This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Валява – село «Урожайне»

 Ткаченко Марина, 15 р., зош І-ІІІ ст., член гуртка «Юні туристи-краєзнавці» ПНЗ, м. Черкаси

Валява дореволюційна (XІІІ – поч. XX ст.)

Село Валява Городищенського району Черкаської області розташоване обабіч траси Київ – Дніпропетровськ, за 159 км від столиці нашої держави. Власне над трасою зліва знаходяться лише два кутки села, а основна, історична його частина розташована за 3 км справа. Розкинулося село по обох сторонах глибокої балки та каскаду ставів. Природа неначебто приховала Валяву від холодних вітрів і негоди.

Тож не дивно, що це місце приваблювало людей ще в глибоку давнину.
Передісторію Валяви засвідчують археологічні знахідки різних епох. Найдавніша із них – це поселення трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.е.). Його приблизна площа складає 100 га. При дослідженні виявлено невелику колекцію знарядь праці з оленячого рогу і кременю та численні фрагменти кераміки. В межах села та на його околицях були також знайдені сліди епохи бронзи (ІІ тис. до н.е.) та черняхівської культури (ІІ-VІ ст. н.е.), а також кургани скіфського періоду.
Походження назви села Валява точно не встановлено, але найімовірніше утворилось воно від «валежу», тобто вирубування лісу, який використовували для будівництва домівок перші поселенці. Існує також версія, що ця назва могла залишитися нам в спадок від германських племен готів. Назва «Валява» в такому випадку, імовірно, походить від словосполучення готських слів Walhoz (волохи) та Ahwa (вода). Ще одна версія стверджує, що в основі назви анторопонім – прізвище козака-осадника Валяви.
Село Валява поділяється на ряд кутків, які мають свої цікаві назви. Так, куток Хутір отримав таку назву від того, що виник за околицею колишнього села, куток Чубівка – від прізвища козака-першопоселенця – Чуба, куток Радгосп від розташування в цій місцевості колишнього радгоспу, куток Попівка – від попівських угідь, Гард – від спрощеної, народної вимови прізвища колишнього власника цієї землі – поміщика Енгельгардта, а Лисий Яр – від однойменного урочища. Топоніміку села доповнюють численні гідроніми та ороніми. Серед них: стави Болотянка, Моряків, Мурейків, Радьковий, Середній, Троянів, Хуторянський, Чупилків; криниці Завгородського, Курочкова, Соломинчина, Тьомина; курган Висока Могила; гори Дрофина, Кам’яна, Мусієнкова, Паливодчина; балка Кобилки; яри Горідьків, Коринове, Кругляк, Нарубаєць; урочища Василишине, Галатине, Капинівське тощо.
Переважна більшість жителів села за національністю українці. В минулому в селі проживали польські та єврейські родини.
З переказів відомо, що Валява виникла близько середини XІІІ ст. серед густого на той час лісу на березі невеликої річки Погань (Зубра). Першими поселенцями були біженці із старого В’язівка, спаленого монголо-татарами.
Перші письмові згадки про Валяву відносяться до XVІІ ст. У 1633 році Мліївщина, до якої територіально належала Валява, була придбана князем Станіславом Конєцпольським у Христини Коженьовської, внучки Івана Зубрика, одного з перших відомих власників цих земель. Саме від того часу, за твердженням авторів географічного словника Королівства Польського, ці землі почали активно залюднюватися. Село також згадується на карті французького інженера Г.Л. де Боплана (1648).
Довгий час Валява належала польським магнатам Конецпольським, а згодом – Любомирським. У 1722 році, як видно із звітів Смілянського деканату за 1741-1746 роки, в селі була збудована Покровська церква. Вона мала 34 десятини землі, а її священиком був Іоан Яремович, висвячений в Києві. Село поступово розросталося і в 1741 році нараховувало вже 100 дворів. В середині XVІІІ ст. у Валяві була збудована ще одна дерев’яна церква – Введенська. 1768 року, під час Коліївщини, поблизу Валяви було розбито гайдамацький загін на чолі з Бандуркою.
У 1787 році Валява, яка входила до Городищенського ключа, а також Мошнівський і Смілянський ключі за обмінним актом були передані Любомирським князю Григорію Потьомкіну. Після смерті князя, у 1791 році, його володіння дісталися численним племінникам і племінницям. Валява відійшла до графині Олександри Василівни Енгельгардт, яка була одружена з гетьманом польських військ Ксаверієм Браницьким.
У 1793 році, після другого поділу Польщі, Правобережна Україна відійшла до Російської імперії. А у 1796 році, за новим адміністративно-територіальним поділом, с. Валява відійшло до Черкаського повіту Київської губернії.
Перші статистичні дані по селу (1797) відомі нам за описом, що був складений на підставі ревізії 1795 року про кількість населення і населених пунктів Черкаського повіту. У Валяві налічувалося тоді 348 дворів та 2533 жителя (1281 чоловік і 1252 жінки).
У 1826 році графиня О.В. Браницька подарувала Мошно-Городищенський маєток своїй дочці Єлизаветі (після заміжжя – Воронцова), як придане. Таким чином Валява перейшла у володіння графа генерал-губернатора Новоросійського краю Михайла Семеновича Воронцова. А по його смерті, у 1856 році, до сина – Семена Михайловича Воронцова.
У 1852 році в селі була відкрита перша школа, нею була звичайна сільська хата яка могла вмістити в собі не більше 15 учнів. У 1855 році збудовано нове приміщення Введенської церкви, а у 1859 – Покровської.
На початку 80-х років ХІХ ст. у Валяві було відкрито нову церковно-приходську школу, яка проіснувала аж до 1917 року. Відомо, що першими учителями в ній були Сава Литвин та Барабаш Філін.
Короткі дані про Валяву та її дерев’яні церкви є в «Памятной книжке Киевской епархии» (1882). Покровська церква відносилася до 5 класу приходу, мала одного причетника, 1874 прихожан (917 чоловіків і 957 жінок), 35 десятин землі та церковно-приходську школу, яку відвідувало 40 хлопчиків і 2 дівчинки. Сільська община виділяла на підтримання школи 120 крб. Священиком був А.А. Татаров. Кількість віруючих інших конфесій – 50 євреїв та 1 – католик чи лютеран. Введенська церква мала той же клас приходу, одного причетника 1614 прихожан (808 чоловіків і 806 жінок), 34 десятини 2050 соток землі та церковно-приходську школу, яку відвідувало теж 40 хлопчиків і 2 дівчинки. Сільська община виділяла на підтримання школи 100 крб. Священиком був Н.Т. Кедричовський. Кількість віруючих інших конфесій – 34 євреї.
На 1913 рік в селі було 4974 жителі, церковно-приходська школа, бакалійна і мануфактурна лавки, кредитне і споживче товариство та сільський банк.
Як бачимо серед власників села були і жінки: Христина Коженьовська, Олександра Енгельгардт, Єлизавета Браницька, Катерина Балашова.

Радянський період в історії села (1917-1991)

В роки Української революції 1917-1920 років у Валяві проходила боротьба за владу, в якій брали участь представники різних політичних напрямків. У 1918 році комітетом бідноти, який очолив колишній батрак Степан Кучер, було проголошено встановлення радянської влади. Однак не всі селяни підтримували таку ініціативу, серед них виникали часті суперечки та непорозуміння. Заможніші селяни підтримували ідеї яка проголошувала Українська Центральна Рада, радо зустрічали українські та союзницькі війська, всіляко підтримували боротьбу з поширенням комуністичної ідеї в селі.
У червні 1920 року в селі було засновано комуністичний партійний осередок, а в листопаді 1921 року – виконавчий комітет. У 1922 році, під час ідеологічного і майнового протистояння, у Валяві загинули члени виконкому Михайло Кулініч і Пантелеймон Махиня, секретар партійного осередку Павло Ткаченко, голова комнезаму Яків Нечипоренко, секретар комсомольської організації Іван Литвин.
У 1923 році частина незаможних селян створила артіль по спільному обробітку землі під назвою «Сівач», артіль об’єднала 16 господарств та 80 гектарів землі. В їх розпорядженні був трактор «Фордзон». Першими трактористами стали Іван Литвин та Іван Бузенко. Наприкінці 1929 року у Валяві засновано колгосп, головою якого став Михайло Клепко.
На жаль, колективізація принесла нову хвилю біди. Хто до цього трохи розжився – все забрали в колгосп. Але найстрашнішим став Голодомор 1932-1933 років. За даними різних джерел у селі в той час загинуло близько 480 осіб. У 1933-1934 роках Введенська церква була зруйнована, а матеріали з храму було використано для будівництва клубу. Не обминули Валяву і сталінські репресії. За 1931-1938 роки в селі репресовано 15 осіб.
У перші дні Великої Вітчизняної війни близько 800 валявців пішли захищати Батьківщину, з них 381 загинув. 1 серпня 1941 року село захопили нацисти. Вони відразу ж встановили кривавий окупаційний режим. Так, восени того ж року, на єврейському цвинтарі в м. Городище, були розстріляні активісти комуністичної партії: Ганна Повстянко, Юрій Клепко, Яків Король, Данило Коваль, Артем Гаркуша та Григорій Пеліпей. На роботу до Німеччини було вивезено 370 валявців.
9 лютого 1944 року після трьох днів жорстоких боїв радянські воїни визволили Валяву. За виняткову мужність і відвагу, виявлену в боях за Валяву, воїнам 12-ї Гвардійської Червонопрапорної дивізії гвардії лейтенанту Миколі Сапунову та гвардії лейтенанту Олексію Іриніну було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Їх обрано почесними громадянами с. Валява, а іменем О.І. Іриніна названо середню школу. Вшановуючи пам’ять загиблим жителі села встановили обеліск Слави.
За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 67 валявців було нагороджено орденом Червоного Прапора, 73 – Вітчизняної війни, 94 – Червоної зірки, 87 – орденами Слави і 694 – медалями. Уродженцю села Петру Яровому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Ворог завдав селу великих збитків. Окупанти зруйнували майже всі господарські приміщення, постраждали і житлові будинки колгоспників. У 1944 році у Валяві було лише 4 пари коней та працювало дві молотарки малої потужності. Для виконання сільськогосподарських робіт широко використовували корів, з якими переважно працювали жінки. У 1945 році спільними зусиллями механізаторів Городищенської МТС та колгоспників села вдалось обробити і засіяти всі поля колгоспу.
У 1947 році, за переказами, двома місцевими «активістами» було підпалено Покровську церкву. Врятувати храм і церковне майно не вдалося. Парафіянам Валяви було надано пустуючий будинок, який переобладнали на церкву.
18 вересня 1950 року відбулися загальні збори колгоспників артілі ім. Будьонного та артілі ім. Комінтерну, на яких було вирішено об’єднатися в одну сільськогосподарську артіль – ім. Будьонного. В об’єднаному колгоспі налічувалось земельних угідь 5650 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 4250 га, серед яких орної землі 3715 га, саду 42 га та луків 86 га.
Весною 1954 року було розпочато будівництво виноробного заводу. Приміщення складалося з трьох кам’яних підвалів, над підвалами піднімався двохповерховий переробний цех. У 1958 році в артілі побудовано автогараж на 9 автомашин, два корівники на 220 голів, будинок тваринника з банею і клубом. У 1964 році для тварин збудовано троє капітальних приміщень, а також доїльний майданчик. Весною того ж року було прокладено водогін довжиною 2197 м, який забезпечував водою школу, сільську лікарню, пологовий будинок, дитсадок; приміщення громадських організацій та 50 дворів колгоспників.
Станом на 1972 рік в селі мешкало 3424 особи. На території Валяви була розміщена центральна садиба колгоспу «Перемога», який користувався 5361, 2 га землі, з них 3726 га орної. Вирощував зернові й технічні культури. Було розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. У селі працювали цегельний завод, овочева фабрика, винний цех. Також у Валяві працювали середня школа, в якій навчалося 577 учнів, два клуби на 650 місць, 3 бібліотеки з фондом 22, 5 тисяч книг, лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок. За трудові успіхи 23 колгоспники були нагороджені орденами і медалями СРСР, серед них орденом Леніна відзначені бригадир тракторної бригади Т.П. Барабаш, трактористи С.С. Корень та О.М. Рудоман, голова колгоспу Д.В. Лисенко/
Саме Дем’яну Лисенку, який керував колгоспом з 1966 по 1990 роки, валявці завдячують розбудові села. Колгосп стає одним із найміцніших господарств у районі, а село належить до експериментально-показових сіл України. Планування і забудова села, прийоми його озеленення і благоустрою описані в той час у журналі «Строительство и архитектура» та спеціальній літературі з будівельної справи й архітектури. Протягом 1970 – 1977 років у Валяві стали до ладу комбінат побутового обслуговування, торговий центр, готель, їдальня, аптека та Палац культури. Центральну вулицю села прикрасили нові двоповерхові багатоквартирні будинки. У 1977 році побачила світ книга Д.В. Лисенка «Валява – село молодіжне». В ній автор подає короткий екскурс в історію с. Валява та розповідає про соціально-економічний і культурний розвиток села на середину 1970-х років. На той час близько 700 молодих валявців працювало на різних ділянках господарства у рідному селі.
На початку 90-х років Валява стала одним з перших населених пунктів району, де почалося відродження релігійного життя. У 1990 році було освячене місце під будівництво церкви і вже наступного року почалися роботи за активної участі прихожан та місцевого колгоспу «Перемога».

Валява в роки незалежності (1991-2015)

Перші роки незалежності село, як і вся країна, переживало негативні наслідки перехідного періоду: зниження народжуваності, депопуляція, непродуманість і поверховість аграрних реформ, інфляція, зубожіння населення тощо. Але з часом Валява пройшла через всі ці випробовування, зберегла господарський потенціал і славні традиції.
У 1995 році було закінчено будівництво нової Введенської церкви. Її освячення відбулося 4 грудня 1995 року у свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Нині – це окраса Валяви, головна культова споруда села.
Ще з початку 90-х років розпочалося реформування колгоспної власності. У 1998 році КСП «Перемога» припинило свою діяльність, а на його базі утворилися ТОВ «Хлібороб» і МТС «Комбсервіс»/ З 1999 по 2005 рік проведено газифікацію села. З 2006 року головним сільськогосподарським підприємством села стала Валявська філія ТОВ НВФ «Урожай» (директор – Валентин Галушко). Спочатку вона обробляла землі Валяви і частково сусідньої Воронівки. Нині ж – 9 800 га в межах 10 сільських рад (16 сіл!) Городищенського і Корсунь-Шевченківського районів.
На сьогодні в селі також працюють: МТФ НВФ «Урожай», цегельний завод ПП «Агросвіт-Валява», фермерське господарство «Фахман-2006», будівельна фірма, свинокомплекс, коптильня риби. Жителів села обслуговують 7 приватних магазинів, 2 кафе-бари. В селі є відділення поштового зв’язку та філія Городищенського відділення Ощадного банку. Діють державна і приватна аптеки.
Станом на 1 січня 2015 року в селі проживає 2274 жителі, із них 1031 чоловіків і 1243 – жінки; дітей до 17 років – 326, активного трудового населення – 1284 особи. Протягом попереднього року в селі народилася 21 дитина. Переважна більшість мешканців – українці (2262), проте цікаво, що поруч з ними проживають: росіян – 2, поляків – 1, китайців – 3, індуси – 1, азербайджанців – 2, вірмен – 2, ліванець – 1.
Охорона здоров’я представлена дільничою лікарнею на 5 ліжко-місць. Нині в лікарні працює 12 осіб медичного і 7 технічного персоналу.
Головним культурним закладом є сьогодні сільський центр культури і мистецтва (СЦКМ) ім. Д.В. Лисенка, який включає Будинок культури і Центральну бібліотеку. Його очолює директор Галушко Тетяна Вікторівна. B СЦКМ діють: три хореографічні групи (керівник – Галушко Тетяна Вікторівна); Валявський народний аматорський хор, жіночий вокальний ансамбль «Валявчанка», обрядовий ансамбль та гурток вокального співу (керівник – Криворучко Юрій Володимирович); інструментальний колектив (керівник – Коломієць Віктор Пилипович); а також гуртки: образотворчого мистецтва, художнього читання, в’язання, «Юний натураліст», «Візит». При СЦКМ діє також спортивний гурток, який об’єднує любителів міні-футболу, настільного тенісу, більярду та волейболу (керівник – Лупашко Микола Іванович). Бібліотеку села очолює Шмігельська Валентина Миколаївна. Книжковий фонд нараховує 2300 примірників. Активними читачами є 1300 мешканців села. Завдяки працівникам культури в селі не забувають народні звичаї і традиції, проводять урочисті заходи та самодіяльні концерти.
Освіта села представлена Валявською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів, в якій навчається 143 учні та дошкільним навчальним закладом «Сопілочка», який відвідує 46 дітей. Позашкільним навчальним закладом є також Валявський філіал Городищенської дитячої школи мистецтв ім. С.С. Гулака-Артемовського, який відвідує 30 дітей.
До історико-культурної спадщини села відносяться Обеліск Слави та пам’ятні знаки: до 25-ї річниці Чорнобильської трагедії й випукнику-афганцю Валявської школи Дерев’янко Сергію.
Активну позицію у розбудові села займає голова Валявської сільської ради Остапенко Микола Матвійович. Власними зусиллями підтримується благоустрій села.
У Валяві діє громадська організація «Добробут», яка була створена для реалізації програми ПРО ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (2009).
Жителі Валяви пишаються своїми знаменитими земляками, серед яких: живописець, академік Петербурзької академії мистецтв Лапченко Григорій Гнатович (1801-1876); радянський революційний поет Махиня Пантелеймон Климентійович (1890-1922); українська художниця-бойчукістка, графік, Павленко Оксана Трохимівна (1896-1991); радянський розвідник і дипломат, комбриг, втікач з СРСР Бармін Олександр Григорович (1899-1987); український кінорежисер і сценарист Лисенко Юрій Семенович (1910-1994); Герой Радянського Союзу, червоноармієць Яровий Петро Павлович (1917-1984); в’язень концтабору Бухенвальд, колишній багаторічний голова колгоспу «Перемога» Лисенко Дем’ян Васильович (1923-1990); керівник муніципального утворення Теплий Стан м. Москви Губарь Микола Матвійович (1939 р.н.); український поет Лищенко Олексій Костянтинович (1942-2014); кандидат історичних наук, доцент Волинського національного університету ім. Лесі Українки Гайдай Лідія Іванівна (1944 р.н.); кандидат сільськогосподарських наук та громадський діяч Криштопа Петро Андрійович (1949 р.н.); старший викладач кафедри практичної психології Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Нечипоренко Олег Васильович (1967 р.н.) та інші.
Отже, за роки незалежності Валява змінилася. Керівництву села вдалося вирішити ряд соціально-економічних і культурних проблем. Це, зокрема, реорганізація колгоспної власності, підтримка приватної ініціативи тощо. Відбувається і духовне відродження: повернення до віри, до народних звичаїв і традицій, до вшанування пам’яті тих, хто був знищений комуністичним режимом.
Не стоять валявці осторонь і новітніх подій сьогодення. На даний час в зоні АТО знаходиться 8 жителів села. Зі зброєю в руках вони мужньо захищають суверенітет і цілісність нашої держави.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123