This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Наукова і соціальна діяльність родини Носалів

 Тригубець Дарина, 15 р.,НВК школа – ліцей № 19, м. Рівне

У наші дні, коли навколишнє середовище несе загрозу фізичному здоров’ю людини, як ніколи зростає інтерес до фітотерапії, до тих скарбів, які дає нам природа. Таємницю трав намагаються пізнати всі: від молодого до людей поважного віку.

Наша Рівненщина з її неповторною природою і красою багата на різноманітні рослини, що приносять користь, лікують величезну кількість хвороб. Орієнтиром тут виступають праці видатних фітотерапевтів, серед яких почесне місце належить родині Носалів. Саме вони, представники освідченої, по-справжньому інтелігентної сім’ї дослідили і вивчили дію трав на людський організм, саме для них відкрили рослини свої таємниці.
Нічого у світі немає важливішого за здоров’я людини. Люди, які займаються лікуванням – заслуговують на велику шану і повагу усього суспільства. Представники родини Носалів протягом багатьох років займаються саме такого роду діяльністю. Михайло та Іван Носалі проживали на Волині, де навчались, збирали лікарські рослини і видавали свої наукові праці. На нашій землі вони лікували людей, і залишили великий спадок своїм нащадкам – книги, які і донині є джерелом знань про цілющі трави.
Травознавець та науковець Михайло Носаль народився 12 квітня 1886 року в селі Розлопи Люблінської губернії (тепер Польща) в українській православній родині. Закінчив духовне училище у Варшаві, а потім духовну семінарію в Холмі. У 1911 році одружився з Катериною Гурінович, яка стала матір’ю їхніх чотирьох дітей. Перші парафії священика Носаля були в селах Ольховець, а потім Луковськ Холмського повіту.
Отець Михайло був парафіяльним священнослужителем і одночасно наполегливо займався вивченням лікарських рослин, створюючи відповідні артілі з сушарнями. Михайло Андрійович був людиною високоосвіченою, інтелігентною і дуже чуйною до людських бід. Варто відзначити, що він володів окрім української й російської, польською, німецькою, французькою, латинською мовами, мав пристойну домашню бібліотеку. До своїх дітей звертався на різних мовах.
Перша світова війна змусила родину священика Носаля переїхати жити на схід, де у селі Високий Борок Могилевської Губернії (тепер Білорусь) Михайло був священнослужителем і одночасно займався вивченням, збором, сушінням лікарських рослин. Михайла Носаля поважали люди і представники місцевої влади, надаючи йому всіляку допомогу в зборі лікарських рослин.
У 1922 році Михайла призначили настоятелем Свято – Іллінського собору в місті Дубно. 1925 року духовне керівництво Волинської єпархії нагородило Михайла Андрійовича за особливі заслуги золотим наперсним хрестом.
Вже у 1926 році Михайло Носаль стає учасником рільничої виставки в Познані, де представляє лікарські рослини з поясненням їх властивостей, за що був нагороджений срібною медаллю. З лютого 1935 року Михайло Носаль отримав призначення до Рівного – настоятелем Свято–Успенської церкви. Сім’я священика поселилась недалеко від церкви (вул. Шевченка, 117). Михайло Носаль помер 9 жовтня 1950 року. Поховали Михайла Андрійовича в передмісті Рівного на Тютьківському кладовищі. Сотні людей прийшли провести в останню путь того, кого шанували і любили.
Батьковою наукою, мудрістю, досвідом захопився його син Іван, який став ботаніком та просвітителем, природознавцем. Викладач, науковець, агроном Іван Носаль народився 26 квітня 1913 року в селі Луковськ Холмського повіту.
У передмові до своєї найвідомішої книги Іван Михайлович згадував: «Замислююсь інколи: коли ж зародився потяг, любов до Рослини, цього ще не оціненого по заслузі справжнього чуда Природи? І тоді пам’ять неодмінно сягає у далекі роки дитинства…».
Після закінчення гімназії Іван Михайлович вступає до Львівського політехнічного інституту на агролісовий факультет. У 1939 році його дипломна робота «Популярні серед населення лікарські рослини Волинського воєводства» отримала відмінну оцінку. З 1939 року і до смерті І. Носаль живе і працює в Рівному по вулиці Шевченка, 117.
Помер Іван Носаль 17 серпня 1996 року. Його поховали поряд з могилами батька й матері в с. Тютьковичі. У вірші «Пам’яті Івана Носаля» рівненський письменник Є. Шморгун написав:

«От і все. І без відстрочки
Шерхне серпня бірюза.
Самотіє у куточку
Непотрібний вже рюкзак…».

Євген Шморгун добре пам’ятав прогулянки лісом з Іваном Михайловичем, як вони разом збирали лікарські рослини і Іван Михайлович розповідав йому, для чого потрібна та чи інша рослина.
Життєву справу своїх діда і батька зараз у Рівному продовжує Костянтин Іванович Носаль. Ґрунтуючись на методиках свого батька та діда він розробив і впровадив свій метод схемноциклової фітотерапії. Для кожного хворого розробляється індивідуальний курс лікування, який коригується, враховуючи стан хворого та інші фактори.
Костянтина Носаля поважають і визнають у наукових і медичних колах не лише України, а й ближнього і далекого зарубіжжя. Він успішно співпрацює з клініками Німеччини, Польщі, Канади, Ізраїлю. Його праця відзначена грамотами, дипломами.

Михайло Носаль – священик і травознавець

Про лікарські рослини на проповідях він ніколи не говорив, церква і травознавство у нього були відокремлені. Був він безсрібником. За церковні обряди навіть колись треба було платити, Носаль ніколи грошей не вимагав, а до бідних людей йшов просто так. Авторитет і повага до нього серед людей була величезна.
Також священик Носаль викладав Слово Боже у Рівненській семикласній школі ім. Г.Сенкевіча, у позаурочний час встигав разом із своїми учнями поїхати у Почаїв, піти з ними на околиці Рівного, навчати їх збирати лікарські рослини. У отця Михайла були дуже глибокі проповіді, пронизані милосердям, адже в більшості він жив серед бідноти. Проповіді в церкві проголошував українською мовою.
«Я завжди був серед народу, який часто–густо не мав навіть гроша на лікування. І ні до кого так, як до мене, парафіяни не йшли зі своєю бідою. Зі своїми лікарськими рослинами я був для них народним цілителем. Тому цю книжку про лікарські рослини я уклав якомога простіше і дохідливіше для народу...», – писав отець Михайло.
Н. М. Заяц-Пінчук згадує: «Постать отця Михайла Носаля запам’яталась мені на все життя. Був він середнього зросту, аскетичного вигляду, в чорній рясі, але завжди дуже охайний. Скромний, лагідний, дуже доброзичливий, привітний, інтелігентний. Говорив неголосно, але чітко. Був високоосвіченою людиною…
Його син, Іван Носаль займався науково–дослідницькою діяльністю, брав участь у конференціях, наукових семінарах. Про Івана Михайловича писали академічні часописи, створювали наукові фільми, запрошували на наукові форуми за кордон. У 1984 році в Києві пройшла Перша республіканська конференція із медичної ботаніки, на якій був присутній Іван Носаль. Саме на ній він вперше зробив офіційне повідомлення про «бабське зілля». Присутні з цікавістю і захопленням слухали фітотерапевта. У матеріалах конференції опубліковано його «Попередні дані щодо застосування підмаренника весняного в народній медицині».
До священика і травника Михайла Носаля приходили за допомогою сотні людей і ніхто не залишався поза його увагою. Йшли до оселі священика рівняни, приїжджало багато людей із навколишніх сіл. До нього, ще й як до священика, була особлива довіра. А отець Михайло все записував, занотовував і згодом ці матеріали увійшли до книги, але спочатку були надруковані в 1942 році в журналі «Сільський хлібороб» під заголовком «Волинські скарби – рослини лікарські».
Сучасники згадували, що була у них кімната метрів сім шириною, уся заставлена залізними коробками, аж до стелі ті коробки стояли одна на одній. У них зберігались цілющі трави. Вікна, яких у кімнаті було три, завжди були затулені темними шторами. Запаху тих трав не було чути, очевидно, коробки закривались герметично. Вхід у будинок був через маленьку верандочку, а далі з коридору ліворуч була кімната, де Михайло Носаль приймав людей. Там стояв столик біля вікна, крісло, а під іншою стіною – тапчан і невелика шафочка. У лівому кутку були ікони і їх було багато.
Отець Михайло дуже допомагав людям, рятуючи їх від хвороб. Тоді після війни лікарів було мало і до батюшки приходило і приїжджало дуже багато людей не тільки з Рівного, але й із навколишніх сіл. Він дуже добре лікував шкірні хвороби, печінку, шлунок, дитячі захворювання. Коли до нього зверталися, він детально розпитував, на що жаліється людина, обдивлявся, іноді просив принести результати аналізів, тоді говорили, що Носаль мав зв'язок із якимись харківськими вченими – медиками, адже лікував травами на науковій основі. Чимало людей з прихожан намагалися стати помічниками у зборі трав.
«Добре, якщо якась там порада Івана Михайловича сприяла комусь із таких супутників у поліпшенні здоров’я. А то здебільшого ці супутники – попутники отиралися просто задля того, щоб при нагоді похвалитись друзям: «А я ходив на природу із самим Носалем!» Бо тоді Носаль, як і народна медицина, ставав модним. Я розумів його прагнення відгукнутися на кожне прохання, на кожен людський біль. Із цього приводу незадовго до 70–річного ювілею Івана Михайловича присвятив йому вірш «Звіробій».
Іван Носаль у 1958 р. при активній допомозі вченого академіка-мікробіолога В. Дроботька зміг видати першу книгу І. та М. Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі». Книга рівненських травознавців Носалів перевидавалася декілька разів. Ця книга надзвичайно цінна своєю науковою основою, перевіреними сотні разів рекомендованими авторами фітозборами, вона стала справді книгою для народу.
Іван Носаль наполегливо займався вивченням лікувальних властивостей рослин. Рівняни шанували і знали цього доброзичливого, мудрого чоловіка. На його домашню адресу приходило багато листів із різних куточків України.
Так вже двоє членів родини стали займатися спільною справою – лікувати людей травами і ділитися своїми знаннями з тими, хто цікавився цією діяльністю. Саме вони й вважаються основоположниками фітотерапії у нашому краї на цілком науковій основі.
Авторству І.М. Носаля належить велика кількість рецептів, які були надзвичайно ефективними для багатьох хвороб, особливо для тих, що важко піддавались лікуванню, або зовсім не лікувались хімічними препаратами. Завдяки їх діяльності фітотерапія, по-суті, перетворилася з знахарства на науку. Звісно до цього приклали рук не лише родина Носалів, але їх внесок дуже значний і вагомий.
Носалі завжди приймали усіх, хто просив допомоги, для деяких людей – це була остання надія на одужання. Родичі тяжко хворих уже складали руки, але вони рятували людей, не беручи за це ні грошей, ні якихось ще матеріальних цінностей. Вони лікували те, що не лікується, гоїли не лише тіло, а й душу. Про Івана та Михайла Носалів, де довелося їм жити і працювати, блискавично розліталися добрі вісті – перекази про травознавців–чудодіїв.
До наших днів збереглися цікаві і вдячні спогади сучасників отця Михайла, його сина Івана та онука Костянтина, про їх життя і діяльність.
Разом із патріархом народної медицини Михайлом Носалем нашими поліськими стежками–бездоріжжями мандрували Віктор Кава, Леонід Горлач, Микола Сом, Олександр Єфімов, Євген Колодійчук, Іван Волошеню, Микола Пшеничний та багато інших майстрів красного письменства. «Носаль любив мандрувати – мені не складало найменших труднощів переконати його (і це в його сімдесят, а згодом і вісімдесят років!) поїхати поїздом чи рейсовим автобусом за сотню кілометрів у якесь там цікаве урочище. У мандрівках був невтомним і терплячим: є в рюкзакові шматок хліба і чай в термосі – ото й добре. І мав високу поетичну душу, натхненницею якої була Природа. За це його шанували і любили. А Носаль мав 102 карбованці пенсії та ні копійки збоку, хоч від відвідувачів ніколи не мав відбою. І сам білив свою хату, сам носив відрами землю – так підсипав грунт під загорожу, що аж зв’язки на ногах полопали й довелося злягти», – згадував Євген Шморгун.
Михайло та Катерина Носалі дали життя чотирьом дітям. Найбільш прикра доля дісталась старшому сину Юрію. У дитинстві Юра захворів на менінгіт і став на все подальше життя інвалідом. А для отця Михайла Юрій став спонукою до збирання лікарських рослин. Ними батько намагався порятувати сина. Досяг деяких успіхів, але змагатися з важкими наслідками менінгіту виявилось справою, яка не мала результату.
Був ще син Григорій. Був чи є досі – невідомо. Принаймі, ще наприкінці ХХ століття він мешкав у Сполучених Штатах Америки. Якщо понині живий, то йому вже далеко за восьмий десяток літ. І якщо раніше до родовідних поприщ він не проявляв інтересу, то і тепер і поготів…Це, образно кажучи, лист який давно відірвався від віття. Дочка Тетяна – це була поетична натура, обдарована художнім талантом від Господа. Тетяна сама прийняла рішення повернутися із чоловікового в батькове обійстя. Невдовзі вона тяжко захворіла і ненадовго пережила свого батька. Після себе єдина донька залишила багато картин. На жаль, більшість з них втрачено. Не відомо, де нині найбільш унікальна робота Тетяни – картина із зображенням Свято – Успенської церкви. Єдиний із дітей, хто підхопив батькову науку – це Іван. Часто батько брав Івана на природу, де навчав його травознавству.
Іванові та Михайлові знання флори, особливостей кожної місцевості формували у молодшого покоління пошанування навколишньої краси. Вони прагнули через науково – дослідну, педагогічну діяльність доторкнутись до розуму та почуттів молодого покоління.
6 жовтня 2004 року згідно з рішенням №1003 Рівненської міської Ради Михайлу Носалю присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного (посмертно).
У 2003 році у Рівненському краєзнавчому музеї відбулася перша виставка, яка розповіла про травознавців Носалів. З часом ця експозиція побувала в інших містах України – Києві, Львові, Дніпропетровську, Луцьку, Дубні і всюди викликала інтерес у відвідувачів, велике бажання дізнатись більше про ці непересічні постаті священика і цілителя Михайла Носаля та його сина Івана.
28 серпня 2001 року на подвір’ї Свято – Успенської церкви в м. Рівне в день свята Успіння Пресвятої Богородиці біля старовинної дзвіниці було урочисто відкрито і освячено пам’ятний знак фундатору народної медицини Волині протоієрею Михайлу Андрійовичу Носалю.
Волиняни високо цінують наукову та соціальну діяльність родини Носалів та бережуть в її пам’яті.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123