. Іноді здається, що без музики не було б життя. Вона є всюди: у подиху вітру, у шелесті листочків та у людських серцях. Моя улюблена музична група – «Океан Ельзи». У їхніх піснях закладено глибокий зміст, який може відчути кожен із нас. Та більш за все я люблю свою рідну Україну. Я – українка і пишаюся цим!
Як щира християнка завершую своє скромне дослідження Молитвою за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького:
О мій Боже!
З глибини моєї душі віддаю поклін Твоїй безмежній Величі. Дякую тобі за ласки й дари, що ними ти наділив Твого вірного слугу Митрополита Андрея Шептицького. Прошу Тебе, прослав Його також і на землі.
Амінь.

Ювілей відзначатимуть на державному рівні

Уряд утворив Організаційний комітет з підготовки та відзначення 150-річчя з дня народження Митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького та затвердив План заходів із відзначення ювілейної дати у 2015 році.
Розпорядження, розроблене Міністерством культури, прийняте на засіданні Кабінету Міністрів 29 квітня. Організаційний комітет очолив Віце-прем’єр-міністр України – Міністр культури В’ячеслав Кириленко.
Відповідно до Плану заходів, у листопаді 2015 року у Національній опері відбудеться урочиста академія, присвячена 150-річчю з дня народження Митрополита Андрея Шептицького. У травні у Львівському музеї історії релігії пройде міжнародна наукова конференція «Історія релігій в Україні», присвячена вшануванню пам’яті Андрея та Климентія Шептицьких. Наприкінці року будуть проведені наукові конференції, присвячені різним аспектам діяльності Митрополита, а також конкурси учнівських творів, книжкові виставки, круглі столи та наукові читання в школах. У національному музеї імені Андрея Шептицького відбудеться виставка «Митрополит Андрей Шептицький – засновник Національного музею у Львові та меценат української громади», а також виставка з нагоди ювілейної дати відбудеться у Музеї історії міста Києва. Планом заходів передбачено проведення молодіжних таборувань на батьківщині Митрополита А. Шептицького у с. Прилбичі Яворівського району Львівської області; запровадження туристично-екскурсі йних маршрутів до місць, пов’язаних із життям і діяльністю Митрополита Андрея Шептицького. Окрім того, у Києві планується встановити на Міському будинку вчителя меморіальну дошку Андрею Шептицькому. У липні Національний банк випустить в обіг пам’ятну монету «Андрей Шептицький», а Укрпошта випустить марку і конверт «Перший день».

Для духовних роздумів

Христос, Мої Милі Браття, дає людям не лише вічне щастя та спокій сумління, але, як Спаситель людства, подав дочасній суспільності людей такі порядки, що можуть запевнити, і – одиницям і цілим народам, – найбільшу міру сили, щастя і дочасного миру, – оскільки це лише можливе на цьому світі.
Христова наука не займається лише душею кожної людини зокрема, але й упорядкуванням, – організацією цілого людства. Вона не тільки, що впроваджує лад і порядок у сумління одиниці, але є вона й наукою загального суспільного ладу, – ладу, на основі якого можуть і повинні розвивати всі народи, – ціле людство, всі свої природні сили, що їх в дарі одержали від Бога.
Проповідь Євангелії не обмежується єдино до Церкви та сповідальниці! І не кінчиться на відправі Служби Божої! Вона йде і до хати кожного християнина, питаючи тут про домашні порядки та відносини; – йде і до громади, – і тут впроваджує свій новий лад. Вона сягає й до тих справ, про які дебатують в соймах і парламентах! Вона йде і до міністрів та монархів, щоб учити їх, як правити тай дбати про загальне добро; – йде навіть і туди, де народи, чи держави воюють між собою і там накладає на всіх обов’язок справедливости тай любови. Під впливом Христової науки влада монархів стала святішою та справедливішою, – послух для влади у людей легшим, а зв’язок поміж горожанами сильніший.
Словом: для всіх справ, що їх люди уважають корисними, прибуває з Христової науки нова сила.
Митрополит Андрей Шептицький
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький
(у 100 – ту річницю Його уродин)
о. Николай Василь Прийма

Прийшов на світ у Прилбичах Шляхетських,
Де Яворів тонув у яворині;
З бояр він роду, знаних всім Шептицьких,
Що п’ять владик дали вже Україні.
Батьки його були: Іван й Софія –
Не нашого народу і звичаю.
Ім’я його: Роман, Олесь, Марія,
При цісарі посаду обіцяють.
Та молодий Роман плив проти хвилі,
Змагаючись з собою і з батьками.
Хоч спольщений і хрещений в костелі:
Взяв обряд наш, святої Церкви – Мами.
Це приклад тим, чиї батьки зблудили:
Вернутись знов у рідне лоно роду.
Своє майно, знання, життя, всі сили
Вплести в вінець вкраїнського народу.
В чернечій рясі, в митрі при престолі
В краю, чи десь на засланні в Росії
Муж святості корився Божій волі,
Ридав слізьми пророка Єремії:

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123