This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Душпастирська та економічна діяльність о. мітрата Тита Войнаровського на теренах Коломийщини

 Михайлюк Володимир, 14 р., НВК№9 «Школа-природничо-математичний ліцей», м Коломия, Івано-Франківська обл.

Лейтмотивом дослідження пастирської та економічної діяльності о.мітр. Тита Войнаровського є збереження від забуття того, чого не можемо забувати. Актуальність даного дослідження полягає у потребі більш широкого вивчення ролі священників у становленні і розвитку економіки, душпастирської діяльності у Станіславівській єпархії на межі ХІХ-ХХ ст. Саме на теренах Коломийщини о.мітр. Войнаровський працював найбільш тривалий період.


На даний час не існує наукової праці про життя та діяльність о. мітр. Тита Євгена Столобут де Войнаровського (1856-1938 рр.). Громадську діяльність Тита Войнаровського досліджувала О.В.Шевченко в одноіменній статті, яку можна прочитати за адресою.
Представник радикального (соціалістичного) руху, що поширився на Коломийщині, а також дослідник Осип Кравченюк, професор університету у Вілкс-Бері, написав статтю-довідку про “відомого в своєму часі на території Коломийщини священника – економіста о.Тита Войнаровського, довголітнього пароха Балинець, якому Коломийщина завдячує за велике добро – духовне і матеріальне”.
Біографія о.мітр. Войнаровського невелика, але потужна. Народився 16 лютого 1856р.в с. Ляцькім Товмацького повіту (тепер Тлумацький район
Івано–Франківської обл.) в священичій родині о.Петра і Францішки з Лопатинських Войнаровських. Початкову освіту здобув удома (1863-1865), а в 1866 р. здав вступні іспити німецькою мовою до Станіславівської гімназії. Матуру (випускні іспити на закінчення гімназії) склав у 1874р., вступив на теологічний факультет у Львові. Закінчив теологію у 1878р. У 1880 р. одружився з Емілією Шепарович, дочкою пароха с. Олеші Тлумацького району. Висвятився 18.01.1881р., а вже 26.02.1881р. став сотрудником в Олеші, де восени того ж року померла його дружина. Був переведений 17-го березня 1882р. на парохію до Колодіївки біля Івано-Франківська, а вже 4 квітня 1883 року – до кафедральної церкви св. Юра у Львові. Парафії, в яких працював о.Войнаровський, були: Кулачківці (1884-1886), П’ядики, Мала Кам’янка, Годи й Добровідка (1886-1891), Топорівці (1891-1894) та Балинці з Трофанівкою й Бучачками, де пробув найдовше (1894-1910).
У кожній парафії, де перебував парохом, о.Войнаровський ставив собі за мету облаштування чи закінчення будівництва парохіяльного дому. У Кулачківцях переконав своїх парохіян у потребі будувати свою церкву. Щоб заохотити парохіян, о. Войнаровський кожної неділі відправляв акафіст на “фонд будови церкви”. Перший акафіст приніс поважну суму. Восени цього року о. Войнаровський вже поїхав до Лісної Слобідки домовлятися про деревину на будову церкви. Із подальших його кроків в організації будови переконуємося, що отець знався на лісничій справі та економічному обґрунтуванні заключення угоди. Силою авторитету, довір’я і зичливості, за рік вдалося побудувати церкву в Кулачківцях.
Маючи економічні здібності та вболіваючи за своїх парохіян, о.Тит Войнаровський втілив ідею парцеляції землі селянам, щоб вони змогли господарити на своїй землі. Не маючи власної родини, як добрий пастир, він дбав про ширше – жив для українського народу. Він зумів приєднати до своєї ідеї Краєвий Банк. Згодом “розпарцелював вже частину П’ядик, Малу Кам’янку та Годи площею 600 моргів як парох Балинців”. “За п’ять років із усіх боргів о.Войнаровському пощастило викупити всіх п’ядичан і врятувати їх від дальшого визиску дідичами та їхніми представниками “/
Нелегко було в парохії Топорівці. Але згодом це село стало одним із найбагатших у Галичині, зумівши подолати великий опір радикалів. Коли о. Войнаровський вирішив перейти на парохію до села Балинці, то передав с. Топорівці своєму старшому рідному братові Юліанові.
На парафії в Балинцях працював 16 років. Початки його праці в цьому селі були особливо важкі, бо його попередник мало цікавився добром Церкви, а своєю нетактовною поведінкою вороже протиставив себе прихожанам. Тому в Балинцях сильно поширилися ідеї радикальної пропаганди. Маючи ораторський хист, о.Войнаровський старався виголошувати обдумані проповіді і при кожній нагоді обговорював із селянами занепад села. Про діяльність свого отця знали селяни ще з його праці в с.Кулачківцях. За короткий час приходство в Балинцях стало місцем щонедільних сходин, де обговорювали різні теми, в т.ч. і розбирали статті, які читали в газеті “Громадський голос”.
У сусідньому селі Гвіздець обслуговували латинську парохію о.Бернардини і 1 серпня влаштовували відпуст, який тривав при участі греко-католицької громади з навколишніх сіл аж по три дні. Щоб прихилити греко- католицьке селянство, о.Войнаровський проводив ряд заходів: скликав віче у селі, влаштовував місії, на які запрошував кращих галицьких проповідників, як о.Мох, о.Фолис та о.Сотер Ординський (в майбутньому Єпископ Америки). Ці місії відбувалися на Іллі 2 серпня. На таких місіях було так багато народу, що сам о.Войнаровський “запричащав 5600 людей”/
Такі місії о.Войнаровський влаштовував шість років поспіль, щоб навернути селян до греко-католицької віри. Усі ці заходи сприяли добрій співпраці пароха та парохіян.
До парохії Балинець належать ще села Трофанівка і Бучачки. У кожному з них є церкви, але розміщені так близько між собою, немов у одному селі. У цих трьох селах жило багато іудеїв, які визискували селян. Тому в Балинцях і придбали вперше чотирьохкласну школу за ініціативою о.Войнаровського, щоби навчалися діти селян. Пізніше, щоби вислати здібніших хлопців на навчання до Коломиї, придбав для них бурсу на 40 хлопців, яка і називалася “балинецькою” і була розміщена на вул. Дідушицьких (тепер вул. Верещинського). На утримання цих учнів “щодня давав гроші на придбання м’яса і хліба, а родина посилала молоко і муку. Так тривало 12 років”. Вже в 1910р., виїхавши у Львів, ще два роки утримував цю бурсу. Пізніше цю будівлю придбало товариство “Руський Жіночий Кружок”. “Закуплено по дуже приступній ціні від о.Войнаровського з Балинець дім при вул. Дідушицьких, з гарним великим городом”. У цьому будинку була організована “Дівоча бурса”, що проіснувала до кінця 20-х років.
Він сам учив селян садівництва й помагав їм закладати сади та засаджувати овочеві дерева на полях і при дорогах. Балинці, ще недавно занедбане село, стали зразковою громадою, яка могла дати відпір на агітацію сильної колись радикальної партії. Також велику роль в економічному зростанні села відіграли створені о.Войнаровським крамниці на уділах. Отець сам контролював їх працю, селяни мали прибутки – і лише попередні власники (переважно жиди) покидали села, бо не було доходу.
Окреме місце в діяльності о.Войнаровського займала економіка, в якій він бачив основу всякої політики, а тим паче в Галичині. Малоземельні селяни не могли економічно піднятися і були предметом визискування. Тому почалася масова еміграція до Німеччини і в заокеанські країни. Втрата дешевої робочої сили привела до стану банкрутства дідичів. Цим скористався о. Войнаровський, який зайнявся в селах парцеляцією земель і лісів, яка дала можливість селянам купувати ліс. Із Балинець він брав участь у парцеляції Скнилова біля Львова, Миловання, Стриганець, Кривоброду Семаковецького, Сопова та ін. Маєтність Миловання була куплена за таку низьку ціну, що залишилися ще двір із садом і величезним городом. Згодом о.Войнаровський віддав парцеляцію до розпорядження Митрополитові Шептицькому, щоб там заснувати ремісничу школу для селянських сиріт, але з різних причин Митрополит подарував її “Просвіті” у Львові для заснування огородничої школи.
Для поширення цієї акції “він їздив до австрійського прем’єра Ернеста Кербера” щоб одержати кредит на заснування Українського Парцеляційного Банку. На жаль, ці заходи для о.Войнаровського закінчилися не так, як він бажав. Парцеляційну інституцію створено у Львові при Краєвім Союзі Кредитовім згідно з бажанням Костя Левицького, відомого правника, уродженця смт. Тисмениця Івано-Франківської обл.
Для проведення парцеляції в с. Коршів Коломийського повіту (тепер Коломийського району) поля в 4000 моргів гроші надав також Митрополит Шептицький. Хороші стосунки о.Войнаровського ще з часів, коли Митрополит Андрей Шептицький був Станіславівським єпископом, дали йому можливість вишукати маєток для удержання Станіславівського владики Григорія Хомишина. У той час уряд не давав гарантії на відповідну єпископську дотацію, тому що “одиноке Станіславівське Єпископство було створене римською Курією без утискання урядової гарантії на відповідну єпископську дотацію”/ Але єпископ Григорій Хомишин не погодився. Пізніше єпископ дуже шкодував за такий легковажний свій вчинок.
Важливим чинником у розвитку Коломийської філії “Сільського Господаря” було українське греко-католицьке священство. Священники були першими засновниками товариства “Сільський Господар”, бо найбільші господарства та найкраще ведення його ставало прикладом для сільських господарів. Дуже часто шанували пароха за те, що він був господарем. Серед покутських селян парохи, закладаючи Кружки “Сільського Господаря” та навчаючи селян ведення господарства, “дуже збільшували свій престиж серед селян. Одним із передових священників Коломийщини був о.мітр. Тит Войнаровський, голова тамошнього Кружка “Сільського Господаря”, потім Голова Філії ”Сільського Господаря” в Коломиї, а опісля Голова Крайового Господарського Товариства “Сільський Господар” у Львові”. Завдяки праці о. Войнаровського Балинці стало селом із “найбільш модерним сільським господарюванням”. Пізніше двір із садом у Коршеві Митрополит подарував товариству “Сільський Господар” у Львові. Усі парцеляції, які проводив о. Войнаровський, записані в шематизмах.
Про меткий розум і ясну думку о. Войнаровського промовляє такий факт: селяни вирощували тютюн і продавали його в Заболотові (Коломийський район). Їх визискували, занижували якість товару. Войнаровський апелював аж до Відня, але безуспішно. Але тим часом о.Войнаровський увійшов у контакт з цукроварнею у Переворську і уклав з нею угоду про висаджування плантацій цукрового буряка. Одночасно проголосив про припинення вирощування тютюну. І тільки тоді, коли вирощування буряка принесло користь селянам, до о. Войнаровського приїхав представник тютюнового уряду з Відня і просив його анулювати свій заклик проти вирощування тютюну. Однак, він не погодився на умову Відня. Аж через два роки о.Войнаровський зрікся відповідальності за плантації цукрового буряка, тому що проти нього виступили на соборчику в с. Сороки біля Коломиї інші священники, які вважали, що плантації буряка шкодять веденню власного господарства.
У 1908р. о.Войнаровський побував разом із Митрополитом Шептицьким у Парижі, щоб одержати позику на заснування в Росії Акційного Парцеляційного Банку під французькою фірмою. Чому саме так? Бо був план парцеляції східноукраїнських земельних ділянок між галицькими селянами, щоб поширювати там українську національну свідомість. Але російське міністерство внутрішніх справ відмовило у дозволі, бо дізналося, що Митрополит Шептицький причетний до ідеї заснуванням банку. З боку Росії отцю загрожувала смерть, але о.Войнаровського вчасно попередив його давній знайомий білорус. Дізнавшись про загрозу своєму життю, він відразу з Москви приїхав до Дзедзілович. Отець Войнаровський повернувся до Львова і став головою Земельного Банку Гіпотетичного та його Наглядової ради, а також виконував обов’язки парламентарного посла у Відні.
У 1910р. його було призначено каноніком Митрополичої Капітули у Львові, де він був близьким співробітником Митрополита Андрея Шептицького. Під кінець червня 1914р. виїхав на лікування до Навгайму в Німеччині – і там застала його перша світова війна. Переїхавши до Відня, вишукує в бібліотеках матеріали для своєї праці про долю українців під польською владою. У Львів повернувся в 1916 р., де довший час працював адміністратором Столових дібр Галицької Митрополії.
На цей час припадає його велика діяльність у заключенні нотаріального контракту 7 квітня 1909р., згідно якого було зобов’язання вирубування лісу для прокладення залізниці. Але були прогріхи в мостах і самій трасі. Не якісне було дерево для такої справи. А тому 14 січня 1924р. ще раз переуклали угоду з австрійською фірмою, взявши за валюту швейцарські франки, а не австрійські корони. Маючи добре розвинуті здібності до економіки, о.Войнаровський розумів, що “валюта кожної держави, яка може попасти у війну або лише приготовляється до війни, ... може легко обнизатися в своїй вартості”. Інші контракти на вирубку лісу для залізниці привели до того, що від 1932р. половина її переходить у власність Митрополії, а після 1937р. переходить ціла залізниця і за наступне десятиліття фірма має ще й сплачувати оренду і утримувати її власним коштом.
Як крилошанин, о.Войнаровський ще спричинився до купівлі відпустового місця у Зарваниці (Тернопільська область), щоб його не закупили москвофіли. Позичку виплатили у грудні 1921р. на дуже вигідних умовах, тому що відбулася девальвація австрійської валюти.
Як описує в спогадах отець, “... щойно по літах я зрозумів, що й передчасна смерть моєї бл.п. жени, що я їй тілом і душею був відданий, була особливою ласкою Божою. Щойно по її смерти віддав я всю свою діяльність на Божу хвалу й для добра нашого Народу”. Утримував зв’язки з жителями с. Балинці до кінця свого земного життя. “Залишив заповіт на кілька тисяч доларів на церкву в с. Балинці. Збудував на місцевому цвинтарі родинну гробницю, до якої перевіз тлінні останки дружини й мами, де він також хотів бути похований”.
Відійшов у засвіти 21 лютого 1938р. у Львові. Мешканці Балинець взяли масову участь у похоронах; “щоб виявити вдячність за ту працю, яку о.мітрат вклав у національне й культурне піднесення села, принесли на могилу урну балинецької землі і поклали вінок від громади”. У Балинцях був створений комітет з ініціативи учителя Івана Драгана по перепохованню о.Войнаровського в родинній гробниці в Балинцях.
Своєю діяльністю отець мітрат Тит Войнаровський зробив великий внесок у зберігання вірності Українській греко–католицькій церкві навіть у час переслідування за віру.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123