This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Діяльність і доля херсонської інтелігенції з 1917 по 1937 рік

Половка В’ячеслав, м. Херсон

(Інтелігенція Херсона, як керівник та організатор українізації у 1917році)

Вивчаючи питання про українізацію в Україні та на Херсонщині, я прийшов до висновку про те, що херсонська інтелігенція розпочала українізацію уже після Лютневої революції, набагато раніше, ніж це зробила Радянська влада.
25 березня в приміщенні Товариства Взаємного кредиту о четвертій годині дня відкрилися збори товариства «Українська хата».

«Прийшло багато охвицерів та солдатів, - писала газета «Вісник товариства Українська Хата в Херсоні». – Всі вони балакали по-своєму, своєю рідною мовою, всі раділи». В гості до херсонців завітав представник Миколаївської «Просвіти» Панас Саксаганський. Головуючим на зборах був Микола Чернявський, писарем – військовий чиновник Нестор Малеча, відомий діяч херсонського українського революційного руху, який згодом брав активну участь у визвольних змаганнях.
Збори надіслали вітальну телеграму голові Виконавчого комітету Державної Думи Михайлу Родзянку. Цікаво, що ця телеграма розпочиналася словами «херсонське українське громадянство звертається до Вас, як українця по крові…»
У своєму виступі Микола Федорович Чернявський говорив: «…як тяжко, між іншим, жилось українському письменникові і кожному свідомому українцеві в тільки що минуле лихоліття, коли була заборонена українська преса, коли за знайдене у когось українське Євангеліє замикали у в’язницю. Бути українським письменником і просто свідомим українцем було самопожертвуванням. Але той час минув і його не буде!»
Збори затвердили статут «Української Хати в Херсоні», головним завданням якого було заснування шкіл, бібліотек, книгарень, читання просвітницьких курсів, публічних лекцій, проведення концертів т вечорів, тобто усього, що «працює у всіх напрямках, які ведуть до взаємного єднання окремих людей українського походження і пробудження їх національної свідомості».
Своєю метою новостворене товариство обрало «відродження українського народу і придбання йому відповідних часу прав в Державі Російській»
В Тимчасову Раду товариства увійшли Андрій Грабенко, Нестор Малеча, Терентій Якушев, Іван Челюк, Хрисанф Лиханський, Юрко Шомін, Сергій Бобров, Кузьма Курінний та інші – усього 17 чоловік. Товариство очолив Микола Чернявський. До товариства записалося 103 члени, серед яких було й 10 жінок.
Найближчими заходами було заплановано видання власного Вісника, проведення Шевченківського концерту та ініціювання курсів з української мови, історії та географії для вчителів Херсонського повіту.
Товариство «Українська Хата в Херсоні» стала першим легальним українським національно-культурним та політичним товариством у нашому регіоні, провісником «Просвіти», українським політичним клубом, який об’єднав усіх свідомих українців навколо національно-демократичних, поступових ідей.
Свою назву, ймовірно, херсонське товариство взяло за прикладом «Української Хати в Одесі». Зв’язки херсонської і одеської громади були традиційно тісними. В Одесі ще у 1905 році, першій в російській частині України, було створено товариство «Просвіта». Внаслідок гонінь царського уряду, в листопаді 1909 року одеська «Просвіта» була заборонена. Але вже у 1910 році просвітяни спромоглися організувати «Одеський український клуб», який виконував просвітницькі функції. В 1911 році з музично-драматичної секції «Просвіти» було створено товариство «Українська Хата в Одесі», яке продовжувало діяльність до 1917році.
В березні 1917 році «Українська Хата» з’явилась й в Херсоні.
Квітень став початком великої просвітницької роботи українського товариства. За короткий час були створені українська книгозбірня, читальня, книгарня, засновано артистично-співочий гурток, відкрита військова філія. З 12 квітня розпочала свій вихід перша україномовна газета «Вісник» товариства «Українська Хата в Херсоні».
В квітні відбулася й перша в історії нашого краю українська національна маніфестація. Херсонські газетярі називали її грандіозною. І це було дійсно гучним початком відродження херсонського українства.
На початку місяця в місцевій пресі були надруковані запрошення: «Панове громадянство!... Озвіться й прийдіть усі хто знає, що він українець… Закликаємо громадянство зібратися 16 квітня на 1 годину дня на майдані коло водокачки(зараз площа свободи). Просимо приходити у національному, у кого є, убранні і з корогвами… Звідтіля поход рушить по Говардівській, Суворовській та Рішельєвській вулицями на Соборну площу до Успенського собору. Там буде відправлено панахиду по великому гетьманові України Богдану-Зиновію Хмельницькому й великому поетові нашому Тарасові Шевченкові».
У маніфестації взяли участь військові підрозділи Херсонського гарнізону, учні всіх середніх учбових закладів(гімназій, сільськогосподарського та реального училищ, військово-фельдшерської школи), а також службовці, робітники, представники селянської спілки, «і взагалі, громадянство в національному убранні…» За оцінками репортерів, на першу українську національну маніфестацію зібралось близько 25 тисяч учасників, серед яких 5 тисяч військових. В колоні маніфестантів військові команди чергувалися з мирними обивателями, оркестри і хори(оркестри: учнів, 44-го піхотного запасного полку, Таврійської дружини, хори: учнів, аматорські трупи, військовий) розташувались в усіх частинах колони. Лунали «Україна», «Марсельєза», «Ще не вмерла Україна» і «Заповіт». Музика і пісні були чутні усім, солдати додали блиску, домашні «корогви», національні й революційні прапори створили урочисту й святкову атмосферу. До речі, репортери нарахували більше 30-ти українських прапорів. Серед найголовніших закликів маніфестантів були наступні: «Автономія Україні», «Нехай живе вільна Україна», «Земля та мова», «В рідній школі – рідна мова», «У вільній Україні – українське військо», «Свобода, рівність і братерство», «Наша слава не вмре».
Микола Чернявський згадував: «О 12 годині стали всі збиратись, і ось на майдані показався відділ кінних козаків у старовинному запорізькому вбранні, з бунчуком і чудовим шовковим українським прапором. Попереду лави на білому гарному коні їхав в гетьманському убранні старий з булавою у руці сивовусий смуглий козак. Гучне «Слава» довго лунала на майдані, і утворилася ілюзія, що на свято прибули справжні козаки-запорожці…
Як уві сні пливли мимо процесії, бульвари, парк, будинки, йшли назад вулиці, з тротуарами, балконами й навіть деревами, заповненими людом, і ось майдан, собор. Спинились, стали на місцях. Як мак на червоніють на конях запорожці. Блищать штики у війська, а весь майдан і вулиці – то тільки голови й людські голови.

На молитву!

І йшла молитва і гуділи дзвони. Плакали люде…»
Після панахиди відбувся мітинг, на якому виступили Н.Малеча, М.Черняський, Хр.Лиханський та інші. Цікаво, що українською мовою до громадянства звернулися міський голова Євген Яковенко та начальник гарнізону полковник Костянтинов. Правда, офіцер в середині своєї промови збився і перейшов на російську мову.
На закінчення свята військові частини «церемоніальним маршем» пройшли по Соборній площі. «Дивляться городянки із здивованими очима… і дивуються: цього ще в Херсоні не було. Так, не було…»
Українська національна маніфестація 16 квітня 1917 року стала загальноміською подією. Вона продемонструвала популярність ідей національного і демократичного відродження в міському середовищі, підтримку армії в «українському питанні», лояльність командування і влади. Товариство «Українська Хата» показало себе впливовою і перспективною організацією, що має авторитет і повагу і зможе відстояти політичні інтереси українства. 29 квітня 1917 року відбулися загальні збори «Української хати», які підсумували перший місяць своєї роботи: товариство виросло майже втричі зі 109 до 290 членів. І, до речі, місце засідань перейшло до Міської думи, а членом товариства, що також було великою політичною перемогою, став міський голова Євген Яковенко.
1 липня в Херсоні у літньому біоскопі «Бомонд» розпочали свою роботу українознавчі курси для вчителів. Першими курсантами стали приблизно 150 вчителів. Вони прослухали лекції з нових для них предметів «Методика вивчення української мови», «Історія розвитку української мови», «Історія української літератури», «Історія України». Останній курс приїхав читати батько історії українського козацтва Дмитро Яворницький. С.Ф. Постернак, М. Гордієвський, В.М. Чеховський читали лекції на політичні теми. Це були перші легальні курси українознавства у нашому місті.
З появою перших осередків українських партій (УПСР та УСДРП) розпочалися процеси політичної диференціації українського руху. Головною політичною подією липня стали перші демократичні вибори до міської думи. Осередки українських соціалістичних партій відмовилися блокуватися на них з позапартійним товариством «Українська Хата» і увійшли в єдиний соціалістичний блок. В результаті перемоги цього блоку українські соціалісти здобули 17 депутатських місць, а за окремим «українським списком» товариства «Українська Хата» зміг пройти лише один гласний – Євген Яковенко. «Українська Хата» як політична організація херсонського українства швидко втрачала свій авторитет. Починаючи з осені, товариство спіткали перші труднощі: брак коштів, відсутність приміщень, політичні утиски, розчарування у культурницькій роботі на фоні загострення політичної кризи. Наприклад, 22 жовтня на загальних зборах товариства з 500 членів було усього 50… Доповідачі констатували, що робота «Хати» зосередилась лише на прийнятті політичних заяв та продажу книжок.
Херсонська інтелігенція організувала в місті драматично-музичний гурток та хор «співаків з української молоді», які були створені наприкінці квітня – в травні й планували щотижневі літературні ранки, концерти-вечірки, вистави, розвалилися… Гуртківці спочатку провели декілька заходів для членів товариства та широкого загалу, віднайшовши приміщення в залі Військово-фельдшерської школи, а потім – в залі губернського земства. Але, як писав Іван Челюк, «з перших же кроків з’ясувалось зовсім неможливе становище із справою відшкодування помешкання для улаштування концертів чи вистав. Звичайно, що при таких умовах не можливо було вести більш-менш планомірної роботи» . Всі спроби знайти постійне приміщення закінчувалися невдачею. Всі звернення до міської думи, доповіді, листи залишалися без відповіді. Тому припинив свою роботу Драматичний гурток, який так і не поставив жодної з вистав, а потім перестав існувати й хор.
Товариство мало певні труднощі у видавничий справі, у придбанні та розповсюдженні українських книжок.
Ще у березні 1917-го, Микола Чернявський, Нестор Малеча та інші діячі «Української Хати», вирішили терміново організувати видання українських книжок. За короткий час був налагоджений випуск листівок та брошур. Першими побачили світ і з успіхом розійшлися «Українські революційні пісні» (3 тисячі примірників) та Статут товариства «Українська Хата» (2 тисячі примірників).
Влітку у книжковому магазині «Української Хати», як повідомляли місцеві газети, продавалася брошура Миколи Чернявського “Україна, автономія і федерація”, яка, до речі, за кілька місяців витримала три видання і мала схвальні відгуки навіть діячів Центральної Ради. Окрім двох тисяч примірників політологічної розвідки Миколи Чернявського, у книжковому магазині товариства до жовтня 1917 року було продано 25 тисяч примірників різних книг та брошур, які надходили до Херсона з усієї України. Збереглися назви книжок, які продавалися влітку 1917 року в магазині: : «Хто ми і чого нам треба?» (ціна 15 коп.), «Як жив Український народ»(30 коп.), «Український буквар» (50коп.), повний «Кобзар» Т.Г.Шевченка (2 крб. 50 коп.), «Якої нам треба школи» (25 коп.), а також книги Грушевського, Гринченка, Кащенка, Возняка, Коломийченка, Русової, Франчука, Франка, Огієнка, Чепіги, Кобилянської, Черкасенка, Шевченка, Волховського, Маковея, Хоміна, Хоткевича, Дікштейна, Чередниченка, Загірної, Петровського («Бережіть могили»), Островського («Руйнування Батурина»), листівки «Українські революційні пісні», «Євшан-зілля», «Козачий кістяк», «Саул», «Каменярі» та інші. Був також багатий вибір соціал-демократичної та соціал-революційної літератури.
«Але, - як зазначалося у документах, що зберігаються в державному архіві Херсонської області, - для розвитку книжкової справи потрібно було все більше коштів, а культурно-просвітня інституція, якою була «Українська Хата», їх дістати була не в змозі» .
Тому з‘явилися плани реорганізації роботи «Української Хати» та створення власних національних кооперативів (видавничого, кредитового та споживчого), які б підтримали розвиток просвітницької справи. Ці ідеї активно пропонував Іван Микитович Челюк. Наприкінці жовтня Микола Чернявський пішов у відставку, а товариство очолив відомий кооперативний діяч, український есер Іван Челюк. П’ятого листопада на чергових загальних зборах він запропонував реорганізувати товариство в «Просвіту» і орієнтувати його виключно на вирішення культурно-просвітницьких завдань. Цей крок викликав жваві дискусії. Суперечки були настільки палкими, що пізніше довелося навіть письмово вибачатися.
Збори вирішили, «позаяк політичний бік обслуговують політичні українські партії», перетворити «Українську Хату» на «культурно-освітнє» товариство і визнали за необхідність створення українських кооперативних товариств, бо «вони дуже необхідні, щоб об’єднувати наше українське громадянство в різних напрямах – економічному і культурно-освітньому» .
6 грудня 1917 року новий голова «Української хати» Іван Челюк звітував: «членів організації 527 чоловік, від яких поступило членських внесків 1926 карбованців. За листопад продано книжок з книгарні товариства на 2334 карбованця. Розпочався запис на курси української мови, які влаштовуються товариством для служачих в різних громадських і урядових інституціях. Поки що записалося із служачих Губерніальної земської управи 35 душ, в інших інституціях 15 чоловіків, серед служачих Казенної палати коло 40 душ… Колективні заяви про бажання бути слухачами курсів приймає член Ради Товариства М. Чернявський в губерніальній земській управі”
В грудні планувалося відкрити при військовій філії «Української Хати» школу грамоти для вояків Гайдамацького куреня, провести три вечірки (українського гумору, українських колядок та вечірку на честь Миколи Чернявського), а також влаштувати українські ялинки для дітей.
Цей період в історії просвітянського руху проходив під знаком карколомних політичних подій, що відбувалися у Петрограді та Києві: петроградський збройний заколот та створення Ради Народних Комісарів і київське проголошення Української Народної Республіки.
У Херсоні у цей період за пропозицією прибулого з Одеси Зиновія Висоцького створюється Революційна Рада (рада революційних організацій), яка зробила спробу об’єднати усі організації Херсону, незалежно від національної орієнтації, на єдиній платформі “політичного українства”, тобто визнання влади Центральної Ради. З Одеси ж до Херсона на підтримку української влади в грудні прибули підрозділи гайдамацького куреня.
Головною подією політичного життя в цей час стало визнання Губерніальним з’їздом представників рад, земств, місцевих самоврядувань Херсонщини у складі УНР. З’їзд розпочався в колишньому губернському будинку 30 листопада в нервовій політичній обстановці. «В перший день з’їзду, його кулуари представляли собою цілий ряд мітингових куп, в осередку яких були більшовики, а кругом кожного душ по десять українців. Велися самі палкі змагання за Українську Центральну Раду».
В роботі з’їзду взяло участь 329 делегатів, які представляли губернський з’їзд представників рад робітничих та солдатських депутатів (по 5 делегатів від кожного повіту), волосні земства (по 1 від волості), міські самоврядування та повітові земства (по 5 делегатів). Прихильники більшовиків (111 делегатів) під час обговорень на деякий час покинули залу, але потім повернулися. Після жвавих дискусій делегати дійшли згоди: «1. Херсонщина є невід’ємною частиною Української народної республіки, а найвищою владою в Україні є до українських установчих зборів Центральна Рада і Генеральний секретаріат. 2. Доручити губерніальній і повітовим радам селянських депутатів, земським і міським управам приступити до підготовки виборів в Установчі збори». За цю резолюцію проголосувало 326 делегатів і 3 делегати утрималися.
«Українці і меншість прийшли згоди, що вилилось в натхненний спів усіма присутніми заповіту нашого батька Тараса Шевченка «Як умру, то поховайте мене на могилі».
Завдяки політичній та військовій підтримці товариство нарешті отримало приміщення для своїх заходів.
Власне приміщення надихнуло просвітян на більш активну роботу. В грудні «лектори товариства були направлені до «Української військової громади», «Гайдамацького куреня», організації «середньошкільників» та на робочі околиці міста для проведення просвітницьких лекцій на актуальні теми державного життя та історії України.
Перші такі курси були влаштовані в повітовій продовольчій управі на особисті прохання службовців. Слухачів записалося 60 чоловік. «Курси тяглися місяць за платню в 6 карбованців з особи. В програмі курсів входили: «українська мова», «історія України», «біжучі політичні питання». Курсисти слухали лекції з зацікавленням. Наслідком курсів можна вважати те, що діловодство в повітовій управі в значній частині ведеться українською мовою»
Оцінюючи результати діяльності товариства «Українська Хата», можна відзначити, що товариство стало першою масовою українською організацією в Херсоні, основою і дійсною школою для численних українських організацій, товариств, комітетів. «Хата» організувала цілеспрямовану культурно-освітню роботу, перетворившись у центр національного життя Нижньої Наддніпрянщини. З її діяльністю пов’язаний початок і багато яскравих епізодів відродження на Херсонщині. Це і численні мітинги та збори, концерти та вистави, початок власного українського театру і мови. Одними з натхненників національної справи і активних діячів «Української Хати» стали представники української інтелігенції : неординарний народний письменник Микола Федорович Чернявський і кооперативний діяч Іван Микитович Челюк.
Таким чином, саме херсонська інтелігенція стала керівником, сподвижником, корифеєм та організатором процесу українізації в місті.

Радянська українізація в Херсоні

Реальними практичними кроками для здійснення коренізації (для України – українізації) стали декрети ВУЦВК від 27 липня та 1 серпня 1923 року, у яких проголошувалась рівність мов і вказувалась на необхідність допомагати в процесі розвитку української мови. У постанові ВУЦВК і ННК УСРР від 1 серпня 1923 року вказувалось «…уряд України визнає за потрібне все ж таки протягом найближчого часу зосередити увагу держави на поширення знання української мови. Формальна відмінність, що визнавалась до цього часу між двома поширеними на Україні мовами – української та російської . Внаслідок відносно слабкого розвитку української школи та української культури взагалі, внаслідок відсутності потрібних підручників для навчання, відсутності підготовленого до певної міри персоналу – життя, як ми бачимо на досвіді приводить до переваги російської мови. Щоб усунути таку нерівність, робітничо-селянський уряд вживає низку практичних заходів, які додержують рівноправність мов усіх національностей, які є на території України, мусять забезпечити українській мові місце, відповідне числу та питомій вазі українського народу на території УСРР.»
Таким чином, дана постанова передбачала впровадження в роботу партійного, радянського і господарського апаратів української мови, з державної служби навіть звільнялися особи, які протягом року не вивчили українську мову. Без знання української мови службовці в державні установи не приймалися, виняток становили особливо кваліфіковані особи, згідно особливих постанов Раднаркому.
Документи обласного архіву свідчать:
У жовтні 1925 року була створена комісія в справах українізації в Херсоні (проіснувала до 23 серпня 1926р), якою було виявлено процент вживання української мови у державних установах міста.
1.Округове агентство Коопстраху:
- 50% співробітників вживає для розмови в установі укр. мову(двоє) ;
- листування ведеться виключно укр. мовою;
- оголошення, штампи, бланки, написи – укр. мовою.
2.Український здраввідділ:
- 0% вживали в розмові укр. мову;
- з 1924р почали функціонувати курси гуртків по вивченню укр. мови (3-, 5-ти місячні);
- листування, вся робота – 90% укр. мовою;
- оголошення, бланки, штампи, написи : укр. мова, рос. мова.
- додержувалися постанови ВУЦВК та РНК про заборону прийому на роботу осіб, що не знають укр. мову.
3. Держстрах:
- 20% співробітників вживає для розмови в установі укр. мову ;
- листування ведеться на 80% укр. мовою;
- оголошення, написи, бланки, штампи – укр. мовою;
- не додержуються постанов ВУЦВК та РНК про заборону прийняття на роботу осіб, що не знають укр. мови.
Процес українізації шляхом впровадження мови проводився успішно. Рушійними силами, які змушували людей вчити мову, відвідувати курси, постійно з’являтися на перевірки, були екзамени та загрози звільнення і недопущення (відсторонення на час вивчення мови)до роботи. Після створення окружної комісії, курси по вивченню укр. мови почали відвідувати як ті хто не знав мови (ІІ категорії, ІІІ категорії), так і ті, хто знав мову досконало(спеціалісти І категорії). Але були випадки, коли завищувались відсотки тих, хто знав українську мову та користувався нею у повсякденному житті.
В Херсонському обласному архіві я знайшов документи, які свідчать про українізацію та вивчення української мови в Херсонській області.
Для вивчення української мови були організовані спеціальні курси з різними термінами навчання. Трьохмісячний термін навчання призначався для тих, хто більш–менш володів мовою. П’ять місяців вивчали мову ті, хто знав її погано. Курси були платними, вони працювали при установах, оплачували курси або установа, або самі службовці: тих хто не хотів вивчати мову, звільняли згідно Декрету ВУЦВК та РНК від 1 серпня 1923року.
У грудні 1925 року президія окружного виконкому Херсонської ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів ухвалила:
«п.3 Надати право окружній комісії з українізації звільняти службовців, що негативно ставляться до справи українізації.
п.6 Прийом на посади осіб, що не володіють українською мовою заборонити всім установам на території округу.
У тих випадках, коли висококваліфікованого працівника неможливо було замінити, установа повинна була одержати дозвіл окружної комісії про що говориться в документах архіву: фр466, оп1, спр5, аркуш174.
Перевірялись усі організації, а перевіряючий дізнавався про рівень знань з української мови за результатами екзаменів.
Збереглись документи, які свідчать про хід українізації та про перевірку знань української мови . Зокрема я ознайомився з анкетою Лівчиць Ївги Львівни, яка працювала в дитячій колонії ім. Крупської с. Бехтери і записала свою посаду в анкеті як політвиховачка. Вона вивчала українську мову 4 місяці перевірочна комісія віднесла її рівень знань до ІІ категорії . Разом з тим зазначалось: пише і читає кепсько, історії, літератури, граматики не знає . Відсторонена від роботи до вивчення української мови у 4-х місячний термін. Викладачка цього ж закладу Грибикіна Ліда Ільївна також була віднесена до ІІ категорії, мала середню освіту, проте у заключенні Окружної комісії по українізації вказано, що вона пише, читає задовільно, граматику, історію, літературу знала задовільно.(текст документа збережено). До ІІ категорії також було віднесено і лікпома Вовків Григорія Андрійовича, який працював також у дитячій колонії ім. Крупської. В анкеті він вказав, що має середню освіту. Відвідав лише 5 занять на курсах. Проте в заключенні вказано: знає граматику задовільно, читає гарно, писати вміє, історію України не знає .(мову документа збережено)
Всім, хто отримував ІІ категорію писали, що читає, пише задовільно, ті хто отримував ІІІ категорію писали, що читають, пишуть кепсько, історії і літературу знають кепсько. Проте жоден із службовців не знав історію України. У хліборобів та робітників знання перевіряли способом написання диктантів(диктур).
Завідуючий райкультурвідділом Яник Григорій Михайлович отримав І категорію, у диктурі він зробив лише одну помилку, хоча в анкеті написав, що має незакінчену середню освіту(вчився у гімназії).
В народному суді секретарем працював Юршин Євмен Семенович. Він мав вищу освіту, в гуртку з українознавства не перебував, українських часописів не передплачував, української мови не вивчив. Він отримав ІІІ категорію і по заключенню Окружної комісії з українізації був звільнений з роботи. Були і приписи комісії з попередженнями. Малось на увазі те, що мову можна вивчити за 6 місяців або на протязі року. Зокрема таке попередження отримав Лобанов Роман Семенович, який закінчив 4 класи гімназії і працював ветеринаром в Качкарівському райкомі спілки сільгоспробітників « Віднести до ІІ категорії 50 % з попередженням, підготуватись до 1 січня».
Перевірялись і знання української мови учителями шкіл. Вчителі повинні були вказати в анкеті: З творами яких українських письменників знайомі, чи знайомі із вказаними в анкеті підручниками з української мови, історії, географії.
У 1927р кожна організація надсилала в Херсонський Окружний виконавчий комітет відомості про стан українізації. Виявлено, що в окружній комісії допомоги дітям 66% працюючих розмовляло українською мовою . У Херсонському Окрсуді та у Херсонській Держзаготконторі 50% розмовляють українською мовою, у морському технікумі – 25%. В херсонському Оркстотбюро – 31% в Херсонському товаристві взаємного кредиту – 85%.
В 1932 році у Херсоні також проводились обстеження стану українізації, складались акти обстеження стану українізації. Створювались комісії в які входили: бригада РСІ, голова установи та представник від профспілкової організації.
Адміністрації та місцевком широко розгорнули роботу щодо втілення живої мови в установі, притягнули всіх, хто ще не знає мови до праці на ДКУ, або організували гуртки при установі. Строго вести облік знань службовців з українізації й притягати до адміністративних кар ухильників, як ось догани, товариські суди, записи доган до трудової книжки». Обслідувач (підпис).(Мова оригіналу збережена)
В резолюції про стан українізації в м. Херсоні за вересень 1932 року вказано: на 7678 службовців різних категорій у 210 установах українську мову знає 2201. Вчились на спеціалістів ДКУ 537, закінчили ДКУ 98. На курсах і різних школах 3280, не вчилось 951, ухилились від перевірки 611 осіб.
З усіх службовців (7678) знають мову 3152, інші 4426 не виявлені. Вважати такий стан незадовільним
Акт обстеження Херсонської комісії українізації та роботу ДКУ від 6 по 10/01- 33р
Робота ДКУ м. Херсону на 1932-1933рр зірвана, з 200 гуртків працює 13, річні плани виконані на 50%. Замість 9150, які охоплені курсами, за журналом курсами охоплено 440 осіб, а фактично по 270 осіб

Обл. інспектор Комольцев В.В
Голова комісії Сімеренко
Директор ДКУ Пузанов

На мою думку, українізація в Херсоні проходила набагато повільніше ніж в центральних областях України, особливо, коли це стосувалось застосування української мови в побуті. Проте під час українізації збільшилась кількість українських шкіл та шкіл для національних меншин. Навчання українською мовою у школі, у професійно-технічних закладах було беззаперечним. Рівень писемності в Україні виріс до 57%, у Херсоні він становив приблизно таку ж цифру. Однак неписьменними ще лишились сотні тисяч дорослих і майже 40% дітей шкільного віку. В Херсонських навчальних закладах, зокрема у педагогічному інституті дітей бідних селян і робітників від плати за навчання звільняли.
Аналіз показує, що серед Херсонських службовців(інтелігенція) виділялись більш високою грамотністю особливо люди, які отримали освіту в дорадянський період. Особливістю Херсонщини було те, що в основному українською мовою розмовляли жителі сіл. Херсонські національні меншин: росіяни, німці, поляки та ін. говорили рідними мовами, а жителі міста Херсона у побуті використовували російську мову.
Перевірялись не тільки рядові службовці, але і керівники установ та підприємств. На засіданні Херсонської Міської Комісії (протокол Українізації свід 21/2 – 32. Комісія відмітила неуважне ставлення до українізації керівника Судоверфі т. Копаєва М.М., який при перевірці заявив: «…у нас не только я не знаю украинский язык, но и все наши служащие разговаривают и пишут на русском языке.» Пропонувалось особисто Копаєву під його особисту відповідальність до 25 1933р організувати при установі гурток ДКУ . З 4-ї до 5-ї години вечора проводити навчання. Хто не хоче ходити навчатися, хай дає розписку.
Співробітницю порт управи т. Кушнеренко Б. за вороже ставлення до українізації звільнити негайно з посади, оголосивши про це в газеті.
Приводом до згортання українізації послужила допомога, яку надіслав український уряд українському населенню поза межами України. Ця допомога полягала у відкритті гуртків, шкіл та у виданні української літератури. У вузах України для студентів, що проживали в різних куточках Радянського Союзу, відводились місця у гуртожитку.
У грудні 1932 року ЦККП(б)У надіслав всім місцевим радянським органам телеграму за підписом Сталіна і Молотова, в якій рішуче засуджувалась українізація поза Україною, підкреслювалось, що подібні дії « можуть бути на руку тим буржуазно-націоналістичним елементам, які будуть вигнані з України, як шкідливі елементи за пропаганду націоналізму в українізованих регіонах.»
Це був сигнал, що став початком звуження українізації як в Україні, так і на Херсонщині.
Я вважаю, що метою українізації не було зростання національної свідомості українців. Радянська влада дозволяла українізацію лише в тих межах, у яких вона не суперечила інтересом більшовицького керівництва.

Репресії Радянської влади проти херсонської інтелігенції

Трагічною сторінкою в українській історії були репресії проти української інтелігенції, проти інтелігенції Херсону, в результаті яких загинуло ціле покоління інтелігенції, цвіт української нації. Сталінські ставленики в Україні і Херсоні стали провідниками масового терору, який розгорнувся в 30х роках ХХ століття.
Не обминули репресії і херсонську інтелігенцію. У Херсоні репресії торкнулися у першу чергу тих, хто проводив українізацію в Херсоні після Лютневої революції в Петрограді у 1917 році;зокрема було репресовано : Івана Микитовича Челюка, Сергія Івановича Шульгина, наукових працівників Херсона безпідставно звинувачених в неіснуючій контрреволюційній організації «Спілка визволення України», репресовані були і викладачі Херсонського педінституту, і деякі вчителі . Репресивні заходи торкнулися навіть дітей, у яких близькі родичі відносилися до «бувших»
На хвилі української революції 1917 – 1920рр у нашому краї активно працювали діячі національного і соціального руху. Херсонські інтелігенти, такі як : І.Челюк, М.Чернявський, С.Шульгин.
Особливе місце серед них займав Іван Микитович Челюк. У 1917 році він працював бухгалтером Херсонського повітового земства. Був людиною демократичною, прогресивною, умів коментувати події, що відбувались в Україні та на Херсонщині. Лозунги українських есерів: «Хай живе демократична республіка» та «Хай живе Земля і Воля» були йому близькі і тому, коли в липні 1917 року в Херсоні був утворений місцевий осередок української партії соціалістів-революціонерів, він вступив до партії українських есерів. Він схвально ставився до політики Української Центральної Ради, був прихильником ідеї української державності, засуджував рішення про вилучення Херсонської губернії зі складу території, де порядкувала Центральна Рада та її уряд – Генеральний секретаріат. У серпні 1917року Херсонська спілка дрібного кредиту, до якої увійшов І.М.Челюк прийняла рішення : вітати Центральну Раду і протестувати проти виключення Херсонської губернії зі складу України .
« У листопаді 1917 року у Херсоні було засновано революційну раду з представників політичних партій і громадських угрупувань. І.М. Челюка було обрано кандидатом у бюро ради, він увійшов до складу комісії з питань інформації»(«Известия Херсонского земства №35, с.104»)
У листопаді 1917 року він увійшов до складу комісії з питань інформації Херсонської революційної ради, до якої входили представники і громадських угрупувань. І.М. Челюк був головою ради товариства «Просвіта». Під його керівництвом товариство проводило лекції, концерти, курси з українознавства, був створений український хор та український театр. У 1918 році театр був розгромлений. Іван Микитович писав : «Бандити ввірвались в театр, пограбували місто, бібліотеку, порвали на онучі прапор з криком: «Хай живе вільна Україна», розбили бюст Франка, викололи багнетом око і пробили голову в бюсті Кобзареві.
Іван Микитович приділив велику увагу кооперативному рухові, був його теоретиком і практиком. Він покладав великі надії на кооперацію як на засіб для піднесення добробуту, організованості, національній свідомості народних мас. Брав участь у роботі всеукраїнського кооперативного з’їзду у Києві у вересні 1917 року, був делегований від Херсонської спілки кредитових і податково-ощадних товариств на Третій всеукраїнський кооперативний з’їзд, який відбувся у травні 1918 року. Обирався членом ради установ дрібного кредиту в Херсоні. Він організував товариство «Українська книгарня». Ця організація вела широку як просвітницьку, так і видавничу діяльність. Громадськість Херсона знала і поважала Івана Микитовича. Про це свідчить такий факт: коли у квітні 1919 року губернська комісія по боротьбі із контрреволюцією заарештували Челюка, на його захист стало багато жителів Херсона, серед них і правління Херсонської спілки кредитових і ощадно-податкових товариств. В Херсонському обласному архіві зберігається дуже цікавий документ, який засвідчує високий авторитет цієї людини.:
Челюк незабаром був відпущений. Проте йому не вдалось уникнути лихої долі сотень тисяч інтелігентів України . З 1933року Іван Микитович вже працює бухгалтером-ревізором у Херсонторзі. За звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі та членстві в партії українських есерів його заарештовують у 1937 році. Постановою трійки управління НКВС по Миколаївській області він був засуджений до розстрілу. Вирок виконано в ніч з 2 на 3 грудня 1937року.
Серед видатних інтелігентів Херсона варто вділити ім’я лікаря Сергія Івановича Шульгина. Він народився в селі Володимирівка Херсонського повіту у 1886 році. Він брав активну участь у заснуванні у 1917 році в Херсоні першої масової організації – «Українська хата», у 1918 році був заступником голови видавництва «Українська книгарня». Виявлено, що саме «Українська книгарня» була першим і єдиним на Україні видавництвом, яка наприкінці лютого-березня 1918 року надрукувало «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка.
За короткий час свого існування товариство видало кілька десятків українських книжок, зокрема: байки Глібова, повне видання Миколи Чернявського та ін.
Не оминули арешти і Херсонський педагогічний інститут. Всього за два місяці листопада грудня 1937року майже весь штат працівників вузу було репресовано. Серед репресованих був і колишній директор інституту, який шість років очолював заклад, Бойко Іван Гаврилович. Загинув у 1936 році.
Боротьба проти «шкідників» та їх переслідування набули масового психозу. Їх знаходили в сільському господарстві, в промисловості, в різних установах і в різних навчальних закладах. Сталін розумів, що українізація викликала посилення українського національного руху, який підтримувала частина комуністів, а це могло вивести Україну з-під контролю Москви. Тому в Україні гонінь і переслідувань зазнало старше покоління інтелігенції, оскільки саме серед них шукали й знаходили «зрадницьке обличчя націоналістичної інтелігенції». У 1929 році відбувся суд над 45-ма учасниками так званої Спілки визволення України, які звинувачувалися в підготовці до збройного повстання з метою відновлення самостійності «буржуазної України». Це були визначні представники української національної інтелігенції, в тому числі академіки: С.Єфремов, колишній голова уряду УНР – Чехівський, А.Ніковський, та ін. Їх звинувачували у намірах встановити в Україні буржуазно-націоналістичний лад. У зв’язку зі справою СВУ по всій республіці було репресовано близько 5 тисяч студентів, викладачів, лікарів та ін. Викриття інтелігенції, яку звинувачували в «націоналістичному ухилі» зачепило і Херсонщину. Науковці Херсонщини вимагали на своїх зборах найсуворішої кари для ухильників «контрреволюціонерів». “Загальні збори активу секції наукових працівників Херсона”, що відбулися 20 березня 1930 року заслухали повідомлення про «шкідливу» діяльність «Спілки визволення України», і з обуренням констатували наявність агентів «Спілки» в Херсонській секції наукових працівників. Це Сухина, Глущенко, Скрипниченко та Петров, що проводили активну «контрреволюційну діяльність». Тим більш, що два останніх походили з «соціально ворожого табору попівства та дворянства». Вказаних осіб було виключено із секції. Крім того, збори активу постановили вимоги «найвищої міри покарання для контрреволюціонерів».
Таким чином, кінець 20х – 30-ті роки ХХ століття стали роками репресій проти інтелігенції. Відбулося знищення і придушення особистостей і серед Херсонської інтелігенції . Адже репресії обрушувалися в першу чергу на неї. Суспільство звиклося з репресіями проти інтелігенції, воно віддало репресивній машині стару інтелігенцію, а згодом репресивна машина вже вдарила і по тих, хто схвалював репресії. Духовні втрати в середовищі інтелігенції в 20-30-ті роки тяжко знекровили українську націю.
Інтелігенція Херсонщини також стала жертвою антигуманної системи, яка плюндрувала право людини, право буди вільною, право на власну точку зору, власну громадянську позицію.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123