Незвичайні пам’ятники Закарпаття

Молнар Ніка, 13 р., зош І-ІІІ ступенів №5, м. Берегове, Закарпатська обл.

Вступ

Подорожуючи різними країнами, кожен із нас намагається одразу ж побачити якнайбільше цікавих місцин, пам’яток і пам’ятників, почути історичні факти, цікаві легенди й перекази, щоб перейнятися духом країни. Саме тому враження від подорожей до далеких бургів і сіті залишаються такими яскравими й повними. Водночас, живучи в рідному краї, часто можемо розповісти про нього значно менше, ніж про відвідану Німеччину, Італію, Францію…

Вдома в основному відвідуємо кав'ярні, супермаркети, тобто розглядаємо довколишній простір з цілком практичного боку, забуваючи про те, що рідний край, рідне місто також має свої легенди, цікавинки й таємниці.
Закарпаття – найбільш цікавий куточок України, де можна чудово відпочити, познайомитися з самобутньою історією та культурою краю, на теренах якого проживають представники близько 70 національностей. Саме на території Закарпаття в Рахівському районі знаходиться центр Європи, про що свідчить встановлений пам'ятний знак. Шанують закарпатці відомих людей, які залишили свій слід в історії держави і нашого краю, і увіковічили їх у камені та бронзі. Це і монументи українському генію Тарасу Шевченку в Ужороді, Колочаві, Хусті, пам’ятник президенту Карпатської України Августину Волошину, закарпатському письменнику, церковному діячу Євгену Фенцику, засновникам закарпатської школи живопису Й. Бокшаю та А. Ерделі, пам’ятники угорському поету та громадському діячу Ш. Петефі встановлені в Ужгороді та Берегові тощо. Переважна більшість пам'ятників офіційно-урочисті або ж скорботно-поминальні.
Але закарпатці полюбляють висловлювати шану не лише національним героям, державним діячам чи визначним постаттям, а й представникам деяких професій, казковим героям, тваринам, їжі. Так у нашому краї з’явилися чудернацькі пам’ятники, які привертають увагу багаточисленних туристів.
Актуальність теми зумовлена тим, що дослідження незвичайних пам’ятників Закарпаття на сьогодні немає.
Предметом роботи є пам’ятники не відомим людям, а пересічним закарпатцям, тваринам, рослинам, предметам, які тісно пов’язані з певною місцевістю. Метою дослідження є створення каталогу незвичайних пам’ятників Закарпаття та створення проекту незвичайного пам’ятника, який міг бути встановлений у Берегові. Для роботи були використані матеріали періодичної преси та інтеренет-видань.
У роботі були використані методи спостереження.
Матеріали роботи можуть бути використані на заняттях краєзнавчих гуртків, у роботі туристичних агенцій.

Пам’ятники людям

Нещодавно на Закарпатті з’явилася нова тенденція встановлення пам’ятників не політичним чи культурним діячам краю, а його пересічним мешканцям. Так в Мукачеві з’явився пам’ятник сажотрусу, в Перечені листоноші, а в Ужгороді – ліхтарнику.
Єдиний у світі пам’ятник листоноші було споруджено у закарпатському селі Тур’ї Ремети Перечинського району в середині XІX століття. Його було споруджено на знак поваги до Федора Фекете, що трагічно загинув в 1838 році. Щодня листоноша, якого тоді шанобливо називали “послом”, долав 60 кілометрів, доставляючи землякам з Ужгорода газети, листи, грошові перекази тощо. Якось його спіткала біда: розігрівшись у дорозі, він напився крижаної води з гірського струмка й тяжко захворів (інша версія – провалився під лід). Невдозі Ф.Фекета помер від запалення легенів. Та селяни не забули легендарного листоношу. Меморіальна дошка на стіні храму збереглася до наших днів.
3 жовтня 2009 року в рамках святкування Дня вчителя та 110-тої річниці з дня відкриття державної школи у Колочаві було відкрито пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни». Він присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України піднімати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника, що стоїть на шкільному подвір’ї музею, відображає, як називали люди на місцевому діалекті приїжджих вчительок. Автор монументу – виходець з Колочави, відомий український скульптор Петро Штаєр. Статуя вчительки одягнена у просте вбрання 50-х років ХХ ст: широка спідниця нижче коліна, довгий піджачок і маленька валізка у руці. Тендітна дівчина обережно ступає на колочавську землю. В очах і цікавість, і водночас страх, сум, адже дівчина після інституту приїжджає у чуже село і не знає, що на неї там чекає. Протягом 40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Та 15 вчительок назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Саме їхні прізвища викарбувані на колочавському пам’ятнику «Вчителька з Вкрайіни».
Єдиний в Україні пам’ятник «Заробітчанам» був урочисто відкритий у Колочаві 8 травня 2011 року на День села і привернув увагу всієї України. Вже кілька століть жителі краю їздять на заробітки за кордон. Для більшості сімей – це основна і єдина можливість заробити на прожиття. Та на жаль, багато хто з них додому вже не повертаються. Пам’ятник «Заробітчанам» відтворює сумну картину прощання чоловіка із сім’єю. Композиція стоїть у центрі села. Місце символічне – адже звідси не одне покоління колочавців проводжало своїх близьких на заробітки. Ця скульптура для заробітчан – спосіб привернути увагу до проблеми і нагадування про неї. Він поставлений і мертвим, і живим заробітчанам. Автор скульптурної композиції – член спілки художників України П.Штаєр. Скульптура встановлена коштом мецената.
У місті Рахів, серці Гуцульщини, в самому центрі міста стоїть пам'ятник Гуцулу. Одягнутий у традиційний кептар і з топірцем в руках трохи ідеалізований Гуцул з вольовим лицем стоїть як нагадування горянам про оспіваний в піснях і літературі сильний дух гуцулів. І напис на мармуровому п'єдесталі відповідний – "Знаймо – хто смо". Автор скульптури Юрій Гав'юк, а встановили його за рахунок коштів мера Рахова, підприємців та товариства "Гуцульщина".
Кожне село має свою історію. За легендами, що передавалися з покоління в покоління, засновником села Пилипець на Міжгірщині був чоловік на ім’я Пилип. Прийшов він у підполонинський край, втікаючи з отарою овець від опришків. Сприятливі місцеві пасовища, оточені дрімучими лісами, й спонукали його до оселенняпереховування від ворогів. Так чи не так, але цей факт, що датується ХV століттям, найчастіше пояснює і походження назви мальовничого гірського села. Підприємець Юрій Бедринець на території власного готельноторгового комплексу “Пилипець”, що в центрі осідку на роздоріжжі в напрямку до відомого водоспаду Шипіт, встановив скульптурну статую діда – вівчаря Пилипа.
Символічну бронзову скульптуру виноробу встановили на центральній площі районного центру Виноградів. Місцевий сквер містяни відразу охрестили "площею винороба". Пам'ятник виноградарю з'явився саме у Виноградові невипадково. У цьому райцентрі ледь не у кожній хаті готують власне вино. Бронзова скульптура уособила всю складність цієї професії. Самого бронзового винороба відливали на замовлення аж у Будапешті. Скульптуру, яка складається із двох елементів – власне фігури винороба та чавильного винного пресу – приїхав монтувати угорський скульптор Патрік Которман.
Прекрасний душевний пам'ятник сажотрусові, від якого за версту віє добротою і теплом, було встановлено в самому центрі міста Мукачево в 2010 році. Автор скульптури І. Бровдій помістив його на бруківці поруч з міським фонтаном біля Будинку культури. У скульптурі задоволеної людини жителі міста відразу визнали місцевого улюбленця Бертолона Товта, і вони іменують скульптуру не інакше як «Бертолон-бачі». Він з юних років і до цих пір працює в одному з міських ЖЕКів. Сажотруса зображено нібито він оглядає дахи довколишніх будинків, на ньому – професійне спорядження, а біля ніг з хвостом трубою стоїть вірний кіт Товта, який разом з господарем дивиться на дахи.
8 червня 2011 року у Мукачеві біля «Кондитерського дому Бондаренко» урочисто відкрили перший в Україні пам'ятник Дитячій мрії – Учню кондитера. Скульптура з бронзи вилита у Києві, скульптор – молодий івано-франківець Степан Федорин. Автор ідеї та ініціатор свята–Ігор Бондаренко, засновник "Кондитерського дому Бондаренко", відомої більше 13 років мукачівцям та гостям міста кав'ярні-кондитерської, де можна поласувати чудовими тістечками. Скульптуру з триярусним тортом назвали «Пам’ятником дитячої мрії». Уже існує легенда, якщо потерти вишеньку на торті, то всі заповітні мрії збудуться.
Пам’ятник ліхтарнику відкрили 2010 року. Ось вже три роки він є однією з візитівок Ужгорода, оберегом його центральних вулиць, доглядачем ліхтарів, що вмикаються тепер автоматично і добрим другом ужгородців. Мало хто здатен пройти повз бронзову скульптуру, закріплену просто на стіні, і не посміхнутися спогадам про Дядю Колю. Це ті, хто пам’ятають його справжнього. Таких людей в Ужгороді живе багато. Тих, хто бачив на вулицях замріяного, заглибленого у власні роздуми, зануреного у книгу чи газету, іноді з драбиною і завжди з незмінним портфелем у руках Миколу Дерев’янка – справжнього легендарного ліхтарника. Кожного ранку та вечора протягом сорока років, він щоразу запалював старі гасові та електричні ліхтарі в центрі міста. І одного разу його не стало. Але за його плідну роботу, 23 жовтня 2010 року, в рамках святкування річниці Дня міста, був встановлений пам’ятник ліхтарнику. Автором є Микола Колодко.

Пам’ятники тваринам, рослинам, предметам

Закарпаття також славиться незвичними пам’ятниками різним предметам, рослинам та тваринам.
Композиція «Шабатні гуси» від серпня 2010 року прикрашає територію єврейського комплексу у скансені «Старе село» у Колочаві.
Ці скульптурні гуси стали своєрідним символом колочавських євреїв, які колись полюбляли ласувати запеченою гусятиною, тому тримали багато цієї птиці. У п’ятницю, перед шабатом (суботою) спеціально навчений єврейський різник ходив по селу з сокиркою та відрізував гускам голови. Це треба було зробити лише одним рухом. Якщо ж гуска після забиття подавала ознаки життя – то вона була трафною (бракованою). Її євреї вже не їли, а продавали колочавцям. Автор скульптурної композиції – член спілки художників України П.Штаєр. Скульптура встановлена коштом мецената.
Перший на Закарпатті пам’ятник книжці – рукописній пам’ятці «Перло драгоцінне», що була написана в Колочаві.
Перший в Україні пам’ятник яфині був встановлений у серпні 2010 року у селі Гукливе, неподалік від Закарпатського Воловця. Відлиту з бронзи ягоду на стеблині з листками величиною з гігантське яблуко встановили біля першої в Україні мілітарі-садиби «ГрінГоф». Автор – скульптор з Ужгорода Михайло Колодко. Таким чином до першого фестивалю «Верховинская яфина» вшанували найпопулярнішу в області ягідку. Мета дійства – привернути увагу до збереження культури та традицій краю, закликати бережливо ставитися до цілющих ягід.
Пам’ятник бджолі встановили в 2006 році на території пасічницького господарства неподалік центру села Вучкове Міжгірського району. Присвячується він чотирьом засновникам справи з вивчення знаменитої бджоли-карпатки, що вигідно відрізняється від інших видів своєю невибагливістю, стійкістю до «бджолиних хвороб», високою працездатністю й продуктивністю. Пам’ятник був установлений на честь 40-літнього ювілею справи вивчення бджіл у цьому регіоні. На монументі розміщені мармурові таблички, на яких зображені Гурген Арташесович Аветисян, Вадим Олександрович Губін, Іван Кузьмич Давиденко, і Іван Ілліч Юрик. Над табличками – велика металева бджола вагою в кілька кілограмів з півметровим розмахом крил. Відразу за монументом – величезна пасіка.
Пам’ятник такого типу (лежачий пам’ятник) перший у Закарпатті, а українському весільному рушничку перший в нашій країні. Символічно, що його розмістили біля будівлі РАГСу м. Ужгород.
Найбільший в Україні пам’ятник підкові, який знаходиться поруч з корчмою “Ресторан Підкова” по дорозі до залізничної станції Перечин, виготовили в кузні “Три Івана” О.Путрашик 7 липня 2010 року.
Пам’ятник свині мангалиці встановлений у селі Ботар Виноградівського району. Свиня мангалиця – унікальна свійська тварина, яка тісно пов’язана з приходом угорських племен на Закарпаття понад 1100 років тому. Ця невибаглива, як кажуть селяни, напівдика свиня вирізняється не лише своїм виглядом – вкрита кучерявою шерстю, але й смачним м’ясом із низьким вмістом холестерину. Пам’ятник – це один зі шляхів популяризації мангалиці.
Місцевою напівугорською говіркою повидло називається «леквар». Саме цю смакоту увіковічили у незвичайному пам'ятнику. Пам'ятник, відкритий на Виноградівщині у селі Ботар, зроблений із штучного каменю ужгородським скульптором Михайлом Колодком. Місцеві кажуть, берегтимуть його, як зіницю ока. Бо ж саме виготовленням і продажем повидла займаються чи не всі у цьому і сусідніх селах. Разом із пам'ятником відкрили ще й музей повидла та дегустаційний зал. У ньому можна буде спробувати солодку смакоту кількох різних сортів. Усе тутешнє повидло – унікальне, бо рецептура – прадавня. Секрети – не видають. Але місцеві дуже хочуть, аби на їхню смакоту туристи зліталися, як бджоли на мед.
Туристична привабливість міста Виноградова покращується завдяки діяльності меценатів та митців. Останній яскравий приклад партнерства між меценатом Йосипом Шерегі та скульптором Михайлом Колодко – це відкриття пам'ятника велосипеду в центрі міста Виноградово.
У Берегові урочисто відкрили «Камінь Любові». Камінь привезли з Кани (Ізраїль) і багато людей вірять, якщо помолитися і доторкнутися до нього, то сімейні узи та кохання стануть ще сильнішими. На відкриття «Каменю Любові» запросили берегівське подружжя Якубців, Єву та Миколу, які вже ось 60 років разом, а також дітей. Тепер закохані чи люди, котрі шукають Любов, можуть приходити в парк та торкатися каменя зі святої землі. Кажуть, «Камінь Любові» навіть сприяє появі дітей у подружжів, які не можуть з різних причин стати батьками.
Восени 2013 року під час святкування Дня Берегова учасники винного ордену св. Венцела урочисто відкрили оригінальний пам’ятник – величезний прес для винограду. Сюди ж встановили вінок, виготовлений із паростків винограду та різносортних виноградних грон. Біля дерев’яного пресу встановили лавиці та дерев’яні діжки. Отож, гостей міста тепер зустрічатиме нова туристична родзинка.
Але на нашу думку, відзначаючи 950 річчя від часу заснування нашого міста, доцільно було б встановити пам’ятник легендарним бикам та пастухові Сасу. Адже майже кожен берегівчанин знає чудову легенду про заснування рідного міста. На гроші зі скарбу, які були знайдені на місці бійки биків, Сас збудував місто, яке назвали його ім'ям та ім'ям його села – Берегсас. На місці герцю биків, він збудував великий храм. Ця легенда оспівана у віршах, але, на жаль, не увіковічена в камені. Тому ми пропонуємо свій варіант оригінального пам’ятника в Берегові.

Висновки

Закарпатський край – це безкрайній всесвіт, який не пізнати ні за рік, ні за два, ні за все життя. Чого тільки не вигадає людська уява, яких тільки чудес не створять руки майстрів? Нестримна фантазія вітчизняних скульпторів породжує чудернацькі пам’ятники, які дивують не лише закарпатців, але і численних гостей «Срібної землі». Отже, у своїй роботі ми спробували укласти список оригінальних пам’ятників, які знаходяться в різних куточках Закарпаття, бо їх варто побачити туристам, гостям краю.