This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Коломия у дослідженнях українських і польських вчених

Перевізник Соломія, 17 р., гімназія ім.. М. Грушевського, м. Коломия, Івано-Франківська обл.

Вступ
Коломия ще з княжих часів належала до староруських міст, що були тісно пов’язані з європейською історією та культурою. На карті Галицьких, Волинських, Київських та Переяславських земель, складеній дослідником історії старовинних міст М. Тихомировим, Коломия зазначена в числі великих міст Русі. В давні часи вона славилася своїми складами солі, смачною і широко вживаною «коломейською сіллю», шкірою, худобою і медом.

Значного успіху й розвиткові її торгівлі, високому рівні тодішньої духовної культури в значній мірі сприяло стратегічне положення міста – через Коломию пролягав відомий торгівельний шлях зі сходу на захід, в країни Західної Європи. З часом, через певні політичні й економічні умови, Коломия як місто перетворюється у звичайний населений пункт, у якому торгівля, а також і зв’язки з країнами Заходу поступово занепадають. Однак, через деякий час, у зв’язку з процесами загальноєвропейського Відродження, долаючи стан занепаду й відсталості, вона поступово відроджується. Знаходячись у складі Польщі, Коломия розвивається як і польські міста, наближаючись до європейського середньовічного міста. Та справжнє відродження і розквіт її духовної культури починається з 1848р., коли Австрія, до складу якої увійшла Коломия, надає всім народам імперії одинакові права. З часом з’явилися гімназії, школи, починають виходити різного спрямування газети, журнали, розвивається наука, мистецтво, зростає кількість видавництв, друкарень, формуються наукові й художнього напрямку бібліотеки й товариства: до кінця XIX ст. Коломия зайняла третє місце по друкуванню українських книжок, у порівнянні із всіма виданими у Австрії, Росії, США; зрозуміло, перше місце посів Львів –42, 6%, друге – Чернівці – 9, 8% і Коломия – 7, 6%. Природно, що Коломия, її інтелігенція не могли залишатися осторонь загальнодержавних процесів. В Коломиї засновується перший в Галичині театр3, перша провінційна українська газета «Голос народний», так само розвивається й польська, німецька й єврейська видавнича справа.
Серед часописів слід виділити «Руськую Раду» М. Білоуса, «Народ» та «Хлібороб», які видавали І. Франко та М. Павлик і польську найбільш популярну «Gazeta Kolomyjska». Та коли період історії міста, її культури, громадсько-політичного життя та мистецтва після 1848р. більш менш вивчений, то давній період, особливо княжий та древній не вивчений зовсім. Це можна пояснити тим, що матеріалів про ранній період збереглося мало, крім того, вони розкидані по різним джерелам і не завжди до кінця опрацьовані. Більше того, навіть відомостей про великі давньоруські міста мало. Літописи, як правило, говорять тільки про великі, поруч з якими слід передбачити існування й менших. За свідченням вже згаданого нами М. Тихомирова, в IX-X ст. було вже близько двадцяти міст. В X ст. існували міста і з невідомих причин навіть не згадувались у літописах. Отже, наголошує він, літописний список давніх міст можна вважати неповним навіть і для відносно великих міст. І хоча Коломия згадується в літописі під 1240 р., її історія сягає значно глибше у старовину. Тому метою нашої праці слід вважати спробу розпочати вивчення її археологічних досліджень, первісного її походження, звернути увагу на праці вчених, як українських, так і польських, які займалися вивченням і збереженням пам’яток галицької і, зокрема, коломийської старовини.
З нашої мети стає зрозумілою і актуальність теми дослідження, адже саме в наш час найбільш цінними в українській історії є праці про далеке минуле наших міст, містечок і сіл. Свідченням цьому є чимало видань, які присвячені цій темі.
Отже, предметом нашого дослідження є давня історія міста Коломиї, а об’єктом – археологічні дослідження на території міста й околиць, первісне положення міста й існування замку, праці тих вчених, польських і українських, які ще в XVIII ст. починали досліджувати давню історію Галичини і, зокрема, у її контексті – Коломиї. Наше дослідження, обсягом у 20 сторінок, складається зі вступу, п’яти розділів, висновку і списку використаної літератури
Галичина і Коломия у дослідженнях польських та українських вчених
Галичина, а зокрема Коломийщина, вже більше двісті років є об’єктом вивчення вчених і шанувальників старовини. До її історичного минулого зверталися археологи, етнографи, філологи, історики образотворчого мистецтва та літератури, дослідники політичної діяльності галичан, серед яких чимало було коломиян, дослідники історії Просвіти, зокрема й шкільництва, тощо. Серед вчених, яких цікавив наш край, були представники української, польської, німецької, навіть французької й італійської науки: всім відомі «Опис України» Гійома Боплана, в якому є цікаві для нас рядки про Покуття. Отже, наш край, його люди та їхній побут, господарювання, освіта, історичне минуле були і є зараз, як ніколи, цікавим джерелом історії України. Почалося вивчення цього джерела наприкінці XVIII ст., коли відомий польський мандрівник та знавець старовини Я. Потоцький закликав у 1795р., в спеціальному зверненні до громадськості збирати пам’ятки минулого, вивчати й зберігати їх. Це публічне звернення, надруковане в польській газеті було своєрідним поштовхом до вивчення археологічних пам’яток, під якими тоді розуміли все, що відносилося до старовини. Слідом за Я. Потоцьким, вже в XIX ст., старовиною і, зокрема, антропологією займалися також польські дослідники В. Суровець та А. Чарноцький. Останній більше відомий в науці як Зоріан Ходаковський, оскільки присвятив себе вивченню слов’янської старовини, мандруючи землями польськими й українськими, зокрема й галицькими. Результатом його праці була видана невеличка книжка «O Slowianszczyznie przedchrzescijanskiej» у 1818р. Ця праця була своєрідною настановою для археологів, бо вказувала на процеси і значення збирання, описування й зберігання пам’яток минулих часів.
Через десять років(1828р), цікавий для нас часопис «Czasopismo biblioteki Ossolinskich» почав видавати польський вчений Ф. Сярчинський, який надрукував у ньому чимало різних історичних документів, своїх та інших праць з археології, історії, нумізматики, етнографії, літератури та мистецтва. Найбільшою його працею був «Slownik historyczny – statystyczno-geograficzny krolestwa Galicyi», що зберігався у рукописі в бібліотеці Оссолінських у Львові і в 30-х рр. XX ст. був вивезений до Польщі. Три великі томи цього «Словника…» - є надзвичайно вартісним історичним джерелом, в першу чергу тому, що автор описує Галичину, а також села, міста та містечка цілого галицького краю.
Названі нами праці звернули особливу увагу Варшавського наукового товариства, яке створило спеціальну комісію по вивченню археологічних пам’яток. Слід зазначити, що до цього товариства входили й українці. До тих, що вивчали минуле й сучасне Галичини ще слід віднести й відомого історика й етнографа Жеготу Паулі, автора книжки про галицьку старовину та збірки «Piesni ludu polskiego w Galicyi» та «Piesni ludu ruskiego w Galicyi». Надзвичайно цінними є його так звані подорожні записки і зарисовки того, що він бачив і що його цікавило як рідкісне старовинне зображення чи явище під час своєї мандрівки по Галичині. Він збирає й записує пісні, цікавиться предметами побуту, одежею, відвідує цікаві бібліотеки відомих на початку XIX ст. бібліофілів, вивчає міські та приватні архіви, зарисовує різні пам’ятки старовини – архітектурні споруди, міста, надгробки тощо.
Нарешті на питання, пов’язані з вивченням старовини звертає увагу і Наукове товариство, яке разом з Ягеллонським університетом друкує у 1850р. спільну відозву, звернення до тих, хто займається старовиною, з закликом допомагати збиранню й вивченню всього, що стосується минулої культури. Це була «Odezwa Towarzystwa Naukowego z Uniwersytetem Yagiellonskim polanczonego, w celu Archeologicznych poszukiwah, wraz ze wskazowka mogaca posluzyc za przewodnika w poszukiwaniach tego rodzaju». Це значно активізувало пошукову діяльність об’єднаних у товариства вчених та шанувальників старовини в справі пошуків та збереження пам’яток. Характерною ознакою такої діяльності була участь в ній українців.
Як пише з цього приводу засновник Коломийського музею В. Кобринський, навіть мешканці сіл здавали знайдені ними старовинні речі – чи то монети, чи то стародруки та інші предмети, здебільшого сільському війту або несли їх у міські управи. 1 Однак найвагоміші внески у процеси вивчення й збереження пам’яток старовини зробили вже згадувані нами вище різного напрямку публічні виставки, як писали про них часописи, археологічні. Відомо, що перші виставки відбулися спочатку у Варшаві й Кракові, а згодом і у Львові. Саме у Львові в числі організаторів виставки були також і українські історики, не дивлячись на те, що організатор виставки музей Оссолінських противився цьому. Як подає нам Путівник по виставці, крім старовинних монет, медалей, різних документів, рукописів та стародруків, а також портретів, картин, польських та українських ікон, були виставлені і пам’ятки археології, переважно викопані під час розкопок на теренах Галичини1. Виданий організаторами виставки путівник також сприяв популяризації історичних наук, зокрема й археології, що позитивно відбилося на поповненні музейних збірок та приватних колекцій. Зрозуміло, що львівською виставкою справа вивчення археологічних пам’яток не обмежилася. Слідом за нею відбулися виставки і в інших галицьких містах – Коломиї(1880), Тернополі(1884), знову у Львові і велика виставка у Коломиї у 1912р., про яку Д. Лукіянович написав статтю в «Неділі».
Майже до кінця XIX ст. систематично видавалися різні наукові праці, в яких розглядалися питання вивчення старожитностей. Переважно це були видання польською мовою. Але з переїздом до Львова М. Грушевського, та заснуванням Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, з появою «Записок НТШ», багатотомних збірок «Джерела до історії України-Руси», статей в українських виданнях, особливо у «Ділі» значно пожвавилися археологічні дослідження українських істориків, хоча такі як І. Шараневич і А. Петрушевич іноді друкували свої праці з археології, чи взагалі історії польською мовою. На це були вагомі причини, пов’язані переважно з труднощами оплати за друк. Однак, доведеться повернутися до сімдесятих років XIX ст. Саме з 1869 р і до 1895р. галичани мали можливість вивчати та знайомитись з цікавими статтями й матеріалами з історії старожитностей, археології, нумізматики, етнографії, антропології тощо. Таку можливість вони отримували зі сторінок додатку до газети «Cras» – «Rocznik dla archeologow, numizmatykow I bibliografow» та з сімнадцятитомного «Zbior wiadomosci do antropologii krajowoj». Не менш цікавими були окремі видання з важливої для нас теми, як от про «Zbieraczch starozytnosci w Polsce I ich zbiorach naukowuch». Можемо констатувати, що грунт для самостійного, окремого вивчення археологічних пам’яток у тому розумінні, як в ті часи розуміли це, був для українських вчених підготовлений. Початок був закладений у 1882 р., коли на сторінках «Зорі» з’явилася українська відозва – «Одозва виділу товариства археологічного у Львові»1 Слід зауважити, що на сторінках «Зорі» час від часу з’являлися статті, присвячені археологічним дослідженням в Галичині, однак це не були регулярно друковані матеріали на зразок вже названих нами. Відозва закликає своїх читачів, зрозуміло – українців, щоб «давали знати о тім:
• Чи нема в…околицях яких окопів, могил. Або инших давних земляних насипів?
• Чи нема яких печер, що в них находилися знаряддя каменні, кости скаменили, або які сліди давнього мешкання людського?
• Чи нема валов, що їх народ зве городищами, або чи нема урочищ(цвинтаря стародавнього)?
• Чи нема дому Божого або іншого будинку(останков звалища), що їх початки сягають століття минувшого, або віків давнєйших?
• Чи нема деревляної будови, в чом то штучнєйшої, о котрой незвестно коли она будована?
• Чи нема іконостасов, образов святих, нагробних памятников, портретів, або в загалє знарядів старинних?
• Чи нема дзвонов, а заразом написов на них, старих книг церковних, документов, або ме, а именно таких актов, з котрих би можна довідатися про фундаторів і благодєтелєй місць святих?
• Чи не звєстниї суть в околици пекерази про насипи земляниї, або старинни будинки? Яка буває народна назва тих останнов?
• Чи нема в конець яких памяток по знаменитих людах, хоть би яки жили вже в нашем столєтю?
В інтересах науки, – продовжує думку «Відозва», – було би пожаданим, щоби кореспонденти подавали о сколько можна, точни списи також рисунки або фотографії цєкавєйших памятников». 2
Наукове товариство ім.. Т. Шевченка систематично сприяло археологічним дослідженням галицьких земель, вивченням тих пам’яток, які залишалися ще не дослідженими, також тих, що були віднайдені сучасними вченими. Якщо уважно простежити таблицю доповідей на засіданнях історичної секції НТШ, то побачимо, що з питань археології з 1894 до 1913р. було прочитано тридцять дві. З ініціативи М. Грушевського у 1896р. було засновано «Археографічну комісію, яка перейняла обов’язок збирання і видавання історичних джерел і літературних пам’яток». 1 Археологія в НТШ стала однією з основ них історичних наук. На цьому, зокрема, наголошують автори цікавої статті «Археологія у дослідженнях членів НТШ», коли, завершуючи історичний огляд праць західноукраїнських археологів, членів НТШ, зауважили: «Підсумовуючи огляд, варто відзначити, що археологічні студії посідають важливе місце у науковій та культурно-просвітницькій діяльності НТШ. У своїх дослідженнях з найдавнішої історії археологи Товариства не обмежувалися регіональними рамками, а виступали з позиції загальноукраїнської етнічної та культурної єдності. Разом з тим вони розуміли, що західноукраїнський регіон треба вивчати на тлі європейських цивілізацій».
Отже, роботи польських археологів та істориків у поєднанні з дослідженнями українських є тим вартісним матеріалом, який потрібно обов’язково використовувати у вивченні історичного минулого наших галицьких міст, містечок та сіл. Цим ніби нехтують коломийські краєзнавці, які до сьогодні, крім однієї пам’ятки, знайденої в центрі міста, не визнають жодної, знайденої в минулі часи. Таких пам’яток, вивчених і опублікованих, зберігалося у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини чимало.
Початки цієї цікавої збірки заклав засновник цього музею В. Кобринський.
Питання походження назви міста
З визначених основних джерел, вказаних у попередньому розділі, тільки один дослідник історії Коломиї Леопольд Вайгель побіжно зупиняється на аналізі деяких версій походження назви міста. Інші історики та краєзнавці майже не звертають на це питання серйозної уваги, обмежуючись лише загальними зауваженнями, що було і існує декілька спроб визначити походження назви Коломиї. Цим питанням займалося багато істориків, як XIX ст. так і в наступних часах. Всього, за нашими спостереженнями було таких спроб двадцять чотири, а Л. Вайгель подає лише п’ять. Згодом, зібравши розкидані по різних джерелах відомості про походження назви міста, можна зупинитися лише на половині з них. Отже, почнемо з слушної думки відомих польських істориків – Балінського та Вайгеля. Вони, зокрема, стверджують, що назва міста пішла від римської Колонії; ніби деякі вчені «wywodze pochodzenie nazwy miasta od wyrazu colonia. l. j. osada rzymska».
Доказом цього мали би бути численні знахідки римських монет на території міста та його околиць. Про це писав і засновник коломийського музею мистецтва Гуцульщини В. Кобринський у згаданій вже статті у «Львівських вістях». Однак ці знахідки були зроблені і за межами Коломиї, а свідчень, що римські монети були в обігу у ті далекі часи не існує.
Друга поширена версія – це походження назви від струмка, що протікав і протікає через місто – Коломийка. Ніби чумаки, що возили сіль з Покуття, мили в ній колеса – кола мили. Однак могло відбутися і зворотне – від міста отримав назву потік.
Третя версія, також поширена і має чимало прихильників – це пояснення відомого галицького історика І. Шараневича, який стверджував, що назва міста походить від річки, яку у давнину називали в наших краях Мия. На думку І. Шараневича і А. Петрушевича, в давнину слов’яни називали кожну річку миєю, а мешканці Карпат – Прут. Отже, Коло(біля)+Мия =Коломия. Однак дехто з коломийських краєзнавців заперечує таку версію. Мовляв, таку назву Пруту вчені не вносять у «Гідроніми України», а лише Пірата, Піретос, Проута, «Коло» ніби означало лише колесо, круг, а зовсім не прийменник «біля»1. Натомість, «Словарь русского язика XI-XVII ст. », в якому є безліч посилань на різні літописи, стверджує протилежне: «Коло – нареч. Около. Да Петр Анненков кола тех поліостьси спскивал всякоми соски. » Отже, було і коло – біля. Твердження І. Шараневича і А. Петрушевича заслуговує увагу, до того ж, воно опирається і на народне джерело, а народ передає нам свої перекази як основу народної мудрості і спостережень. Крім того, ще у XVIII XIX., за А. Петрушевичем, часто зустрічалася така назва потоків і річок у Прикарпатті як Миї. З цього приводу доречно буде згадати праці І. Шараневича та А. Петрушевича, в яких по питаннях історії старовини та топоніміки міст Галичини є чимало цікавих спостережень і досліджень.
Польський історик Г. Ступніцький запропонував свою версію у відомій праці про Галичину. Суть її полягає у тому, що нібито Коломия була заснована у 1214 р. угорським королем Андрієм II, який назвав її іменем свого сина Коломана. Проте угри довго в Галичині не панували, а за час 1214-1241рр. не могло засноване у 1214р. місто стати одним провідних міст з торгівлі сіллю. Такі гіпотези запропонував Л. Вайгель, не зупинившись конкретно на якійсь. Були ще інші теорії щодо походження назви Коломиї. Одна з них належить Б. Грінченку. У «Словнику української мови» він зазначив, що Коломия – це народна назва слідів, залишених колесами на багнистому ґрунті, які відразу заповнюються водою. Коломия справді розташовувалася на багнистому ґрунті, залишки якого збереглися й до наших днів.
Інакшої думки стосовно походження назви Коломиї дотримується В. Фоменко. В часописі «Молодь України» він помістив статтю, в якій знаходить ґенезу в мові половців, в якій «Коломня» означало податковий уряд по збору данини за сіль1. Можемо навести ще декілька версій запропонованих істориками та краєзнавцями, але вони або повторюють вже відомі, або додають до них свої доповнення. Однак є ще одна досить цікава версія. Озвучив її відомий інженер Гійом ле Восер де Боплан. У праці «Deschription d’Ukraine» він, говорячи про Покуття, зазначив, що серед мінералів в цій місцевості особливе значення має сіль, яку на Покутті виварюють з соляних джерел, але добувають її і хімічним способом з вільхової та дубової кори. Цей спосіб давно був відомий в наших краях, завезений був з Трансільванії і називався «коломеєм». Сіль була досить смачною, нею посипали хліб, коли їли. Така сіль називалась коломейською.
В кінці сімдесятих років минулого століття в місцевій газеті «Червоний прапор» було надруковано статтю директора парку, підписану А. М. Губань. Крім прізвища, для більшого переконання читачів, він додав: дипломант Чернівецького університету. Стаття присвячувалася в основному питанню походження назви міста. Згідно з думкою автора, назва міста пішла від слова коло, колеса, бо купці, що провозили свій товар через Коломию, мусіли долати болотяні ями, через що колеса “обростали” болотом. Під’їжджаючи до Заболотова, який на думку автора лежав за болотяною місцевістю, купці мили колеса своїх возів. Отже – коло мили. Звідси й Коломия. Оскільки автор ніколи не займався історією, а посідав лише місця директора різних установ, то не знав, що Заболотова, коли вже була відома Коломия, ще не було.
Адже перша згадка щодо Коломиї стосується 1240 р., а Заболотів, як відомо, згадується вперше у 1515 р. за одними і у 1475 за іншими польськими джерелами2. Крім того, назва Заболотів виникла як прізвисько людини: «без сумніву первісно виникла як прізвисько людини, мотивоване місцем її поселення за болотом. Отже періодично це прийменникова конструкція, утворена зрощеними прийменниками «За» в ролі префікса з
основою – болоть (< болото) в префіксальному новотворі Заболотів. »3 Такої думки до тримуються й інші дослідники походження назв населених пунктів Прикарпаття.
Натомість саме версія А. Губаня, повністю вигадана, стала тією основою, на якій створені герб міста, емблеми громадських організацій тощо. Крім того, наукові дослідження, джерела, надзвичайно багата література з цього питання дозволяє не стільки заперечити події до запропонованої А. Губанем версії, а їх значно більше, ніж наведені нами, але вивчити й прийняти ті, які дійсно мають науковий характер і вимагають лише глибшого їх дослідження, адже про Коломию та її історію – археологічні дослідження, походження назви, процеси громадсько-політичного, мистецького, духовного, економічного життя та розвитку – писали як українські, так і польські й німецькі, чеські, угорські вчені. Так само відомості про Коломию, її історію, про назву міста у великій кількості знаходимо у різних словниках, енциклопедіях, збірках документів, монографіях тощо. Саме до них слід звертатися у пошуках необхідних відомостей про Коломию, а не до випадкових, опертих на вигадки і на різні домисли статей аматорів та недобросовісних краєзнавців. І щоб завершити розмову про походження назви міста, слід прислухатися ще до однієї версії, вміщеної у дослідженні назв міст і населених пунктів Прикарпаття, автором якого є Д. Бучко, який у ході дослідження «індифікував та локалізував давні поселення, які існують і в наш час: Коломия, Снятин, Княже, Хотимир»2
Д. Бучко проаналізував 18 історичних джерел, починаючи від 1240, 1395 рр. і закінчуючи 1947 р., в яких зустрічається назва Коломия. На основі вивчення матеріалів й аналізу вже нам відомих версій про походження назви міста, застосовуючи порівняльний метод та визначення аналогів в процесі дослідження, автор, зокрема, зазначає: “З приводу походження назви Коломия висловлювалися різні думки. 1. від топографічного терміна Коломия: Ф. Міклошич, Й. Сальмсон, Б. Грінченко, Л. Гумецька, М. Камінська, Л. Масенко; 2. від словосполучення «коло-мия»; 3. рум. Culmea «верх, горб»; 4. від латин. Colonia «поселення», звідси Коломия «римське поселення»; 5. від імені галицького короля ХІІ ст. Коломана та ін. З наведених етимологій лише перша є абсолютно переконливою…
Одночасно слід зазначити, що під першою етимологією автор визначає думку висловлену дослідниками, прізвища яких вказані у першому пункті, які стверджували, що назва Коломия означає «глибоку вибоїну, наповнену водою».
Основною причиною утвердження такої думки Ф. Бучко вважає те, що “по-перше, збереглися однойменні або дуже близькі назви населення на інших територіях і, відповідно, назви річок (потоків), які, як відомо, найбільш точно відображають топо- і гідрографію місцевості. По-друге, протягом більш ніж шести століть назва даного поселення (подібно в польськ. посел. ) не змінювалося. Ця характерна особливість топографічного словотвору”1
Отже, більш переконливими і вимагають окремих досліджень, на нашу думку, є дві версії походження назви міста: 1) від солі, яку виготовляли переважно у нас, на Покутті, яка мала назву коломейська сіль, бо спосіб її виготовлення називався коломеєм і був відомий ще з прадавніх часів і 2) від слосполучення «глибока вибоїна, наповнена водою», або «слід від коліс». Що стосується сучасного твердження, виголошеного А. Губенком, то це звичайна вигадка, яка, прикро це визнавати, була основною причиною при виготовленні герба міста і всього, що з цим пов’язано.
Археологічні дослідження на території Коломиї
Археологічні дослідження в повному розумінні цього словосполучення на території сучасної Коломиї за останні 60 років не проводилися. Окремі пам’ятки, випадково знайдені під час будівельних або сільськогосподарських робіт, не завжди відповідали прикметам тієї чи іншої археологічної доби, якою ці пам’ятки визначалися. Однак сучасна Коломия – це постійний процес забудови ще необжитих земель, що лежали на північ від старої Коломиї, що розташувалася ще з прадавніх часів близько до північних і південних берегів Пруту. Саме на цій території проживали люди ще з часів пізньонеолітичної доби. 2 Сучасні краєзнавці не приділяли тій далекій добі заснування міста й заселення його околиць належної уваги, однак саме там повинні бути пам’ятки древнього життя людини. Про первісне розташування міста мова буде вестися у наступному розділі, тому наперед забігаючи, зазначимо, що в цьому районі міста ще у 30 – початку 40-х років минулого століття знаходили не тільки цікаві археологічні пам’ятки, але й тілопальні могили. Займався вивченням і зберіганням таких пам’яток засновник Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини й Покуття Володимир Кобринський.
Як краєзнавець, він найбільше цікавився археологією, він «займався нею постійно, заохочував до цієї науки всіх, з ким спілкувався на теми культури. В публікаціях, які час від часу з’являлися у провідних українських виданнях, він закликав громадськість, щоб кожну знайдену річ, котра мала б якесь відношення до нашого минулого, приносити до музею в Коломиї, а якщо такої змоги нема, то відносити такі речі до священика». Таким способом, як пише він у своїх споминах, вдалося зібрати чимало цікавих пам’яток старовини й сформувати велику колекцію археологічних знахідок.
Багато таких пам’яток зберігалося в музеї. За його ініціативою й при допомозі місцевого уряду у 1936 р. були проведені археологічні дослідження поблизу Пруту в районі сучасного села Воскресінці. Вони дали цікаві й рідкісні для нашої місцевості матеріали, серед яких рештки хат-ліпленок зі збереженими рештками керамічних виробів, викладені плоским каменем підлоги. В одній з хат було виявлено місце вогнища, кістки тварин, наконечники крем’яні від стріли тощо.
Навколо рештки хат археологи звернули увагу на розкидані недалеко від будівель невеликі горбики, які під час їх дослідження виявилися тілопальними захороненнями, зсипаними рештками тіл та фрагментами прикрас. Такі ж тілопальні могили археологи Я. Пастернак та польські вчені М. Смішко та Т. Сулімірський дослідили і в околицях Шепарівського лісу. 3 Як встановили археологи, все віднайдене відносилося до трипільської культури раннього періоду – приблизно 4000-3600 рр. до н. е. Саме до пам’яток цієї пори – земляні, наземні глиняні площадки, кремінний наконечник стріли, шило й кістки, такий самий з кістки риболовецький гак, зроблені на керамічних виробах поглиблення у вигляді орнаменту – відноситься все знайдене в цій місцевості. Майже всі знайдені пам’ятки були передані В. Кобринському і були основою подальшого збагачення колекції музею. Він описав їх в своєму каталозі, що зберігався в музеї. Крім такого значного дослідження, на території Коломиї, особливо старої її частини, часто знаходили римські монети, срібні і золоті прикраси римських часів, однак більшість з них була вивезена в 40-50 рр. ХХ ст. у великі музеї, переважно до Києва. Слід зауважити, що на території Коломиї польські вчені знаходили чимало археологічних пам’яток. В Коломийському музеї часів В. Кобринського, згідно з ним складеним каталогом, зберігалися ці каві археологічні пам’ятки не тільки доби палеоліту, але й доби неоліту, енеоліту, шнурової кераміки, доби бронзи.
Коломия мало досліджувалася археологами. Одного лише разу, у 1936 р., спеціально відряджена археологічна комісія у складі Я. Пастернака, В. Смішка та Т. Сулімірського дослідила місцевість старої Коломиї, проте колекція міського музею складалася зі значної кількості пам’яток. Одночасно, і про це мало хто згадує, в Коломиї існував і польський краєзнавчий музей, що розміщувався у трьох кімнатах польської гімназії. Про це пише у своїх споминах Е. Врублевська, активна діячка коломийського польського жіночого руху. 1
Отже, археологічних пам’яток, знайдених не тільки в околицях міста, а й на його території, значно більше ніж про них пишуть краєзнавці. Та й археологічна збірка сучасного музею мистецтва Гуцульщини та Покуття не описана. Тому майбутнє пам’яток, збережених і ще не описаних археологами та краєзнавцями, повністю залежить від їхнього бажання звернути на них свою увагу. Частка археологічних пам’яток, що зберігалися у колекціях польських краєзнавців, була вивезена разом з історичними актами, договорами, різного змісту рукописами та інших важливих матеріал у Польщу в 40-х роках минулого століття.
Первісне розташування міста Коломиї
Найбільше питань виникає, коли мова починає вестися про початок Коломиї, про її первісне розташування, про замок, який існував до повного зруйнування міста турками й татарами у 1589 р.. Природно, що шукали відповіді на ці питання вчені й краєзнавці в різні часи, починаючи ще з ХVІІІ ст. Намагалися дати позитивну відповідь і ченці, коли писали про історію заснування та розвитку монастирів і церков.
Так у «Малому месяцеслові», виданім у 1877 р. анонімний автор стверджує, що «Коломия мала знаходитися на правому березі (зараз на лівому – С. П. ) Прута на горі, що зветься «Воскресінецькою горою», там де зливаються до Прута річки Сопівка, Лючка і Пістинька. На горі був насамперед монастир Воскресіння Господнього, звідки і пішла назва «Воскресінці»2. Саме ж село вперше згадується у польських джерелах за 1439 р. як Woskrzencze. 3 Як і автор статті в «Месяцеслові» дослідник походження назв населених пунктів на Покутті Д. Бучко зазначає, що назва походить від назви церкви, освяченої в честь воскресіння Христа. За селом є ліс «Замчище». 4 Подібне твердження збереглося і до наших днів. : мешканці села Воскресінці називають окремі місця Воскресінецької гори «Городище», «Замчище», а на південь і захід від місця «Замчище» збереглася назва Юрієва гора та П’ятничі. І хоча деякі краєзнавці, особливо І. Білинкевич у своїй рукописній праці «Історія Коломиї» нав’язує думку, що археологи, які проводили в цьому районі археологічні дослідження у 30-х роках ХХ ст., не знайшли доказів існування колись замку і монастиря, все ж можемо, опиратися на народну пам’ять, припускати, що Коломия, її перший замок розміщувався на цій горі, придатній для оборони й наділений природним захистом. Якщо звернутися до праць дослідників давньоруських міст, їх виникнення, розташування та розвитку, то стануть зрозумілими і твердження автора, і народна пам’ять. Відомі вчені, серед яких М. Брайчевський, М. Грушевський, П. Толочко, Н. Яковина, В. Ключевський, С. М. Соловьев, М. Тихомиров, Д. Щербаківський, а також польські вчені стверджували, що зведення міст завжди супроводжувалося вибором такого місця, де б можна було використати природні умови захисту – річки, болота, гори, долини тощо.
Найбільше відомостей про стару Коломию збереглося у люстраційних документах, які складалися як результат перевірки стану королівських земель і завжди виконувалися добросовісно як певні звіти для короля. Так, наприклад, у люстрації з 1616 р. читаємо: «… комісія визначила місце для перенесення міста з тої причини, що Прут постійно підливає береги та заливає місто і зносить будинки, а також вирішила комісія уфортифікувати місто від частих нападів татар і волохів»1, комісія зобов’язала війта міста Корицінського Петра, щоб мав нагляд над порядком заселення на новому місці, та щоб було вибудовано оборонні вали, башти та брами. Також комісія зобов’язала до того, щоб війти разом з міщанами визначив місце під будову двора для свого нового помешкання, … також місця під костел, ратуш, крамниці тощо. Подібне читаємо і в люстрації з 1627 р. : … місто лежало перед тим над самим Прутом, а що виливи ріки наносили шкоди, а ще більше руйнували місто татари… Камєнєцькі місце вигідне для оборони вказав…2 В люстрації 1616 р. говориться також: «Жиди на основі коронного привілею Люблінського сейму з 1569 р. одержали урівняння в правах і обов’язках. Комісія люстраційна наказала, щоб місцевий уряд виділив необхідне місце, в стороні, на будівництво синагоги. Потім виділено їм місце на цвинтар там, де колись знаходився старий двір (дворище)…» Деякі дослідники вважають, що дворище – це обов’язково замок. Та це не завжди так. Звернемося до словника давньоруської мови ХІ-ХVІІ в. Там слово «дворище» означає те саме що і «двор», а останній мав в ХІІ-ХVІІ ст. декілька значень – «усадьба», совокупность жилых и хозяйственных построек, огороженный участок земли, на котором находится жилые и хозяйственные помещения; совокупность служивых людей или вассалов при усадьбе феодала; хозяйства; государственного учреждения; предприятия различного производственного назначения»
Замок має зовсім інше тлумачення. «Замок - укрепленная часть города, крепость. Боятца, чтобь на низ наши не напали и моста меж замком и местом не розорили и тьмь бы великую препону имь учинили». Замчище - це не замок, який дійсно існував раніше, ніж відбувалися люстраційні події в Коломиї, бо польські джерела і Л. Вайгель вказують: «В 1411 р. король Владислав віддав коломийський замок під заставу враз з Покуттям Александрові, воєводі Волощини… Країна (край) та повернена була Короні щойно по 25 роках»
Таким чином, на основі наведених матеріалів ми можемо стверджувати, що первісне положення міста Коломиї знаходилося на південь від теперішнього проспекту М. Грушевського, пл. Шевченка і вул. І. Мазепи аж до річки Прут і за річкою в районі околиць Воскресінець і Корнича, а замок знаходився на Воскресінецькому пагорбі, на схід від сучасної Воскресінецької гори. На складеній нами карті первісного положення міста Коломиї це зазначено з урахуванням нового, після 1616 р., збудованого замку.
Крім того, ще до середини ХVІІ ст. вся навічна частина міста ще не була заселена й це ще раз доводить, що все економічне, релігійне й культурне життя міщан тих далеких часів зосереджувалося навколо первісного замку, що довгий час височів на пагорбі. Пишуть, про це і згадані вже нами польські вчені та краєзнавці В. Ган, М. Сівак, Д. Чекаловський.
 
Висновки
Історія кожного міста, насамперед українського, надзвичайно багата не тільки подіями, але й іменами, що своєю працею на ниві науки, освіти й культури значно збагатили нашу духовну скарбницю. Історія також залишила нам безліч цікавих документів, споминів сучасників, друкованих і рукописних джерел, які повинні працювати на користь не тільки коломиян, але й української історії взагалі. Чимало таких джерел стосуються походження назви нашого міста, його первісного положення, процесів розвитку, археологічних досліджень того. В процесі написання нашого дослідження вдалося звернути увагу на походження назви міста, оприлюднити різні його версії й зупинитися на тих, які, на нашу думку, заслуговують особливої уваги. Також вдалося показати, коли й хто розпочав вивчати археологічні пам’ятки, знайдені на території міста, звернути уваги на досить-таки вагомий аргумент, який стосується участі польських учених та краєзнавців у вивченні історичного минулого Коломиї.
На основі люстраційних актів 1616 та 1627 рр. складено вперше карту первісного положення міста, запропоновано варіант давньої суперечливої теми, що стосується визначення місця першого, старого, замку, якого не думку коломийських краєзнавців нібито не було. Все це повинно сприяти вивченню минулого нашого міста, складанню справжнього, опертого на наукові досягнення путівника.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123