This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Українська діаспора: вчора і сьогодні

Якобенчук Вікторія, 16 р., зош І-ІІІ ст. №5, м. Берегове, Закарпатська обл.

Розуміння і всебічне вивчення феномена зарубіжного українства, його причин, наслідків для культури народу, перспектив сьогодні як ніколи на часі, в першу чергу тому, що ця сув'язь питань десятиліттями була закритою темою (а для української глибинки – ще й до сьогодні малодоступною), по-друге, тому, що діаспора відіграла і продовжує відігравати непересічну роль у долі народу, його культурі, особливу роль у міжнародних контактах нашої країни, і, по-третє, сьогодні ми є свідками нової хвилі "заробітчан", які можуть поповнити нашу діаспору в країнах світу.


Водночас діаспора – це посол нашої Батьківщини в країнах поселення українців. Зарубіжні українці є носіями знань про Україну. Вони внесли і до сьогодні вносять вагомий вклад у загальний розвиток культури, науки, мистецтва, літератури українського народу. В цьому сенсі слід говорити про феномен "світового українства".
До речі, критерієм визначення "українець" – "неукраїнець" щодо наших співвітчизників та їх нащадків за кордоном може бути не так мова (більшість у мовному плані швидко асимілюють у середовище країни проживання і втрачають знання української), як відома формула приналежності до народу Петра Струве: "той, хто бере участь у культурі". При широкому розумінні останньої українці (адепти "світового українства") – це ті, які беруть зацікавлену участь у культурному, економічному, політичному, науковому та ін. процесі розвитку української нації, народу.

Громадсько-політичне життя української діаспори у Чехії

За найскромнішими даними, на заробітках за межами України перебуває не менше двох мільйонів українців. Найбільш облюбовані нашими земляками сусіди – Польща та Росія, а також країни Південної Європи – Італія, Іспанія, Португалія, Греція. Окреме місце серед цих країн займає Чехія, яка не межує з Україною, але історія української еміграції тут невдовзі сягатиме століття.
За даними нещодавнього семінару «Українська міграція до Чеської Республіки», який відбувся у Львові, із 410 тисяч іноземців, які мешкають в Чехії, українці складають 127 тисяч. На другому місці з великим відривом словаки (71 тисяча). Себто, 30% усіх мігрантів Чеської республіки складають українці.
Слід відмітити, що Чехія не належить до країн з великим відсотком іноземців. Їх тут удвічі менше за середньоєвропейський показник. Але й у Празі очікують, що відсоток мігрантів зросте до мільйона. Самі чехи не люблять заробляти за кордоном. За даними експертів, на заробітки їздять усього 60 тисяч громадян Чеської Республіки. Приміром, у Польщі ця цифра на порядок вища. Зростання української трудової міграції добре видно із порівняльної статистики. Якщо у 2003 році дозвіл на тимчасове проживання у Чехії отримали 51 тисяча українців, а на постійне – 11 тисяч, то через п'ять років ця цифра збільшилася удвічі: тимчасове проживання мало 91 тисяча наших земляків, а постійне – 39 тисяч. Ці дані свідчать про ще одну позитивну тенденцію: українці стали масово переходити з нелегального статусу до легального. Хоча чеський «чорний ринок» і далі потребує робочих рук. За обережними оцінками експертів, українських нелегалів вже менше за офіційних заробітчан. Так що можна говорити про приблизну цифру українців у Чехії десь на рівні 200 тисяч чоловік.
Попри стрімку легалізацію, громадянство Чеської Республіки отримати вельми непросто. Так, у 2007 році таких серед українців було всього 424 особи. Можна припустити, що за роки незалежності громадянами Чехії стало декілька тисяч українців, в основному з пошлюблених родин. Для чеського ринку праці характерним є низьке безробіття (на рівні 5%). У країні роботи вистачає. Це й зумовлює, що чехи не хочуть працювати на важких і малооплачуваних роботах. Тому ці ділянки праці без проблем займаються заробітчанами, які здатні працювати і в негоду, і в свята, і значно більше за офіційно дозволені 8 годин на добу. Адже приїхали сюди заробляти гроші. «Чеські» українці працюють в основному на допоміжних та некваліфікованих роботах (37 тисяч чоловік), будівництві (31 тисяча), переробній промисловості (14 тисяч) тощо. Фінансова криза, за висновками спеціалістів, збільшить рівень безробіття в Чехії до 7-8 відсотків. Але це не сильно вплине на ситуацію з трудовими мігрантами. Адже такий показник був уже у 90-х роках, але заробітчан в країні не меншало. Щоправда, більшість із них працювали нелегально. Повальна нелегальна міграція була пов'язана з легким перетином кордонів та несплатою податків, страхових та соціальних зборів, що було вигідно як працедавцеві, так і робітникові.
Таким чином, обидві сторони мали у кишені більше. Аби уникнути відповідальності перед законом, у Чехії винайшли своє «ноу-хау» -- «клієнтську» систему. «Клієнтами» тут ще за радянських часів називали людину, яка формує робочі бригади. Таким чином працедавець особисто не наймав працівників, а заключав угоду з «клієнтом» про постачання конкретної кількості робітників на конкретний строк. А, значить, у разі чого всю відповідальність за робітників та їхній статус ніс «клієнт» або його фірма. (Кара за нелегальну роботу – високий штраф для працедавця і депортація для робітника. В найгіршому разі – півторарічне ув'язнення). До слова, у 90-ті роки навіть більшість «клієнтів» працювали нелегально. Вся сіль у тому, що «клієнт» забирав до половини заробітку робітників. За ці гроші він мав подбати про прикриття в поліції, вироблення віз та порозуміння з мафією. Так-так, нелегальні схеми породили унікальні кримінальні групи, які спеціалізувалися на трудових мігрантів. За кожного робітника була визначена щомісячна сума у тисячу крон. Хто з «клієнтів» не хотів платити, того очікували криваві розборки. Найсумніше, що і робітниками, і «клієнтами», і рекетом були самі українці. Сумнозвісні «бригади» мали географію від Ужгорода та Мукачева і аж до Луганська. Це й зумовлювало те, що чеська влада мало втручалася в ситуацію, вважаючи це внутрішньо українськими проблемами. Не важко порахувати, що за місяць кримінальні структури отримували з українських заробітчан мільйони крон. При цьому трудові мігранти стали найбільшими інвесторами України. За роки незалежності вони привезли додому з різних країн мільярди доларів, які вклали у свій побут, господарство, а багато хто й розпочав на ці гроші власний бізнес. Та трудова міграція породжує соціальні проблеми не тільки за кордоном, але й удома. Відсутність одного з членів подружжя більше, як на півроку, призводить до зради, пияцтва, розпаду сімей. Особливо болючим є соціальне сирітство – діти мігрантів. Нестача батьківської уваги, брак родинних цінностей, легковажне ставлення до життя, сум за батьками – така плата за важко зароблені євро по закордонах. Змінюються і сам український заробітчанин. Зростає кількість тих, які знаходять кваліфіковану роботу (наприклад, комп'ютерники). Підвищується рівень особистих вимог до життя за кордоном. Європа теж розуміє, що треба знаходити якийсь компроміс. У 2005 році Іспанія легалізували 600 тисяч заробітчан. Кілька хвиль легалізації пройшли в Італії. Євросоюз має намір уже найближчим часом ввести «синю картку» на зразок «зеленої», яку видають мігрантам у США. Змінюється й думка чеського суспільства про українців. Чим довше вони тут живуть, тим чехи краще до них придивляються. І розуміють, що не кожен українець – мафіозник, а Чехія потребує вмілих робочих рук. Хоча доки наші земляки будуть працювати на найважчих та найменш оплачуваних роботах, доти й ставлення до них буде відповідним. Професора завжди цінять вище за прибиральницю. Незалежно від національності.
З метою реалізації своїх прав, які сформульовано у схваленому в 2001 році Законі «Про права національних меншин», українською діаспорою створено декілька громадських організацій:
• «Об’єднання українців та прихильників України в Чеській Республіці» (керівник – О.Мандова);
• «Українська ініціатива в Чеській Республіці» (керівник – В.Райчинець);
• «Об’єднання українок в Чеській Республіці» (керівник – М.Прокоп’юк);
• «Рута» (керівник – Л.Віх);
• «Родина» (керівник – Й.Климкович);
• «Українські матері» (керівник – Л.Романчук);
• «Форум українців в Чеській Республіці» (керівник – М.Зузук);
• «Асоціація українців в Чеській Республіці» (керівник – П.Бубряк);
• «Українські профспілки в Чеській Республіці» (керівник – Т.Костюк);
• «Міжнародна федерація бойових мистецтв – спортивний клуб «Кобра» (керівник – О.Зубарєв);
• «Міжнародне об’єднання «Українська свобода» (керівник – Б.Костів).
Крім того, діють дві самостійні громадські організації, які по своїй суті є творчими колективами:
• «Товариство трудової міграції українців в ЧР «Берегиня» (хор, керівник – І.Дмитраш);
• танцювальний Колектив «Джерело» (керівник – Д.Любачівська).
Українські діти, батьки яких тимчасово перебувають у ЧР, мають можливість відвідувати стаціонарну Українську гімназію в Празі, або українську суботню школу «Ерудит». Ці навчальні заклади працюють за угодами з Міжнародною українською школою.
Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова в Празі створений у 2003 році. Працює за окремою угодою з НПУ ім. М.Драгоманова (м. Київ) та за його навчальними програмами і робочими планами.
При чеському Уряді діє постійна Комісія з питань національних меншин, в якій українську громаду у Чехії представляє сьогодні Голова організації «Об’єднання українців та прихильників України в Чеській Республіці» О.Мандова.
Діяльності об'єднань українських національних меншин, а також виданню україномовного журналу «Пороги» (заснований у 1993 році), та «Українського журналу» (заснований у 2005 році) уряд ЧР надає фінансову підтримку. Крім того, в ЧР з’явився також щомісячник «Українська газета», який позиціонується його засновником (приватним підприємцем) як рекламно-інформаційний вісник.
На хвилях радіо «Реґіна» (третій канал Чеського радіо) виділений окремий час для інформаційної програми українською мовою.

"Чехія – земля обітована"

Книжка молодої письменниці Петри Гулової "Чехія – земля обітована" розповідає про долю українських заробітчан у Чеській Республіці.Книжка привернула увагу гостротою теми, незвичними, часто свідомо суперечливими поглядами на події й людей. У Чехії книжка викликала значний читацький інтерес як серед чехів, так і серед українців, пише "Радіо Свобода".В основі книги доля української родини – Ольги та Олега, які з Вінниччини приїхали до Праги на заробітки. Ольга прибирає квартири й офіси, доглядає чужих дітей, тоді як її рідна донечка залишилася у бабусі, за тисячу кілометрів.
Олег працює на будівництві. Тобто типовий сюжет: десятки тисяч молодих працездатних українців у Чехії, Італії, Португалії чи Іспанії можуть відразу впізнати себе в героях Петри Гулової. Реалістично і докладно, навіть із певним викликом, так би мовити, як "голу правду" змальовує авторка багато деталей з життя заробітчан: є тут і родинна зрада, і просте людське співчуття, і щоденний бій за виживання. Петра Гулова не приховує, що першим і головним імпульсом написання книжки була її безпосередня зустріч з українкою. "Першим імпульсом була пані прибиральниця, яка до нас приходить. Від самого початку вона мене захопила, це надзвичайно чарівна особа. Захоплює також спосіб, яким вона долає ці два світи: жити у нас і жити вдома, де має дітей. Багатство цієї долі і вміння так жити – мені це тяжко уявити", – каже письменниця. І ще таке спостереження чеської письменниці: як герої книжки Ольга та Олег, Марина, Женя чи Михайло, так само десятки тисяч інших українців вже тривалий час зустрічаються з чехами, працюють для них і з поруч ними, вкладаючи свою вагому частку в успіх економіки Чехії. Але все ж і досі не можна сказати, що українці й чехи тут, у Чехії, разом – вони тільки поруч.
"Тут спрацьовує немовби така скляна стіна між чехами та українцями. Адже українців тут дуже багато, але чехи мало знають про життя цієї спільноти. Шкода, що це так. Це своєрідний чеський борг, який є в нас щодо українців", – вважає Петра Гулова. Читача книжки "Чехія – земля обітована", не покидає думка, що свій роман, драму чи хоча б коротке оповідання про життя і працю на чужині носять у собі тисячі українців у Чехії. Книжки про це ще, сподіваюсь, попереду. Водночас важливо, що цю проблему порушила чеська письменниця. Її увага свідчить, що вже настав час помітити цього "укра-лопату" чи українську няньку з чужою, а не власною дитиною поруч. Успіх книжки Петри Гулової свідчить про крок у доброму напрямку.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123