This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Річка, яка дала назву цілій державі


Гриневич Анна, 14 р.,ЗОСШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю с. Шевченкове, Черкаська обл

Наче чорна змія, вона тихо тече Правобережжям, щоб потім впасти в Дніпро. Річка Рось з навколишніми краєвидами – це і є класична Мальовнича Україна.
Рось – притока Дніпра – одна з наймальовничіших малих річок України.

Вона місцями бурхлива й стрімка, коли несе свої води між гранітними плитами, що виходять на її поверхню великими валунами, а місцями – тиха й спокійна, коли тече серед лісів, які часом підступають до його берега.
Річка Рось бере початок із балки Дубина на північно-західній околиці села Ординці Погребищенського району Вінницької області. В Дніпро, точніше, в Кременчуцьке водосховище, Рось впадає біля села Хрещатик Черкаського району.
Від верхів'їв до села Круподеринці береги річки пологі, частково вкриті лісами. Далі до містечка Володарки річка промила своє ложе в граніті. Береги її переважно високі й обривисті, скелі заходять у долину річки й роблять її течію дуже звивистою. Долина Росі здебільшого широка, правий берег заселеніший, лівий – більш заліснений. Річку, що повільно тече луками, облямовують рогіз і очерет, плакучі верби й вільхи. Великі соснові й широколисті ліси, які займають схили долини, до води підходять зрідка.
Зовсім інший вигляд у річки там, де вона проривається через розломи гранітних плит Українського кристалічного щита, – в Білій Церкві, Дибинцях, Хохітві (Київська область), Стеблеві, Корсуні-Шевченківськім (Черкаська область).
Від Богуслава до села Хохітви Рось тече у вузькій долині з крутими й високими берегами. «Черкаська» Рось починається біля хутора Хльорівки поблизу Стеблева. Тут річку знову перетинають кристалічні породи, береги її утворюють величезні виступи та стрімкі кручі. Гранітні скелі високими мурами нависають над Россю. Дно річки вкрите камінням і перетяте рядом кам'янистих бар'єрів, які утворюють невеличкі пороги.
Уродженець Стеблева, класик української літератури Іван Семенович Нечуй-Левицький у своїй автобіографії писав: «Стеблів лежить недалеко од Дніпра в гористому та скелистому місці і розкиданий по обидва береги невеличкої річки Росі. Серед самого Стеблева Рось зігнулася коліном; обидва її береги обставлені скелями, неначе стінами; заздоровим скелистим островом, на схід сонця од Стеблева шумить Шум на порогах, де між двома високими скелистими берегами вся Рось закидана здоровим камінням та помережана острівцями з самого каміння. Куди не повернеш очима; скрізь видно чудові та все інші картини, неначе в панорамі».
Славетний стеблівець не раз і не два вдається до описів природи рідного краю. У художніх творах та історичних працях він з топографічною точністю й водночас із високою художньою майстерністю уславлює мальовниче Надросся в повістях «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я». Тут земля, за висловом Нечуя-Левицького, наче схопилася великими пухирями та бульками, ніби клекотіла під час кипіння у прадавню геологічну добу, а захолонула саме тоді, коли добре вбилась у ключі. Між горами – вузькі та довгі яри, покручені, як безконечники на писанках. Довкола зеленіють видолинки, наче їх хтось повиколупував велетенською ложкою.
Письменник звертає увагу читача на те, що надросянська сторона «засипана селами, як рясна яблуня яблуками», Там, де Рось в'ється від Стеблева до Корсуня, скрізь було видно бані церков, млини, хати з зеленими городами.
Від Стеблева до Корсуня-Шевченківського Рось тече рівно й спокійно. Долина річки подекуди має широкі тераси. Перед Корсунем, в урочищі Лютовище, Рось знову проходить крізь товщу кристалічних порід. Річка тече тут у вузьких скелястих протоках. Гранітні скелі піднімаються над водою на висоту 6-8 метрів. Кристалічні породи простягаються вздовж течії річки аж до Деренківця. Звідси до самого Дніпра Рось неспішно тече серед низьких берегів, утворюючи на цій ділянці широкі озера й болота.
Найпоширеніша версія, що назва держави Русь, Київська Русь, походить від назви конкретної річки, а саме Росі. Найдревніші поселення східних слов'ян, із яких пізніше утворились перші руські міста, всі без винятку засновувалися на річках. Річка значною мірою забезпечувала життєдіяльність наших предків: давала воду для приготування їжі й ведення господарства, постачала рибою й водоплавною птицею, надавала легкий, ідеально гладенький шлях по воді влітку, по льоду – взимку. Річка утворювала також природній захист на крутих берегах.
«Рус» – праслов'янський корінь, який утворив ціле гніздо слів.
Великий російський лінгвіст українського походження Володимир Даль зафіксував у своєму словнику багато діалектних слів, похідних від цього кореня: руслень – приспособа за бортом човна, до якої кріпляться ванти; руслина – бистрина, стромовина; руст – вода йде потоком, струменем. Рус – міфічне чудовисько дніпровських порогів; чоловіче ім'я Руслан.
Головним, провідним словом для лінгвістів залишається слово русло, що є лише в українській і російській мовах і утворене від кореня «рус». Таким чином, якщо «руса» – це ріка – споконвічне місце поселення наших предків, з яким завжди був тісно пов'язаний їхній спосіб життя й вірування, то узагальнений етнонім «руси» або «русси» значило «ті, що живуть на річках», «жителі рік», «річковий народ». Від того ж кореня «рус» утворене слово русалка. З її древнім культом пов'язано багато язичницьких повір'їв і обрядів – русалій.
Існує чимало гіпотез, які назву Росі виводять з іноземних джерел. Зокрема; дехто з науковців вважає, що ця назва споріднена з санскритським «вріш» (самець, бик), До речі, саме у водозборі Дніпра багато назв типу Самець, Бик, Веприк, Жеребець тощо. Таке тлумачення підтверджується тим, що Роська, притока Росі, має іншу назву – Самець. Початкові звуки в індійських та слов'янських мовах можуть відпадати. Наприклад, санскритське «врішабга» (бик) має також форму «рішабга», а слов'янські імена Владимир, Владислав – Ладимир, Ладислав.
Тож правомірно припустити, що на слов'янському ґрунті санскритському «вріш»/«варш» відповідатиме «ріщ»/«рош», «ріс»/«рос». Принагідно зазначимо: найдавніші фіксації Росі (починаючи з 980року) дають форми Ріс, Ресь, Рсь і навіть Рша, що засвідчує відчутну близькість до санскритського «вріш». Показово й те, що саме на Росі, в шарах трипільської культури, знаходять глиняні зображення биків. Це підтримує тлумачення назви Рось як «бик»: давні мешканці України поклонялися Священному Бикові. Колись у гирлі Росі стояло місто Родень, назва якого, цілком імовірно, пов'язується зі слов'янським божеством Родом, чия іпостась – бик.
Ну й не оминемо також, що «рус» тюркською мовою означає червоний. «Рус! Русі!» – вигукували наші вороги, забачивши «черлені щити» й попереджаючи своїх про небезпеку. А саме слово «черлені» походить від червінь – бджолиного червоного черв'ячка, який зароджується в червні (назва місяця – теж звідти) і з допомогою якого фарбували щити.
Людина – головна проблема Росі.
На Росі розміщено 10 руслових водосховищ, на яких розташовано 4 водозабори питного водопостачання: Білоцерківський, Богуславський, Миронівський і Корсунь-Шевченківський. Тобто питну воду з Росі споживає півмільйона населення. В останні роки на водозаборах виникають надзвичайні ситуації. Так, вода в Корсуні-Шевченківському кілька років тому виявилася настільки непридатною для споживання, що єдиним шляхом до вирішення проблеми стала привізна вода.
Сьогодні Рось потерпає від екологічних проблем. Греблі, водосховища, збудовані вздовж усієї Росі, значно збільшили площу випаровування. Водовідбори, особливо величезний водовід на Умань, стрімко знизили швидкість течії води. Все це призвело до застою води в річці, збіднення її на кисень. Вона втратила здатність до самоочищення, В результаті вода Росі, раніше прозора до самого дна, особливо в літній період, подекуди нагадує бульйон, що гниє.
Головною причиною погіршення екологічного стану річки екологи називають високу зарегульованість річок басейну Росі, що призвело до уповільнення течії, порушення водообміну та процесів самоочищення. Разом з тим, одним зі значних факторів погіршення екологічного стану й погіршення якості води в басейні є велике антропогенне навантаження. Близькість приватного сектора до урізу води, розорювання, засмічення, забудова прибережних смуг, заплавних земель, негативно впливає на стан річок у басейні Росі – вони замулюються, зменшується пропускна спроможність їхніх русел, інтенсивне використання в народному господарстві порушує їх природний, гідробіологічний, гідрохімічний режим, зменшує водність.
Особливу тривогу в екологів викликає стан зливової каналізації міст і селищ басейну, де взагалі не передбачено ніякої очистки. Тому весь бруд потрапляє в річки, які перетворюються на колектори стічних вод. Забруднені стічні води в Рось скидають підприємства житлово-комунального господарства та харчової промисловості. Це, зокрема, міста Погребище, Біла Церква, Богуслав, Миронівка, Кагарлик, Узин, Тетіїв та Корсунь-Шевченківський.
У пониззі Росі та придніпровських плавнях природа завжди була надзвичайно чудовою: затоки, озерця, заплави, піщані коси, острови, покриті лісками та очеретами, – розповідає корсунський еколог і природолюб Григорій Педченко. – В 70-80-х роках минулого століття тут водилися зграї водоплавної дичини. У Рось та затоки заходило безліч риби. Тож природа цих місць вабила насамперед мисливців і рибалок. Та часи змінюються. Сюди все частіше приїздять жителі міст, зокрема Черкас, Києва. Побачивши привабливість цієї місцини, поступово на берегах Росі почали споруджувати маленькі дачні будиночки, потім дачі, вілли, скуповувати в. місцевих жителів житлові будинки під дачні потреби. Перші дачні споруди з'явилися за Старою Россю, на Росі біля Хрещатика, озера Об'яштин.
Терени Приросся спокійні і динамічні: в Таращі народився фізик-ядерник академік Александров, по трасі Тараща – Богуслав височіє скромний маєток районного патологоанатома (справа Гонгадзе), тут крізь кров і залізо проривалися з ворожих котлів воїни ЧА (1941), Вермахту та СС (1944), а нині зловісно притягують чорними віконними отворами покинуті споруди колгоспної інфраструктури. Вночі над Россю пролітають метеорити, а восени елітні недоторкані мисливці під опікою безпорадної в таких випадках міліції влаштовують тут, в безпосередній близькості від житлових будинків, криваві масові вбивства диких качок, лебедів та іншої живності.
Вимираючі села Приросся поволі освоюються жителями Києва, Білої Церкви, Таращі. У більшості своїй порядними і працьовитими, які віднайшли тут хороший колорит і екологічну чистоту, подалі від чаду індустріалізації та політиканської шизофренії. Про минуле нагадують лише хрести на цвинтарях. І дивні легенди про жидівський млин та шинок на затоці.
Нині Рось вважають однією з найгарніших та найбільш різноликих річок України. Це і типово рівнинна ріка із високими бортами долини, це і заболочена річка (типу поліської) із широчезною зарослою очеретом заплавою, це і бурхливий гірський потік, який вже мільйони років ріже собі русло у товщах кристалічних гранітоїдних порід. Навіть, численні греблі та дамби радянського періоду не змогли знищити красу колиски східних слов’ян.
З давніх-давен долина Росі мала особливу енергію. Люди постійно тяглися сюди, до чистої води, до родючих земель, до густих заплавних лісів. Нехай війна за війною, повстання за повстанням, виганяли звідси населення, але воно все рівно поверталося. В Україні не знайдеться жодного іншого такого історично значущого регіону, як долина Росі. Як же ж вона виглядає зараз? От ми і побачимо під час цієї мандрівки. Але крім самої річки та краєвидів долини ми ще й побачимо багато пам’яток, які збереглися в старовинних населених пунктах на берегах легендарної річки.

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123