This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Аз есмь с вами и никтоже на вы

Лук’яненко Марія, м. Шпола, Черкаська обл.

(«Я з вами – то ж не бійтеся нічого»)
1. Іконографія Богородиці
Ікона - це слово грецького походження «εκόνα», яке в перекладі означає образ, лик або зображення.
У житті православного християнина ікона займає важливе місце. Вона стала невід'ємною частиною православної традиції, без неї важко уявити православний храм і богослужіння, будинок православного християнина і його життя. Народжується людина або вмирає, відправляється в далеку дорогу або починає якусь справу - його життя супроводжує священний образ - ікона. Ікона у православ’ї сприймається як святиня.

Вона займає чільне місце у храмах, в оселі кожної християнської сім’ї, дивлячись на неї, підносимо свої молитви до Бога та святих, просимо захисту, здоров’я чи допомоги в наших ділах. Значення ікони в православному світі можна порівняти зі Святим Письмом і Переданням.
Богоматір здавна вважається покровителькою та заступницею Руської землі. Культ Богоматері поширився по всій Київській Русі, образ Богоматері був одним з найбільш шанованих і улюблених народом. З найдавніших часів до наших днів збереглися практично незмінними основні типи зображення Богородиці. Іконописці у своїй роботі орієнтувалися або на нерукотворні образи Богоматері, наприклад «Лідська», або на образи, виконані, за переказами, за життя Богоматері святим євангелістом Лукою. Основні типи ікон прийшли на Київську Русь з Візантії з прийняттям християнства. Пізніше варіанти іконографії цих типів отримали назви за місцем їх появи, зображення, прославлення.
Перші ікони Богоматері у власному розумінні слова з'являються, як видно, після Ефеського собору 431 року. Вже в іконоборчу епоху ми бачимо цілком сформовану іконографію. Прикладом можуть служити т.зв. Ампули Монци з Боббіо - срібні посудини невеликого розміру для пахощів, які були подаровані близько 600 р. королеві лангобардів Теоделінде. Ампули ці прикрашені сюжетними композиціями Благовіщення, Хрещення, Жони-мироносиці біля гробу господнього, Вознесіння, Різдва.
Найулюбленішими і найбільш поширеними у православному світі були і залишаються ікони Богоматері. Існує переказ, за яким Св. Лука був першим, хто написав ікону Пресвятої Богородиці з дитям ще за її життя. Через століття до нас дійшов опис її зовнішності, складене ченцем Єпіфанієм в XI – XII ст.: «Марія була середнього зросту, з обличчям кольору пшеничного зерна, волосся світло-русяве, погляд гострий, зіниці, подібні оливковим плодам, брови чорні і дугоподібні, ніс не короткий, уста подібні троянді, обличчя, руки і пальці довгасті». Богоматір не тільки схвалила ікону, але і передала їй свою благодать і силу. Побачивши своє зображення, Богоматір промовила: «Нехай буде з ним благодать Сина мого і моя». З того часу ці слова згадувалися завжди, коли люди приходили поклонитися образу Богоматері. Переказ підкреслює, як важливо було для християн донести до нащадків портретність, історичну достовірність зображення Діви Марії.
Найдавніші зображення Богородиці, що дійшли до нас, виявлені в римських катакомбах і відносяться дослідниками до II і III ст. Зовнішній вигляд Богородиці крім найдавніших зображень відомий за описами церковних істориків. Деякі зображення Богородиці можна віднайти також на рельєфних різьбленнях саркофагів у римських та в інших музеях. Деякі дослідники вважають, що Богородицю в катакомбах зображали так само часто, як Ісуса Христа. Однак Христос деколи зображений символічно, а Богородиця – завжди безпосередньо, як Матір Христа. Найчастіше вона показана з дитиною, деколи – сама, в постаті Оранти, тобто жінки, що молиться з піднесеними руками.
Однак художню біографію ікони можна простежити значно раніше євангельських часів. У мистецтві східних римських провінцій епохи еллінізму виник особливий портретний тип, за місцем побутування - оазису Фаюм - названий фаюмским портретом, який був частиною похоронного культу. Він писався восковими фарбами (енкаустикою) на золотому фоні, і ранні ікони успадкували від фаюмського портрета як основні фізіономічні риси, так і техніку, і прийоми зображення.
В інтер’єрі храму іконам відводилось особливе місце: вони були настінними або настовпними, вміщувались у кіотах або на передвівтарній огорожі. Одні ікони призначалися для іконостаса, інші - для приміщення в нижніх частинах стовпів і стін, треті - для тимчасового розміщення в центрі храму (на підставці - аналої) у визначені святкові дні. Розміри ікон, їхня тематика обумовлені їхньою культовою функцією. Важливу роль відігравала і колористика. Золотий (жовтий) колір мовою іконографічної символіки вважається «з квітів - колір, з чудес - диво» і називається - «ассист», показує прославлений стан.
Червоний і пурпуровий колір у християнській культурі - це колір крові Христа і мучеників, та колір царственості, колір свята Великодня. Білий колір означає чистоту, святість і велич життя. Це колір Бога, ангелів. Блакитний (синій) - колір неба, божественної любові та істини - колір Божої Матері. Зелений - надія на відродження і подвиг. Колір свята Трійці. Кожна Богородична ікона має містити певні елементи.

Основні елементи іконографії Богородиці
1. Німб, на відміну від німба Спасителя, не містить вписаний хрест.
2. Мафорій (з грец.- Накидка) - верхній одяг заміжніх жінок. Як заміжня жінка, Пречиста має на голові покривало, що спадає на плечі, за звичаєм іудейських жінок того часу. Це покривало, або накидка, по-грецьки називається мафорій. Мафорій звичайно пишеться червоним (символ страждань і спогад про царське походження). Нижні покривала звичайно пишуться блакитними (знак небесної чистоти). Мафорій Богородиці з 474 року знаходиться у Влахернському храмі Богоматері в Константинополі.
3. Доручи - деталь богослужбового облачення; в іконографії Божої Матері - символ співслужіння всієї Церкви в особі Богородиці Небесному Архиєрею - Христу.
4. Зірки на мафорії мають два значення: це символ непорочності Приснодіви «до різдва, в різдві і по різдві», символ Святої Трійці. У багатьох іконах фігура Богонемовля закриває собою одну із зірок, символізуючи тим самим Втілення Другої Іпостасі Святої Трійці - Бога Сина.
5. Напис MR OU - скорочення слів «Матір Бога», а IС ХС - скорочене іменування Спасителя.
6. Великі очі: ознака глибокого молитовного споглядання.
7. Малі уста: схильність до мовчання та до медитації, бо «Марія… пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2:19).
8. Тонкі губи: Символ людини, що живе лише духовним життям.
9. Довгий, простий ніс: ознака краси та гідності в середземноморських культурах.
10. Вольова шия: символ внутрішньої, духовної сили.
11. Тендітна кисть, видовжені пальці: символ аскези та духовності.
12. Рука, яка вказує на Ісуса: місія Богородиці – приводити вірних до Спасителя.
Православна традиція у виняткових випадках допускає зображення жінок з непокритою головою. Зазвичай так пишуть Марію Єгипетську на знак її покаянного способу життя. У всіх інших випадках прийнято зображати жінок з покритою головою. Але в деяких іконографічних варіантах богородичних ікон ми бачимо зображення Богоматері з непокритою головою. Наприклад, «Богоматір Охтирська» і деякі інші. У деяких випадках плат замінений вінцем (короною). Звичай зображати Богоматір з непокритою головою західного походження, де він увійшов у вжиток у епоху Відродження, і в принципі неканонічний. Мафорій на голові Богородиці - глибокий символ - знак Її Материнства і повної відданості Богові. Зображують вінець поверх плата, як це ми бачимо в таких іконографічних ізводах¹ , як «Богоматір Державна», «Новодворська», «Абалацька», «Холмівська» та інші. Зображення вінця (корони) на голові Богородиці також прийшло в східно-християнську іконографічну традицію із Західної Європи. У Візантії це не було прийнято зовсім. Навіть коли зображували Богоматір з майбутніми імператорами (як це можна бачити в мозаїках св. Софії Константинопольської), на її чолі ми не бачимо нічого, крім плата-мафорія.
Богоматір на іконах російських живописців завжди в печалі, але печаль ця буває різною: то скорботною, то світлою, проте завжди сповнена душевної ясності, мудрості та великої духовної сили, Богородиця може урочисто «являти» Немовля світу, може ніжно, притискати Сина до Себе або легко підтримувати Його. Вона завжди повна благоговіння, поклоняється своєму Божественному Немовляті і лагідно упокорюється з неминучістю жертви. Ліричність, просвітленість і відчуженість - ось головні риси, характерні для зображення Богородиці.
За Православним церковним календарем на більшість днів року припадає вшанування чудотворних ікон Божої Матері - близько 260 шанованих і чудотворних ікон Богородиці. Всього ж її ікон налічується близько 860. Це свідчення не тільки особливого шанування Богородиці, особливої ролі її як Заступниці перед Господом, але й свідчення різноманіття Богородичної іконографії. Крім цього відомо безліч композицій, заснованих на богослужбових текстах і піснеспівах, іноді об'єднуються під загальною назвою «акафістні ікони». Крім ікон Богородиці до Її іконографії відносять ікони Богородичних свят.
2. Типи ікон Богородиці
Умовно все різноманіття типів ікон Богоматері з Немовлям можна розділити на чотири групи, кожна з яких представляє собою розкриття однієї з граней образу Божої Матері. Виділяються основні типи:
1) «Благаючий» («Оранта», «Панагія», «Знамення», «Молільниця»).
2) «Дороговказ» («Одигітрія», «Провідниця»).
3) «Милування» («Елеуса»).
4) «Всемилостива» («Панахранта»).
5) «Заступниця» («Агіосорітісса»).
Оранта - Знамення, Панагія, Благаюча
Один з основних типів зображення Богоматері, що представляє Її з піднятими і розкинутими в сторони руками розкритими долонями назовні, тобто в традиційному жесті заступницької молитви. Подібна молитовна поза відома з біблійних (старозавітних) часів. Перші зображення Богородиці-«Оранти» (молиться без Немовляти) зустрічаються вже в римських катакомбах.
У Софійському соборі в Києві (XI ст.) знаходиться одне з найвідоміших мозаїчних зображень Оранти (висота фігури 5 м 45 см). Один з епітетів, що привласнюється даному зображенню - «Непорушна Стіна».
Від інших іконографічних типів зображення Богородиці Оранти відрізняє величність і монументальність. Її поза гранично статична, композиція симетрична, що відповідає задумам стінних розписів і мозаїк, декоративно-прикладного мистецтва, в іконописі ж самостійні зображення Богородиці Оранти без Немовляти використовуються надзвичайно рідко. Цей образ входить до складу складних композицій, наприклад, в іконографії свят Вознесіння або Покрова.
На іконах «Знамення» Богородиця може зображуватися як у весь ріст, так і в пояс. Іконографічна схема "Знамення" може бути дуже проста, як в новгородському варіанті, а може бути розвинутою і ускладненою, як у випадку ярославської «Оранти». У композицію останньої, наприклад, включена, деталь,що зустрічається рідко, яка розкриває літургійний аспект цього образу. Це орлець - килимок під ногами Марії, який використовують в архієрейському богослужінні. В даному випадку орлець символізує космічність служіння Богородиці, яка належить Богу, за весь рід людський. Богоматір стоїть на орлеці, як на хмарі, серед золотого сяйва Божої слави - Богоматір є нова людина. Схема ікони «Курської Корінної» доповнено зображенням пророків, з'єднаних між собою подобою «процветшей» лози. У Пророків в руках сувої їх пророцтв.
Елеус – «Милуюча»
Елеуса (грец. Ελεούσα - розчулення від έλεος - співчуття), Єлеуса, Розчулення - один з основних типів зображення Божої Матері в слов’янському іконописі. Богородиця зображена з Немовлям Христом, що сидить на її руці і притискається щокою до її щоки. На іконах Богородиці Елеуси між Марією (символом та ідеалом роду людського) і Богом-Сином немає відстані, їх любов безмежна. Ікона виражає хресну жертву Христа Спасителя як вище вираження любові Бога до людей.
У грецькому мистецтві даний іконографічний тип іменувався частіше Глікофілуса (грец. Γλυκοφιλουσα - солодко любляча), що іноді перекладають як Солодке цілування.
Можна перерахувати такі шановані ікони Богородиці, які зараховують до типу Елеуса: «Володимирська», «Донська», «Феодорівська», «Ярославська», «Почаївська», «Жировицька», «Гребневська», « Ахтирська», « Взыскание погибших», «Дегтярівська» ікона та ін.
До скороченого, оплечного варіанту Елеуси (у більшості випадків зображення Богородиці поясне) відносяться «Корсунська» ікона і ікона Пресвятої Богородиці «Ігорівська», перед якою в останні хвилини життя молився великий князь Київський Ігор Ольгович.
У візантійському стінному розписі також можна зустріти ростові зображення Богородиці, близькі типу Елеуси.
Одигітрія - «Дороговказ»
Одигітрія (грец. Οδηγήτρια –«Дороговказ»), - один з найбільш поширених типів зображення Богоматері з немовлям Ісусом, за переказами, написана євангелістом Лукою.
Отрок-Христос сидить на руках Богородиці, правою рукою він благословляє, а лівою - тримає сувій, рідше - книгу, що відповідає іконографічному типу Христа Вседержителя. Як правило, Богородиця представлена в поясному зображенні, але відомі й скорочені оплечні варіанти («Казанська») або зображення у весь зріст («Благодатне небо»).
Панагії Декс  об'єднують з Одигітрією. Панагія Декс відрізняється від Одигітрії тим, що Одигітрія зображується з Немовлям на лівій руці, а Панагія Декс з Немовлям на правій руці Богоматері. Однак ці ікони не відрізняються ні назвою, ні деталями. Наприклад, ікона Богоматері «Нев'янучий цвіт» може відноситися і першого і до другого типу, так як на одному зображенні цієї ікони Немовля знаходиться зліва від Богоматері, а на іншому праворуч від Богоматері, але з точки зору вшанування віруючими це одна і та ж ікона.
Відмінністю від досить близького типу Елеуси служить взаємне ставлення матері і сина: ікона висловлює вже не безмежну любов, тут центром композиції є Христос, звернений до майбутнього (глядача). Богородиця ж зображена фронтально (або з невеликим нахилом голови), вказує рукою на Ісуса.
З догматичної точки зору основний зміст цього образу – поява у світі «небесного царя і судії» і поклоніння царственному немовляті.
За переказами, найперша Одигітрія («Влахернська ікона») була виконана євангелістом Лукою, привезена з святої землі Євдокією, дружиною імператора Феодосія, біля середини V століття, а потім поміщена у Влахернському храмі (за іншими джерелами - у храмі монастиря Одігон, від чого, по одній з версій, і походить назва). Ікона стала охоронницею Константинополя. Її не раз виносили на міські стіни під час нападу ворогів.
Крім того, у вівторок кожного тижня з іконою здійснювався хресний хід по всьому місту .
Цей тип богородичних ікон отримав надзвичайно широке поширення в усьому християнському світі, а особливо у Візантії і на Русі.
До цього типу відносяться такі широко шановані на Русі ікони, як «Тихвинська», «Смоленська», «Казанська», «Грузинська», «Іверська», «Пименівська», «Троєручиця», «Страсна», «Ченстоховська», «Споручниця грішних», «Корсунсько-Торопецька» та ін.
Панахранта- Всемилостива
Панахранта (пор.-грец. Panachranta - Пренепорочна, Пречиста), Всемилостива, Всецариця - один з іконографічних типів зображення Богородиці, близький до типу Одигітрія. Цьому типу характерне зображення Богоматері, що сидить на престолі з Немовлям Христом на колінах. Трон символізує царську велич Божої Матері. На Русі найбільш шанувалася ікона цього канону Богоматір «Печерська» («Свенська») з майбутніми Феодосієм і Антонієм, XIII ст. Такий тип зображення з'явився у Візантії в XI-XII ст.
Чудотворна ікона "Всецариця" знаходиться в Греції на Святій Горі Афон біля східної колони соборного храму Ватопедської обителі. Написана в 17-му столітті і стала благословенням відомого на Афоні старця Йосипа Ісіхаста своїм учням.
Інші відомі ікони цього типу: «Кіпрська», «Києво-Печерська», «Ярославська» («Печерська»), «Псково-Покровська», «Державна», «Всецариця».
Агіосорітіса- Заступниця
Агіосорітісса (грец. ΑΥιοσορήτισσα, походить від назви каплиці грец. ΑΥία Σορός (Агіа Сорос - святий Раки) - один з типів зображення Богородиці без Немовляти, зазвичай в повороті три чверті з молитовним жестом рук.
Відомий по ряду візантійських джерел не пізніше IX-X ст., набув широкого поширення у візантійському мистецтві XII-XV ст. Іконографічно входить до деісусної композиції, де Богородиця звертається до Христа з молитвою (грец. дєїсис) за рід людський, звідси ще одне іменування - Заступниця. Зображення Божої Матері з деісуса дослідники також відносять до типу Агіосорітісса. У грецькій традиції подібні ікони іменуються Параклесіс (Прохачка), найчастіше (особливо в мистецтвознавстві) цей епітет присвоєно зображенням Богородиці, що тримає в руках сувій з текстом Свого моління до Сина.
Висновок
Ікони постійно жили поруч з православною людиною, брали участь у найважливіших подіях історії. Тому знайомство з іконографією - це одночасно знайомство з нашим минулим . Образ Матері має велике значення для православного іконопису. Отримавши широке поширення і надзвичайне розвиток, іконописні образи Богородиці і в наш час залишаються найбільш привабливими і зрозумілими. Багато ікон, будучи видатними творами мистецтва, відіграли помітну роль у історії та мистецтві всього світу.
Провівши дослідження з іконографії Богородиці, ми з'ясували, що, хоча іконопис і обмежується рамками канонів і догматів, саме в зображенні Богоматері художники отримали найбільшу свободу. Це привело до появи величезної кількості варіантів написання Матері. За основними іконографічними схемами, ще майстрам Стародавньої Русі вдалося створити цілу галерею ніжних, іноді скорботних, іноді урочистих, але завжди привабливих образів Божої Матері.
Іконописцям вдавалося втілити образ Богородиці – всепрощаючу Матір - Заступницю, яка жертовно віддає свого сина як спокуту людських гріхів. Поєднуючи в своїй творчості християнський світогляд і талант художника, живописці давньоруського мистецтва створили ряд неповторних, виразних і зворушливих ікон Богоматері, які до цього часу знаходять відгук у душі кожної людини. А душевність образу Марії, її близькість до грішної і страждаючої людини стали причиною широкого розповсюдження ікон Богоматері.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123