This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Сім’я Олійників – борці за волю на Поліссі

 Крук Дарина, 12 р., зош І-ІІІ ст.., с. Золотолин, Рівненська обл.


„Тільки в своїй суверенній державі кожна нація може розвинути своє многогранне життя, як культурна людська спільнота, без своєї суверенної держави навіть найкультурніша нація стає об’єктом обкрадання та визиску з боку окупанта. Натомість у своїй суверенній державі навіть найвідсталіша нація, користуючись досвідом світової історії, маючи свободу дій, може піднестися до найвищого рівня соціального розвитку.”
Т. Бульба – Боровець. „Армія без держави”. Канада. 1981 р. Вінніпег. Розділ ІV. „Крах ілюзій”. Ст. 31.

Моя розповідь про людину, яка протягом тридцяти чотирьох років навчала дітей, була вчителем, директором школи і одночасно вела всі предмети самостійно. Це – Антон Леонтійович Олійник.


Народився Антон Леонтійович Олійник 18 серпня 1887 року на Житомирщині. Після закінчення вчительської семінарії в місті Житомирі, декілька років працював учителем у місті Славуті. З 1913 року і до дня депортації із сім’єю в Сибір, у листопаді 1947 року, був учителем та директором школи в селі Золотолин. Тут і народилися його діти: Євгенія, 1920 р. н., Валентина, 1921 р. н., Леонід, 1924 р. н., Василь, 1926 р. н., і Олена, 1936 р. н., яку ще в селі ласкаво називали „Ляля”.
Старожили села говорять, що Антон Леонтійович в буремні роки революції і громадянської війни брав участь у визвольній боротьбі за волю України у військах, якими керував С. Петлюра. І навіть був випадок, коли більшовики ледь-ледь не впіймали його. За інших обставин його було б ліквідовано, але завдяки щасливому випадку він уникнув цього. Кордон, що розділив Польщу і Радянський Союз, урятував Антона Леонтійовича на деякий час від жорстокої руки пануючої на Сході влади, але пройшов час, кордон зник, рука досягла.
З 1920 по 1939 роки в с. Золотолин було дві початкові школи, у яких навчалося близько 215 учнів. Навчання велося на польській мові. Лише дякуючи тому, що в одній із шкіл учителював Антон Леонтійович, частина уроків проводилася українською мовою.
За Польщі Антон Леонтійович підвищував свій освітній рівень. За півроку мав вивчити польську мову, прочитати безліч творів польських письменників та здати екзамен, і лише тоді допускався до вчительської та й взагалі до будь якої державної роботи.
Сусідка Олійників, Семенюк Пестина Карпівна (1908 – 1997), згадувала, що учитель часто вечорами з її чоловіком Семенюком Потапом Ониськовичем (1906 – 1944), запрягши коні, їздили у Великий Стидин.
Для багатьох людей, і для нас, це ще лишається таємницею, адже діяльність Олійника А.Л., як члена „Просвіти”, була законспірована.
А.Л.Олійник створив в селі прекрасний хор, який співав не тільки в церкві. У 1940 році учнівський хор Золотолинської школи брав участь у районному огляді учнівської самодіяльності в селищі Деражно. Мелодійний спів діток викликав бурхливі оплески, проте ніякої нагороди юні співаки не отримали. Районним начальникам не сподобався репертуар хору, адже виконували вони націоналістичні пісні: „Гей бики чого ви стали” та „Горе тій чайці” – улюблену пісню С.Петлюри. Так, посідавши на свої підводи, поїхали вони ні з чим додому, не розуміючи політики нової влади.
Антон Леонтійович дав своїм дітям хороші знання і освіту. Закінчивши чотири класи Золотолинської початкової школи, вони продовжили навчання в Кременецькій гімназії, за 150 кілометрів від рідного дому. Пізніше їх було переведено на навчання до Рівного. За квартиру і школу платили батьки.
Жителі села в 1940 році побудували сім’ї Олійників хатинку, в якій вони жили до дня депортації в Сибір. Допомагали в будівництві і учні. Хатина ця збереглася до наших днів.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123