This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Роде наш красний – роде наш прекрасний

Кравець Андрій, м. Запоріжжя

Я, Кравець Андрій Сергійович, народився 14 грудня 2001 р. у місті Запоріжжя в сім'ї робітника. Дитинство моє проходило на берегах Дніпра Хортицького району м. Запоріжжя, але влітку я частенько їздив на Батьківщину моєї бабусі. Коли я вступив до Запорізького січового колегіуму у 5 клас, то вирішив написати з допомогою батьків науково-пошукову роботу про свій рід: „Роде наш красний – роде наш прекрасний".

Людина завжди повинна пам'ятати, звідки вона пішла в життя, і тоді земля. на якій вона зростає, буде дорогою і цілющою, і повітря, яким вона дихає, буде смачне і чисте.
Андріївка – селище міського типу. Розташоване на річці Кільтиччі. Андріївку заснували в 1809 році на місці колишнього татарського аулу Канжегали переселенці – державні селяни з Полтавської, Чернігівської губерній та кріпаки-втікачі з різних місць Росії. Названо село ім'ям першого переселенця – мого прапрапрадіда з Полтавської губернії Андрія Дерев'янка. Звідси пішов мій рід.
Моя мама Кравець Олена Миколаївна (Чернята) народилася в м. Запоріжжя в 3-му пологовому будинку. У цьому ж місті навчалася у школі №51. Була старанною ученицею. Завжди виконувала всі доручення. Брала активну участь у житті школи. Після закінчення школи вступила навчатися до училища №38. Професія – оператор обчислювальних машин. Працювала на обчислювальному центрі ЖКХ. В той же час вступила до Дніпропетровського металургійного технікуму, який закінчила на відмінно. Але так склалася доля, що мама працює на заводі „Хортиця" контролером якості.
Мій тато Кравець Сергій Олексійович народився 5 липня 1965року в м. Запоріжжя. Його дитинство проходило у Шевченківському районі, а коли дід одержав квартиру, то сім'я переїхала на Бабурку. Батько навчався у школі №40. Закінчивши 8 класів, він пішов навчатися до училища №31, де оволодів професією – газозварник. Мій тато працює на заводі „Запоріжсталь", там, де і працював мій дід Кравець Олексій.
Татусь любить рибалити. У дивовижному місті Плавні у тата є будиночок. Ми раніше їздили туди відпочивати і варили там добру юшку.
Мій дідусь – Чернята Микола Антонович народився 28 лютого 1949 р. Після закінчення восьмирічної школи в селі Андріївна Бердянського району поїхав навчатися до міста Бердянська, бо там на той час жила його старша сестра Федора. Дідусь мій дуже рано залишився сиротою. Коли йому було 7 років, його мати хворіла і померла. І малий Микола залишився з батьком та меншим братом, та сестрами.
Мій прадід Чернята А.С. привів до хати мачуху, яка і виховувала мого дідуся. Дуже тяжке було дитинство і шкільні роки у дідуся. Дід Микола у школі навчався слабенько. Його батько багато працював, а мачуха майже не займалася вихованням дітей. Одного разу дідусь одержав двійки в щоденник з трьох предметів. Іде додому, та й думає: „Куди ж заховати щоденник, щоб батько не бачив і не лаяв?" А було це зимою, коли ще лежало багато снігу. Він взяв та й заховав щоденник під сніг недалеко від хати. Сонечко припекло, сніг розтанув і щоденник виплив. Додому з роботи йшов батько Миколи. Глядь-– щоденник чийсь лежить. Підняв, а то його сина Миколи. Дома дідусеві дісталося.
Іншого разу взяв дідусь та й заховав щоденник у скирту сіна. Пішов батько корові сіно смикати, а там щоденник... Знову непереливки снилися дідусеві. Ось тому після закінчення 8-мирічної школи він поїхав навчатися на теслю. Після закінчення училища працював на будівельному майданчику. В 1968 році призваний служити до лав збройних сил СРСР. Так склалося, що служив мій дідусь Микола разом з братом моєї бабусі Леонідом. Проходив службу на кордоні, охороняючи рубежі СРСР у місті Батумі, в/ч 2358. За добру службу був нагороджений грамотою за „Відзнаку на кордоні" і 2-тижневою відпусткою до своєї родини. Дідусь розповідав, як було тяжко служити на кордоні, але він з честю виконував свої обов'язки. Після закінчення служби, дідусь приїхав працювати в м. Запоріжжя. Тут він закінчив курси „Машиніст баштових кранів" і став працювати на крані і будувати для людей будинки, обласну адміністрацію (обком), готель „Інтурист".
Коли настає весна, дідусь готовий годинами сидіти на березі Дніпра (у Вирві) і спостерігати, як рухається риба на нерест. Про що дуже часто мені розповідає та показує фото.
У мого діда двоє дітей і четверо онуків. Він дуже любить своїх дітей, а ще більше онуків. Дідусь готовий годинами гратись зі своїми онуками. Дідуньо вчить онуків бути добрими, працьовитими, гідними своїх батьків.
Моя бабуся – Чернята (Чиж) Людмила Миколаївна. Народилася 12 серпня 1952 р. в селі Андріївна Бердянського р-ну Запорізької області. Дитячі роки проходили саме в цьому селі. Коли полетів перший космонавт – Юрій Гагарін у 1961 р. – бабуся навчалася у першому класі. Це була перша видатна подія у її житті. Навчалася бабуся дуже добре. Закінчила школу лише з двома „4" (9). Була нагороджена грамотою. Вона була активною, працьовитою, сумлінно ставилася до обов'язків у класі та школі. Брала участь у спортивних змаганнях за честь школи та району. За що була нагороджена грамотами. У 9 та 10 класі – комсорг класу. Сільські діти часто виїздили на допомогу колгоспам збирати врожаї кукурудзи, буряків, овочів та фруктів. Так працюючи на току з дівчатами-однолітками, вони показали кращий результат в районі по відправленню зерна на елеватор. За це бабуся була нагороджена грошовою премією. Нагороджував їх герой Радянського Союзу Кравченко Василь Іванович. Після закінчення школи поїхала до Запоріжжя вступати до Запорізького медичного інституту, але не пройшла за конкурсом. Бабуся мріяла працювати з дітьми. Тітка Надія порадила їй вчитися на кондитера. З успіхом бабуся закінчила Запорізьке професійне кулінарне училище і була направлена працювати в учбовий ресторан „Берізка". Кожного дня до них приходили студенти, яких потрібно було навчати, як правильно приготувати і гарно прикрасити тістечка, булочки, пироги. У ресторані пропрацювала 11 років. Вийшла заміж. Народила двох дітей: мою матусю, та дядька Сергія. Коли одержали квартиру у Хортицькому р-ні, перейшла працювати до дитячого садочка, виховуючи маленьких діточок. Вона розповідала, що було дуже тяжко працювати з маленькими дітьми, яких у групі було більше 50 осіб. Але вона працювала і продовжувала виховувати мою маму та дядька Сергія, бо дідусь поїхав на Північ на заробітки. Усім не вистачало грошей, а дітей потрібно було годувати і одягати. У дитячому садочку вона 13 років виконувала чесно свою роботу. Проводила святкові ранки, брала участь у конкурсах на кращого пекаря, співала та танцювала на вечорах, за що була нагороджена преміями та грамотами. Після закриття дитячого садочка, за рекомендацією, мою бабуся прийняли працювати до Запорізького січового колегіуму. З 1994 року і по цей день вона працює кухарем. А ще бабуся розповідала, як весело у них проходили години відпочинку. Тут і приказки, і пісні, і вірші, і різні смішинки.
Прадідусь Чиж Микола Леонтійович. Народився 22 грудня 1927 року в селі Андріївна Бердянського району в сім'ї бідняка. Рано діти залишилися без батька, якого призвали до лав Радянської армії. Почалася Велика Вітчизняна війна. Прадід Левко пішов захищати свою Вітчизну від німців, лише дві вісточки прийшли з війни про нього, а потім – похоронка. Так на руках у прабабусі Олени, залишилося 4 дітей. Було дуже тяжко в роки окупації годувати і одягати їх. Якось прадід Микола вночі поліз у німецький сарай, який не охоронявся, за продуктами. Та там було лише морозиво. Вони з другом вкрали посудину з морозивом і заховали її в очереті. Вранці, коли німці прийшли за морозивом, вони були дуже налякані, бо подумали що це зробили партизани. Німці бігали по селу і кричали: „Партизани, партизани..." Наступного дня німці вийшли з села. Таким чином, двоє малих хлопців перемогли цілий загін фашистів. Прадідусь закінчив 8 класів і пішов працювати до колгоспу. Був призваний, після закінчення війни, до лав Радянської армії. Служив у м. Феодосії на березі Чорного моря. Дуже любив співати пісні про море, про військових. Прослужив майже 7 років кухарем. Нагодувати потрібно було цілий полк солдат. У 1951 році одружився, мав одну дочку Людмилу. Працював у відділенні зв'язку – монтером з монтажу радіотелефонів. Був добрим господарем. Дуже любив рибалити, доглядати кроликів. Моя мама Олена була у нього улюбленою онучкою. Він катав її на велосипеді, мотоциклі. У дідуся було 4 онуків.
Прабабуся Малієнко (Чиж) Ольга Данилівна народилася 30 травня 1926 р. в селі Андріївна Бердянського р-ну Запорізької області, її дитячі роки проходили у дуже тяжкий період. У сім'ї їх було 5 дітей, яких потрібно й одягти, і нагодувати. Сім'я голодувала, недосипала і тяжко працювала, бо потрібно було всім вижити. У 1933 р., коли був голод в країні, мати моєї бабусі пекла млинці з лободи, варила лушпиння картоплі, чай з гілочок вишні, смородини. Одного разу, граючись з дівчатками, прабабуся Ольга знайшла в „загаті" (так називали паркан) з соломи коробочку, в якій лежали дві монетки по 5 коп. Ці монети були золоті. Вона принесла ці знахідку додому і віддала своїй матері. Завдяки цим монетам вони врятувались від голоду. Наступного дня прадід Данило поїхав до Бердянська і купив багато продуктів, а дівчатам – матеріал на плаття.
Прабабуся дуже добре навчалася в школі, але їй не судилося закінчити 10 класів. У той період потрібно було платити гроші за навчання в школі, яких у сім'ї було дуже мало. А був іще один брат Анатолій, який менший за прабабусю, і їй довелося кинути навчання. 9 з половиною класів вона закінчила на відмінно. Після закінчення школи пішла працювати у відділення зв'язку оператором. Закінчила працювати керівником Андріївського відділенням зв'язку. У її трудовій книжці лише два записи, коли вона стала до роботи і пішла на відпочинок. Була нагороджена грамотами, грошовими преміями та відзнаками майже кожний свій трудовий рік. Народила та виховала 2 дітей, 4 онуків. Померла 31 березня 2004.
Прапрадід Малієнко Данило Ілліч. Народився 1898 році на хуторі біля села Андріївка. Хутір цей входив до складу Андріївського повіту. Дитинство було дуже тяжким, голодним і холодним. Освіти не отримав -–самоук, але добре читав і писав. Громадянська війна. Перше бойове хрещення отримав саме у цій війні.
Дідусь одружився на Ромашко Пелагеї Лукінічні (нащадок Андрія Дерев'янка). У них було п'ятеро дітей. Йшли роки колективізації. Країна починала жити по-новому, та тяжке лихо знову насіло на людей. Голод... Була велика засуха, неврожай. Прапрадідусь працював мельником. Щоб якось прожити, він стрибав у підштаниках у борошно, а потім зав'язував тугенько холоші і йшов тихенько додому. Дома бабуся витрушувала з підштаників борошно і пекла з лободи млинці.
Дід Данило з перших днів Великої Вітчизняної війни пішов на фронт. З боями відійшли до Сталінграда. Захищаючи місто, вони взяли велику кількість німців у полон, на чолі з німецьким генералом Паулюсом. Фото дідуся як учасника Сталінградської битви є у краєзнавчому музею м. Запоріжжя, . Прапрадідусь служив у роті зв'язківців. Вони повинні були першими проходити і прокладати зв'язок. Форсуючи річку Дніпро, в районі Києва, солдатам потрібно було переправитись на інший берег. Це було у листопаді місяці. На Дніпрі стояв тоненький крихкий лід, який ламався під ногами. І дідусь з солдатами знайшли велику драбину і пересуваючись на ній, ніби на лижах, проклали зв'язок. За це був нагороджений медаллю „За відвагу". Так крок за кроком з боями йшли солдати до кордону СРСР. В лісах Білорусії дідусь попав в оточення німців, але з великою силою розірвали кільце і вийшли з лісів та боліт. Тут він був тяжко поранений. Йому перебило праву руку та потрощило ноги. Лежав під деревом і згадував своїх дітей і думав що більше ніколи не побачить свій рідний край. Та йому пощастило: його знайшли санітари і відвезли до шпиталю. Після війни дідусь знову пішов працювати у колгосп. Вів домашнє господарство. Сім'я його тримала корову, овець, курей, качок і т.д. В колгоспі довго працював пастухом отари овець. Потім перейшов на польовий стан. Возив воду, обіди працівникам полів, у сади. Дідусь ще був дуже загартованою людиною. Він любив вранці (навіть взимку) вийти на вулицю, набрати льодяної води і помити собі лисувату голову. Наслідував приклад прапрадіда і дід Левко. Помер дідусь майже у 80 років. Похований на кладовищі в селі Андріївка.
Є серед моїх родичів медики, інженери, вчителі, кухарі, будівельники, лаборанти, оператори, депутати облради.
•    Сестра моєї матусі працює на Швидкій допомозі-фельдшером.
•    Тітка Ольга – депутат облради, працівник „Дніпроспецсталі"
•    Дядько Сергій – директор по виробництву металу комерційної фірми.
•    Тітка Оксана – вчитель хімії ЗС колегіуму.
•    Дядько Дмитро – начальник цеху титано-магнієвого комбінату.

Іменини
Свят у світі є багато.
Іменини – також свято,
Наймиліше від усіх
Подарунки і пиріг –
все – тобі, усе – для тебе.
Позирає янгол з неба
На твоє веселе свято
Й ніби хоче нагадати,
Що святий у тебе є
На ім'я, як і твоє.

Я народився 14 грудня на день Наума. Мене назвали на честь Андрія, бо саме у грудні відмічають свято – Андрія Первозванного. Ім'я – це власна назва людини, яку їй надали при народженні. Тому у кожного з нас ніби два імені та два свята – день народження та день іменин – день янгола На мій день народження у нас дома завжди збираються гості. Мені дарують багато подарунків і бажають:

Хай Бой тебе оберігає,
Любить і застерігає:
Зла ти не роби нікому
Ні на вулиці, ні вдома;
Чемним будь і будь слухняним,
Поважай і тата, й маму.
І бабусю, і сестру,
Всю сусідську дітвору;
Менших ти не ображай,
А на захист їй ставай;
Любим будь і людям, й Богу,
Не цурайсь свого святого
Й кожен свій день іменин
Відсвяткуєш разом з ним.

Кожна людина зберігає свої спогади, кожна людина має свій погляд на життя. Скількох рідних ще я не знаю, адже в моїх прадідів та прабабусь були не лише рідні брати та сестри, а й двоюрідні. Я не дослідив ці гілки родоводу. Особливо мені хочеться дослідити рідню, що проживає у Бердянську, в Донецьку, а також у Москві, в Якутії, у Карелії.
Хочу продовжити та розширити свою роботу і залишити її на згадку своїм дітям.

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123