This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Забуті творці історії (Генеалогія мого роду. Життєві шляхи)

Пиріг Софія, 15 р., зош № 1, м. Острог, Рівненська обл.

Все розберіть... та й спитайте тойді себе:
Що ми?... Чиї сини? Яких батьків?»
Т. Г. Шевченко

Наша свідомість зіткана з дитячих спогадів, у яких завжди яскраво і затишно, а світ здається великим-великим. Бо ж як добре лежати біля теплої грубки і слухати неймовірні оповідки з вуст дідуся та бабусі. Але приходить час і ми стаємо дорослими, а наші старенькі помирають і разом з ними замовкають їхні історії.

Та філософи вважають, що людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. Отож, перегляньмо старі, пожовклі світлини, прадавні узори на сімейних рушниках, давно забуті листи, впевнена – вони все пам’ятають…
Наразі мало хто може похвалитися глибокими знаннями про своїх предків, а в давнину кожен повинен був знати власний рід до 7 коліна. Моє родове дерево не сягає своїм корінням величної доби звитяг Рюриковичів, хоча воно налічує 8 поколінь, до 40 родин та 147 членів.
Історія створення родоводу розпочалась у 1987 році, коли моя мама навчалась на першому курсі Львівського медичного університету. Саме тоді, вона зацікавилася фактом, що її дідусь Обуховський Пантелеймон Каленикович та бабуся Обуховська Анісія Семенівна були троюрідними братом та сестрою. Мама почала малювати сімейне дерево, щоб знайти вихідну точку і таки знайшла. Виявляється, бабусі Пантелеймона та Анісії були рідними сестрами – Наталка та Домаха із сім’ї Барабашів. Вони, вийшовши заміж за Григорія Обуховського та Василя Стернійчука, змінили прізвища і розгорнули нову сторінку у житті родин Обуховських та Стернійчуків.
Згодом інші гілки родоводу дописували вже я з сестрами.
Моє дослідження безпосередньо пов’язане з селом Верхів Острозького району Рівненської області. Верхів вважається родовим гніздом майже всіх моїх предків по-маминій лінії. Стара церква, дві довгі вулиці в протилежні сторони, ставок і навкруги ліс, а ще прості люди, які постійно тягнулися до знань і праці. Саме таким було життя Верхова споконвіків.
Дослідження роду – це завжди велика кількість постатей і для того, щоб не виникала плутанина, спочатку я розповім про родину Обуховських, а потім про Стернійчуків.
Мій прапрадід, Обуховський Каленик Григорович, працював кондуктором на залізниці у Козятині, а пізніше, заробивши гроші, збудував хатину у Верхові. Зі слів прабабусі нам відомо, що якось він пішов провідати свого друга Талемона, який був тяжкохворим на черевний тиф. Маючи добре серце, дідусь викосив йому пшеницю, а потім захворів тифом і вмер у віці 45 років, залишивши прапрабабусю Палажку однією з вісьмома дітлахами. А Талемон видужав і дожив до глибокої старості.
Обуховська Пелагія (дівоче прізвище Марчук), дружина Каленика, була роботяща, скромна і після смерті чоловіка, опинилася у скруті. Палажка залишалася вірною православній вірі: багато разів поляки пропонували матеріальну допомогу за умови окатоличення, але вона відмовлялась. В процесі дослідження стала відомо про трагічну смерть Палажки у віці 49 років. У свій останній день вона випасала череду сільських корів, але з того лугу ніхто не повернувся: ні корови, ні наша прапрабабуся. Подейкують, що вона була отруєна невідомою отрутою, від якої весь луг був сивий.
Брат мого прапрадідуся Каленика, Володимир Обуховський, служив в армії Будьонного, пізніше вивчився і з вересня 1935 року по вересень 1937 був начальником Московської міжкраєвої школи НКВС. Саме НКВС міста Москва арештувало його 27 серпня 1937 року, а вже через три дні «чорна воронка» повернулася до будинку 18, що на вулиці Дзержинського, для того щоб арештувати ще і дружину Володимира – Ганну Обуховську-Лопатовську.
Володимира Обуховського звинуватили в створенні та активній діяльності у бойовій терористичній організації «ПОВ», в шпіонажі і націоналістичній пропаганді, а його дружину – в тому, що вона не донесла на свого чоловіка. Їх обох розстріляли в один день – 4 грудня 1937 року на Бутовому полігоні.
Моя родина зберегла листівку, яку Володимир прислав до Верхова після поїздки з Москви до Криму в середині 30-х років ХХ ст. «Такого надивився на згорьованій Україні – бодай не споминать…», - писав він.
«То все перед Богом, аби душа чиста, а постоли – нічого», - так любив примовляти мій прадідусь Обуховський Пантелеймон Каленикович, який народився 9 серпня 1908 року. Він був відомим на всю округу ковалем і не боявся ніякої роботи. Будинок для своєї сім’ї збудував із цегли, випаленої власноруч. Крім цього, дідусь – учасник Другої світової війни. Він був радистом-зв’язковим, добре знав азбуку Морзе і воював у польській армії, а після повернення додому потрапив у німецький полон у село Шубкове, з якого, дякуючи зусиллям своєї дружини Анісії, повернувся живим. Мама згадує, що її дідусь дуже багато знав, любив читати, подорожувати і частенько оповідав про величезний, затонулий «Титанік», на якому навіть росли сади.
Тимофій Обуховський, рідний брат Пантелеймона, – наступна постать, яку не можна залишити поза увагою. Він народився у 1904 році, здобув вищу освіту, став фізиком і працював завідувачем навчальної частини середньої школи №414 міста Москва. Але життя його швидко обірвалося. Він був розстріляний 21 жовтня 1937 року за звинуваченням у тому, що, як стверджували у НКВС, був завербований Польщею і перекинутий на територію СРСР зі шпіонським завданням.
Ще один з братів мого прадідуся – Олександр Обуховський – працював у Рівненському господарчому банку.
Крім цього він був членом Комуністичної партії Західної України за що катувався у Березі Картузькій, а згодом під час Великої вітчизняної війни був розстріляний німецькими загарбниками у Рівненській тюрмі.
Обуховські Феофан, Сергій і Федір – брати Пантелеймона та Олександра – були учасниками військових дій під час Другої Світової війни, на жаль, лише Федору вдалось повернутися додому живим.
Ще один рідний брат Георгій Обуховський був спортсменом і брав участь у багатьох польських змаганнях із зимових видів спорту.
Мій прапрадідусь Стернійчук Семен Васильович був справжнім красенем, але славився він тим, що вмів читати і писати, в ті часи – це було великою рідкістю. 2 червня 1908 року він одружився з Іщук Євдокією Федорівною. У 1914 році Семена Васильовича відправили на Першу світову війну, у ході якої він був тричі нагороджений відзнаками за влучну стрільбу.
Під час бойових дій прапрадідусь з кількома воїнами потрапили у підземелля, де було багато всілякого добра. Солдати почали забирати з собою все, що могли, а дідусь взяв лише молитовник. Можливо, саме він допоміг йому повернутись живим, адже всі ті, хто опинився з ним у тому підземеллі загинули. 21 липня цього року молитовнику виповниться 110 років. А смерть тих солдатів і повернення дідуня Семена додому живим залишається загадкою.
Дружина мого прапрадідуся, Стернійчук Євдокія Федорівна (дівоче прізвище Іщук) була надзвичайно вродливою і працьовитою. Вона зростала у тяжких злиднях, оскільки була дочкою вдови. Євдоха вийшла заміж в 15 років. Їй приписали ще 1 рік у церковній книзі, щоб можна було оформити шлюб із Стернійчуком Семеном, якого забирали на 7 років до царської армії. Розповідали, що всі ці 7 років вона пішки ходила до Києва, щоб мати хоч якусь змогу побачити свого чоловіка. Все своє життя Євдоха дуже шкодувала, що не вміла читати. Саме тому прапрабабуся робила все, щоб її чотири дочки отримали хоча б мінімальну освіту.
Наймолодша дочка Семена та Євдохи – Стернійчук Марія Семенівна – брала активну участь в діяльності УПА. Вона була зв’язкою, за що її жорстоко катували в Острозькому НКВС. Нещодавно інформацію про неї ми віднайшли у Національному банку репресованих де дізналися, що вона була засуджена за статтею 54-11 Кримінального Кодексу Радянської України.
Марія дуже гарно співала, була хористкою церковного хору, брала активну участь в роботі «Просвіти», майстерно грала на гітарі, а ще завжди ставала першою на коліна в церкві, коли співали «Отче наш» і «Боже великий єдиний». Після першого арешту у 1944 році Марії пропонували вийти заміж, змінити прізвище і виїхати з району, щоб зберегти своє життя, але вона вибрала для себе інший шлях.
Під час другого арешту вже у 1949 Марія зазнала страшних тортур. Зі слів свідків її били так, що кров бризкала по стінах і витримати ці тортури дівчина не могла. Щоб обманути катів Марія погодилась на співпрацю з НКВС. Їй поставили завдання показати розташування криївок воїнів УПА у верхівському лісі.
На той момент Марія вже точно знала, як поставить крапку у своєму житті. Холодного грудневого дня у супроводі конвою її вели з Острога до Верхова на виконання «завдання». Йдучи через село Прогрес, Марія отримала дозвіл напитися води з криниці. І поки бійці тягнули воду, вона вскочила в холодну глибину. Лише кожушок залишився у руці «кагебіста». Тіло загиблої родичам не віддали і мати Євдокія зі своєю дочкою Анісією (моєю прабабусею) ходили більше 2 місяців по Острозьких кладовищах, шукаючи свіжої могили. Захоронення 25-річної Марії так і не було знайдено.
За 2013 рік мені вдалося дослідити лиши дві гілки мого родового дерева: родини Обуховських і Стернійчуків, але і тут ще є досить багато білих плям.
На перший погляд може скластися враження, що мої пошуки істини вже завершилися. Але насправді ми перегорнули лише декілька сторінок старого сімейного рукопису.
Голос предків лунає у моїй душі і змушує продовжувати дослідження. Попереду ще багато титанічної праці з архівними документами і спогадами тих, хто ще пам’ятає і саме в цьому я відчуваю своє покликання.
З бабусиних вуст
(з оповідей моєї прабабусі – Обуховської Анісії Семенівни)
***
- Мишко, мишко, де ти була?
- В Бога.
- А що робила?
- Полотенце ткала.
- Що зіткала?
- Кусок сала.
- Де те сало?
- Під столом.
- Чим накрите?
- Постолом.
- Де той постіл?
- Мишка взула.
- Де та мишка?
- В нору побігла.
- Де та нора?
- Залила вода.     - Де та вода?
- Випили воли.
- Де ті воли?
- Пішли в ліс.
- Де той ліс?
- Квіточками заріс.
- Де ті квіточки?
- Вирвали дівочки.
- Де ті дівочки?
- Забрали парубки.
- Де ті парубки?
- Пішли на війну.
- Де та війна?
- Далеко- далеко по всьому світу пішла!

***
-    Мишко, мишко де була?
-    Ген на тім кінці села.
-    Що ти там робила?
-    Котиків ловила.
-    Всіх загнала в пастку.
-    А що заробила?
-    Півкільця ковбаски та хліба окрайчик.
-    Де ж ковбаска ділась?
-    Ґава поживилась.
-    А де ж окрайчик?
-    Його забрав зайчик!
З’їли хліб-ковбаску, вам лишили казку.
    ***
Котилася торба
З високого горба
А в тій торбі калачі,
Щоб спала в день та вночі,
Щоб любили паничі. А – а – а.
***
Котку! Нащо зробив шкодку?
Поліз на полиці, поїв паляниці.
Будем котка бити, щоб ішов робити,
На хліб заробляти. Діток годувати. А – а – а…

***
А – а – а
Поженем телуню на попову росу, на попову сіножать.
Там собаки прибіжать.
Собаки брехали. Попові сказали.
    А піп з печі та й побив плечі,
Попадя з груби та й побила губи.
Наймичка з полиці та й побила циці.
А наймит з під стола та й згубив постола.
А – а – а.

А вже весна
А вже весна. А вже красна
І з стріх вода капне. (2)
Та й із стріх вода капне.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне. (2)
Тай мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
У чистеє поле. (2)
Та й у чистеє поле.
За ним іде дівчинонька
Вернися соколе, вернися соколе!
Та й вернися соколе!
Ой не вернусь. Ой не вернусь.
Бо не маю часу, бо не маю часу!
Тай не маю часу!

Прислів’я та приказки
1.    Розумний, як Беркові штани.
2.    Свята Варвара ночі украла, а дня доточила.
3.    На Євдохи води по боки.
4.    Зробив діло гуляй сміло.
5.    Бий і слухай чи дише, а як не дише – водою облий і далі бий.
6.    Як не знаєш броду, то не лізь у воду.
7.    В чому киця на печі – в тому й на весіллі.
8.    Як постелишся, так і виспишся.
9.    Не плач, козаче, отаманом будеш.
10.    Їж, Мартине! Мати ще підкине.
11.    Шустра, як муха в окропі.
12.    Сім раз відмір, а тоді відріж.
13.    Сім літ мак не родив і голоду не було.
14.    Поспішиш – людей насмішиш.
15.    То все перед Богом, а постоли – нічого, аби душа чиста.
16.    Пасха по небу ходить.
17.    Глухий, як не почує, – збреше.
18.    Ні сващила, ні дружчила і очі заплющила.
19.    На Сорок святих має боцюн принести сорок галузочок.
20.    Святий Юрій відмикає небо і землю.
 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123