This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Щасти тобі, острове «Між водами»

 Маняца Марія, 19 р., Ужгородський національний університет, Закарпатська обл.

Вступ

Майже 80 років місто над Ужем прикрашає споруда Народної ради Закарпаття – адміністративна будівля колишнього Цивільного (або як ще його називають Земського) Уряду Підкарпатської Русі – так звана Народна Рада. Розмістилася вона у самісінькому центрі старовинного міста, якому незабаром виповниться 1125 років.

На правому березі швидкоплинного Ужа на початку бурхливого ХХ сторіччя постав архітектурний ансамбль, що зберіг всі традиції містобудування італійських зодчих і повністю відповідав констуктивістським уподобанням нового часу. Нині унікальна споруда не тільки прикрашає місто і є основним адміністративним центром Закарпатської області, але вражає повною відповідністю сучасним вимогам до комфорту, естетики, зручності у експлуатації. Більше того – жодного разу вона не піддавалася перебудовам, реконструкціям, змінам та внесенню додаткових елементів. Цікавим є той факт, що всі комунікації і нині ефективно використовуються. Тут збережено все – від гасових ліхтарів, до яких пізніше підвели електрику, електричних вимикачів до мідних і латунних поручнів, і навіть годинник, як і минулого сторіччя, точно відлічує час. Важко уявити, що колись тут, на місці величної споруди, був болотистий острівок, що утворився внаслідок розливу повеневих вод примхливого Ужа.
Нині площа Народна – один з найважливіших адміністративних і наукових центрів Ужгорода. Неподалік від Народної ради розмістилися обласна рада профспілок і лекторій «Знання», ректорат, медичний та історичний факультети Ужгородського національного університету, дитяча поліклініка та загальноосвітня школа №3 імені Т.Масарика. Кілька міських скверів та невеличких паркових зон, закладених ще на початку минулого століття, прикрашають чудовий архітектурний ансамбль, в центрі якого – споруда, яку закарпатці протягом багатьох десятиліть, незважаючи на різні офіційні назви і вивіски називають Народною Радою. Саме з метою вивчення впливу історичних подій у Європі кінця ХІХ – початку ХХ століть на особливості архітектурної забудови адміністративного центру міста Ужгорода і підготовлено даний проект. У рамках цієї роботи передбачено розглянути історичні передумови виникнення Народної Ради Закарпаття та піднесення її авторитету. Після закінчення Другої світової війни її поява і діяльність стали знаковими для Закарпаття, змінили відлік часу на землі, яку свого часу називали «terra іnсognіta» – «земля невідома». А також малося на меті зібрати матеріали, фотодокументи, свідчення очевидців про унікальну для Закарпаття архітектурну памятку початку ХХ сторіччя – споруду Народної ради, а нині будівлю Закарпатської обласної ради та обласної державної адміністрації. Ця робота також є своєрідною спробою привернути увагу молоді не тільки до маловивчених сторінок історії міста над Ужем, але і до ідеї бережливого ставлення до унікального архітектурного комплексу на історичній площі одного з старовинніших міст Європи – Ужгорода.
Під час підготовки даної роботи було використано фото 20-30-х років з матеріалів Державного архіву Закарпатської області, матеріали та технічна документація про спорудження будівлі Земського уряду з архівів будинкоуправління Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної адміністрації, фото з приватних архівів мешканців міста Ужгорода, спогади ужгородців, які у 30-роках працювали на спорудженні цього архітектурного комплексу. Також джерелом інформації слугували книги П. Сови «Прошлое Ужгорода», Й.Кобаля «Ужгород відомий і невідомий», нарис-путівник Б.Кушніра та А.Угляя «Ужгород», збірник статей "Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура". У ході даного дослідження було проведено вивчення сімейних архівів корінних ужгородців родин Лакатош, Шкробак, а також газетних матеріалів з видань чеського періоду (20-30-х років ХХ сторіччя) з Державного архіву Закарпатської області.

Історичні передумови виникнення Народної ради Закарпаття її діяльність та піднесення авторитету у повоєнний період

У цьому ж часовому періоді розглядаємо і діяльність так званої Народної ради Закарпаття. Що ж це була за організація у закарпатському вимірі початку ХХ сторіччя? Утворена 9 листопада 1918 року на народному зїзді Угро-Руська Народна Рада (Голова – канонік Симеон Сабов) прийняла «Меморандум», у якому підтримала цілісність Угорської держави. Незабаром 21 грудня 1918 року Пряшівська Руська Народна Рада (голова – А.Бескид), об’єднавшись з Руською Радою лемків створили Карпато-Руську Народну Раду, орієнтовану на чехословацьку модель розвитку. А заснована 8 травня 1919 року в Ужгороді з ініціативи священика, педагога, політика і громадського діяча, а пізніше – Президента Карпатської України – Августина Волошина, Центральна Руська Народна Рада першою проголосила приєднання колишньої „Угорської Русі” до новоствореної Чехословацької Республіки. 9 жовтня 1919 року на засіданні цього органу в Ужгороді було ініційовано виведення з керівного складу Центральної руської Народної Ради налаштованих на «проукраїнську ідею» політиків Волошина, Пузи, братів Бращайків, Невицького. Всі вони були звинувачені в нездатності відстоювати «карпато-руські» інтереси. У знак протесту проукраїнські діячі заснували свою «Першу Центральну Руську Народну раду». Вже на початку січня 1919 року Чехословацькому уряду у Празі було передано Рішення Ради про приєднання до Чехословаччини. У подальшому всі ці ради існували більшою мірою лише формально. Протиріччя, що у прямому розумінні слова роздирали керівні органи новоспечених рад, зводили будь-яку ідею нанівець. Таким чином, Народна Hада 1918-1919 років виконала своє основне призначення – імітувати прагнення народу і «від імені народу» прийняла рішення ввійти до складу утвореної Чехословаччини у «статусі найширшої політичної національної автономії». Хоча засідання Ради епізодично збиралися і після 1918-1919 років, проте ніякого впливу на перебіг політичних подій вже не мали. Таким чином, із «волі народу» та із принципу «аби не не дісталась ворогам», Підкарпатську Русь було включено до складу Чехословацької федерації. Закарпаття, мов те зозуленя, опинилося у «гнізді» новоствореної європейської держави.
З цього моменту і почалося освоєння краю чехами. Необхідно віддати їм належне – вони всіма силами взялися за його розвиток і облаштування, маючи на меті закріпитися на цих землях назавжди. Саме чехи побудували тут найсучасніші на той час у Європі інженерні споруди, комунікації, підприємства, перші телефонні лінії, нові мости, залізниці, греблі, фабрики... За відведений історією час – неповних 20 років – метрополія встигла зробити напрочуд багато: створити нові структури управління, побудувати школи, лікарні, заводи і дороги, громадські споруди і житлові будинки, озеленити міста і села. І навіть знаменита на всю Європу липова алея на набережній Незалежності в Ужгороді – також чеський проект.
Проте повернімося до історичних подій. У 1939 році після падіння Карпатської України закарпатські землі опинилися під протекторатом Хортіївської Угорщини. Тут було встановлено диктаторькі порядки по відношенню до місцевого населення. Восени 1944 року, тільки піля того як закарпатські землі були визволені радянськими військами від німецько-угорської окупації, (офіційно за Сен-Жерменською угодою Закарпаття ще вважалося складовою частиною Чехословаччини), змогли відбутися вибори до Народної Ради Закарпатської України. У результаті переговорів між чехословацькою делегацію та урядом СРСР 29 червня 1945 року був підписаний Договір між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну, за яким закарпатські землі возз’єднувалися з Україною. З моменту визволення від німецької окупації до 1947 року найвищим органом державної влади на закарпатських землях була Народна Рада Закарпатської України, обрана наприкінці листопада 1944 року. Місцевими органами влади були окружні, міські і сільські Народні комітети та їхні виконавчі органи – президії. Народна Рада видавала декрети, постанови і розпорядження. Ці акти стосувалися всіх галузей господарства, всіх аспектів суспільного життя Закарпатської України. 18 грудня 1944 року був виданий Декрет про організацію Народних дружин – своєрідних збройних сил Закарпатської України. У грудні 1944 року при Народній Раді було засновано Спеціальний суд, завданням якого було здійснювати охорону нових порядків і вести боротьбу з державними злочинами. Цим декретом були позбавлені чинності всі закони і розпорядження, які раніше діяли на закарпатських землях. У всіх округах і містах Закарпаття були створені народні суди, Вищою судовою інстанцією встановлювався Вищий народний суд, який обирала Народна рада. Також в усіх адміністративних округах і містах Ужгороді та Мукачеві були створені органи прокуратури на чолі з головним прокурором Закарпатської України.
На селі також відбулися зміни. Передусім це стосувалося земельного питання – адже вперше за всю історію Закарпаття тут було ліквідоване безземелля. У Декреті про наділення землею безземельних і малоземельних селян, робітників і службовців Закарпатської України були визначені конкретні заходи щодо конфіскації та негайної передачі земель безоплатно безземельним та малоземельним селянам. Відбувалося переселення селян з високогірних районів на урожайні низинні землі. Отже, Народна Рада вирішила одне з найбільших прагнень закарпатських українців – передала землю у руки народу. Активна нормотворча діяльність Народної Ради тривала протягом осені 1944 року аж до січня 1946 року. За цей період було прийнято низку важливих документів, що врегульовували всі аспекти суспільного життя в Закарпатті.
Народна Рада Закарпатської України припинила свою діяльність у грудні 1947 року, коли на всій території краю відбулися вибори до місцевих рад народних депутатів на радянський кшталт, і вся влада перейшла до їхніх рук. Ось такі різні народні ради, такі неоднозначні у своїй діяльності.

Острів «Між водами» – історична резиденція Народної Ради Закарпатської України

Однією із найяскравіших атракцій Закарпаття нині є архітектурний ансамбль площі Народної в Ужгороді. Дійсно щасливим виявився колишній острів «Між водами» для одного, але найбільшого за розмірами та найважливішого за значенням будинку.
Протягом року (1923-1924) майстерні робітники реалізовували задум чеського архітектора Франтішека Крупки – заливали рідке скло під основу майбутнього фундаменту, відтак закладали фундамент першої урядової споруди Малого Галагова. Саме тоді була спроектована і вулиця Окружна (нині – ім. Юрія Гойди), яка мала оббігати шестиповерхову споруду крайового управління та кілька мальовничих скверів. Як гарно придумав архітектор! Споруда – мов острів, а довкола неї – стрімкі вуличні потоки нестимуть свої води далі до міста. Майже десятиліття працювали будівничі, втілюючи у життя чудовий задум архітектора. Взагалі, Малий Галагов в Ужгороді – найпривабливіший район, що і нині вражає стриманими архітектурними формами у стилі конструктивізму (як один із стилів міжвоєнної доби, він робив акцент на монументальність, тому і був одним із найпопулярніших стилів урядових будівель по всій Європі), зручним плануванням вулиць з площами та скверами, де цвітуть сакура і троянди, форзиція і японська айва, де тротуари викладено з мозаїчної шажки.
У двадцяти семи 2-4-поверхових житлових будинках з окремими комфортабельними квартирами загальним числом 397 і двадцяти 1-2-поверхових котеджах збереглися у першозданному вигляді кахлі, сантехніка, мідні та латунні ручки, замки і навіть електровимикачі. Композиційним центром площі, як і всього нового центру, є велична адміністративна споруда, що підкреслювала підвищення статусу Ужгорода як центру автономної республіки у складі Чехословаччини. Поряд комфортно розмістилися житлові та адміністративні будинки. Праворуч – цілий квартал-каре займають обласний суд, прокуратура, а всередині – тюрма. Західний бік площі не забудований. Проте так званий чеський квартал на цьому не закінчується: трохи південніше розмістилися будівлі лабораторії та дитячої поліклініки і кілька кварталів житлових будинків – Рафанда і Мала Рафанда. Неподалік – сквер Томаша Масарика, авторозвязка і транспортний міст. Втілювали задум Лібшера чехословацькі архітектори – Франтішек Крупка, Йожеф Гочар, Алоіс Дряк, Людовіт Оелшлагер, Йіндріх Фрейвальд, Ярослав Бохм, Ян Гіллар, Ярослав Фрагнер, кожен з яких спроектував одну або кілька будівель відповідно до плану забудови. Але будівля на площі Народній, 4 найграндіозніша навіть за нинішніми вимірами.
Масивність та монументальність творіння чехословацького архітектора донині вражає тих, хто знайомиться із цією спорудою. Виглядає вона надзвичайно легкою і органічною серед інших на правому березі Ужа і зберігає свої адміністративні функції.
Саме тут, у адмінбудинку колишнього Земського уряду, наприкінці 1944 – на початку 1946 років працювала Народна Рада Закарпатської України. Тут приймалися доленосні для закарпатців Декрети, які регулювали всі аспекти суспільного життя в краї, забезпечували права і свободи закарпатської громади на засадах демократії і суспільного розвитку. Діяльність першої справді народної Народної Ради Закарпатської України назавжди вкарбовано в історію Закарпаття.
На сьогодні 6-поверхова споруда на площі Народній, 4 – один із найкращих архітектурних ансамблів, зведених у стилі конструктивізму у місті над Ужем, стилі, «що шукав красу у функціональності, економічності і раціональності». Для нього характерні: чітка, симетрична структура простору; симетрично-осьова композиція; стриманий, ретельно збалансований декор, позбавлений надмірного «прикрашення»; прості, чисті лінії і стримана геометрія; максимальне прагнення до простих символічних форм, легких і гладких поверхонь. Цінувалися широкі відкриті простори. Це архітектура індустріального суспільства, яка не приховувала свого утилітарного призначення і здатності економити на «архітектурних надмірностях».
Будівля надзвичайно строгих і динамічних форм у вигляді правильного чотирикутника ніби складена з окремих величезних кубів. Мінімальна кількість декоративних елементів та прикрас – класичне відтворення найпоширенішого архітектурного стилю початку ХХ сторіччя в Європі і Чехословаччині зокрема.
Вражає естетичний раціоналізм споруди, абсолютна простота композиції, надійність будівельних матеріалів і розміри – довжина 94 метри, ширина – 74 метри, висота – 6 поверхів.
Зовнішня простота забудови наштовхує на думку про надмірну спрощеність, якби не кілька оригінальних архітектурних авторських ідей. Насамперед – це «монтування» ансамблю з окремих кубів у вигляді каре. По-друге, розташування – вікнами строго на Північ, Південь, Схід та Захід. По-третє, кількість віконних отворів як зовні, так і зсередини споруди відповідає кількості днів у році – рівно по 365. Два внутрішніх дворика мають форму правильних прямокутників, а сама споруда ніби складена з кількох окремих частин, що «плавають» одна відносно іншої.
Фасад будинку прикрашає високий цоколь з грубо тесаного мармуру, а також п’ятиповерховий ризаліт, збагачений пілястрами. Створюється враження, що вся шестиповерхова споруда залишається на другому плані, а вперед виступає п’ятиповерхова частина з шістьма монументальними колонами з білого каменю, які утворюють вхід до будівлі та одночасно утримують на висоті третього поверху легкий балкон.
Обабіч головного входу – два абсолютно однакові стовпи з білого мармуру з горельєфними прикрасами. Вони утримують оригінальні латунні світильники. Колись давно у них горіли гасові лампи. Пізніше до них підвели електрику і вдало експлуатують і по цей час. Ліворуч та праворуч два бездоганної форми пандуси, а з центрального входу кілька сходинок.
Масивні і важкі двері ведуть всередину будинку. Їх на фасаді аж пять. Крім центрального входу, з лівого та правого боків споруди є ще два, які ніби заховалися за колонами. Такі ж входи є з протилежного боку будинку. На рівні другого поверху над дверима – величезні мозаїчні вікна. Кілька відтінків сірого матового скла у формі невеликих прямокутників вдало демонструють гру денного світла. Завдяки добре продуманній системі вікон, скляних дверей увесь інтерєр пронизаний сонячним світлом.Ще один цікавий задум архітектора дозволяє вдало експлуатувати споруду протягом багатьох десятиліть. З обох боків архітектурного каре є спеціальні в’їзди до середини будови. Сюди можна заїхати службовим автомобілем, вантажівкою з меблями, вивезти будівельне сміття, здійснювати весь комплекс господарських робіт, не задіюючи центрального входу.
А тепер спробуймо увійти до цього унікального будинку. Одразу ж за дверима – просторе приміщення з гардеробною кімнатою. Звідсіля вже кілька менших дверей ведуть до великого холлу. З пяти прочинені тільки одні – для зручності. На першому поверсі нас зустрічає пост цілодобової варти. Тут же з правого боку розмістився унікальний пасажирський багатокабінний відкритий ліфт безперервної дії, що рухається маршрутом «підвал – горище». Він був змонтований ще у 1938 році, лише через рік після появи першого «pater noster» в одному із празьких банків. Тринадцять кабін не мають дверей та рухаються безперервно за принципом «оглядового колеса» – половина нагору, а половина – вниз. Кожному, хто вперше користується цим ліфтом хочеться проїхати «повне коло», хоча за правилами, на першому або шостому поверсі необхідно виходити. А якщо хтось з екскурсантів зазіхався і не встиг своєчасно вийти, або з цікавості вирішив дізнатися «що буде далі?», то зацікавлення його щезне вмить щойно у суцільному мороці підвального приміщення почує металевий скрегіт чоток, що загрожують все перетерти на порошок. Не менш хвилюючі емоції чекають на тих, хто спробує побачити чудовий механізм на горищі. Тут, де видно частину обертального механізму, а кабіна вібрує як центрифуга одразу згадується попередження:
Подібний ліфт є лише у Відні, в Австрії. Називається він "pater noster" латиною «Отче наш». Повязано це, очевидно з тим, що механізм підйомника нагадує молитвенні чотки. Це діюче диво механіки минулого століття сьогодні показують численним туристам та екскурсантам.
Крім відкритого, працюють ще три старовинні і один сучасний ліфти, розміщені по кутах споруди.
Шість поверхів архітектурного каре сполучаються також і за допомогою чотирьох бічних сходових маршів та одними центральними, оздобленими рожевим мармуром, гранітом та бронзою.
Перед нами – широкі центральні сходи, що ведуть до великої, просторої, високої зали. На рівні четвертого поверху вона перекрита склом і утворює таким чином високу галерею.
Тут за доброю вже майже піввіковою традицією проводяться різноманітні урочистості, раути, дипломатичні прийоми, зустрічі та виставки. Надзвичайно велично виглядає зала, коли тут грає симфонічний оркестр Закарпатської обласної філармонії.
Внутрішнє оздоблення всього будинку відповідає задуму автора – надати йому ознак монументальності та строгості. Сходові марші оздоблено червоним мармуром, колони – жовтим. Підлогу викладено білим мармуром та кольоровими кахлями, які у кожному приміщенні підібрані до оздоблення стін. Світильники центральної частини споруди та перила сходових маршів виготовлені з бронзи у єдиному стилі модерн. Півкулі світильників – з матового скла. Жодного з них не пошкоджено за довгі роки експлуатації.
З великої галереї потрапляємо до Великої зали, де відбуваються засідання обласної ради, збори, урочисті зібрання. Оздоблено його дерев’яними панелями надзвичайної краси. У подібному стилі оформлено і Малу залу засідань. За задумом архітектора велика зала має висоту неповних трьох поверхів і містить ложу та балкон для гостей. Однією з найкрасивіших є Камінна зала облдержадміністрації. Свою назву вона одержала від великого каміну, змонтованого на третьому поверсі. Після тривалого ремонту він є діючим і в будь-який момент може зігріти своїм теплом. Сьогодні у Камінній залі приймають поважних гостей та дипломатів, відбуваються вручення державних нагород України.
Архітектор Крупка зумів реалізувати ще один складний задум. Всередині будови є 2 внутрішніх дворики, що називаються італійськими. Вони вимощені бруківкою, сюди виходять вікна різноманітних господарських приміщень: гаражів, їдальні, будинкоуправління. Під всією спорудою розмістилися величезні підвальні приміщення: склади, архіви, котельня. Тут все промовляє про строгість у поєднанні із максимальною функціональністю.
Та у якого будинку минулої доби нема своїх таємниць? Є свої приховані сторінки і у споруди на площі Народній, 4. Протягом доби Сонце і Місяць почергово заглядають у вікна будови. На зорі, підіймаючись із-за Ужа, Сонце заглядає у вікна східного крила. Протягом дня від вікна до вікна воно прямує на Захід. На зміну йому заступає Місяць і знову від вікна до вікна прямує небосхилом. Протягом доби всі 365 вікон споруди-острова освітлені Сонцем і осяяні Місяцем.
В історії споруди не обійшлося і без курйозів. У 1936 році урядова комісія, яка перевіряла функціональну здатність будови, визнала її непридатною для експлуатації – виявилося чимало недоробок. Деякі з них усунули, інші – не встигли, а споруда дуже вдало і ефективно експлуатується і по сьогоднішній день. Її оминуло лихоліття Другої світової війни, не завдали шкоди землетруси й повені, характерні для Ужгорода.
Якщо на шостому поверсі цього величного, мов гірський острів, будинку вийти на фризовий балкон, то з висоти пташиного польоту можна оглянути весь Малий Галагов, одним поглядом охопити довколишню красу древнього слов’янського міста над Ужем. Одна з його найкрасивіших площ є пам’яткою містобудування місцевого значення, про що свідчить рішення обласного виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів № 35 від 05.02.1980 року, згідно з яким під охорону держави взято архітектурний ансамбль у межах пл. Народної, наб. Незалежності, вул. Довженка, вул. Ракоці, вул. Менделєєва, вул. Ломоносова, а комплексу історичної забудови присвоєно охоронний номер 090008. За сучасною нумерацією пам’яток площі Народній присвоєно код 2-М. Охоронний статус пам’ятки діє по нинішній день.
Інша охоронна зона відповідно до рішення обласного виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів № 12 від 16.01.1972 року стосується будівлі колишнього Земського уряду – Народної Ради і нині має охоронний номер 57-М. Ці об’єкти архітектурного фонду мають особливу історичну, наукову та естетичну цінність.
Чимало для вивчення архітектурної спадщини міста вже зроблено науковцями області, активістами громадських організацій, ентузіастами, журналістами. Дуже багато цінних матеріалів зібрано і опубліковано про найстаріші вулиці – Замкову, Капітульну, Волошина, Духновича, Берчені, Корзо, площі Театральну та Шандора Петефі, величні споруди – Ужгородський замок, греко-католицький кафедральний та римо-католицький собори.
Здається, у нашому місті сьогодні не залишилося жодного бодай чимось цікавого і недостатньо дослідженого куточка. Проте Ужгород, що з глибини віків зберіг своє призначення – бути на перехресті торгових та політичних шляхів Європи, у нове тисячоліття ввійшов маловивченим і повним загадок. Причиною цьому є заангажованість вчених-істориків попередньої доби. Їх дослідження переважно стосувалися трудових, пролетарських та революційних традицій і тільки вони визнавалися основоположними у історії краю. Надбання Народної Ради Закарпатської України радянською владою розглядалися як підготовчі для встановлення її режиму, і аж ніяк не як прояв істинного народовладдя. І навіть після здобуття Україною незалежності кардинальних змін не відбулося. І тільки тепер, коли наша держава опинилася у смертельній небезпеці, ми знову повертаємося до ідеї справді народних рад, що вирішуватимуть справді народні проблеми.
Саме тому при підготовці цього проекту велику увагу було відведено вивченню історичних передумов виникнення Народної Ради Закарпатської України, зібрано фактологічний матеріал про споруду на площі Народній, де вона діяла, відтворено спогади, віднайдено архівні фото. Все це не тільки сприятиме активному розповсюдженню знань про минуле рідного краю, але й утверджуватиме думку: Закарпаття – край, який споконвіку у непростих політичних, соціальних та економічних обставинах вирізнявся миролюбністю та толерантністю і водночас є гідним загальнолюдських надбань і справжньої європейської культури. І сьогодні нам важливо не втратити цього.
Пройшли роки, сьогодні наше місто зусиллями багатьох людей – вчених, фахівців різних галузей, інвесторів, природоохоронців, громадськості та ентузіастів залишається оригінальним і неповторним куточком Європи. Кожен, хто побуває тут, знаходить щось таке, що вражає і запам’ятовується.
Памятники і памятки – це не німі свідки минулих епох. На острові «Між водами» змінилося чимало «панів». А його як називали так і називають Народною Радою. І навіть нині люди, що відвідують цей адмінбудинок, кажуть: «Іду до Народної Ради». Як це символічно сьогодні! Люди прагнуть народної влади, яка вирішуватиме їх проблеми і піклуватиметься їх потребами.
Що ж, щасти тобі і надалі, Острове «Між водами»! Хай і в майбутньому оминають тебе різні незгоди й буревії, щоб кожен, хто приходить сюди, відчував, що тут поважають його права і турбуються про нього.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123